Нормативне закріплення поняття "тварина" в контексті правового регулювання ветеринарної медицини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Нормативне закріплення поняття «тварина» в контексті правового регулювання ветеринарної медицини

Гулак О.В., доктор юридичних наук, професор, професор

Ладиченко В.В., доктор юридичних наук, професор, завідувач

Піддубний О.Ю., доктор юридичних наук, професор, завідувач

Анотація

Аграрний вектор розвитку України зумовлює встановлення авторитету продовольчого титана і годівниці не лише для Європи, але й усього світу. Від імпорту українського зерна залежні багато країн, що вкотре надає нам статусу держави-житниці. Особливості обробки земель у різні часи зазнавали диверсифікації, адже наразі для здійснення оранки використовують не волів чи коней, а сільськогосподарську техніку, однак роль тварин в агропромисловому комплексі не втратила своїх позицій. Тварина виступає у ролі вірного супутника, а також інструменту задоволення різноманітних проблем, а саме господарських, харчових, естетичних і т. д. Відтак, здоров'я тварини зумовлює належний стан здоров'я й для людини, тому колосальною необхідністю є наявність правового підґрунтя для забезпечення організаційно-правових засад функціонування ветеринарної медицини, її управління, вимог до ветеринарно-санітарної якості й безпечності об'єктів ветеринарного контролю та нагляду, повноважень органів ветеринарної медицини під час здійснення ветеринарного контролю та нагляду і т. д. У статті здійснено детальний аналіз поняття «тварина», досліджено класифікацію поняття та висвітлено основні нормативно-правові акти, де воно присутнє. Проведено паралель між домашніми, сільськогосподарськими, безпритульними, експериментальними, мисливськими тваринами, а також досліджено поняття водних біоресурсів. Визначено основні засади правового регулювання ветеринарної медицини. Розглянуто сферу поширення норм ветеринарного права на тваринний світ в цілому. Встановлено особливості надання ветеринарних послуг.

Annotation

Вступ

Тварина є засобом задоволення різноманітних потреб, зокрема, харчових, оскільки споживання м'яса надає необхідні поживні речовини для підтримання життєдіяльності. Відтак, можна зробити висновок, що належний стан здоров'я для тварин є ключом для реалізації продовольчої безпеки та здійснює превентивну функцію недопущення розповсюдження інфекційних хвороб. Отже, достеменно пропрацьоване правове регулювання ветеринарної медицини є архіважливим фактором для формування стратегічних основ будь-якої країни. Варто відзначити, що завдяки розвиненості та розгалуженості аграрного сектору в Україні, належним чином встановлено правове регулювання ветеринарної медицини, ба більше, її розрізняють як окремий інститут.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основними аспектами правового регулювання ветеринарної медицини займалися такі вчені як В. Єрмоленко, І. Березовська, Н. Карпінська, Л. Галайдюк, Т. Григор'єва, П. Тихий, В. Шовкун, Ю. Ярмоленко та інші.

Формулювання цілей статті. Дослідження пов'язане із висвітленням основних аспектів правового регулювання ветеринарної медицини як окремого інституту, його місця в царині законодавства, встановлення основних нормативно-правових, а також аналіз ключових понять, які стосуються поточної теми.

Результати

Перш за все, варто відзначити, що Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначає чітку класифікацію тварин, на яких розповсюджується його дія. У першій статті згаданого закону описано чіткі роз'яснення щодо понять, котрими він апелює, зокрема, тварина розуміється в якості об'єкту біологічного світу, який має пряме відношення до фауни. Відповідно, передбачається наступна класифікація тварин: дикі, домашні, сільськогосподарські, домашня птиця, хутрові тварини, а також лабораторні, зоопаркові та циркові. До диких тварин відносять саме тих представників, хто проживає у дикій природі, яка, апріорі, і є їх природнім середовищем. Також сюди будуть відходити і ті особини, що живуть у неволі або є напіввільними.

Детермінація домашніх тварин ґрунтується на історичному процесі їх приручення людиною, оскільки відповідно до загальноприйнятих традицій, такі тварини, як правило, розводяться людиною та проживають разом з нею. Для задоволення різного роду естетичних потреб було виведено в штучному порядку їх певні види/породи, що не мають в реальному житті диких популяцій, для яких характерні аналогічні формологічні ознаки та існування в відповідному середовищі, характерному для них [1].

Часто в суспільному розумінні стирається межа між домашніми та сільськогосподарськими тваринами. Така тенденція зумовлена саме їх спільним перебуванням поряд з людиною, однак саме основне призначення сільськогосподарських тварин - отримання з них продуктів харчування та відповідної сировини для подальшого виробництва. Для домашніх тварин, особливо для декоративних порід, характерна функція естетична або побутова [1]. Для прикладу, домашні кішки використовуються в господарстві в якості ліквідації різноманітних шкідників, а собаки - виконують функцію охорони оселі.

Окремо виділяють безпритульних тварин, які, зазвичай, класифікуються як домашні, однак визнаються такими, що залишилися відстороненими від людського догляду або утворили напіввільні угрупування, що мають здатність до розмноження в умовах, де людина це не контролює. І останнім видом, зазначеним у законі, є експериментальна тварина. Тобто така, що використовується для проведення певних дослідів, в тому числі й експериментальних [1].

Також Законом України «Про мисливське господарство та полювання» визначено поняття мисливських тварин, під якими згаданий норматив розуміє диких звірів, а також птахів, які можуть бути об'єктом для полювання [2].

Що стосується риби, то її поняття відсутнє у вітчизняній правовій площині, однак в Законі України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» присутня дефініція водних біоресурсів, які є сукупністю організмів, для яких сферою проживання є вода, в тому числі, маються на увазі й гідробіонти. Закон конкретизує належність до водних біоресурсів саме прісноводних, морських, анадромних, а також катадромних риб, що перебувають на усіх стадіях розвитку, круглоротих, водних безхребетних, сюди ж входять і молюски та ракоподібні, черви, голошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні, які перебувають у водній стадії розвитку, водорості й інші рослини, сфера поширення яких перебуває у воді. Що стосується гідробіонтів, то це особини тварин або ж рослини (гідрофіти), пристосовані для життя у воді [3].

Виникає похідне питання: чи поширюватиметься сфера правового регулювання ветеринарної медицини на увесь тваринний світ. Відтак, в Законі України «Про тваринний світ» визначено, що об'єктами тваринного світу виступають дикі тварини, їх частини та продукти життєдіяльності, а також середовища їх існування та шляхи міграції. Загальновідомим є факт, що усі об' єкти тваринного світу, які перебувають в межах кордонів та континентального шельфу України будуть належати Українському народові, однак згаданим нормативом визначено, що вони можуть також перебувати й в державній, комунальній та приватній формах власності [4].

Тварини, яких було вилучено з сфери їх проживання/перебування, а також розмноження яких відбувається у напіввільних умовах, можуть перебувати на законних підставах у власності фізичних та юридичних осіб [4].

Основним нормативно-правовим актом, який реалізовує основні засади правового регулювання ветеринарної медицини є Закон України «Про ветеринарну медицину».

До основних завдань ветеринарної медицини, у відповідності до ключового нормативу, відносять:

- забезпечення зменшення або усунення виникнення захворюваності у населення;

- здійснення заходів, спрямованих на захист населення, а також тварин з метою знешкодження збудників хвороб, застосовуючи профілактично-діагностичні та лікувальні заходи;

- знешкодження можливості перенесення хвороб через відповідні товари, в тому числі, доглядові засоби тощо;

- встановлення ефективних заходів, що супроводжують виявлення локалізації та контролю, а також повної ліквідації енемічних хворобу у тварин та усунення екзотичних тварин, присутність яких на території України побудила спалах епідемії;

- забезпечення високоефективних способів припинення спалахів хвороб, маючи на меті подальше скорочення майбутніх втрат, а у разі зоонозів - ліквідації ризику для населення;

- проведення моніторингових заходів щодо придатності кормів та води для тварин;

- створення комфортних умов щодо правильного та ефективного застосування препаратів для тварин;

- встановлення грамотних засобів захисту довкілля, що ліквідовують наслідки, які мають зв'язок з обігом та вирощуванням тварин;

- застосування ветеринарно-санітарних заходів;

- захист тварин та їх благополуччя, реалізація гуманних способів ставлення до тварин впродовж їх життя і т. д [5].

Отже, можна дійти до висновку, що ветеринарні заходи спрямовані власне більше на особин тварин, які проживають у неволі або напіввільних умовах і мають на меті недопущення розповсюдження інфекційних хвороб серед таких тварин, а також населення. Тваринний світ, як цілісний комплекс, не постає об'єктом правового регулювання Закону України «Про ветеринарну медицину», однак виключення будуть становити дикі тварини, вилучені з середовища їх проживання/перебування, поширення інфекційних захворювань серед яких становить загрозу для інших тварин та людей.

Що стосується реалізації ветеринарного сервісу, то він здійснюється на підставі згаданого уже Закону України «Про ветеринарну медицину» [5] та Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів» [6]. У відповідності до згаданих актів, фахівцями у галузі державної ветеринарної медицини надаються послуги платного характеру для власників тварин (фізичних/юридичних осіб) згідно з договорами або тарифами, регламентованими на законних підставах [6].

Конкретизуючи надання ветеринарних послуг для власників - юридичних осіб, золотим правилом залишається надання таких послуг за типовими договорами, затвердженими відповідним державним зразком, які заключаються між установами, де здійснюються надання ветеринарних послуг та господарством, якому вони необхідні. Ведучи мову про випадки, коли фізичні особи користуються ветеринарним послугами, їх надання реалізовуються у відповідності до встановлених тарифів [7, с. 146].

Характерною ознакою для реалізації ветеринарної справи в нашій країні є організація державної служби ветеринарної медицини України. Відповідно, вона являє собою систему державних органів управління ветеринарною медициною, а також державних установ ветеринарної медицини [5].

Підтвердженням факту зосередження ветеринарної справи в руках держави - є існування відповідного органу, повноваження якого розповсюджуються на усю країну і спрямовані на:

- координацію, організацію та здійснення заходів ветеринарно-санітарного характеру;

- перевірку повноцінної відповідності якості товарів встановленим вимогам, які були визначеними країною призначення;

- видачу міжнародних ветеринарних сертифікатів, сформованих у відповідності до інструкцій, встановлених міжнародними організаціями.

Наразі, зокрема, таким органом є Держпродспоживслужба, яка відповідно до Постанови КМУ, виконує функції щодо реалізації державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності, а також окремих показників, які вказують на якість харчових продуктів, заходів захисту рослин та їх карантину, ідентифікації і реєстрації тварин, санітарного законодавства тощо [8].

Висновки

термін тварина ветеринарний правовий

Підсумовуючи вищевикладене можна дійти до висновку, що інститут ветеринарної медицини характеризується особливою актуальністю та має стратегічний характер. Відтак, наявне відносно якісне ветеринарно орієнтоване законодавство, з акцентом на пріоритеті власне публічних механізмів в реалізації управління означеної сфери суспільних відносин. Позаяк, вектор діяльності ветеринарної медицини спрямовується не лише на забезпечення належного стану здоров'я тварин, але й забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, недопущення ввезення різноманітних захворювань, спричинених спалахом інфекцій серед тварин, на територію України, ліквідація негативного впливу на довкілля від вирощування та обігу тварин тощо.

Список використаних джерел

1. Про захист тварин від жорстокого поводження: Закон України від 21.02.2006 р. № 3447- IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3447-15#Text

2. Про мисливське господарство та полювання: Закон України від 22.02.2000 р. № 1478- III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1478-14#Text

3. Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів: Закон України від 08.07.2011 р. № 3677-VI URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3677- 17#Text

4. Про тваринний світ: Закон України від 13.12.2001 р. № 2894-III. URL:

https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2894-14#Text

5. Про ветеринарну медицину: Закон України від 25.06.1992 р. № 2498-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-12#Text

6. Про перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних,

радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.1992 р. № 478. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/478-92-%D0%BF#Text

7. Довгань В.І. Організаційно-правові форми функціонування недержавної ветеринарної медицини. Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2010 р. № 4. С. 143-145. URL: http://pa.stateandregions.zp.ua/archive/4 2010/32.pdf

8. Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів: Постанова Кабінету

Міністрів України 02.09.2015 р. № 667. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/667- 2015-%D0%BF#Text

Размещено на Allbest.ru