Взаємодія органів державної влади з організаціями громадянського суспільства як шлях подолання суспільно-ціннісних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія органів державної влади з організаціями громадянського суспільства як шлях подолання суспільно-ціннісних конфліктів

Грєхов Владислав Анатолійович аспірант кафедри публічної політики Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Організації громадянського суспільства об'єднують різноманітні категорії громадян, що поділяють спільні суспільно-ціннісні засади. Попри те, що в Україні громадянський сектор є достатньо молодим та потребує остаточного інституційного формування, він є потужним чинником, що впливає на кристалізацію національної ідентичності та самосвідомості.

Партнерство органів влади та громадського сектору під час війни вийшло на новий рівень. Розуміючи силу національного єднання представники влади залучають громадський сектор до реалізації важливих та нагальних задач. Маючи надзвичайно високий рівень суспільної довіри інститути громадянського суспільства проводять загальнонаціональні збори грошових коштів та іншої благодійної допомоги, для забезпечення обороноздатності країни на надання допомоги всім громадянами, які постраждали під час військових дій.

Здатність представників організацій громадянського суспільства співпрацювати з владою, та впливати на прийняття суспільно-владних рішень є однією з ознак побудови демократичного суспільства. Активна громадянська участь у процесі прийнятті рішень є необхідною умовою існування демократії та її головно характеристикою. Партнерство органів державної влади з організаціями громадянського суспільства створює і надійний механізм подолання, а також запобігання суспільно-ціннісних конфліктів. Державна стратегія з інституційного розвитку громадянського суспільства продемонструвала свою результативність. Впроваджуючи інструменти взаємодії, чіткі терміни, плани та маркери оцінювання співпраці влади та громадського сектору. З моменту відновлення незалежності саме представники громадського сектору були тими драйверами суспільно- політичних змін і реформ, що потребувала країна. Разом з тим, в українському суспільстві спостерігається значне посилення напруженості, зростання протиріч, поглиблення та виникнення нових суспільно-ціннісних конфліктів і саме широке залучення інститутів громадянського суспільства до процесу прийняття владних рішень сприяло тому, що конфлікти мали поодинокий характер.

Малодослідженою залишається вагома роль неформальних громадських об'єднань у національно-державному самовизначенні України.

Ключові слова: суспільні цінності, конфлікт, організації громадянського суспільства, громадянський сектор, цінності, інституалізація, взаємодія.

Abstract

Hriekhov Vladyslav Anatoliyovych PhD student of the Department of public policy of the Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv

INTERACTION OF STATE AUTHORITIES WITH CIVIL SOCIETY ORGANIZATIONS AS A WAY TO OVERCOME SOCIOCULTURAL CONFLICTS

Civil society organizations bring together diverse categories of citizens who share common socio-cultural values. Despite being relatively young and in need of further institutional development in Ukraine, it is a powerful factor influencing the crystallization of national identity and self-awareness. During times of war, the partnership between government bodies and the civil sector has reached a new level. Recognizing the strength of national unity, government representatives involve the civil sector in addressing important and urgent tasks. With an exceptionally high level of social trust, civil society institutions organize nationwide fundraising and other charitable assistance efforts to support the country's defense and aid citizens affected by military actions. The ability of representatives from civil society organizations to collaborate with the government and influence the adoption of socio-governmental decisions is one of the indicators of building a democratic society. Active civic participation in the decision-making process is a necessary condition for the existence of democracy and is its main characteristic. The partnership between government bodies and civil society organizations creates a reliable mechanism for overcoming and preventing socio-cultural conflicts. The state's strategy for the institutional development of civil society has demonstrated its effectiveness. By implementing tools for interaction, clear timelines, plans, and assessment markers for cooperation between government and civil society. Since regaining independence, representatives from the civil sector have been the drivers of socio-political changes and reforms demanded by the country. At the same time, Ukrainian society has witnessed a significant increase in tension, the emergence of contradictions, and the deepening of existing socio-cultural conflicts. The broad involvement of civil society institutions in the decision-making process has contributed to the singular nature of these conflicts. The significant role of informal civic associations in Ukraine's national-state self-determination remains underexplored.

Keywords: social values, conflict, civil society organizations, civic sector, values, institutionalization, interaction.

Постановка проблеми

орган влади громадянське суспільство

Держава та громадянське суспільство в демократичній системі зобов'язані комунікувати та співпрацювати між собою, постійно покращуючи спосіб, яким вони взаємодіють. Без сильного громадянського суспільства, яке дозволяє людям вільно висловлювати свої думки, ділитися своїми переконаннями, об'єднуватися та брати участь у прийнятті рішень на різних рівнях влади, держава не може забезпечити належних умов для різних способів участі у демократичних процесах. Окрім того, саме участь громадянського суспільства (обговорення, оцінка, контроль, публічні консультації тощо) демократизує суспільно-політичне життя країни, зменшує корупціогенні фактори, підвищує прозорість дій органів влади, а також їх відповідальність. Разом з тим, партнерство влади та організацій громадянського суспільства утворюють надійний механізм вирішення суспільно-ціннісних конфліктів

За роки своєї незалежності Україна вже зробила значні кроки у напрямку розвитку та посилення громадянського суспільства. Сьогодні в Україні діє Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки, що має на меті створення сприятливих умов для розвитку діяльності інститутів громадянського суспільства та налагодження співпраці між ними та органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Теперішнє політичне керівництво усвідомлює розуміння важливості інституційного розвитку громадянського суспільства та його партнерства з органами державної влади для успішної модернізації, європейської інтеграції та сталого розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сутність взаємодії органів державної влади з організаціями громадянського суспільства досліджувались Е.А.Афоніна, В.Д.Бондаренка, Т.О.Бутирської, К.Гаджиєва, А.Мацюка, Я.Місюри, О.О.Якубовського, Ребкало, С. І. Ростецька, І. П. Станкевич, О.Телешун, О. А. Тертишна, О. І. Хворостяний та ін. Проте початок повномасштабної війни сприяв виникненню нових чинників, які впливають на запобігання та розв'язання суспільно-ціннісних конфлікт.

Мета статті - дослідити інституційний розвиток організацій громадянського суспільства в Україні та формування механізму подолання та запобігання суспільно-ціннісних конфліктів в умовах впровадження загальноєвропейських стандартів та підходів у розбудові відносинах між органами влади та громадянським суспільством.

Виклад основного матеріалу

З моменту відновлення незалежності України, у 1991 році, українське суспільство задекларувало, що має намір здійснювати державотворчий процес на правових та демократичних засадах. Особлива увага була приділена розвитку і зміцненню інститутів громадянського суспільства, адже десятиріччя комуністичної диктатури зруйнували культуру свободи об'єднань в Україні. Будь-яке об'єднання від спілки письменників до гаражного кооперативу повинно було поділяти ціннісні засади комуністичної ідеології, інакше таке об'єднання просто не могло існувати.

Домінування радянських цінностей та фактична заборона на існування інших суспільно-ціннісних орієнтирів породжували суспільно-ціннісний конфлікт, що мав продовження в подальших процесах Перебудови у період існування «пізнього» СРСР і нарешті відновленні незалежності України.

Історик Ю. Латиш, досліджуючи причини Перебудови, однією з ключових причин виділяє саме ідеологічну кризу та відсутність життєздатної системи цінностей, що могла б скласти конкуренцію чи альтернативу західній системі цінностей, що почала стверджуватися серед «нової радянської еліти» 1980-х років. [1, с. 120].

Аналізуючи роль неформальних громадських об'єднань у національно- державному самовизначенні України періоду перебудови в СРСР, науковець Ігор Рафальський зазначає, що період Перебудови був пов'язаний зі зміною у критеріях оцінювання та з переоцінкою самих цінностей, які були притаманні радянському суспільно-політичному устрою. Сама «перебудова» стосувалась не лише економічних змін у СРСР, але й також внутрішньополітичних, соціальних і ідеологічних змін.

Так, І. Рафальський вказує: «Проголошені й започатковані радянським керівництвом реформи стосувалися основних сфер життя суспільства:

- економічної (прискорення виробництва, перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання, впровадження в економіку елементів ринку, зниження виробничих затрат, енерго і матеріалоємності продукції тощо);

- внутрішньополітичної (демократизація суспільства, посилення участі й широке залучення громадськості до прийняття й реалізації важливих рішень, загальнодержавних і місцевих проблем);

- соціальної (поліпшення матеріального добробуту, рівня соціального забезпечення, належного задоволення потреб людей);

- зовнішньополітичної (скорочення військових витрат, припинення гонки озброєнь, зрештою - «холодної війни»);

- ідеологічної (гласність, як максимальна відкритість і прозорість діяльності партійних, державних і громадських організацій, відмова від цензури, запровадження плюралізму як можливості висловлювати різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість суспільних інтересів).» [2, с. 79].

Перебуваючи на межі свого існування, радянське керівництво почало усвідомлювати необхідність існування громадських організацій та налагодження діалогу з громадським суспільством під час прийняття й виконання управлінських рішень, таким чином забезпечуючи їх стабільність.

В. Скоморовський відзначає, що у СРСР протягом тривалого часу створювались штучні обставини, що обмежували доступ громадян до влади і гальмували процес демократизації суспільства. Значущим кроком у реформуванні політичної системи стало впровадження інституту президентства в СРСР. М. Горбачев усвідомлював, що без широкої участі громадян країни у процесі демократизації суспільства, заплановані реформи не могли бути впроваджені. [3, с. 91].

Вже згаданий І. Рафальський стверджує, що протягом 1985-1990 рр. відбулися динамічні події, які сприяли процесам національного самовизначення. Саме громадські об'єднання відігравали важливу роль у цих подіях, їх створення та активність сприяли змінам у суспільно-політичному житті країни і стали основою для формування сучасного громадянського суспільства. [2, с. 80].

Таким чином, в певний історичний момент українське суспільство сформувало запит і отримало можливість закласти основи громадського сектору, який активно долучився до розбудови суспільно-політичного руху та подолання ціннісної кризи. Тим самим, представники громадянського суспільства сприяли розв'язанню суспільно-ціннісного конфлікту щодо подальшого державотворчого процесу в Україні наприкінці 1980-х та початку 1990-х роках.

Важливість існування громадських об'єднань задля задоволення у громадян політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів було визначено у Конституції України, так стаття 36 зазначає: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.» [4].

Одним з першочергових завдань, що стояли перед українським суспільством після відновлення незалежності, було формування та зміцнення інститутів громадянського суспільства, адже саме співпраця органів громадянського суспільства та суб'єктів прийняття управлінських рішень забезпечує ефективну реалізацію цих рішень та їх подальшу легітимізацію. Громадська участь (обговорення, оцінка, контроль, публічні консультації тощо) демократизує суспільно-політичне життя країни, зменшує корупціогенні фактори, підвищує прозорість дій органів влади, а також їх відповідальність. Існуючи у спільному полі громадський сектор та органи влади здійснюють взаємодію, яка за умови знаходження консенсусу між сторонами взаємодії і є механізмом розв'язання суспільно-ціннісних конфліктів, що вже мають місце у суспільстві, або ж тих, що лише починають зароджуватися.

Процес взаємодії представляє собою взаємний вплив елементів один на одного, що є найбільш загальною та всеосяжною формою руху та розвитку. Особливе значення у цьому процесі належить державній владі та громадянському суспільству. Завдяки такій взаємодії органи державної влади дізнаються про ключові болючі точки, що турбують суспільство та визначають цілі державного управління. Тим самим громадське суспільство реалізує одну з форм безпосередньої демократії. Безпосередньо впливаючи на прийняття рішень у суспільстві. Важливим компонентом у процесі взаємодії є якраз наявність стійких зв'язків між громадським суспільством та органами державного управління. [5, с. 80].

Розглянемо таблицю основних дефініцій категорії «взаємодія» як соціально-ціннісного виміру демократичного державного управління:

Зміст основних дефініцій категорії «взаємодія» як соціально-ціннісного виміру демократичного державного управління (Джерело: [6, c.201])

Взаємодія між органами державної влади та громадськими організаціями є дієвим способом подолання суспільних конфліктів. Ця взаємодія сприяє транспарентності у діях влади та формує чинники, які сприяють розповсюдженню інформації про рішення та дії органів влади, а також їх вплив на суспільне життя. Участь громадськості у прийнятті рішень сприяє уникненню конфліктів, пов'язаних із визначенням пріоритетів та потреб у конкретних рішеннях. Громадський нагляд за діяльністю владних органів та соціальний діалог у вирішенні суспільно-політичних питань допомагають знайти спільні ціннісні орієнтири для подальшої взаємодії.

Практика взаємодії між суб'єктами прийняття управлінських рішень і влади, а також представниками органів громадянського суспільства показує, що вплив громадян та громадських організацій на механізми державного управління і прийняття управлінських рішень є мало реалізованим. Ці обставини є добре усвідомленими в суспільстві та мають негативну оцінку, оскільки не відповідають очікуванням населення щодо необхідного та бажаного рівня впливу громадян і громадських організацій на функціонування публічної влади. Це також суперечить визначеному курсу демократизації суспільного життя в Україні, адже не сприяє залученню громадян до формування публічної влади. [7, с. 166].

Саме з метою недопущення подібних обставин та створення сприятливих умов подальшого сталого розвитку громадянського суспільства, а також для впровадження ефективного механізму взаємодії (партнерства) організацій громадянського суспільства із виконавчими органами влади, в Україні з 2012 року відбувається розбудова інституційного розвитку громадянського суспільства. Так, у 2012 році Указом Президента України «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» від 24.03.2012 року була прийнята Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, а також план першочергових заходів щодо реалізації цієї стратегії. [8].

Стратегією визначалось, що вона орієнтована на реалізацію принципів та завдань державної політики у сфері громадянського суспільства. Визначаючі напрями діяльності органів влади та місцевого самоврядування для створення умов, що сприяють розвитку громадянського суспільства. Стратегія передбачала укріплення ролі громадянського суспільства в демократичному розвитку країни, введення громадського контролю над діяльністю влади, гарантування незалежності організацій громадянського суспільства, підвищення їх впливу на прийняття важливих суспільних рішень, створення можливостей для широкого представництва громадянських інтересів у державних та місцевих органах управління, регулярні консультації з громадськістю з ключових суспільних питань.

Мета запровадження стратегії полягала і у розбудові взаємодії органів державної влади з організаціями громадянського суспільства, для створення механізму подолання суспільно-ціннісних конфліктів. Зокрема, останній абзац другого розділу Стратегії зазначає: «Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні має бути спрямована на використання можливостей громадянського суспільства, зокрема, щодо забезпечення неконфліктних відносин в етнонаціональній, культурній та конфесійній сферах, соціального міжсекторального партнерства між владою, бізнесом та інститутами громадянського суспільства, створення умов для безпосереднього залучення до підготовки управлінських рішень заінтересованих суспільних груп, що сприятиме забезпеченню в державі суспільної злагоди, соціального миру, сталого розвитку та стабільності».

Взаємодія з органами громадянського суспільства сприймалась як дієвий механізм недопущення і розв'язання конфліктних ситуацій в українському суспільстві. Проте, подальші політичні процеси в Україні призвели до того, що громадянське суспільство, за умови відсутності ефективних інструментів впливу на органи державної влади, було змушено самостійно приймати та впроваджувати управлінські рішення.

Після Революції Гідності громадський сектор значно збільшив свою роль та присутність у всіх сферах суспільного життя. Особливо органи громадського сектору продемонстрували свою ефективність у впроваджені реформ спрямованих на подальшу євроінтеграцію. [9, с. 89].

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС спричинило нові виклики у відносинах між державою та громадськістю, що були пов'язанні з впровадженням загальноєвропейських стандартів та підходів у цих відносинах. Тож, Указом Президента України «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» від 26.02.2016 року була затверджена Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 - 2020 роки. [10].

Стратегія відзначала не тільки зростаючу роль громадянського суспільства під час прийняття суспільно-важливих рішень, але й наголошувала, що громадський сектор сприяє забезпеченню безпеки держави, допомагаючи Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам. Стратегія ґрунтувалась на загально ціннісних демократичних орієнтирах, віддаючи належну роль відносинам держави та громадянського суспільства.

Подальшим кроком інституційного розвитку партнерства органів державної влади з організаціями громадянського суспільства був Указ Президента України «Про Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки» від 27.09.2021 року, яким було затверджено Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки. Стратегія врахувала всі якісні зміни, що відбувались з громадським сектором у період з 2016 по 2020 роки та спрогнозувала тенденції подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні та діяльність держави у різних сферах партнерства, зокрема і щодо вирішення суспільно-ціннісних конфліктів. Так, серед стратегічних завдань Стратегії зазначається необхідність запровадження в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування інструментів діалогу (медіації) як підходу до вирішення чутливих питань та розв'язання конфліктів. [11].

З початком повномасштабної військової агресії росії, органи громадського суспільства продемонстрували свою гнучкість та здібність реагувати на зміну суспільних потреб у зв'язку зі зміною зовнішніх і внутрішніх чинників. Користуючись значним рівнем суспільної довіри інститути громадянського суспільства змогли залучити величезні грошові кошти для потреб Збройних Сил України, а також для надання допомоги постраждалому населенню. [12, с. 95].

У перші місяці повномасштабних військових дій, організації громадянського суспільства продемонстрували свою інституційну спроможність. Партнерство органів державної влади та представників громадського сектору (особливо благодійних фондів, волонтерів) в умовах війни принесла надзвичайно корисний результат. Забезпечивши не тільки необхідну матеріальну складову для вирішення кризової ситуації, але й єдність між владою і суспільством.

Висновки

Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства має бути спрямована на вдосконалення практики демократичної участі громадян з урахуванням викликів воєнного і після воєнного часу. Тільки через активну участь у суспільних процесах у громадян формуються відповідні ціннісні орієнтири у громадському житті. Громадянське суспільство України є молодим і перебуває на початкових етапах свого розвитку, проте вже зараз є ключовим каталізатором реформ в державі. У більшості своїй євроатлантична інтеграція України була започаткована завдяки інститутам громадянського суспільства. Представники органів громадянського суспільства мають значну роль у процесі впровадження євроінтеграційних реформ та демократизації українського суспільства. Можливість громадян здійснювати вплив на прийняття управлінських рішень суттєво знижує вірогідність суспільно-ціннісного конфлікту та сприяє нормалізації суспільних відносин.

Література

орган влади громадянське суспільство

1. Латиш Ю. Криза радянської моделі соціалізму наприкінці 1970-х-на початку 1980-х рр. і причини Перебудови: історіографія. Науковий вісник Чернівецького університету. Історія, (2), 2016. С.116-122.

2. Рафальський І. О. Роль неформальних громадських об'єднань у національно- державному самовизначенні України періоду перебудови в СРСР. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. ІФ Кураса НАН України. 2015 (78). С. 73-86.

3. Скоморовський В. Б. Криза перебудовчих процесів у радянській державі (1985-1991 рр.). Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького (7), 2013. С. 88 - 95.

4. Конституції України від 28.06.1996. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254R/96- вр/ed19960628#Text

5. Михненко А. М., Кравченко С.О., Пантелейчук І.В. та ін. Суспільство та влада: механізми К. : Національна академія державного управління, 2013. С. 80

6. Козаков В. М. Аксіологія державного управління: підручник. Національна академія державного управління. 2011. С. 256.

7. Мельниченко В. Вдосконалення взаємодії публічної адміністрації з громадянами як пріоритет адміністративної реформи. Реформа публічного управління в Україні: виклики, стратегії, майбутнє: монографія. НАДУ, 2009. С. 240.

8. Указ Президента України «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» від 24.03.2012. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/212/2012/ed20120324#n11

9. Месюк, М. П. "Взаємодія інститутів влади та громадянського суспільства в Україні у контексті євроінтеграційних процесів." Інвестиції: практика та досвід (8). 2018. С. 87-93.

10. Указ Президента України «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» від 26.02.2016. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/68/2016/ed20160226#Text

11. Указ Президента України «Про Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки» від 27.09.2021. https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/487/2021#Text

12. Пухкал О. Г. Єдність українського громадянського суспільства - ключовий чинник протидії російському вторгненню. Публічне управління та адміністрування в умовах війни і в поствоєнний період в Україні: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. у трьох томах. ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України, 2022. С. 94 - 97.

References

1. Latish Yu. (2016). Kryza radianskoi modeli sotsializmu naprykintsi 1970-kh-na pochatku 1980-kh rr. i prychyny Perebudovy: istoriohrafiia [Crisis of the Soviet model of socialism in the late 1970s - early 1980s and the reasons for Perestroika: historiography]. Scientific Bulletin of Chernivtsi University. History, (2). P.116-122. [In Ukrainian].

2. Rafalskyi I. O. (2015). Rok neformalnykh hromadskykh ob'iednan u natsionalno- derzhavnomu samovyznachenni Ukrainy periodu perebudovy v SRSR [The role of informal civic associations in the national-state self-determination of Ukraine during the period of Perestroika in the USSR], Scientific Notes of the Institute of Political and Ethnonational Studies named after I.F. Kuras NAS of Ukraine. (78). P.73-86. [In Ukrainian].

3. Skomorovsky V. B. (2013). Kryza perebudovchykh protsesiv u radianskii derzhavi (1985-1991 rr.) [The crisis of restructuring processes in the Soviet state (1985-1991)]. Scientific and Information Bulletin of Ivan Franko University of Law named after King Danylo Halytskyi (7). P. 88 - 95. [In Ukrainian].

4. Constitution of Ukraine. (1996). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 254к/96-вр/ed19960628#Text [In Ukrainian].

5. Mykhnienko A. M., Kravchenko S.O., Panteliychuk I.V. et al. (2013). Suspilstvo ta vlada: mekhanizmy [Society and Power: Mechanisms], Kyiv: National Academy of Public Administration. P. 80. [In Ukrainian].

6. Kozakov V. M. (2011). Aksiolohiia derzhavnoho upravlinnia: pidruchnyk [Axiology of public administration: textbook]. National Academy of Public Administration. P. 256. [In Ukrainian].

7. Melnychenko V. (2009). Vdoskonalennia vzaiemodii publichnoi administratsii z hromadianamy yak priorytet administratyvnoi reformy [Improving the interaction of public administration with citizens as a priority of administrative reform]. Public Administration Reform in Ukraine: Challenges, Strategies, Future: monograph. NADU. P. 240. [In Ukrainian].

8. Decree of the President of Ukraine "On the Strategy of State Policy to Promote the Development of Civil Society in Ukraine and Priority Measures for Its Implementation". (2012). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/212/2012/ed20120324#n11 [In Ukrainian].

9. Mesyuk, M. P. (2018). "Vzaiemodiia instytutiv vlady ta hromadianskoho suspilstva v Ukraini u konteksti yevrointehratsiinykh protsesiv" ["Interaction of power institutions and civil society in Ukraine in the context of European integration processes."] Investments: Practice and Experience (8). P. 87-93.

10. Decree of the President of Ukraine "On Promoting the Development of Civil Society in Ukraine". (2016). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/68/2016/ed20160226#Text [In Ukrainian].

11. Decree of the President of Ukraine "On the National Strategy for the Development of Civil Society in Ukraine for 2021-2026". (2021). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/487/2021#Text [In Ukrainian].

12. Pukhkal O. H. (2022). Yednist ukrainskoho hromadianskoho suspilstva - kliuchovyi chynnyk protydii rosiiskomu vtorhnenniu [Unity of the Ukrainian civil society - a key factor in resisting Russian aggression]. Public Administration and Administration in Conditions of War and Post-War Period in Ukraine: Materials of the All-Ukrainian Scientific and Practical Conference in three volumes. DZVO "University of Educational Management" NAPS of Ukraine. P. 94-97.

Размещено на Allbest.ru