Іван Багряний "Тигролови"

Визначення теми, ідеї, жанру, особливостей сюжету і композиції роману І. Багряного "Тигролови"; визначення педагогічної проблеми твору. Характеристика образу головного герою. Приведення зразків тропів, виписаних у повному обсязі з текстом роману.

Рубрика Литература
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.05.2011
Размер файла 46,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Миколаївський державний університет імені В.О.Сухомлинського

Факультет філології та журналістики

Кафедра теорії літератури та методики викладання

Іван Багряний "Тигролови"

Миколаїв - 2009

План

1. Основні відомості про автора та досліджуваний твір

2. Визначення теми, ідеї, жанру, особливостей сюжету і композиції роману І. Багряного "Тигролови"

3. Характеристика образу головного героя. Основні засоби типізації та індивідуалізації дійсності

4. Педагогічна проблематика твору, природа епічного конфлікту

5. Зразки тропів, виписані у повному обсязі з текстом (роман І. Багряного "Тигролови")

6. Власне враження від роману "Тигролови" І. Багряного. Педагогічна актуальність твору

Список використаних джерел

1. Основні відомості про автора та досліджуваний твір

багряний тигролови троп роман

ІВАН БАГРЯНИЙ (1906--1963)

На рідній землі його люто ненавиділа більшовицька влада, ім'я митця було занесено в чорні списки зрадників народу, а твори надовго вилучені з літературного вжитку. Тільки 1991 р. Івана Багряного реабілітовано, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.

Народився Іван Павлович Лозов'яга (таке його справжнє прізвище) 2 жовтня 1906 р. в селі Куземин на Полтавщині (нині Сумська область) у родині сільського муляра.

З шести років учився в церковнопарафіяльній школі міста Охтирки. Хоч навчання провадилося російською, але вдома хлопець виховувався національно свідомим. Читав Л. Глібова, Т. Шевченка, сам писав вірші. За це його прозивали "мазепинцем". Пізніше вчився у вищій початковій, з 1920 р. -- у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну.

Суспільне життя в роки навчання не проходило повз нього. Став комсомольцем, був навіть секретарем заводського осередку цукрового комбінату. В 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників "Плуг". Трохи вчителює, заробляючи на прожиток, пише вірші. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

У 1926 р. опинився в Києві. Вступив до Київського художнього інституту, якого скінчив, але диплома не одержав як "політично неблагонадійний". Чим же завинив у молодому віці перед владою?

По-перше, "сумнівна" ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах "Глобус", "Життя й революція", "Червоний шлях", "Плужанин". По-друге, входив до попутницької організації МАРС, до якої належали ще Г. Косинка,.Є. Плужник, В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фальківський. Товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

У 1929 р. з'явилася друком збірка поезій І. Багряного "До меж заказаних", що була своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні книжки "В поті чола" і "Комета" потрапляють тільки до портфеля НКВС.

Цього ж року Багряний їде в рідну Охтирку і там за кілька місяців завершує розпочату раніше поему "Ave Maria", яка мала сміливу, як на ті часи, присвяту: "Всім бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим і зборканим і своїй бідній матері -- крик свого серця присвячую". А був то 1929 рік! І книжка вийшла у світ без усякого цензурного дозволу на те. Багряний розіслав поему до кількох книгарень Києва, Харкова, Одеси і ще кудись. Так з'явилася в крамницях книжка відомого вже автора, але невідомого (не існуючого) видавництва "САМ". Поки книжку наказали зняти з продажу, то кількасот примірників її розійшлось. І на неї виріс великий попит (заборонений плід!).

У 1930 р. з'являється друком один із перших в українській літературі XX ст. історичний роман у віршах "Скелька". Волелюбний, стверджувальний пафос твору скоро привернув увагу офіційної критики. "Скельку" було конфісковано, інші твори Багряного вилучено з бібліотек і книгарень. А самого автора заарештовано 16 квітня 1932 р. "за контрреволюційну і націоналістичну діяльність". Вирок був поблажливий: три роки "вільного" поселення на Далекому Сході.

Одружується, в нього народжуються діти Борис і Наталя. Але 16 червня 1938 р. його арештовують знову. Цього разу "справа" тяглася аж до 1940 р. Тоді в нього й почалися сухоти. За відсутністю матеріалів для повторного засудження його звільнили під нагляд. Багряний знову оселяється в Охтирці, працює декоратором у місцевому театрі. Там застає його війна. Береться за редагування газети "Голос Охтирщини". Невдовзі потрапляє до народного ополчення, працює в ОУН: малює листівки, плакати, складає пісні, виступає перед воїнами УПА.

У 1944 р. виїздить за кордон, залишивши дружину з дітьми вдома. Новий Ульм (Німеччина) стає місцем його постійного перебування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало центром українського культурного відродження, демократично-визвольного руху.

Письменник багато і плідно працює. Вже 1945 р. засновує газету "Українські вісті". При ній починають діяти кілька видавництв, зокрема "Україна", "Прометей", у яких з'являються заборонені в СРСР книжки В. Винниченка, Д. Гуменної, Т. Осьмачки та ін., переклади зарубіжної літератури українською. Бере участь у створенні МУРу, стає лідером Української революційно-демократичної партії, очолює Українську національну раду, засновує ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді).

Така напружена тогочасна громадська діяльність Івана Багряного супроводжувалася моральним тиском націоналістично настроєних співвітчизників, відвертим цькуванням більшовицької агентури, які не давали йому спокою і тут. Але, певно, найжорстокішим ударом для Івана Багряного був організований по радіо звинувачувальний виступ сина Бориса, який жив в Україні.

Попри всі негаразди Іван Багряний продовжував багато писати, особливо публіцистики. Тоді ж з'явився з-під його пера памфлет "Чому я не хочу вертатись на "родіну"?". За кордоном побачили світ романи "Тигролови" (1944, "Звіролови"--1946), "Сад Гетсиманський" (1950), "Огненне коло" (1953), "Буйний вітер" (1957), "Людина біжить над прірвою" (1965), п'єси ("Генерал", "Морітурі", "Розгром"), поема "Антон Біда -- герой труда", збірка "Золотий бумеранг", твори для дітей.

Рятівним острівцем для змученої душі Івана Багряного була його нова родина. Але серце письменника не витримало величезної фізичної та моральної напруги. Він помер на 57-му році життя теплого передосіннього вечора 25 серпня 1963 р. До останніх хвилин не випускав із рук пера.

Іван Багряний залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були "Тигролови" (1944; 1946 перевидано під назвою "Звіролови"). Задум твору виношувався під час перебування автора у Бамлагу, коли, втікаючи з концтабору, він блукав тайгою та переховувався в оселях далекосхідних мисливців-звіроловів, нащадків вихідців з України. Сам автор згадував: "Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво" . З цієї цікавості, очевидно, й народився 1943 року роман "Тигролови" А ще -- з великого болю за Україну, за її знищуваний, тероризований народ. Твір побачив світ 1944 року і незабаром був відзначений премією на літературному конкурсі у Львові. Пізніше він з'явився в перекладі кількома європейськими мовами і здобув добрі відгуки літературознавців тих країн.

У 1946 році роман побачив світ у розширеному, вдосконаленому варіанті. Він витримав багато видань українською та німецькою мовами, перекладався англійською (у США, Канаді, Англії), голландською, французькою і завжди знаходив шлях до читача. Німці, приміром, купували книгу дітям до дня народження або першого причастя -- вона значилася в каталозі кращих видань, рекомендованих для молоді. В Україні ж про роман не знали майже ЗО років -- він вийшов друком на батьківщині письменника лише в 1991 році.

2. Визначення теми, ідеї, жанру, особливостей сюжету та композиції роману І. Багряного "Тигролови"

Іван Багряний залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були "Тигролови" (1944; 1946 перевидано під назвою "Звіролови"). Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові.

В основу "Тигроловів" покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру.

"Тигролови" -- роман багатоплановий, та передусім це твір-протест проти порушення елементарних людських прав.

Найвиразнішими є теми трагедії України в тоталітарному режимі; відображення впливу сталінського терору на долю окремої людини -- молодого українського інтелігента інженера-авіатора Григорія Многогрішного; показ жорстокості й ницості прислужників режиму; змалювання побуту і традицій нащадків переселених у тайгу українців; романтичного кохання Григорія і Наталки.

Безперечно, це романтичний твір, з елементами пригодницького жанру (тому закономірна його популярність серед німецької молоді). Отож бо, "Тигролови" І. Багряного за жанром -- пригодницький роман. Здоров'я, силу, лицарство і любов до людини та до свого народу -- такі риси знаходить критик Юрій Шерех у "Тигроловах", вважаючи, що письменник цим твором "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". Щедра і прихильна критика у англосакській та німецькій пресі свідчить, що "Тигролови" стали новим -- і саме українським -- словом у пригодницькому жанрі світової літератури.

Як відзначає О.Ковальчук, "Тигролови" вигідно контрастують з масивом безбарвної, млявої української радянської прози для підліткового і юнацького віку, яка систематично відбиває у своїх адресатів охоту до читання взагалі. "Роман чарує справжнім шармом, пригодницького жанру: динамічним розгортанням подій, благородством поведінки головних героїв, їхнім умінням знаходити вихід з численних екстремальних ситуацій, торжеством справедливості".

Головна ідея твору, за О. Ковальчук,-- утвердження думки про неминучість перемоги добра і правди навіть у тому жорстокому світі, де носіїв цих високих ідеалів позбавляють права на життя. Адже фізична смерть для таких людей не є поразкою, бо вони перемагають духовно. Майбутнє -- за Людиною, інтелектуальний і духовний потенціал українського народу -- незнищенний!

Особливості сюжету та композиції роману

Композиція роману зумовлена особливостями жанру: твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на новели, що мають інтригуючі назви: "Дракон", "Світ на колесах", "Навзаводи зі смертю", "Заколот і капітуляція", "Бог кохання", "Весела робінзонада", "Не ходи босий" та інші.

Позасюжетні елементи -- пейзажі, портрети, сценічні моменти -- завжди романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні панорами Сіхоте-Аліня, описи краєвидів на Зміїній та Голубій Падях. Інтер'єри подано точно й барвисто, з багатьма промовистими деталями. Цікаві історичні екскурси, що їх вкладено в уста різних персонажів.

Важлива роль належить експозиції зі своєрідно запрограмованою ідеєю твору. Починається роман з казкового зачину (розділ перший "Дракон"): "...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон". Казка, страшна своєю правдою. Бо розповідає про країну людоловів, про те, як група людей створює для мільйонів інших пекло на землі. Автор порівнює вагони цього страшного поїзда-дракона із суглобами, з шістдесятьма рудими домовинами. Паровози -- то демони. За іронією долі вони й справді мали назву И. С. (Иосиф Сталін) і Ф. Д. (Фелікс Дзержинський). Поїзд-дракон, якого веде паровоз-голова "Иосиф Сталін" і підпихає демон "Фелікс Дзержинський", який має черево, "натоптане вщерть" тисячними жертвами, летить у чорну темряву, у прірву, в небуття. Цей ешелон смерті, сформований ОГПУ -- НКВД, уособлює загрозу знищення, яка стала реальною для громадян великої радянської імперії. Та ось зринає над обставленими багнетами й оповитими жахливою державною таємницею вагонами українська розлога пісня. Вона "здіймається на крила", "шугає і б'є крильми над стіною дракона", "мелодія стає дедалі потужнішою, кипить, вирує", і оскаженілі вартові безсилі спинити її. Бо то -- голос невпокореної волі, свідчення нездоланності українського духу.

Сюжет розгортається з інтригуючої зав'язки: на останній станції виявляється, по втік найнебезпечніший в'язень Григорій Многогрішний, якого пильнував сам начальник ешелону. Це одразу викликає в читача інтерес до майбутньої долі того сміливця.

Ешелону смерті протиставлений інший поїзд -- "Тихоокеанський експрес нумер один", який возить партійну еліту, різного роду кар'єристів та авантюристів:

"Радісний і святковий, сповнений вщерть .життям і дзвоном, цей першокласний люксусовий експрес плив, ніби окремий світ між світами. ...Чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії". Який разючий контраст! З іронією та сарказмом описує І. Багряний пасажирів цього поїзда: "...Ударники і так літуни..., прокурори і розтратники ...Працівники органів "революційної законності" і контрабандисти... "товаришки" пані і "товаришки" панни з коханцями й без коханців, з портефелями і без, з партстажем і без... Закохані "кішечки" і ще більш закохані "котики"... Відповідальні відрядженці і безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитками і без, з дисциплінарними стягненнями і без...

Словом -- цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності".

В тканину цього розділу-новели "Світ на колесах" органічно своїм позитивним героям автор дає давні козацькі прізвища, називає нащадками славних запорізьких гетьманів -- Многогрішний, Сірки, Морози.

У романі багато діалогів, що оживляють розповідь, а інколи й драматизують її. Багата поетична лексика та поетичний синтаксис дають читачеві, окрім пізнання, ще й естетичну насолоду. Найбільше полюбляє письменник епітети, порівняння, метафори різних видів та синоніми, афористичні вислови. Постійно присутня в творі іронія, а подеколи й сарказм.

Сюжет далекий від мрійливої сентиментальності, навпаки -- він напружений, захоплюючий і динамічний, читач постійно перебуває в емоційному напруженні. І все ж "Тигролови" виходять за межі звичайної "масової" літератури. Насамперед -- ідейним спрямуванням (у літературі "масовій", як у старій казці, добро теж завжди перемагає), але в творі Багряного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється через художні образи, ліричні відступи, промовисту символіку. Згадаймо той стрімкий потяг-експрес, що мчить на Далекий Схід. Як мчить і саме життя XX ст.

І хоч зарубіжний критик Юзеф Лободовський відзначав, що в манері письма І. Багряного присутні "декламаційність, многословіє, резонерство, сировість, неочищеність", але прощав ці вади за "здатність до оптимізму серед трагедії, його гумор серед відчаю", за глибокий гуманізм письменника. За це ж цінуємо автора "Тигроловів" і ми, сучасні читачі.

3. Характеристика образу головного героя. Основні засоби типізації та індивідуалізації дійсності

Головний герой роману І. Багряного "Тигролови" -- Григорій Многогрішний. У телеграмі про його втечу і розшук подаються такі прикмети: "Юнак -- 25 літ, русявий, атлет, авіатор..." Судячи з прізвища, він -- далекий нащадок славного козацького гетьмана Дем'яна Многогрішного. Юнак постає перед читачем людиною із сформованим характером. Про минуле його відомо мало -- із спогадів самого Григорія про слобожанські луки, святкові гулянки молоді на Трійцю, пташині переспіви та про те, як уночі пасли коней, варили кашу... Ще трохи відкриває завісу минулого пояснення юнака Наталці Сірківні, яка була свідком розправи, вчиненої Григорієм над майором Медвиним. Ми розуміємо, що з боку героя це жорстокий, але вимушений і справедливий акт помсти. Одна з найголовніших рис Григорія Многогрішного -- його самовіддана любов до батьківщини -- України, до свого нещасного народу. їдучи в переповненому, не пристосованому для перевезення людей поїзді "Владивосток -- Москва", він слухає печальні сповіді обдурених владою земляків-заробітчан, і голова його паморочиться від болю і гніву: "Те, що він почав був забувати,-- ціла ота трагедія його народу,-- навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м'яч, у всі боки.

Уся! Уся його Вітчизна ось так -- на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи".

Ось у якомусь заціпенінні Григорій прикипає поглядом до барака, де охоронник обливає брудною лайкою дівчат-невільниць, які тільки піснею й можуть поскаржитися холодному сибірському небу на свою долю.

Таку ж гостру реакцію викликає в героя спостереження за дівчатами в ресторані, які взялися освоювати "найдревнішу професію" і переживають тяжкий сором, муки совісті, зрікаючись предківських заповітів: "Обидві вродливі...

Обидві стомлені, змарнілі... Раптом Григорій уловив фразу... Дівчата говорили українською мовою! І так ніби хто врізав батогом по серцю, ніби обухом по карку. "Та це ж вони!!! -- дочки розкуркулених батьків, розкиданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду, від безправ'я і смерті,-- рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя...".

Глибокий патріотизм Григорія, його сердечна й щира любов до України виявляються і в розмові з матір'ю Наталки про предківську українську землю, що як святиня збереглася в її пам'яті. Дуже боляче було йому думати, що немає вже його тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло. Природжена тактовність підказала хлопцеві, що треба змовчати, не розказувати правди матері Наталки, хай жінка "любить її такою, якою пам'ятає". Григорій милується побутом Сірків, їхньою вірністю, біленій хаті, вишитим рушникам, рідній мові та звичаям. Він глибоко зворушений тим, як Сірки намагалися "наздогнати" Різдво, а потім святкували його, "як з діда-прадіда велося: з кутею на Святвечір і з усім тим зворуиїливим і романтичним ритуалом, що такий пам'ятний Григорієві з дитинства. З віршуванням, з колядками".

І не давно, що втікача підтримує й рятує саме маленька сірківська Україна. То -- подарунок долі, дяка за цілеспрямованість і стійкість у простуванні до мети, за любов до батьківщини, куди герой хотів би повернутися визволителем і переможцем.

Друга визначальна риса Григорія Многогрішного -- могутня воля до життя, і не абиякого, а гідного людини. Про це свідчить його непримиренність до несправедливого більшовицького режиму, а після ув'язнення -- постійне шукання й використання найменших шансів для втечі. Так, напівзнищений фізично політв'язень виривається з божевільні, куди його незаконно запроторило "найгуманніше у світі" правосуддя, вистрибує на ходу зі "скаженого поїзда" -- у ніч, у смерть, ігнорує небезпеку переслідування, навіть кидає виклик долі, вирушивши з тайги до Хабаровська. Григорій іде на полювання нарівні з досвідченими мисливцями, зважується на фантастично сміливі лови "кішок" -- тигрів. Завдяки своїй сміливості та винахідливості разом з коханою здобуває жадану волю, перейшовши кордон і ставши недосяжним для всевладного монстра -- НКВД -- ОГПУ.

Автор докладно описує блукання втікача безмежними тайговими нетрями, його вперте змагання зі смертю. Так реалізує письменник свій творчий задум: сповнена смертельних небезпек мандрівка героя твору символізує складну й небезпечну життєву дорогу Григорія до свободи. Бо для звершення благородних справ, утвердження високих ідеалів потрібна насамперед свобода. Отже, за І. Багряним, гідне життя людини -- це життя вільне, спрямоване на служіння добру.

Визначальним життєвим принципом Григорія Многогрішного є також його вірність нормам загальнолюдської моралі. Всупереч своєму прізвищу, він тільки й має гріхів перед світом, що у хвилини нелюдського голоду забрав у бурундучка припасені ним на зиму горіхи. Але і в тому щиро каявся: "Грабунок, братку, каюсь. Але що поробиш? Але знай: з усіх злочинів, сотворених мною за життя,-- і є найбільший, і за це варто приліпити мені двадцять п'ять років. А то мені приліпили лихо його знає за що...".

Глибока внутрішня порядність і культура поведінки головного героя простежується в усіх його вчинках та думках. Понад усе цінуючи волю, виборюючи її з останніх сил, ризикуючи життям і безмежно люблячи його, він пильнує найперше, щоб не накликати біди на інших, не завдати комусь шкоди. Григорій опановує мисливське ремесло, щоб не обтяжувати добрих Сірків. Беручи участь у небезпечних ловах тигрів, він думає найбільше про те, щоб не підвести "команду", не схибити, нехтує власною безпекою.

Піти з гостинної сім'ї, не попрощавшись і не подякувавши, теж не може, тому, незважаючи на загрозу життю, повертає назад, йде всю ніч, долаючи втому та бездоріжжя. Григорій робить це заради своїх названих батьків, аби не залишити їх у невідомості та гірких роздумах.

Отак усе життя страждаючи від людської жорстокості та несправедливості, Григорій намагається додержуватися освяченої ріками народної моралі.

Такими же високогуманними лицарськими рисами позначене й особисте життя Григорія Многогрішного -- його захоплення Наталкою Сірківною. Його приваблювала сила характеру, виваженість поведінки, розум і сміливість Наталки. Григорій не раз намагався збагнути притягальну силу її духовного єства і, слухаючи слова "Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. Тож виходь перший", робить висновок: "Ось вона, козача кров! І ось вона -- найвищий вияв не тільки жінки, а взагалі людини його крові. Така юна, квітуча -- і така сувора, гартована і гонориста".

Отже, зближення цієї молодої пари відбулося передовсім завдяки спорідненості двох відважних душ.

Перед очима цієї переконаної максималістки не можна ні в чому схибити. Тому Григорій намагався показати себе з найкращого боку як мисливець. Справою його честі було в непроглядній пітьмі знайти воду й принести її втомленим мандрівникам. Хлопець картає себе за те, що мимоволі став свідком Наталчиного купання, за "вкрадений" поцілунок. Найбільше він боявся образити горду й цнотливу дівчину, адже вона -- його заповітна мрія.

А що ж стримувало закоханого, не дозволяло йому освідчитись у коханні? Автор розповідає про це у розділі "Заколот і капітуляція": адже Григорій не має права "ставити на карту щастя інших", він вигнанець, втікач без паспорта, і в будь-яку мить його могли вислідити. Тоді б їхня любов стала нещастям для обох. Але й іти геть, відступитися Григорій не хотів. Не міг. Його розум капітулював перед серцем.

Юнак намагався не виказати своїх почуттів ні перед Наталкою, ні перед її рідними. Однак при прощанні дівчина, яка про все здогадалася, вирішує за обох. Просячи в батьків благословення на шлюб (і на втечу!), вона випереджає самопожертву коханого: "Григорій не має права говорити! Я знаю, що він скажи! Але він збреше! Він зрадить сам себе ради вас". І признається, що мовчала довгі місяці, змагалася з собою, а тепер зрозуміла, що ніколи не буде щасливою без свого обранця і готова заради нього на все -- у ній же тече Сіркова кров! 1 тут Григорій "мовчки опустився на коліна поруч, тяжко похиливши голову, як під сокиру; бачив, що дівчина може переступити батьківське слово заради нього. Отже, він не зрадив себе і в цю вирішальну мить.

Отже, в ставленні Григорія Многогрішного до жінки, до коханої розкриваються його найкращі людські якості -- благородство, гідність, стриманість, чесність і... мужність.

Волю, цю фантастичну мрію, здобуто. Завдяки чому? Відповідь --у крилатому вислові, винесеному матір'ю Наталки з глибин народної мудрості: "У сміливих щастя завжди є".

Закінчити характеристику образу Григорія Многогрішного можна словами О. Ковальчук: "Перед нами тип молодого свідомого українця -- людини, яка відзначається найкращими якостями, живе в повній злагоді із загальнолюдською мораллю. Здається, саме такі заслуговують на визнання. Та їх не сприймав тоталітарний режим, бо вже своєю високоморальною сутністю вони загрожували його міцності, що спиралася на темні сили зла й антигуманні постулати".

Дослідник творчості І. Багряного Ю. Лавріненко пише, що "для старої еміграції образ Григорія Многогрішного, що подолав і тигрів, і НКВД і вирвався у вільний світ, здався таким зухвалим і перебільшеним, що Мосензд і Клен вирішили спародіювати Багряного-Многогрішного у вигаданому ними гумористичному Горотаку. Однак Горотакові не вдалося подолати Багряного... Многогрішний переміг, і Горотак вийшов лише симпатичніш, буквально дружнім шаржем. Горотак тільки збільшив популярність Багряного-Многогрішного ".

Привабливими рисами в романі наділені й інші персонажі. Це насамперед Сірки, теж, мабуть, нащадки славного гетьмана.

Образи ворогів у романі здебільшого узагальнені. Це поїзд-дракон, що везе безневинних людей на каторгу, на загибель. Він уособлює в собі всю тоталітарну систему. З конкретних негативних образів найповніше розкрито натуру майора Медвина, слідчого, який вів справу головного героя твору Григорія

Многогрішного. Медвин, вірний сталінський служака, який виконував обов'язки не за службовим статутом, а з переконання, що може мучити, карати й милувати безневинних людей для задоволення власних амбіцій, безславно закінчив своє нікчемне злочинне життя. Був покараний один злочинець, але скільки їх залишилося! Тільки повне засудження усім суспільством тоталітарної системи, реабілітація жертв сталінізму могли створити умови, за яких стало неможливим існування таких, як Медвин.

Ще один важливий образ у романі "Тигролови" -- узагальнений образ природи. Письменник подає описи тайги в різні пори року, в різний час. І скрізь вона завжди прекрасна, а разом з тим страшна для недосвідченого мандрівника, і при найменшій похибці поглине навіки. Природа в романі жива, одухотворена. Та якою б прекрасною не була дика тайга, Григорій Многогрішний часто згадує природу милої серцю України.

По сторінках роману гуляють ізюбри, тигри, вепри та безліч інших лісових мешканців. Із замилуванням описує автор квіти й інші рослини тайги, порівнюючи їх зі знайомими, українськими.

Але є в природі й негарне, жорстоке до людей і тварин. Наприклад, комахи-паути. Бувають і люди жорстокі в двобої з природою. Наприклад, картини ловів тигрів викликають суперечливі почуття. З одного боку -- захоплення силою та відвагою звіроловів, з іншого -- жаль тих диких і гордих "кішок", приречених на неволю й животіння у зоопарку.

Отже, хоч яка велична й могутня природа, показана в романі, людина в зображенні І. Багряного ще величніша й могутніша за неї. Своєю працею і волею вона підкоряє природу. Недаремно старому Сіркові Григорій Многогрішний нагадав тигра -- зв'язаного, в клітці, але гордого й нескореного.

4. Педагогічна проблематика твору, природа епічного конфлікту

Хоча роман І. Багряного "Тигролови" має конкретні часові рамки, присвячений подіям, які для багатьох стали далекою історією, він висуває чимало актуальних проблем, які відносять до категорії вічних: добра і зла, життя і смерті, справедливості і кари, морального вибору, волі до життя й цілеспрямованості, стосунків людини і природи, родинних взаємин вірності віковим традиціям предків і, звичайно, кохання.

Проблеми добра і зла читач торкається вже з перших рядків роману. Зло і смерть уособлені в страшному "драконі" -- етапному ешелоні ОГПУ -- НКВД (отдела государственного политического управлення -- народного комиссариата внутренних дел), який мчить на муки і смерть тисячі "приречених, безнадійних, змордованих -- хоче замчати їх у безвість, щоб не знав ніхто, де і куди". Той поїзд -- таємнича і страшна "легенда про зникнення душ". Кого ж везе "вогненний дракон" -- злодіїв, убивць, розбійників? Чому юнаки 20--25 років перетворилися на дідів, переживши стільки, що декому й за ціле життя не судилося?

Ось як говорить про це головний Герой роману Григорій Многогрішний: "Цей пес [майор НКВД] відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину... Я втік з божевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, які він,-- його поплічники... А потім присудили до двадцяти п'яти років каторги. Двадцять п'ять років! А я всіх маю двадцять п'ять. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ...". Отже, єдина вина цих людей -- те, що вони сини своєї землі і не відмовились від неї, не схотіли стати рабами і "сексотами" ("секретними сотрудниками" -- донощиками) страшної тоталітарної системи.

Але зло може критися і в дещо привабливішій личині. Тим же шляхом, що й ешелон смерті, йшов "Тихоокеанський експрес нумер один" --"чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії". Розкіш і розпуста на тлі голодної, затероризованої країни. А їхали в експресі "відповідальні відрядженці і безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитками і без, з дисциплінарними стягненнями і без... Шукачі карколомних пригод, а ще більше карколомних кар'єр. Шукачі щастя і "довгих" карбованців. Аматори довгих відряджень і ще довших чисел в банкових чеках...".

На протязі всього роману йде двобій життя і смерті, добра і зла. Хоч смерть і зло часто перемагають (згадаймо розповідь старого Мороза про свої відвідини Комсомольська; думки Григорія у поїзді до Хабаровська, його зустріч в ресторані з українськими дівчатами, котрі ціною своєї ганьби й приниження намагалися врятуватися), не гине надія на краще, на кінцеву перемогу справедливості. І щаслива доля головного героя тому підтвердження, хоч Григорій Многогрішний дотримувався такого життєвого девізу: "Ліпше вмирати, біжучи, ніж: жити, гниючи!" і обирав не просто життя, а життя гідне.

Справедлива кара спостигнула мучителя і губителя людських душ майора ОПІУ -- НКВД Медвина, який побудував свою кар'єру на крові й кістках людей. Проте це, звичайно, не вихід -- знищити одного-двох конкретних негідників, бо на їх місце стануть сотні інших, виплекайих тоталітарним сталінським режимом.

Перед героями роману, особливо перед головним -- Григорієм Многогрішним, постійно постає проблема морального вибору. Відмовитися від рідного й близького, від України, животіти, а не жити, чи залишитися вірним своїм переконанням, але пройти через це всі кола пекла у сталінських катівнях та на каторзі? Григорій, нащадок славного гетьмана, як справжній лицар духу, обирає найважче. Навіть не думаючи про небезпеку, Сірки приймають у свою сім'ю врятованого юнака-земляка, як рідного сина. Медвин теж робить свій вибір, заради кар'єри стаючи на шлях підлості і нелюдської жорстокості. Розплата за це відповідна -- страх протягом усього життя, неспокій і нікчемна смерть.

Час від часу перед Григорієм Многогрішним дуже гостро постає проблема виживання -- фізичного і морального. Вирішує він її кожного разу лише завдяки надзвичайній волі до життя і цілеспрямованості.

Григорій разом з іншими в'язнями їде в заґратованому ешелоні смерті. За ним наглядає сам начальник поїзда, на кожній зупинці перевіряючи його "наявність". І це ще більше зміцнює намір в'язня втекти, не піддатися тій страшній силі. І ось відчайдушний сплеск гордої волі -- втеча! Арештант вирізав дошки у вагоні й вистрибнув на ходу поїзда, можливо, назустріч смерті. "Тільки той, хто має надлюдське терпіння і незвичайну волю, може проробити таку роботу", стати легендою "про гордого сокола, про безумного сміливця".

Але це тільки перший етап рятування. Щасливо вистрибнувши, Григорій тікає подалі від залізниці, блукає в нетрях, переборюючи втому. А далі безкінечна дорога у зеленому морі тайги. Неймовірним зусиллям волі Григорій долає відчай, зневіру, фізичну неміч. Із забуття, з напівмертвого стану Григорія вивів крик про допомогу. Так мало статися, бо саме для цього Многогрішний прийшов у цей світ, таке мав життєве кредо -- служити добру, бути потрібним людям. Отож, рятуючи невідому людину від ведмедя, він рятується й сам.

Багато сторінок роману присвячено описам природи, полювання, життю людей серед дикої природи. Тоді неминуче постає проблема стосунків людини і природи. Тайга велика й прекрасна, надзвичайно багата, але сувора до тих людей, що не знають її законів і таємниць, які не рішучі, не витривалі, не працьовиті, не сміливі. Для людини розумної, спостережливої, чутливої до краси природа є ще й джерелом естетичної насолоди. Маючи вроджений нахил до спостережень, виросши серед природи, Григорій Многогрішний "мав в тім велику втіху. Рослинний і тваринний світ цей ховав у собі багато такого цікавого невичерпно; кожен день вражав все новими несподіванками". Отже, природа -- це оточуючий нас світ, подеколи дуже суворий. З іншого боку, і людина може ставитися до нього надто жорстоко. Григорій, наділений чудовими людськими якостями, зумів знайти спільну мову з тайгою, зробити її своєю союзницею, другом.

Приваблюють щирістю і дружністю родинні стосунки у сім'ї Сірків. Вони ґрунтуються на глибокій повазі й любові один до одного, взаєморозумінні, намаганні бути "однією командою". Особливе значення це має на полюванні. Тут один схибить -- інші можуть постраждати. Батьки вболівають за дітей, змалку навчили їх усього, що вміли й знали, щоб ті могли вижити в суворих умовах далекосхідного краю. Мати виховала в дітей любов до незнаного ними далекого краю предків -- України, зберігши весь уклад українського життя -- одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази! Діти -- Грицько і Наталка -- люблять і поважають батьків та одне одного, хоч інколи суперничають і змагаються у мисливській вправності. Вони готові щомиті прийти одне одному на виручку, свято додержують предківських звичаїв, шанують свята й обряди, народні пісні. Збудована на високоморальних засадах родина Сірків дає притулок незнайомому, але, судячи з першого вчинку, благородному юнакові, який виявився ще й земляком. Вона забезпечує його всім необхідним, бере на полювання, щоб той не відчував себе утриманцем. Отже, ставлячи проблему родинних стосунків, автор утверджує, що сім'я міцна тільки та, де взаємини будуються на любові та повазі, на вироблених віками традиціях і звичаях, на принципах гуманізму і добра.

Найромантичнішими і найпривабливішими, мабуть, у "Тигроловах" є сторінки, присвячені коханню. Здавалося б, які тут проблеми. С він і вона -- молоді, гарні, таємно закохані один в одного. Але як непросто складаються їхні стосунки! Вона -- горда і цнотлива, справжня "козача кров".

Він -- сильний, благородний і сміливий, але зі страшною таємницею, з тавром арештанта-втікача. І всі, хто з ним стикається, хто йому допомагає, наражаються на небезпеку. Тому Григорій ладен придушити любов у своєму серці, страждати мовчки, аніж поставити під загрозу кохану людину. Оце і є справжня любов, справжнє благородство душі. У вирішальну хвилину розлуки дівчина зважується на вчинок, на який не кожна здатна: робить перший крок і ділить з коханим його тяжку долю втікача. Згідно з авторською концепцією -- "добро неодмінно перемагає" -- доля у закоханих виявляється щасливою. Вони з боєм переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Хоча не дуже віриться, що молодята, з їхньою палкою вдачею, зможуть далі жити, у спокої, без пригод і небезпек. Адже Григорій Многогрішний плекає таємну мрію побачити свою Україну вільною.

То ж кохання героїв роману -- не тільки взаємний потяг, симпатія, а й передусім спорідненість і благородний порив палких молодих душ.

5. Зразки тропів, виписані у повному обсязі з текстом (роман І. Багряного "Тигролови")

ЕПІТЕТ:

1) Спершу була темрява, липка й волохата.

2) Так він довго жене попри низку понурих, геометрично закритих, рудих коробок, тих, що кожен з них "на сорок челавєк ілі восємь лашадєй", і нарешті коло середнього вагона зупиняється.

3) А може йому самому страшно, може, йому моторошно на хвості цієї диявольської комети, і він підбадьорює себе пострілами у чорну зрадливу ніч, в фосфоричні блиски позаду....

ПОРІВНЯННЯ:

1) Тисячі! Тисячі обірваних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей!

2) Два голоси - два друзі. До них долучається третій. Пісня б'ється, як птаху домовині.

3) Вона починається з одного голосу... Понурий і глибокий, він починає пісню, ніби віддираючи стьожку від серця.

МЕТАФОРА:

1) а піди лишень скажи матері, щоб чарку нам сюди.

2) Козакові, либонь, душа до ребер присохла.

3)...а від насипу розбігалися дерева і квіти і збігалися знову в химернім танку за драконом, і вогнені віяла прожектора крутили з них веремію.

4) В грюкоті коліс зринає пісня, важка, бурлацька. І наростає, наростає....

МЕТОНІМІЯ:

1) Мати в очіпку і в рясній стародавній спідниці, посміхаючись, несе тарілки в двері....

2) Наталко. -- це батько, -- а піди лишень скажи матері, щоб чарку нам сюди.

3) І тоді ж так само вдовж: ешелону пробігає начальник етапу. Він вибігає десь від "И.С." (перший вагон) і, задерши голову, стурбовано мчить очима (поглядом) від вагона до вагона, чогось шукає.

СИМВОЛ:

1) Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненим хвостом замітаючи слід, летів дракон символ тоталітарної систем.

2) Прощались із землею, прощались із усім. А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, хто лишився таки там. Образ, як символ непокірної і гордої молодості, символ тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни...

3) В'ється та пісня над драконом, стелиться над горами, б'є крилом під колесами. А він її ріже, він її чавить, він її роздирає на шмаття, замітає рештки вогненним хвостом і летить, летить (символ України)

ПАРАЛЕЛІЗМ:

1) Нарешті було знайдено "секрет". Та не знайдено самого збігця. Всіх лежачих перерахували - всі є. Немає лише одного.

2) Тисячі! Тисячі обірваних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей!.. Ешелон дійшов до своєї мети, та не дійшов ще мети етап - оці тисячі мучеників.

3)Та забіліли сніжки... Забіліли білі...Ще й дібровонька... Та й заболіло тіло бурлацькеє біле...Ще її головонька...

ГІПЕРБОЛА:

1) Етап іде на Магадан десь. Це ще тисячі кілометрів водяною пустелею до понурої, невідомої Колими а чи й далі.

2) Вночі мерехтіли зорі - мільйони зір, змішуючись з іскрами від скаженого поїзда, а від насипу розбігалися дерева і квіти і збігалися знову в химернім танку за драконом, і вогнені віяла прожектора крутили з них веремію

3) І мчить він без зупинки, хряскотить залізними лапами, несе в собі приречених, безнадійних, змордованих, - хоче замчати їх у безвість, щоб не знав ніхто, де і куди, - за тридев'ять земель, на край світу, мчить їх у небуття.

ЛІТОТА:

1) На окремих пунктах ешелон зупиняється. На мить, на коротку мить.

2) І ось тут нагло зчинився алярм! На самім краєчку землі наголо зчинився алярм.

3) Начальник якусь мить мовчки вдивляється в дві мерехтливі цятки.

ОКСИМОРОН:

1) Не від страху, ні, від буйної радості. Від злобної радості та й від гордості за того "диявола", за того сміливця.

2) Етап іде на Магадан десь. Це ще тисячі кілометрів водяною пустелею до понурої, невідомої Колими а чи й далі.

3) Шістдесят суглобів у дракона - то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків.

ПЕРИФРАЗ:

1) Ешелон дійшов до своєї мети. Важко дихаючи і відсапуючись на кінцевій станції Океанській, він став витрушувати з себе вантаж -- викидати з черева те, що привіз ,з усіх своїх шістдесяти суглобів.

2) Начальник якусь мить мовчки вдивляється в дві мерехтливі цятки.

3) Так він довго жене попри низку понурих, геометрично закритих, рудих коробок, тих, що кожен з них "на сорок чєлавєк ілі восємь лашадєй", і нарешті коло середнього вагона зупиняється.

Власне враження від роману "Тигролови" І. Багряного. Педагогічна актуальність твору

"Сміливі завжди мають щастя",-- ці слова рефреном звучать упродовж усієї розповіді про важкий шлях Григорія Многогрішного. Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой і, нарешті, саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя?

Якби Іван Багряний -- у творі майже його двійник Григорій Многогрішний -- не був таким сміливим, не став би він так явно стверджувати своє право бути людиною на землі. Хіба не міг він пристосуватися до обставин, жити тихо й затишно, ростити дітей, робити кар'єру і почуватися щасливим? Очевидно, міг би, якби був іншим.

Але вся суть у тому, що автор і його герої -- не пересічні середньостатистичні громадяни. їм судилося народитися лицарями духу, стати безстрашними неприрученими "тиграми" у світі насильства, все життя бігти над прірвою страждань і безвиході і саме своєю сміливістю здобувати право на життя й на щастя. їх не могло вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Вони прагнули щастя для свого "нещасного краю і народу". Дуже промовистою з цього погляду є оповідь Григорія: "І я втік з ешелону. Вони мене везли з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда,-- стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя".

Сміливість допомогла Григорієві не лише врятуватися з пащі дракона, зберегти життя, поквитатися з ворогом, а й завоювати серце гордої, вродливої Наталки Сірківни, тобто мати щастя і в особистому житті.

Недаремно роман І. Багряного "Тигролови" мав надзвичайний успіх у західному світі, зокрема серед німецької молоді. Звісно, увагу читача-українця насамперед привертає правдиве зображення недолі рідного народу, опис екзотичних країв та пригод героїв, викликає симпатію головний герой як носій національної ідеї.

А чим же цей твір бере за душу політично байдужого іноземця?

Мабуть, молодь завжди захоплюється сильною особистістю. Саме таким і є Григорій Многогрішний. Отже, напевно, відомі своїм практицизмом європейці купували книжку своїм дітям з виховною метою, щоб читали і знали, що життя сповнене труднощів та випробувань і треба бути до них готовими.

Проте популярність роману насамперед пояснюється авторською позицією: вірою в Людину, в її спроможність не відступати ні на крок від свого вибору й загальнолюдських моральних норм, знаходити гідний вихід з найскрутнітих обставин. Нас чарує багрянівський ідеал українського інтелігента 30-х років, втілений в образі молодого інженера, нащадка славного козацького роду.

Саме для цього й повернувся сьогодні в Україну Іван Багряний -- співець і виразник оптимізму й незборимості українського народу.


Подобные документы

  • Особливістю роману Багряного "Тигролови" є те, що він поєднав у собі дуже серйозні, глибокі проблеми з романтикою пригод. Пригоди зображені різні за своєю вагою та значущістю: від таких, як втеча головного героя з ешелону смерті до смішнихі романтичних.

    творческая работа [12,8 K], добавлен 31.03.2008

  • Короткий літопис життя Івана Багряного - українського поета, прозаїка та публіциста. Характеристика творчості поета, унікальна здатність письменника до "кошмарного гротеску". Історія написання та проблематика твору "Тигролови", оцінка літературознавців.

    презентация [5,9 M], добавлен 16.05.2013

  • Дослідження понять композиції, сюжету та фабули. Феномен історичності в романі Павла Загребельного "Диво". Активність авторської позиції та своєрідність композиції твору. Визначення структурно-семантичних типів та стилістичних особливостей роману.

    курсовая работа [48,7 K], добавлен 13.04.2014

  • Колористична лексика як ознака художнього сприйняття дійсності. Особливості вживання письменником прикметникових колорем в тексті роману "Тигролови". Стилістичне навантаження епітетів як ознаки тоталітарного режиму в творі "Людина біжить над прірвою".

    курсовая работа [653,7 K], добавлен 18.10.2014

  • Юні роки Івана Багряного, доба його творчого становлення. Автобіографічні подробиці ув'язнення та заслання. Діяльність письменника в українському підпіллі під час Великої Вітчизняної війни, еміграція в Німеччину. Характеристика його літературної спадщини.

    презентация [665,1 K], добавлен 01.03.2013

  • Життєвий шлях Івана Багряного. Літературна спадщина письменника, головні теми та мотиви творчості. Публіцистичні статті, доповіді, рефлексії та памфлети письменника. Дієслівна синоніміка у прозових творах. Кольористий епітет як ознака тоталітарної доби.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 12.05.2009

  • Аналіз епічного твору Ніколаса Спаркса "Спіши любити" з використанням схеми. Рік створення твору. Доцільність визначення роду та жанру. Тематичний комплекс, провідні мотиви. Основні ідеї, конфлікт твору. Специфіка архітектоніки, композиція сюжету.

    реферат [16,9 K], добавлен 09.03.2013

  • Біографія та основні періоди творчості Ч. Діккенса, його творчість в оцінці західного літературознавства. Автобіографічні моменти роману "Життя Девіда Копперфілда", втілення теми дитинства у романі, художні засоби створення образу головного героя.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 21.01.2009

  • Характеристика жанру історичного роману в англійській та французькій літературі ХІХ століття. Роман "Саламбо" як історичний твір. Жанр роману у творчості Флобера. Своєрідність та джерело подій, співвідношення "правди факту" та художньої правди у романі.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 31.01.2014

  • Поняття поетики та її головні завдання. Загальна характеристика поетики Світлани Талан, де розкривається і жанрова своєрідність. "Не вурдалаки" як назва, яка відповідає та не відповідає сюжету, вивчення питання щодо правильності заголовку даного твору.

    дипломная работа [65,4 K], добавлен 03.10.2014

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.