Підходи щодо дослідження стійкості держави у контексті виконання суб’єтами публічного управління завдань у безпековій сфері

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія державного управління при Президентові України

Підходи щодо дослідження стійкості держави у контексті виконання суб'єтами публічного управління завдань у безпековій сфері

Орел Марія Григорівна,

кандидат наук з державного управління,

докторант кафедри глобалістики, євроінтеграції

та управління національною безпекою

Анотація

У статті обґрунтовано, що під стійкістю держави доцільно розуміти її певний стан, за якого вона, незважаючи на збурення, зумовлені змінами середовища існування, завдяки ефективному публічному управлінню здатна впродовж тривалого часу зберігати та відновлювати свої основні параметри, структурні елементи та взаємозв'язки між ними, які визначають її основні характеристики та спроможність виконувати завдання у сфері безпеки.

Встановлено, що досить важко уникнути суб'єктивізму при визначенні переліку суб'єктів і, відповідно, параметрів, які є визначальними для стійкості держави та показано що ними, зокрема, можуть бути ціннісні уподобання дослідника, його мета та завдання, що й зумовлює концептуальну основу його дослідження у виборі “суб'єкта стійкості” держави (Глави держави, провладної еліти, ті чи інші соціальні інститути тощо). Пропонується визначати параметри та характеристики стійкості держави у контексті її спроможності до виконання функціональних завдань у сфері безпеки.

Обґрунтована доцільність здійснювати їх системний аналіз у межах підходів, які запропоновано називати класичним, інституційним та цивілізаційним.

Класичний передбачає виявлення та аналіз параметрів і характеристик стійкості з огляду на здатність перебування при владі Глави держави та провладної еліти в межах існуючої політичної системи. Інституційний - головним чином зосереджується на територіальній спільноті, об'єднаній у великій державі або імперії, з характерними для неї усталеними формами поведінки та політичних інститутах, в яких матеріалізується влада.

Згідно цивілізаційного - головним “суб'єктом стійкості” розглядається макросоціальна спільнота, яка суттєво вирізняється від інших культурним кодом, специфічними соціальними інститутами та механізмами взаємодії (інституціями), сформованими в процесі свого історичного розвитку.

Показано, що перехід від класичного до інституційного і від останнього до цивілізаційного значно розширює перелік параметрів стійкості держави та ускладнює вирішення проблеми її забезпечення.

Ключові слова: стійкість соціальних систем, стійкість держави, функції держави, суб'єкти публічного управління, національна безпека, загрози національній безпеці, безпекова сфера.

Abstract

Approaches to the study of the sustainability of the state in the context of the fulfillment of tasks in the security sphere by public administration entities

Orel M. G., PhD (Public administration), Doctoral candidate of the Department of globalistics, European integration and the national security, National Academy of Public Administration, The President of Ukraine

The article substantiates that under the sustainability of the state it is appropriate to understand its certain state in which, despite the perturbations caused by changes in the living environment, thanks to effective public management, it can, for a long time, maintain and restore its basic parameters, structural elements and interrelationships between them, which determine its main characteristics and the ability to perform security tasks. It has been established that it is rather difficult to avoid subjectivity in determining the list of subjects and, accordingly, the parameters that are crucial for the sustainability of the state and shown by them, in particular, may be the value preferences of the researcher, its purpose and purpose, which determines the conceptual basis his research in the choice of the "subject of stability" of the state (the Head of State, the pro-government elite, certain social institutions, etc.) It is proposed to determine the parameters and characteristics of state sustainability in the context of its ability to perform functional tasks in the sphere of security. It is justifies expediency to carry out their system analysis in the framework of the approaches proposed to be called classical, institutional and civilizational.

The classic involves identifying and analyzing the parameters and characteristics of sustainability in view of the ability to stay in the power of the Head of State and the pro-government elite within the existing political system. Institutional - focuses on the territorial community united in a large state or empire, with its characteristic forms of behavior and political institutions in which the authorities materialize. According to the civilization - the main "subject of stability" is considered a macro-social community, which is significantly different from other cultural code, specific social institutions and mechanisms of interaction (institutions), formed in the process of its historical development. It is shown that the transition from the classical to the institutional and from the last to the civilization considerably extends the list of parameters of state sustainability and complicates the solution of the problem of its provision.

Key words: sustainability of social systems, sustainability of the state, functions of the state, subjects of public administration, national security, threats to national security, security sphere.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими завданнями теорії і практики публічного управління щодо забезпечення національної безпеки. Аналіз наукових публікацій та аналітичних оглядів дає підстави стверджувати про активізацію зусиль щодо концептуального осмислення та вирішення комплексної проблеми забезпечення стійкості держави.

Основними причинами цього є характер розвитку, невизначеність, взаємозалежність факторів, які визначають економічні, політичні, соціальні та культурно - історичні детермінанти розвитку держав, системність компонентів, які зумовлюють суперечливі тенденції формування безпекового середовища їх функціонування, а також те, що держави залишаються основним інструментом реалізації національних інтересів. Однією із передумов вирішення проблеми забезпечення стійкості держави є обґрунтування концептуальних підходів щодо її дослідження.

З огляду на зростання переліку та рівня загроз життєдіяльності сучасних держав, напруги у міждержавних стосунках, ці підходи є також визначальною гносеологічною складовою теоретичних засад підвищення ефективності функціонування систем управління у сфері національної безпеки. Проте до цього часу проблема забезпечення стійкості держави у контексті забезпечення національної безпеки, як об'єкт самостійних наукових досліджень у проблемному полі наукової галузі “Публічне управління та адміністрування”, фактично залишалася поза увагою науковців.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми. У загальному випадку уявлення дослідників щодо сутності соціального явища, яке вони позначають поняттям “стійкість системи” зводяться до її здатності зберігати або відновлювати свої основні параметри або характеристики незважаючи на зовнішні та внутрішні впливи. Сьогодні поняття “стійкість держави” часто використовуються політиками та експертами при оцінюванні стану справ у різних сферах її життєдіяльності.

Проте, як на наш погляд, широке використання цього поняття більшою мірою свідчить не стільки про його універсальність, як про відсутність релевантної інформації, яка б дозволяла зменшити рівень невизначеності у процесі прийняття тих чи інших стратегічних управлінських рішень. В свою чергу відсутність вказаної інформації є наслідком недостатнього наукового опрацювання концептуальних підходів щодо визначення параметрів та характеристик, які б дозволяли оцінювати динаміку розвитку явищ, які інтерпретують поняттям “стійкість держави”. Певною мірою теж саме можна стверджувати й про поняття “безпека держави”.

Держава є надскладною соціальною системою, стійкість якої, як свідчать результати виконаних досліджень, залежить від багатьох чинників, але передусім тих, які визначають якість управління та виконання функціональних завдань щодо забезпечення безпеки індивіду та соціуму в цілому.

Тому багато мислителів, філософів, соціологів та науковців з інших галузей знань досліджували різні аспекти стійкості держави та безпеки суспільного розвитку, серед них, зокрема, Аристотель [1], Т. Гоббс [2], А.Тойнбі [3], С.Хантінгтон [4], У.Бек[5], Л.Гумільов[6], В.Петров та С.Селіванов[7], Н.Чап- лигін [8], Г.Ситник[9], С.Курін та В.Воробьев [10] та ін. Разом з тим, виконаний нами аналіз дозволяє дійти висновку, що при дослідженні проблеми забезпечення стійкості держави поза увагою науковців, як правило, залишаються питання її спроможності щодо виконання функціональних завдань у сфері безпеки.

Про це свідчать і результати аналізу керівних документів стратегічного рівня управління у сфері національної безпеки, де вирішення проблеми забезпечення стійкості держави не розглядається, як пріоритет суб'єктів публічного управління. Це актуалізує необхідність визначення набору когнітивних ознак, які б дозволяли виокремити концептуальні підходи, в межах яких можна було б отримувати комплексну інформацію про перелік параметрів та характеристик, що адекватно відображають “стійкість” держави у контексті виконання нею завдань у безпековій сфері.

Метою статті є концептуалізація підходів щодо дослідження стійкості держави у контексті виконання суб'єктами публічного управління завдань у безпековій сфері, тобто визначення когнітивних ознак, які дозволяють обгрунтувати підходи в межах яких доцільно визначати перелік параметрів, що адекватно відображають якісні та кількісні характеристики вказаної стійкості.

Виклад основного матеріалу

У дискурсах, які стосуються проблематики забезпечення національної безпеки, як правило, виділяють три групи національних цінностей та взаємопов'язаних з ними національних інтересів, які визначаються у контексті таких соціальних концептів як: “безпека”, “добробут”, “справедливість”, та базові умови стійкого розвитку держави: збереження державного суверенітету, територіальної цілісності та гарантування недоторканості її кордонів [9]. Захист національних цінностей та створення цих умов значною мірою залежить від функціональної спроможності держави як соціальної системи та унікального продукту загально-цивілізаційного розвитку, а саме її політичних, правових, безпекових, економічних та інших інститутів та суб'єктів, які уособлюють носіїв соціальної влади, щодо забезпечення на належному рівні безпеки держави, соціуму та індивідів. Очевидно, що ефективність їх діяльності у безпековій сфері вирішальною мірою визначає і ступінь (міру) стійкості держави у процесі її взаємодії із середовищем свого існування, оскільки свідчить про їх реальну спроможність виконувати функції держави, які визначаються з огляду на її місію (роль) у суспільстві та мету діяльності, яка зумовлює сенс її існування. національний безпека україна управління

Існує думка, з якою погоджуємося, що “структура будь-якого організму є результат історії взаємного структурного сполучення організму і середовища, а динаміка організму у кожний певний момент є когнітивна структура, описом якої виступає та або інша дія, яка інтерпретується спостерігачем” [11, 99 с.]. У такому випадку та чи інша модель діяльності структур держави та суб'єктів, які уособлюють носіїв влади у суспільстві та на які покладаються функціональні завдання щодо виконання місії держави та досягнення нею її головної мети, є когнітивною структурою та атрибутом, тобто невід'ємною властивістю, яка забезпечує цілісність держави, як передумову її стійкості. Це означає, що на кожному етапі розвитку держави вказана когнітивна структура визначає динаміку та особливості взаємодії державного утворення, як структурно детермінованої системи із внутрішнім та зовнішнім середовищем. З огляду на викладене вище, під когнітивною структурою стійкості держави, як соціальної системи, ми розуміємо модель дій, яка лежить в основі її поведінки (вона визначається взаємодією її організаційних структур та суб'єктів) і є її атрибутом, як структурно детермінованої системи. У процесі розвитку держави когнітивна структура визначає динаміку її взаємодії із внутрішнім та зовнішнім середовищем і є теоретичним соціальним конструктом - породженням конкретної культури (суспільства), який існує виключно в силу того, що люди - жителі тієї чи іншої країни - згодні діяти за тими чи іншими правилами, тобто це опис (інтерпретація) певної реляційної області взаємовідносин держави із середовищем свого розвитку. Тому побудова когнітивної структури стійкості держави, тобто моделі дій, яка лежить в основі її поведінки, як структурно детермінованої системи та визначає динаміку її взаємодії із внутрішнім та зовнішнім середовищем у контексті виконання функціональних завдань у сфері безпеки, зумовлює необхідність визначення переліку параметрів та характеристик, що адекватно відображають стійкість держави при виконанні цих завдань. Разом з тим визначення вказаного переліку для конкретної держави до цього часу залишається досить складною проблемою в силу різних причин.

По-перше, традиційно, під стійкістю будь-яких систем розуміють її здатність повертатися в стан рівноваги після того, як вона була з нього виведена під впливом збурюючих впливів, особливо зовнішнього середовища, яке постійно змінюється через безперервного потоку різних подій, явищ та процесів. При цьому розрізняють здатність системи повертатися у початковий стан після виходу із рівноваги (статична рівновага) та її здатність здійснювати перехід у новий рівноважний стан (динамічна рівновага), які обумовлюються статикою явищ і динамікою процесів, що відбуваються в складних системах. Держава є системою з активними елементами. В таких системах згідно загальновідомого закону необхідної різноманітності, сформульованого У.Ешбі, різноманітність збурень, які здійснюють вплив на неї передбачає адекватне різноманіття її можливих станів, а відтак вимагає управління, яке саме володіє адекватною різноманітністю. Обмеження різноманітності в поведінці об'єкта управління (у даному випадку - суспільства) досягається за рахунок збільшення різноманітності рішень суб'єкта управління (у даному випадку - системи публічного управління та адміністрування).

Для цього суб'єкт управління повинен бути здатним до вироблення певного мінімуму рішень, як передумову забезпечення досягнення мінімуму різноманітності вихідних реакцій системи. Тому зі збільшенням складності об'єкта управління (керованої системи) складність суб'єкта управління також повинна підвищуватися. В кінцевому підсумку, процес управління зводиться до зменшення різноманітності станів об'єкта управління, тобто до зменшення його невизначеності. При цьому, відсутність необхідної різноманітності того чи іншого органу управління свідчить про необхідність вдосконалення його організаційно-функціональної структури, зокрема, шляхом передачі прийняття певних рішень на нижні рівні. Таким чином, для адекватного реагування на зміни середовища складність та оперативність прийняття управлінських рішень у системі має відповідати складності та швидкості змін зовнішнього середовища.

Не менш важливою для оптимізації системи управління є також її загальновідома властивість, яку називають емерджентністю, а саме: чим більше розходження в розмірах між елементами (частинами) і цілим (системою), тим вище ймовірність того, що властивості утвореної системи можуть відрізнятися від властивостей її елементів (мати нові властивості, непритаманні складовим елементам, з яких вона утворена). Наслідком цього є можлива розбіжність (розбалансування) цілей елементів системи та її мети (загальної цілі), що може стати важливим чинником дестабілізації у системі, і як наслідок - втрати її стійкості. Тому для забезпечення досягнення мети держави необхідно приймати рішення, які б дозволили узгодити цілі її структурних елементів з головною метою держави (у даному випадку йдеться про певне узгодження інтересів щодо забезпечення безпеки індивідів і соціуму та держави).

Таким чином, доходимо висновку, що з'ясування сутності явища, яке позначають поняттям “стійкість держави” передбачає обов'язкове врахування того, що: стійкість держави є змінною величиною, яка характеризує ту чи іншу ступінь її відхилення від стану рівноваги, зумовленого впливом внутрішніх та зовнішніх збурень; існує певна межа відхилення від стану рівноваги, перевищення якої зумовлює перехід в інший рівноважний стан; для адекватного реагування на зміни середовища функціонування держави, складність та оперативність прийняття управлінських рішень суб'єктами публічного управління має відповідати складності та швидкості змін середовища, а сам процес управління зводиться до зменшення різноманітності станів об'єкта управління (суспільства), тобто до зменшення його невизначеності, як передумову забезпечення стійкості держави; забезпечення стійкості держави передбачає певну інваріантність, яка полягає в тому, що деякі її властивості, залишаються незмінними деякий час (наприклад, політичні інститути та зв'язки між ними); організаційно-функціональна структура системи публічного управління, не адекватна змінам зовнішнього середовища, є дестабілізуючим фактором для держави, тобто вона має змінюватися або радикально або шляхом реформування її елементів; більш швидке реагування держави на зміни середовища її існування, а отже і її стійкість, забезпечують більш гнучкі структури системи публічного управління.

З огляду на викладене вище, під стійкістю держави ми розуміємо її певний рівноважний стан, за якого вона, незважаючи на збурення, зумовлені змінами внутрішнього та зовнішнього середовища, завдяки ефективному функціонуванню системи публічного управління та адміністрування здатна впродовж відносно тривалого часу зберігати та відновлювати свої основні параметри, певні структурні елементи та взаємозв'язки між ними, які визначають її основні характеристики та спроможність виконувати завдання у безпековій сфері. У контексті такого розуміння стійкості держави під стабільністю держави варто розуміти її здатність впродовж відносно тривалого часу зберігати свої основні параметри, які визначають її основні характеристики незважаючи на зовнішні та внутрішні впливи, тобто поняття стійкість більш широке, оскільки включає в себе стабільність.

По-друге, досить важко уникнути суб'єктивізму при визначенні переліку параметрів та характеристик, які є головними (визначальними) для стійкості держави у контексті виконання нею функціональних завдань у сфері безпеки на тому чи іншому етапі її розвитку. Науковий доробок інших дослідників, які розглядали різні аспекти стійкості держави дозволяє стверджувати, що вони, як правило, акцентують увагу на тих, які, на їх думку є визначальними з огляду на власні уявлення щодо стійкості держави як соціальної цінності, а також наукових завдань, які перед ними ставилися. Тобто вирішуючи проблему забезпечення стійкості держави та обираючи параметри, збереження або відновлення яких необхідно забезпечити, науковці можуть відштовхуватися від власної системи цінностей, цінностей якоїсь соціальної групи, цільових установок керівника (Глави) держави тощо. Тому, наприклад, один дослідник може вважати визначальними чинниками забезпечення стійкості держави збереження та відновлення параметрів, від яких залежить якість життя та безпека соціуму, а інший буде їх розглядати виключно у контексті того, як вони здійснюють вплив на стійкість політичного режиму. Це дозволяє дійти висновку, що вибір параметрів та характеристик стійкості держави принципово залежить від обраного “суб'єкта стійкості”, який на думку дослідника, є визначальним у контексті мети та завдань його дослідження. Очевидно, це повною мірою стосується й щодо спроможності держави виконувати завдання у сфері безпеки. Таким чином, визначення набору когнітивних ознак, які б дозволяли виокремити комплексну інформацію про перелік параметрів та характеристик, що адекватно відображають стійкість тієї чи іншої держави у контексті її спроможності щодо виконання нею функціональних завдань у безпековій сфері має бути окремим об'єктом наукових досліджень.

Системне ж врахування наведених вище чинників та розгляд стійкості держави і безпеки, як суспільних цінностей, які утворюють дуалістичну єдність першооснов буття держави, а саме: її місії (ролі) та сенсу (мети) дозволяють виокремити у проблемному полі дослідження стійкості держави три концептуальні підходи щодо вибору параметрів її стійкості, які, з огляду на характер розвитку, невизначеність, взаємозалежність факторів, що визначають політичні, економічні та інші детермінанти розвитку сучасних держав та системність компонентів, які зумовлюють тенденції формування безпекового середовище їх функціонування, можуть бути досить продуктивними при проведенні наукових досліджень та здійснення політичних, правових та інших заходів з метою забезпечення стійкості держави.

Перший підхід, пропонується називати класичним, оскільки він передбачає відносно традиційний набір та аналіз параметрів і характеристик стійкості держави, дослідження яких дозволяє отримати комплексну оцінку щодо спроможності перебування при владі Глави держави та провладної еліти в межах існуючої політичної системи, сформованої специфічними політичними інститутами, механізмами їх взаємодії з державними інститутами, політичними і правовими нормами. При цьому однією із визначальних передумов перебування їх при владі розглядається ефективне виконання ними основних функцій, пов'язаних із забезпеченням прийнятного для соціуму (громадян) рівня безпеки. В таких державах правителі та владні еліти можуть змінюватися, але принципи, мотиви, методи прийняття політичних рішень залишаються незмінними, навіть у разі державного перевороту чи повного усування від влади керівної еліти. Тому в межах цього підходу головною метою дослідників має бути визначення низки передумов (у тому числі безпекового характеру) та характеристик політичної системи, наявність яких гарантує реалізацію бажання цих суб'єктів залишитися при владі в деякій історичній перспективі.

Другий підхід, пропонується називати інституційним, оскільки в ньому робиться акцент як на територіальній спільноті, об'єднаній в межах досить великої держави або імперії, з характерними для неї усталеними формами поведінки, так і політичних інститутах, які можуть виступати суб'єктами політики та в яких матеріалізується влада. Тому цей підхід передбачає розширення переліку параметрів та характеристик стійкості держави. У даному випадку, окрім параметрів та характеристик, які дозволяють оцінити ймовірність спроможності подальшого перебування при владі Глави держави та керівної еліти в межах існуючої політичної системи (за умови гарантування виконання ними основних функцій держави у сфері безпеки), мають бути виявлені та досліджені параметри, які дозволяють оцінити (за тих чи інших умов) ступінь та ймовірність впливу на стійкість держави вказаної територіальної спільноти, яка у даному випадку розглядається як визначальний суб'єкт стійкості.

Очевидно, що цей підхід зумовлює перехід на більш високий рівень наукового аналізу стійкості держави, оскільки значно розширює коло параметрів, дослідження яких дозволяє визначити низку взаємопов'язаних та взаємозумовлених передумов та характеристик держави, які гарантують як відносну єдність територіальної спільноти, так і належне функціонування політичних інститутів, які забезпечують прийнятний для неї рівень безпеки.

При цьому, у випадку, коли перебування при владі Г лави держави (президента, монарха тощо) стає неможливим, основні суб'єкти політики (політичні лідери, партії, фінансові-промислові групи та ін.), які зацікавлені у збереженні свого статусу, будуть розглядати як головну передумову збереження стійкості держави недопущення зміни політичного режиму. У випадку ж, коли зберегти існуючу політичну систему не уявляється можливим, переважаюча частина територіальної спільноти і, як правило, деякі політичні актори будуть вважати передумовою збереження стійкості держави навіть зміну форми правління та діючої політичної еліти. Це означає, що недотримання передумов стійкості держави на більш низькому рівні не обов'язково порушує основи вказаної стійкості на більш високому рівні.

В кінцевому підсумку, результати системного аналізу стійкості держави, отримані в межах інституційного підходу можуть дати підстави дійти висновку, що навіть зміна радикальним (революційним) шляхом форми правління, типу режиму, правлячої еліти, методів управління, хоча й може призвести до нестабільності та хаосу у всіх сферах суспільного життя, але стійкість держави зберігається. Історичний досвід розвитку багатьох держав підтверджує такий висновок. Так, наприклад, було під час Англійської революції в процесі якої відбувався перехід від абсолютної монархії до республіканської форми правління у 1640-1660 рр. та під час Великої французької революції у 1789-1799 рр. Як на наш погляд, фундаментальною причиною стійкості держави у даному випадку є інстинкт виживання соціуму, тобто його бажання недопущення ситуації, яку, умовно кажучи, можна охарактеризувати “війна всіх проти всіх”, а без ефективно функціонуючих державних інститутів її не уникнути.

Третій підхід, пропонується називати цивілізаційним. Він передбачає виявлення та дослідження параметрів та характеристик стійкості держави, від яких залежить її стійкість, у контексті дуалістичної єдності процесів формування та функціонування соціальних інститутів, які можуть виступати суб'єктами політики та в яких матеріалізується влада, та основних концептів і характеристик розвитку цивілізацій сформованих, зокрема, А.Тойнбі, Л.Гумилевим, С. Хантінгтоном, У.Беком [3-6].

Цей підхід передбачає подальше розширення кола параметрів і характеристик стійкості держави. У даному випадку, окрім параметрів та характеристик, які дозволяють оцінити ймовірність спроможності подальшого перебування при владі Глави держави та керівної еліти в межах існуючої політичної системи (за умови гарантування виконання ними основних функцій держави у сфері безпеки), мають бути виявлені та досліджені ті, які дозволяють оцінити ступінь та ймовірність впливу на стійкість держави проживаючого на її території народу, який розглядається як макросоціальна спільнота, яка вирізняється від інших культурним кодом, специфічними соціальними інститутами та механізмами взаємодії, сформованими в процесі історичного розвитку під впливом природніх, економічних, релігійних та інших чинників, які й визначають ті чи інші усталені форми соціальних взаємодій та ставлення до зовнішнього середовища.

Таким чином при цивілізаційному підході макросоціальна спільнота зі формованим характерним культурним кодом, розглядається як визначальний суб'єкт забезпечення стійкості держави. Тому цей підхід є переходом на більш високий рівень наукового аналізу стійкості держави. Він передбачає вибір більшого переліку параметрів, дослідження яких дозволяє визначити низку взаємопов'язаних та взаємозумовлених передумов та характеристик держави, які гарантують прийнятний рівень її стійкості. При цьому, системний аналіз результатів дослідження стабільності держави, отриманих в межах цивілізаційного підходу може дати підстави стверджувати, що навіть повна втрата державного суверенітету в історичній перспективі це ще не означає безповоротну втрату стійкості держави (її загибель), оскільки при певних умовах державність досить швидко відновлюється. Це, наприклад, неодноразово відбувалося у Китаї.

Так, у ХІІІ ст. на його територію вторглися монголи, які знищили Сунську імперію і Китай втратив суверенітет аж до середини XIV ст., коли він знову став незалежною країною. У 1683 р. вже маньчжури захопили Китай, який став невід'ємною частиною маньчжурської імперії Цін аж до 1911 року, коли він знову став незалежною країною. Цікавою у цьому контексті є й історія Польщі, яка після розділу її території між Пруссією, Австрією та Росією в 17721795 рр. припинала своє існування, але у 1918 р. знову відродилась як суверенна держава.

При цьому, як нам уявляється, досить важливими при цивілізаційному підході є вибір параметрів, які дозволяють оцінювати ступінь суспільної злагоди щодо вирішення принципових питань суспільного розвитку, наприклад, пріоритетів політичних чи економічних реформ. Це обумовлено тим, що їх проведення, я зазначає Г.Ситник, часто супроводжується руйнацією традиційних ідеологічно-світоглядних уявлень про безпеку життєдіяльності як на рівні індивіда, так і суспільства, а принципова важливість досягнення суспільної злагоди, в свою чергу, обумовлена тим, що ці уявлення проявляють себе на рівні соціальних взаємодій елементів соціальної системи [9].

Таким чином, врахування у запропонованих підходах щодо дослідження стійкості держави дуалістичної єдності першооснов буття держави, а саме: її ролі та мети, яка лежить у площині її спроможності виконувати завдання щодо забезпечення безпеки, підвищують якість обгрунтування пропозицій суб'єктам публічного управління щодо політичних, правових, економічних та інших заходів, метою яких є зміцнення стійкості держави. Очевидно також, що ці заходи одночасно сприяють реалізації завдань у безпековій сфері і, навпаки.

При цьому у складних взаємодіях подій, явищ, суперечливих та неоднозначних за своїми наслідками процесів, які здійснюють вплив на стійкість держави та ефективність виконання нею завдань у сфері безпеки, ту чи іншу роль можуть відігравати різні “суб'єкти стійкості”. Це означає, що між класичним, інституційним та цивілізаційним підходами можуть бути проміжні, коли при неможливості вирішити завдання у межах обраного підходу необхідно буде корегувати набір параметрів і характеристик стійкості у контексті концептів іншого підходу.

Іншими словами, існує низка варіантів збереження держави, її територіальної цілісності та функціональності системи публічного управління, навіть коли відбувається крах режиму, зміна політичної еліти, кардинальне реформування організаційних та функціональних інститутів держави. Наприклад, у разі неможливості збереження існуючої політичної системи переважна частина населення буде вважати визначальною ознакою стійкості збереження держави, ігноруючи долю тих чи інших політичних лідерів і навіть може підтримати радикальну зміну політичного режиму чи форми правління. Тому скоріш за все в сучасних умовах формування глобального постіндустріального (інформаційного) суспільства найбільш адекватним при дослідженні стійкості конкретної держави буде комплексний підхід, який дозволить запропонувати низку заходів, реалізація яких дозволить забезпечити її здатність виконувати функціональні завдання у безпековій сфері навіть в умовах суспільно-політичних та соціально-економічних криз.

І насамкінець, очевидно, що можливості сучасної віртуальної мережевої структури суспільства не тільки забезпечують миттєве обговорення будь-якої події або ініціативи (влади, громадськості) та можуть консолідувати різні думки щодо неї, а й, як показує досвід багатьох країн, особливо тих, в яких були реалізовані технології так званих “кольорових революцій”, породжують суттєві загрози стабільності держави, її національній безпеці, що спонукає науковців, аналітиків та управлінців до пошуку відповіді на низку принципових питань.

Передусім необхідно мати чіткі уявлення щодо того як оперативно виявляти, адекватно інтерпретувати та оцінювати трансформації у політичній, соціальній, економічній та гуманітарній сферах життєдіяльності суспільства, які в кінцевому підсумку є чинниками дестабілізації та призводять до втрати стійкості держави та її спроможності виконувати завдання у сфері безпеки.

Це означає, що в державі має бути сформована ефективна система виявлення та моніторингу загроз стійкості держави на стадії їх зародження, в основі функціонування якої мають бути покладені науково обгрунтовані переліки параметрів та характеристик перебігу вказаних трансформацій та методика їх системного аналізу. Очевидно, передумовою її формування є розробка методологічних основ прогнозування розвитку тенденцій, які призводять до дестабілізації держави та вирішення низки питань щодо вибору методів і технологій публічного управління, ефективних на тих чи інших стадіях розвитку дестабілізаційних процесів, їх організаційно-правове забезпечення та опанування ними представниками владних структур у процесі своєї поточної діяльності.

Вирішення цих питань дозволить значною мірою знизити ризики негативних наслідків вказаних процесів, які призводять до втрати стійкості держави, а відтак і до зниження рівня національної безпеки, більш якісно оцінювати ті чи інші процеси і трансформації у суспільстві у контексті зміни середовища її функціонування. Разом з тим, це далеко не всі питання, які належать до предметного поля проблеми забезпечення стійкості держави. Тому когнітивна структура стійкості держави має стати окремим об'єктом наукових досліджень наукових галузей знань “Публічне управління та адміністрування” та “Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону”.

Висновки

1. Під стійкістю держави доцільно розуміти її певний рівноважний стан, за якого вона, незважаючи на збурення, зумовлені змінами середовища свого існування, завдяки ефективному публічному управлінню здатна впродовж відносно тривалого часу зберігати та відновлювати свої основні параметри, певні структурні елементи та взаємозв'язки між ними, які визначають її основні характеристики та спроможність виконувати завдання у сфері безпеки.

2. Побудова когнітивної структури стійкості держави, тобто моделі дій, яка лежить в основі її поведінки, як структурно детермінованої системи та визначає динаміку її взаємодії із внутрішнім та зовнішнім середовищем у контексті виконання функціональних завдань у сфері безпеки, зумовлює необхідність визначення переліку параметрів та характеристик, що адекватно відображають стійкість держави при виконанні цих завдань.

3. При дослідженні стійкості держави важливим є те, яке значення дослідник надає змінам, які відбуваються у соціальному середовищі. Тому визначення когнітивних ознак, які б дозволяли виокремити комплексну інформацію про параметри та характеристики, що адекватно відображають стійкість тієї чи іншої держави у контексті її спроможності щодо виконання нею функціональних завдань у безпековій сфері має бути окремим об'єктом наукових досліджень.

4. Дослідження стійкості держави у контексті її спроможності до виконання завдань у безпековій сфері доцільно здійснювати у межах: класичного підходу, який передбачає виявлення параметрів і характеристик стійкості з огляду на здатність перебування при владі Глави держави та керівної пров- ладної еліти в межах існуючої політичної системи; інституційного підходу, коли головним “суб'єктом стійкості” розглядається територіальна спільнота, об'єднана у великій державі або імперії, з характерними для неї усталеними формами поведінки; ци- вілізаційного підходу, який передбачає головним “суб'єктом стійкості” макросоціальну спільнота, яка суттєво вирізняється від інших своїм культурним кодом, соціальними інститутами та механізмами взаємодії (інституціями), сформованими в процесі історичного розвитку.

5. Принципово важливим є забезпечення балансу між статистичною та динамічною стійкістю держави у процесі ефективного виконання нею функціональних завдань у сфері безпеки, тобто раціональної межі (ступеня) децентралізації її структури, яка б стимулювала її стійкий розвиток і водночас забезпечувала цілісність та безпеку в сучасному середовищі її функціонування.

Перспективи подальших досліджень полягають у пошуку універсальних закономірностей, які лежать в основі дуалістичної єдності першооснов буття держави, а саме: її місії (ролі) та сенсу (мети) у контексті її спроможності виконувати завдання у безпековій сфері.

Список літератури

1. Аристотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О.Кислюка. - К.: Основи. - 2000. - 239 с.

2. Гоббс Т. Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковного і цивільного. твори: У 2 т. Т.2 . - М.: Мысль, 1991 . - 736 с.

3. Тойнби А. Исследование истории: возникновение, рост и распад цивилизаций. Том 1.- М.: АСТ, АСТ Москва. - 2009. - 355 с.

4. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон; Пер. с англ. Т. Велимеева. Ю. Новикова. -- М: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 603 с.

5. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Пер. с нем. В.Седельникова и Н.Федоро- вой; Послесл. А.Филиппова. - М.: Прогресс - Традиции, 2000. - 384 с.

6. Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. М.:Изд-во Эксмо, 2006.- 1050 с.

7. Петров В. К. Устойчивость государства / В.К. Петров, С.Г. Селиванов; [науч. ред. А.И. Селиванов]. - науч.изд. - М.: Экономика, 2005. - 496 с.

8. Чаплыгин Н.Ю. О соотношении понятий «устойчивость», «стабильность», «безопасность» в контексте исследования устойчивости государства // Вестник международного юридического института. - № 1 (60), 2017. - С. 108-116.

9. Ситник Г.П. Інституційно-цивілізаційна парадигма дослідження проблем та державно - управлінських аспектів забезпечення національної безпеки // Вісник НАДУ - 2011. - вип. 2. - С.25-34.

10. Курін С.Я., Воробьев В.П. Болезни государства. Диагностика политической системы государственного управления и права / С.Я.Курин, В.П. Воробьев [монограф.]. - М.: Изд-во «МГИМО (У) МИД России. - 2009. - 472 с.

11. Кравченко А.В. Что такое “когнитивная структура”, или об одном распространенном заблуждении. - Взаимодействие когнитивных и языковых структур. - Сб.науч.тр. - М: Инст.языкозна- ния РАН; ТГУ им. Г.Р.Державина. - 2011. - С. 96104.

Размещено на Allbest.ru