главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Олександр Олесь

Ознайомлення із життєвим шляхом Олександра Олеся. Розгляд стилістичних особливостей написання патріотичних та революційних поезій. Прояв неоромантичної концепції у драматичних етюдах письменника "По дорозі в казку", "Ніч на полонині", "Над Дніпром".

Рубрика: Литература
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 10.06.2010
Размер файла: 39,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Публіцистика Олеся Гончара
Вивчення біографії Олеся Гончара - визначного українського письменника, політичного та громадського діяча, духовного лідера української нації. Аналіз його письменницької публіцистики і рецензій. Нарис - як жанрова форма публіцистики Олеся Гончара.
реферат [32,2 K], добавлена 28.11.2010

2. Творчість О. Олеся
Сприяння О. Олеся звільненню Батьківщини від оков царизму. Великі надії на революцію 1905 року. Основний мотив творчості О. Олеся. Твори талановитого поета-лірика. Подорож Гуцульщиною у 1912 р. Життя за кордоном. Еміграція як трагедія життя Олеся.
презентация [1,9 M], добавлена 17.04.2012

3. Нариси із життя Уласа Самчука та Теодосія Осьмачка
Ознайомлення із життєвим шляхом Уласа Самчука; написання ним романів "Юність Василя Шеремети", "На твердій землі", "Чого не гоїть вогонь". Творча діяльність Тодося Осьмачка - українського прозаїка та перекладача; видання збірок "Круча", "Скитьскі вогні".
презентация [1,5 M], добавлена 24.04.2013

4. Життя та творчість Олеся Гончара
Поетичний світ Олеся Гончара. Нарис творчості. Шлях Олеся Гончара в літературі - це шлях безперервних пошуків. Кращі твори Олеся Терентійовича Гончара - справді народного письменника - стали окрасою українського мистецтва.
реферат [11,1 K], добавлена 11.10.2002

5. Своєрідність концепції гуманізму в оповіданнях Рея Бредбері
Творчій шлях, жанр новел та оповідань Бредбері. Основа гуманістичної концепції письменника. Герої Бредбері та втілення ідей гуманізму. Головні теми і мотиви в оповіданнях письменника. Аналіз ідейно-художніх особливостей новелістики Рея Бредбері.
курсовая работа [51,0 K], добавлена 28.02.2011

6. Джек Керуак та його найвідоміший роман "На дорозі"
Дослідження творчого шляху Дж. Керуака в контексті американської літератури ХХ ст. Аналіз покоління "біт" та визначення його впливу на письменника. Характеристика основних образів та типології героїв на основі образа аутсайдера в романі "На дорозі".
курсовая работа [84,2 K], добавлена 09.04.2010

7. Особливість поезій Олега Ольжича
Незалежна Україна – заповітна мрія Олександра Кандиби, відомого під псевдонімом Олега Ольжича. Життя, політична та творча діяльність поета. Націоналістичні мотиви, відтінки героїзму та символічні образи поезій митця. Поезія українського націоналізму.
реферат [23,8 K], добавлена 08.03.2012

8. Творчість Олександра Довженка
Ознайомлення із дитячими та юнацькими роками життя О. Довженка, шляхом розвитку його літературних та режисерських здібностей. Твори "Звенигора", "Арсенал" та "Земля" - як свідчення таланту кінодраматурга. Літературна та мистецька спадщина Довженка.
реферат [38,2 K], добавлена 28.11.2010

9. Василь Стефаник (1871-1936)
Дитинство та навчання Стефаника у гімназії. Початок його творчої діяльності з невеличких поезій в прозі. Теми еміграції селян у творчості українського письменника. В. Стефаник як засновник жанру психологiчноï новели. Останні роки життя письменника.
презентация [1,3 M], добавлена 22.04.2012

10. Жанрові та стильові особливості драматичних творів Лопе де Вега
Закони, теми та головні ідеї творчості Лопе де Вега. Жанрово-композиційна будова драматичних творів письменника. Особливості індивідуального стилю митця. Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги. Участь слуги в інтризі комедій Лопе де Вега.
курсовая работа [373,8 K], добавлена 07.03.2012


Другие работы, подобные Олександр Олесь


Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище -- Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909 -- 1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся -- "З журбою радість обнялась", що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки -- "Поезії. Книга II" (1909), "Поезії. Книга III" (1911), "Драматичні етюди. Книга IV" (1914), "Поезії. Книга V" (1917). Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу "закордонну" збірку віршів Олеся -- "Чужиною" (Відень, 1919). "В вигнанні дні течуть, як сльози..." -- такими словами розпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить "Перезва" -- збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкоді публікації нових віршів такого характеру. Почуття людини, позбавленої рідного дому, поглиблюються. В одному з віршів поет уявляє себе мертвим, але похованим в рідному краю, проте доля вигнанця гірша, ніж доля мерця. Неоднораз поет поривався на Україну, жив надією на повернення, але його стримували сумніви. Знав він про немилосердний голод початку 30-х років, знав, що один за одним гинули у безвісті письменники, але найбільше потрясла його трагедія родини Крушельницьких. Поет відтворив крах політичних надій старого Антона Крушельницького і його синів Івана і Тараса в драмі "Земля обітована". В останні десятиріччя життя Олесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українською еміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займається переважно інсценізацією народних казок, написанням лібрето для дитячих опер. Останні роки і дні життя Олеся були потьмарені фашистською окупацією Праги, важкою хворобою, звісткою про загибель у фашистському концтаборі Заксенхаузені сина Олега -- також поета. Помер письменник у Празі 22 липня 1944 року.

О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію...

Творча спадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія -- дев'ять книг, звертався Олесь і до драматичного жанру, створивши ряд драматичних поем та етюдів. В українську літературу Олесь входить як поет, що розширив тематичний, стильовий, настроєвий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова. Не будучи "модерністом" ні за організаційною приналежністю, ні по суті, Олесь вніс новаторські моменти в розвиток української поезії. Не вдаючись до будь-яких маніфестів, декларацій, він своєю творчістю наголосив на естетичній цінності поетичного твору, рішуче заперечив абстрактну декламаційність, хоч би якими завданнями вона надихалась. Творчість Олеся -- визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст. М. Рильський писав: "Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні, проте, сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача".

1. Поезія та лірика Олександра Олеся

Загалом не нова на поетичні ідеї, віршові прийоми і навіть образи, поезія Олеся уже з виходом першої збірки завоювала прихильність знавців літератури і масового інтелігентного читача. У ній були представлені безпосередність і щирість поетичного вислову, глибокий внутрішній драматизм почуття, багатство мінливих відтінків настрою. Життя природи, кохання, перипетії громадської боротьби -- основна тематика першої збірки, що надовго визначила й тематику творчого доробку поета.

Надзвичайно вразливе, діткливе "я" ліричного героя Олеся однаково чутливо резонує на найменші перепади у стосунках з коханою, на зміни в настроях мас, на рух у рослинному й тваринному світі, атмосфері. Всеосяжність сфер поетового почуття відбита інколи в межах одного й того ж твору ("Цілий день ти нудилась в кімнаті своїй", "Погасло сонце ласки і тепла" та ін.).

Легкий, майже невагомий перехід від одного зовнішнього явища до іншого, а від них -- до стану власної душі притаманний багатьом творам Олеся ("Сніг в гаю... але весною", "Дві хмароньки пливли кудись", "В міщанській одіжі і в рідному вінку", "Зима... і пролісок блакитний!", "На гори високі, на срібло снігів" та ін.). Суб'єктивне враження і сприйняття покладено і в основу його громадянської лірики. Поет відобразив народне -- і водночас власне -- пробудження в роки революції ("Сонце на обрії, ранок встає", "Ти знову у мене окрилюєш мрії", "Я більше не плачу..."), оспівав червоний прапор боротьби ("Воля!? Воля?! Сниться, може?", "1 Мая").

Однак у віршах Олеся не знайти концептуального осмислення революційної боротьби: йдеться, звичайно, не про декларативне висунення якихось віршових "програм" (такі поетичні форми органічно чужі для Олеся), а про широкий політичний світогляд. Він у поезії Олеся відсутній навіть там, де мова заходить про кінцеву мету революції, про поетове слово у ній. Тут багато непідробного пафосу, ліричної виразності, але не досить політичної конкретності.

В образній системі Олеся наявні релікти народницької символіки, окремих народницьких мотивів. Проте навіть ці штампи невпізнанне трансформуються у тонкому суб'єктивному почутті. Не подаючи політичної концепції, громадянська поезія Олеся цікава як суб'єктивний документ суспільної боротьби епохи. Дуже вразлива, можна сказати, тендітна душа ліричного героя хворобливо реагує на всі перипетії цієї боротьби. Героя повергають у розпач тимчасові поразки, розправи, репресії ("Хто ви, хто ви з нагаями?..", "Над трупами", "Капітану Шмідту", "Міцно і солодко, кров'ю упившись..."), йому дорога найменша надія на перемогу ("Сонце на обрії, ранок встає", "Вони -- обідрані, розбуті"). Громадянські настрої й переживання поета у найрізноманітніші способи (метафоричні асоціації, алегоричні паралелі, композиційні зіставлення в межах твору, циклу, збірки віршів) перегукуються з образами природи, поєднуються з колізіями особистого, внутрішнього життя. На відміну від ліричного героя П. Грабовського герой лірики Олеся не є безпосереднім учасником боротьби (крім інших якостей, йому бракує твердості волі), але надзвичайно співчутливо й зацікавлено її відображає.

В основі художнього світу Олеся, створюваного інтимною лірикою (та й лірикою громадянського характеру), лежить неоромантичне протиставлення дійсного життя, з одного боку, і мрій та сподівань героя -- з другого. Неоромантичним є популярний у творах Олеся мотив дочасного чи вражаюче-короткочасного буяння ("Айстри", "Єсть дивні лілеї, що вранці родившись", "Єсть квіти такі, що ніколи не квітнуть" та ін.). Саме цей "єдиний раз" квітування гармонійно перенесено Олесем на любовну тематику: "Квітки любові розцвітають єдиний раз, єдиний раз". Поет воєдино зливає контрастні поняття: мовиться про біль, муки, кров, рани, і все це стає ще болючішим від того, що з них проростає "ніжність" і "жаль", що все це здійснюється в пошуках тієї "ніжності", відсутність якої скрушно переживається. Народну славу поетові створили і назавжди утвердили пісні та поетичні скорботи періоду революції 1905 -- 1907 років і Лютневої революції 1917 року. Митець зумів з великою експресивною напругою "переплавити" народні переживання і сподівання в болісно-вразливій своїй душі і потужно, зі щирою емоційною сповідальністю вилити це в поетичних образах, символічних асоціаціях та музичних ритмах. Він пережив і світлі надії рідного народу на соціальне та національне визволення, і трагічні поразки першої російської революції, оплакав загиблих та загорівся новим, зігрітим революційними загравами гнівом супроти насильства й тиранії.

Ми не зложимо зброї своєї…

Дужі в нас і бажання, і гнів,

Ми здобудемо землю і волю

І загоїмо рани віків.

1910 року Сергій Єфремов так оцінював його творчість: "Обурення проти насильства, гніву за скривджених повно в поезіях Олеся 1905 -- 1907 рр., і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Шевченка ніхто ще так високо не підіймавсь на Україні. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення".

А минуло лише п'ять років відтоді, як молодий поет дебютував в одеському альманасі "Багаття" віршем "Парубоцькі літа -- то бурхливий поток", і три роки з того часу, як побачила світ перша (1907р.) збірка поезій "З журбою радість обнялась".

Хтось ударив без жалю по серці моїм, --

І забилося серце в вогні золотім...

І посипались іскри ясні,

І в дзвінкі обернулись пісні.

Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образністю, музичним ладом народної пісні, динамічно визрівало до вершин бездоганного словесного інструментування. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси поезій Олеся, а його щире, виборене й власною долею співчуття голодним, обідраним і німим рабам у царській "тюрмі народів" викликало співпереживання і довіру:

Вони -- обідрані, розбуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі, --

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби!

Поет вселяє віру й упевненість у свідомість цих таврованих рабів:

Вони -- гроза, вони -- герої:

Їх гнів героями зробив.

І верх за ними буде в бої --

Сам бог попереду рабів!!

Ти чуєш грім? Гримлять раби:

"За нами поспіх боротьби!!"

Ці могутні, оптимістичні заклики пролунали 1906 року -- в розпал першої російської революції. Тож можна зрозуміти митця, який так болісно сприйняв її поразку.

Олександр Олесь свій талант присвятив цій революції -- її переможно-величній увертюрі та її трагічному фіналові.

На революцію працював поет натхненно і самовіддано, перекладаючи на українську мову "Варшав'янку", "Марсельєзу", "Сміло у ногу рушайте", "В неволі скатований люд", утверджуючи свій авторитет митця-громадянина і публіцистичними статтями, фейлетонами. Одна за одною з'являються й книги його поезій. Після згаданої "З журбою радість обнялась", яка побачила світ у Петербурзі 1907 року, виходить книга ІІ (також в Петербурзі 1909 року), решта книг (їх поет також позначав римськими цифрами -- III, IV, V) друкуються в Києві(1911, 1914, 1917 рр.). Була підготовлена до друку і книга VI. У січні 1919 року журнал "Книгар" повідомляв: "Відомий український поет О. Олесь закінчив і здав до друку VI книгу своїх поезій".

Але цю збірку читач не отримав.

Жоден відомий літературний критик не оминав своєю увагою віршів поета. Микола Зеров відзначав, що лірик наділений першорядним талантом, який дозволив йому так авторитетно репрезентувати українську поезію, як Володимирові Винниченку нашу прозу. Про митця писали Григорій Чупринка і Спиридон Черкасенко, Олександр Дорошкевич і Агапій Шамрай, Борис Якубський і Володимир Коряк... Михайло Грушевський вважав, що про Олександра Олеся слід говорити як про "найбільшого з нині живущих поетів на Україні".

У змалюванні любові Олесем немає різких, контрастних барв, що йдуть, як правило, від гостроти самоусвідомлення (лірика Франка, Лесі Українки, почасти й Маковея), але поза цим трактування любові в нього досить різноманітне: це й безнадійне кохання, і зовнішніми умовами спричинена недосяжність любові, і таємнича приреченість закоханих не мати одне одного, і нарешті, радісно-тріумфуюче проникнення любові в серце, що сповняє собою всю істоту і природу загалом.

Природа в ліриці Олеся виступає не просто зовнішнім аналогом чи тлом переживань людини: поету притаманний своєрідний поетичний пантеїзм -- розлиття почуттів (і взагалі особистості) в житті квітів, трав, сонячного проміння. Саме завдяки високому ступеневі нероз'єднаності емоцій людини й природи остання в поета мало конкретизована описово (переважають загальні назви -- пташки, квіти -- або ж назви, що встигли стати штампами--солов'ї, жайворонки, орли). Однак природа в поезії Олеся живе дуже виразним життям. За всієї недеталізованості описів поет тонко передає її порухи й настрої, відображення природи у нього переважно музичне, з очевидно відчутними ритмами. Кращими зразками пейзажної лірики Олеся є ряд віршів із циклу "Щороку" (третя книга), де змальовано річний круговорот природи. Привертають увагу інтонаційні засоби, якими передано рух.

Ліричні твори Олеся, музикальні, часто "романсові" за формою, віддавна привертали увагу композиторів -- М. Лисенка ("Сміються, плачуть солов'ї", "Айстри", "Гроза пройшла... зітхнули трави"), К. Стеценка ("Сосна"), Я. Степового ("Не беріть із зеленого лугу верби"), С. Людкевича ("Тайна") та ін.

2. Драматургія Олександра Олеся

Олександр Олесь -- талант особливої драматичної напруги і глибини. Досить вчитатися в гнівні інвективи Олександра Олеся, спрямовані проти ненависного царського режиму, і вжитися в емоційно бурхливі поетичні переживання нової -- Лютневої -- революції, щоб переконатися, яким тонким інструментарієм відчуття і відтворення суспільних настроїв він володів. Закономірно, що з-під його пера з'явилася і низка драматичних етюдів -- "Злотна нитка", "По дорозі в казку", "Над Дніпром", "Трагедія серця", "Ніч на полонині".

У драматичних творах Олеся ще виразніше, ніж у поезії, проявилась неоромантична концепція.

Поетика пророцтв була невід'ємною частиною театру епохи модерну. А особливо театру символізму, який в українській драматургії найширше представлений етюдами Олександра Олеся (1878--1944). Найвідоміший з них -- "По дорозі в Казку" (1914). Цією драматичною поемою Олесь вступає в полеміку з популярним російським текстом Максима Горького. Мається на увазі "Легенда про Данко", що відокремилась від конкретної художньої реальності та претендувала на роль девізу для радикальної інтелігенції не тільки Росії, а й України. Хоча тема романтичного героя, який намагається вивести людство із темряви до світла, не є специфічною особливістю поетики модерна, але саме в цей період ця староромантична тема набувала профетичного забарвлення. У казці "буревісника російської революції* романтичний герой гине, розтоптаний юрбою, що поривається уперед до "світлого майбутнього". Зауважимо, що категорія майбутнього -- філософська, етична, естетична -- була принципово важливою для епохи модерну і вивищувалася над категорією сучасності. Цей драматичний етюд, як і інші, має сюжетно-образну спільність з драматургією М. Метерлінка, Г. Гауптмана, Лесі Українки, Я. Райніса, з романтичними творами М. Горького.

Юнак, герой драматичного етюду "По дорозі в Казку", веде юрбу безвольних людей з темного лісу в напрямі сонячної країни. Він один здатен визначати дорогу по червоних маках, що виросли з крові його попередників. Розкривши груди, проламує він шлях юрбі, але за кілька кроків до мети на мить занепадає духом, піддається сумнівам щодо вірності напряму -- і цього достатньо, щоб натовп розчарувався в обожнюваному героєві і повернув назад.

У Олександра Олеся юрба повертає назад, у ліс, на болото, не дійшовши трохи до галявини, звідки вже було видно чарівну й прекрасну Країну Казку.

Юрба про це так ніколи й не дізналася. Герой, замордований тими, кого хотів вивести до Казки, помирає, але бачить з узлісся наочно свою мрію. До нього підходить хлопчик, який справді живе в Казці. За О. Олесем, Казка -- не для всіх. Принаймні, не для тої жорстокої та темної юрби, що постає як об'єкт творчої активності героя. Висновок поета песимістичний: доки Людина залишається темною та жорстокою, марно шукати шляху до Країни Казки. Чинники світового зла -- не в умовах життя, як за "Легендою про Данко", а всередині людини. І, водночас, фінал, драматичної поеми О. Олеся полишає світле враження, бо Країна Казка виявляється існуючою цілком реально, на відміну від досить абстрагованого майбутнього в легенді російського письменника.

"По дорозі в Казку" за своєю неоромантичною стилістикою відрізняється від інших драматичних етюдів О. Олеся, типових для символістського театру, -- "Три світлі ватри", "Танок життя" та інші. Символістські етюди поета, хоча й мали сценічну історію, але залишилися певною мірою експериментом, спробою використання новітніх європейських стильових течій модерну на українському ґрунті.

Разом із "Лісовою піснею" Лесі Українки, "По дорозі в Казку" О. Олеся, написаними майже одночасно, утворює своєрідну "трилогію" української п'єси пізнього модерну з характерною для останнього тенденцією до міфологізації дійсності й тому може вважатися зразком пост символістської дійсності в українській культурі.

Жанрове визначення драматичний етюд вказує і на спосіб опрацювання драматургічного матеріалу, в основі якого -- психологічне розв'язання вибухової напруженості ситуації, сконденсованої у часопросторових межах ("Осінь", "На свій шлях" Олександра Олеся). Прикметно, що драматург почасти додавав до жанрового означення ще й вказівку на фольклорне джерело, адаптоване у тексті (дума-п'єса Олександра Олеся "Хвесько Андибер").

Лаконічна форма одноактового етюду сприяла й тому, що в нього закладався шаржево-алегоричний посил. Досить згадати шарж Олександра Олеся "Патріот.

У порубіжний період в драматичних творах Олександра Олеся помітна спроба на основі мелодраматичної (драматичної) фабули створити екзистенційну або символістську драму (трагедію), яка іноді зберігала символістську багатовимірність прочитання, іноді алегоризувалась в сприйнятті завдяки прозорості механізмів віднесень, кодів відчитування, аналогій і т.п. Але передусім у такій драмі, що може бути означена як квазітрагедія, відверто переважає авторська суб'єктивність, явлена у властивому цій драмі ліризмі. Жанрова ознака (у даному випадку вимоги трагедійної інтерпретації) слугує вказівкою на авторську позицію і скеровує глядацьку рецепцію. Але у багатьох випадках відчутно опір самого тексту певній жанровій прагматиці. Спостерігається невідповідність певних жанрових ознак тексту свідомій авторській стратегії. Тому і виходило, що навіть попри заявлений самим драматургом жанр трагедії ("Вилітали орли" О. Олеся.) п'єси не сприймалися як трагедії.

За спостереженнями О. Журчевої, у подібних п'єсах утворюється своєрідна "надбудова", "...мобілізовано арсенал засобів, за допомогою яких у рамках п'єси виявляється власне авторське "я". Зауважимо, що вслід за дослідниками (М. Берковським, І. Шкунаєвою) О. Журчева розрізняє у "новій" екзистенційно-символістській драмі план підтексту, а в умовно алегоричній драмі, в якій герої позбавлені індивідуалізації (такій, як "По дорозі в казку" Олександра Олеся), можливий план "надтексту". Такий "надтекст" активізує в уяві глядача (читача) культурний контекст, відкриває полемічність тексту, іронію, "контекстуальну несумісність". Ремінісценції та алюзії, відрефлектовані як "чуже слово" в драматичній дії п'єси, спрямовані на збудження культурної пам'яті читача, утворювали семантичну надбудову, той "смисловий айсберг", завдяки якому "...сюжет твору набував неоднозначної рецепції".

Всеохопність і "повсюдна присутність" такого "надтексту" чи "підтексту" пояснюється розчиненням відрефлектованого авторською свідомістю "чужого слова" у висловленні персонажів та загалом у всій системі вербальних та невербальних засобів драми. Це створювало характерну для порубіжної доби полемічність, що впливала не лише на специфіку художнього стилю, але і на жанрове сприймання творів.

П'єси, написані в еміграції. Так, у п'єсах О. Олеся йдеться про загрозу, яка прикрита маскою "нове життя". У драмі "Земля обітована" (1935) письменник знову повертається до теми країни Казки. На цей раз уже в жанрі політичної п'єси. Чарівною країною видається героєві п'єси, літератору Шумицькому, Країна Рад. З вірою в цю агітаційну казку він переїздить із родиною з Галичини до Наддніпрянської України, де згодом потрапляє під репресії 1934 р. й трагічно гине разом із дружиною та синами. Останні сторінки драми, сильніші, досконаліші, в порівнянні з усім твором, нагадують "Народного Малахія" М. Куліша. Герой втрачає розум, але його монологи напрочуд дивно поєднують формальну логіку бюрократично-радянського мовлення (мова декретів) з повним нерозумінням того, що коїться навкруги (а навкруги, як і у Куліша -- Смерть). Насильство в О. Олеся спирається на фанатизм жертви.

Остання з п'єс О. Олеся "Ніч на полонині" (1941) ніби завершує не тільки творчість видатного українського майстра, а й цілий період в українській драматургії. У цій драматичній поемі О. Олесь знову повертається до тем та мотивів своєї ранньої п'єси "Над Дніпром" (1911). Але це водночас і останній акорд української філософської драми першої половини XX ст. Головним героєм у поемі "Ніч на полонині" є Іван, молодий вівчар. Діє тут Мавка, але це вже не беззахисна поетична героїня, це образ, який у волинському фольклорі постає як символ Смерті, істота, що несе загибель. Через насильство та смерть до примари майбутнього щастя йде саме жінка, яка носить під серцем дитину, чого не було в Лесі Українки. І від того страшний натуралістичний образ фольклорної Мавки доповнюється рисами культури (чи антикультури) XX ст.: загибель несе майбутня мати, яка одвіку дарує життя, а не вбиває. Камерний сюжет, форма сновидіння, любовні перипетії немов віддаляють читача од сучасних автору проблем. Але в такий спосіб вирішується чи не найболючіше для першої половини сторіччя питання -- про неприпустимість насильства на шляхах людського поступу.

Відомий Олесь і як талановитий перекладач ("Пісня про Гайявату" Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, ліричні твори поетів багатьох країн).

Герої драматичних творів Олеся синтезують духовний потенціал, видобутий із міфології, з образного переосмислення могутніх сил природи, поривання їх творця до ідеалу, краси, гармонії. Але як часто митець розпинає себе на хресті сумнівів і розчарувань! Дійсність повсякчасно вносила дисгармонію і в його особисте життя, і в ті вимірювані, сповідуванні ідеали, в ім'я здобуття яких він творив і жив. Найперші після полишення батьківщини розчарування пов'язані зі спогляданням емігрантського побуту і мізерного політикування.

Вони зійшлися, небораки,

В ім'я найвищої мети,

Щоб всім єдиним фронтом йти,

І перегризлись, як собаки,

Пересварились, як коти,

І розповзлися знов, як раки.

Це вірш із книги "Перезва" (1921р.), яку поет видав під псевдонімом В. Валентин і спорядив таким зверненням:

"До читачів!

(Коли будуть).

Я дуже перепрошую, що випускаю першу свою книжку без портрета і критичної розправи. Повірте, це не із скромності, а із-за браку відповідних коштів. Автор"

Треба було мати велику мужність, громадянську відвагу, аби із таким сарказмом знеславити своїх земляків, які товпляться по чужих містах Європи, політикують, лаються, розкошують і бідують... Невдовзі ця збірка вийшла на Радянській Україні під назвою "Емігрантська перезва".

Олександр Олесь не шкодує і себе, розчарованого, зневіреного, -- то намагається виправдати свій крок бодай перед власною совістю, то впадає у відчай:

О, недурно в скорботах ми плачемо

На вигнанні в холодних світах,

Ми своєї землі не побачимо...

Тільки, може, у мріях, у снах.

І чому по світах ми блукаємо,

І який ми спокутуєм гріх,

Ми ніколи до суду не взнаємо

Від людей ні чужих, ні своїх!

110 років минуло з дня народження видатного українського літератора -- творця класичних мистецьких шедеврів української поезії. Як тільки зринала хоча б маленька можливість донести їх до українського народу, з'являлися книги, підготовлені Максимом Рильським, котрий вважав, що "поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури", Олегом Бабишкіним, Борисом Буряком, Юрієм Мельничуком, Василем Яременком та іншими дослідниками.

У видавництві "Дніпро" вийшло найповніше -- двотомне -- видання його творів. Упорядник і автор передмови Р. Радишевський включив до цього видання ненадруковану шосту книгу його поезій, розшукав близько 600 неопублікованих віршів О. Олеся, розкиданих по записниках і рукописних збірках. Його архів величезний. Понад три тисячі одиниць збереження налічує фонд Олександра Олеся в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР ім. В. Вернадського. Велика частина архіву є десь у Празі. Дослідження творчої спадщини видатного майстра слова тільки розпочинається. Поет повертається на батьківщину, до рідного народу. І ми сьогодні віримо, що доля творчої спадщини Олександра Олеся буде щасливішою, ніж його особиста доля.

Список використаної літератури

1. Олесь О. Твори. В двох томах.- К.: Дніпро, 1990. --

2. Т.1.- Поетичні твори. Лірика. Поза збірками. З неопублікованого. Сатира.- 959 с.;

3. Олесь О. Твори. В двох томах.- К.: Дніпро, 1990. --

4. Т.2.- Драматичні твори. Проза. Переклади.- 683 с.;

5. Олесь О. Сміються, плачуть солов'ї: Твори / Уклад. Я. Паламарчук, Ю. Радянський.- Одеса: Маяк, 2000.- 197 с.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Олександр Олесь" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов