Охорона праці

18. Охарактеризуйте захисну дію і умови застосування захисного заземлення в ЕУ

Захисне заземлення - це умисне сполучення із землею або її еквівалентом металевих неструмовідних частин (корпусів) ЕУ, які можуть опинитися під напругою у разі пошкодження робочої ізоляції. Захисне заземлення виконується у таких випадках:

- для всіх ЕУ - за номінальної напруги 380В і вище змінного струму та 440В і вище постійного струму;

- для ЕУ, розміщених у приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою та поза приміщеннями - за номінальної напруги понад 42В змінного струму і понад 110 В постійного струму;

- для вибухонебезпечних ЕУ- за будь-якої напруги змінного чи постійного струму. Призначенням захисного заземлення є захист від напруги дотику, тобто від напруги на корпусі електроустановки (в разі пошкодження робочої ізоляції і переходу напруги на металевий корпус) відносно землі.

19. Охарактеризуйте конструкцію і вимоги до захисних заземлень в ЕУ

Конструктивно заземлювальні пристрої - це сукупність заземлювача та заземлювальних провідників.

Заземлювач - це металоконструкція, яка розміщена в грунті і має з ним хороший електроконтакт. Заземлювачі поділяють на натуральні та штучні. Натуральні заземлювачі - це металоконструкції в грунті, які мають з ним хороший контакт, виконують будівельні або технологічні функції і паралельно застосовуються для заземлення. Штучні заземлювачі - це спеціально виконані і призначені виключно для заземлення металеві конструкції в грунті.

Заземлювальний провідник - це провідниик, що з'єднує корпус електроприймача з заземлювачем. Заземлювальний провідник, що має два або більше відгалужень, називається магістраллю заземлення. Як заземлювальні провідники використовують ті самі конструкції, що й для горизонтальних електродів.

Вимоги до заземлювальних пристроїв поділяють на вимоги до конструкції та до опору заземлень.

Вимоги до конструкції заземлень такі:

- усі з'єднання у мережі заземлення мають бути зварними, виняток допускається тільки в місцях приєднання заземлювальних провідників до корпуса - приєднання «під болт»;

- корпуси повинні приєднуватися до магістралей заземлення тільки паралельно;

- магістраль повинна приєднуватися до заземлювача не менше ніж у двох точках.

20. Охарактеризуйте умови застосування, захисну дію і вимоги до занулення в ЕУ

Принцип захисту занулення - перетворення замикання фази на корпус в однофазне коротке замикання, від cили струму якого спрацьовує пристрій максимального струмового захисту (спрацьовує автомат чи перегоряє плавка вставка запобіжника) і вимикає пошкоджену ЕУ.

Елементами схеми занулення є нульовий провід мережі, пристрій максимального струмового захисту, робоче заземлення нейтралі ДЖ і повторне заземлення нульового проводу.

Призначення елементів схеми занулення:

нульовий провід призначений для перетворення замикання фази на корпус в однофазне коротке замикання;

пристрій максимального струмового захисту служить для вимкнення аварійної ЕУ;

робоче заземлення нейтралі мережі зменшує напругу нульового проводу і корпусів ЕУ відносно землі за час протікання струму короткого замикання, тобто спрацьовування захисту;

повторне заземлення нульового проводу (рис. 4.6), що виконується на певній відстані від ДЖ, дозволяє ще більше знизити напругу нульового проводу відносно землі за справної мережі і забезпечити деякий ступінь захисту в разі обриву нульового проводу між точкою з'єднання корпуса і ДЖ.

Вимоги до занулення:

щодо кратності сили струму короткого замикання - провідники занулення повинні вибиратися так, щоб у разі замикання на нульовий провід чи приєднані до нього корпуси ЕУ виникав струм однофазного короткого замикання, сила якого перевищує не менше ніж у 3 рази силу номінального струму найближчої плавкої вставки запобіжника, а в разі захисту мережі електромагнітними автоматами кратність сили струму повинна бути не менше 1,1;

- щодо провідності нульового проводу - провідність нульового проводу повинна бути не менше 50% провідності фазних проводів (тобто опір нульового проводу не повинен перевищувати опір фазних проводів більше ніж у два рази);

- щодо неперервності нульового проводу - має забезпечуватися неперервність нульового проводу від кожного корпусу до нейтралі ДЖ; у зв'язку із цим усі з'єднання нульового проводу повинні виконуватися нероз'ємними (паяними або зварними), у захисний нульовий провід не дозволяється вмонтовувати пристрої максимального струмового захисту та вимикачі;

- щодо опору робочого заземлення - опір робочого заземлення у мережі напругою 380/220 В не повинен перевищувати таких значень: еквівалентний (з урахуванням натуральних заземлень і повторних заземлень нульового проводу) - 4 Ом, у тому числі тільки штучних заземлювачів - 30 Ом;

21. Охарактеризуйте поняття «ЕЗЗ», їх класифікацію, вимоги і правила роботи зЕЗЗ

Під час обслуговування ЕУ згідно з ПЕЕЗЗ [15] застосовуються такі засоби захисту (ЗЗ): електрозахисні засоби (ЕЗЗ) та ЗІЗ.

ЕЗЗ - засіб, призначений для забезпечення електробезпеки. ЕЗЗ поділяють на ізолювальні та спеціальні - для виконання робіт під напругою. Ізолювальні ЕЗЗ поділяються на основні та додаткові.

Основний ЕЗЗ - це електроізолювальний засіб, ізоляція якого тривалий час витримує робочу напругу ЕУ і який дозволяє працювати на струмовідних частинах, що перебувають під напругою.

Додатковий ЕЗЗ - це електроізолювальний засіб, який сам по собі не може за даної напруги забезпечити захист від ураження електричним струмом; він доповнює основний ЕЗЗ, також може захищати від напруг дотику і кроку.

Загальні правила роботи з ЕЗЗ такі: застосовувати ЕЗЗ можуть тільки спеціально навчені працівники в ЕУ на напругу не вище номінальної; оператор має бути в діелектричних рукавичках та ізольованим від землі, а під час виконання переключань - в захисних окулярах; застосовувати ЕЗЗ зовні дозволяється тільки у суху погоду, а в приміщенні - у будь-яку погоду; перед застосуванням слід обов'язково перевірити придатність ЕЗЗ за штампом; тримати ЕЗЗ дозволяється тільки за рукоятку.

22. Охарактеризуйте ЕЗЗ, що використовують для виконання робіт в ЕУ напругою до 1 кВ

Основними ЕЗЗ ЕУ напругою до 1 кВ є: ізолювальні кліщі, покажчики напруги, діелектричні рукавички, інструмент з ізолювальним покриттям. Додатковими ЕЗЗ ЕУ напругою до 1 кВ є: діелектричне взуття, діелектричні килими, ізолювальні підставки, ізолювальні накладки, ізолювальні ковпаки, захисні огородження, переносні заземлення, плакати безпеки, інші засоби.

23. Охарактеризуйте захисні заходи, що убезпечують виконання робіт в ЕУ

Організаційними заходами безпеки є:

- укладення і затвердження переліку робіт, що виконують за нарядами, розпорядженнями і в порядку поточної експлуатації;

- призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт;

- оформлення робіт нарядом чи розпорядженням;

- підготовка робочих місць;

- допуск до роботи;

- нагляд під час виконання робіт.

Працівниками, відповідальними за безпеку робіт, є: працівник, який видає наряд чи розпорядження; працівник, який дає дозвіл на підготовку робочого місця; працівник, який готує робоче місце; допускач; керівник робіт; наглядач; члени бригади.

24. Охарактеризуйте опосвідчення ЕУ споживачів

Опосвідчення стану безпеки ЕУ виконується підприємством (власником) один раз на 3 роки комісією підприємства у складі: керівник (головний інженер) - голова, начальник енергетичної служби (відповідальний за електрогосподарство), начальник відділу ОП. На основі опосвідчення складається акт, який затверджує керівник підприємства. Акти реєструють і зберігають на підприємстві.

Позачергове опосвідчення проводиться на вимогу і за участю органів Держнаглядохоронпраці в разі суттєвого зростання електротравматизму.

Опосвідчення передбачає:

- перевірку наявності експлуатаційної і виробничої документації;

- визначення достатності і працездатності захисних пристроїв;

- оцінку стану безпеки ЕУ, а також стану будівель і споруд енергетичних об'єктів;

- перевірку періодичності і якості виконання робіт щодо обслуговування ЕУ (випробування, огляд, ремонт);

- оцінку рівня фахової підготовки працівників.

25. Охарактеризуйте особливості надання першої допомоги у випадку ураження людини електричним струмом

Надання допомоги потерпілому в разі ураження електричним струмом складається з трьох етапів: звільнення від дії електричного струму, визначення ступеня ураження, надання першої допомоги.

Звільнення від дії електричного струму необхідно виконати якнайшвидше, бо від тривалості його дії на організм залежить тяжкість наслідку.

Визначення ступеня ураження передбачає виявлення тих порушень, які сталися в організмі людини в результаті дії електричного струму. Це може бути переляк, непритомність, опіки аж до вигорання частин тіла, ампутація кінцівок, порушення роботи системи дихання чи серцево-судинної системи, клінічна смерть, електричний шок та ін.

Надання першої допомоги потерпілому передбачає такі дії: по можливості викликати медичного працівника чи доставити потерпілого до найближчого медичного закладу. Першу долікарняну допомогу слід надавати відповідно до стану потерпілого.

Питання до звіту про самостійну роботу

1. Що таке пожежа і що таке горіння? Які чинники необхідні для виникнення горіння?

Пожежа - це будь-яке неконтрольоване горіння, що поширюється у часі і просторі поза спеціальним осередком.

Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я або світінням. Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників - горючої речовини, окисника та джерела запалювання.

2. Як розрізняють горіння залежно від характеру горючої суміші та від швидкості поширення полум'я?

Горючі суміші, залежно від співвідношення горючої речовини та окисника, поділяють на бідні і багаті. Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на дефлаграційне, вибухове та детонаційне.

3. Які форми має горіння?

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння: спалах - швидке загорання горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння; займання - горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання; спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я; самозаймання - горіння, яке починається без впливу джерела запалювання; самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я; тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

4. На які класи і залежно від чого поділяються пожежі?

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі поділяють на відповідні класи та підкласи.

Клас А - горіння твердих речовин:

- підклас А 1 - горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням;

- підклас А 2 - горіння твердих речовин, що не супроводжується тлінням.

Клас В - горіння рідких речовин:

- підклас В 1 - горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді;

- підклас В 2 - горіння рідких речовин, що розчиняються у воді.

Клас С - горіння газів.

Клас D - горіння металів та металевих сполук.

- підклас D 1 - горіння металів легких, за винятком лужних;

- підклас D 2 - горіння металів лужних;

- підклас D 3 - горіння металовмісних сполук.

Клас Е - горіння електроустановок під напругою.

5. За якими показниками матеріали і речовини поділяють на негорючі, важкогорючі та горючі?

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння. Виділяються негорючі, важкогорючі та горючі матеріали і речовини.

Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, що нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали (червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів). Негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти під час взаємодії з водою.

Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватися після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина в разі глибокого просочування антипіренами, фіброліт тощо).

6. Якими пожежотехнічними показниками характеризуються тверді горючі речовини та спалимі рідини?

Горіння твердих речовин у більшості випадків пов'язане з переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан - газовий. І тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих (антрацит, графіт і т. ін.) можуть горіти у твердому агрегатному стані - практично без полум'я. Тому тверді горючі речовини, в цілому, більш інертні щодо можливого загорання, і більшість показників пожежонебезпечних властивостей для твердих речовин не мають суттєвого значення.

Спалимі рідини. Характерним для процесу горіння рідин є те, що самі рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде менше від НКМПП, то запалити таку рідину від зовнішнього джерела запалювання неможливо, не довівши температуру рідини до значення, більшого за tНКМ. Таким чином, горіння рідин пов'язане з переходом їх з одного агрегатного стану (рідини) в інший (пару).

7. Якими пожежотехнічними показниками характеризуються гази, пари рідин та пил?

Пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум'я для ГР можуть мати місце за температур, що перевищують відповідні tсп цих рідин. Такі температури не характерні для виробничих приміщень і можливі в технологічних процесах, пов'язаних з нагрівом ГР до температур, більших tсп. За таких умов ГР також утворюють вибухонебезпечні пароповітряні суміші.

Горючі гази горять в суміші з повітрям в інтервалах від НКМПП до ВКМПП, і такі суміші гази створюють без агрегатних переходів речовин. Тому вони мають більшу готовність до горіння ніж тверді горючі речовини і спалимі рідини, а отже, є більш небезпечними з точки зору вибухопожежної небезпеки. Відповідні їх властивості характеризуються параметрами tсзайм, НКМПП і ВКМПП, tНКМ, tВКМ.

Пилоповітряні суміші - суміші з повітрям подрібнених до 850 мкм твердих горючих речовин. Процес горіння пилу, в цілому, подібний до процесу горіння твердих речовин. Але наявність великої питомої поверхні (відношення площі поверхні до маси) пилинок, яка контактує з окисником (повітрям), і здатність до швидкого їх прогрівання по всій масі під дією джерела запалювання, роблять пил більш небезпечним з точки зору пожежної небезпеки, ніж тверді речовини, з яких він створений. Для оцінки вибухопожежонебезпечних властивостей пилу використовують, в основному, показники, tзайм, tсзайм, НКМПП і ВКМПП.

8. Що таке самозаймання, на які види воно поділяється і в чому специфіка його небезпеки?

Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозаймання - без нагрівання їх зовнішнім джерелом до tсзайм. Виділяють три види самозаймання: теплове, хімічне, мікробіологічне.

Суть теплового самозаймання полягає у тому, що схильні до такого самозаймання речовини у разі їх нагрівання до порівняно незначних температур (60-80 °С) за рахунок інтенсифікації процесів окислення і недостатнього тепловідводу, са-морозігріваються, що, в свою чергу, призводить до підвищення інтенсивності окислення і, в кінцевому рахунку, до самозаймання.

До хімічного самозаймання схильні речовини, до складу яких входять вуглеводні - речовини, які складаються тільки з вуглецю і водню за наявності подвійних і потрійних зв'язків між атомами вуглецю.

До мікробіологічного самозаймання схильні продукти рослинного походження - трава, подрібнена деревина, зерно тощо. За певних умов вологості і температури в рослинних продуктах виникає павутинний глет - специфічний, білий грибок. Його життєдіяльність пов'язана із підвищенням температури. За температури 80-90 °С павутинний глет перетворюється в пористе вугілля, схильне до подальшого самоокислення з підвищенням температури до самозаймання.

9. На які категорії і залежно від чого поділяються виробничі приміщення та будівлі за ступенем вибухопожежної та пожежної небезпеки?

Визначення категорій виробничих приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою є основою для встановлення нормативних вимог. Кількісним критерієм визначання категорії є надмірний тиск, який може розвинутися під час вибухового згорання максимально можливого скупчення вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна) - приміщення, в яких застосовують: горючі гази; легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С; речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти у випадку взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) - приміщення, в яких застосовують: легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28 °С; горючі рідини у такому стані і в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пароповітряні суміші; вибухонебезпечний пил і волокна.

Категорія В (пожежонебезпечна) - приміщення, в яких знаходяться: горючі рідини; тверді горючі та важкогорючі речовини; горючий пил (волокна); матеріали здатні за взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним лише горіти.

Категорія Г - приміщення, в яких знаходяться: негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д - приміщення, в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

10. Що таке пожежонебезпечні та вибухонебезпечні зони? На які класи вони поділяються?

Пожежонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються, виділяються) горючі речовини, як за нормального технологічного процесу, так і за його порушення. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

Пожежонебезпечна зона класу П-І - простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, тобто рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61 °С.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ - простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м3.

Пожежонебезпечна зона класу П-IIа - простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

Пожежонебезпечна зона класу П-IIІ простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).

Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи.

Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час нормальної експлуатації імовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто й існувати недовго.

11. Як класифікується електрообладнання залежно від ступеня захисту його оболонки?

У пожежонебезпечних зонах повинні застосовуватися електроустановки, що мають відповідний ступінь захисту від можливості проникнення в їх оболонку твердих тіл і рідини.

Ступінь захисту оболонок електрообладнання, згідно з міжнародною класифікацією, позначається буквосполученням ІР (International Protection), після чого ставлять дві цифри, перша з яких характеризує ступінь захисту оболонки від проникнення твердих тіл, а друга - від проникнення рідин.

Класифікація передбачає 6 ступенів захисту від проникнення в оболонку твердих тіл (1-6) і 8 ступенів захисту від проникнення в оболонку рідини (1-8).

12. Що таке пожежна безпека об'єкта і якими системами вона забезпечується?

Стан об'єкта, за яким з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей, називається пожежною безпекою об'єкта. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів.

Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї.

Пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися:

системою запобігання пожежі;

системою протипожежного захисту;

системою організаційно-технічних заходів.

13. Якими заходами або їх комбінаціями забезпечується попередження утворення горючого середовища на виробничихоб'єктах?

Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватися такими загальними заходами або їх комбінаціями:

- максимально можливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих;

- максимально можливе обмеження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів і найбезпечніші способи їх розміщення;

- ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсіків, камер, кабін тощо);

- підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до норм і правил безпеки;

- достатня концентрація флегматизатора (його складової частини) у повітрі;

- підтримання відповідних значень температур і тиску середовища, за яких поширення полум'я унеможливлюється;

- максимальна механізація та автоматизація технологічних процесів, пов'язаних з обертанням та використанням горючих речовин;

- установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках;

- застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, встановлення пристроїв, що відключають, відсікають тощо;

- видалення пожежонебезпечних відходів виробництва;

- заміна легкозаймистих та горючих рідин як мийних засобів на пожежобезпечні.

Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі.

14. Якими заходами або їх комбінаціями забезпечується попередження утворення в горючому середовищі джерел запалення?

Попередження утворення в горючому середовищі джерел запалювання може забезпечуватися такими засобами або їх комбінаціями:

- використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, під час експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;

- використанням швидкодійних засобів захисного відключення можливих джерел запалювання;

- улаштуванням блискавкозахисту і захисного заземлення будівель, споруд та устаткування;

- використанням технологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки;

- підтриманням температури нагрівання поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна перевищувати 80% температури самозаймання горючого середовища;

- унеможливленням появи іскрового розряду в горючому середовищі з енергією, яка дорівнює або перевищує мінімальну енергію запалювання;

- використанням інструменту, під час роботи якого не виникає іскор;

- ліквідацією умов теплового, хімічного, мікробіологічного самозаймання речовин та матеріалів, що обертаються, виробів і конструкцій, виключенням їх контакту з відкритим полум'ям;

- зменшенням розміру горючого середовища, яке є визначальним, нижче гранично допустимого за горючістю;

- усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;

- використанням електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.

15. Чим визначається пожежна небезпека будівель та споруд? Яким чином класифікують будівлі і споруди за вогнестійкістю?

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення пожежі визначаються кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів, з яких вони зроблені. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам'яні, залізобетонні, металеві, дерев'яні, а також такі, що містять полімерні матеріали.

Горючість та здатність будівельних конструкцій чинити опір дії пожежі характеризуються їх вогнестійкістю.

Вогнестійкість конструкції - це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних конструкцій називається ступенем вогнестійкості.

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення ними вогню.

Межа вогнестійкості конструкції - показник вогнестійкості, який визначається часом (у хвилинах) від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої здатності, цілісності або теп-лоізолюючої здатності.

Межа поширення вогню по будівельних конструкціях - це розмір зони пошкодження зразка у площині конструкцій від межі зони нагрівання до найвіддаленішої точки пошкодження.

Відповідно до ДБН В. 1.1-7-2002 за вогнестійкістю усі будівлі та споруди поділяються на вісім ступенів (І, II, III, IIIа, ІІІб, IV, IVа, V).

До конструкцій ступеня вогнестійкості І відносять будівлі з несучими конструкціями та конструкціями огородження із природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону або

залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів.

Будівлі ступеня вогнестійкості ІІ такі самі, але у їх покриттях допускається застосовувати незахищені стальні конструкції.

Ступінь вогнестійкості III - будівлі з несучими конструкціями та конструкціями огорожі з природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону або залізобетону. Для перекриття допускається використання дерев'яних конструкцій, захищених штукатуркою, вогнетривкими листовими або плитовими матеріалами. До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та поширення вогню, при цьому елементи покриття горища із деревини підлягають вогнезахисній обробці.

Ступінь вогнестійкості ІІІа - будівлі переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркасу - із сталевих неза-хищених конструкцій. Конструкції огорожі із стальних профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із вогнетривким утеплювачем.

Ступінь вогнестійкості ІІІб - будівлі, переважно одноповерхові, з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркасу - із суцільної або клеєної деревини, що піддається вогнезахисній обробці, яка забезпечує потрібні вимоги до межі розповсюдження вогню. Конструкції огородження - із панелей або на-півелементного складення, виконані із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші горючі матеріали конструкцій огородження повинні піддаватися вог-незахисній обробці або бути захищеними від впливу вогню та високих температур для забезпечення вимог щодо меж поширення вогню.

Ступінь вогнестійкості IV - будівлі з несучими конструкціями та конструкціями огорожі із суцільної або клеєної деревини та інших горючих або вогнестійких матеріалів, захищених від впливу вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими чи плитовими матеріалами. До елементів покриття не ставляться вимоги до вогнестійкості та меж поширення вогню, елементи покриття горища із деревини не піддаються вогнезахисній обробці.

Ступінь вогнестійкості ІVа - будівлі переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркасу - зі сталевих незахищених конструкцій. Конструкції огородження - зі сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.

Ступінь вогнестійкості V - будівлі, до несучих конструкцій огорожі яких не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та меж поширення вогню.

16. Яким чином забезпечується обмеження поширення та розвитку пожеж?

Одним з найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості поширення пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані ( не менше,ніж 10м.) для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони. Для запобігання поширення пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення створюють протипожежні перешкоди. До них належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбур-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани, гребні тощо.

17. Яким чином забезпечується захист людей та матеріальних цінностей в разі пожежі?

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням усієї системи протипожежного захисту. Рятування - це вимушене переміщення людей назовні під час впливу на них небезпечних факторів пожежі або у разі виникнення безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

18. Які завдання вирішують системи пожежної сигналізації? Їх види та складові.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у прийнятну для персоналу захищуваного об'єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.

Залежно від способу формування сигнали ПС бувають ручні та автоматичні.

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяють на теплові, димові, полум'яневі (світлові), комбіновані.

За видом зони автоматичні сповіщувачі поділяють на точкові (найчисельніша група) та лінійні.

За видом вихідного сигналу сповіщувачі поділяють на дискретні та аналогові.

За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразові та багаторазові.

ПС за способом реагування на параметри, що контролюються, поділяються на максимальні та диференційні.

Приймально-контрольні прилади пожежної та охоронно-пожежної сигналізації - це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної сигналізації, що призначена для прийому інформації від пожежних (охоронних) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі повідомлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшої передачі повідомлень на пульт централізованого спостереження (ПЦС), видачі команд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови основного джерела.

19. Які основні способи припинення горіння застосовують на практиці?

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Способи припинення горіння: охолодження, розведення, ізоляція, хімічне гальмування реакції горіння, механічний зрив полум'я, вогнеперешкода.

20. Яке призначення первинних засобів пожежогасіння? Назвіть їх.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовують первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорань до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди.

21. Як улаштовані і як застосовуються порошкові та вуглекислотні вогнегасники?

Порошкові вогнегасники можуть застосовуватись для гасіння загорань твердих речовин, рідин, газів та електрообладнання під напругою до 1000 В. Порошкові вогнегасники-двох видів: з пусковим балоном і закачні.

У вогнегасниках з пусковим балоном (ВП-2, ВП-5Б, ВП-5М, ВП-10(б), ВП-50) корпус, в якому знаходиться пусковий балон з газом чи повітрям під тиском, заповнюється вогнегасним порошком.

Під час приведення вогнегасника в дію відкривається пусковий балон і порошок витискається з корпуса вогнегасника через сильфонну трубку. Враховуючи останнє, у разі використання цих вогнегасників їх необхідно тримати у вертикальному положенні горловиною догори.

У закачних вогнегасників (ВП-2(з), ВП-5(з)М, ВП-9(з), ВП-50(з)) відсутній пусковий балон, а тиск повітря чи газу підтримується безпосередньо у корпусі вогнегасника. Це дає можливість контролювати наявність тиску у вогнегаснику, а також підтримувати його потрібні параметри.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). Їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. Під час відкриття вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з розтрубу вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3 м.

22. Що таке стаціонарні системи пожежогасіння?

Для гасіння великих загорань у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки пожежогасіння.

До поширених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. У водяних спринклерних установках водорозпилювальні головки одночасно є датчиками. Дренчер за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклера. Але він відкритий - не має легкоплавкого замка. Одним з найсучасніших варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є модульні установки. Модульні установки пожежогасіння - це безтрубні автоматичні установки, які передбачають розміщення ємності з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в приміщенні, відсіку транспортного засобу. Такими є системи автоматичні модульні САМ-3, САМ-6, САМ-9.

23. Які функції щодо пожежної безпеки покладаються на центральні органи державної виконавчої влади?

Центральні органи виконавчої влади забезпечують:

- проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;

- визначення основних напрямів розвитку науки й техніки, координацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами;

- розробку, затвердження держ.стандартів, норм і правил пожежної безпеки;

- встановлення єдиної системи обліку пожеж;

- організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами;

- оперативне управління силами і технічними засобами, які залучаються до ліквідації великих пожеж;

- координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання;

- співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.

Окремі міністерства і відомства, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування в межах своєї компетенції організують розробку та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об'єктів.

24. У чому полягають обов'язки керівників, власників і орендарів підприємств щодо забезпечення пожежної безпеки?

Велике коло обов'язків щодо забезпечення пожежної безпеки покладається на керівників, власників та орендарів підприємств. Вони зобов'язані:

- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

- відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи, організації, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням;

- забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

- організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо забезпечення їх дотримання;

- у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;

- утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

- створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої автоматики;

- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

- проводити службове розслідування випадків пожеж.

25. Що таке служба пожежної безпеки міністерства, які її функції?

Координація і вдосконалення роботи із забезпечення пожежної безпеки та контролю за проведенням і виконанням протипожежних заходів здійснюється службою пожежної безпеки (СПБ), яка створюється в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств різної форми власності. Діяльність СПБ регламентується законом про пожежну безпеку та Типовим положенням про службу пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України № 220 від 12 квітня 1995 року.

Цим документом визначено основні завдання СПБ, до яких відносять: вдосконалення та координацію пожежно-профілактичної роботи, організацію розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль за їх виконанням, координацію проведення науково-технічної політики з питань пожежної безпеки, здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони, облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об'єктах.

Вони (СПБ) мають право: перевіряти стан пожежної безпеки на підпорядкованих об'єктах та у разі потреби видавати їх керівникам обов'язкові для виконання приписи, вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які порушують вимоги правил пожежної безпеки або не пройшли відповідного навчання, припиняти чи забороняти експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньої загрози виникнення пожежі або перешкоджань її гасінню та евакуації людей тощо.

Одночасно працівники СПБ несуть персональну відповідальність за невідповідність ухвалених ними рішень вимогам чинного законодавства та невиконання своїх функціональних обов'язків.

26. Які види пожежної охорони передбачені законом про пожежну безпеку, в чому полягають її функції?

Згідно із законом про пожежну безпеку для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах створюється система пожежної охорони.

До основних завдань пожежної охорони належать:

- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

- запобігання пожежам і нещасним випадкам;

- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

27. Що таке державний пожежний нагляд, хто його здійснює?

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється державною пожежною охороною в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Органи державного пожежного нагляду (Держпожнагляду) не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування.

На об'єктах приватної власності органи Держпожнагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.

28. Які існують вимоги до навчання з питань пожежної безпеки?

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік посад і порядок організації навчання (у тому числі керівників різних рівнів) визначаються Кабінетом Міністрів

України. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Програми навчання з питань пожежної безпеки мають погоджуватися з органами Держпожнагляду.

Однією з основних форм пожежно-профілактичної роботи з працівниками є протипожежна пропаганда. Вона повинна бути спрямована на виконання вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, викриваючи, в першу чергу, такі причини їх виникнення, як необережне поводження з вогнем, порушення правил експлуатації електроустановок, невиконання протипожежних заходів під час проведення пожежонебезпечних робіт.

Задача 1

Умова задачі: На робочому місці були виміряні параметри мікроклімату, а саме: температура (t), відносна вологість (w) та швидкість руху (v). Характеристика робочого місця (потійне чи непостійне), енерговитрати організму, дата вимірювання та отримані параметри мікроклімату згідно з варіантом МКР наведені у табл.1(методичних рекомендаціях)

Визначте характер та категорію робіт, період року, відповідність виміряних параметрів нормативним значенням мікроклімату і зробіть висновки щодо нормалізації умов праці.

Номер варіанту	23
Характеристика робочого місця	Постійне
Енерговитрати організму працівника,ккал/год	210
Характер та категорія роботи	Середньої важкості IIа
Дата вимірювання	10 грудня
Період року	Холодний
Параметр мікроклімату	Висновок
Най менування	Значення
	фактичне	оптимальне	допустиме
t, ° C	22	19-21	17-23	Задовольняє тільки допустимому значенню
w, %	40	40-60	75	Задовольняє оптимальному і допустимому значенням
v, м/с	0,5	0,2	Не більше 0,3	Не задовольняє допустимому і оптимальному значенню
Загальний висновок: параметри мікроклімату на робочому місці не задовольняють допустимим значенням, встановленим ДСН 3.3.6.042_99.Рекомендації: для досягнення оптимальних значень необхідно знизити фактичну температуру на 1-3 °C та знизити швидкість руху повітря на 0,2-0,3 м/с. Вологість бажано підвищити на 10%.

Задача 2

Умова задачі: Для виробничого приміщення, розміщеного на території України (IV пояс світлового клімату), виконайте такі операції щодо світлення робочих поверхонь:

- визначте характеристику і розряд зорової роботи та розрахуйте нормативне мінімальне значення КПО (ен IV) для природного бокового освітлення;

- визначте характеристику, розряд та підрозряд зорової роботи, а також номативну величину освітленості за системи комбінованого та загального штучного освітлення.

Номер варіанту	23
Природне освітлення виробничого приміщення
Розмір об'єкта розпізнавання	0,5 мм
Широта розміщення підприємства	47° 30'
Азимут світлових прорізів у стінах	30°
Характеристика і розряд зорової роботи	Високої точності - IIІ
Нормоване значення КПО для IV поясу світлового клімату	е н IV = 2 %
Коефіцієнт світлового клімату	m = 0,9
Коефіцієнт сонячності клімату	С = 0,95
Нормоване мінімальне значення КПО для робочих поверхонь виробничого приміщення	е н IV = 2 · 0,9 · 0,95 = 1,71 %
Штучне освітлення виробничого приміщення
Розмір об'єкта розпізнавання	0,5 мм
Контраст об'єкта розпізнавання і фона	Великий
Характеристика фона	Світлий
Характеристика, розряд і підрозряд зорової роботи	Високої точності - IIІ г
Нормована освітленість при комбінованому освітленні	400 лк
Нормована освітленість при загальному освітленні	200 лк

Тести до модулю № 2

1. Основу трудової діяльності людини становлять такі процеси:

а) фізіологічні і психічні;

б) механічні і психічні;

в) біохімічні і психічні;

г) фізичні і динамічні;

ґ) фізіологічні і біохімічні.

2. Сферою дії виробничої санітарії є:

а) вивчення виробничих небезпечних факторів;

б) запобігання дії на працівників небезпечних виробничих факторів;

в) запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів;

г) запобігання виникненню у працівників перевтоми;

ґ) вивчення умов техногенної діяльності людини.

3. Площа і об'єм виробничого приміщення, що припадають на одного працівника, для більшості виробничих процесів повинні бути:

а) не менше 4 м2 і 14 м3 ;

б) не менше 4,5 м2 і 15 м3 ;

в) не менше 5 м2 і 16 м3;

г) не менше 5,3 м2 і 17 м3 ;

ґ) не менше 5,5 м2 і 18 м3 .

4. Увиробничих приміщеннях нормуються такі параметри мікрокліматичних умов:

а) температура і швидкість руху повітря, атмосферний тиск і освітлення;

б) температура і вологість повітря, інтенсивність теплового випромінювання та атмосферний тиск;

в) вологість і швидкість руху повітря, атмосферний тиск та інтенсивність теплового випромінювання;

г) температура, вологість і швидкість руху повітря та інтенсивність теплового випромінювання;

ґ) вологість повітря та атмосферний тиск, освітленість і швидкість руху.

5. Механічна вентиляція виробничих приміщень за місцем дії буває:

а) припливною і місцевою;

б) витяжною і загальнообмінною;

в) загальнообмінною і місцевою;

г) загальнообмінною і комбінованою;

ґ) місцевою і витяжною.

6. Штучне виробниче освітлення за функціональним призначенням поділяють на:

а) робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне;

б) зовнішнє, робоче, евакуаційне та охоронне;

в) робоче, аварійне, чергове, евакуаційне;

г) чергове, евакуаційне, зовнішнє, робоче;

ґ) охоронне, аварійне, чергове, робоче.

7. Природне освітлення робочих місць характеризується:

а) значенням освітленості;

б) контрастом між об'єктом і фоном;

в) коефіцієнтом світлового клімату;

г) коефіцієнтом природної освітленості;

ґ) коефіцієнтом сонячності клімату.

8. Штучне освітлення робочих місць характеризується:

а) коефіцієнтом штучного освітлення;

б) характером зорової роботи;

в) контрастом між об'єктом і фоном;

г) значенням видимості;

ґ) значенням освітленості.

9. За санітарно гігієнічними вимогами нормують такі параметри виробничої вібрації:

а) віброшвидкість та віброприскорення;

б) частота та віброшвидкість;

в) амплітуда коливань та віброприскорення;

г) віброприскорення та частота;

ґ) амплітуда коливань та віброшвидкість.

10. Існують такі методи санітарно гігієнічних нормувань постійних шумів:

а) граничних спектрів та еквівалентного рівня;

б) еквівалентного та максимального рівнів;

в) граничних спектрів і рівнів звуку;

г) рівня звуку та еквівалентного рівня;

ґ) граничних спектрів та максимального рівня.

11. ЕМВ радіочастотного діапазону зумовлює в організмі людини такі зміни:

а) функціональні і морфологічні;

б) морфологічні і теплові;

в) теплові і функціональні;

г) механічні і теплові;

ґ) функціональні і механічні.

12. Найефективнішим і найекономічнішим методом захисту від ІЧВ є:

а) захист відстанню;

б) теплова ізоляція;

в) усунення джерел тепловиділень;

г) захист часом;

ґ) охолодження гарячих поверхонь.

13. Найбільш раціональним методом захисту від УФВ є:

а) екранування джерел випромінювання;

б) захист відстанню;

в) екранування робочих місць;

г) захист часом;

ґ) застосування ЗІЗ.

14. Найбільш поширений засіб захисту від ІВ є:

а) захист часом;

б) організаційні заходи;

в) застосування ЗІЗ;

г) екранування;

ґ) захист відстанню.

15. Дія шкідливих чинників на користувачів ПЕОМ характеризується:

а) порушеннями зорових функцій;

б) захворюваннями м'язів, сухожиль та нервових закінчень;

в) впливом ЕМП широкого спектра;

г) функціональними порушеннями, пов'язаними зі скеле

том людини;

ґ) одночасним впливом факторів, наведених у пп. а, б, в, г.

16. Для користувачів ПЕОМ слід передбачати такі особливості режимів роботи:

а) додаткові перерви під час роботи;

б) скорочений робочий день;

в) подовжена обідня перерва;

г) особливостей немає;

ґ) подовжена стадія впрацьовування.

17. Простір біля виробничого обладнання, у якому постійно діють чи періодично утворюються небезпечні та/чи шкідливі виробничі фактори, називають:

а) робочою зоною;

б) постійним робочим місцем;

в) небезпечною зоною;

г) непостійним робочим місцем;

ґ) зоною впливу обладнання.

18. Посудини, які працюють під тиском, з метою попередження підвищення тиску повинні оснащуватись такими пристроями:

а) запірною і запірно регулювальною апаратурою;

б) пристроями для продувки і видалення конденсату;

в) манометрами із триходовими кранами;

г) запобіжними клапанами чи мембранами;

ґ) вентилями з боковими штуцерами.

19.Гідравлічні випробування посудин, що працюють під тиском, включають такі операції:

а) заповнення посудини рідиною і витримку протягом випробного часу;

б)заповнення посудини рідиною, встановлення пробного тиску і зовнішній огляд поверхні;