Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Охорона праці

Основні заходи запобігання травматизму та захворювання на виробництві

План

• Вступ 3
• 1. Стан виробничого травматизму викликає занепокоєння 7
• 2. Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму 11
• 3. Травматизм на виробництві, його причини та наслідки. 15
• 4. Основні заходи щодо запобігання травматизму 23
• Висновки 40
• Література 43

Вступ

Професійна захворюваність акумулює категорію хвороб, які виникають внаслідок впливу на організм людини несприятливих факторів виробничого середовища, а також самого трудового процесу. Стан професійної захворюваності -- невід'ємна частина показника соціально-економічного, технічного, культурного, етичного розвитку держави, її трудового потенціалу. Тобто йдеться про проблему, яку треба розглядати у тісному взаємозв'язку із загальною соціально-економічною і демографічною ситуацією. А вона в Україні характеризується нині тим, що розвиваються ринкові відносини, реструктуризуються промисловість і сільське господарство, з'являються підприємства різних форм власності -- приватні, орендні, кооперативні, сімейні тощо. За таких умов надзвичайно актуальним завданням стає вироблення нових, адекватних часові підходів до розв'язання цієї проблеми.

Головна мета національної політики у галузі охорони і гігієни праці -- підвищення рівня охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам і травматизму, спричиненим виробничою діяльністю або пов'язаними з нею чинниками. Значна увага приділяється цим питанням у різних міжнародних документах. Так, в Європейській соціальній хартії і додаткових протоколах сформульовані вимоги щодо необхідності дотримуватись прав працівників на безпечні і здорові умови праці та на участь у визначенні й поліпшенні умов праці і виробничого середовища на підприємстві, проголошуються обов'язковими заходи, спрямовані на усунення або зменшення ризиків на робочому місці.

За останні десять років в Україні сформована правова основа, яка створює умови для запобігання професійним і виробничо зумовленим захворюванням шляхом ідентифікації і контролю, зниження або ліквідації факторів ризику їх розвитку, а також сприяє виявленню і лікуванню ранніх проявів захворювання.

Ці позиції відображені, зокрема, в таких стратегічних документах держави, як Конституція України (1996) та «Основи Законодавства України про охорону здоров'я» (1992). Засадничі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я у процесі трудової діяльності визначаються Законом України «Про охорону праці» (1992), Кодексом законів про працю (1972, 2001), законами «Про підприємство в Україні» (1991) тощо.

У 2001 р. видано Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо запобігання виробничому травматизму і професійним захворюванням», в якому наголошено, що створення безпечних і нешкідливих умов праці, збереження життя і здоров'я працюючих -- важливий напрям реалізації соціальної політики. Значна увага приділена розв'язанню цих проблем у Концепції розвитку охорони здоров'я населення України (2001) у розділі «Державна політика у сфері охорони здоров'я».

До нормативно-правових документів, які є підґрунтям для санітарного нагляду за умовами праці, соціального захисту працюючих, моніторингу обліку профзахворювань, належать і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (2001), Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994), Постанови Кабінету Міністрів України: «Про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (2001), «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» (1999), «Про створення Фонду соціального страхування та реєстру підприємств-страхувальників з шкідливими умовами праці» (2000), «Про затвердження переліку професійних захворювань» (2000).

Видані також нормативно-правові документи галузевого рівня -- такі, як Наказ МОЗ України «Про удосконалення автоматизованої системи обліку та аналізу профзахворюваності в Україні» (1998), Наказ МОЗ і АМН України «Щодо закріплення за науково-дослідними інститутами гігієнічного профілю галузей економіки та адміністративних територій з питань гігієни праці та профпатології» (2002) та інші. Вагомою складовою нормативно-правової бази з проблем профпатології є положення та накази Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Здійснюються конкретні кроки, необхідні для приведення національного законодавства до європейських норм і стандартів.

Однак прийняття вагомих нормативноправових документів поки що недостатньо позначається на розв'язанні проблеми професійної патології у країні. Причина -- в економічній неспроможності більшості підприємств і цілих галузей, руйнуванні системи медичного забезпечення працюючого населення. Для роботодавців і представників виконавчої влади всіх рівнів не стало обов'язковою умовою створення безпечних умов праці, які гарантували б збереження життя і здоров'я працівника.

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно-гігієнічні.

Організаційні: порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного і застарілого обладнання.

Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту; конструктивні недоліки обладнання.

Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності.

Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації; несприятливі метеорологічні умови; підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; наявність різних випромінювань вище допустимих значень; недостатнє або нераціональне освітлення; порушення правил особистої гігієни та інше.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може призвести до нещасного випадку.

При такому аналізі травматизму слід враховувати, що здоров'я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів функціонування організму під впливом геліогеофізичних явищ. Дія таких явищ, як іонізація атмосфери, магнітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця та інші, викликає відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її поведінку. Це може призвести до зниження сприйняття змін у навколишньому середовищі і до нещасних випадків.

Статистичний, економічний, ергономічний методи аналізу травматизму трудомісткі, тому для більш ефективного використання інформації необхідно застосовувати ЕОМ.

1. Стан виробничого травматизму викликає занепокоєння

Рівень травматизму і професійної захворюваності прямо пов'язаний з умовами праці на виробництві. Нині абсолютної безпеки праці досягти майже неможливо. Тому у контексті нової ідеології профілактичної медицини безпека на виробництві має розглядатись як прогнозування й оцінка ризиків та управління ними. Дані щодо професійних ризиків повинні стати органічною складовою системи гігієнічної регламентації шкідливих виробничих факторів і використовуватись як основні критерії при обґрунтуванні гранично допустимих ризиків (ГДР) і гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих чинників. Важливо, щоб стосунки між роботодавцем і робітником також базувалися на об'єктивних кількісних критеріях професійних ризиків. А це передбачає розробку системи пільг і компенсацій, заходів щодо «захисту часом» тих, хто працює у шкідливих і небезпечних умовах [3]. Причому маємо враховувати той факт, що, за даними Держкомстату України, в країні кожен четвертий (24,7%) працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам за параметрами вмісту пилу і хімічних полютантів у повітрі робочої зони, вібрації, шуму, інфра- і ультразвуку, іонізуючого та неіонізуючого випромінення, важкості і напруженості праці тощо. Найнебезпечніші умови праці у вугільній промисловості (74,1%), металургії (59,6%), газовій (55,6%), нафтодобувній (50,6%), хімічній і нафтохімічній галузях (43,2%). Залишається проблемою для країни зайнятість у шкідливих умовах виробництва 430,6 тис. жінок (16,4% від загальної кількості працюючих). За даними Центральної санепідслужби МОЗ України, лише на 15-18% підприємств країни не виявлено серйозних порушень санітарних норм і не реєструвалися профзахворювання.

Загальний професійний ризик за певний час або в динаміці років можна оцінити через фактичний рівень нещасних випадків на виробництві, використовуючи загальноприйняті коефіцієнти травматизму та профзахворювань. За сім останніх років на виробництвах України сталося 663519 нещасних випадків, з них 15652 -- зі смертельними наслідками. За кількістю смертельних випадків на 1000 працюючих Україна значно випереджає такі економічно розвинені країни, як Велика Британія, Японія, Швеція, ФРН. У нас показник рівня травматизму дорівнює 0,104, тимчасом як у вказаних країнах він становить: у Великій Британії -- 0,016; Японії -- 0,02; Швеції -- 0,032; ФРН -- 0,08.

Окремим соціально-економічним питанням у проблемі професійної захворюваності є стан здоров'я мігрантів, які працюють за кордоном і тому позбавлені державного контролю за умовами праці (їх налічується близько 7 млн осіб). Із значними соціальними і юридичними труднощами вони стикаються також при реєстрації профзахворювань після повернення на батьківщину. Це питання ще потребує законодавчого врегулювання.

Слід враховувати, що нові технологічні процеси істотно змінюють характер виробничної діяльності. З'явилися складні інформаційні технології, які неминуче стають основою появи нових виробничих факторів. За цих умов для запобігання професійним захворюванням необхідно розробляти допустимі рівні емоційного напруження, вдосконалювати методи оцінки ступеня психоемоційного стресу тощо. До того ж подальший розвиток біологічної і медичної науки дає змогу розкривати нові сторони патогенезу професійної патології, які раніше не були відомі. Це, наприклад, синдром «вигоряння» (burn out), вторинний гемахроматоз, патологія від дії металовмісних нано- і субмікронних частинок промислових аерозолів тощо [2].

Усе це свідчить про те, що «позитивна» динаміка профзахворюваності на даному етапі є нереальною.

Найбільша небезпека формування профпатології існує у вугільній і металургійній промисловості. Тут її рівень протягом багатьох років значно перевищував показники всіх інших галузей економіки. Втім, у цих, «інших» галузях спостерігаються явища, які потребують пильної уваги і спеціального аналізу. Скажімо, у системі охорони здоров'я, у комунальному господарстві за останні роки випадків уперше виявленої профпатології було більше, ніж у таких галузях, як промисловість будматеріалів, будівництво, хімічна, легка промисловість. Це, мабуть, пов'язано з процесом скорочення тих чи інших підприємств і переміщенням працюючих з традиційно шкідливих в інші виробничі структури, де, однак, умови праці теж несприятливі через недостатній контроль з боку санепідслужби за додержанням вимог охорони праці і проведенням медичних оглядів.

Одним із завдань страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань є проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання виникненню випадків загрози здоров'ю та життю застрахованих, викликаних умовами праці.

Аналіз виробничого травматизму та професійної захворюваності на підприємствах за I півріччя 2008 року свідчить про те, що незважаючи на заходи, які вживаються роботодавцями щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, робочими органами виконавчої дирекції Фонду, центральними та місцевими органами виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд за станом охорони праці в різних галузях економіки, рівень виробничого травматизму та профзахворюваності залишається ще досить високим.

Якщо вдатися до цифр, то у I півріччі 2008 року порівняно з аналогічним періодом минулого року кількість випадків травматизму на виробництві знизилася на 9% (793) травмованих осіб, в т.ч. зменшилось на 9,3% (31) травмованих осіб із смертельним наслідком. Однак, кількість випадків профзахворювання на виробництві збільшилась на 8% (265 осіб), але зменшилась кількість випадків смерті від профзахворювання на 0,8% (2 особи).

Протягом звітного періоду зниження виробничого травматизму зареєстровано в 21 області та в містах Києві і Севастополі. Зокрема, кількість травмованих на виробництві зменшилась у Київській області - на 23,5%, смертельний травматизм зменшився на 17% , Харківській - на 15,1%, а смертельний - на 66,7%, Дніпропетровській - на 12,7%, смертельний - на 18%, м. Київ - на 13%, смертельний - на 56%. Як засвідчує статистика, найнижчий рівень травматизму зафіксовано у м. Севастополі - 0,5%, Закарпатській області - 0,5%, Чернівецькій - 0,6%, Тернопільській - 0,7% від загальної кількості по Україні.

На жаль, найбільша кількість нещасних випадків зареєстрована у шахтарських регіонах, а саме у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях, де кількість травмованих осіб складає близько 54,5% від загальної кількості по Україні.

Які ж фактори призводять до виробничого травматизму? Насамперед, це порушення виробничої і трудової дисципліни, вимог безпеки праці під час експлуатації обладнання, устаткування, механізмів, допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці, відсутність або недосконалість системи управління охороною праці, незадовільна організація виробництва, низький рівень відповідальності за безпеку праці, як керівництва підприємств, так і працюючих. Іншими словами, виробничий травматизм є наслідком недоліків і упущень у роботі керівників підприємств та фахівців із охорони праці. Адже саме роботодавці несуть відповідальність за застрахованих, вони і сплачують страхові внески до Фонду.

Аналіз причин, які призводять виробничого травматизму засвідчує, що 77% нещасних випадків сталися через організаційні причини, 14,7% нещасних випадків сталося через технічні причини, 8,3% нещасних випадків сталося через психофізіологічні причини.

Як показує світовий досвід, безпека праці є основною гарантією стабільності та якості будь-якого виробництва. До того ж відсутність нещасних випадків позначається на професійній активності працюючих, на моральному кліматі в колективі, а отже і на ефективності та продуктивності праці, скорочує витрати на пільги та компенсації за роботу в шкідливих та небезпечних для здоров'я умовах.

Безперечно, питання охорони праці багатогранне, складне і досить відповідальне. Адже за ним - життя і здоров'я людей, які своєю працею створюють для держави, нації матеріальні блага. Тому безпека праці на виробництві повинна стати пріоритетним напрямом як для керівників підприємств, так і для найманих працівників. Адже сьогодні вигідніше вкладати кошти в створення безпечних умов праці, ніж потім нести колосальні матеріальні затрати у вигляді штрафів, допомоги сім'ям потерпілих, відновлення зруйнованих після аварій приміщень і шахт, ремонт пошкодженої техніки і обладнання.

Тому вчасно проведені профілактичні заходи не лише зекономлять чималі кошти страхувальників, а головне убезпечать працюючих від травм і каліцтва. А отже вбережуть їхнє здоров'я і життя».

2. Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму

Необхідно знати, що цілковито безпечних та нешкідливих умов праці немає. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм.

Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо ці особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу.

За даними Міжнародної Організації Праці (МОП), щороку в світі фіксується близько 125 млн нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогоднішній день зареєстровано близько 60--150 млн випадків захворювань, пов'язаних з працею, 60 млн працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн працівників непрацездатні з причин невідповідності умов і стану безпеки праці санітарним вимогам.

За даними журналу «Охорона праці», статистика травматизму в Україні характеризується даними табл. 1.

Як свідчать статистичні дані, на підприємствах, в установах, організаціях України всіх форм власності щоденно травмується в середньому понад 200 працівників, з них близько 30 стають інвалідами і 5--6 осіб одержують травми зі смертельними наслідками. Випадки загибелі людей, зайнятих у суспільному виробництві, в Україні трапляються частіше, ніж у Великобританії в 6 разів, і частіше ніж у Японії -- в 5.

Загальна сума відшкодування шкоди працівникам, які постраждали від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, сягає 350--400 млн грн. на рік, що за складних економічних умов сьогодення призводить до накопичення заборгованості з цих виплат і зростання соціальної напруженості в окремих реґіонах.

Протягом багатьох років високим залишається виробничий травматизм на підприємствах Мінвуглепрому як за абсолютними ознаками, так і на 1 млн видобутого вугілля. Якщо в 1976 р. на кожний видобутий мільйон тонн вугілля було травмовано 105 шахтарів, з них 2 смертельно, то в 1996 р. потерпіло 458 чоловік, у тому числі 5 загинули, тобто рівень травматизму зріс: зі смертельними наслідками -- в 2,5 раза, а загальний -- у 4,3 раза. При цьому видобуток вугілля скоротився з 218 до 70 млн т або в 3 рази. У центральному районі Донбасу, де розробляються крутоспадні пласти, цей показник ще вищий: на видобутий мільйон тонн вугілля там гине 13--14 шахтарів, або в 2,7 раза більше, ніж у середньому по галузі.

Нині 315 тис. шахтарів працюють під дією двох або більше шкідливих виробничих чинників. На 1 січня 2009 року в галузі зареєстровано 56,6 тис. професійно хворих. Непослідовність реформ, нестача інвестицій зумовили глибоку кризу вугільної промисловості. В галузі створилася вкрай негативна ситуація у сфері охорони праці, зростає аварійність, знижується вуглевидобуток, різко погіршуються умови праці.

В агропромисловому комплексі щорічно гине 700--800 осіб, або 40% усіх смертельно травмованих у народному господарстві. Серед загиблих близько 250 чоловік -- механізатори.

Тривалий період роботи в шкідливих умовах сприяє виникненню професійних захворювань. Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати.

Крім професійних виділяють групу так званих виробничо-обумовлених захворювань. До них відносять хвороби, що в принципі не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці стимулюють виникнення деяких із них або загострюють їхній плин. Наприклад, в осіб, що виконують фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунку і т.ін. Якщо ж робота вимагає великого нервово-психічного навантаження, то частіше виникають неврози і хвороби серцево-судинної системи.

Необхідно зазначити, що до гострих професійних захворювань належать захворювання, викликані впливом: хімічних чинників -- гострий бронхіт, трахеїт, анемія тощо; іонізуючих випромінювань -- гостра променева хвороба, гострі променеві ураження; фізичними -- перенавантаженнями та перенапруженням органів і систем -- радикуліт, міофасцит тощо.

Стабілізація профзахворюваності за останні роки пояснюється не поліпшенням умов праці, а різким зниженням чисельності тих, хто працює, неповною зайнятістю робітників протягом робочого дня, погіршенням медичних оглядів, розладом системи пріоритетного медичного обслуговування працівників, відсутністю профпатологів у містах і районах. А головне, що з'явилася нова для нашого суспільства проблема -- масове приховування працівниками своїх захворювань від страху втратити роботу, та активне звертання у профіологічні заклади при звільненні або бажанні зупинити свою діяльність на певному етапі, але вже будучи соціально обумовленими інвалідами, що потребують значних матеріальних компенсацій.

Таке явище, коли рівень виробництва знижується, а кількість профзахворювань залишається великою, пояснюється насамперед різким погіршенням умов праці та ігноруванням профілактичних заходів.

Джерела такого стану речей закладені державною політикою в галузі охорони праці ще в Радянському Союзі, тому що свого часу замість оздоровлення умов праці держава пішла шляхом пільг та компенсацій тим, які працюють у шкідливих умовах.

Прагнення зробити розбудову підприємств дешевою призвело до економії коштів саме на охорону праці, а поступове підпорядкування медичної служби адміністрації підприємств призвело до приховування професійних захворювань та травматизму.

Тому таке стрімке зростання рівня професійної захворюваності не може пояснюватися лише погіршенням умов праці. За цим явищем стоїть можливість «регресійного позову» по професійному захворюванню, що з'явилася після появи нового законодавства про пільги. Фактом стали масові звернення пенсіонерів за встановленням зв'язку нинішніх порушень стану здоров'я із шкідливими умовами праці в минулому.

Високі показники неповністю відображають справжній рівень професійної захворюваності у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, у США щорічно реєструється від 125 до 350 тисяч профзахворювань, а в Канаді -- від 77 до 112 тисяч.

Якщо раніше основними чинниками, що перешкоджали виявленню профзахворювань, були соціально-політичні, то зараз стали економічні.

Дослідження свідчать, що основне місце в структурі професійної захворюваності в Україні (70%) належить пиловим захворюванням легень, зокрема, пневмоконіозу, та хронічним бронхітам (основна частина з них припадає на підприємства вугільної промисловості); вібраційно-шумовій патології -- вібраційній хворобі та невритам (до 10%), захворюванням опорно-рухового апарата (до 15%): значно менше поширена хімічна етіологія (3--5%).

Слід зазначити, що на долю жінок у всій профпатології, що виявляється в Україні, припадає 5--6% (700--750 випадків щорічно).

В останні роки ВООЗ розглядає як пріоритетну проблему не лише чисто професійні захворювання, а й так звані виробничо-обумовлені або парапрофесійні захворювання, такі як гіпертонія, ішемічна хвороба серця, хвороби опорно-рухового апарата. Факторами ризику їх розвитку є шкідливі професійні чинники, фізичні чи невро-психічні перевантаження.

3. Травматизм на виробництві, його причини та наслідки

Розглянемо травматизм на виробництві, його причини та наслідки. На підприємствах під час експлуатації обладнання та виконання технологічних процесів робітники можуть перебувати в небезпечних зонах. Слід звернути увагу на те, що виробничі фактори (рухомі машини та механізми, рухомі частини виробничого обладнання та ін.) можуть сприяти заподіянню травм.

Небезпечним виробничим чинником називають такий виробничий фактор, діяння якого на працівника за певних умов призводить до травми чи різкого погіршення здоров'я. Під виробничою травмою розуміють порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного чи іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини в зв'язку з виконанням професійної праці, будь-якого виробничого завдання та громадського доручення.

Слід знати, що відповідно до впливу чинників виробничого середовища травми поділяють на механічні (забиті місця, переломи, рани та ін.), теплові (опіки, обмороження, теплові удари), хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха), електричні, комбіновані й ін. (наприклад, викликані яким-небудь випромінюванням). Відповідно до «Схеми розподілу виробничих травм за ступенем їх серйозності ушкоджень» і «Схеми розподілу гострих профотруєнь за ступенем їх серйозності», травми підрозділяються на легкі, тяжкі і смертельні. Крім того, травми можуть бути груповими (якщо травмовано двох і більше працівників). Сукупність виробничих травм називають виробничим травматизмом. Подію, яка викликала травму, називають нещасним (нещасливим) випадком.

Рис.1. Класифікація нещасних випадків

Нещасні випадки класифікуються за видами.

Рис. 2. Видова класифікація нещасних випадків

Слід ознайомитися з порядком розслідування й обліку нещасних випадків, професійних отруєнь і професійних захворювань на виробництві.

Згідно з Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях*3 розлідуванню підлягають травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та інші, що призвели до втрати працівником працездатності на один день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складається акт за формою Н-І (див. додаток) і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

· перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням керівництва в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

· приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

· проїзду на роботу на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його;

· використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;

· провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;

· ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

· надання підприємствам шефської допомоги;

· перебування на транспортному засобі або на його стоянці, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасливого випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

· прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням власника.

Про кожен нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньому керівнику робіт чи іншій посадовій особі та вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов'язаний: терміново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі необхідності доставити його до лікувально-прфілактичного закладу. Повідомити про те, що сталося, вищому керівництву. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства -- повідомити власникові цього підприємства, в разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, -- місцевим органам пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) -- санепідстанції; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку без направлення підприємства повинен протягом доби повідомити керівництву підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) -- також санепідстанції.

Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.

На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом керівництва покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.

Комісія з розслідування нещасливого випадку зобов'язана протягом трьох діб:

· обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

· розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

· установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

· скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків події, медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються: потерпілому чи особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

Необхідно знати причини нещасного випадку. Виділяють такі причини нещасного випадку.

Технічні:

01 -- конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва;

02 -- конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів;

03 -- неякісна розробка чи відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об'єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;

04 -- неякісне виконання будівельних робіт;

05 -- недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

06 -- незадовільний технічний стан:

06.1 -- виробничих об'єктів, будинків, споруд, території;

06.2 -- засобів виробництва;

06.3 -- транспортних засобів;

07 -- незадовільний стан виробничого середовища.

Організаційні:

08 -- незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;

09 -- недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, в тому числі:

09.1 -- відсутність або неякісне проведення інструктажу;

09.2 -- допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;

10 -- неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;

11 -- відсутність у посадових інструкціях функціональних обов'язків з питань охорони праці;

12 -- порушення режиму праці та відпочинку;

13 -- відсутність або неякісне проведення медичного обстеження;

14 -- невжиття засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;

15 -- використання робіт з відключеними, несправними засобами колективного захисту, систем сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;

16 -- залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);

17 -- порушення технологічного процесу;

18 -- порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;

19 -- порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;

20 -- порушення правил дорожнього руху;

21 -- незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);

22 -- незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);

23 -- порушення трудової і виробничої дисципліни, в тому числі:

23.1 -- невиконання посадових обов'язків;

23.2 -- невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

Психофізіологічні:

24 -- алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння;

25 -- низька нервово-психічна стійкість;

26 -- погані фізичні дані або стан здоров'я;

27 -- незадовільний «психологічний» клімат у колективі;

28 -- травмування внаслідок протиправних дій інших осіб;

29 -- інші.

Рис. 3. Основні причини виробничого травматизму

Слід визначити, що врахування індивідуально-особистісних характеристик має велике значення у створенні безпечних умов праці. Звичайно людина, яка прийшла на роботу в хворобливому стані, більше наражається на небезпеку, ніж здорова. З робітниками, що регулярно вживають алкогольні напої, нещасні випадки трапляються в 0,35 раза частіше, а ушкодження внаслідок травм у них тяжчі, ніж в осіб, котрі не вживають алкоголю.

4. Основні заходи щодо запобігання травматизму

травматизм праця нещасний професійний

Аналіз фактів травматизму підтверджує вирішальну роль людини у створенні передумов формування травмонебезпечних ситуацій: значна кількість їх відбувається через суб'єктивні причини, пов'язані з особистістю людини, її поведінкою.

Психофізіологічні проблеми безпеки можна поділити на дві групи:

· проблеми, пов'язані з особистістю працівника безпосередньо на робочому місці, тобто в полі небезпеки, які, з одного боку, провокуються його діями, а з другого -- формуються незалежними від нього об'єктивними умовами;

· проблеми психології інженерно-технічних працівників, що виступають як організатори та виконавці робіт, внаслідок неправильних дій чи бездіяльності яких створюються передумови для виникнення нещасливих випадків та аварій.

В.І. Барабаш та В.С. Шкрабак у книжці «Психологія безпеки праці» називають більше десятка психологічних причин свідомого порушення правил безпеки праці. До них належать:

-- гонитва за миттєвим результатом, для чого обираються легші, але небезпечні дії;

-- звичка працювати з порушеннями (коли до певного часу все минається), яка формує в свідомості людини впевненість і спокій, спричинюючи адаптацію до небезпеки, що зрештою призводить до нещасного випадку;

-- самоствердження в очах колег, прагнення виділитися шляхом демонстрації рішучості, сміливості в умовах підвищеної небезпеки тощо.

Докери-механізатори запевняють: 90% травм залежить від потерпілого. Якщо сам не пам'ятатимеш про техніку безпеки, станеться лихо.

Дослідження свідчать, що технічні причини становлять приблизно 50% від усіх нещасних випадків, організаційні -- близько 25%, психофізіологічні -- приблизно 10--12%. Слід також зауважити, що людина може робити помилкові дії через стомленість, викликану великими фізичними (статичними і динамічними) перевантаженнями, розумовим перевантаженням, перевантаженням аналізаторів (зорового, слухового), монотонністю праці, стресовими ситуаціями, хворобливим станом. До травми може призвести невідповідність анатомофізіологічних і психічних особливостей організму людини характерові виконуваної роботи. У сучасних складних технічних системах, у конструкціях машин, приладів і систем керування ще недостатньо враховуються фізіологічні, психофізіологічні, психологічні й антропометричні особливості та можливості людини.

Дослідження засвідчують, що вельми часто при розслідуванні нещасного випадку робляться грубі помилки, що не сприяє розробці дієвих заходів щодо боротьби з травматизмом.

Допомогу у з'ясуванні причини нещасливого випадку може надати один з методів системного аналізу -- метод сіткового планування і керування. Для визначення причини нещасного випадку як події, що вже відбулася, сіткова модель будується в зворотному порядку: від моменту травмування до подій, що йому передували. Методично виявлення причин розпадається на дві стадії: побудова сіткової моделі ситуації й аналіз цієї моделі. Аналіз моделі проводиться в двох напрямках: визначення причини існування чи появи небезпечної зони і виявлення причин, що викликали перебування людини в цій небезпечній зоні.

Один з авторів цього методу В.А. Ачин установив чотири основні форми причинних зв'язків:

· послідовна, коли перша причина викликає другу, друга -- третю і т.д. до кінцевої причини, що призводить до травми;

· паралельна, коли два або кілька паралельних зв'язків викликають одну загальну причину, що й призводить до травми;

· кругова, коли перша причина викликає другу, друга -- третю і т.д. до кінцевої причини, що в свою чергу збільшує першу, перша -- другу і т.д. доти, поки одна з них не призводить до нещасного випадку;

· концентрична, коли один якийсь чинник служить джерелом кількох причин, що, розвиваючись паралельно, викликають одну загальну причину, що призводить до травми.

Зазначені форми причинних зв'язків у різних комбінаціях можуть служити складовими елементами складних сіткових моделей.

Досвід показав доцільність застосування цього методу для виявлення дійсної причини або причини нещасливого випадку.

Особливу увагу слід звернути на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання:

-- виявлення причин нещасного випадку;

-- визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

-- виявлення факторів, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі;

-- виявлення загальних тенденцій, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму -- це розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв'язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Розглянемо методи аналізу травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є: статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Кz), коефіцієнта тяжкості (Кв), коефіцієнта виробничих витрат (Квв).

Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки.

Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою:

,

де N -- кількість врахованих нещасливих випадків на виробництві у звітному періоді з утратою працездатності на 1 і більше днів,

ч -- середньосписочна кількість працівників за звітний період часу.

Коефіцієнт частоти травматизму визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.

Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:

· за професією та видами робіт потерпілих;

· за характером та локалізацією пошкоджень;

· за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого.

Це дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування.

При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на план розташування устаткування в цеху, дільниці відповідно до того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в цьому чи іншому підрозділі чи робочому місці. Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві, що сприяє вживанню відповідних профілактичних заходів.

При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об'єкта (технічний стан об'єкта, характер та організація трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовка працівників, стан обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводиться глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій дільниці, устаткуванню, технологічному процесу.

Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це дозволяє виявити не тільки причини нещасних випадків, а й, що особливо важливо, сприяє виявленню потенційних небезпек і шкідливостей, які можуть впливати на людей.

Цей метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано.

Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від травматизму і спрямований на з'ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.

Матеріальні витрати визначаються за формулою:

Мтр = Птр + Етр + Стр,

де Птр -- витрати виробництва внаслідок нещасних випадків,

Етр -- економічні витрати,

Стр -- соціальні витрати.

Ергономічний метод грунтується на комплексному вивченні системи «людина -- машина (техніка) -- виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності мають відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може привести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й те, що здоров'я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земного магнетизму чи іонізації атмосфери відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначаються на її стані та поведінці.

Слід знати, що в результаті незадовільної роботи з безпеки праці, наявності фактів травмування працівників, через недостатню увагу до розв'язання проблем охорони праці підприємства зазнають відчутних економічних санкцій.

Це штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці, штрафи за кожен нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання.

Крім того, до пов'язаних з цим витрат належать:

1. відшкодування шкоди, одноразова допомога та інші виплати людям, які потерпіли на виробництві, або членам сімей та утриманцям загиблих;

2. виплати тим підприємствам, установам, організаціям, яким заподіяно шкоду (наприклад, небезпечною технікою, неякісним проектуванням виробничого об'єкта, нового устаткування тощо);

3. компенсація лікарням та оздоровчим закладам витрат на реабілітацію та лікування потерпілих працівників, за надання їм санаторно-курортних послуг;

4. компенсація витрат органів соціального забезпечення на виплату пенсії відповідним інвалідам праці;

5. витрати на виконання рятувальних робіт під час аварій та нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх причин, на ритуальні послуги щодо поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, в якого виникло професійне захворювання тощо;

6. значними є також витрати на пільги та компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санаторно-оздоровчого призначення, які надаються при виконанні вібронебезпечних та інших робіт тощо).

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я.

Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому медико-соціальною експертною комісією відсотку втрат професійної працездатності потерпілого. Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється Законом України «Про охорону праці».

У разі смерті потерпілого одноразова допомога його сім'ї повинна бути надана в розмірі, не меншому п'ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не меншому, однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

З метою досягнення якомога повнішої класифікації коштів, призначених для усунення наслідків нещасних випадків на підприємстві, рекомендовано передовсім мати уявлення щодо характеру витрат, які тягне за собою той чи інший нещасливий випадок. Виявляється доцільним розрізняти адресні, чи окремі страхувальні кошти та загальні страхувальні кошти. Кошти, надання яких викликане окремим нещасним випадком, поділяються на три типи виплат -- кошти, що безпосередньо йдуть на реабілітацію окремого потерпілого (чи потерпілих), кредитні кошти, що йдуть на покриття витрат, пов'язаних з певним нещасним випадком, і кошти на придбання необхідних матеріалів для усунення наслідків аварії.

Крім того, є ще витрати, не пов'язані з конкретною аварією чи нещасним випадком, що реально стався. Це кошти, які формуються в разі можливого нещасного випадку. Основною частиною цих коштів є страхувальні надходження від профспілок і працедавців. Грошові надходження по інших статтях не йдуть з ними в жодне порівняння, наприклад, кошти внутрішньовиробничої готовності на випадок аварії чи нещасного випадку, кошти особистого страхування, лікарняної каси підприємства і кошти служби підприємства з питань статистики й аналізу нещасних випадків.

Головними завданнями фонду соціального страхування мають бути:

· компенсація працівникові (або членам його родини) шкоди, заподіяної ураженням здоров'я;

· вжиття необхідних заходів щодо підвищення (відновлення) працездатності потерпілого;

· створення умов для перекваліфікації інвалідів;

· здійснення заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві, профзахворюванням.

Підприємства роблять внески до Фонду соціального страхування. Виплати за рахунок коштів соціального страхування включають:

-- оплату тимчасової непрацездатності;

-- оплату санаторно-курортного обслуговування потерпілих.

Слід знати, що класифікація підприємств за класами страхових внесків проводиться з урахуванням характеру травмонебезпечності підприємства, можливості нещасного випадку, умов праці та стану техніки безпеки.

Працівники одного підприємства можуть бути поділені на групи залежно від умов праці та стану техніки безпеки в структурних підрозділах підприємства.

Віднесення підприємства до класу тарифу страхових внесків на соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань проводиться на підставі висновку громадського нагляду за охороною праці за участі інших зацікавлених сторін.

Вивчаючи питання соціального страхування, слід ознайомитися з досвідом розвинутих країн щодо соціального страхування і запобігання нещасним випадкам.

У багатьох країнах широко проводиться економічний аналіз у царині охорони праці. Особлива увага приділяється підрахуванню соціально-економічних витрат, пов'язаних з виробничим травматизмом, видатків на забезпечення безпечних умов праці та матеріальних витрат. Постійно вдосконалюються системи відшкодовування шкоди потерпілим у зв'язку з нещасними випадками на виробництві. Як правило, шкоду відшкодовують державні та приватні компанії, спеціальні фонди, проте потерпілі на виробництві мають право звернутися з позовом до їх представників про додаткове відшкодування шкоди. Правила відшкодування шкоди та компенсаційних виплат регламентуються законодавством про працю, соціальне страхування, а також постановами щодо безпеки та гігієни праці. В ряді промислово розвинених країн у рамках законодавчих документів про відповідальність виробників за якість їхньої продукції діє система виплат компенсацій та пенсій з інвалідності внаслідок користування дефектною продукцією.

Розробляються спеціальні методи підраховування соціально-економічних наслідків виробничого травматизму, які дають можливість визначати величину витрат, пов'язаних з нещасними випадками, статистичний зв'язок між травмо-небезпечними факторами, проаналізувати причини найчастіше повторюваних нещасних випадків. Структура витрат на заходи з охорони праці, компенсації, пов'язані з наслідками нещасливих випадків, залежить не лише від прийнятих у країні системи соціального страхування, особливостей законодавства про охорону праці та здоров'я працюючих, а також і від методу підрахування матеріальної шкоди.

Починаючи з 1972 року у США публікуються річні огляди капіталовкладень у заходи з охорони праці. Частка цих витрат до загального обсягу інвестицій у виробництво коливається в межах 1,3--1,5%. Фірми та компанії США вкладають у заходи щодо запобігання нещасним випадкам і на науково-технічні розробки відповідно 12--15 і 40% коштів, які втрачаються внаслідок виробничого травматизму.

Урядові організації та відомства щорічно затверджують бюджет видатків на охорону праці, аналізують соціально-економічні наслідки виробничого травматизму та захворюваності. Витрати підприємств США на ці потреби становлять 2,6% усіх капітало- вкладень у промисловість і коливаються від 5 до 7млрд доларів. Міністерство праці США щороку асигнує на заходи з охорони праці понад 220млн доларів. Управління з охорони праці цього міністерства фінансує програми з профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності і зниження пов'язаних з ними компенсаційних виплат. Так, лише на програму для федеральних службовців виділено 1 млрд доларів. Аналогічними чи близькими є підходи до розв'язання проблеми охорони праці в Німеччині, Франції, Австрії, Великій Британії, Швеції та інших країнах. При Міністерстві праці Франції за рахунок державних субсидій створено фонд з оздоровлення умов праці. 1978року він субсидував 136 програму. 1981 року їх кількість становила 420, а сума державних субсидій досягла 99 млн франків за загальної суми річних видатків цих підприємств на охорону праці 162млн доларів. У 80-ті роки фонд виділяв субсидії переважно на комплексні галузеві програми з охорони праці. Наприклад, 1986 року їх сума становила 21млн франків. В Австрії витрати на заходи щодо боротьби з нещасними випадками та виробничими небезпеками сягнули понад 200 млн шилінгів, що майже в 13 разів більше, ніж у 70-ті роки.