Невідкладна допомога при отруєннях

1. Невідкладна допомога при отруєннях

Харчові отруєння. Найрозповсюдженіші інтоксикації, які пов'язані із споживанням їжі, інфікованої певними видами мікроорганізмів (харчові токсикоінфекції) та речовинами різного походження, що містять токсини (власне харчові отруєння, харчові інтоксикації). Спільним для цих захворювань є зв'язок із харчуванням та обмеженість розповсюдження іншим шляхом. Отруєння бактеріальної природи становлять близько 90% загальної кількості харчових отруєнь у світі. Для токсикоінфекцій є характерним надходження в організм людини із зараженою їжею величезних кількостей живих збудників, а визначальним фактором у розвитку інтоксикацій є надходження готових токсинів. Харчові отруєння небактеріальної природи включають отруєння рослинними продуктами - грибами, плодами тощо. Отруйні властивості рослин обумовлені наявністю в них алкалоїдів: атропіну в плодах беладони (красавки), гіосциміну, екоколаміну в блекоті, рициніну в кліщевині тощо.; глікозидів амігдалину в гіркому мигдалю, фазеолунатіну в квасолі тощо., салонітів: соланіну в картоплі. Харчові отруєння неорганічними речовинами - сполуками металів (свинець, мідь, цинк) - виникають внаслідок надходження їх у страву у процесі переробки та зберігання із посуду, котлів, апаратури, а також за рахунок недостатньо очищених органічних кислот, патоки та інших матеріалів, що застосовуються в харчовій промисловості. Клінічна картина та лікування. Починаються харчові отруєння, як правило, раптово, у більшості випадків після короткого (кілька годин) інкубаційного періоду і характеризуються гострим та нетривалим перебігом. Захворювання іноді має масовий характер, проте кількість потерпілих може бути і незначною. При харчових отруєннях бактеріальної природи інкубаційний період коливається від 6 до 36 годин. Захворювання починається гостро із загального нездужання, нудоти, блювання, болю у животі, підвищення температури тіла до 38,5-39,5°С. З'являються часті рідкі випорожнення, іноді зі слизом і навіть з кров'ю. У випадках важкої інтоксикації настає різке зневоднення організму, втрата електролітів, можлива гостра судинна недостатність (колапс). Перша допомога. Показане термінове промивання шлунку слабкими розчинами марганцевокислого калію, соди або чистою водою у великих кількостях. Застосування сольових послаблюючих, сорбентів (активованого вугілля). Призначають постільний режим, грілки на живіт, голодування. Дають пити багато рідини: чаю, розведених фруктових та ягідних соків, морсів, мінеральної води. Профілактика харчових токсикоінфекцій базується на попередженні зараження харчових продуктів мікробами та розмноження останніх, а також на знищенні мікробів та руйнуванні їх токсинів при термічній обробці харчових продуктів.

Небактеріальні отруєння м'ясом та рибою зустрічаються рідко. Стосовно небактеріальних харчових отруєнь речовинами рослинного походження, то досить часто трапляються отруєння "грибами, алкалоїдом - соланіном, що міститься в картоплі, головним чином в бадиллі, паростках та позеленілих коренеплодах. Проявляється отруєння соланіном гірким присмаком у роті невдовзі після їди, відчуття печіння та подряпування в горлі, головний біль, слабкість, ломота в тілі, нудота, блювання, пронос. Як правило ці отруєння не мають небезпеки. У важких випадках у результаті набряку мозку може настати безсвідомий стан, судоми, смерть. Перша допомога: промивання шлунку із додаванням активованого вугілля, послаблюючі. Отруєння сирою квасолею та квасолевим борошном, головним чином із білої квасолі, називається "фавізмом". Симптомами такого отруєння є нудота, блювання, біль у животі, іноді пронос, загальна слабкість. Через кілька годин ці явища зникають. У важких випадках розвивається гемоліз (руйнування еритроцитів) із явищами анемії (недокрів'я) гемолітичної жовтяниці, гемоглобінурії (виділення кров'яного пігменту із сечею), гострої ниркової недостатності. Перша допомога: промивання шлунку, послаблюючі. У важких випадках - госпіталізація.

Профілактика: термічна обробка квасолі. У гіркому мигдалю, кісточках персиків, менше в кісточках вишень, зернятках яблук міститься глікозид амігдалін. Поступово розкладаючись під впливом ферменту емульсину, амігдалін перетворюється в синильну кислоту і може викликати отруєння. Клінічні прояви: головний біль, запаморочення, шум у вухах, часто блювання, задуха, відчуття стиснення грудної клітини. Через кілька годин ці симптоми можуть припинитись. У більш важких випадках швидко настає втрата свідомості, тахікардія, з'являються судоми, різке розширення зіниць, настає смерть. Діагноз базується на двох характерних ознаках: запаху гіркого мигдалю та рожевому забарвленню шкіри отруєних. Перша допомога: промивання шлунку 0,1% розчином марганцевокислого калію або 1-2% розчином харчової соди. Рекомендується вдихання чистого кисню, а також 3-4 крапель амілнітрату.

Отруєння миш'яком пов'язане із помилковим вживанням отруєних препаратами миш'яку продуктів або насіння, підготовлених для знищення гризунів. З'являються нудота, блювання, профузний пронос із водяними виділеннями, переймовидні болі в животі, різке зневоднення, гіпохлоремія із судомами м'язів кінцівок, згущення крові, анурія, враження печінки. Розвивається колапс, затьмарення свідомості, кома. У важких випадках при явищах гострої судинної недостатності хворий гине упродовж першої доби. На відміну від харчових токсикоінфекцій при отруєннях миш'яком температура не підвищується, випорожнення без вираженого запаху. Перша допомога: промивання шлунку великою кількістю води. Потім кожних 5 хвилин дається у рівних частинах чайною ложкою палена магнезія та активоване вугілля, при цьому із миш'яковистою кислотою утворюється нерозчинна сполука, яка діє послаблюючи.

Отруєння сполуками свинцю буває при вживанні в їжу продуктів або напоїв, що зберігалися в глиняному посуді виготовленому із санітарними порушеннями, де в глазурі міститься багато свинцю. Гострі отруєння зустрічаються рідко. При них спостерігаються нудота, блювання, переймовидні болі в животі. Випорожнення часто затримується, іноді спостерігається пронос. Розвивається недостатність кровообігу. Перша допомога: промивання шлунку із додаванням великої кількості сірчанокислої магнезії та активованого вугілля. Напувають содою (20-40 г.) або лужною водою у великих кількостях.

Отруєння грибами. Найотрутнішою є бліда поганка. Вона містить аманітотоксини, що діють на клітинні ядра, та фаллоїдіни, що викликають цитоліз (руйнування клітин) гепатоцитів (печінкових клітин), еритроцитів, лейкоцитів. Менш небезпечними є мухомори, що вміщують мускарин та мікоатропін. До отруйних відносяться також строчки, які містять гельвелову кислоту - гемолітичний токсин. Отруєння можуть викликати також деякі інші гриби, отруйні речовини яких викликають сильні шлунково-кишкові розлади. Клінічна картина. Майже всі гриби, незалежно від характеру отрути викликають подразнення шлунково-кишкового тракту. Отруєння, що виникає швидко (через 0,5-3 год.) після вживання грибів менш небезпечне ніж те, що почалося із великим запізненням (при отруєнні блідою поганкою через 8-24 год. і пізніше). У результаті сильних проносів та блювання, що виникають при отруєнні блідою поганкою організм зневоднюється, порушується іонна рівновага, відчувається сильна значна спрага, судоми в м'язах, особливо в м'язах гомілок, акроціаноз (посиніння кінцівок) та колапс. Відбувається згущення крові. Розвивається гостра ниркова недостатність (виділення сечі незначне або відсутнє). На другий день пронос та блювання стають менш інтенсивними. Збільшується печінка, наростає жовтуха. Прогноз несприятливий. При отруєнні червоним мухомором клінічні прояви починаються приблизно через півгодини після вживання їжі: надмірна пітливість, іноді слинотеча, сльозотеча, нудота, часте блювання, профузний пронос, колікоподібні болі в животі. Мозкові симптоми залежать від дії грибного атропіну: розширення зіниць, напади збудження змінюються станом пригніченості, маячення, галюцинації. Пульс частіше прискорений. Одужання відбувається через 1-2 дні. Летальність невелика. При отруєннях строчками через 6-12 год. після вживання з'являється гострий гастроентерит. Зростає загальна слабкість. Може розвитися гемоліз. Печінка збільшується, з'являється жовтуха. Хворі скаржаться на головний біль. Може виникати запаморочення, маячення, галюцинації. Смерть настає при явищах серцевої слабості, частіше на 3-4 день захворювання. Летальність порівняно невелика. Проте навіть легкі спочатку випадки можуть у подальшому набути важкого перебігу. Перша допомога. Швидке очищення шлунку та кишечнику: промивання шлунку, послаблюючі засоби, активоване вугілля в середину. Напувають великою кількістю води (мінеральної, лужної), соками.

Метиловий спирт. Симптоми: запаморочення, слабість, головний біль, нудота, блювання. Характерне раннє порушення зору із порівняно швидким настанням сліпоти. Стан сп'яніння звичайно відсутній. Хворі неспокійні, згодом поступово входять в кому. Зіниці розширені, слабка реакція їх на світло, падіння температура тіла. Шкіра холодна. Тахікардія. Зниження артеріального тиску, слабкий пульс. Мимовільне сечовиділення та дефекація. Смерть може настати при явищах зупинки кровообігу та дихання. Прогноз у відношенні зору несприятливий. Перша допомога. Промивання шлунку. Введення великої кількості рідини (давати багато пити), у тому числі харчової соди 3% розчин. Доцільно застосовувати як антидот етиловий сп 1. Поняття про реанімацію. Штучна вентиляція легень. Непрямий масаж серця. 2. Причини виникнення шоку та його стадії. Основна симптоматика шоку. Невідкладна допомога при розвитку шокового стану. 3. Судомний синдром, його причини, ознаки і невідкладна допомога. 4. Причини розладу свідомості, ознаки і невідкладна допомога

Реанімація - це сума активних і своєчасних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму (органів дихання, діяльності серця...), порушення яких спостерігається під час і після хірургічних операцій і травматичних пошкоджень. Завданням реанімації є вивчення закономірностей вмирання організму і відновлення його функцій, профілактика термінальних станів і розробка найбільш удосконалених методів оживлення організму. Під терміном "термінальний стан" розуміють останній етап життя людини - важку стадію шоку, важкий колапс, агонічні стани і клінічну смерть, тобто короткий період часу після припинення кровообігу, протягом якого ще не розвинулися незворотні зміни життєво важливих органів і, в першу чергу, кори головного мозку. Оживлення організму - складний процес, який потребує швидкості в проведенні тих або інших заходів в залежності від стану хворого і причин, які призвели до розвитку термінального стану. Достатньо нагадати, що оживити мертвеця можна не пізніше ніж через 5-7 хвилин після настання клінічної смерті, це пов'язано з швидкою загибеллю клітин кори головного мозку внаслідок кисневого голодування. В інших випадках вмирання організму може продовжуватись поступово, в більш тривалі строки, які вимірюються годинами. Порядок проведення реанімаційних заходів включає наступні етапи: 1. Визначення наявності дихання та скорочень серця. 2. Визначення наявності абсолютних ознак смерті. 3. Ревізія прохідності дихальних шляхів та її відновлення. 4. Штучна вентиляція легень. 5. Масаж серця при його зупинці. Далі слід твердо запам'ятати, що перед проведенням штучного дихання потрібно відновити прохідність дихального каналу у потерпілого без свідомості. Необхідно зробити таке:

1. Покласти потерпілого горизонтально на спину, при цьому порушення дихання виникає, як правило, внаслідок западання язика. Для попередження западання язика необхідно висунути вперед нижню щелепу потерпілого, відкрити рот, зігнути голову.

2. Звільнити ділянку шиї, грудної клітки, тулуба від стягуючих предметів одягу (краватки, пояса, ременя, бюстгалтера і т.інше).

3. Відкрити рот і впевнитись у відсутності сторонніх тіл в ротовій порожнині (харчових і блювотних мас, крові, слизу). Голову потерпілого повертають на бік, відкривають рот, очищають порожнину рота пальцем, обгорнутим марлею або хусточкою.

4. Закинути максимально голову назад і видихнути в рот потерпілого повітря (для нього це вдих).

5. Через деякий час знову провести видих повітря в рот потерпілого. Слідкувати за грудною кліткою. Реанімаційні заходи не проводять при наявності достовірних ознак смерті: трупні плями, задубіння. Ефективними методами штучної вентиляції легень є методи активного вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого (дихання "з рота в рот", "з рота в ніс"). Всі інші методи (по Сільвестру, Холгеру-Нільсону, Шефферу, метод стискання грудної клітки), засновані на пасивному попаданні повітря в ні потерпілого, недостаньо ефективні.

Для проведення штучного дихання "з рота в рот" той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кладе одну руку під шию, другу на лоб і максимально закладає голову назад, одночасно затискає великим і вказівним пальцями ніс.

Ця маніпуляція супроводжується розкриванням рота, підтягуванням язика до під'язикової кістки та максимальним вирівнюванням дихального каналу. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притиснувшись ротом до рота потерпілого, робить енергійний видих. Перших 5-10 вдувань необхідно робити швидко (за 20-30 секунд), наступні - з швидкістю 12-15 вдувань за хвилину. Необхідно слідкувати за рухом грудної клітки потерпілого; якщо після вашого видиху в рот або в ніс грудна клітка потерпілого піднялась, це говорить про те, що дихальні шляхи вільні і штучне дихання ви робите правильно. В тих випадках, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті, ефективним є спосіб штучного дихання "з рота в ніс". З цією метою однією рукою закидають голову назад, а другою беруть за підборіддя і піднімають вверх нижню щелепу, закриваючи рот, проводять глибокий вдих і повітря видихають в ніс потерпілого. Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об'єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за екскурсією грудної клітки.

З естетичних і гігієнічних міркувань штучне дихання можна проводити через марлю, носову хусточку. З цією ж метою в арсеналі засобів для реанімації є Т-подібна або S-подібна трубка. Ці засоби використовують тільки медпрацівники.

Далі слід звернути увагу на такі моменти: суть методу зовнішнього масажу серця заключається в тому, що здавлюючи серце між грудиною і хребтом, вдається виштовхнути невеликий об'єм крові в магістральні судини великого і малого кола кровообігу, цим самим штучно підтримувати кровообіг і функцію життєво важливих органів. Для проведення зовнішнього масажу серця необхідно потерпілого чи хворого покласти на тверду поверхню (землю, дерев'яний щит) або (якщо хворий знаходиться в ліжку) підкласти під грудну клітку широку рівну дошку, щоб створити тверду основу. Це перша умова ефективності зовнішнього масажу серця.

Далі той, хто надає допомогу, вибирає позицію зліва або справа від потерпілого, промацує нижній кінець грудини і кладе долоню на два пальці вище мечоподібного відростка. Друга рука розміщена під кутом. Дуже важливо, щоб пальці не доторкалися до грудної клітки (профілактика перелому ребер).

Надають допомогу поштовхами, натискаючи на грудину, зміщуючи при цьому її в напрямі до хребта на 3-5 см, у дорослого кількість поштовхів повинна бути не менше 60 в одну хвилину. Натискати треба не тільки використовуючи силу рук, але й вагу тулуба. Дітям до 10-12 років зовнішній масаж серця слід проводити кінчиками двох пальців: кількість поштовхів 70-80; 100-120 в одну хвилину.

Критеріями ефективності проведеного масажу є поява пульсу на сонних і стегнових артеріях при кожному натисканні на грудину, звуження зіниць. Зовнішній масаж серця ізольовано не роблять, а поєднують з штучною вентиляцією легень, і називається це серцево-легеневою реанімацією.

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо біля потерпілого знаходиться одна людина, то вдування повітря в легені потерпілого чергуються з 15 натискуваннями на грудину з інтервалом 1 сек. (15 натискувань на грудину, два вдохи).

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо є двоє, то одна людина проводить штучне дихання "з рота в рот" або "з рота в ніс", а друга виконує зовнішній масаж серця у співвідношенні (1:4; 1:5) (5 натискувань на грудину, один вдих).

Треба пам'ятати, що в момент вдування повітря в легені масаж треба припинити, бо повітря не буде потрапляти в легені потерпілого. Якщо серцева діяльність відновилася і на сонних артеріях появився пульс, то масаж припиняють, а штучну вентиляцію легень продовжують до появи самостійного дихання, або до прибуття "швидкої допомоги". Існують ще ручні методи штучного дихання, які застосовуються при неможливості штучної вентиляції легень способом "з рота в рот" чи "з рота в ніс" при небезпеці зараження або отруєння того, хто надає першу допомогу.

Метод стискання грудної клітки (мал.№9). Метод Холгера-Нільсена.

Метод Сільвестра

До цього методу вдаються найчастіше. Потерпілого кладуть на спину. Під нижню частину грудної клітки підкладають валик із складеної ковдри, одягу або поліно для того, щоб лопатки і потилиця лежали нижче реберних дуг. Якщо штучне дихання роблять дві особи, то вони стають на коліна по обидва боки від потерпілого. Кожний з них бере однією рукою руку потерпілого посередині плеча, а другою трохи вище кисті. Вони піднімають одночасно руки потерпілого і витягують їх за його головою. Це викликає розширення грудної клітки, тобто відбувається немовби вдих. Потім через дві-три секунди руки потерпілого притискають до його грудної клітки і здавлюють її, тобто роблять немовби видих. Рух руками треба робити ритмічно, з рівними проміжками. Щоб ці рухи відповідали ритму нормального дихання, їх слід робити приблизно 16-18 разів на хвилину, відповідно до свого власного дихання. Якщо штучне дихання робить одна людина, вона стає на коліна за головою потерпілого, захоплює його руки вище кистей і виконує зазначені вище рухи.

Якщо руки потерпілого ушкоджені, то штучне дихання можна робити за методом Шефер. Для цього потерпілого кладуть пластом на живіт, повернувши його голову вбік, щоб він міг вільно дихати. Той, хто робить штучне дихання, стає на коліна так, щоб тіло потерпілого було між його ногами, кладе руки на нижню частину грудної клітки, щоб великі пальці розміщалися вздовж хребта, а решта на ребрах. Під час видиху треба нахилятися вперед і стискати грудну клітку, а під час вдиху випрямлятися і припиняти тиснення.

Спирт (50-100 мл 30% розчину). Останній сповільнює метаболізм метилового спирту та сприяє виведенню його з сечею та через легені в незмінному нетоксичному стані.

Етиловий спирт (син. етанол, винний спирт). Симптоми: у важких випадках глибока кома. Температура тіла знижена. Шкіра холодна, липка. Обличчя червоне або синюшне. Кон'юнктивальний рефлекс та реакція зіниць на світло збережені, зіниці звужені. Спостерігається блювання, мимовільні сечовипускання та дефекація. Дихання неглибоке, іноді з порушенням амплітуди та ритму (так зване дихання Чейн-Стокса). Пульс прискорений, слабкий. Артеріальний тиск низький. Може розвитись набряк легенів (клекіт при диханні, піна з рота). Смерть настає через припинення дихання та кровообігу. При обстеженні важкоотруєного слід мати на увазі можливість наявності травми, особливо черепно-мозкової. Перша допомога. Промивання шлунку. Свіже повітря. Вдихання аміаку. Всередину 5-10 крапель аміаку з водою. При гіперемії (почервонінні) обличчя - високе положення голови (має бути майже вертикальним), на голову покласти лід. Показана тепла ванна із подальшим обливанням голови прохолодною водою.

Антипятноль (містить діхлоретан, хлористий етилен). Симптоми: типова двохфазна дія. Спочатку прояви наркотичного впливу: головний біль, запаморочення, нудота, блювання, гіперемія (збільшення кровонаповненості) кон'юнктив. Блідість шкірних покривів. Іноді збудження. Після прийому великих доз - втрата свідомості. Смерть може настати внаслідок припинення дихання при зростаючих явищах серцево-судинної недостатності. Якщо хворий виходить зі стану наркозу, то розвивається друга фаза - гастроентерологічна. Часте блювання, пронос, іноді з кров'ю, біль в животі. У цій стадії відбувається важке ураження печінки та нирок. Розвивається гостра печінково-ниркова недостатність із жовтяницею та відсутністю сечовиділення (анурією), що може спричинити смерть. Перша допомога. При гострому інгаляційному отруєнні вивести хворого із забрудненого отруйними випарами приміщення, вдихання кисню або вуглекислого газу. При надходженні всередину - промивання шлунку, сольові послаблюючі, сорбенти, госпіталізація.

Антифриз (суміш етиленгліколю та пропіленгліколю). Симптоми: перша стадія - людина відчуває сп'яніння, що поступово посилюється. Ейфорія, гіперемія обличчя. Хитка хода, метушливість. Біль у ямці під грудьми, нудота, блювання. Через 6-8 годин розвивається друга стадія - нервова, мозкова. Іноді велике збудження, потім затьмарення свідомості. Кома. Напруженість потиличних м'язів. У важких випадках - відсутність рефлексів, зіниці не реагують на світло. Мимовільне сечовипускання та дефекація, глибоке шумне дихання. Ця фаза може закінчитися смертю. У легких випадках отруєння свідомість поступово прояснюється, загальний стан поліпшується і хворий одужує. У важких випадках через 2-4 дні, а іноді і пізніше розвивається третя стадія - гострої печінково-ниркової недостатності. Погіршується, а згодом і зовсім припиняється виділення сечі. Сильна спрага. Зростає артеріальний тиск. Відчувається різкий запах сечовини з роту. Одночасно збільшується печінка, може з'явитись жовтяниця. Наступає смерть. Перша допомога: промивання шлунку 2% розчином гідрокарбонату натрію із подальшим введенням послаблюючої солі (30 г сульфату натрію) сорбентів. Введення великої кількості розчину гідрокарбонату натрію, 50-100 мл 30% розчину етилового спирту. У харчовому раціоні різко обмежити білкові, продукти. Кислоти міцні: азотна, сірчана, соляна, "царська горілка" (суміш соляної та азотної кислот), паяльна кислота (розчин хлористого цинку в соляній кислоті), оцтова кислота (оцтова есенція). Симптоми: слизова оболонка губ, порожнина рота та зіву, задня стінка глотки обпечені, набряклі, місця опіків покриті нальотом, струпи різного забарвлення залежно від кислоти, що викликала опік (сіро-чорний при опіку сірчаною кислотою, жовтий - азотною, білуватий - соляною, світло-сірий або бурий - оцтовою), часто бувають опіки шкіри обличчя біля роту, шиї. Біль у місцях опіку. Ковтання та проходження страви (навіть рідини) стравоходом різко болісне, спочатку сильно утруднене (іноді до повної непрохідності) через набряк слизової стравоходу та його спазму. Посилене слиновиділення. Блювання кислими масами із домішками крові. Потерпілий збуджений, стогне. Різкий біль в епігастральній області. Може розвинутись шок. Часто спостерігаються опіки дихальних шляхів із набряком надгортанника, гортані, трахеї. Підвищується температура тіла. При важких отруєннях оцтовою кислотою виникають симптоми гемолізу (руйнації еритроцитів), жовтяниця, гостра ниркова недостатність. Смерть може наступити внаслідок ниркової недостатності, асфіксії або від опіків та набряку дихальних шляхів. Перша допомога. Обережне промивання шлунку невеликими до 300 мл порціями холодної води. Домішки крові не є перешкодою при цій процедурі. По можливості - медикаментозне знеболення ін'єкціями наркотичних засобів. При попаданні кислоти на шкіру - змивання струменем води, сірчану кислоту слід до промивання зняти шматочком бинта. Ковтання шматочків льоду. Лід на живіт. Полоскання порожнини рота та горла слабими розчинами дезинфікуючих засобів (фурациліну, соди, риванолу). Луги їдкі: їдкий натр (гідрат окису натрію, каустична сода), їдкий калій (гідрат окису калію), вапно. Отруєння лугами призводить до важчого місцевого ураження, ніж кислотами, але їх резорбтивна (всмоктувальна) дія порівняно невелика. Допомога така ж, як при отруєннях кислотами. Мідний купорос (мідь сірчанокисла). Діє місцево, подразнюючи та припікаючи. Є сильною гемолітичною отрутою. Симптоми: нудота, блювання виділеннями зеленого кольору, металевий смак у роті, біль у животі, часті рідкі випорожнення з домішками крові, запаморочення, слабість. Тахікардія (збільшення частоти серцевих скорочень). У важких випадках шок, що може спричинити смерть, гемоліз, що розвивається, може обумовити зростаючу анемію (недокрів'я) та уремію (сеча в крові), гостру ниркову недостатність, що призводить до смерті. Іноді буває профузна шлункова кровотеча із виразок слизової шлунку. Перша допомога. Введення всередину розчину жовтої кров'яної солі (ферроціанату калію), яка утворює при взаємодії з мідним купоросом розчинну сіль міді. Вживання молока та яєчного білка; обов'язкове подальше промивання шлунку. Нашатирний спирт (аміак). Симптоми: див. кислоти міцні. Летючістю нашатирного спирту обумовлене ураження дихальних шляхів: набряк голосової щілини, різкий кашель, відчуття ядухи, гострий трахеобронхіт та набряк легень. Сльозоточивість. Смерть настає від асфіксії. Перша допомога - див. кислоти міцні. Окис вуглецю (СО, чадний газ). Головні джерела отруєнь світильний газ, чадний газ, що містить продукти неповного згоряння вуглеводів, вихлопні гази двигунів внутрішнього згоряння. Симптоми: головний біль, запаморочення, нудота, блювання, біль у грудях, прискорене дихання, шум у вухах, миготіння в очах. Не виключені психічні порушення типу маніакальних станів, напади збудження. Зростання слабкості, особливо в нижніх кінцівках. Сонливість. Втрата свідомості, глибока кома. Зіниці спочатку вузькі, потім поступово розширюються, реакція на світло зникає. Шкіра обличчя червона, губи вишнево-червоні. Дихання неглибоке. Тахікардія. Артеріальний тиск може знизитися. Підвищення температури тіла до 40°С і більше, можливо центрального походження. Але навіть після кількох днів такого важкого стану можливе одужання. Смерть може настати внаслідок припинення дихання або недостатності кровообігу в перші години отруєння, частіше - на другий день. При виході із коми у хворого можуть залишитись пізні ускладнення, пов'язані перш за все зі змінами в мозку. При наявності коми отруєння СО треба не переплутати із отруєнням винним спиртом, снодійними засобами, травмами голови. Діагностика базується на анамнезі, оцінці оточуючих обставин, якщо є кровотеча, то характерним для цього отруєння є світло-червоне забарвлення та рідкий стан крові. Перша допомога. Винести потерпілого з приміщення на свіже повітря. Дати подихати 100% киснем, або карболеном. Зробити штучне дихання, дати міцний чай або каву. При збудженні зробити теплу ванну, покласти грілку до ніг. Хворому забезпечити спокій. Ртуть. Металева ртуть при попаданні її в організм людини є неотруйною. Токсичними є пари ртуті, що утворюються вже при кімнатній температурі, особливо ртутні солі. Найотрутнішою є сулема (двохлориста ртуть). Симптоми: гострий гастроентерит (біль у кишечнику, нудота, блювання, пронос), відсутність сечовиділення із різким зростанням вмісту продуктів азотистого обміну в крові. Ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунку. Домішки крові у випорожненнях. Іноді домішки крові у блювоті, що спостерігається через 15-30 хвилин після отруєння. Пекучий біль у роті, стравоході, у епігастральній області і по всьому животі. Слинотеча, металевий смак у роті. При важкому отруєнні у першу добу розвивається шок, що може стати причиною швидкої смерті. Перша допомога. Вживання молока, яєчного білку, активованого вугілля, обов'язково викликати блювання, через 10 хвилин після чого обов'язково промити шлунок із подальшим введенням сольового послаблюючого. Фосфорорганічні сполуки (ФОС) (інсектициди - хлорофос, карбофос, тіофос, метафос, бойові отруйні речовини - зарін, заман, vi-гази). Висока токсичність фосфорорганічних сполук пов'язана із здатністю блокувати фермент холінестеразу, яка розщеплює ацетилхолін - медіатор передачі нервових імпульсів у парасимпатичному відділі нервової системи. Внаслідок цього накопичується ацетилхолін, що призводить до перезбудження вказаного відділу. Симптоми: 1) мускариноподібна дія: звуження зіниць (міоз), сльозотеча, нервове кліпання повік, нудота, блювання, спастичні болі в животі, пронос, слинотеча, значне потовиділення, виділення бронхіального секрету, брадикардія (сповільнення діяльності серця); 2) нікотиноподібна дія: м'язова слабкість, дрібні посмикування окремих груп м'язів (фібриляція), тоніко-клонічні судоми; 3) дія на ЦНС: відчуття страху, головний біль, судоми, кома. Розрізняють три періоди дії ФОС на центральну нервову систему: період збудження, гіперкінезів (неконтрольованих рухів) та судом, коми. У кожному подальшому періоді симптоми дії ФОС посилюються. Особливо серйозним є виділення великої кількості бронхіального секрету, що може призвести до розвитку набряку легень. Важка задуха з прискореними дихальними рухами (30-40 за хвилину). Артеріальний тиск може значно зрости. Затримується виділення сечі, що сприяє переповненню сечового міхура. Надалі може розвиватися колапс. Смерть наступає внаслідок зупинки дихання із подальшою зупинкою кровообігу. Перша допомога. При попаданні отрути через рот обов'язкове промивання шлунку із подальшим введенням розчину сольового послаблюючого. Не давати молока! Бажано якомога швидше ввести антидоти - реактиватори холінестерази, що є в індивідуальних аптечках цивільної оборони, та атропін. Терміново госпіталізувати. Снодійні засоби барбітурового ряду: барбаміл (амітал-натрій), веронал (барбітал), люмінал (фенобарбітал), мединал (барбітал-натрій), нембутал, гексенал. Симптоми. При легких отруєннях та у перші години важких інтоксикацій типовою є наркотична дія без порушення дихання та кровообігу, сонливість, слабість, загальмованість. При подальшому всмоктуванні вказаних речовин отруєння переходить у важку форму із розвитком коми. Обличчя спочатку почервоніле, а згодом набуває сіруватого і синюшного кольору. Дихання неглибоке, спочатку уповільнене, згодом прискорене. Ознаки зростаючої недостатності кровообігу (зниження артеріального тиску, частий слабкий пульс). Іноді спостерігається підвищення температури тіла (до 400С і більше) центрального (мозкового) походження. Смерть настає від зупинки дихання. Перша допомога. Термінове промивання шлунку. Контроль за станом дихальних шляхів (у стані коми можлива аспірація блювотних мас, западання язика). Хворого кладуть на бік, розгинають шию, висувають вперед нижню щелепу. При необхідності - штучна вентиляція легенів.

2. Перша допомога при травмах (переломи, вивихи, поранення)

1. Основні причини і ознаки травм і кровотеч. Само- і взаємодопомога при них. 2. Причини і ознаки опіків. Види опіків і невідкладна допомога при них. 3. Долікрська допомога при електротравмі. 4. Поняття про десмургію

В ожеледицю різко збільшується кількість травм, які супроводжуються переломами. Особливо треба бути обережними людям похилого віку. Перелом призводить до порушення цілосності кісток, їх уламки можуть залишатися на місці або зміщуватися. Переломи бувають закриті (без ураження шкіри) і відкриті (з раною над місцем перелому). Надаючи першу допомогу, перш за все необхідно з'ясувати у потерпілого, якщо він в свідомості, або в очевидців надзвичайної події про одержану травму. Потім слід оглянути потерпілого, звертаючи особливу увагу на положення і рухомість кінцівок. Якщо відбувся перелом, потерпілий відчуває різкий біль і обмеження рухів, з'являються припухлість, деформація кінцівок, яка викликається зміщенням кісткових уламків, синяки, іноді чути хруст в місці перелому внаслідок тертя кісткових уламків. При відкритому переломі не можна намагатися видалити з рани кісткові уламки або вирівнювати їх. Обережним поверхневим промацуванням необхідно визначити місце найбільшої болючості, воно відповідає локалізації перелому. Необхідно пам'ятати, що не можна самим перевіряти рухомість кісткових уламків, вправляти їх, щоб не пошкодити м'які тканини, судини, нерви і причинити потерпілому додатковий біль, який може призвести до розвитку шоку. При підозрі на перелом першу допомогу надають в такому ж обсязі, як і при явному переломі. При закритому переломі слід вжити заходи, щоб попередити подальше зміщення уламків, зменшити травмування м'яких тканин їх кінцями, усунути або зменшити біль. При відкритому переломі, коли уламки кісток виступають в рану, слід зразу ж зупинити кровотечу і накласти стерильну пов'язку. Ці дії допоможуть попередити розвиток шоку від крововтрати, а також додаткове інфікування рани. Основне, що необхідно зробити, - забезпечити нерухомість (імобілізацію) пошкодженої кінцівки. Для цього можна використати косинку, бинти, вату, ремінь, готові або імпровізовані шини. При переломі передпліччя руку згинають в лікті під прямим кутом. Пальці напівзігнуті, підкладають під них валик з марлі або вати. Шину накладають на два суглоби, розташовані вище і нижче перелому. При переломі плеча фіксують плечовий і ліктьовий суглоб.

При переломі променевої кістки в "типовому місці".

Серед всіх пошкоджень скелета переломи кісток кисті і передпліччя складають приблизно 40-55%. Відбувається це тому, що, падаючи, людина інстинктивно виставляє руку, намагаючись пом'якшити удар. А найслабкіше місце променевої кістки - променезап'ястковий суглоб. Це її анатомічна особливість. Тому саме тут частіше всього буває перелом. Його називають переломом в типовому місці. Перш за все пошкодженій руці необхідно створити спокій. Для цього її згинають в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а кисть повертають долонею до тулуба, дещо зігнувши пальці. Для фіксації руки в цьому положенні можна використовувати дощечки, міцний картон, декілька зв'язаних лозин.

Накладають такі імпровізовані шини по тильній і долонній поверхні передпліччя, обов'язково захоплюючи і ліктьовий суглоб. Шину зафіксовують бинтом, шарфом, рушником, сорочкою або простирадлом. Пов'язку не слід накладати надмірно туго, це може викликати анемію пальців кисті або збільшити набряк. Якщо немає можливості відразу звернутися за допомогою до лікаря, слід обкласти пошкоджене місце шматочками льоду або снігу в поліетиленовому пакеті або покласти холодний металевий предмет. Але не грілку, праску, гарячий пісок, поскільки це буде збільшувати набряк. Якщо біль буде сильний, можна прийняти аналгін, седалгін, попередньо подрібнивши його. До тих пір, поки не знімуть гіпс, накладений в лікувальному закладі, необхідно тримати руку в косиночній пов'язці. Під час сну намагатися надати їй підвищеного положення.

Опускати руку донизу не можна, поскільки набряк від цього збільшується. Для кращого загоювання перелому вже з перших днів починають виконувати легкі рухи пальцями. Приблизно через тиждень можна робити нескладну роботу - витирати пил, перебирати крупу..., але не можна форсувати навантаження. Не можна намагатися піднімати і переносити вантажі. Не тому, що перелом може повторитися. Під впливом тягаря м'язи ніби "розкріпачуються", в них обмежується циркуляція крові, що призводить до порушення їх повноцінного харчування і відновлення.

При переломі ключиці.

Не можна вправляти виступаючі під шкірою кісткові уламки! Перше, що необхідно зробити, це надати пошкодженій кінцівці потерпілого положення, при якому розслабляються м'язи плечового пояса і кісткові уламки стають менш рухомими. Це рятує від наростаючого болю, а саме основне - попереджує ймовірність пошкодження підключичного судинно-нервового пучка. Необхідно зігнути обидві руки потерпілого в ліктях, відвести назад надпліччя і закласти за його спину будь-яку палицю, щоб він утримував її в ліктьових згинах.

В такому положенні потерпілого слід доставити в лікувальний заклад. Якщо така травма відбулася у дитини або в чоловіка похилого віку, ушкоджену руку краще підв'язати косинкою під прямим кутом, що також сприяє розслабленню плечового пояса і зменшує рухомість кісткових фрагментів зламаної ключиці. Під час відновлюючого лікування і після зняття фіксуючої пов'язки приблизно протягом місяця не слід носити вантажів. Спати потрібно на жорсткому ліжку на спині. При переломі стегна фіксують три суглоби - кульшовий, колінний і гомілковостопний.

Якщо перелом закритий, шину краще накладати прямо на одяг, щоб попередити стискання шкіри, великих судин, нервів. Шину слід накладати швидко і обережно, щоб не спричинити потерпілому додаткового болю. Шину фіксують не дуже міцно, але надійно. Якщо немає предметів, які можуть бути придатні в якості шин, руку можна прибинтувати до тулуба, а ногу - до непошкодженої ноги. При переломах ребер для зменшення болю грудну клітку міцно перев'язують бинтами, рушником, простирадлом або надають потерпілому зручного для нього положення. При переломі кісток таза потерпілого необхідно покласти на спину на тверду рівну поверхню, зігнувши його ноги в колінах, дещо розвести їх в боки і підкласти валик під коліна (поза "жаби").

При пошкодженні хребта найбільш небезпечним ускладненням є частковий або повний розрив спинного мозку. Тому потерпілого необхідно обережно покласти на рівну горизонтальну поверхню (підлога, щит, широка дошка).

Не можна намагатися посадити його, поставити на ноги, примушувати пересуватися і рухатися. Якщо після травми потерпілий лежить навзнак, дихання і кровообіг у нього збережені, необхідно лишити його в цьому положенні до приїзду "швидкої допомоги". При пошкодженні шийного відділу хребта і переломах кісток черепа потерпілого укладають на спину на жорстку поверхню, а голову і шию фіксують з боків двома валиками із згорнутої одежі, ковдри, подушок.

Переломи щелеп - розповсюджена травма. При цьому мова і ковтання затруднені, відмічається сильний біль, рот не закривається. Щоб створити нерухомість щелепи, на підборіддя накладають марлеву пов'язку, тури якої ідуть навколо голови і підборіддям. При переломі верхньої щелепи між верхніми і нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов'язкою через підборіддя фіксують щелепу.

При вивихах відбувається стійке зміщення суглобових поверхонь кісток. Переважно вивих супроводжується і розривом капсули суглоба. Для вивиху характерні укорочення або подовження кінцівок, наростаючий біль в суглобі, який різко посилюється при рухах, з утрудненням активних рухів і різке обмеження пасивних рухів. Змінюється і конфігурація суглоба: вивихнута кістка виступає на новому незвичному місці. При вивиху можуть бути пошкоджені зв'язки, судини, нерви. Вправляти вивих може тільки медичний працівник! Самим це робити не можна, поскільки невмілими діями можна ще більше травмувати зв'язки, судини, нерви.

Перша допомога

Перша допомога полягає перш за все в тому, щоб створити пошкодженій кінцівці нерухомість. Для цього накладають фіксуючу пов'язку або шину. Потім потерпілого треба обов'язково доставити в лікувальний заклад. Якщо сильний біль, то слід дати таблетку аналгіну або седалгіну. Щоб зменшити біль і набряк, рекомендується прикласти до місця вивиху грілку з холодною водою або змочений в холодній воді рушник. Вивих в плечовому суглобі - найбільш часта травма плечової кістки, це пояснюється анатомічними і функціональними особливостями цього суглоба. Вивих може відбутися не тільки при падінні на руку, але і при різкому русі рукою, наприклад, під час гри в баскетбол, волейбол, теніс. Ознака вивиху плечової кістки в плечовому або ліктьовому суглобі - рука знаходиться у вимушеному положенні, м'які тканини ніби западають в ділянку пошкодженого суглоба. Потерпілий відчуває різкий біль, особливо при намаганні рухати рукою, і тому він вимушений підтримувати пошкоджену руку здоровою. Після вправлення вивиху потерпілий відчуває полегшення. Але, незважаючи на це, лікар обов'язково накладає гіпсову або м'яку фіксуючу пов'язку, а потім призначає відновлююче лікування, мета якого - зміцнення м'язів і зв'язок в пошкодженому суглобі. Якщо ці рекомендації ігнорувати і через 2-3 дні почати навантажувати руку, виконувати рухи в суглобі в повному об'ємі, вивих може повторитися. Але вже у важчій формі, наприклад, супроводжується не тільки розтягненням, а й розривом зв'язок і тяжчим пошкодженням капсули суглоба. Це призведе до того, що вивих стає звичним, тобто при найменшому незручному русі, навіть у сні від різкого повороту на бік він може повторитись. Звичний вивих нерідко потребує вже оперативного лікування. Вивих нижньої щелепи. Це стійке зміщення суглобових поверхонь у скроненижнє-щелепному суглобі. Воно може виникнути при надмірному розкриванні рота в момент позіхання, відкусування великого шматка хліба, при сміхові, а також при травмах обличчя. Вивихи нижньої щелепи бувають односторонні і двосторонні. Симптоми двостороннього вивиху: рот відкритий, щелепа висунута вперед, слинотеча, ковтання і мова затруднені. При односторонньому вивиху рот привідкритий і ніби перекошений, щелепа висунута вбік. Перша допомога Вивих, крім травматичного, можна вправити на місці. Потерпілого садять. Надаючий допомогу стає обличчям до нього, обгорнувши великі пальці руки бинтом або матерією, вводить їх в рот потерпілого, натискаючи на кут нижньої щелепи (задні кутні зуби), зміщуючи нижню щелепу вниз і назад, одночасно рештою пальців піднімаючи підборіддя.

При травматичному вивихові необхідно прикрити рот потерпілого носовою хусточкою, накласти пов'язку, яка підтримує щелепу, і доставити потерпілого в лікарню.

Травма ока

Якщо стався удар ока, то в якості першої допомоги на 15-20 хвилин необхідно прикласти до нього змочену холодною водою вату або чисту носову хусточку. Зовнішня оболонка ока при забої пошкоджується рідко, але ніжніші внутрішні його структури можуть сильно постраждати. Тому обов'язково потрібно звернутися до лікаря-окуліста для перевірки зору і огляду ока. Батьки повинні знати і пам'ятати, що нерідко травми очей у дітей трапляються, коли вони залишаються без догляду дорослих і граються з гострими і ріжучими предметами. А грудні малюки можуть поранити очі навіть своїми нігтями, якщо їх своєчасно не зрізати. Особливо небезпечні виробничі травми. При обробці металу, дерева, скла, цементу дрібні частки з великою силою відлітають від деталей, що обертаються, і, потрапляючи в око, пошкоджують рогівку, а нерідко пробивають і її склеру наскрізь. Травма ока супроводжується різким болем, світлобоязню і сльозотечею. Гострі сторонні тіла, які потрапили в око, видаляти повинен тільки медичний працівник, і звернутися до нього слід як можна скоріше, попередньо наклавши на пошкоджене око чисту пов'язку. В тих випадках, коли травма ока викликана полум'ям, парою, гарячим жиром, кип'ятком, розплавленим металом, необхідно терміново вимити обличчя з закритими очима, а потім добре промити очі під струменем чистої води. Не накладаючи пов'язки, потерпілого необхідно терміново доставити в лікувальний заклад. При опіку очей кислотами, лугами, аніліновими фарбниками, вапном і іншими хімічними речовинами слід терміново добре промити очі чистою водою протягом 15-20 хвилин, бажано під струменем, з розкритими повіками, а потім, не накладаючи пов'язки, терміново звернутися до лікаря. Сильні опіки очей можна отримати ультрафіолетовим промінням при алектрозварювальних роботах, в сонячні дні на фоні сніжного покриву, катаючись на лижах. Ознаки опіку проявляються через 6-8 годин. Біль, світлобоязнь, сльозотеча, почервоніння кон'юктиви. Переважно через 2-3 дні ці явища проходять, але все ж таки слід обов'язково показатися окулісту. Пам'ятайте! При пошкодженні ока можливе різке зниження зору, аж до повної сліпоти. Чим скоріше людина звернеться до спеціаліста, незалежно від важкості травми, тим більше надії на успіх. Тільки спеціаліст може визначити характер і ступінь пошкодження ока, правильно надати допомогу і попередити можливі тяжкі ускладнення і втрату зору. Простіше і легше попередити очний травматизм, ніж боротися з його наслідками. На виробництві, наприклад, потрібно виконувати правила техніки безпеки, користуватися спеціальними захисними окулярами, обладнати робоче місце захисною сіткою, екранами, пилоусмоктувачами. А в побуті проявляти необхідну обережність і особливу увагу приділяти дітям.

Перша допомога при пораненнях

При будь-якому пораненні дуже велику небезпеку являє забруднення рани (інфікування). Мікроби потрапляють в рану не тільки з предмета, яким вона нанесена, але також зі шкіри, одягу потерпілого. Тому при наданні першої допомоги необхідно послідовно дотримуватися двох головних вимог: зупинити кровотечу і зберегти рану від забруднення. Це залежить від правильної обробки рани, для чого необхідно мати стерильний перев'язочний матеріал (марля, серветки, вата, бинти) і який-небудь дезинфікуючий засіб (розчин йоду, перекис водню, розчин марганцевокислого калію, бриліантової зелені). Перш ніж почати обробку і перев'язку рани, необхідно помити руки і обробити їх спиртом. Шкіру навколо рани 2-3 рази протерти марлею або ватою, змоченою дезинфікуючим розчином, починаючи від краю рани до периферії.

Забої рекомендується змащувати зеленкою або розчином йоду, заклеїти бактерицидним пластиром. При розчавлених пораненнях з розм'ятими краями після надання першої допомоги потерпілого обов'язково доставляють в медичний заклад для профілактичного введення сироватки, яка попереджує таке ускладнення як правець. Якщо є колота рана, потерпілого обов'язково повинен оглянути лікар, щоб виключити травму внутрішніх органів або проникаючого поранення. Лікування ран при укусі скаженої собаки потребує використання сироватки для профілактики сказу, а при укусі отруйних змій і павуків - введення засобів, нейтралізуючих отруту. Тому таких потерпілих як можна скоріше доставляють в лікувальний заклад. Надаючи першу допомогу при пораненнях, не можна: ¦ промивати рану спиртом, розчином йоду, це може викликати опіки; ¦ відривати прилиплі шматочки одягу; ¦ засипати рану ліками у вигляді порошків, змащувати її будь-якими мазями або маслом; ¦ класти вату безпосередньо в рану; ¦ видаляти сторонні тіла, а при випаданні внутрішніх органів - вправляти їх в рану (можна тільки закрити їх стерильним матеріалом).

3. Перша допомога при гострих розладах дихання

1. Види розладів дихання. Основні причини і ознаки виникнення задухи. Невідкладна допомога при різних розладах дихання. Особливості невідкладної допомоги дітям. 2. Причини виникнення алергічних станів і невідкладна допомога при них. 3. Основні серцево-судинні розлади, причини, ознаки і невідкладна допомога. 4. Причини переохолодження, перегрівання, основні симптоми і невідкладна допомога.

Бронхіальна астма - захворювання, яке характеризується приступами раптової задишки внаслідок спазму (звуження дрібних бронхів). У розвитку бронхіальної астми велике значення має підвищена чутливість до певних речовин - алергенів (алергенна реакція). Так, приступи бронхіальної астми можуть бути викликані запахом сіна, деяких квітів, вовни, пір'я, кінського поту, а також вживання деяких харчових продуктів: риби, яєць, суниць та ін. Алергенами можуть бути і різні бактерії (стрептококи, стафілококи, пневмококи тощо). Охолодження організму, вогке приміщення, вологий клімат теж сприяють виникненню астматичного приступу. Іноді перед приступом бронхіальної астми хворий відчуває стиснення в грудях і відмічає утруднене дихання, але звичайно приступ виникає раптово, частіше вночі, і супроводжується різкою задишкою. Для полегшення дихання хворий сідає, спирається руками на ліжко, стіл або на свої стегна, щоб фіксувати плечовий пояс, завдяки чому допоміжні дихальні м'язи теж беруть участь у диханні. Під час приступу відмічається короткий вдих і дуже сповільнений видих. Видих буває настільки утруднений і тривалий, що наступний вдих виникає до його закінчення, у зв'язку з чим грудна клітка розширюється внаслідок розтягнення легеневих альвеол повітрям. Виникає гостра емфізема легень. Хворий не рухається, уникає їжі і навіть розмови, оскільки найменший рух посилює задишку. Його обличчя стає одутлим; напруження м'язів викликає венозний застій, внаслідок чого синіють губи. Повітря з силою виходить із звужених бронхів; тому дихання супроводиться свистом і хрипом, які чути на відстані. Під кінець приступу, часто з кашлем, виділяється в'язке, слизувате харкотиння. Іноді сильний кашель супроводиться блюванням, приступи бувають тривалими або закінчуються протягом кількох хвилин; в окремих випадках приступ триває кілька годин, а іноді й кілька днів. Приступи можуть бути щоденними, навіть повторюватися кілька разів на день. Часті приступи ослаблюють і виснажують організм, пригнічуюче діють на психіку хворого. Тривалі і часті приступи ведуть до розвитку хронічного бронхіту й емфіземи. У тяжких випадках хворі стають непрацездатними. Іноді при тяжкому тривалому приступі, що не купірується настає смертельний кінець.

Перша допомога

Під час приступу хворого треба зручно посадити в ліжку або в кріслі, звільнити його від одягу, який йому заважає. Необхідно, щоб у кімнаті було свіже повітря, але, відчиняючи вікно в холодну пору року, слід тепло вкрити його. Іноді, поспішаючи, забувають про це й остужують хворого. Рекомендується на грудну клітку поставити банки або гірчичники. Іноді добре діють гарячі водяні або гірчичні ножні і ручні ванни. Круп (гострий ларингіт) - запалення гортані і звуження її просвіту, що супроводжується періодичною появою хриплого голосу, "гавкаючим" кашлем і утрудненим диханням (задишкою). Спостерігається частіше всього у дітей, особливо у віці від 1 до 5 років. Розрізняють круп справжній і несправжній. Справжній круп виникає при дифтерії, несправжній - при гострих респіраторних захворюваннях, грипові. Незалежно від причини, що викликала круп, в основі його лежить скорочення м'язів гортані. При крупі слизова гортані запалена і набрякла. При вдиху повітря подразнює запалену слизову оболонку гортані, викликаючи скорочення її м'язів. У результаті просвіт гортані звужується, дихання затрудняється. При крупі запалюються також голосові зв'язки, звідси і грубий хриплий голос, і "гавкаючий" кашель. Справжній круп. У хворого дифтерією появляється охриплість голосу, грубий "гавкаючий" кашель, утруднене дихання. Явища хвороби швидко наростають. Охриплість підсилюється аж до повної втрати голосу, а в кінці першого - на початку другого тижня хвороби розвивається розлад дихання. Дихання стає відчутним на відстані, розвивається задишка, дитина синіє, швидко слабне, падає серцева діяльність, і, якщо не буде надана своєчасна допомога, може наступити смерть. Несправжній круп. Найчастіше зустрічається в холодний період року. На фоні грипу, гострих респіраторних захворювань, кору, скарлатини, вітряної віспи, стоматиту появляється утруднене дихання, "гавкаючий" кашель, хриплість голосу. Нерідко явища крупу бувають першими ознаками захворювання. На відміну від дифтерійного крупу утруднене дихання виникає раптово. Частіше за все дитина, що лягала спати здоровою чи із незначним нежитем, прокидається раптово вночі: у неї спостерігається грубий "гавкаючий" кашель, може розвинутися задишка. Часто діти налякані, неспокійні, і це ще більше підсилює задишку. При несправжньому крупі майже ніколи не наступає повна втрата голосу. Явища задишки можуть швидко проходити або тривати декілька годин. Приступи інколи повторюються і в наступну добу.