Правила безпеки та зберігання вибухонебезпечних речовин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Вражаючі фактори, що формуються небезпечними геологічними процесами, характер їхніх проявів та наслідки

2. Зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС

3. Основні визначення охорони праці, виробничої санітарії, безпеки виробничих процесів та обладнання

4. Вплив електромагнітного випромінювання промислової частоти на людину. Захист від шкідливого впливу

5. Система протипожежного та проти вибухового захисту

Висновок

Список використаної літератури



1. Вражаючі фактори, що формуються небезпечними геологічними процесами, характер їхніх проявів та наслідки

До гідрологічних небезпечних явиш, шо бувають в Україні, належать: повені (басейни річок), селі (в горах Криму і Карпат), маловоддя (річки України), підйоми та спади рівня Чорного і Азовського морів. Через останній фактор постійно знижується біологічна продуктивність моря, щорічно гине близько 100 га прибережних територій, з яких значна доля - сільськогосподарські угіддя, створюється складна екологічна та містобудівна обстановка на таких узбережжях. У цих берегових зонах під постійною загрозою перебувають виробничі будівлі, житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогосподарські поля. Від впливу на узбережжя Чорного і Азовського морів сильних штормів (у 1969, 1971, 1983, 1992 pp.) одноразові матеріальні збитки становили до 600 млн. гривень.

Причинами руйнування морських берегів є природні фактори, пов'язані з зануреннями Північного Приазов'я, а також антропогенні: забруднення водних басейнів і зниження їх продуктивності, зарегульованість твердого стоку рік, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, використання малоефективних, інколи шкідливих берегоукріплювальних заходів і конструкцій при «самозабудовах», будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру наявних гідродинамічних процесів, відступи від проектних рішень, порушення протизсувного режиму при забудові терас, безконтрольний вивіз піску з кіс і берегів, інші шкідливі наслідки «господарської»» діяльності на узбережжі.

Затоплення, повінь - це тимчасове затоплення значних територій внаслідок зливи, повеней великих річок, швидкого танення снігу (льоду в горах), руйнування греблі, дамби, великих морських припливів. При затопленні, гинуть посіви сільськогосподарських культур, можлива загибель людей, тварин, пошкодження матеріальних цінностей, руйнування ліній зв'язку і енергозабезпечення, пошкодження житлових будинків і виробничих споруд. 23 % території України знаходяться в зоні природного й техногенного підтоплення. Вірогідними зонами можливих повеней на території України є: ? у північних регіонах - басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки. Лише в басейні р. Прип'ять плоша повені може бути 600?800 ?тис. Га;

? у західних регіонах - басейни Верхнього Дністра (площа може досягти 100? 130 тис. Га), річок Західний Буг, Прут, Тиса та їхніх приток (площа можливих затоплень 20?25 тис. Га);

? у східних регіонах - басейни р. Сіверський Донець, з притоками річок Ворскла, Сула, Псел та інші притоки Дніпра;

? у південному і південно-західному регіонах - басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки.

Річки Карпат і Криму в середньому дають 6?7 повеней на рік у будь- який сезон року, що часто мають катастрофічні наслідки із загибеллю людей і масовими руйнуваннями. Небезпечним є й те, що повені на гірських річках формуються дуже швидко, від кількох годин до 2?3 діб. У таких ситуаціях ставляться високі вимоги до оперативності прогнозування та оповіщення. ,

Катастрофічні повені в Криму і Карпатах у період з 1960 по 2003 р. Були 14 разів. За післявоєнний час на Закарпатті сталося багато високих паволків, які завдали значних збитків господарству. Це паводки 1947, 1957, 1970, 1980, 1992 (два), 1993, 1995 (два), 1997 pp. І катастрофічний дощовий паводок 4--8 листопада 1998 p., коли рівні води в річках на 1,8--2,6 м перевищили передліаводкові показники. Під час цього паводку загинуло 17 чоловік, зруйновано або стали непридатними 2695 житлових будинків, 2877 потребували ремонту.

Тривалість таких повеней (затоплень) може бути від 7 до 20 діб і більше. Можливе затоплення до 70 % сільськогосподарських угідь, великої кількості техногеннонебезпечних об'єктів.

Повені Дніпра, Дністра, Дунаю та Сіверського Донця супроводжуються затопленням значних територій, у тому числі сільськогосподарських угідь, де гинуть посіви культур. Це вимагає проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин і машин, посівного матеріалу і кормів.

При таких затопленнях небезпечною є загроза затоплення хімічно небезпечних об'єктів.

У результаті сильних дощів, підвищення рівня фунтових вод виникають сильні паводкові підтоплення у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Львівській, Дніпропетровській і Рівненській областях.

Головна причина підтоплення - незадовільний стан дренажних систем водовідведення.

Проблема контролю за затопленнями, повенями потребує прогнозу на роки. Захисні заходи від затоплення, повені залежать від соціальних умов, відповідальності й активності населення. Затоплення, повінь можна передбачити, прагнути регулювати їх вплив, але запобігти їм не можна. Сьогодні затоплення, повені - одні з найбільш руйнівних і небезпечних для життя стихійних лих. Свідченням цьому є повінь у Закарпатті в листопаді 1992 p., у результаті якої були затоплені значні території, що прилягають до річки Уж, завдані великі збитки, загинули люди.

Катастрофічна весняна повінь 2001 р. В Закарпатті підняла рівень води вище відмітки осінньої повені 1998 р. Повінь 2001 р. Підтопила понад 250 населених пунктів з понад 33,5 тисячами будинків, більше 1,5 тисячі з яких були зруйновані. Для ліквідації повені було залучено 12 160 осіб (без місцевого населення).

При безпосередній загрозі затоплення рішенням начальника цивільного захисту району (об'єкта) приводиться в готовність пункт управління, на якому організовують чергування відповідальних посадових осіб, уточнюють завдання штабу, служб і формувань цивільного захисту.

Із виникненням загрози в зоні затоплення потрібно організувати термінову евакуацію населення, сільськогосподарських тварин і матеріальних цінностей. Населенню повідомляють місця розгортання збірних евакуаційних пунктів, строки прибуття на пункти, маршрути евакуації пішки.

У цей період потрібно залучити населення, рятувальні формування до виконання таких основних заходів: відведення води із затоплених місць та їх осушення; завалювання і прибирання напівзруйнованих споруд, які не підлягають відновленню; відкачування води із підвальних та інших приміщень; ремонт пошкоджених водою будівель, комунально-енергетичної мережі, доріг, мостів та інших споруд; очищення затоплених ділянок, сільськогосподарських земель, угідь, територій цехів, тваринницьких ферм, сільських вулиць, дворів та ін.

2. Зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС

Зона надзвичайної ситуації - окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру.

Зони НС - офіційно оголошені території, на яких вони склалися. У рішенні компетентного державного органу про оголошення відповідної зони екологічно небезпечною має бути зазначено ступінь небезпеки й показаний вид зони.

Класифікація цих зон, їх статус і правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до встановлених категорій, у тому числі стосовно компенсацій і пільг громадянам, що мешкають або перебувають тимчасово в їх межах, визначається законодавством України.

Така класифікація проводиться за різноманітними ознаками:

- джерелами виникнення;

- наслідками;

- масштабами;

- ступенем небезпеки;

- залежно від причин виникнення тощо.

Залежно від причин виникнення можна виділити чотири групи НС:

-техногенного;

- природного;

- соціально-політичного;

- військового характеру.

За наслідками НС можна класифікувати на незворотні, тривалі, тимчасові й суттєві.

Масштаби наслідків НС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу або результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами.

Інформаційна підтримка та процедурне забезпечення прийняття й реалізації рішень пов'язаних з усуненням загрози виникнення НС, або реагування на НС та організації ліквідування її наслідків.

У межах конкретної території залежно від становища з надзвичайної ситуації за рішенням органів виконавчої влади певного рівня встановлюється один із режимів функціонування системи захисту населення:

1. Режим повсякденного функціонування (нормальні умови).

2.Режим підвищеної готовності (істотне погіршення обстановки).

3. Режим надзвичайної ситуації (у випадку виникнення НС).

4. Режим надзвичайного становища (вводиться відповідно до законів України).

Перша стратегія - запобігання причин виникнення НС -передбачає недопущення таких дій чи процесів, які несуть загрозу населенню. Вона здійснюється шляхом відмови від будівництва небезпечних об'єктів або знищенням чи перепрофілюванням виробництв -- джерел підвищеної небезпеки.

Друга стратегія -- запобігання НС-- передбачає недопущення виходу небезпечного процесу з-під контролю шляхом використання надійних аварійних систем, сигналізації, автоматики та інших заходів з підвищення надійності і стійкості роботи підприємств, а також завдяки заходам превентивної евакуації тощо.

Третя стратегія -- пом'якшення наслідків -- передбачає орієнтацію на ослаблення, локалізацію наслідків НС. Ця стратегія має пріоритет у керуванні стихійними лихами і ситуаціями «комбінованого» типу.

Оперативні заходи:

- оповіщення про НС;

- проведення всіх видів розвідки й оцінка становища;

-проведення екстрених захисних заходів (укриття в захисних спорудах, евакуація, використання ЗІЗ);

- використання сил постійної готовності для локалізації катастрофи;

При виникненні НС організовується надзвичайне управління, яке складається з чотирьох стадій ліквідації наслідків.

1. Стадія вжиття екстрених заходів.

2. Стадія оволодіння ситуацією й організації механізму надзвичайного управління в зоні лиха, у плануванні і проведенні рятувальної операції відповідного масштабу.

3. Основна і визначальна стадія. Мета перебороти надзвичайний характер ситуації.

4. Стадія відновлення, тобто економічна, соціальна, культурна й екологічна реабілітація зони лиха.

3. Основні визначення охорони праці, виробничої санітарії, безпеки виробничих процесів та обладнання

Однією з найважливіших умов, що забезпечує стабільну та безпечну трудову діяльність, є охорона праці. Праця як спільна діяльність здійснюється в економічних інтересах роботодавця та під його керівництвом (тобто є несамостійною і характеризує працівника як найману особу). Виходячи з цього виникає необхідність захистити працівника від надмірної експлуатації з боку роботодавця та зобов'язати останнього створити безпечні умови праці. Працівник, у свою чергу, в процесі трудової діяльності повинен виконувати встановлені правила поведінки.

Термін «охорона праці» залежно від контексту означає:

а) принцип трудового права;

б) право працівника на безпечні умови праці;

в) правовий інститут трудового права;

г) наукову дисципліну.

Охорона праці як наукова дисципліна вивчає теоретичні й практичні основи створення на виробництві будь-якої форми власності здорових і безпечних умов праці при максимальній її продуктивності в єдиному контексті із заходами безпечної життєдіяльності населення, що проживає на певній території.

У створенні безпечних умов праці разом із запровадженням новітніх технологій надзвичайно велике значення мають правильна поведінка людей праці - виробничників, дотримання ними встановлених законодавством, нормативними актами та галузевими інструкціями вимог і правил техніки безпеки, відповідний психологічний клімат у колективі, який формується шляхом цілеспрямованого навчання. Це навчання орієнтоване як на освоєння безпосередніх правил безпечної праці, так і основних положень чинного законодавства України в цій царині.

Як відомо, праця є цілеспрямованою діяльністю людини, що орієнтована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей, необхідних для життя людей.

Сучасне виробництво базується на застосуванні складної техніки, машин, устаткування та певних технологій, отже, виробниче середовище стає агресивнішим стосовно працівника, збільшується ризик отримати травму або захворювання від його взаємодії із засобами праці і компонентами виробництва, а значить, він потребує відповідних заходів з охорони життя та здоров'я.

Трудова діяльність є не тільки найбільш відповідальною сферою життя суспільства, а й запорукою самого існування людства.

Праця є основою життєдіяльності людини як індивіда і члена суспільства, вона безпосередньо впливає на формування і розвиток суспільних відносин. Завдяки цьому найважливішим завданням будь-якої демократичної держави є створення найбільш сприятливих умов для плідної праці та її охорони.

На жаль, загальний стан умов і безпеки праці в Україні лишається низьким. Щороку в Україні з'являється близько сімох тисяч працівників із професійними захворюваннями.

Мета законодавства у сфері охорони праці - створення таких правових норм, які будуть не тільки сприяти збереженню життя та здоров'я працівників у процесі їх трудової діяльності, а й гарантувати його.

Для її досягнення потрібен механізм, за допомогою якого буде впроваджуватися в життя весь комплекс заходів щодо створення умов праці, які відповідають вимогам збереження життя та здоров'я працівників. Щоб такий механізм діяв, необхідно виробити державну політику в галузі охорони праці, в основу якої було б покладено турботу про життя та здоров'я працівника, й уповноважити відповідні державні й інші органи її реалізовувати.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; електромагнітний випромінювання промисловий протипожежний

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері охорони праці, є Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Кожний працівник має право на охорону праці, що є основним правом, закріпленим у ст. 43 Конституції та КЗпП України. Право на охорону праці працівник реалізує в процесі трудової діяльності. Зміст права на охорону праці включає право працівника на:

- робоче місце, що відповідає вимогам охорони праці;

- загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- відмову від виконання робіт у випадку виникнення небезпеки для його життя та здоров'я внаслідок порушення вимог охорони праці;

--забезпечення індивідуального та колективного захисту за рахунок роботодавця;

- навчання безпечним методам праці за рахунок роботодавця;

- звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, роботодавця, профспілки з питань охорони праці;

- особисту участь або участь через своїх представників у розгляді питань, пов'язаних із забезпеченням безпечних умов праці на його робочому місці, і в розслідуванні нещасного випадку, що відбувся з ним, на виробництві або професійного захворювання;

- медичний огляд відповідно до медичних рекомендацій зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку під час його проходження;

- компенсації та пільги, встановлені законодавством, колективним договором чи угодою, трудовим договором, якщо працівник зайнятий на важких роботах і роботах зі шкідливими й (або) небезпечними умовами праці.

Під час укладення трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

Працівники, зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги й компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Безпека виробничих процесів і обладнання

Неправильна експлуатація досконалих за конструкцією та справних машин, механізмів і апаратів може бути причиною аварій та нещасних випадків. Наприклад, на підприємствах торгівлі нещасні випадки можуть виникати внаслідок порушення правил переміщення вантажу підйомними механізмами. У зв'язку з цим необхідні розробка і виконання правил безпеки щодо технологічного обладнання.

Безпека виробничого процесу - це властивість виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпечної праці в умовах, встановлених нормативно-технічною документацією.

Безпеку виробничих процесів регламентує ГОСТ 12.3.002-75 «ССБП. Процеси виробничі. Загальні вимоги безпеки» (СТ СЭВ 1728-89). Зміни 1980; 1991 - , інші стандарти безпеки праці за видами технологічних процесів і робіт. На підприємствах необхідно дотримуватись вимог санітарних правил організації технологічних процесів і гігієнічних вимог до виробничого устаткування.

Технологічні процеси виконуються з використанням різних видів машин, механізмів і апаратів, тому в деяких розділах курсу «Охорона праці», в чинних правилах та інструкціях розглядаються комплексні питання забезпечення безпеки виробничого устаткування і забезпечення безпеки технологічних процесів. При цьому враховуються вимоги розділу «Вказівки щодо безпеки», які викладені в керівництвах чи паспортах на обладнання.

Забезпечення безпеки технологічних процесів у торгівлі з використанням немеханічного устаткування, інвентаря та інструментів слід розглядати окремо. Робоча поверхня устаткування для виконання робіт стоячи (прилавки, столи) повинні знаходитися на висоті 850 мм, для виконання робіт сидячи - на висоті 630 мм (для жінок) чи 655 мм (для жінок і чоловіків).

Пристінне устаткування повинно мати загальну висоту не більше 2200 мм. Причому нижні полички повинні знаходитись на висоті не менше 250 мм, а верхні - не більше 1700 мм від рівня підлоги.

Острівне устаткування може мати висоту 1160 мм. Ширина основних видів острівного устаткування 1160 мм, пристінного устаткування, прилавків, столів - 750 мм. Стелажі, підтоварники мають бути міцними і стійкими. Полички стелажів повинні мати нахил всередину.

Робочий запас товарів слід розташовувати на прилавку і за продавцем в середній частині пристінного устаткування в радіусі зони максимальної досяжності на рівні від 0,5 до 1,8 м від підлоги і від 1,5 до 1,65 по ширині. Порожню тару складують у спеціально відведені для цього місця.

Контейнери, тару, піддони експлуатують відповідно до вимог нормативних документів. Вимоги безпеки праці під час експлуатації тари викладено в ГОСТ 12.3.010-82. «ССБП. Тара виробнича. Вимоги безпеки при експлуатації».

Ручна обробка товарів і продукції проводиться на столах чи в спеціально відведених для цього місцях. При цьому необхідно дотримуватися таких правил:

· відкривати ящиків можна тільки з торцевої сторони з використанням цвяходерів чи кліщів;

· бочки слід відкривати обойниками;

· під час розпорювання мішків лезо ножа повинно переміщуватися в напрямку від працівника;

· правити ніж об мусат слід на відстані від робітників, зайнятих на інших операціях;

· гострі, ріжучі, колючі інструменти можна переносити тільки в чохлах чи ножнах;

· роликові ломи при переміщенні вантажу слід підводити під опорну поверхню у двох місцях позаду і в одному місці попереду за напрямком його руху.

Поняття виробничої санітарії, її значення. Фактори, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці.

Виробнича санітарія - система організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних заходів і засобів, що запобігають впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів.

Призначенням санітарних норм (СН) є створення на робочих місцях сприятливої для працюючої людини санітарно-гігієнічної обстановки. Спираючись при аналізі умов праці на існуючі СН, здійснюється нормування часу на тривалість робочої зміни й робочого стажу, відпочинок, визначається необхідність виділення лікувально-профілактичного харчування і т. п.

Комплекс шкідливих виробничих факторів класифікується за природою дії на організм людини на наступні групи:

1 - фізичні - підвищена запиленість, загазованість повітря робочої зони, його підвищена або знижена температура, тиск, відносна вологість, швидкість руху повітря, недостатня або надмірна освітленість робочої зони, підвищені рівні електромагнітних полів (ЕМП), іонізуючих випромінювань (ІВ), шуму, вібрації, інфразвукових, ультразвукових коливань, підвищена напруга в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини та ін.

2 - хімічні - загальнотоксичні, дратівні, канцерогенні, сенсибілізуючі та ін. (ацетон, бензин, мастила і т. п.).

3 - біологічні - бактерії, віруси, тобто біологічні об'єкти, вплив яких на працюючих може викликати захворювання (наприклад робота на станціях очищення стічних вод).

4 - психофізичні - підрозділяють, у свою чергу, на дві підгрупи: фізичні перевантаження й нервово-психічні перевантаження. До фізичних перевантажень відносяться статичні, динамічні перевантаження, гіподинамія. До нервово-психічних - розумове перенапруження, монотонність праці, емоційні перевантаження.

4. Вплив електромагнітного випромінювання промислової частоти на людину. Захист від шкідливого впливу

Електромагнітні поля негативно впливають на організм людини, яка безпосередньо працює з джерелом випромінювання, а також на населення, яке мешкає поблизу джерел випромінювання. Встановлено, що переважна частина населення знаходиться в умовах підвищеної активності ЕМП. Можна вважати, що в діапазоні промислових частот (у тому числі 50 Гц) допустимо розглядати вплив на біологічний об'єкт електричної і магнітної складових поля роздільно (нарізно). В будь-якій точці ЕМП промислової частоти енергія магнітної складової поля, яка поглинається тілом людини, майже в 50 разів менша від енергії

електричної складової цього поля, що поглинається тілом. Це дає змогу зробити висновок, що в діапазоні промислових частот дією магнітної складової поля на біологічний об'єкт можна знехтувати, а негативний вплив на організм обумовлений електричною складовою поля.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини взагалі залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру опромінення, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, яке опромінюється, та індивідуальних особливостей організму.

У результаті дії ЕМП на людину можливі гострі та хронічні форми порушення фізіологічних функцій організму. Ці порушення виникають в результаті дії електричної складової ЕМП на нервову систему, а також на структуру кори головного та спинного мозку, серцево-судинної системи.

У більшості випадків такі зміни в діяльності нервової та серцево-судинної системи мають зворотній характер, але в результаті тривалої дії вони накопичуються, підсилюються з плином часу, але, як правило, зменшуються та зникають при виключенні впливу та поліпшенні умов праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких порушень та захворювань.

На початку 60-х років у науково-технічній літературі з'явилися перші відомості про те, що люди, опромінені імпульсом НВЧ коливань, можуть постійно чути якийсь звук. Залежно від тривалості та частоти повторень імпульсів цей звук сприймається як щебет, цвірінчання чи дзюркіт у деякій точці всередині чи ззаду голови. Це явище викликало інтерес вчених, які розпочали систематичні дослідження на людях та тваринах. Під час дослідів люди повідомляли про свої відчуття.

Отже, електромагнітне випромінювання як хвороботворний чинник слід розглядати на підставі клінічних та експериментальних матеріалів. Сумісну дію цих випромінювань широкого діапазону можна класифікувати як окрему радіохвильову хворобу. Тяжкість її наслідків знаходиться у прямій залежності від напруженості ЕМП, тривалості впливу, фізичних особливостей різних діапазонів частот, умов зовнішнього середовища, а також від функціонального стану організму, його стійкості до впливу різних чинників можливостей адаптації.

Поряд із радіохвильовою хворобою (як специфічним результатом дії ЕМП) зростає ризик виникнення загальних захворювань, захворювань органів дихання, травлення тощо. Це відбувається також і за дуже малої інтенсивності ЕМП, яка незначно перевищує гігієнічні нормативи. Ймовірно, що причиною тут є порушення нервово-психічної діяльності як головної у керуванні всіма функціями організму.

У результаті дії на організм людини електромагнітних випромінювань в діапазоні ЗО кГц - 300 МГц спостерігається: загальна слабкість, підвищена втома, сонливість, порушення сну, головний біль та біль в ділянці серця. З'являється роздратованість, втрачається увага, сповільнюються рухово-мовні реакції. Виникає ряд симптомів, які свідчать про порушення роботи окремих органів - шлунку, печінки, підшлункової залози. Погіршуються харчові та статеві рефлекси, діяльність серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та вуглеводневого обміну, змінюється склад крові, зафіксовані зміни на рівні клітин.

При систематичній дії ЕМП високої та надвисокої частоти на організм людини спостерігається підвищення кров'яного тиску, трофічні явища (випадіння волосся, ламкість нігтів). ЕМП викликають зміну поляризації молекул та атомів, які є складовою частиною клітин, в результаті чого виникає небезпечний нагрів. Надмірне тепло може нанести шкоду як окремим органам, так і всьому організму людини. Професійні захворювання виникають у працівників при тривалому та інтенсивному опроміненні.

Вплив випромінювань надвисокої частоти (НВЧ) на організм людини привертає увагу великої кількості дослідників і відображається у численних наукових доповідях і публікаціях. В одній із них наведені відомості про клінічні прояви дії НВЧ залежно від інтенсивності опромінення. При інтенсивності близько 20 мкВт/см2 спостерігається зменшення частоти пульсу, зниження артеріального тиску, тобто явна реакція на опромінення. Вона сильніша й може навіть виражатися у підвищенні температури шкіри в осіб, які раніше потрапляли під дію опромінення.

Із ростом інтенсивності відбуваються електрокардіографічні зміни, при хронічному впливі - тенденція до гіпотонії, до змін у нервовій системі. Потім спостерігається прискорення пульсу, коливання об'єму крові.

При інтенсивності 6 мВт/см2 помічені зміни у статевих залозах, у складі крові, помутніння кришталика. Далі - зміни у здатності крові зсідатися, умовно-рефлекторній діяльності, вплив на клітини печінки, зміни у корі головного мозку. Потім - підвищення кров'яного тиску, розрив капілярів і крововиливи у легені та печінку.

Випромінювання інтенсивністю до 100 мВт/см2 викликають стійку гіпотонію, стійкі зміни серцево-судинної системи, двосторонню катаракту. Подальше опромінення помітно впливає на тканини, викликає больові почуття. Якщо інтенсивність перевищує 1 Вт/см2, це спричинює дуже швидку втрату зору, що є одним із серйозних ефектів дії НВЧ на організм людини. На більш низьких частотах такі ефекти не відбуваються, і тому їх треба вважати специфічними для НВЧ діапазону. Ступінь пошкодження залежить, в основному, від інтенсивності та тривалості опромінення.

Інтенсивне НВЧ опромінення відразу викликає сльозотечу, подразнення, звуження зіниці ока. Після короткого (1-2 доби) прихованого періоду спостерігається погіршення зору, що посилюється під час повторного опромінення і свідчить про кумулятивний характер пошкоджень. Спостереження за людьми доводять існування механізму відбудови пошкоджених клітин, який вимагає тривалого часу (10-20 діб). Зі зростанням часу та інтенсивності впливу пошкодження набувають незворотного характеру.

У разі прямого впливу на око випромінювання відбувається пошкодження рогівки. Але серед усіх тканин ока найбільшу чутливість в діапазоні 1…10 ГГц має кришталик. Сильні пошкодження кришталика зумовлені тепловим впливом НВЧ (при щільності потоку енергії понад 100 мВт/см2). За малої інтенсивності помутніння спостерігаються тільки у задній ділянці, за великої - по всьому об'єму кришталика.

Катароутворення пояснюється не тільки тепловою дією, воно залежить також від ряду інших не повністю встановлених чинників. Значну роль можуть відігравати концентрація поля у середовищах з окремими діелектричними властивостями та об'ємні резонансні ефекти. Для попередження професійних захворювань, які виникають у результаті тривалої дії електромагнітних випромінювань, встановлені гранично допустимі рівні електромагнітних випромінювань. Відповідно до ГОСТ 12.1.006-84 «ССБТ. Электромагнитное поле радиочастот.

Рівні ЕМП необхідно контролювати не рідше 1 разу на рік. Якщо вводиться в дію новий об'єкт або здійснюється реконструкція старих об'єктів, то заміри рівня електромагнітних випромінювань проводяться перед введенням їх в експлуатацію.

5. Система протипожежного та проти вибухового захисту

Система протипожежного та противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується:

- потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; (вогнестійкість конструкції - це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі)

- використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень;

- використанням антипіренів і вогнегасних сумішів;

- улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами;

- улаштуванням протипожежних перешкод;

- встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель та споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій;

- улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій;

- використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі;

- використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні;

- локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи.

Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними якщо вони ведуть із приміщень:

- першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;

- будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із дверима;

- у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об'ємно-планувальних та конструктивних рішень при проектуванні об'єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і конденсації продуктів горіння.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежегасіння, виклика пожежних, тощо, вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймальноконтрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу захищуваного об'єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і функцій системи пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної небезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта.

Вариант 0

Задача №2

Розрахувати повітрообмін в офісі, якщо відомо що там працює N - працівників (N1 - кількість жінок, N2 - кількість чоловіків), для яких встановлено Р комп'ютерів із встановленою потужністю 0,4 кВт. Температура повітря в приміщенні становить 21°С. Потужність приладів освітлення становить 450 Вт. Кількість тепла, що потрапляє у приміщення за рахунок сонячного випромінювання становить 200 Вт.

N1 осіб = 4

N2 осіб = 1

P, шт. = 5

qм, Вт = 94

1. Загальна кількість тепла що потрапляє в приміщення визначається за формулою:

Qзаг = Qобл + Qл + Qосв. + Qрад, Вт

Qобл. - кількість тепла від обладнання

Qл - виділення тепла від людей

Qосв. - виділення тепла від приладів освітлення

Qрад. - надходження тепла від сонячної радіації

1. Визначити кількість тепла, що випромінюється при роботі комп'ютерів

Qобл = P * n * K1 * K2, Вт

P - встановлена потужність

n - кількість комп'ютерів

K1 - коефіцієнт використання встановленої потужності, k1 = 0,8

K2 - коефіцієнт одночасної роботи обладнання, k2 = 0,5

3. Розрахувати кількість тепла, що випромінюється людьми



Qл = Nч * qч + Nж * qж, Вт

qч - кількість тепла, що випромінюється 1 чоловіком

qж - кількість тепла, що випромінюється 1 жінкою

4. Визначити кількість тепла, що виділяється 1 жінкою, за формулою:

qж = qr* 0,85

5. Визначити необхідний повітрообмін за надлишками тепла

L=

L - кількість необхідного припливу повітря

C - питома теплоємність повітря = 1000 Дж/(кг*°С)

с - густина повітря, 1,2 кг/м3

tb - температура повітря, що виділяється

tn - температура припливного повітря = [13-15] °C

Рішення:

2. Qобл = 5*400*0,8*0,5 = 800 Вт

3. Qл = 4*73,95+1*87 = 382.8Вт

qм = 0,85 * 87 = 73,95

4. Qзаг = 800+382,8+450+200=1614,9

5. L=

Висновок: для забезпечення повітрообміну в офісі, необхідно забезпечити приплив свіжого повітря у кількості 807,45 м3/год.

Задача 1

Використовуючи основні принципи системного аналізу, побудувати «дерево небезпеки» та запропонувати заходи щодо зменшення ймовірності реалізації певної небезпечної події.



Висновок

Для зменшення ймовірності реалізації вибуху небезпечної речовини необхідно: дотримуватися правил безпеки та правил зберігання вибухонебезпечних речовин; недопускати до роботи некомпетентних працівників; постійно перевіряти справнісьт обладнання, контейнерів в яких зберігаються речовини; бути обережним при перевезені вибухонебезпечних речовин, не допускати їх витіканя



Список використаної літератури

1. Основи охорони праці: Навчальний посібник / За ред. проф. В.В. Березуцького. - Х.: Факт

2. Основи охорони праці: Підручник / К.Н. Ткачук, М.О. Халімовський, В.В. Зацарний та ін. - К.: Основа, 2003. - 472 с. 24.

3. Закон України «Про охорону праці».

4. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний та ін. - К.: Основа, 2006 - 448 с.

5. 9. Державні санітарні норми та правила "Гігієнічна класифікація праці за по- казниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу" // Офіційний вісник України - 2014. - № 41.- С. 95-132.

Размещено на Allbest.ru