Охорона праці на виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Правові та організаційні питання охорони праці. Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань

Загальнообов'язковим є державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Під час здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань. У разі ушкодження їх здоров'я власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств. Розв'язати ці проблеми можливо лише шляхом створення системи соціального страхування від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Урядовий кур'єр. -- 1998. - 19 лютого) та Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Урядовий кур'єр. -- 1999. -- 17 листопада). Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року. Відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація будуть провадитися Фондом соціального страхування від нещасних випадків -- некомерційною самоврядованою організацією, що діє на підставі статуту, має права юридичної особи (ст. 15).

Управління Фондів здійснюється на паритетній основі держстрахованих осіб і роботодавців. Надання від нещасного випадку є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. За даним видом соціального страхування страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків сплачують тільки роботодавці.

Нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону). Таким чином, об'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві є життя застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність.

Законом визначено дві форми страхування: обов'язкова та добровільна. В обов'язковому порядку страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); учні, студенти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, професійного навчання, виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємстві та особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть страхуватися священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, суб'єкти підприємницької діяльності.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний (ст. 21 Закону):

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні:

-- допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до встановлення працездатності або встановлення інвалідності;

-- щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

-- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

-- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

-- грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

-- допомогу дитині, що народилася інвалідом, внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час вагітності;

2) організувати поховання, відшкодувати вартість ритуальних послуг;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому, його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати лікування у власних спеціалізованих або інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;

6) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим;

7) відповідно до висновку ЛКК або МСЕК проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого;

8) організувати робочі місця для інвалідів;

9) сплачувати за потерпілими внески на медичне та пенсійне страхування.

Крім вищеперелічених соціальних послуг та виплат, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві здійснюватиме заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Виконання цих функцій покладається на страхових експертів з охорони праці (ст.23 Закону).

Серед основних принципів страхування від нещасного випадку необхідно виділити економічну зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці, диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві.

соціальний страхування безпека електроустановка

Розділ 2. Фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія

Гігієнічне нормування іонізуючого опромінення, основні дозові границі (ГДД та ГД), їх значення в залежності від групи критичних органів. Допустимі рівні, їх суть та призначення. Переопромінення персоналу, планування та контроль дозових навантажень персоналу.

Іонізуючі випромінювання у виробничих умовах можуть застосовуватись

для контролю за якістю деталей і зварних з'єднань, за технологічним процесом, при дослідженні причин зношення деталей машин та ін. У цехах і лабораторіях рентгенівські промені застосовуються для "просвічування" матеріалів, ренттеноструктурного і рентгеноспектрального аналізів, широко застосовуються в медицині.

При вирішенні нафтопромислових задач виникає необхідність введення в свердловину рідких або порошкових ізотопів. В процесі свердловинних досліджень можуть використовуватись як розчини радіоактивних речовин, так і ізотопні джерела, що розміщуються в зондах глибинних геофізичних приладів.

У виробничих умовах працівники можуть піддаватися дії різних видів променистої енергії, яка має як хвильову, так і корпускулярну природу розповсюдження. До іонізуючого випромінювання відносяться рентгенівські, а також промені, що виникають в результаті радіоактивного розпаду атомних ядер. Іонізуючі випромінювання, що проникають в організм людини, проходять через біологічну тканину, викликають в ній появу заряджених частинок - вільних електронів. В свою чергу вільні електрони, взаємодіючи з сусідніми атомами, іонізують їх, що супроводжується зміною структури молекул, руйнуванням міжмолекулярних зв'язків і загибеллю клітин. Порушується нормальне протікання біохімічних процесів і обмін речовин в зв'язку з виникненням сполук високої хімічної активності НО2 і Н202. Зміна біохімічного складу клітин і порушення обмінних процесів порушують функції ЦНС, що в свою чергу викликає порушення функцій кровотворення, функцій залоз внутрішньої секреції, зміну судинної проникності.

Дія іонізуючих випромінювань на організм не виявляється до тих пір, поки не проявиться те чи інше ураження.

Променева хвороба, що розвивається в результаті дії ІВ, може бути гострою і хронічною, у виді загальних і місцевих уражень. Загальна дія викликає лейкемію. місцева - захворювання шкіри і злоякісні пухлини. Можуть виникнути і генетичні наслідки. Характер ушкоджень і їх тяжкість залежать, перш за все, від величини поглинутої дози. Суттєве значення мають також потужність поглинутої дози, вид випромінювання і енергія частинок, а також біологічні особливості опромінюваної частини тіла та індивідуальна чутливість до опромінювання.

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються „Нормами радіаційної безпеки НРБ 76/87" та „Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання" ОСП 72/87.

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

А -- персонал -- особи, котрі постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

Б -- обмежена частина населення -- особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню;

В -- населення області, країни.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров'ю:

І -- все тіло, гонади та червоний кістковий мозок;

II-- щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III -- шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

Дози опромінення наведено в табл.1

Таблиця 1: Дози зовнішнього та внутрішнього опромінень

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік, для категорій Б -- границя дози (Гд) за рік.

ГДД -- найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами.

Еквівалентна доза Н (бер), накопичена в критичному органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значення, отриманого за формулою:

Н = ГДД *Т

В середньому нормальна опроміненість людини від природного радіоактивного фону, що складається з космічного випромінювання; випромінювання природно розподілених радіоактивних речовин на поверхні Землі, в приземній атмосфері, в продуктах харчування, воді тощо, складає протягом року приблизно 0,1 рад. При роботі з рентгенівськими установками (для структурного аналізу, дефектоскопії) нормується потужність експозиційної дози РЕКСП на робочих місцях. Наприклад, при роботі електронних ламп -- 14,3 10 ю Кл/кг с (20 МР/год), біля відеоконтрольного пристрою телевізійної системи на стороні, оберненій до оператора -- 0,36-10'10 Кл/кг с (0,5 МР/год). Для установок, в котрих рентгенівське випромінювання є другорядним фактором (електронно-променеві установки для плавлення, зварювання та інших видів електронної обробки металів), нормоване значення РЕНСП складає для робочого тижня тривалістю 41 год 0,206 К)-'0 Кл/кг с (0,288 МР/год), 36 год -- 0,18* 10ю Кл/кг год (0,252 МР/год).

Основними методами захисту від шкідливої дії іонізуючих випромінювань є:

· зменшення потужності джерела випромінювання;

· екранування;

· захист відстанню;

· захист часом.

При роботі, з джерелами ІВ необхідно, по можливості, зменшувати їх потужність, якщо це не буде впливати на технологічний процес.

Для захисту персоналу від шкідливої дії ІВ можна застосовувати захисні екрани, наприклад, із свинцю. Товщина екранів розраховується в залежності від конкретних умов.

В усіх місцях, де працюють з джерелами ІВ встановлюється знак радіаційної небезпеки.

Всі особи, які працюють з радіоактивними речовинами і джерелами ІВ, при виконанні роботи повинні бути захищені засобами індивідуального захисту.

Підприємства, де проводяться роботи з радіоактивними речовинами у відкритому виді, повинні забезпечити дозиметричний контроль, що передбачає періодичну перевірку вмісту радіоактивних речовин у повітрі робочих приміщень, постійну перевірку забруднення робочих поверхонь і обладнання, забруднення рук і одягу при виході з приміщення, постійний контроль індивідуальних доз опромінення, систематичний контроль радіоактивних рідких викидів. Весь обслуговуючий персонал, що має контакт з радіоактивними речовинами, повинен мати індивідуальні дозиметричні прилади для контролю дози гама-випромінювання.

Радіаційна обстановка на місцях контролюється спеціальними приладами.

Розділ 3. Основи техніки безпеки

Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок: система електрозахисних засобів.

Захисні заходи, що застосовуються в електроустановках, умовно можна розділити на 2 групи: ті, що забезпечують безпеку при нормальному режимі і ті, що забезпечують безпеку при аварійному режимі роботи.

До першої групи відносяться:

1. Електрична ізоляція - шар діелектрика з великим опором, котрим вкривається поверхня струмоведучих частин, або котрими струмоведучі частини відділяються одна від одної. В окремих випадках для більшої надійності застосовують подвійну ізоляцію, наприклад, в ручному електрифікованому інструменті.

1. Огороджувальні пристрої застосовуються в електроустановках напругою понад 1000 В і бувають суцільні та сітчасті. До огороджувальних пристроїв відносяться також тимчасові переносні огородження.

2. Блокуванням називається автоматичний пристрій, за допомогою котрого запобігають неправильним, небезпечним для людини діям, Блокувальні пристрої дозволяють вимикати напругу при відкриванні дверей огороджень, кожухів, при знятті кришки.

3. Розташування струмоведучих частин на недосяжній висоті або в недоступному місці забезпечує безпеку без застосування огороджень та блокувань. В залежності від напруги і густини населення проводи ЛЕП розташовують на висоті від 4 до 8 м.

4. Малі напруги живлення застосовуються при роботі з переносним електроінструментом, ручними переносними лампами, для живлення місцевого освітлення на верстатах. Джерелами малих напруг є знижувальні трансформатори, акумулятори, випрямні установки, гальванічні батареї.

5. Вирівнювання потенціалів - це зниження напруг дотику та кроку між точками електричної ланки, до яких можливий одночасний дотик або на котрих може одночасно стояти людина. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмоведучої частини, а також при контурному заземленні.

6. Захисне розділення мереж. Кожний провідник та землю можна розглядати як 2 обкладинки конденсатора, а повітря між ними - як діелектрик. У протяжній, сильно розгалуженій мережі ємність проводів відносно землі більша, а ємнісний опір невеликий. Якщо таку мережу розділити на ряд невеликих ділянок мереж з такою ж напругою, то така мережа матиме незначну ємність та високий ємнісний опір ізоляції. Електричне розділення мереж досягається за допомогою роздільних трансформаторів з коефіцієнтом трансформації 1 : 1.

До другої групи відносяться:

1. Захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання з землею металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою. Складається з заземлюючого провідника та заземлювача.

1. Занулення - це навмисне електричне з'єднання неструмоведучих частин з нульовим проводом. Захист досягається автоматичним вимкненням пошкодженої мережі в результаті однофазного короткого замикання.

2. Захисне вимкнення - це автоматичне вимкнення електроустановки при зниженні опору ізоляції фаз, замиканні фази на корпус, при появі в мережі більш високої напруги, при випадковому дотику людини до струмоведучих частин. Вимкнення досягається спрацюванням пристрою захисного вимкнення, який реагує на зміну параметрів електричної мережі.

Для захисту персоналу, який працює з електроустановками, застосовуються переносні електрозахисні засоби. Вони умовно поділяються на ізолюючі, огороджувальні та допоміжні.

Ізолюючі засоби захисту забезпечують ізоляцію людини від струмоведучих частин а також від землі. Вони поділяються на основні і допоміжні. Основні ізолюючі засоби захисту здатні витримати робочу напругу довгий час (ізолюючі та електровимірювальні кліщі, покажчики напруги, діелектричні рукавички та інструмент з ізольованими ручками (в установках напругою до 1000В).

Допоміжні ізолюючі засоби слуговують для підсилення дії основних засобів (діелектричні калоші, боти, килимки, ізолюючі підставки, а в установках напругою більше 1000В - діелектричні рукавички).

Усі ізолюючі засоби захисту повинні піддаватися періодичним контрольним оглядам, електричним і механічним випробуванням у визначені правилами строки.

Огороджувальні засоби захисту (щитки, ізолюючі ковпачки, тимчасові і переносні заземлення, попереджувальні плакати) призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин, попередження помилкових операцій.

Допоміжні огороджувальні засоби призначені для захисту від падіння, безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті, пояси) та для захисту від світлової, теплової та механічної дії (окуляри, рукавиці, спеціальний одяг).

Розділ 4. Пожежна безпека

Основні нормативні документи, що регламентують вимоги щодо пожежної безпеки: закон України “Про пожежну безпеку”. Правила пожежної безпеки в Україні, стандарти, будівельні норми та правила, відомчі нормативи.

Основними нормативними документами в галузі пожежної безпеки є Конституція України, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження КМУ, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Основним нормативним документом є закон України «Про пожежну безпеку», прийнятий 17.12.93. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”. Відповідно до положень Закону України "Про пожежну безпеку" (статті 4 - 7) Правила пожежної безпеки в Україні є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами. Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об'єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах. Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

Список літератури

1. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Прийнятий ВРУ 22.02.2001р..

2. Денисенко Г.Ф. Охрана труда: Учебное пособие -- М.: 1985 -- 319с.

3. Жилецкий В.Ц. Основы охраны труда. Учебник -- Львов 2000 -- 351с.

4. Кобевник В.Ф. Охрана труда. К.: 1990 -- 286с.

5. Основи охорони праці /М.П. Купчик, М.П. Гандзюк -- К .: 2000 -- 416с.

6. Охрана труда в машиностроении / Е.Я. Юдина, С.В. Белова -- М.: 1983 -- 432с.

7. Охрана труда в химической промышленности /Г.В. Макаров, А.Я. Васин -- М.: 1989 -- 496с.

8. Ткачук К.Н., Иванчук Д.Ф. Справочник по охране труда на промышленном предприятии. -- К.: 1991 -- 285с.

Размещено на Allbest.ru