Поетичні твори-присвяти у спадщині Тараса Шевченка

ПОЕТИЧНІ ТВОРИ-ПРИСВЯТИ У СПАДЩИНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Вшановуючи пам'ять генія України Тараса Шевченка, важко назвати його найбільший талант, бо він був великим поетом, художником, філософом, пророком України.

Визначне місце у творчій спадщині Т.Г.Шевченка займають поетичні твори - усього більше 200 поезій. Тридцять із них Тарас Шевченко присвятив двадцяти двом своїм друзям і знайомим (поезії, де згадуються друзі або знайомі Т.Г.Шевченка ми не називаємо в цій публікації - прим. наша).

У 1840 р. у Петербурзі вийшла збірка поезії Тараса Шевченка під назвою “Кобзар”. Один із найближчих друзів Т.Г.Шевченка Вільгельм Штернберґ (1818 - 1845 рр.) прикрасив “Кобзар” ілюстрацією із зображенням лірника з лірою, хлопцем-поводирем і собакою [3, 189].

У першому виданні “Кобзаря” було тільки вісім поезій: “Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови”), “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч” [3, 610]. Поема “Катерина” (1838 р.), одна із восьми поезій першого видання “Кобзаря”, присвячена відомому російському поету і перекладачу Василю Жуковському (1783 - 1852 рр.), який разом із художником Карлом Брюлловим (1799 - 1852 рр.) та ін. допомагав викупити Т.Г.Шевченка із кріпацтва 22 квітня (4 травня) 1838 р. [3, 26 - 44, 594; 4, 25 - 43, 326].

Під враженням від нарису “Головатий. Материалы для истории Малороссии” українського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка (1778 - 1843 рр.) про кошового отамана Чорноморського козацького війська Антона Головатого (р. н. невід. - помер 1797 р.) Тарас Шевченко 1839 році написав поезію “До Основ'яненка”. На її зв'язок із нарисом Г.Квітки-Основ'яненка вказували рядки у першому виданні “Кобзаря”:

Наш завзятий Головатий

Не вмре, не загине… [3, 51 - 54, 594 - 595; 4, 58 - 61, 328 - 329].

В.Штернбергу Тарас Шевченко присвятив поему “Іван Підкова” (1839 р.), в якій звеличив походи проти татар і турків у 70-х рр. ХVІ ст. козацького отамана Івана Підкови [3, 54 - 56, 595; 4, 61 - 63, 329].

У перше видання “Кобзаря” не увійшла поезія “На вічну пам'ять Котляревському”, яку Тарас Шевченко написав у 1838 р. після смерті видатного українського письменника.

Віддаючи шану видатному сину України, Тарас Шевченко писав:

Недавно, недавно у нас в Україні

Старий Котляревський отак щебетав;

Замовк неборака, сиротами кинув

І горе, і море, де перше витав…

Все сумує, - тільки слава

Сонцем засіяла.

Не вмре кобзар, бо на віки

Його привітала [3, 16 - 18, 594; 4, 21 - 24, 326].

У 1840 році з нагоди від'їзду В.Штернберга до Італії Тарас Шевченко написав вірш “На незабудь Штернбергові” [3, 60]. У “Примітках” до видання “Кобзаря” 1961 р. зазначається: “Цей вірш Шевченко написав у примітнику “Кобзаря” 1840 р., який він подарував своєму другові, художникові Штернбергу” [3, 596]. Але поезія не увійшла до восьми творів першого видання “Кобзаря”. Отже, можна припустити, що до примірника, подарованого В.Штернбергові, увійшов і цей вірш, але рукописом. На це вказує Л.Ф.Кодацька у примітках до першого тому творів Т.Г.Шевченка: “Вірш написаний на примірнику “Кобзаря” 1840 р., подарованого В.Штернбергові з нагоди його від'їду до Італії” [4, 329].

У першій половині 40-х років ХІХ століття, до арешту і заслання, Тарас Шевченко присвятив 7 поезій своїм друзям.

У 1840 р. він присвятив відомому українському історику Миколі Маркевичу (1804 - 1860 рр.) поезію “Н.Маркевичу” [3, 59 - 60, 596], у якій висловлює ставлення до Миколи Маркевича вже в перших рядках:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Тепер летиш в Україну -

Тебе виглядають [4, 63].

У 1841 р. Тарас Шевченко написав свою відому поему “Гайдамаки”, яку присвятив конфенц-секретарю Академії художеств Російської імперії Василю Григоровичу (1786 - 1865 рр.), що брав участь у викупі Тараса Шевченка з кріпацтва [3, 59 - 60, 596; 4, 63, 329].

У 1841 році Тарас Шевченко написав поему “Мар'яна-черниця”, яку присвятив подрузі дитячих літ Оксані Коваленко [3, 127 - 137, 600; 4, 131 - 141, 336]. У примітках до поеми Л.Ф.Кодацька зазначає, що про Оксану поет згадує в поезіях “Три літа”, “N.N.” (“Мені тринадцятий минало”, “Ми вкупощі колись росли…”, “Не молилися за мене”) [4, 336].

Серед поезій названа “N.N.”, що була написана Тарасом Шевченком у 1847 р. в Орській фортеці [3, 345 - 346; 5, 31 - 32]. Отже, можна припустити, що й інші поезії з назвою “N.N.” присвячені Оксані Коваленко: “О думи мої! о славо злая!” (1847 - 1858) [3, 354 - 355, 607; 5, 40]; “Сонце заходить, гори чорніють” (1847 р.) [3, 345; 5, 31]; “Така, як ти, колись лілея” (1859 р.) [3, 541 - 542; 5, 218].

У 1843 році Тарас Шевченко, перебуваючи в Яготині, в маєтку князя М.Г.Репніна (Волконського), брата декабриста Сергія Волконського, написав поему “Тризна” (або “Безталанний”), яку присвятив дочці князя Варварі Миколаївні Репніній (1803 - 1891 рр.) [3, 176 - 189, 600; 4, 180 - 192, 337].

Після від'їзду з Яготина Тарас Шевченко подарував княжні поем “Тризна” і свій автопортрет, виконаний пером [2, 257].

Слід нагадати, що ця жінка кохала Тараса Шевченка, шанувала його як людину і як поета. В одному із листів до свого приятеля Айнарда у Швейцарії вона писала: “Тепер мушу панові сказати, що Капніст переконаний, що я в Шевченка закохалася і втратила через нього свій глузд. Не перечу, що відчуваю до нього глибоку симпатію, і коли б я знала про такі ж почуття із його боку, то, можливо, відповіла б великою любов'ю” [2, 255].

У 1844 р. Шевченко присвятив М.В.Гоголю (1809 - 1852рр.) поезію “За думою дума роєм вилітає” [3, 218 - 219, 601; 4, 221 - 223, 339].

Відомому чеському вченому, автору добре відомої у ХІХ ст. книги “Слов'янські старожитності” Павлу Шафарику (1795 - 1861 рр.), Тарас Шевченко присвятив поему “Єретик” (1845 р.) [3, 220 - 230; 601 - 602; 4, 224 - 233, 339 - 340].

У 1845 р. повернувся на Лубнянщину із своєї подорожі на Кавказ друг Тараса Шевченка український поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський (1817 - 1875 рр.), який приніс Шевченкові вістку про смерть спільного приятеля - Якова де Бальмана, що загинув у бою з черкесами [2, 323].

Під враженням цієї трагічної звістки Тарас Шевченко написав у 1845 році поему “Кавказ”, присвятивши її художнику Якову де Бальману (1813 - 1845 рр.) [3, 278 - 282, 605; 4, 281 - 285, 345]. У поемі Тарас Шевченко писав:

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту [4, 285].

У другій половині 40-х - другій половині 50-х років ХІХ століття Трас Шевченко присвятив своїм друзям і знайомим ще 9 поезій.

У 1847 р., перебуваючи після арешту в казематі, Тарас Шевченко протягом 44-х днів написав 13 поезій [1,7], у тому числі вірш “Веселе сонечко ховалось”, яке присвятив українському історику Миколі Костомарову [1817 - 1885 рр.] [3, 327 - 328, 606; 5, 12 - 13].

У цьому ж році, вже на засланні, Тарас Шевченко присвятив ще 5 поезій своїм друзям і знайомим, у тому числі 3 поезії, присвячені “N.N.”: “Мені тринадцятий минало” [5, 31 - 32], “Сонце заходить, гори чорніють” [5, 31], “О думи мої! о славо злая!” [5, 40]. Про ці праці згадувалося вище.

Лікарю Андрію Козачковському (1812 - 1890рр.) Тарас Шевченко присвятив поезію “А.О.Козачковському” [3, 362 - 366, 607; 5, 47 - 51, 272].

Генералу чорноморських козаків українському письменнику і етнографу, автору п'єси “Чорноморський побит” та етнографічних нарисів, Якову Кухаренку (1800 [1798?] - 1862 рр.) Тарас Григорович присвятив поему “Москалева криниця” [3, 366 - 374, 608; 5, 273].

У 1848 році Тарас Шевченко присвятив поезію нащадку гетьмана Івана Скоропадського (бл. 1648 [1646?] - 1722 рр.) Петру Скоропадському (1805 - 1848 рр.) [3, 397 - 398, 609; 5, 84 - 85, 276] і Ганні Закревській (1822 - 1857 рр.) [3, 398 - 399, 609; 5, 85 - 87, 276].

У поезії “П.С.” Тарас Шевченко суворо картав Петра Скоропадського за його провини проти моралі і гуманності:

Оце ледащо. Щирий пан,

Потомок гетьмана дурного,

І предвзятий патріот;

Та й християнин ще до того

У Київ їздить всякий год,

У свиті ходить між панами,

І п'є горілку з мужиками.

І вольнодумствує в шинку.

Отут він ввесь, хоч надрукуй.

Та ще в селі своїм дівчаток

Перебирає. Та з проста

Таки своїх байстрят з десяток

Год подержить до хреста.

Та й тілько ж то. Кругом паскуда! [5, 85].

Другу поезію “Г.З.” Тарас Шевченко присвятив Ганні Закревській, яку змальовує іншими фарбами, іншими епітетами:

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі меж ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорнили - голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий? Свято моє!

Єдинеє свято! [5, 86].

Подібний портрет у прозовій формі, подає польський дослідник Єжи Єнджеєвич в біографічному романі про Тараса Шевченка: “Українські ночі або родовід генія”: “Щира українка, струнка й по-дівочому гнучка…

Волосся мала темне, дуги брів чорні, а очі такі темно-сині, що здавалися чорними” [2, 233].

Останньою поезією на засланні був другий варіант поеми “Москалева криниця” (1857 р.), присвячений Якову Кухаренку [5, 52 - 62, 273]. Після заслання Тарас Шевченко присвятив своїм друзям і знайомим ще 10 поезій.

У грудні 1857 р. в Нижньому Новгороді Тарас Шевченко написав свій перший твір після заслання - поему “Неофіти”, яку присвятив відомому акторові Михайлу Щепкіну (1788 - 1863 рр.) [3, 518 - 534, 611; 5, 194 - 208] М.С.Щепкін перебував наприкінці 1857 - початку 1858 рр. на гастролях у Нижньому Новгороді і мав нагоду першим ознайомитися зі змістом твору. Після прочитання поеми М.С.Щепкін заявив: “Ти зовсім не змінився, Тарасе” [2, 546 - 547].

У січні 1859р. Тарас Шевченко познайомився з відомою українською письменницею Марком Вовчком (1833 - 1407 рр.) і присвятив їй на згадку поезію “Марку Вовчку” [3, 539 - 540, 612; 5, 216].

У цьому ж році вийшла поезія під назвою “N.N.” (“Така як ти колись лілея”) [5, 218] (див. про цю поезію вище) і поезія “Федору Івановичу Черненку” (“Ой на горі роман цвіте”), яку він присвятив другу, художнику архітектури Ф.І.Черненку (1818 - 1876рр.) [3, 542 - 543, 612; 5, 218].

Влітку 1859 р. Тарас Шевченко перебував в Україні. Відвідував він своє рідне село Кирилівку. Під свіжим враженням від зустрічі з сестрою Яриною Шевченко-Бойко (1816 - 1865 рр.) Тарас Шевченко присвятив їй поезію “Сестрі” (“Минаючи убогі села”) (1859р.) [3, 543 - 544, 612; 5, 219 - 220, 284].

У 1860 році Тарас Шевченко мав намір одружитися з Ликерою Полусмаковою (1840 - 1917 рр.), яка була служницею у Варвари Карташевської (1832 - 1902 рр.), сестри петербурзького знайомого Тараса Шевченка журналістом Миколи Макарова (1828 - 1892 рр.) [5, 288]. До Лікери Полусмакової Тарас Шевченко звертається у поезії “Ликері” (серпень 1860 р.) зі словами: “Моя ти любо! Мій ти друже” [5, 252].

Але шлюб не вдався і під враженням розриву з Ликерою Полусмаковою Тарас Шевченко написав 2 вірша (14 вересня 1860 р.).

У поезії “Н.Я.Макарову” Тарас Шевченко з біллю писав:

“Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвід перед світом

В садочок укрався.

Протоптав веселі квіти,

Побив… Поморозив…

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!” [5, 253].

Через декілька днів Тарас Шевченко присвятив Л.І.Полусмаковій поезію “Л.” (“Поставлю хату і кімнату”) [5, 288], в якій, зокрема, писав:

Давнє - колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малих

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся наробиш лиха…

Запалиш рай мій самотній [5; 254].

Одна із останніх поезій Тараса Шевченка “Н.Т.” (грудень 1860) (“Великомучениця кумо!”) присвячена знайомій Т.Г.Шевченка Надії Тарновській [3: 590, 615; 5: 264, 289].

Через певні обставини ми не змогли охопити всі аспекти порушеної теми. Зокрема, не торкалися поезій, що не присвячені конкретно тим чи іншим особам, але своїм змістом пов`язані як з друзями Тараса Шевченка, так і з історичними постатями України.

Література

1. Большаков Л.Н. “Все он изведал…” Тарас Шевченко: поиски и находки. - К.: Дніпро, 1988. - 543 с.

2. Єжи Єнджеєвич Українські ночі або родовід генія. Біографічний роман про Шевченка / Переклад із польської Євгена Рослицького. - Торонто: Наукове товариство ім. Шевченка в Канаді, 1980. - 649 с.

3. Шевченко Тарас Кобзар. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1961. - 627 с.

4. Шевченко Т.Г. Твори: В 5-ти т. Т.1 / Вступ. ст. Б.Олійника. Приміт. Л. Кодацької. - К.: Дніпро, 1984. - 351 с.

5. Шевченко Т.Г. Твори: В 5-ти т. Т.2 / Приміт. Л.Кодацької. - К.: Дніпро, 1984. - 301 с.