Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Відкритий Міжнародний Університет

розвитку людини «Україна»

Луганський центр дистанційного навчання

РЕФЕРАТ

з курсу «ОХОРОНА ПРАЦІ»

на тему «Відповідальність за порушення вимог охорони праці»

Студента:

Група: ПД-07-01-Лг

Спеціальність: Правознавство

Шифр: 30-02-173

Луганськ 2009 рік

План

1. Види правової відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

2. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

3. Порушення вимог законодавства про охорону праці

4. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

5. Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці

6. Дисциплінарна відповідальність за невиконання вимог законодавства про охорону праці

7. Матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці

8. Фінансова відповідальність підприємств

1. Види правової відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

Ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю.

Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про охорону праці» за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб, органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань - винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Ця стаття визначає загальні підстави відповідальності за порушення законодавства про працю. Особи, винні у цьому, притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Слід відзначити, що відповідно до п. 22 частини 1 ст. 92 Конституції України відповідальність за вчинки, що визнаються злочинами, адміністративними і дисциплінарними правопорушеннями, встановлюється виключно законами.

Дисциплінарна відповідальність посадових осіб та інших працівників за порушення законодавства про працю виражається у застосуванні до них дисциплінарних стягнень. При цьому порядок і умови їх застосування регулюються правилами глави X КЗпП «Трудова дисципліна».

Матеріальна відповідальність посадових осіб і інших працівників за порушення законодавства про працю виражається у відшкодуванні ними матеріальної шкоди, заподіяної з їх вини, підприємству. Порядок і умови притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності регулюються розділом IX «Гарантії про покладення на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації».

За порушення законодавства про охорону праці винні особи можуть також бути притягнені до адміністративної відповідальності. При цьому норми, що встановлюють таку відповідальність, містяться як у Кодексі України про адміністративні порушення, так і в окремих законах.

За порушення законодавства про охорону праці встановлена також і кримінальна відповідальність. У кримінальному кодексі України є декілька спеціальних статей, що встановлюють кримінальне покарання за злочини у сфері охорони праці.

Своєрідним видом юридичної відповідальності являється фінансова відповідальність підприємств за порушення законодавства про охорону праці.

Розглянемо окремо кожен із видів відповідальності за порушення законодавства про охорону праці.

2. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

охорона праця законодавство порушення

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

3. Порушення вимог законодавства про охорону праці

Ст. 271 Кримінального Кодексу України (далі КК) визначається такий злочин, як порушення вимог законодавства про охорону праці.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Конституцією України гарантуються всім належні, безпечні і здорові умови праці (ст. 43 КК).

Діяння, передбачене ст. 271 КК посягає на безпечні умови праці. Згідно з Законом України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України. -- 1992.-- № 49.-- Ст. 668) всім працівникам державних і громадських підприємств і організацій повинні бути забезпечені безпечні умови праці.

Об'єктивно діяння, передбачені ст. 271 КК полягають у порушенні правил техніки безпеки, правил промислової санітарії або інших правил охорони праці. Стаття 271 КК містить бланкетні (ті, що відсилають до інших актів) норми і тому в кожному конкретному випадку настання на підприємстві чи в організації нещасних випадків з людьми (загибель, заподіяння тілесних ушкоджень) необхідно встановлювати конкретні правила, що були порушені.

За ч. 1 ст. 271 КК відповідальність настає за порушення встановлених правил, яке заподіяло шкоду здоров'ю працівникам підприємства, організації, внаслідок порушення правил техніки безпеки чи промислової санітарії.

За ч. 2 ст. 271 КК відповідальність настає у випадках, коли порушення правил техніки безпеки чи промислової санітарії або інших правил охорони праці спричинило нещасні випадки з людьми (смерть, тілесні ушкодження, втрата працездатності тощо), або інші тяжкі наслідки (захворювання людей, великі матеріальні збитки тощо).

Суб'єктивно порушення правил охорони праці вчинюється необережно. При умисному поставленні робітника в такі умови праці, в яких йому була заподіяна смерть або тілесні ушкодження, відповідальність винної особи настає за злочини проти особи.

Відповідальними за ст. 271 КК є посадові особи, які за посадою зобов'язані забезпечити на певній ділянці роботи безпечні умови праці, а також громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності, які зобов'язані були згідно з законом забезпечити безпечні умови праці на своєму підприємстві.

4. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Отже, невиконання вищезазначених вимог, щодо охорони праці є адміністративним правопорушенням, за скоєння якого встановлюється адміністративна відповідальність у вигляді штрафу.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Соціальна сутність правопорушення - нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездіяльність. Дія - активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання). Бездіяльнісь - пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов'язків.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою.

Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці - трудове право; агрохімічних норм - земельне право).

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної.

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин - так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки. Адміністративне правопорушення переростає у злочин: якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину; якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге.

Згідно ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення - штраф є грошовим стягненням, яке покладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і у розмірі, встановлених законодавством України.

Штраф являє собою стягнення майнового характеру, яке виражається у отриманні з правопорушника та направленні у дохід держави визначеної суми грошових коштів.

Адміністративний штраф - це засіб впливу на свідомість правопорушника шляхом ущимлення його майнових інтересів.

Закон встановлює мінімальний та максимальний розмір адміністративних штрафів, фіксуючи їх у відносно визначеному розмірі. Це дає можливість диференціювати накладені стягнення, виходячи із тяжкості скоєного адміністративного проступку, обставин, що характеризують особу правопорушника, форми та ступені його вини тощо. Крім того, враховується вплив, який здійснюється на розмір стягнення у залежності від виду суб'єкту адміністративної відповідальності (громадяни, посадові особи тощо), посадового положення особи, що накладає штраф, а також виду та розміру компетенції відповідного органу адміністративної юрисдикції.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

5. Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці

Дане правопорушення визначається ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній зазначається, що порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу:

на працівників від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Охорона прав та законних інтересів людини і громадянина є головним обов'язком всіх державних органів. Тому у процесі формування демократичної та соціально-орієнтованої правової держави суттєво збільшується роль правового механізму відносно прав та свобод людини як найвищої соціальної цінності. Затверджуючи та забезпечуючи права та свободи людини, держава у законодавчому порядку встановлює гарантії здійснення і захисту цих прав, що має важливе значення для їх реалізації.

Так законодавство України про працю та охорону праці встановлює гарантії забезпечення права громадян на працю, право на безпечні, належні умови праці (ст. 43 Конституції України), які відповідають вимогам безпеки, гігієни та виробничої санітарії, забезпечують єдиний механізм регулювання трудових відносин між власником та уповноваженим ним органом та працівниками всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

Таким чином, об'єктом правопорушення у даній статті є конституційні права громадян на охорону праці, на соціальний захист у разі втрати працездатності, а також при втраті годувальника (ст. 46 Конституції України).

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у невиконанні або неналежному виконанні діючого законодавства про охорону праці посадовими особами підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єктами даного правопорушення є працівники, посадові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона може виражатись у формі умислу чи необережності.

Притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється за порушення конкретних норм законодавства про охорону праці, які були виявлені у процесі контролю і нагляду за дотриманням законності.

6. Дисциплінарна відповідальність за невиконання вимог законодавства про охорону праці

Дисциплінарні проступки - це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У ст. 147 Кодексу законів про працю визначено два види стягнень за порушення трудової дисципліни, що можуть бути накладені на працівників - догана і звільнення (може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення).

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Пленум Верховного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення за підставами, передбаченими пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП (п. 22 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

7. Матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці

Якщо при порушенні норм охорони праці спричинені матеріальні збитки, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника, і відповідальність, як правило, обмежується певною частині заробітку працівника і не повинна перевищувати повного міру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачені законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнені працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження.

8. Фінансова відповідальність підприємств

Така відповідальність передбачена Законом України «Про охорону праці». Відповідно до ст. 31 цього закону за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища підприємства можуть притягуватися органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у розмірі до 2 % його місячного фонду заробітної плати. Підприємство також платить штраф за кожен нещасний випадок і випадок професійного захворювання, що стався на виробництві з його вини. Якщо встановлено факт приховування нещасного випадку, штраф сплачується у 10-кратному розмірі. Власник підприємства має право оскаржити рішення про накладення штрафу через суд у місячний строк. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі 2 % за кожний день прострочення.

Питання застосування штрафів до підприємств за порушення вимог законодавства про охорону праці регулюються Положенням про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. з подальшими змінами, і Інструкцією по його застосуванню, затвердженою наказом Державного комітету по нагляду за охороною праці, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 25 липня 1994 р.

Голова Комітету по нагляду за охороною праці має право накласти штраф у розмірі до 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого відшкодовується штраф; його заступник -- до 1,5 %; начальники територіальних управлінь -- до 1 % місячного фонду заробітної плати. Якщо нещасний випадок не призвів до стійкої втрати працездатності працівника, штраф накладається у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку працівника за період його тимчасової непрацездатності. При нещасному випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, а також за професійне захворювання працівника -- у розмірі, визначеному з розрахунку 1/2 середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності; у разі смерті потерпілого -- у розмірі його дворічного заробітку. Постанова про накладення штрафу на підприємство приймається за підсумками перевірки стану та умов праці на даному підприємстві, проведеної органами Держохоронпраці.

Відповідно до ст. 35 Закону «Про пожежну безпеку» за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки та невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежною нагляду підприємства можуть притягуватися через суд до сплати штрафу у розмірі до 2 % його місячного фонду заробітної плати. Рішення про накладення штрафу може бути оскаржено через суд у місячний строк. При цьому подання скарги призупиняє стягнення штрафу до остаточного вирішення спору. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі 2 % за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 46 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» до підприємств можуть застосовуватися фінансові санкції за порушення санітарного законодавства. Зокрема, за ухилення від пред'явлення посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби продукції, яка підлягає такому контролю, підприємство платить штраф у розмірі 25 % вартості продукції, випущеної з моменту ухилення. При цьому вартість продукції визначається за цінами її реалізації. У разі невиконання порушником протягом 15 днів постанови про накладення штрафу сума санкції відшкодовується через суд. Більш детально порядок стягнення фінансових санкцій, накладених на підставі ст. 46 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (у тому числі і штрафів на посадових осіб), регулюється Інструкцією про порядок накладення стягнень і штрафів за порушення санітарного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 р., з подальшими змінами.

Відповідно до ст. 82 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки» на підприємства, що здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії, у разі порушення норм, правил і стандартів безпеки або умов дозволу на ведення робіт, якщо ці порушення заподіяли чи могли, заподіяти шкоду здоров'ю людей або довкіллю, органами державного регулювання ядерної або радіаційної безпеки може бути накладений штраф.

Розмір і порядок накладення зазначених штрафів визначається на підставі «Положення про порядок встановлення розмірів та накладення штрафів на підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії, у разі порушення ними норм, правил та стандартів безпеки або умов дозволу на ведення робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1996 р. Відповідно до цієї постанови за базову величину штрафу береться величина, рівна 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день винесення постанови про накладення штрафу. Конкретний розмір штрафу залежить від виду діяльності підприємства, рівня порушення, тривалості роботи з порушенням до і після його виявлення, і факторів поправки величини штрафу, що випливають з характеру порушення.

При цьому штраф накладається:

· за порушення будь-якого рівня -- Головними державними інспекторами України з ядерної безпеки і охорони навколишнього природного середовища, Головним державним санітарним лікарем України;

· за порушення 3 та 4 рівнів -- їх заступниками;

· за повторне чи умисне порушення 4 рівня -- державні інспектори з ядерної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, головні державні санітарні лікарі територій, об'єктів та водного, залізничного, повітряного транспорту.

Порушення у сфері використання ядерної енергії виявляються у ході проведення перевірок Головною державною інспекцією по нагляду за ядерною безпекою, державною екологічною інспекцією, державною санітарно-епідеміологічною службою, іншими структурними підрозділами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, аналізів звітів підприємств з безпеки ядерних установок, а також у ході проведення перевірок відповідними структурними підрозділами самих підприємств.

За підсумками розгляду обставин порушення комісією приймається рішення, яке розглядається відповідною посадовою особою і враховується нею при винесенні рішення про накладення штрафу.

Підприємство повинно сплатити штраф упродовж 30 днів після винесення відповідною посадовою особою постанови про накладення штрафу або, якщо розмір штрафу може вплинути на здійснення діяльності підприємства, пов'язаної з безпекою, сплата штрафу може бути проведена двома частинами: 30 % -- упродовж 30 днів зі дня винесення постанови, 70% -- упродовж наступних 60 днів.

Власник підприємства або уповноважений ним орган має право оскаржити в місячний термін рішення про стягнення штрафу з підприємства у судовому порядку. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2% за кожен день прострочення.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. - 48с.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року.

4. Кримінальний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 10 квітня 2008 року). - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. - 264с.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008р. - 312с.

6. Цивільний кодекс України. Книга 1-4. Коментар основних положень/упоряд. І.В.Зуб - К.: Літера ЛТД, 2006р. - 208с.(Права людини)

7. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці: Підручник. - К., 2001.

8. Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року.

9. Законом України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України. -- 1992.-- № 49).

10. Основи законодавства України про охорону здоров'я. Прийняті Верховною Радою України 19.11.1992 року.

11. Закон України «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року.

12. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 року.

13. Наказ державного комітету України за охороною праці від 31.05.1995 року № 82 «Про затвердження порядку організації державного нагляду за охороною праці в системі Держнаглядохорони праці».

14. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.08.1996 року № 906 «Про створення державної інспекції праці Міністерства праці». Положення про державну інспекцію праці Міністерства праці.

15. Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 року № 754.

16. Інструкція щодо застосування Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці. Затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України, Мінфіну України і Мінекономіки України від 25.07.1994 року № 71-а.

17. Безопасность труда, санитария и гигиена: Справ. пособие. - М.: Изд-во стандартов, 1999 - 174 с.

18. Назаров А.К. Теоретические основы безопасности жизнедеятельности. - М.: ДЭФА, 2000. - 120 с.

Размещено на Allbest.ru