Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії кримінальним правопорушенням проти волі, честі та гідності особи як один із факторів концепції цивільної безпеки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії кримінальним правопорушенням проти волі, честі та гідності особи як один із факторів концепції цивільної безпеки в Україні

Кришевич Ольга Володимирівна

кандидат юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права, Національна академія внутрішніх справ

Матюшенко Олена Іванівна

кандидат наук з державного управління, завідувач кафедри кримінального права, Національна академія внутрішніх справ

Анотація

Війна загострила питання цивільної безпеки, як одного з ключових аспектів забезпечення життєвої безпеки громадян, тому саме цивільна безпека покликана створити дієву систему цивільного захисту, яка спроможна забезпечити захист населення від небезпек і надзвичайних ситуацій. Забезпечення безпеки людини, суспільства та держави від загроз і викликів - сьогодні найбільш пріоритетне завдання всіх інститутів державної влади в Україні, але необхідно врахування сучасних глобалізаційних викликів і криміногенних загроз, що негативно впливають на безпеку суспільства у питанні запобігання кримінальним правопорушенням проти волі, честі та гідності особи. Головний фактор розглянутого питання дослідження є розгорнутий понятійний аспект щодо імплементації відповідних положень міжнародних договорів у національне законодавство, порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо кримінальної відповідальності. Вивчення кримінального права інших краін необхідне не лише в суто пізнавальних цілях, хоч це є важливим елементом правової культури. Аналізуючи будь-яке кримінальне правопорушення, завжди виникає інтерес щодо вивчення зарубіжного досвіду щодо кримінальної відповідальності за це посягання, тому не виключенням кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи, зокрема це торгівля людьми, насильницьке зникнення і жебрацтво. Як приклад, за оцінками ООН, проблема транснаціональної злочинності, пов'язаної з торгівлею людьми, має глобальний характер і стоїть на 3-му місці після торгівлі зброєю та наркотиками. У ході дослідження установлено основні тенденції правового розуміння та нормативного закріплення норми, що передбачає кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення, торгівлю людьми та жебрацтво, в законодавствах різних держав. Україна враховує завдання у сфері гармонізації національного кримінального законодавства з ратифікованими ВРУ міжнародними договорами де зазначено, що визначення шляхів виконання обов'язку щодо криміналізаціі' насильницького зникнення особи як кримінального правопорушення проти особистоі' свободи з урахуванням розмежування відповідальності за таке суспільно небезпечне діяння з існуючими статтями Особливоі' частини КК Украіни, що встановлюють відповідальність за окремі посягання, які полягають у незаконному позбавленні особистоі' свободи особи, крім того спираючись на виконання міжнародних зобов'язань за договорами, учасником яких є наша держава, та гармонізації' вітчизняного законодавства з міжнародним гуманітарним правом.

Ключові слова: цивільна безпека, насильницьке зникнення, нормативно-правовий акт, кримінальне правопорушення, воля, честь, гідність, кримінальна відповідальність, воєнна безпеки, торгівля людьми, національне законодавство, міжнародне законодавство.

Abstract

Kryshevych Olha Volodymyryvna Candidate of legal sciences, professor, professor of the Department of Criminal Law, National Academy of Internal Affairs

Matiushenko Olena Ivanovna PhD in Public Administration, Head of the Department of Criminal Law, National Academy of Internal Affairs

FOREIGN EXPERIENCE IN CRIMINAL LAW COUNTERACTION TO CRIMINAL OFFENSES AGAINST THE WILL, HONOR AND DIGNITY OF A PERSON AS A FACTOR IN THE CONCEPT OF CIVILIAN SECURITY IN UKRAINE

The war has exacerbated the issue of civilian security as one of the key aspects of ensuring the life safety of citizens, so it is civilian security that is called upon to create an effective civil protection system that is able to protect the population from dangers and emergencies. Ensuring the security of a person, society and the state from threats and challenges is today the highest priority task of all public authorities in Ukraine, but it is necessary to take into account modern globalization challenges and criminal threats that negatively affect the security of society in the prevention of criminal offenses against the will, honor and dignity of a person. The main factor of the research question under consideration is the detailed conceptual aspect of the implementation of the relevant provisions of international treaties into national legislation, and a comparative analysis of foreign countries' legislation on criminal liability. The study of criminal law of other countries is necessary not only for purely cognitive purposes, although it is an important element of legal culture. When analyzing any criminal offense, there is always an interest in studying foreign experience in criminal liability for this offense, including criminal offenses against the will, honor and dignity of a person, including human trafficking, enforced disappearance and begging.

As an example, according to UN estimates, the problem of transnational crime related to human trafficking is global in nature and ranks 3rd after arms and drug trafficking. The study identified the main trends in the legal understanding and regulatory consolidation of the norms criminalizing enforced disappearance, human trafficking and begging in the laws of different countries. Ukraine takes into account the task of harmonization of national criminal legislation with international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine, which states that the determination of ways to fulfill the obligation to criminalize enforced disappearance of a person as a criminal offense against personal freedom, taking into account the delimitation of liability for such a socially dangerous act with the existing articles of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine establishing liability for certain offenses consisting in unlawful deprivation of personal freedom of persons

Keywords: civilian security, enforced disappearance, legal act, criminal offense, will, honor, dignity, criminal liability, military security, human trafficking, national legislation, international legislation, begging.

Постановка проблеми

кримінальна відповідальність торгівля людьми

Поточною загрозою національній безпеці та національним інтересам України відповідно до Стратегії національної безпеки України «Безпека людини - Безпека країни» (затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020) є сучасна модель глобалізації, що уможливлює поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції тощо. При цьому, відповідно до Національної стратегії у сфері прав людини (затверджена Указом Президента України від 24.03.2021 № 119/2021) важливим є забезпечити доступ до ефективного правового захисту іноземців та осіб без громадянства, біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, що перебувають під юрисдикцією України.

В сучасних умовах, на тлі збройної агресії' з боку Росіиськоі' Федерації', безпека Украіни є наиголовнішою метою та завданням нашоі' держави, а особлива воєнна. Безпека є не тільки станом захищеності суспільства та держави, а і умова, що впливає на життєздатність всього соціуму, як стан захищеності суспільних відносин від різних загроз спричинення шкоди. Національна безпека держави це відповідна цілісна система самостіиних, ієрархічних елементів, а за своєю суттю підсистем з коригуючими взаємозв'язками як в середні системи між іі'елементами, так і з навколишнім середовищем. Безумовно, одним з наиважливіших структурних елементів національної безпеки держави є іі' воєнна безпека, тому що мова иде про існування держави як політичного інституту. Конституція Украіни наголошує на важливості категорій свободи, честі, гідності, причому свобода, воля, честь і гідність на одній площині та одне без другого, оскільки втрачає сенс і люди є вільні та рівні у своіи гідності та правах (ст. 21); людина, іі'життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Украіні найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а кримінальним законодавством Украіни встановлюється відповідальність за найнебезпечні посягання на волю, честь та гідність особи і підкреслюючи іХ важливість як для конкретного індивіда, особи, людини так і суспільства в цілому. Об'єктом кримінально протиправного посягання є особиста свобода людини та розосередженість відповідальності за аналізовані діяння в розділі ІІІ Особливої частини КК Украіни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання кримінально-правової характеристики кримінальних правопорушень проти волі, честі та гідності висвітлювались у працях А. Андрушко, М. Акімов, К. Задоя, В. Іващенко, О. Наумова, В. Цвікі, М. Хавронюк, В. Бортника, О. Наумової, А. Орлеана, В. Підгородинського, А. Політової, О. Субботенко та ін, але в роботі більше уваги зосередимо на міжнародному аспекті.

Формулювання мети статті. Метою статі є дослідження понятійного апарату щодо протидії кримінальних правопорушень проти волі, честі та гідності особи в ракурсі одного з факторів концепції національної цивільної безпеки висунення пропозицій щодо оптимізаціі' КК Украіни в частині регламентації' відповідальності за насильницьке зникнення, торгівлю людьми та жебрацтво за результатами вивчення відповідного зарубіжного досвіду.

Виклад основного матеріалу

Розглянемо кримінальні правопорушення такі як примусові зникнення, торгівля людьми, жебрацтво де відповідальність передбачено як за позбавлення волі або викрадення особи для сформулювання висновків в частині вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства у цій сфері.

Насильницьке зникнення осіб є одним із найпоширеніших злочинів, які системно і поки безкарно вчиняються представниками Російської Федерації на території України. Національною поліцією України надано інформацію, що у період з 24 лютого 2022 року до 07 лютого 2023 року зареєстровано 19967 заяв та повідомлень за фактами зникнення осіб безвісти за особливих обставин. З них станом на 07 лютого 2023 року у державному розшуку перебуває 19635 осіб [11]. оскільки в умовах тимчасової окупації не всі звертаються із заявою до правоохоронних органів України щодо зникнення родичів. Незаконне затримання осіб представниками держави-агресора здійснюється з метою встановлення повного контролю над населенням території і ліквідації потенційних осередків опору окупаційній владі, також затримують із метою подальшого обміну як комбатантів на військовослужбовців Росії. Серед категорій осіб, яких викрадають та незаконно затримують це: колишні учасники

АТО/ООС, члени їхніх родин, рятувальники, колишні чи діючі поліцейські, інваліди війни; керівники та посадові особи органів місцевого самоврядування, органів державної влади; учасники та організатори проукраїнських мітингів; журналісти, підприємці та медійні особи; священники, релігійні лідери; освітяни; керівники підприємств, фермери.

У зв'язку з тим, що заборона насильницьких зникнень склалася історично від воєнного кримінального правопорушення і до кримінального правопорушення проти людства, а згодом до порушення прав людини, національне законодавство повинно відображати сучасний стан заборони насильницьких зникнень згідно з міжнародним правом. На сьогодні насильницьке зникнення є проблемним питанням, яке отримало статус міжнародного, різні аспекти знаходять відображення в актах національного та міжнародного законодавства. Відзначимо, що насильницьке зникнення є серйозним порушенням прав людини та міжнародного права, тому міжнародне право визнає його злочином проти людяності, і ті, хто причетні до таких дій, можуть бути притягнуті до відповідальності перед міжнародними судами та трибуналами. На даний час 98 краін світу є учасниками Міжнародноіконвенціі' про захист осіб від насильницьких зникнень, крім того, 63 краіни - Україна у тому числі ратифікували цей документ. Крім того, щодо захисту від насильницького зникнення прийнято ряд міжнародних актів, зокрема, Резолюція 47/33 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року «Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення», Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницького зникнення, а також Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду[5]. Міжнародна конвенця про захист осіб від насильницьких зникнень від 20 грудня 2006 року передбачає в ст. 2 насильницьке зникнення як арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону [2]. Конвенція містить зобов'язання криміналізувати насильницькі зникнення. Проблема насильницьких зникнень є розповсюдженою у багатьох краінах світу, законодавці яких мають своі' уявлення щодо шляхів іі' вирішення. У більшості держав проблема насильницького зникнення має політичне підґрунтя та відображає готовність кожноі' держави вживати всіх необхідних заходів для протидії' цього кримінального правопорушення, а також забезпечення захисту потерпілих. А. Політова, проаналізувавши кримінальне законодавство зарубіжних держав, зазначила, що більшість КК не містять норм, які є ідентичними ст. 2 Конвенції', тільки у кримінальному законодавстві Азербаиджану є така норма [12]. Хоча ст. 4 Конвенції покладає на держави-учасниці вжити відповідних заходів для того, щоб насильницьке зникнення кваліфікувалося як правопорушення в її кримінальному праві [2]. Але, ст. 4 Конвенції' не вирішує питання, чи має відповідне визначення у національному законодавстві включати в себе елементи визначення насильницького зникнення, зазначені у Конвенції, також розробники Конвенції' не діишли домовленості, чи слід цей злочин кодифікувати як самостійне правопорушення. Держави, які не звертають належноі' уваги на проблему насильницьких зникнень є неприпустимою, оскільки кожна особа, яка постраждала від насильницького зникнення, повинна бути захищеною державою в рамках закону, а відсутність правової норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення, унеможливлює реалізацію потерпілою особою права на захист. При цьому держави, які відмовляються від включення насильницького зникнення як складу злочину до національного законодавства, звільняють себе від обов'язку забезпечувати захист основоположних прав та свобод людини і громадянина.

Стаття 2 Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень від 20 грудня 2006 року [2] визначає насильницьке зникнення як арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону [4]. 14 серпня 2015 року Україна приєдналась до цієї Конвенції та 12 липня 2018 року КК України доповнено статтею 146-1 «Насильницьке зникнення» [1]. Частина 1 ст. 146-1 КК України передбачає відповідальність за арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі, вчинене представником держави, в тому числі іноземної, з подальшою відмовою визнати факт такого арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі або приховуванням даних про долю такої людини чи місце перебування [1].

Також варто відзначити, що у підпункті і) ч. 2 ст. 7. Злочини проти людяності Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду, «насильницьке зникнення осіб» означає арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу, за їхньої підтримки чи за їхньою мовчазною згодою з подальшою відмовою визнати таке позбавлення волі або повідомити про долю чи місце перебування цих осіб з метою залишення їх без законодавчого захисту протягом тривалого періоду часу [3].Отже, наведені нами визначення на міжнародному та національному рівні вказують на різні тлумачення «насильницького зникнення». Так, беззаперечним є факт, що у цих визначеннях є спільні ознаки, серед яких: по-перше, арешт, затримання або викрадення осіб (позбавлення волі в будь-якій іншій формі); по-друге, вчинення цих діянь представником влади (державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу); по-третє, приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. Разом з тим, на нашу думку, є саме зазначена у визначенні у Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду [3] ознакою насильницького зникнення - «з метою залишення їх без законодавчого захисту протягом тривалого періоду часу» - має суттєве значення.

Не існує єдиного підходу щодо нормативного закріплення насильницького зникнення в національному законодавстві різних держав, оскільки різний понятійний аспект визначення місця насильницького зникнення серед інших злочинів, передбачених у національному кримінальному законі та існує декілька варіантів закріплення норми щодо насильницького зникнення. Оскільки деякі держави встановили у своєму національному законодавстві два окремі правопорушення: одне в контексті ст. 7 Римського Статуту, а інше позначає примусові зникнення, які мають місце не в результаті широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення [3]. Наприклад, КК Австрії' ст. 312b, яка передбачає правопорушення «Насильницьке зникнення особи» як злочин проти волі особи та ст. 321а, яка передбачає караність насильницьких зникнень, скоєних у рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення, як злочину проти людства [8]. Украіна враховує завдання у сфері гармонізації' національного кримінального законодавства з ратифікованими ВРУ міжнародними договорами де зазначено, що визначення шляхів виконання обов'язку щодо криміналізаціі' насильницького зникнення особи як кримінального правопорушення проти особистоі' свободи з урахуванням розмежування відповідальності за таке суспільно небезпечне діяння з існуючими статтями Особливої частини КК Украіни, що встановлюють відповідальність за окремі посягання. Слід звернути увагу на те, що КК Украіни містить одну норму, яка передбачає відповідальність за насильницьке зникнення передбачену ст. 146-1 КК України [1]. Насильницьке зникнення, вчинене навіть у вигляді одиничного нападу, є посяганням на ряд основоположних прав людини, серед яких і право на свободу, честь та гідність. Однак лише цим переліком прав не обмежується, тому доцільність існування норми, що передбачає кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення в розділі ІІІ Особливої частини КК Украіни залишається доволі спірним питанням. А запропонована законодавцем нова норма, в свою чергу, обмежує коло випадків, за яких можливе притягнення до кримінальної відповідальності.

Масова міграція тягне за собою інтернаціоналізацію суспільства та неминуче зіткнення в соціальному просторі приймаючої країни встановлених правових норм і традиційних цінностей та звичаїв іноетнічних та інокультурних груп, які не поспішають асимілюватися у цьому суспільстві та прийняти в повному обсязі чинні закони держави, культуру приймаючого соціуму. Культурна несумісність етнічних груп, що знаходяться на різних щаблях соціального та соціокультурного розвитку також виступає в якості одного з важливих факторів, що обумовлюють відтворення деліктності в сучасному суспільстві. У багатьох випадках невідповідність ціннісних установок стає однією з причин вчинення правопорушень і злочинів (у т.ч. тяжких) на території приймаючих держав стосовно іноземців. У зв'язку з цим зауважу, що в міжнародно-правових актах, зокрема, в Протоколі про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинуості, та в Конвенції' Ради Європи про заходи щодо протидії' торгівлі людьми поняття «торгівля людьми» охоплює здійснювані з метою експлуатаціі вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей [10]. Що стосується статті про відповідальність за торгівлю людьми в кримінальному законодавстві Украі ни вона також з'явилася завдяки імплементації' норм міжнародного права [4]. Що стосується національного законодавства, то у Розділі 3 Особливої частини стаття 149 КК України загалом відповідає вимогам Палермського протоколу та узгоджується з кримінальним законодавством більшості зарубіжних держав, хоча не дослівно відтворила, як і більшість іноземних держав наведений у протоколі перелік способів торгівлі людьми, а дещо модифікувала його. Таким чином, формулюючи диспозицію ч. 1 ст. 149 КК Украіни, украінськии законодавець поєднав міжнародно-правове розуміння сутності торгівлі людьми з такою формою цього кримінального правопорушення як власне торгівля людиною. Основними проблемами запобігання цьому виду кримінального правопорушення и виявлення иого є те, що не всі жертви можуть або бажають звернутися за захистом своі х прав, оскільки багато жертв просто не знають, куди звернутися за допомогою [9].

Проаналізувавши міжнародний та вітчизняний досвіду необхідно звернути на засади вдосконалення протидіі ' торгівлі людьми: удосконалення законодавства та дій правоохоронних органів; зміна статусу особи та підтримка групи ризику; підвищення рівня поінформованості громадськості, особливо осіб групи ризику; кваліфікована допомога потерпілим від торгівлі людьми.

За даними Міжнародної організації праці, діти активно втягнуті в трудову діяльність і найпоширенішими видами такої праці малолітніх є торгівля, збирання металобрухту і саме жебрацтво, тому необхідно посилення відповідальності батьків за те, що змушують дітей виходити на вулиці чи втягують їх у кримінальні правопорушення, принаймні врятує неповнолітніх від психологічних травм. Але треба наголосити, що втягнення передбачає свідоме рішення дитини, а використання стосується випадків, коли дитина є немовлям і не здатна усвідомлювати вчинки, тоді застосовуємо ст. 150-1 КК України [1]. Враховуючи юридичні тонкощі стосовно «втягнення» дітей у жебрацтво, чи то їх «використання», правоохоронцям складно довести провину, оскільки в більшості випадках бізнес на малюках-жебраках роблять їхні батьки, немовля нічого не скаже, а старші, не погодяться свідчити проти рідного тата або мами.

Висновки

Криміналізація насильницького зникнення відображає відповідний зарубіжний досвід, оскільки краіни - учасниці Конвенції' відповідально ставиться до такого роду посягань і визнання насильницького зникнення злочином проти людяності у всіх можливих випадках його вчинення (як ОДИНИЧНИЙ, ізольований акт або як широкомасштабний чи систематичний напад на цивільне населення), та закріплення иого як окремого кримінального правопорушення. Виконання зобов'язання щодо розшуку зниклих осіб є ефективним способом припинення насильницьких зникнень і страждань їхніх родичів.

Що стосується питання протидії' торгівлі людьми є: удосконалення національного механізму взаємодії'суб'єктів, які протидіють торгівлі людьми, підвищення кадрового потенціалу державних установ; сприяння в міжнародних розслідуваннях; унесення зміни до кк украіни, які привели визначення торгівлі людьми, у відповідність до вимог Європеиськоі'конвенції; передбачено кримінальну відповідальність за торгівлю людьми; підвищення рівня ідентифікації'постраждалих осіб і надання ім допомоги.

Література:

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III / Верховна Рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14.

2. Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень від 20 грудня 2006 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_l54#Text

3. Римський Статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_588#Text.

4. Про протидію торгівлі людьми : Закон Украіни від 20.09.2011 No 3739-VI. URL: https ://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/3739-17.

5. General Assembly. Implementation of resolution. A/HRC/1/1 4 entitled “Human Rights Council”.15 March 2006. P. 4. URL: https://digitallibrary.un.org/record/577822?ln=zh_CN

6. The Statute of the Iraqi Special Tribunal: Issued December 10th, 2003. URL: https://www.legal-tools.org/doc/70f869/pdf/.

7. Act to Introduce the Code of Crimes against International Law of 26 June 2002. Germany, International Criminal Code. How Does Law Protect in War? URL: https://casebook.icrc.org/ case-study/germany-international-criminal-code.

8. Lagislationonline. Criminal codes. URL: https://www.legislationline.org/documents/ section/criminal-codes/country/.

9. Аналіз судової практики з питань застосування законодавства Украіни щодо протидії торгівлі людьми. Киів. : Видавництво «Фенікс», 2019. 120 с.

10. Андрушко А.В. Теоретико-прикладні засади запобігання та протидії злочинам проти волі, честі та гідності особи: монографія. Київ: Ваіте, 2020. 560 с.

11. Мірошниченко В. Насильницькі зникнення на території України з 24 лютого 2022 року URL: https://t4pua.org/1428

12. Політова А.С. Трансформація насильницького зникнення в КК Украіни. Актуальні проблеми кримінального права: тези доп. IX Всеукр. наук.-теорет. конф. Киів, 2018. С. 252.

References:

1. Kryminal'nyy kodeks Ukrayiny [Criminal Code of Ukraine: Law of Ukraine dated April5, 2001]: Zakon Ukrayiny vid 05.04.2001 № 2341-III / Verkhovna Rada Ukrayiny. Retrieved from: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14. [in Ukrainian].

2. Mizhnarodna konventsiya pro zakhyst usikh osib vid nasyl'nyts'kykh znyknen' vid 20 hrudnya 2006 roku [International Convention on the Protection of All Persons from Enforced Disappearances of December 20, 2006]. Retrieved from: Uhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_l54#Text. [in Ukrainian].

3. Ryms'kyy Statut Mizhnarodnoho kryminal'noho sudu vid 17 lypnya 1998 roku [The

Rome Statute of the International Criminal Court of July 17, 1998]. Retrieved from:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text. [in Ukrainian].

4. Pro protydiyu torhivli lyud'my : Zakon Ukrayiny vid 20.09.2011 No 3739-VI [On Combating Human Trafficking: Law of Ukraine dated September 20, 2011]. Retrieved from:: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3739-17. [in Ukrainian].

5. General Assembly. Implementation of resolution. A/HRC/1/1 4 entitled “Human Rights Council”.15 March 2006. P. 4. Retrieved from:: https://digitallibrary.un.org/record/577822?ln= zh_CN [in Ukrainian].

6. The Statute of the Iraqi Special Tribunal: Issued December 10th, 2003. Retrieved from: https://www.legal-tools.org/doc/70f869/pdf/.[in Ukrainian].

7. Act to Introduce the Code of Crimes against International Law of 26 June 2002. Germany, International Criminal Code. How Does Law Protect in War? Retrieved from: https://casebook.icrc.org/case-study/germany-international-criminal-code. [in Ukrainian].

8. Lagislationonline. Criminal codes. Retrieved from: https://www.legislationline.org/ documents/section/criminal-codes/country/.[in Ukrainian].

9. Analiz sudovoyi praktyky z pytan' zastosuvannya zakonodavstva Ukrayiny shchodo protydiyi torhivli lyud'my (2019) [Analysis of judicial practice on the application of Ukrainian legislation on combating human trafficking]. Kyyiv. : Vydavnytstvo «Feniks». 120 s. [in Ukrainian].

10. Andrushko A.V. (2020) Teoretyko-prykladni zasady zapobihannya ta protydiyi zlochynam proty voli, chesti ta hidnosti osoby [Theoretical and practical principles ofpreventing and countering crimes against the will, honor and dignity of a person]: monohrafiya. Kyyiv: Vaite [in Ukraine]

11. Miroshnychenko V. (2022) Nasyl'nyts'ki znyknennya na terytoriyi Ukrayiny z 24 lyutoho 2022 roku [Enforced disappearances on the territory of Ukraine since February 24, 2022]. Retrieved from: https://t4pua.org/1428. [in Ukrainian].

12. Politova A.S. (2018) Transformatsiya nasyl'nyts'koho znyknennya v KK Ukrayiny [Transformation of enforced disappearance in the Criminal Code of Ukraine.]. Aktual'ni problemy kryminal'nohoprava: tezy dop. IX Vseukr. nauk.-teoret. konf. Kyyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru