П’єса Моріса Метерлінка "Синій птах"

Размещено на http://www.allbest.ru/

драма феєрія синій птах метерлінк

П'єса Моріса Метерлінка «Синій птах»

Бельгійський поет і драматург Моріс Метерлінк (1862 - 1949), лауреат Нобелівської премії (1912), залишив яскравий слід в історії європейської драматургії. Метерлінк, подібно до Ібсена чи Стріндберга, був справжнім першовідкривачем у царині «нової драми», визначним теоретиком і драматургом європейського символістського театру.

М. Метерлінк народився і провів дитинство в бельгійському місті Генті. Згодом, за наполяганням батька, юнак їде до Парижа -- вивчати право, і там захоплюється творчістю поетів-символістів. У 1889 році Метерлінк випускає у світ збірку віршів «Теплиці» і першу свою п'єсу «Принцеса Мален». Рання драматургія Метерлінка базувалася на естетичній теорії, яку він виклав у книзі «Скарби смиренних» (1896), зокрема в есе «Трагічне щоденного життя». У ньому письменник виклав основні принципи символістської «нової драми», а також дав назву своєму театру -- «театр статичний», або «театр мовчання».

Полемізуючи з традиційним поглядом на природу трагічного як на вічний розлад між пристрастю й обов'язком, Метерлінк вбачає сутність трагічного в «трагізмі повсякденності», в «самому факті життя». Завдання драматурга -- зображувати не виняткові події, де все вирішує випадок, а душевне життя людини, яка прагне до вищих сфер буття. Для спілкування з «вищою духовною сферою», як і для істинного спілкування людей між собою, слід оволодіти мистецтвом мовчання, навчитися вступати в «нечутний», внутрішній діалог один із одним (принцип «другого діалогу» в «театрі мовчання»). Як і для інших творців «нової драми», внутрішня дія, яка розкриває стан душі, для Метерлінка важливіша за дію зовнішню, яка фіксує поведінку та вчинки людини.У своїх п'єсах-казках Метерлінк говорить про явища буденності, про те, що сам він постійно називав трагізмом повсякденного життя. Матеріальні сили набувають у нього духовного змісту, перетворюються на фатум, а люди -- на ляльок, маріонеток. Вони говорять нечіткою мовою, дерев'яніють у вимушеній нерухомості. Дія відбувається в умовному місці: якийсь замок, ліс, острів, берег моря, вулиця тощо. Немає й ознак часу, умовними є декорації, відсутні деталі побуту; можна сказати, що немає у драмі й самої дії. Персонажі стають уособленням настроїв і почуттів, символами страху, сподівань, передчуттів, безнадії, зневіри. Людина зробить порух -- і це означає, що невидима рука смикнула маріонетку за ниточку.

Помер і похований у Ніцці (Франція).

Філософська драма-феєрія «Синій птах» створена у 1908 році. У цей період у автора з'являються нові погляди на життя і творчість. Естетичні пошуки Метерлінка знаходились під впливом філософії ідеалістичної, в якій стверджується, що люди повинні шукати ідеальний світ крізь підсвідомість. Світ має таємничу сутність, але зрозуміти її можуть лише чисті душею люди.

П'єса «Синій птах» сповнена глибокого філософського змісту. Щастя, на думку автора, - це нагорода за життєвий шлях, де кожний пізнає добро, любов, співчуття. Треба лише «розплющити очі до найдальших глибин душі». У цих словах звучить гуманізм Метерлінка, письменника з ніжним серцем.

Людина передає своє бачення світу по-різному. Не кожен здатний за окремим випадком побачити дію певних універсальних законів буття -- за допомогою символічних образів розповісти про філософські глибинні сутності людського існування, відволіктись від буденних обставин, що нав'язують власні «правила гри», і звернутися до безпосередніх узагальнень. Візьмемо, наприклад, поняття «щастя». Кожен розуміє це слово по-різному: хтось вважає щастям спокійне родинне життя, хтось -- творчий пошук, відкриття нового, хтось не уявляє щастя без грошей. Зрозуміло, що й шлях до кожного такого щастя буде різним. Але ж буде й дещо спільне -- власне пошук щастя як такий. То чому б не розглянути відсторонені від конкретних умов і конкретного розуміння щастя головні, найбільш загальні й абстрактні моменти цього важливого для людини питання?

Саме ця проблема розкривається у п'єсі бельгійського письменника-символіста Моріса Метерлінка. Щастя в його творі -- це Синій птах. Це не якесь чітко окреслене розуміння щастя певної людини, а саме образ щастя взагалі. За цим принципом узагальнення будуються й інші символічні образи, поєднані в дії вони перетворюються на символи певних думок та ідей, а якщо узяти п'єсу в цілому -- створюють символічну картину світу, що відповідає світогляду автора. Таємничий зміст, на думку Метерлінка, може бути прихований не лише в словах і діях, а навіть у мовчанні.

Головні герої п'єси -- діти. Образ дитини зазвичай символізує безгріховну чисту душу, таємничі сутності світу можуть осягнути лише саме такі люди: чисті, неупереджені, наївні, з широко розплющеними очима, що тягнуться до добра та здатні на співчуття.

Драматург робить своїми героями саме дітей, адже їх свідомість ще гнучка, вони найбільш сприйнятливі до таємниць світу, близькі до природи. Вони вміють щиро любити і тішитися, їх ще не заторкнули нещастя і пороки, які постають у п'єсі в образах Товстих Блаженств (наприклад, Блаженство Бути Багатим, Блаженство Нічого Не Робити та ін.)

Брат і сестра Тільтіль і Мітіль, вирушають на пошуки щастя, яке врешті здобувають у боротьбі з силами зла. Автор вважав, що діти, символічно чисті та безгріховні, гостро відчувають добро і тягнуться до нього. Дія п'єси починається напередодні Різдва, свята, яке символізує злагоду, народження нового, прекрасного життя.

Діти за допомогою доброї феї Берилюни ідуть в довгу дорогу на пошуки Синього Птаха, який потрібен для хворої онуки феї. Чарівна зелена шапочка повинна допомагати дітям бачити те, що «вміщають у собі різні предмети, наприклад душу хліба, вина, перцю». За її допомогою можна переноситися в минуле і майбутнє. Пошуки Синього Птаха приводять героїв у палац феї Берилюни, у Країну Спогадів, Палац Ночі, Ліс, Цвинтар, Сади Блаженства і Царство Майбутнього. За цими, казковими краями проглядає повсякдення з його клопотами. Кожна наступна картина п'єси розкриває специфічне бачення драматургом світу, його розуміння моральних обов'язків людей.

Створена Метерлінком космогонія об'єднує усі сили і закони землі: від нічних жахів і війн до найсвітлішої сутності землі -- Материнської любові, Справедливості, Радості Розуміти; діти потрапляють до своїх предків і нащадків, у підземне царство Ночі і на вершини світу, зустрічають Душі рослин і тварин. Вони дізнаються, що у світі існує велика кількість сил, які допомагають їм, або навпаки -- ображені на людей і прагнуть помститися їм (як, наприклад, душі тих дерев і тварин, яких людина знищує).

Отже, двійко дітей на Різдво зустрічаються з феєю Берілюною й вирушають на пошуки щастя -- Синього птаха, що живе у палаці Ночі, але може існувати й при сонячному світлі. Чарівна зелена шапочка, яку одягає Тільтіль, допомагає хлопцеві побачити душі речей: Хліба, Води, Вогню, Годинника. Наділяючи «душами» навколишній світ, автор доводить нам, що у дітей особливе сприйняття буденних предметів. І це відкриває чарівність життя, бо воно дарує щодня нові радощі.

Долати перешкоди допомагає їм Душа Свiтла.

Саме Душа Свiтла допомагає дiтям збагнути справжнi цiнностi життя, хоча й не дозволяє передчасно вiдкинути покривало, що приховує незнанi iстини. Для справжнього розумiння чогось надто простi шляхи не придатнi. У подорожi Тiльтiля та Мiтiль супроводжують душi Хлiба, Води, Молока, Цукру, Вогню, Кiшки та Собаки. Вони не завжди постають помiчниками: Вода i Вогонь (двi одвiчнi протилежностi) ведуть суперечки, але справжнє протиставлення ми бачимо на прикладi символiв Собаки (вiрностi) та Кiшки (зради).

Країна Спогадів, куди потрапляють Тільтіль і Мітіль,-- це країна тих, кого вже нема серед нас. Тут діти зустрічають своїх померлих Дідуся і Бабусю, братів і сестричок. Словами Дідуся Тіля Метерлінк нагадує нам про моральний обов'язок пам'ятати про померлих: «… Ми немало спимо, поки нас не розбудить думка когось із живих.., Добре спати, … але й прокидатися час від часу теж приємно…».

Природа зберігає багато таємного, і хоронителькою її таємниць у п'єсі є Ніч. Разом з Кішкою Тілетою Ніч намагається перешкодити Тільтілю і Мітіль упіймати Синього Птаха, тобто оволодіти таємницями природи. Тільтіль пам'ятає, що повинен виконати наказ феї Берилюни -- знайти Синього Птаха, і переборює страх перед невідомим у Палаці Ночі. Він відчиняє двері одні за одними, і перед ним постають розгадані й нерозгадані таємниці -- жахи, примари, війни, хвороби і краса, і Зірки, і Солов'їний спів, і світлячки, і Роси з Нічними Ароматами. Палац Ночі, символізує морок і незнання. Але й ньому ховаються різні речі: від жахів (примар, хвороб, війн) до Саду Мрії. Та й Сині птахи живуть саме там. Отже, Ніч -- не лише зло, це швидше неспроможність людини відрізнити його від добра. Шлях до щастя -- довгий і важкий, істину здобувати нелегко. Побороти страх перед невідомим ще не означає забезпечити успіх у досягненні мети.

Глибоко символічною є сцена в чарівних садах, де зосереджені всі земні Радощі та Блаженства. Пізнання їх -- це пізнання самого себе. Щоб осягнути істину, потрібно мати силу ваш побороти в собі слабкість, бути цілеспрямованим, не піддаватися спокусі Блаженств, які можуть зашкодити пізнанню істини, зробити неможливим справжнє щастя. Треба чинити опір і Блаженству Бути Наглим, і Блаженству Нічого Не Знати, і Блаженству Спати Більше, Ніж Потрібно. Рятуючись від них, Тільтіль повертає Діамант, і перед нами постає символічна сцена: усі ці Блаженства шукають порятунку в печері Нещасть -- там, куди приходить людина, яка не може встояти перед спокусою бути багатою, нічого не знати чи навіть довго спати.Але, крім негативних Блаженств, живуть у світі й інші Блаженства, які треба навчитися бачити і відчувати: Дитячі Блаженства, Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Дихати Повітрям, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Дощу та інші. Поряд з ними існують Великі Радощі: Радість Бути Справедливим, Радість Бути Добрим, Радість Думати, Радість Завтрашньої праці, Радість Материнської Любові. А скільки людей плутають насолоду саме зі щастям?! Побачивши їх на власні очі, Тільтіль і Мітіль починають розуміти і цю різницю. Тож, виявляється, шукають вони не лише щастя, а й життєві ідеали, без яких зрозуміти щастя теж неможливо.

Царство Майбутнього в п'єсі -- це гімн людині, її необмеженим і прекрасним можливостям, а разом яскравий приклад віри драматурга в те, що людина зуміє зробити життя кращім. Єдиний, від кого залежить прихід майбутніх винахідників, учених, філософів, які зуміють ощасливити людство,-- це Час. І він суворо стежить, щоб люди зуміли пізнати нове тоді, коли на це прийде пора.

Метерлінк вважає, що людина має високе призначення в житті: вона мусить залишити після себе слід на землі. Діти, потрапляючи в Царство Майбутнього, бачать дітей, що ще не народилися. «Вони неодмінно мають із чимось прийти на Землю - з порожніми руками туди не пускають…». Хтось принесе машину, що літає без крил хтось - 33 засоби подовження життя, а хтось - злочини. Автор розуміє, що в майбутньому людей чекають не лише радощі. Примхи нових людей принесуть й нові біди.

Але і там, в Царстві Майбутнього Тільтіль і Мітіль не знаходять Синього Птаха: Птах із Країни Спогадів почорнів, Птах із Царства Майбутнього став червоним, птахи з Палацу Ночі померли. Автор намагається довести, що світ неможливо пізнати до кінця: процес пізнання істини нескінченний.

Як з'ясовується потім, знайти синього птаха неможливо, та це вже неважливо: цим дітям відкрилося стільки важливих речей про світ, що вони набувають вміння бачити його новими очима..

Дія п'єси починається і завершується в рідному домі дітей. Мандрівка всередину себе відбувалася уві сні, але, прокинувшись, Тільтіль і Мітіль не забувають усього, що з ними сталося, і тепер по-новому дивляться на навколишній світ: як передбачала Душа Світла, їхній погляд на речі змінився, і тепер їм здається, що лише вони прокинулися, а решта людей -- сплять, не бачачи усієї краси і благодаті світі.

В останній картині п'єси драматург підкреслює зв'язок казкових ідеалів з повсякденним життям. Сусідка нагадує Тільтілю і Мітіль фею Берилюну, її донька -- Душу Світла. Тільтіль знаходить-таки Синього Птаха, але не в казці, а в себе в кімнаті: це горлиця, яка живе у клітці. Сама по собі вона не приносить щастя, але, коли Тільтіль віддає птаха сусідчиній доньці, та, ощасливлена, одужує. Щастя полягає не лише в пізнанні природи й світу, в осягненні істини. Щастя -- в добрих справах, які слід робити для ближніх. У своїй хатині діти знайдуть щастя у простому: у свободі від заздрощів, у добрих Блаженствах і Радощах.

Цей твір водночас і дуже простий для сприйняття, форма казки дозволяє дивитися п'єсу навіть маленькій дитині, але поєднання алегоричних символів змушують і дорослого поламати голову над вічними духовними проблемами, «закодованими» в образному ладунку п'єси.

Жанр твору. "Синій птах" -- одна з найвідоміших п'єс М. Метерлінка - належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є: химерно-казковий сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнюючий зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П'єса "Синій птах" цілком відповідає законам цього жанру.

Сюжетно-композиційні особливості драми -- феєрії. В основі сюжету -- казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров'я і щастя хворій дівчинці -- онучці феї Берюліне. Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає автору змогу провести своїх героїв -- дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля -- через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті -- у батьківській любові, у турботі про ближніх, милосерді і безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди - вона нескінченна. У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини і гармонії.

Реальне і фантастичне. Образи п'єси. У сюжеті п'єси переплітаються між собою два пласти -- реальний і фантастичний. Реальне життя в сім'ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія - ніч напередодні Різдва. Різдв'яний мотив -- чекання чуда і народження людини -- так само одержує реальне втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося чудо народження в них душі. Згадаємо, на початку п'єси Тільтіль на запитання феї Берюліне, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: "Тому що вона -- моя". Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий відразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього -- умова цього чуда.

Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить у собі персонажів, які розділяють з дітьми їхне повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес, їхня казковість підкреслюється традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка -- втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у ліс на вірну загибель від дерев і тварин, що страждають від "жорстокості і дивовижної несправедливості людини". У такій алегоричній формі автор стверджує, что природа несхоче розстається з таємницями Буття, і людина може їх відкрити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.

Композиція драми-феєрії також підпорядкована розкриттю її філософського змісту. П'єса складається з п'яти дій, дванадцяти картин, що є досить самостійними епізодами. Ці картини об'єднані між собою авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей - майбутнього людства. Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль. Так, у Країні Спогадів (дія 2, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати до пам'ять предків. У садах Блаженств (дія 4, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості -- це "гладкі земні Блаженства" (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності). У порівнянні з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і -- найголовніше -- відчувати Материнську любов наповняють життя людей високим змістом і духовністю. Зустріч дітей з Материнською любов'ю є психологічною кульмінацією п'єси. Таким чином, в алегоричних і символічних образах п'єси стверджуються моральні цінності: перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. Ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіль і Мітіль.

Умовність простору і часу. Царство Майбутнього -- заключний етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа -- Час -- бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні -- він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримується порядку. У такий спосіб автором стверджується думка про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні людей: "На землю голіруч не пускать". Час у феєрії представлено не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його конкретному прояві (дія п'єси - вечір напередодні Різдва, одна ніч - час сну); у властивому жанру умовному вимірі. Цей потік часу виходить за межі життєвого досвіду дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну і сновидіння не збігається. Наприкінці п'єси на це вказано: пройшла і "тільки одна ніч", і цілий рік.

«Одухотворяючи» у п'єсі оточуючий людину світ, Метерлінк показує, що людям необхідно «прокинутися», подивитися навколо і побачити усю красу землі, цінність людського кохання і доброти, необхідність жити в мирі зі своїми сусідами по землі і пізнавати світ, не руйнуючи його.

"Потрiбно бути смiливим, щоб бачити приховане" - висловлює вiн свою позицiю словами Берiлюни. Небезпечним i складним для дiтей виявляється Шлях до розумiння, але вони зрештою долають його, й Синiм птахом здається Тiльтiлевi горлиця, яку вiн дарує хворiй дiвчинцi. Вже не допомогти знайти - саме "повернути Синього птаха" прохає вiн наприкiнцi п'єси.

Тільки Душа Світла, яка є в кожному з нас, вестиме нас шляхами Добра і Справедливості, Натхнення й Творчої Самовіддачі до справжнього щастя, втіленого в образі Синього Птаха.

Размещено на Allbest.ru