Аналіз образу кота в романі Е.Т.А. Гоффманна "Життєві погляди кота Мурра"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Образ Йоганнеса Крайслера

Розділ 2 Кіт Мурр як пародія на романтичного героя в романі Е.Т.А. Гоффманна «Життєві погляди кота Мурра»

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Ернст Теодор Амадей Гоффманн (нім. Ernst Theodor Amadeus Hoffmann), (1776-1822) - видатний німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму. Справжнє ім'я - Ернст Теодор Вільгельм Гоффманн. Він є найповнішим і найяскравішим втіленням поняття німецька романтична проза. Гоффманн прийшов у літературу майже на двадцять років пізніше за представників першого покоління німецького романтизму. Але саме йому судилося стати не просто знаковою фігурою цього напряму в національній літературі, а й сфокусувати у своїй творчості всі найхарактерніші його риси, головні образи і теми, центральні ідеї. Йому було дано променем свого неповторного таланту освітити фантастичний, прегарний світ, якого ніколи не було й не буде, але який вабить нас своєю таємничою красою, змушує вірити в реальність нереального й захоплюватися дарованою лише геніям силою животворящої уяви. Цей митець настільки багато значить для літератури, що про нього жодні пафосні слова не звучать фальшиво.

Ернст Теодор Амадей Гоффманн як мислитель виступає спадкоємцем єнської школи. Вимоги, які там було висунуто до ідеального художника - універсальність мистецтва, концепція романтичної іронії, синтез мистецтв - було в повній мірі реалізовано в творчості Гоффманна. Але між єнцями й Гоффманном існувала суттєва різниця: перші були сповнені радісної упевненості в тому, що романтичне «Я» поета має змогу піднятися над дійсністю, через іронію зняти протиріччя. Вони вірили в те, що фантазія є більш реальною ніж реальність, і наявність здібності до фантазії сприймалася ними як можливість абсолютної свободи, як звільнення від влади матерії. Герой Гоффманна також сприймає реальний світ в іронічному плані і намагається вирватися із його кайданів, але письменник іронізує над цією мрією - жорстокою утопією, і над своїм героєм диваком, розуміючи безсилля романтичного «я» перед жорстокою силою реальності. Особливу увагу Гоффманн зосереджує на особистості художника. Практично вся його творчість присвячена темі зіткнення між художником і вульгарним середовищем, яке його оточує. Як і у творах інших німецьких романтиків, у творах Гоффманна домінує елемент казковості, чудодійності, але особливого зразка. Назвавши свою першу збірку новел «Фантазіями в манері Калло», Гоффманн у вступі до першого тому пояснив, що свідомо орієнтувався на творчу манеру французького барокового живописця першої третини XVII ст. Жака Калло, у творах якого реальність і фантастика поєднувалися так, що картини життя під його пером поставали водночас як «щось дивно знайоме і водночас чуже». Як приклад, сам Гоффманн наводив зразок одного з малюнків Калло, на якому ніс у чорта переростав у рушницю, що націлювалась на праведника. Гоффманн мав на увазі таке зображення дійсності, в якому елементи реальності подаються не у формі самого життя, а за допомогою так званого гротескного образу, тобто образу, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, протиставляються реальне та нереальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично перебільшеному, загостреному вигляді. Саме така художня манера притаманна творчості Гоффманна, який започаткував у німецькій романтичній літературі окрему - гротескно-фантастичну, або гоффманнівську, - течію.

Творча спадщина Гоффманна обширна і різноманітна, власне літературна її частина представлена творами різних жанрів: це романи, новели, казки, лібрето, які маестро писав до своїх музичних творів, есе, критичні статті. Серед них найвідомішими є «Еліксир диявола» («Die Elixiere des Teufels», 1815), «Дон Жуан» («Don Juan»), «Майорат» («Das Majorat», 1817), «Золотий горнець» («Der goldene Topf», 1813), «Крихітка Цахеc, на прізвисько Цинобер» («Klein Zaches, genannt Zinnober», 1818), «Кавалер Глюк» («Ritter Glьсk», 1809), «Піщана людина» («Der Sandmann», 1815), «Церква єзуїтів» («Die Jesuiterkirche»), «Лускунчик і мишачий король» («Nussknacker und Mausekцnig», 1816) і досліджуваний роман «Життєві погляди кота Мурра разом з уривками біографії капельмайстера Йоганнеса Крайслера, випадково знайденими серед аркушів макулатури» («Lebensansichten des Katers Murr nebst fragmentarischer Biographie des Kapellmeisters Johannes Kreisler in zufдlligen Makulaturblдttern», 1818-1821).

Актуальність теми полягає у викритті духовного зубожіння і самозавдоволення обивателя філістерського існування. Автор за допомогою їдкої сатири висміює не лише болото філістерського буття, а й літературу, на якій виховувались покоління філістерів.

Об'єктом курсової роботи є творчість Е.Т.А. Гоффманна.

Предметом дослідження виступає твір «Життєві погляди кота Мурра» разом з уривками біографії капельмайстера Йоганнеса Крайслера, випадково знайденими серед аркушів макулатури.

Метою курсової роботи є аналіз образу кота, як пародію на представника німецького бюргерства 18 ст.

Мета курсової роботи висуває перед нами такі завдання:

- пошук практичної літератури;

- перечитування поданого твору;

- пошук критичної літератури;

- ознайомлення з життєвим та творчим шляхом письменника;

- дослідження образу кота Мурра як пародію на романтичного героя.

До роботи залучено оригінал твору, переклад твору (Євген Попович), критичну літературу. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У вступі коротко йдеться про творчий шлях письменника, його естетичні погляди, а також про його найвідоміші твори. У першому розділі мова йде про капельмайстера Йоганнеса Крайслера. У другому розділі розкривається тема курсової роботи, досліджується образ кота Мурра як пародію на романтичного героя. У висновках йдеться про результати дослідження теми курсової роботи.

Теоретичною базою курсової роботи є праці критиків, які досліджували творчість письменника - К. Шахова, А.П. Шамрай та ін.

РОЗДІЛ 1 ОБРАЗ ЙОГАННЕСА КРАЙСЛЕРА

«Життєві погляди кота Мурра» вважають вершиною творчого шляху Е.Т.А. Гоффманна. Письменник почав писати роман у 1819 році. Перші дві частини були завершені 1821 року. Третя частина, що заповідалася у післямові до другого тому, так і не побачила світу. Твір залишився незакінченим. Задум великого твору, пов'язаного з Крайслером, - виник ще під час перебування Гоффманна в Бамберзі. Твір мав називатися «Світлі години одного божевільного музиканта». Здійснення цього задуму відбулось, проте, значно пізніше.

Роман був своєрідною спробою синтезу елементів сатиричної казки і епічної оповіді. Як зазначає Д. Наливайко, «тут знайшли розвиток характерні гоффманнівські теми й мотиви, особливості поетики і стилю, і водночас є в романі й дещо нове для творчості цього письменника.» «Кіт Мурр» є найбільш «реалістичний» твір Гоффманна, в тому розумінні, що в ньому, за винятком деяких побічних епізодів, відсутня фантастика, тут обидва світи, філістерський і поетичний, зміщуються в одну, реально-життєву площину.

Чудернацька композиція книги являє собою біографію кота й історію придворного життя у карликовому німецькому князівстві Зіггартсвайлері, яких подано паралельно через цікавий прийом змішування дбайливо збережених мемуарів кота і макулатурних листків «якогось капельмейстера Крайслера» перемішаних і забутих. Кіт використав закинуті на горищі записки вже померлого музиканта і на зворотній стороні аркушів створив власний твір. Фрагментарність записок Йоганнеса Крайслера надає роману об'ємність, багатовимірність, тим паче, що у макулатурні листи вписуються декілька сюжетних ліній. У щоденнику кота Мурра обірваний запис продовжується з того ж місця на якому він обірвався, в листах із біографії Крайслера - ні: кіт не думає про їх послідовність, для просушування чорнила все рівно годиться будь-який із листів. За жанром це сатиричний, іронічний, філософський, автобіографічний, музичний роман-пародія, у якому поєдналися реалізм із романтизмом.

Дія «крайслеріанської» частини роману Гоффманна відбувається в карликовому князівстві Зіггартсвайлері. Образ Крайслера в романі є носієм творчого начала в житті. На противагу спокійному і рівному ходу життя Мурра показані метання Крайслера між князівською резиденцією й монастирем, між коханням до Юлії і творчими шуканнями, між вибухами гумору і приступами меланхолії. У рефлексіях Крайслера на теми про романтичну любов, творчість, іронію, підлість і нікчемність філістерів розкривається основна проблематика творчості Гоффманна. Про минуле Крайслера ми дізнаємося з його власних розповідей. Гоффанн у життєписі цього героя вставив ряд фактів з власного дитинства і юнацтва. Якщо філістерство у романі дисгармонічне й принципово не музикальне, то Крайслер у свою чергу є повним дисонансом у відношеннях, які прийняті у ворожому йому таборі. Не випадково Бенцон перша йому сказала, що він «незручний» і його неможливо пристосувати для потреб зіггартсвайлерців. А Юлія навпаки сприйняла Крайслера «в унісон», він схвилював її. Крайслер, за справедливим зауваженням одного з персонажів, - «музика втілена у плоть»(«mit hinlдnglicher Musik im Leibe»), як носій ідеального мистецтва стає мірою цінностей. Тому так по різному сприймають його Юлія і Бенцон. Дисонансність Крайслера жителям князівства, підкреслюється Гоффманном неодноразово і це стає своєрідним музичним лейтмотивом Крайслеру всьому протилежному філістерам і аристократам. І хоча цей дисонанс для суспільства нерозв'язний, Крайслер сам намагається розв'язати ці дисонанси і вступає в активну боротьбу зі злом за душу Юлії, яка є для нього втіленням чистоти романтичного ідеалу, уособленням гармонії музики і природи.

Далі образ Йоганнеса Крайслера та його творчі шукання виходять за межі суб'єктивних переживань і вступають у конфлікт з навколишньою дійсністю. Тому-то і його характер розвивається не самостійно, а в зіткненні з іншими персонажами, котрі, в свою чергу, обирають його за об'єкт своїх спостережень і критики: «Крайслер не носить ваших кольорів і не розуміє ваших промов, і той стілець, який ви йому підставляєте, бажаючи, щоб він сидів серед вас, йому занадто вузький і малий, і ви не можете вважати його рівним, і це дратує вас. Він не хоче визнавати важливість договорів, які ви уклали при утворенні життя, і думає, що то безумство, на яке ви заплавались, заважає вам бачити справжнє життя, а та урочистість, з якою ви нібито керуєте підвладним царством, має смішний вигляд - ви ж називаєте це озлобленістю. Найбільше він любить жарт, який походить від глибокого розуміння людської натури і може називатися найпрекраснішим даром природи, зароджуючись в найчистішому джерелі її життя. Але ви, важливі і серйозні люди, ви не хочете жартувати. У ньому живе дух справжньої любові, але чи міг він зігріти серце, яке навіки застигло в нерухомості, де ніколи і не було іскри, яку дух цей міг би перетворити в полум'я! Вам неприємний Крайслер тому, що вам нестерпна та перевага, яку ви в ньому мимоволі бачите, і тому, що ви все боїтеся його, бачачи, як він займається піднесеними речами, які не йдуть до вашого вузького кола.» («der Kreisler trдgt nicht eure Farben, er versteht nicht eure Redensarten, der Stuhl, den ihr ihm hinstellt, damit er Platz nehme unter euch, ist ihm zu klein, zu enge; ihr kцnnt ihn gar nicht fьr euresgleichen achten, und das дrgert euch. Er will die Ewigkeit der Vertrдge, die ihr ьber die Gestaltung des Lebens geschlossen, nicht anerkennen, ja, er meint, daЯ ein arger Wahn, von dem ihr befangen, euch gar nicht das eigentliche Leben erschauen lasse, und daЯ die Feierlichkeit, mit der ihr ьber ein Reich zu herrschen glaubt, das euch unerforschlich, sich gar spaЯhaft ausnehme, und das alles nennt ihr Verbitterung. Vor allen Dingen liebt er jenen Scherz, der sich aus der tiefern Anschauung des menschlichen Seins erzeugt und der die schцnste Gabe der Natur zu nennen, die sie aus der reinsten Quelle ihres Wesens schцpft. Aber ihr seid vornehme ernste Leute und wollet nicht scherzen - Der Geist der wahren Liebe wohnt in ihm, doch vermag dieser ein Herz zu erwдrmen, das auf ewig zum Tode erstarret ist, ja, in dem niemals der Funke war, den jener Geist zur Flamme aufhaucht? Ihr mцget den Kreisler nicht, weil euch das Gefьhl des Ьbergewichts, das ihr ihm einzurдumen gezwungen, unbehaglich ist, weil ihr ihn, der Verkehr treibt mit hцheren Dingen, als die gerade in euern engen Kreis passen.“)

Ні в одному зі своїх героїв Гоффманн не виразив самого себе з такою повнотою і ясністю, як у Крайслері, якому він надав основні риси свого характеру й своєї життєвої долі, увесь комплекс своїх соціально-естетичних бачень. Крайслер - музикант не тільки за призванням, але й за необхідністю, він один з тих художників, які, як говорить з гіркою іронією Гоффманн, «народжуються у бідних і неосвічених батьків чи таких самих художників, і нужда, випадковість, неможливість надіятися на удачу серед дійсно корисних класів суспільства робить їх тим, що з них виходить». Він поперемінно то капельмайстер у придворному театрі, то диригент опери, то хормайстер в католицькому монастирі, то просто безробітний музикант. Він «мандруючий ентузіаст», але від багатьох романтичних героїв - цих добровільних паломників до святих місць патріархального життя - відрізняється тим, що його «охотa до зміни місць» обумовлена далеко не романтичною причиною: він бідний різночинець, все майно якого полягає в створюваних ним музикальних творах. Але він романтик й ідеаліст, який живе тільки мистецтвом і тільки для мистецтва, уявляючи себе жерцем чистого мистецтва, божественним обранцем. Він кочує по містам й князівствам країни в марних пошуках такого куточка, де існує гармонія між суспільством і художником, і де можна вільно віддаватися своєму покликанню і створювати твори, які змушують людину забути про його одноманітне життя в повсякденних потребах і які піднімають її в сферу «божественного».

З абстрактного мрійника Крайслер перетворюється на бунтівника що ладен піти на вбивство заради порятунку свого ідеального кохання. Герой роману стає суперечливіший, в ньому стикаються дисонуючі почуття до чесної Юлії і пристрасної загадкової принцеси Гедвіги. Тобто він набуває більшої життєвої переконливості, а тема кохання більшої складності й достовірності.

Крайслер втікав в Зіггартсвайлер зі столиці герцогства, де він займав місце капельмайстера у самого герцога. Його надії на спокійні заняття музикою на цій посаді не збулися - він побачив «вульгарне загравання зі святим мистецтвом.., дурість бездушних дурисвітів, мало розумних дилетантів» («fade Spielerei mit der heiligen Kunst.., die Albernheiten seelenloser Kunstpfuscher, abgeschmackter Dilettanten») й відчув «презренну нікчемність» свого існування. «Зробіть завзятого композитора капельмайстеромабо музикальним директором, поета - придворним поетом, художника - придворним портретистом, скульптора - придворним різьбярем, і скоро в країні не буде вже непотрібних фантазерів, лишаться самі лише корисні громадяни, виховані й добропорядні!» («LaЯt den braven Komponisten Kapellmeister oder Musikdirektor werden, den Dichter Hofpoet, den Maler Hofportrдtisten, den Bildhauer HofportrдtmeiЯler, und Ihr habt bald keine unnьtze Phantasten mehr im Lande, vielmehr lauter nьtzliche Bьrger von guter Erziehung und milden Sitten!»), - говорить Крайслер з гірким сарказмом. Але й у Зіггартсвайлері його не залишають у спокої: він змушений вислуховувати «творчі» накази князя Ірeнея, від нього забирають кохану, прекрасну, поетичну Юлію. Світла природа Зіггартсвайлеру, дивний спів Юлії, музика самого Крайслера, бесіди з маестро Абрагамом складають виразний контраст затхлості й жорстокості моралі двору. Але Крайслер не може відійти від дійсності ні в музику, ні в кохання, ні в дружнє спілкування, ні в природу. Він знову тікає - на цей раз в монастир, надіючись хоч там уникнути світську тупість і марнославство. Надії знов підводять його, обивателі монастиря, серед яких нерідко трапляються справжні злочинці, звинувачують Крайслера в тому, що він спокушає «суєтними хитромудрощами набожні душі, котрі відвертаються від божественного і віддаються світським веселощам в звабливих піснях» («der hier durch eitle Kunststьcke die frцmmsten Gemьter betцrte, daЯ sie sich abwandten von dem Heiligen und weltlicher Lust frцnten in ьppigen Liedern»). За вірність музиці йому погрожують вигнанням. Виявившись у глухому куті, Крайслер починає втрачати ясність розуму, повторюючи при цьому долю художника Леонгарда Етлінгера, який колись жив при дворі князя Іренея і був закоханий в його дружину.

РОЗДІЛ 2 КІТ МУРР ЯК ПАРОДІЯ НА РОМАНТИЧНОГО ГЕРОЯ В РОМАНІ Е.Т.А. ГОФФМАННА «ЖИТТЄВІ ПОГЛЯДИ КОТА МУРРА»

Навища ступінь падіння романтичної свідомості - до моральної деградації - представлена лінією кота Мурра. Як відомо, Мурр - антипод Крайслера, антигерой. Можна було б погодитися бачити в ньому «грандіозну пародію саме на романтичне світовідчуття». Якби, це ж саме світовідчуття не було б таке «безпародійне», так безумовно стверджувало декларовано в самому Крайслері. Крах романтика в особі Мурра - наслідок все тої ж запозиченості романтичного ідеалу натурою, приреченою так чи інакше відступити від нього, як від тягара, непосильного для її духу.

Відповідно до Мурра утвердилося визначення «освічений філістер» («gelehrter Philister“), хоча справедливо також сказати, що порівняно з іншими романами людині мистецтва протиставляється не сухий філістер, а натура в повній мірі і романтичному сприйняттю і творчості; якщо прослідити внутрішні тенденції свідомості Мурра, то можна переконатися у його спорідненості свідомості Крайслера, висловлювання Гоффманна заставляють бачити в Муррі дещо більше, аніж просто вульгарного філістера. Кіт Мурр - вчений кіт, своєрідний митець, досвідчений письменник, філософ, ба романтик (принаймні таким собі здається), Мурр, звичайно ж філістер, але не агресивно-войовничий, а досить симпатичний і кумедний, типовий бюргер відермаєру солідної і затишної буржуазної доби. Він щирий, чесний у своїх нотатках, і попри всю свою ерудицію, доволі наївний і відвертий. У ньому є хоч і проста, примітивна природність почуттів і бажань, іронія, з якою змальований цей персонаж, весела, усміхнена, не така якою описане життя при дворі в державі Зіггартцвайлер, куди зла доля закинула Крайслера. Мурру властиві інтенсивні та протирічиві переживання: він гостро реагує на невдале кохання, недостойних друзів, на нерівноправність і недосконалість власну і чужу. Нічого подібного нема у зображенні німецького філістера - останнього вирізняє перш за все вбогість почуттів та уяви. Мурр у життєвих ситуаціях спочатку наївний, навіть безпорадний, як справжній романтик - по контрасту з реалістом пуделем Понто (коли Мурр голодний, він намагається, відповідно до своєї кошачої природи, вкрасти їжу і отримує побиття, хоча хитрий Понто легко випрошує її, танцюючи на задніх лапах) .

Мурр добре розуміє взаємну невідповідність дійсності і особистості, яка керується високим ідеалом і тим самим порушує рівновагу, а збереження рівноваги - головне стремління так званого вищого суспільства. Мурр розуміє, що пошуки незвичного забирають у нього багато маленьких радостей и приносять багато тривог, і він робить вибір закономірний для живого створіння, - на користь покою і стійкого положення. І він відрікається навпаки вже від духовного заради бренного, що означає загибель романтичного начала. Образ кота подається в менш сатиричних тонах, як деякі інші твори автора, і можна сказати, що це об'єктивний погляд на життєву норму з позиції романтичного максималізму.

Для зображення світу філістерів Гоффманн використовує, як найбільш адекватну форму - форму комедійно-пародійну, що йде від тваринного епосу. Якщо абстрагуватися від тієї обставини, що героєм тут є кіт, то ми не знайдемо якогось свідомого порушення правдоподібності: в реалістичній і хронологічній послідовності провадиться тут розповідь про дитинство, юність і змужніння героя - навчання, поетичні спроби, перше кохання, одруження, зрада жінки, розчарування в житті, залучення до кола брудершафтів, вільне студентське життя, дуель із суперником, спроби потрапити до вищого кола, нові любовні розчарування, і нарешті розрив з безладним життям і повернення до мирних занять науками й мистецтвами. Це типова історія молодої буржуазної людини, яка так часто зображувалася в повчальних романах XVIII століття. Але річ саме в тому, що замість молодого буржуазного чоловіка героєм книги Гоффманна стає кіт, і ця обставина вже сама по собі свідчить про той сатиричний зміст, який вклав письменник в образ Мурра. Ця їдка пародія, як визначає дослідник творчості Гоффманна А.П. Шамрай, - «посилюється ще й тим, що вона витримана у формі пародії на чуттєві романи XVIII століття. Незвичайна стилістична «рівність», «пластичність» історії життя Мурра, є ще одним свідченням навмисно пародійності цього образу. Саме цей засіб дозволяє Гоффманну поражати своїм сміхом не лише болото філістерського буття, а й літературу, на якій виховувались покоління філістерів.»

В романі про кота Мурра Гоффманн розвиває прийоми, розроблені ним у попередніх творах. Кіт Мурр так само, як і його друзі, коти і собаки, є насамперед гротескним образом у дусі Калло, що дає змогу письменникові відкрити нікчемність і низький «матеріалізм» німецького філістерства. Гоффманн широко користується тут іронією, яка дозволяє йому трактувати суто людські стосунки як поведінку позбавлених розуму тварин, продиктовану інстинктами.

Як втілення типового філістера, Мурр сентиментальний патетичний, вельми схильний до повчального тону, глибоко переконаний у своїй поетичній геніальності і розумності всього що він думає і робить Самовпевненість не залишає його, навіть тоді коли невдачі примушують його зрозуміти нарешті, якою нетривкою є його життєва філософія. Різні неприємності дають йому привід для благодушних медитацій на тему про те, що й геніальним натурам притаманно помилятися і що їхні помилки мають стати школою життя для простих людей. Тому і його життєпис буде для нащадків документом «великого суспільного і педагогічного значення». Невипадково він переконаний що його творіння «запалять високе полум'я поезії в серцях багатьох юних котів, щедро обдарованих розумом і почуттям, а повторюючи описані в моїй біографії забави на даху, деякі юні коти проймуться високими ідеями книги, яку я зараз тримаю в лапах, і вигукнуть захоплено «Мурр, божественний Мурр, великий геній нашого преславного котячого роду! Лиш тобі я зобов'язаний усім, лиш твій приклад робить мене великим!» («So werden meine Werke auch gewiЯ in der Brust manches jungen geist- und gemьtreichen Katers das hцhere Leben der Poesie entzьnden, und nimmt denn der edle Katerjьngling meine biographischen Belustigungen auf dem Dache vor, geht er ganz ein in die hohen Ideen des Buchs, das ich soeben unter den Klauen habe, dann wird er im Entzьcken der Begeisterung ausrufen: "Murr, gцttlicher Murr, grцЯter deines Geschlechts, dir, dir allein verdanke ich alles, nur dein Beispiel macht mich groЯ.»).

У своєму самозакохані Мурр не забуває згадати найдрібніші епізоди свого життя, надаючи їм особливої значності. Але, власне, кожним своїм вчинком він нещадно викриває свою патетику, виявляючи при цьому найпрозаїчніші мотиви: «О природо! Свята, велика природо! Яким щастям і захопленням сповнюєш ти мої схвильовані груди, як обвіює мене твоє таємниче дихання!.. Поступово вщухає міський гомін на вулицях внизу, дедалі тихішою стає ніч, пливуть хмарки, самотня голубка порхає навколо дзвіниці і боязко буркочучи відповідає своїй любовній жалі… О, якби мила крихітка наблизилась до мене! В грудях у мене ворушиться дивне почуття, якийсь пожадливий апетит з нездоланною силою тягне мене вперед до неї. О, якби ніжна голубка спустилася до мене…,та ба! - ось вона, підступна, впурхнула в голубник, і залишила мене на даху, самотнього в журбі та без надії. Як рідко все-таки трапляється щира спорідненість душ у наш убогий, бездушний, жорстокий час?» («O Natur, heilige hehre Natur! wie durchstrцmt all deine Wonne, all dein Entzьcken meine bewegte Brust, wie umweht mich dein geheimnisvoll sдuselnder Atem!.. Mehr und mehr verbraust das lдrmende Gewьhl unter mir in den StraЯen, stiller und stiller wird die Nacht - die Wolken ziehen - eine einsame Taube flattert in bangen Liebesklagen girrend um den Kirchturm! - Wie! - wenn die liebe Kleine sich mir nдhern wollte? - Ich fьhle wunderbar es sich in mir regen, ein gewisser schwдrmerischer Appetit reiЯt mich hin mit unwiderstehlicher Gewalt! - O kдme sie, die sьЯe Huldin, an mein liebeskrankes Herz wollt' ich sie drьcken, sie nimmer von mir lassen - ha, dort flattert sie hinein in den Taubenschlag, die Falsche, und lдsst mich hoffnungslos sitzen auf dem Dache! - Wie selten ist doch in dieser dьrftigen, verstockten, liebeleeren Zeit wahre Sympathie der Seelen.»).

Зустріч з матір'ю викликає захоплення у Мурра, її злиденне становище розчулює шанобливого сина, в пориві синівської любові він кидається у свій куток дістати головку оселедця, щоб почастувати її, але, повертаючись на зад він з'їдає цю головку сам і соромливо ховається від матері. Це проте не перешкоджає йому і в цьому випадку виголошувати патетичні тиради про синівські почуття. «Але ж яке хистке серце в тих, хто любить блукати при хисткому сяйві місяця! Чому доля не замкнула наші груди, щоб вони не стали шаленим грищем згубних пристрастей? Чого ми маємо, немов той гнучкий, тоненький очерет, хилитися перед життєвою бурею? О лиха доле!» («Wer ermiЯt die Wandelbarkeit der Herzen derer, die da wandeln unter dem Mondschein! - Warum verschloЯ das Schicksal nicht unsere Brust dem wilden Spiel unseliger Leidenschaften! - Warum mьssen wir, ein dьnnes schwankendes Rohr, uns beugen vor dem Sturm des Lebens? - Feindliches Verhдngnis!») «Дивне почуття, суміш бажання і нехоті, відібрало в мене волю й опанувало мене так, що я не зміг йому опертися і з'їв оселедячу голову!» («Das sonderbare Gefьhl, gewebt aus Lust und Unlust, betдubte meine Sinne - ьberwдltigte mich - kein Widerstand mцglich, - ich fraЯ den Heringskopf!»)

В такому ж «перегорнутому» вигляді зображується і почуття дружби у Мурра, що не заважає йому приховувати кращі шматки від своїх друзів, він зі щирим задоволенням приймає захоплену вдячність голодних приятелів, яких частує непотрібними недоїдками. Одне слово, висока патетика Мурра прикриває саме лише … «власницьке свинство», яке і є провідним стимулом усієї лінії поведінки Мурра.

В цьому сатиричному викритті і полягає соціальне значення образу Мурра, в жодному, мабуть, творі Гоффман не підноситься до такої сили в зображенні контрасту між уявленнями просвітителів про «гармонійну» людину і змістом «гармонійних» прагнень буржуазної людини. Егоїзм, філістерська обережність і поміркованість, нездатність до оригінального мислення, - ось риси німецького філістерства періоду реакції , які знайшли своє втілення в образі кота Мурра і його родичах. Фундаментальними рисами, якими у Гоффманна характеризується світ тваринного походження, є риси які пов'язані зі шлунком, «природними інстинктами», етикою егоїзму. Ця сутність не долається і не знімається всією тією вченістю, якої набирається кіт Мурр, виявляючи рідкісні таланти в освоєнні філософії, науки і літератури, бо при всьому тому «інтереси шлунку» залишаються центром його життя: «То наш невмолимий фатум! О апетит, ім'я тобі - Кіт!» («Feindliches Verhдngnis! - O Appetit, dein Name ist Kater!»). Річ у тому, що вченість Мурра не переростає у духовність, не міняє його сутності, і як би високо не злітала його «крилата думка», вона незмінно повертається до ситої їжі, теплої постелі й приємних пригод на даху.

Гоффманн у цьому творі різкіше, ніж в інших своїх речах, сатирично картає зашкарублість німецького бюргерства, його провінціальність, і обмеженість. Одним з атрибутів цієї безкрилості у Мурра є його млява, пасивна натура в усіх випадках, коли йому доводиться затикатися з перешкодами. Він такий лякливий, боязкий і обережний, що ладен навіть примиритися з підступною зрадою Місміс, хоч і вважає необхідним у присутності друзів патетично виражати свою скорботу і обурення проти свого суперника. Тільки на настійну вимогу друзів-буршів він змушений був битися із своїм супротивником.

Мурр типовий філістер і в своєму плазуванні перед знаттю, тому він і прагне затесатися до «вибраного товариства» будь-що. З цього погляду поява Мурра у собачій компанії, його спроби стати відомим у «самої» борзої Бадіни - це сатиричне і гротескне зображення ставлення німецького бюргерства до дворянства. Незважаючи на всі розумування про рівність собачої і котячої породи, він відчуває себе на сьомому небі, коли, як йому здалося, звернули на нього увагу, в цьому вибраному товаристві. Приємний самообман Мурра, призводить до того, що він насмілюється закохатися в «чарівну» Мілону, дочку Бадіни. Проте це кохання , кінчається сумним фіаско: на нього виливають відро помий, коли він, сповнений неземною пристрастю, виспівував ним написаний любовний романс під вікнами своєї коханої.

І тут виявляється ще один аспект кота Мурра. Він любострасний і честолюбний, але, як і кожний справжній філістер, відступає, зазнавши невдачі, тому нехай ніхто й не дивується, що після помийного душу він, наче нічого й не сталося боязко залазить «у запічок»: починає займатися «наукою», яка в нього, як і в кожного бюргера, зводиться до спекулятивного самоспоглядання, а що він сам нікчемний і дрібний, то його «заняття наукою» - це і є та «героїка» дрібних справ, що становлять сутність філістерського буття. Рятуючись від докорів совісті, які його гризли при згадуванні про матір Міну, він знову вдавався до «науки» : «Рятували мене від мук сумління, й заспокоювали тільки науки. О, яке то диво науки! Спасибі, щире спасибі тому шляхетному чоловікові, що винайшов їх!» («In den Wissenschaften fand ich Trost und Beruhigung. O, es ist etwas Herrliches um die Wissenschaften! - Dank, glьhender Dank dem edlen Mann, der sie erfunden.») При цьому кіт ставлячись до наук поверхнево, навіть не визнає цього. «Я не перераховуватиму книжок, які поглинув у ту пору поетичної туги.., тому, що вже забув їхні назви, а це, знову ж, тому, що переважно я не читав назв, отже, й не знав їх. Думаю, що кожен задовольниться таким поясненням, і не звинуватить мене в легковажному ставлення до бібліографії.» («Der Bьcher, die ich in dieser Periode des dichterischen Schwermuts hintereinander las, will ich hier nicht erwдhnen.., weil ich auch die Titel davon vergessen, und dies wieder gewissermaЯen darum, weil ich die Titel meistenteils nicht gelesen und also nie gewuЯt habe. - Jedermann wird mit dieser Erklдrung zufrieden sein und mich nicht biographischen Leichtsinnes anklagen.»).

Немає ніякого сумніву, що в сценах, де зображено вступ Мурра до товариства котів-буршів і в епізодах боротьби котів зі шпіцами слід бачити своєрідне відображення боротьби реакційних німецьких урядів з буршеншафтам.

Кіт Мурр, як і всі його товариші-бурші налякані поліцейськими репресіями, тобто гонитвою влаштованою собаками і людьми проти котів-буршів в результаті якої гине його друг Муцій, поспішає сховатися в запічку: «Любов до наук і мистецтв воскресла в мені з новою силою, і гостинність мого хазяїна привабили мене більш ніж будь-коли. Настали зрілі місяці мужчини, і, не будучи ні котячим буршем, ні вишуканим світським франтом, я виразно відчував, що не слід бути ні тим, ні другим, щоб бути тим, чого вимагають кращі погляди на життя.» («Die Liebe zur Kunst und Wissenschaft erwachte in mir mit neuer Stдrke, und meines Meisters Hдuslichkeit zog mich mehr an als jemals. Die reiferen Monate des Mannes kamen, und weder Katzbursch noch kultivierter Elegant, fьhlte ich lebhaft, daЯ man beides nicht sein dьrfe, um sich gerade so zu gestalten, wie es die tieferen und bessern Ansprьche des Lebens erfordern»), - іншими словами проголошується філософія «запічка». Закінчуючи огляд «біографії Мурра» не можна не відзначити тонкої розробки прийому фольклорного гротеску, а саме викриття тупої обмеженості, притаманної певним соціальним типам людей, через звички тварин. Наведемо лише один приклад: знайомство Мурра з пуделем Понто. В цьому епізоді з надзвичайною сатиричною силою висміюються вульгарні норми етикету бюргерського суспільства: «підбадьорений близькістю хазяїна, я сів на задні лапки, обвив їх хвостом і прибрав таку позу, ніжність і благородство якої мали імпонувати моєму здогадному супротивнику. Пудель сів на підлозі навпроти мене і втупився в мене поглядом, вимовляючи уривчасті слова, змісту яких я, певна річ не зрозумів…Мимоволі я почав виявляти довірливий настрій моєї душі хвилястим рухом хвоста і на це пудель одразу ж відповів дружелюбним помахуванням свого куцого хвоста… Ми розпочали той акт, який символічно виражає значно ближче знайомство споріднених душ, укладення союзу, зумовленого внутрішнім потягом. Недалекоглядні люди називають його грубим, вульгарним, і неблагородним словом «обнюхування». Мій чорний друг виявив бажання покуштував ти курячих кісток, що лежали на моєму блюдечці. Я дав йому зрозуміти, як умів, що світське виховання і ввічливість зобов'язують мене, господаря, почастувати гостя. Він гриз кістки з великим апетитом, а я сидів осторонь і позирав на нього. Добре , що я відклав смажену рибу, і сховав її під своє ліжко. Коли він наївся, ми почали весело бавитися. Ми по-дружньому обіймались, качалися клубком, і на останок присяглись взаємній дружбі і вірності.» («Ermutigt durch meines Meisters Schutz, nahm ich, auf den Hinterpfoten sitzend, den Schweif umschlungen, eine Stellung an, deren Wьrde, deren edler Stolz meinem vermeintlichen schwarzen Gegner imponieren muЯte. Der Pudel setzte sich vor mir hin auf die Erde, schaute mir unverwandt ins Auge und sprach zu mir in abgebrochnen Worten, die mir freilich unverstдndlich blieben… Unwillkьrlich fing ich an, meine zum Vertrauen geneigte Seelenstimmung durch sanftes Hin- und Herbewegen des Schweifes an den Tag zu legen, und sogleich begann auch der Pudel mit dem kurzen Schweiflein zu wedeln auf die anmutigste Weise… Wir begannen jenen Akt, der in bedeutender Symbolik die nдhere Erkenntnis verwandter Seelen, den AbschluЯ des aus dem inneren Gemьt heraus bedingten Bьndnisses ausdrьckt, und den der kurzsichtige frevelige Mensch mit dem gemeinen unedlen Ausdruck »Beschnьffeln« bezeichnet. Mein schwarzer Freund bezeigte Lust, etwas von den Hьhnerknochen zu genieЯen, die in meiner Speiseschьssel lagen. So gut ich es vermochte, gab ich ihm zu verstehen, daЯ es der Weltbildung, der Hцflichkeit gemдЯ sei, ihn als meinen Gast zu bewirten. Er fraЯ mit erstaunlichem Appetit, wдhrend ich von weitem zusah. - Gut war es doch, daЯ ich den Bratfisch beiseite gebracht und einmagaziniert unter mein Lager. - Nach der Tafel begannen wir die anmutigsten Spiele, bis wir uns zuletzt, ganz ein Herz und eine Seele, umhalsten und, fest aneinandergeklammert, uns ein Mal ьber das andere ьberkugelnd, uns innige Treue und Freundschaft zuschworen.»).

ВИСНОВКИ

Тема курсової роботи є дуже актуальною і до сьогоднішнього часу. Якщо абстрагуватись від тієї обставини, що героєм у творі є кіт, то ми не знайдемо якогось свідомого порушення правдоподібності: в реалістичній і хронологічній послідовності провадиться тут розповідь про дитинство, юність і змужніння героя - навчання, поетичні спроби, перше кохання, одруження, зрада жінки, розчарування в житті, залучення до кола буршеншафтів, вільне студентське життя, дуель із суперником, зіткнення з шпіцами, спроби потрапити до вищого кола, нові любовні розчарування і, нарешті, розрив з безладним життям і звернення до мирних занять науками і мистецтвами. Це типова історія молодої буржуазної людини, яка так часто зображується в повчальних романах XVIIIст. Але річ саме в тому, що замість буржуазного молодого чоловіка героєм книги стає кіт. І ця обставина вже сама по собі свідчить про той сатиричний зміст, який вклав письменник в образ Мурра.

Кіт Мурр у романі уособлює філістерську Німеччину. Він - самозавдоволений, наділений яскравим почуттям власності, по-обивательськи сентиментальний, схильний до мрійливості. Мурр хоче увічнити своє ім'я у пам'яті нащадків, він пише вірші. З-під його пера вийшли повчальний роман «Думка і чуття чи кіт і собака», і трагедія «Щурячий король Кавдаллор». Йому не чужі і твори на публіцистичні теми. Знаменитість у котячих колах отримав його трактат «Про мишоловки та їх влив на мислення та дієздатність котячості». Е.Т.А. Гоффманн висміяв таким чином «творчість» і «наукові» пошуки філістерів від мистецтва до науки, уособивши це все у пародійному образі Кота Мурра.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

кіт мурр крайслер гоффманн

1. Ботникова А.Б. Э.Т.А. Гофман и русская литература (первая половина века). - Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1977. - 206 с.

2. Бэлза И.З., Лошнова О.К., Тураев С.В., Чавчанидзе Д.Л. Художественный мир Э.Т.А. Гофмана. - Москва: Наука, 1982. - 303 с.

3. Гуляев Н.А., Шибанов И.П., Буняев В.С., Лопырев Н.Т., Мандель Е.М. История немецкой литературы. - Москва: Высшая школа, - 1975. - 527 с.

4. История немецкой литературы: В 6 т. - Т. 3 (1790 - 1848) / Под ред. Н.И. Балашова, В.М. Жирмунского, Р.М. Самарина, С.В. Тураева. - Москва: Наука, 1966. - 573 с.

5. Федоров Ф.П. Эстетические взгляды Э.Т.А. Гофмана. - Рига: Звайгзне, 1972. - 64 с.

6. Шамрай А.П. Ернст Теодор Амадей Гофман. Життя і творчість. - К.: Дніпро, 1969. - 303 с.

7. http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakhova__hoffmann__ua.htm

8. http://freelib.in.ua/publ/ds_nalivajko_ko_shakhova_zarubizhna_literatura_khikh_storichchja_doba_romantizmu/17_eta_gofman/47-1-0-4090.

9. Gьnzel К.E. T.A. Hoffmann. Leben und Werk in Briefen, Selbstzeugnissen und Zeitdikumenten (Т. Клюева). - Berlin, 1984. - 463 S.

10. Гоффманн Е.Т.А. Малюк Цахес. Твори /Є. Попович. - К., 2002. - 655 с.

11. Hoffmann E.T.A. Lebensansichten des Katers Murr nebst fragmentarischer Biographie des Kapellmeisters Johannes Kreisler in zufдlligen Makulaturblдttern. - Darmstadt, 1963. - 412 S.

Размещено на Allbest.ru