Образ Мазепи в літературі

6

План

Вступ

1. І. Мазепа - історична фігура та політичний діяч

2. Образ І.Мазепи в українській та зарубіжній літературі

3. Художнє осмислення образу І. Мазепи в літературі ХХ ст

Висновки

Література

Вступ

В історії України важко знайти особу, навколо якої точилися б настільки гострі суперечки, перехрещувалися різні, часто полярні думки, таку, як Іван Мазепа. Захоплення, різке неприйняття, замовчування - такий, щонайменше, діапазон суджень дослідників про нього.На жаль, на різних “поверхах” українського суспільства події 300-літньої давності або ж завмерли на рівні стереотипів, або ж розігруються як політична карта. Історія не має бути заручницею в руках політиків. І оцінювати її треба з українського погляду, а не з погляду близьких чи далеких сусідів. Відомо, що І.Мазепа умів грати на бандурі, цікавився мистецтвом, колекціонував зброю. Постійно дбав про розвиток освіти та культури в Україні. Він будував церкви, допомагав школам, шпиталям. Мав вигляд суворої і водночас інтелігентної людини, в якої міцна будова тіла дисонувала з тонкими, білими, далеко не козацькими руками.Іван Мазепа ввійшов в історію як єдиний із гетьманів, який, 20 років правлячи Україною, зумів стабілізувати політичне й економічне життя та об'єднати лівий і правий береги Дніпра. Він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю, хотів бачити свою батьківщину незалежною в політичному розумінні. Він вважав для себе законним і виправданим порвати з Петром І, оскільки той відмовився поважати деякі з основних положень досягнутої 1654 роком домовленості, спробував відвоювати своєму народові незалежність.Цар Петро І був свідомий того, що Мазепа назавжди залишиться символом визвольних змагань українського народу, як видатний національний герой, який хотів скинути з України тягар московського гніту, що Мазепа це учинив не задля однієї своєї особи, а задля всієї України. А тому цар Петро і зробив усе, аби зганьбити в народі саму пам'ять про гетьмана, піддавши його церковній анафемі. Зробити в очах народу релігійним злочинцем, духовно прокаженим. За радянської влади його ім'я також залишалося символом “чорної зради”. Офіційна влада робила все можливе для того, щоб назавжди викреслити з історичного процесу України ім'я гетьмана І. Мазепи.

Але, не зважаючи на анафему, заборони, найжорстокіші репресії, в народі жила пам'ять про цю видатну людину. Жила про Мазепу пам'ять і в мистецтві - музиці, малярстві, літературі. І саме той слід, що залишила ця людина в літературі різних народів ми і проаналізуємо в нашій роботі.

І. Мазепа - історична фігура та політичний діяч

Івамн Маземпа (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Kolкdyсski; 20 березня 1639 -- 21 вересня 1709) -- шляхтич київський, підчаший Чернігівський (1665) гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1687--1709), князь Священної Римської Імперії Германської Нації (1707--1709).

Першу частину свого життя Іван Мазепа сумлінно служив Російськії імперії і Петру I. Потім, з цілої низки причин почав проводити діяльність спрямовану на вихід українських земель зі складу Російської імперії ("зрадив"). Зокрема у 1708 р. уклав угоду з Карлом XII. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці.

Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були: об'єднання (або принаймні консолідація) українських земель -- Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.

Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: «від Богдана до Івана не було гетьмана». Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польшу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям. В кінці XVII ст. дуже розвиваються галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів.

Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича, але провадилася вона іншими темпами й подекуди іншими методами. Ця політика цілком виразно сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі.

Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські вгіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне -- права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького.

Розвиток торгівлі і промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міста, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини.

Селянство в часи Івана Мазепи становило більшу частину населення України. Саме під час правління Івана Мазепи (і Петра I) в Україні починається массове закріпачення селян, яке продовжила Катерина II. Підтримуючи інші категорії населення Іван Мазепа був далекий від життя і проблем простого селянства. Можливо це і стало причиною його поразки, адже в той час, як на його стороні виступила переважно козацька верхівка, проти нього виступили бідніше козацтво і селяни, інтереси яких в той час відстоював Семен Палій.

Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов на Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.

2. Образ І. Мазепи в українській та зарубіжній літературі

Україна дала світові багато талановитих неординарних особистостей, імена яких увійшли до світової історії. Гетьман Лівобережної України Іван Степанович Мазепа був саме такою людиною, життя та діяльність якої справили вплив не лише на події ХУІІ - ХУІІІ ст., а й на наступні часи. Далеко не кожна історична особа, її життя та державна діяльність стають основою сюжетів літературних, живописних та музичних творів Першими літературними творами, присвяченими українському гетьману, були панегірики. Панегірична поезія на честь того чи іншого діяча веде своє походження із геральдичної поезії та віршів на смерть особи.Панегірики Мазепі почали писати, як тільки він став гетьманом. У цих творах Мазепу називали "предостойним нам Богом, поданим гетьманом", посланцем Бога, вельможним гетьманом. Але з'являлися і вірші іншого характеру. Першим антимазепинським твором дослідники вважають вірш '"Мазепі, зміннику задніпрянському і вкраїнському". Складено його ще 1708 р. після розорення Батурина. Крім вітчизняних майстрів пера, особою гетьмана Мазепи цікавились також іноземні автори.Таким чином, проаналізувавши панегіричну та драматичну літературу XVII -XVIII ст., присвячену І.С.Мазепі, можемо твердити, що протягом його правління славили гетьмана вірні союзники, люди, вдячні за його меценатство і звичайні підлабузники ганили гетьмана після подій 1708 р. ті, хто хотів виправдати свою колишню прихильність, або ті, хто був в опозиції (з кола Кочубеїв, Черниша). Були і ті, які лаяли Мазепу тільки тому, що в суспільстві це схвалювалось.Доба великої Популярності І.Мазепи у світовій та вітчизняній літературі починається з XIX ст., у добу романтизму. Що саме викликало таке зацікавлення образом гетьмана? По-перше: існування великої кількості чуток, легенд та недостовірної інформації про його особисте життя; по-друге: його любовні пригоди якнайкраще відповідали потребам жанру романтичної поеми, драми та любовного роману і давали багатий матеріал для творчої уяви поетів, драматургів; по-третє: після конфлікту української національної еліти на чолі з Мазепою і російського абсолютизму в особі Петра І ім'я гетьмана стало відомим не лише дипломатам, а й широкому загалу в різних країнах світу.На тлі незначних творів маловідомих або зовсім невідомих авторів з'явилося кілька робіт, які заслуговують на особливу увагу. Передусім, це поема Байрона "Мазепа", що вийшла в 1818 р. Цій поемі випала щаслива доля не лише увійти до скарбниці світової літератури, стати символом європейського романтизму, а й послужити основою сюжетів багатьох пізніших творів у різних країнах світу. В основу сюжету було покладено любовну пригоду молодого Мазепи з польською шляхтичкою, за яку він був жорстоко покараний. Кохав колись - і нині теж, - Вогонь подібної любові В добрі і злі не знає меж. Бо що для неї злість і гнів? А мрія серця нам на зло, Не гасне й до старечих днів, Як це з Мазепою було. Д. Байрон. "Мазепа" (Київ, 1990, №8).

Однак Мазепа у Байрона показаний не лише як герой-коханець, яким він був у молодості, а як "дуб-титан, землі козацької гетьман", яким він став і до якого, судячи з тексту поеми, поет ставився дуже прихильно.З погляду мистецької інтерпретації найбільш наближений до байронівського Мазепи був герой поеми К.Ф.Рилєєва "Войнаровский", надрукованої у 1825р. В поемі цього відомого російського поета-декабриста в образі Мазепи символічно були втілені власні волелюбні мрії автора, його ненависть до царату і політичний романтизм. Життя і трагічна доля Мазепи взагалі приваблювали Рилєєва, тому він змалював його як героя свободи. Ведуча І: Не менш цікавою захоплюючою була надрукована в 1828 р. в " Невском альманахе" історична повість С. В, Аладьїна "Кочубей". Мазепа у Аладьїна "засланий грабіжник" і аморальний тип, якого він засуджує. Згодом з'явилася поема великого російського поета ХІХ ст. О.С.Пушкіна "Полтава".Пушкін підійшов до Мазепи як до історичної постаті, оглибивши психологічно розуміння його особи, але той історизм грунтувався, з одного боку, на "Історії Малоросії" Д.Балтиш-Каменського, а з іншого - на повісті Аладьїна "Кочубей". Одразу після появи ця поема викликала негативну оцінку з боку не лише критиків, а й друзів поета. Через деякий час і сам Пушкін визнав, що його поема не мала успіху. Ведуча II: Відомий французький письменник Віктор Гюго теж не обійшов тему Мазепи. Дивовижна доля людини, що вихопила його на мить з обіймів смерті, поманила химерою і знову кинула як здобич смерті, надихнула Гюго витворити з нього символ людського духу, неясного інстинкту, що живе в людині і жене її проти її волі - як той кінь - до великої невідомої мети. "Але настане день, й племена України того, хто у сльозах і корчах зараз гине, назвуть вождем своїм". В.Гюго "Мазепа" (Березіль, 1992, №1). Історична новела Георге Асакі містила в собі дещо оригінальне, хоч і була написана на основі "Мазепи" Байрона Цей твір цілком своєрідний, у ньому досить сміливо поєднувалася історична правда, легенди та вигадки автора. Ведуча II: Зовсім іншим за оцінками та характеристиками виступає Мазепа в історичному романі Ф.В.Булгаріна (1833). Тут гетьмана змальовано сильною особистістю, яка стала рабом свого честолюбства Письменник ставив своїм завданням зображення внутрішнього світу гетьмана України. Мазепа в його описі - майстер політичної інтриги, який має гострий, проникливий розум, дипломатичний талант, володіє знанням людської психології.Великий український поет Т.Г.Шевченко також не обійшов постать Мазепи увагою. Саме на 40-50 - ті роки XIX століття припадає поява кількох його творів, які так чи інакше торкаються козацької доби і самого Гетьмана. Це вірші "Великий льох", "Іржавець", "Чернець", а серед прозових творів виділяються дві повісті "Музикант". "Близнецы".

Наприкінці століття з'явилося кілька творів про Мазепу в Європейській літературі. Але безперечною літературною вартістю все ж таки відзначилися твори українського письменника М.Старицького "Молодість Мазепи", "Руїна". За життя автора твори не були опубліковані. Твір "Руїна" є частиною задуманої письменником мистецької панорами від початку визвольної війни 1648-1654 років до антикріпосницьких рухів на Поділлі у 30-х роках XIX ст. Письменник ставив на меті відтворній складний період розвитку вітчизняної історії, який П. Куліш назвав Руїною. Центральний персонаж - Іван Мазепа, образ якого у світовій літературі вже мав багату традицію. Однак для тогочасної вітчизняної української літератури трактування постаті Мазепи як позитивного героя було неможливим. Всупереч цензурним заборонам у "Руїні" зроблена серйозна спроба об'єктивного відтворення суспільної діяльності Мазепи, зачіпаються серйозні питання державності України, суверенітету і протекторату, взаємовідносин з Росією, Польщею, Турцією. Щодо характеристики Івана Мазепи, то Старицький, власне, виходить на оцінку постаті гетьмана України, дану пізніше Рене Мартелем у книзі "Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана": "Мазепа при всій своїй інтелігентності та енергії не був програмним героєм. Як справжній державний діяч і добрий дипломат ішов за потребами своєї доби, хитався, кидався на всі боки, був вовком, лисом і тільки людиною з пристрастями, себелюбством, упертістю та інколи надто великою вірою у свої сили".

3. Художнє осмислення образу І.Мазепи в літературі ХХст

XX століття дало нам порівняно невелику кількість літературних творів, присвячених мазепинській тематиці, Попри це, образ Мазепи продовжують використовувати у творах різних літературних жанрів. Так, Андріан Кащенко в історичних оповіданнях про запорізьких козаків визначив своє негативне ставлення до гетьмана, однак зобразив його як державного діяча.Найбільшим, до того ж, історично обґрунтованим твором, присвяченим життю Івана Мазепи, була трилогія Богдана Лепкого "Мазепа", яка фактично являла собою п'ять історичних повістей "Мазепа", "Не вбивай", "Батурин", "Мотря", "З-під Полтави до Бендер". Особливістю цього роману є те, що він написаний на основі історичних джерел, які були добре опрацьовані автором і тому вдало використані в тексті. Після трилогії Б.Лепкого з'явилися ще роман Г.Дудка "Великий гетьман", присвячений 250-річчю обрання Мазепи на гетьманство, та роман Ю.Мушкетика "Семен Палій", які мали діаметрально протилежні висновки. Якщо, для першого автора. Мазепа був найбільшим державником, який боровся за велику справу визволення України, то для другого - він зрадник, тільки зрадив він не Петра І, а свій народ.Останнім вітчизняним літературним твором про гетьмана, який був написаний 1960 році, а надрукований лише 1991 року, була поема В.Сосюри "Мазепа". Для поета трагедія Мазепи нерозривно пов'язана з трагедією українського народу.Прости - прости. Вкраїно - мати, Мене і спільників моїх. ... Хіба народу не любив я!Та в грізний час страшних негодСобі на горе й безголів'я Не зрозумів мене народ. В.Сосюра "Мазепа" І хоч обставини зрадили Мазепу та не дали йому можливості довести задумане до кінця, поет вважає що "Любив Україну він душею і зрадником не був для неї". Хай за Мазепу слів мій лине, Хоч він був пан, та серце мав. За суверенність України Боровся він і цим буй прав. І я співать про нього мушу Так, як ніколи не співав. Народ не марно в свою душу Про чайку пісню його взяв. І нарешті слід згадати ще один твір - роман бельгійської письменниці Ірен Стецик. Розповідь у романі ведеться від імені Мотрі Кочубей, і Мазепа з'являється перед нами таким, яким бачила його ця дівчина, через її почуття. Завдяки творчості поетів та письменників XX ст. сучасний читач має змогу бачити Івана Мазепу таким, яким він був у дійсності: державним діячем, талановитим дипломатом, хоробрим воїном, улюбленцем жінок і закоханою людиною, одним словом - "ясновельможним паном-атаманом".

Висновки

Отже, працюючи над літературним та історичним матеріалом ми побачили, якою незвичайною та складною особистістю був І. Мазепа, як неоднозначно трактують його образ різні автори, різні народи.

Кожен митець у свою чергу, прагнув створити якомога реалістичніший портрет живої людини, з її емоціями, почуттями та ідеями. Згадаймо, наприклад, вірші Т.Г.шевченка "Великий льох", "Іржавець", "Чернець", твори українського письменника М.Старицького "Молодість Мазепи", "Руїна", трилогію Богдана Лепкого "Мазепа", яка фактично являє собою п'ять історичних повістей "Мазепа", "Не вбивай", "Батурин", "Мотря", "З-під Полтави до Бендер"...

Порівнюючи образ І.Мазепи в українській літературі та в зарубіжних зразках, здається, що українські автори більш реалістично зображували цю історичну постать, а Байрон та Гюго - дуже захопилися романтичними ідеями, притаманними їх епосі і зробили якийсь сукупний пафосно-героїчний образ.

Відомо, що ще наприкінці XVII - на початку XVIII ст. особа Івана Мазепи належала до центральних тем творів мистецтва (не тільки в літературі, а й в образотворчому мистецтві).

Хоч XX століття дало нам порівняно невелику кількість літературних творів, присвячених мазепинській тематиці, Попри це, образ Мазепи продовжують використовувати у творах різних літературних жанрів.

А найголовніше, що ця історична постать надихне ще не одне покоління митців до літературної творчості, або історично-аналітичної праці.

Література

1. Василенко П. З нагоди 250 роковин смерті гетьмана Івана Мазепи // Вільна Україна (Нью-Йорк). 1960.- № 25.- С. 67-69.

2. 250 років перемоги під Полтавою: Нариси. Харків: Харківське книжкове вид-во, 1960. - 116 с.

3. Горбенко С. До аналізу внутрішньої політики гетьмана І.С. Мазепи напередодні Полтавської облоги. - К.: Кондор - 2001. - 234с.

4. Пуцко В. Гетьман Іван Мазепа -- меценат українського церковного мистецтва // Церковний календар на 1992 р. - 1992. С. 152-170.

5. Радовський В. Допит Войнаровського, небожа Івана Мазепи // Дзвін (Львів). - 1992.- № 7/8.- С. 123-126.

6. Ротач П. Він пройшов крізь віки героєм // Криниця.- 1992.- № 7.- С. 27-28.

7. Сергійчук В.І. Заради всієї України (Про гетьмана І.Мазепу і його час) // Всесвіт.- 1992.- № 1/2.- С. 90-95.

8. В.Гюго "Мазепа" // Березіль - 1992 - №1. - С.25-29.

9. Д. Байрон. "Мазепа" // Київ. - 1990. - №8. - С.18-32.

10. Літературознавчий довідник української літератури. - К.: Каравела, 2001. - 654с.