Образ дитини у творах Ч. Діккенса

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

Філологічний факультет

Кафедра світової літератури

Реферат

з курсу «Зарубіжної літератури»

на тему: «Образ дитини у творах Ч. Діккенса»

Латюк Наталя Григорівна

Перевірила Романець Валентина Михайлівна

Одеса 2010

Письменницька доля була напрочуд прихильною до Чарльза Діккенса (1812-1870). Вже перший роман приніс йому славу, що не залишала його протягом усього життя. Книги митця прийшли до найширшого читацького загалу, захоплені прихильники нагородили його титулом «Незрівнянний». Однак стрімке сходження щаблями літературного та суспільного успіху не затьмарило гостроти погляду письменника, що викривав найогидніші суспільні явища буржуазної Англії. В зеніті своєї популярності Діккенс зберіг юнацьку вразливість, те відчуття болю від соціальної несправедливості, яке пізнав ще у дитячі роки.

Вже хлопцем майбутній митець на власні очі побачив зворотний бік капіталістичного поступу, який вивів Британію на початку XIX століття на провідне місце у світі. Хоч письменник і не народився у бідняцькій родині, але рано зіткнувся зі злиднями - батько збанкрутував, вся сім'я опинилася в тюрмі для боржників. Як і тисячі його ровесників, Діккенс почав працювати ще підлітком. Чорнороб на фабриці, писар і клерк в адвокатській конторі, стенограф і репортер у парламенті - такі етапи його трудової біографії. Вони принесли юнакові багаті предметні знання про економічні, юридичні, моральні закони життя, розкрили сутність буржуазної демократії, якою так хизувалися й хизуються панівні класи країни. Ці знання поєднувалися з тонкою спостережливістю, гумором, яскравим образним мисленням. Цей сплав втілився у «Нарисах Боза», що вже в середині 30-х років XIX сторіччя здобувають молодому авторові широке визнання, а з особливою силою - в «Посмертних записках Піквікського клубу», які зробили 24-річного Діккенса улюбленцем усієї Англії.

Здається неймовірним таке блискавичне перетворення нікому не відомого початківця на володаря думок тисяч читачів, над книгами якого сміялися, плакали, замислювалися читачі в різних кінцях країни. Звичайно ж, нічого фантастичного тут немає. Своєю легендарною славою Діккенс завдячував велетенському таланту письменника і гуманіста, який рішуче обстоював право людей на свободу й щастя. Шедеври Діккенса не з'явилися б і без виняткової працьовитості, творчого горіння, вимогливості митця до себе.

В «Піквікському клубі» часто звучить безжурний сміх письменника, Діккенс, хоч іноді й ставить своїх симпатичних, веселих героїв у скрутні Становища, але передусім він стверджує повноту і радість буття. Палітра [5] митця променіє теплими, світлими барвами. Щедрий гумор, доброзичлива іронія передають читачеві частку життєвого оптимізму автора. Оце життєрадісне світовідчуття Діккенса відсуває в його ранніх творах на другий план темні сторони дійсності. Письменник не обминає їх, однак він переконаний у переможній силі добра. Ця впевненість майстерно розкривається у найрозмаїтіших відтінках гумору, в образах чистих, щиросердних людей, часто-густо дивакуватих на тлі загального духовного зубожіння. Вона знаходить художній вираз у сюжетах багатьох романів і повістей, що ведуть персонажів крізь кумедні та сумні пригоди до неодмінно щасливого фіналу. Щоправда, навіть у ранніх творах деякі благополучні кінцівки, за штучність яких дорікали прозаїку, з'являлися радше на бажання читачів, ніж за задумом, письменника. Віра в остаточне торжество гуманності над корисливістю, безсоромним егоїзмом, духовною ницістю на довгі роки стане визначальною рисою творів великого митця.

В наступні десятиліття Чарльз Діккенс розгорнув перед читачами грандіозну панораму тогочасного англійського життя. Мабуть, не було такої сфери, якої б не торкнулося перо письменника. Що уважніше придивлявся він до контрастів буржуазного суспільства, які ставали дедалі разючішими, то більше похмурих мотивів виникало в його літератур» них працях, то сумніший ставав їх настрій. Мірою того, як письменник здобував дедалі нові свідчення не людяності світу визиску й наживи, загострювалося критичне бачення дійсності Діккенсом - гуманістом і реалістом. Віра в перемогу добра над всеосяжним - як випливало я самого змісту його романів - капіталістичним злом втрачав свою беззастережність, щасливі кінцівки дедалі частіше суперечать логіці подій. В «Олівері Твісті» (1838), «Ніколасі Ніклбі» (1839) веред нами постають, з одного боку, глибоко правдиві і страшні у своїй майже документальній точності картини безправ'я. З гнівним викривальним пафосом пише Діккенс про робітні доми і приватні школи - справжні катівні для дітей. Письменник зображує жахливі нетрі злочинності - продукту гнобительського суспільства. Безжально оголює він зажерливість і лицемірство обивателів. З іншого боку - сентиментальна казка про те, як чесноти юних героїв врешті-решт винагороджуються багатими доброчинцями. Діккенс - поборник суворої правди ніби сперечається тут із шукачем тихої ідилії. І кінець кінцем потяг до правдивого» соціально-критичного зображення англійського життя перемагає, залишаючи мріям про химерне щастя місце десь на далекому узбіччі оповіді.

Цьому поглибленню реалістичної майстерності Діккенса сприяли обставини суспільно-політичного розвитку країни. В середині XIX століття стають очевидними всі вади буржуазного ладу в Англії, наочно виявляються негативні наслідки промислового поступу. На рубежі ЗО-40-х років провідну роль у політичній боротьбі трудящих відіграв чартизм - масовий визвольний рух британського пролетаріату. Хоча письменник не поділяв революційних ідей, він не міг залишатися байдужий до [6] справедливих вимог людей праці. Його сумління повставало проти кричущих фактів гноблення та сваволі, яким аж рясніла навколишня дійсність. З-під пера Діккенса в цей час виходять виданої соціальні романи, які сприймаються як звинувачення англійського капіталізму. Його славетний гумор набував в них гіркого, уїдливого звучання. Сатиричним узагальненням найпотворніших суспільних вад стають образи Пексніфа, Урії Гіпа, Домбі, Скруджа, що уособлюють лицемірство та пожадливість, холодний егоїзм та огидне святенництво. В «Мартіні Чезлвіті» (1848) постав, за словами одного а критиків, вовче царство хижаків, якими керує корисливий розрахунок. В «американських» розділах цього роману митець на підставі власних вражень створив саркастичну картину життя Нового Світу. В цій країні гине надія на свободу, спотворюється саме поняття демократії. Змалювавши американське суспільство на ранньому етапі його розвитку, Діккенс довів, що вже тоді в ньому торжествувало дикунство власників.

Трагічного забарвлення набував реалізм Діккенса в романі «Торговий дім Домбі і син» (1848). Історія великого ділка - тилового представника капіталістичного бізнесу - разюче переконлива. Вона показує, як у гонитві за наживою нівечиться людська душа. Комерсант Домбі позбавлений нормальних людських почуттів. Єдине, що його цікавить,- це гроші, власність. Він, мов крижана брила, випромінює холод, і від нього страждають навіть найближчі Домбі люди - його діти. Але й тут письменник не відмовляється від характерної для нього проповіді морального перевиховання. Він не втрачає надії на зцілення від страшної хвороби егоїзму. Подібно до хлопчика в казки про Снігову королеву, Домбі оживав, зігрітий відданістю та любов'ю. Казкове перетворення, чи не так? Але давно помічено, яку велику роль відіграють у творах майстра казкові мотиви. Хіба не нагадують несподівані щасливі аміни у долі багатьох персонажів прозаїка чудове врятування Червоної Шапочки? Чи не виникав в нашій уяві постать Попелюшки, коли ми читаємо історію юних героїнь «Крамниці старожитностей»» або «Маленької Дорріт»? Фольклорні чаклуни, добрі феї, романтичні злодії часто виступають у Діккенса у вбранні мешканців сучасного йому Лондона. Письменник жив і працював у той час, коли ще неабияких волив мала література романтизму, а цей творчий напрям тісно пов'язаний із казкою. З цим витвором народної фантазії в прозу митця входили романтичні елементи. В кінці обов'язково винагороджується доброчесність, карається зло. Звернення до неї давало письменникові багатющі художні можливості. За допомогою казкових образів вій висловлював мрію про те, що досягти соціального миру можна, навертаючи багатих лиходіїв до гуманності. Палкий заклик до примирення і морального вдосконалення звучить і зі сторінок знаменитих своєю теплою поетичністю «Різдвяних повістей» (1843-1848).

В роки після придушення європейської революції 1848 року реалістичне мистецтво Діккенса не переживав кризи, як у багатьох інших [7] письменників. Навпаки, воно набуває ще більшої масштабності, соціально-критичної вагомості, психологічної складності. Дуже точно оцінив значення художніх відкриттів Діккенса Карл Маркс, коли поставив письменника на чолі блискучої школи англійських романістів, які в яскравих і красномовних книгах розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж усі професіональні політики, публіцисти і моралісти, разом взяті.

Монументальні образні узагальнення найтиповіших явищ буржуазної англійської дійсності створює письменник у романах 50-х років. Небувалий викривальний заряд несуть зловісні образи цитаделі класового правопорядку - Канцлерського суду та нетрів «Самотнього Тома» - похмурої місцевості, населеної бідарями («Холодний дім», 1852), задимленого, позбавленого сонячного світла міста Коктауна - страшного міста визиску пролетарів («Тяжкі часи», 1854), безглуздого бюрократичного механізму Міністерства Тяганини та боргової тюрми Маршалсі («Маленька Дорріт», 1856). Не менш промовисті постаті носіїв соціального зла - аристократа сера Дедлока та «філантропки» місіс Пардігл, капіталістів Гредграйнда та Баундербі, мільйонера Мердля та всемогутніх бюрократів Поліпів. У цих масштабних багатолюдних полотнах твереза реалістичність, дошкульна сатира поєднується з щирим душевним хвилюванням, коли романіст розповідає про знівечені долі «маленьких людей». Ці жертви гноблення і беззаконня - водночас носії порядності і духовної краси. Показово, що, створюючи панораму соціального життя країни, Діккенс як одну з його важливих тенденцій розглядає піднесення боротьби робітничого класу. В романі «Тяжкі часи» письменник об'єктивно передає всю напруженість протистояння пролетарів і підприємців. Діккенсове перо чуйно фіксує душевну спустошеність буржуа, його «запрограмованість» на здобуття найвищого зиску. Що ж до робітників, то виснажлива підневільна праця не може вбити в них живу людину.

В останнє десятиліття літературної діяльності дещо зменшується проблемний розмах, критична напруга творів письменника. Однак він і далі схвильовано виступає на захист знедолених, з ущипливою іронією змальовує відразливі за своєю суттю соціально-психологічні типи. В читацьких колах, особливо починаючи з 40-х років, популярності набувають гостросюжетні твори з пригодницькими чи детективними елементами. Діккенс, як і інші видатні письменники, враховував цей інтерес читачів, «закручував» інтригу, вводив численні авантюрні ефекти, які, зрештою, були характерні для нього і раніше.

Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англiйських письменникiв не здобув такої слави за життя, як Чарльз Дiккенс. Визнання прийшло до Дiккенса вже пiсля першого оповiдання i не залишало до останнiх днiв, хоча сам письменник, його погляди i творчiсть змінювались. Секрет його популярності в тому, що Дiккенс гостро вiдчував змiни в життi Англiї, був виразником сподiвань i прагнень тисяч людей. Пiсля смертi письменника його твори почали пiддавати гострiй критицi, i лише в ХХ столiттi стало цiлком очевидне значення творчостi Дiккенса. Його бiографiя знайшла вiдображення i у сюжетах його романiв, i у творчiй манерi. Дiккенс змалечку самостiйно заробляв грошi, і знав становище і почуття дітей тогочасної Англії. Провiдна тема творчостi письменника - тема боротьби добра i зла, що розкривається в кожному його творi. Дiккенс вважав, що ставлення суспiльства до дитини вiдбиває боротьбу добра i зла у ньому. Тому тема дитинства - одна з головних в його творчостi.

Роман "Пригоди Олiвера Твiста" - перший "роман-виховання", написаний у жанрi, до якого Дiккенс неодноразово звертався. Структура цих творiв схожа: дитина, яку кинули напризволяще батьки, переслiдують родичi, що, бажаючи скористатися беззахиснiстю дитини, полюють за спадщиною; завдяки дивному збiговi обставин герой виривається з тенет злиднiв, отримує спадщину, а разом iз нею i визнання у суспiльствi. На початку творчостi, це вiдтворено в "Олiверi Твiстi", Дiккенс вважав, що матерiальна нагорода, достаток - мета, до якої варто йти, яка робить людину щасливою. Зло в "Олiверi Твiстi" має подвiйну природу: по-перше, це суспiльне зло, зображене через "робiтнi доми", де утримуються знедоленi дiти, по-друге, воно уособлюється в конкретному герої, який ставить собi за мету знищити Олiвера. Образ Олiвера iдеальний, його характер не змiнюється протягом роману: вiн не пiдпадає пiд вплив обставин, навiть перебуваючи серед шахраїв.

У наступних романах тема дитинства поглиблюється, Дiккенс усвiдомлює зв'язок мiж характером героя й обставинами, в яких вiн дiє. Майже всi романи Дiккенса мають щасливий кiнець, за що авторовi докоряли i за життя, а особливо пiсля смертi. Але "щасливi кiнцi" - це одна з рис фiлософiї письменника. Вiн вважав, що лiтература має велике виховне значення, впливає на свiдомiсть, i що щасливий кiнець стверджує оптимiзм, радощi життя, гармонiю, дає надiю, що людина нiколи не буде самотня. Але як письменник-реалiст Дiккенс бачив, що в життi "щасливi кiнцi" бувають не завжди, вiн змiнює своє ставлення i до проблеми матерiальної нагороди героя, показуючи, що досягнення певного матерiального рiвня не забезпечує людинi щастя.

Характернiший щодо цього роман "Девiд Копперфiлд". Герой твору, на вiдмiну вiд Олiвера Твiста, проходить довгий шлях духовного розвитку. Нещасне дитинство, сирiтство, пошуки рiдних людей змiнюють характер Девiда, дають йому життєвий досвiд. Цей роман має автобiографiчнi риси, зображуючи розвиток героя, шляхи, якими йшов сам автор. У цьому романi межа мiж злом i добром не така чiтка: героїв важко подiлити на суто позитивних i суто негативних, для автора важливо, в першу чергу, як духовно збагачується герой. У багатьох своїх романах Дiккенс використовує такий прийом: смерть персонажiв, що допомагає розв'язати чимало конфлiктiв. У романi "Девiд Копперфiлд" цей прийом має зовсiм iнший змiст: смерть не вирiшує конфлiкт, а стає для героя тяжким випробуванням, з якого вiн набуває життєвого досвiду. Вже дорослий, Девiд Копперфiлд закохується в дочку власника фiрми, Дору, i коли обставини дозволяють, Девiд одружується з нею. Та минуть роки, перш нiж вiн зрозумiє, що все життя поруч iз ним була по-справжньому близька людина, Агнес. Смерть Дори не просто дає змогу Девiду одружитися з Агнес, а примушує переосмислити своє життя, стосунки з людьми, зрозумiти, що таке справжнє кохання.

Тема дитинства у творчостi Дiккенса розкриває гуманiстичне спрямування таланту письменника, стверджує добро i справедливiсть, засуджує байдужiсть суспiльства у ставленнi до дiтей. Діккенс оптимістично і феєрично писав свої твори. Його казки насичені вірою, надією і любов'ю, покликані підтримувати знедолених і тих, що занепали духом, покликані допомагати їм і запалювати вогонь у маленьких дитячих серцях. Письменник неначе чарівник творить новий світ мрій, що неодмінно стануть реальністю для всіх, хто в них повірить. З щирою усмішкою, зі щирим серцем він відкриває перед своїми читачами найсокровенніший світ дитини, різнобарвний, яскравий, фантастичний, аби люди, хоч на маленьку жменьку стали добрішими і повірили, що чудеса існують.

діккенс сюжетний знедолений роман

Список літератури

1) http://ae-lib.org.ua/

2) «Двойная жизнь Чарльза Диккенса» (статья из журнала «Вокруг света»)

3) Чарльз Диккенс Оливер Твист

4) Мир Чарлза Диккенса.- М., І975

5) Тайна Чарлза Диккенса.- М., 1990.

Размещено на Allbest.ru