Особливості реалізації контрольно-наглядової функції держави в сфері науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий гуманітарний інститут

Таврійського національного інституту імені В.І. Вернадського

Особливості реалізації контрольно-наглядової функції держави в сфері науки

Бортняк К.В. доцент кафедри публічного та приватного права

Анотація

Стаття присвячена визначенню особливостей реалізації контрольно- наглядових функцій держави в сфері науки. Розкрито сутність контролю та нагляду органами державної влади за розвитком наукової сфери. Досліджені відмінності між контролем та наглядом як функціями державного управління. Встановлені особливості реалізації державного управління в науковій сфері. Обґрунтовано існуючі характеристики державного управління в сфері науки, що обумовлюють модельну конфігурацію контрольно-наглядової функції. Зроблено аналіз спеціалізації контрольно- наглядової функції держави в сфері науки.

Ключові слова: контрольно-наглядова функція держави, державний контроль в сфері науки, наукові результати, моніторинг, державна політика в сфері науки.

Annotation

The sphere of science is one of those spheres of social life that are able to reveal the potential of socio-economic growth at the scale of the state, forming for it competitive advantages that provide the appropriate status and provide opportunities for global competition. Given the potential importance of the scientific field, the state objectively needs an effective toolkit to exercise managerial influence over it. What is more, such a flow must meet the needs of the state and correspond to global trends in the development of science, since the applied results of the latter play an increasingly important role in economic processes in the state. Science-intensive production, innovative products, breakthrough scientific results - all this not only creates the necessary competitive advantages for the state, but also become part of social processes, which requires an appropriate regulatory response from public authorities. But in order to effectively manage the development of scientific fields, it is necessary to create a special management model built on general management principles, taking into account the peculiarities of the scientific field as an object of management. Such a model traditionally gives the central place to the organizational and institutional component of management activity, while the element of control traditionally remains outside the weight of the scientific community. However, the actualization of the theoretical understanding and methodological support of the control and supervisory function of the state in the field of science is explained by the fact that, as a result of such activities, management subjects receive the most relevant information about the real state of development of the object of management - the scientific sphere and scientific institutions. Given the high level of unpredictability of the results of scientific research and the difficulty of predicting the time limits for obtaining the necessary scientific results, the governing body needs constant information about the real state of the object of power-management influence.

The thesis are devoted to the definition of the peculiarities of the implementation of state's control and supervisory functions in the field of science. It was disclosed the essence of control and supervision by state authorities over the development of the scientific sphere. There were determined the differences between control and supervision as state administration functions. There were investigated peculiarities of the implementation of state administration in the field of science. There were substantiated the existing characteristics of state administration in the field of science, which determine the configuration of the control and supervisory function.It was made analysis of the specialization of the state's control and supervisory function the field of science.

Keywords: state's control and supervisory function, state control in the field of science, scientific results, monitoring, state policy in the field of science.

Вступ

Актуальність теми. Сфера науки є однією із тих сфер суспільного буття, які здатні розкрити потенціал соціально-економічного зростання в масштабах держави, формуючи для неї конкурентні переваги, які надають відповідного статусу та надають можливості для глобальної конкуренції. З огляду на таку потенціальну значущість наукової сфери держава об'єктивно потребує ефективного інструментарію для реалізації управлінського впливу над ній. При чому такий плив повинен забезпечувати і потреби держави, і відповідати загальносвітовим тенденціям у розвитку науки, оскільки прикладні результати останньої відіграють все більшого значення в економічних процесах в державі. Наукомістке виробництво, інноваційні продукти, проривні наукові результати - все це не тільки створює необхідні конкурентні переваги державі, але і стають частиною суспільних процесів, що вимагає відповідної регуляторної реакції з боку органів публічної влади. Але для того, щоб ефективно управляти розвитком наукової сфер необхідно створити спеціальну управлінську модель, побудовану на загальноуправлінських принципах з урахуванням особливостей наукової сфери як об'єкту управління.

Така модель традиційно центральне місце відводить організаційно-установчій складовій управлінської діяльності, натомість елемент контролю залишається традиційно поза вагою наукової спільноти. Однак, актуалізація теоретичного осмислення та методологічного забезпечення саме контрольно-наглядової функції держави в сфері науки пояснюється тим, що за результатами такої діяльності суб'єкти управління отримують максимально релевантну інформацію про реальний стан розвитку об'єкту управління - наукової сфери та наукових установ. Враховуючи високий рівень непередбачуваності результатів наукових пошуків та складність прогнозування часових меж отримання необхідних наукових результатів орган управління потребує постійної інформації про реальний стан об'єкту владно-управлінського впливу.

Ступінь наукової розробки теми. Сам по собі контрольно-наглядова функція держави є предметом загальнотеоретичного пізнання як в управлінській науці. так і в наці адміністративного права. Її теоретичному обґрунтуванню присвячено роботи таких дослідників як: Андрійко О. Ф., Вихор М. В., Гринчук Ю. С., Денисова А. В., Єдинак Т.С.,, Маматова Т.В., Павлик Р. І., Середа О. Г., Татарова Т. О., Терещенко М.М. та ін.

Натомість контрольно-наглядова діяльність держави в сфері науки залишається поза межами наукового дискурсу. Це суттєво ускладнює пошуки ефективних моделей реалізації державного управління в означеній сфері, а тому вимагає необхідного методологічного опрацювання.

Мета статті. Метою статті є визначення особливих рис реалізації контрольно-наглядових функцій держави в сфері науки з метою підвищення рівня ефективності реалізації державної політики в аналізованій сфері.

Результати

Контрольно-наглядові функції завжди виступають елементом державної політики в будь-якій без виключення сфері державного регулювання. Ця форма реалізації державно-владних повноважень має важливе значення як для загальної мети відповідної державної політики, так і в контексті пошуку напрямів підвищення ефективності функціонування об'єкту, що контролюється. Говорячи ж про розвиток цілої сфери, та ще й такої специфічної з точки зору властивостей об'єкту управління як наукової сфери ми повинні розуміти, що особливості реалізації контрольно-наглядової функції держави в ній одразу ж обумовлюється факторами, що є похідними майже від кожної детермінанти предметної сфери дослідження.

Так, суттєві особливості накладає на процес здійснення вказаних функцій сама модель розвитку науки, природа цієї сфери суспільного буття та її детермінуючі ознаки в якості об'єкту владно- управлінського впливу. Складність наукової сфери, в якості об'єкту управління походить від проблеми визначення як кінцевих цілей розвитку цієї сфери, так і від основних завдань розвитку відносин з приводу реалізації наукового потенціалу держави. Контроль, як управлінська функція, завжди є похідним від її організаційної складової, від планування майбутнього стану розвитку аналізованої сфери, що саме по собі вкрай складно уявити.

Тому нам уявляється за необхідне провести аналіз та порівняння окремих форм контрольно- наглядової діяльності суб'єктів владних повноважень в науковій сфері, а також визначення найбільш ефективних, раціональних за способом реалізації та утилітарних за отриманими результатами форм відповідної діяльності.

Отже спершу слід проаналізувати різновиди форм реалізації контрольно-наглядової функції держави в науковій сфері. Для цього ми повинні прийняти тезу про те, що реалізація такої функції не є однорідною та включає в себе одночасне застосування варіативного набору різних форм та методів, а також інструментів його реалізації.

В цьому контексті слід звернути увагу на позицію В. М. Цепенди стосовно того, що «державний контроль це організаційно-правовий спосіб забезпечення законності і державної дисципліни та специфічна форма діяльності відповідних державних органів щодо систематичного спостереження та нагляду за діяльністю суб'єктів управлінських адміністративно-правових відносин з метою перевірки відповідності їхніх рішень та дій вимогам законності та державної дисципліни» [12]. Фактично дослідник зводить контрольно-наглядову функцію до досягнення цілей забезпечення законності, прозорості та правової визначеності під час реалізації державної політики в будь-якій сфері.

Якщо сприймати дані цілі як вихідні, то тоді головною особливістю здійснення контрольно- наглядової діяльності в сфері науки буде слабкість та не системність законодавчого регулювання відповідних відносин з приводу наукових розробок, оформлення результатів наукових пошуків, інституціоналізації та капіталізації інновацій тощо. Якщо аналізувати положення Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», то можна побачити, що його регуляторний вплив спрямовується на визначення правового статусу суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності; повноваження органів державної влади в сфері регулювання розвитку наукової сфери; форми і методи державного регулювання та управління у науковій і науково-технічній діяльності [8]. Але при цьому сама модель відносин між учасниками наукової діяльності в даному законі представлена доволі фрагментарно, регулюючий вплив держави в цьому контексті є незначним, оскільки переважно відсилає до положень Господарського та Цивільного кодексів України.

Подібна ситуація, а також фактична відсутність регламентації контрольно-наглядової діяльності держави в сфері науки вказаному вище законі - все це призводить до ситуації, коли дотримання законності та визначеного правового порядку реалізації наукової діяльності вкрай складно проконтролювати через відсутність орієнтирів та зразків правової поведінки суб'єктів відповідних відносин.

Цікаву позицію висловлює Павлик Р. І. стосовно того, що чинне законодавство України не містить чітко сформульовані дефініції «державний контроль» та «державний нагляд». Законодавець їх термінологічно не розрізняє. Тому в нижчих за юридичною силою нормативно-правових актах має місце поєднання понять «нагляду» і «контролю». Теоретичні висновки юридичної науки також не дають однозначної відповіді щодо синонімічності зазначених термінів. Через те, не існує єдиного підходу у розумінні відмінностей контрольних та наглядових функцій в системі органів державної влади [7].

Так, дійсно і нами відмічалось це вище, Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» детермінує всього лише два види та напрямки реалізації аналізованої функції:

контроль з боку суб'єктів владних повноважень за діяльністю наукових установ, що належать до сфери їх управління;

контроль з боку відповідних уповноважених органів за процесом виконання державних програм розвитку наукової сфери чи окремих прикладних галузей науки;

контроль за використанням державних ресурсів (переважно фінансових). що спрямовуються на підтримку, стимулювання наукових пошуків. інноваційної діяльності тощо.

Така ситуація не відображає реального рівня потреб та очікувань від здійснення контрольно- наглядової діяльності в науковій сфері з боку органів державної влади. Певної актуальності в даному контексті набуває позиція висловлена, О.А. Линдюк: «контрольна функція держави включає такі обов'язкові елементи: перевірка фактичного результату діяльності підконтрольних суб'єктів порівняно з очікуваними, наміченими, прогнозованими показниками; перевірка шляхів та засобів досягнення цього результату, відповідність використаних при цьому методів вимогам права, моралі, моральності, ділової та службової етики; вживання за результатами контролю відповідних заходів як позитивного організаційно-спонукального характеру, так і негативної якості (службово- дисциплінарного та адміністративного примусу)» [5]. Ці елементи у своїй сукупності обумовлюють ту обставину, що суб'єкти, які реалізують контрольно-наглядову функцію в сфері науки повинні чутко усвідомлювати в який саме спосіб учасниками відповідних відносин було досягнуто результатів, в тому числі очікуваних результатів розвитку галузі.

М. М. Терещенко під контрольною функцією держави розуміє одну з традиційних функцій управління, що здійснюється не лише державними органами, а й іншими ланками соціального управління [11, с. 120-121]. Але при цьому Т. Татарова, вважає, що контрольно-наглядова функція держави є значно ширшою формою реалізації владно-управлінського впливу. Ця функція на думку дослідниці повинна розумітися як окремою формою влади, що доповнює класичну тріаду гілок влади, в основі кожної з яких лежить юридична трансформація певної функції державної влади: та чи інша гілка влади знаходить своє організаційне вираження у певному органі або системі однорідних органів [10, с. 193]. Ми не підтримуємо дану точку зору оскільки контрольно-наглядова функція держави притаманна всім без виключення гілкам державної влади, оскільки виступає елементом забезпечення того самого балансу реалізованого принципу стримань та противаг.

Натомість Ю. Гринчук визначає державний контроль як форму чи функцію державної влади, що забезпечує перевірку виконання законів та інших нормативних актів органами держави з метою недопущення відхилень від встановлених законодавством норм та правил [2]. Така позиція є більш прийнятною з точки зору цілей та завдань даного дисертаційного дослідження. Однак мета контрольно-наглядової функції нами вбачається дещо в іншому. державний влада науковий

Державний контроль являє собою один з елементів системи державного управління, що будується за тими ж принципами, як і будь-яка система управління. Тобто контрольно-наглядова функція суб'єктів владних повноважень в науковій сфері здійснюється виключно на тих же принципах, на яких будується система управління та регулювання розвитку наукової сфери. Тобто контроль в науковій сфері не може виходити не лише за ті детермінанти, які визначені політикою держави, але й не може реалізовуватись у формах а за допомогою тих інструментів, правова природа яких непритаманна засадам державної політики розвитку наукової сфери.

З таких позицій цілком зрозумілим стає чому саме контрольно-наглядова діяльність суб'єктів владних повноважень в науковій сфері характеризується наповненням в більшій мірі інструментарієм м'якої дії (спостереження, моніторинг, нагляд), а в меншій - більш жорсткими інструментами (контроль, нагляд через державний примус тощо).

Враховуючи константність ідентифікації сутності контролю, під державним контролем доцільно також розуміти дієвий інструмент забезпечення результативності функціонування системи публічного управління в науковій сфері. Так. зокрема Т.С. Єдинак, О. В. Павлишен використовують поняття дієвий державний контроль, ідентифікуючи його як «необхідну умову сильної влади, найважливіший механізм підвищення ефективності та результативності державного управління в усіх ланках і на всіх рівнях його реалізації» [4, с. 14-15]. Наведений термін досить чітко характеризує функціональну результативність контрольно-наглядової функції особливо в сфері науки, який визначає відповідну результативність публічної політики держави цій сфері. Такий підхід зумовлений тим, що методологічним спрямуванням державного контрою має виступати не лише нормативна регламентація відповідних процесів, а передусім «гармонізація відносини між суб'єктами суспільних відносин на всіх рівнях і у всіх ланках системи державного управління, кінцевим же результатом взаємодії в процесі контролю має виступати розвиток професіоналізму управлінців і більш раціональне використання всіх наявних в суспільстві ресурсів: матеріальних, трудових, інформаційних та інших» [6, с. 24-25]. Дотримуючись такої дослідницької логіки, під контрольно-наглядовою функцією в сфері науки доцільно розуміти інструмент забезпечення ефективності влади.

Це безпосередньо зумовлено тим, що ефективність влади, яка супроводжується прийняттям державних рішень, з необхідністю передбачає результативність їх виконання за допомогою контрольно-наглядової функції. Без постійно діючого і ефективного контролю, продуманої системи організації перевірок найкращий закон, нормативний акт глави держави, інші державні рішення можуть залишитись на рівні декларацій про наміри. Тобто державний контроль, аби забезпечити високу якість функціонування системи публічного управління, повинен забезпечувати всеосяжний та конкретний нагляд за відповідними процесами прийняття та реалізації державно-управлінських рішень, які забезпечують сталий розвиток наукової сфери. У контексті розкриття сутності державного контролю доцільно передусім визначити його структурно-функціональний аспект, який зводиться до здійснення нагляду за функціонуванням наукової сфери. Тоді контрольно-наглядова функція держави в науковій сфері втілюється в отриманні об'єктивної та достовірної інформації про стан наукової сфери; вжиття заходів щодо запобігання та усунення порушень законності; виявлення причин і умов, що стримують розвиток науки [11, с. 121]. Отже, державний контроль в науковій сфері дає можливість окрім застосування власне державного примусу реалізувати ще й диспозитивні механізми, які втілюються в наданні потрібного управлінського імпульсу всій науковій сфері.

Функціональною метою державного контролю в сфері науки слід визначити досягнення максимально повного стану системи забезпечення законності розвитку відносин з приводу наукових розробок. використання їх результатів та приведення їх у відповідність чітко визначеним нормативним рамкам, що і визначає його безпосередню результативність. Тобто результативний контроль обумовлюється відсутністю порушень характеру правового регулювання відповідного масиву відносин в науковій сфері, що досягається як раз таки за рахунок активного впровадження імперативних форм та методів контрольно-наглядової діяльності.

У такий спосіб державний контроль в науковій сфері, як окремий спосіб діяльності органів державної влади, передбачаючи структурний нагляд за дотриманням законодавства, слугує стабільності розвитку та функціонування системи публічного управління науковою сферою. На особливу увагу в межах аналізу сутності контрольно-наглядової функції держави в науковій сфері заслуговує питання співвідношення чи співставлення таких форм її реалізації як власне «контроль» та «нагляд».

Методологічна доцільність розмежування таких форм як контроль та нагляд пояснюється тим, що в такий спосіб можна досягнути необхідного балансу форм та моделей реалізації контрольно- наглядової діяльності держави. Тут слід говорити про строковість, часові інтервали та моделі й інструментарій реалізації контрольно-наглядової діяльності, що суттєво відрізняється під час здійснення непостійного контролю, та перманентного повторюваного системного нагляду.

Основна сутність державного контролю як системного поняття зводиться до контролю за діяльністю органів виконавчої влади, яка передбачає здійснення контролю за законністю прийнятих органами виконавчої влади та їх посадовими особами державно-управлінських рішень та дій. При цьому уніфікація способів, методів і форм реалізації контрольно-наглядової функції держави повинна відбуватись з урахуванням особливостей тієї сфери державного регулювання в межах якої такий контроль реалізується.

Однак, наявність двох форм: «контроль» та «нагляд», і навіть їх об'єднання в одній категорії - «контрольно-наглядова діяльність держави в сфері науки» - вже свідчить про існування глибокої структурної диференціації між цими формами контрольної функції.

Р. І. Павлик стверджує, що спільним у цих термінах є лише мета - забезпечення законності і порядку в державному (публічному) управлінні. Наявність такої мети дає підстави розглядати ці терміни у функціональній єдності, як «контрольно-наглядову діяльність». Контрольно-наглядова діяльність як явище досліджується як з погляду науки державного управління, так і з позицій юридичної науки. У першому випадку йдеться про функцію управління, стадію управлінського циклу, реалізацію принципу зворотного зв'язку в управлінні. У другому - про засіб забезпечення законності в реалізації виконавчої влади. Загалом, функція державного контролю полягає в аналізі та зіставленні фактичного стану у тій чи іншій галузі з вимогами, які визначено перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причин цих відхилень, оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху [7]. Натомість категорія «нагляд» характеризується значно більш системним характером його здійснення та всеосяжністю управлінської уваги. Нагляд не потребує постійного співставлення, тут відбувається дещо інша функціональна дія - визначення рамок бажаної моделі поведінки за межі яких об'єкт контролю не може виходити, бо тоді відбувається реагування на такі відхилення з боку суб'єкту контрольної діяльності.

Важливо зауважити на тому, що такі рамки визначаються одночасно і в аспекті перевищення певних встановлених дозволів модусу поведінки об'єкту контролю, і щодо мінімально допустимого рівня реалізації певних дій та функцій об'єкту, що контролюється.

Категорія «контроль» відображає в собі: певну діяльність; суб'єктний склад відповідної діяльності. Проте в юридичній літературі контроль розглядається здебільшого як форма реалізації владно-управлінської функції. А його важливим завданням, є попередження порушення цілісності та балансу систему, виходу об'єктом управління за межі допустимого модусу стимулювання усіх зацікавлених сторін до поведінки в межах правового поля, а також з урахуванням потреб та цілей державної політики у відповідній сфері.

В свою чергу доволі прагматичною є позиція О. Андрійка. який зазначає, що державний контроль є функцією управління, яка в необхідному співвідношенні існує з іншими, а тому контроль у сфері управління має як самостійне значення, так і є елементом інших функцій управління, засобом перевірки забезпечення виконання функцій управління. З цього можна зробити висновок про те, що контрольну діяльність у певному значенні можна розглядати як самостійну функцію державного (публічного) управління, яка взаємодіє з іншими функціями та відповідно на них впливає [Ошибка! Источник ссылки не найден.]. Прагматизм цієї тези полягає в тому, що контроль завжди реалізується з метою виправлення ситуації, запобігання порушення тих вимог, які встановлює законодавство то форм реалізації суспільних відносин в конкретні сфері державного регулювання.

Нагляд від контролю в такому розумінні відрізняється тим, що він демонструє будь-які відхилення системи від бажаного та попереднього стану. Тобто ця форма контрольно-наглядової діяльності характеризується більшою системністю та вибірковістю у відношенні до об'єкту контролю.

А.В. Денисова зазначає, що наглядова діяльність є складовою частиною державного управління, а її головне завдання полягає у забезпеченні якості продукції, послуг і безпеки громадян, суспільства, держави, тоді як контроль містить у собі нагляд за законністю і доцільністю діяльності. Тому у випадках, коли між перевіряючими і тими, хто перевіряється, немає організаційної підпорядкованості, зведення контролю до нагляду потрібне для запобігання втручання в оперативну діяльність суб'єктів влади [3]. В науковій сфері таке обмеження державного втручання має надзвичайно утилітарне призначення, оскільки практика контролю тоталітарного режиму в науці демонструє хибність надмірного втручання держави з метою реалізації контрольних функцій.

Наукова сфера є надзвичайно динамічною та органічною, а тому втручання в неї з боку органів державної влади призводить лише до гальмування її розвитку чи втрати необхідного імпульсу для здійснення наукових пошуків в тих напрямках, які можуть навіть не бути санкціонованими чи запланованими державою, але є результатом волевиявлення наукової думки та відповідної пошукової спрямованості.

Наглядова діяльність, порівняно з контрольною, є значно меншим втручанням у свободу суб'єктів. Х. П. Ярмакі висловлює думку про те, що нагляд є самостійним видом контрольно- наглядової діяльності, якому властиві свої особливості [13]. В свою чергу О. Г Середа не говорить про нагляд як самостійне явище, а лише зазначає, що контроль (нагляд) здійснюється у чотирьох формах: парламентський, прокурорський, адміністративний, судовий. Тому доцільно говорити про те, що існує два види нагляду: загальний і адміністративний [9]. Але така позиція вченого є заздалегідь хибною через те, що в сфері науки контроль можна використовувати як модель діяльності відповідних спеціальних контролюючих органів держави (Державна аудиторська служба, Рахункова палата). Натомість нагляд реалізується Міністерством освіти та науки України, по відношенню до всіх без виключення аспектів функціонування наукових закладів. 

Висновки

Підсумовуючи викладене вище, слід наголосити на наступних особливих рисах реалізації контрольно-наглядових функцій держави в сфері науки.

По-перше, в науковій сфері особливої утилітарності набувають такі методи здійснення контрольно-наглядової діяльності як спостереження, моніторинг та власне нагляд. Набір м'яких диспозитивних управлінських інструментів в даній сфері застосування є значно ширшим оскільки сам об'єкт контролю - наукова сфера - є менш визначеним та прогнозованим за своїм розвитком ніж будь-яка інша сфера суспільних відносин. Крім цього, наука має абсолютно різні темпи розвитку в залежності від своєї галузі та прикладного значення результатів наукових пошуків, особливо якщо вони отримали відповідну капіталізацію у формі інноваційного продукту.

По-друге, реалізація контрольно-наглядової функції здійснюється органами державної влади, які не тільки розробляють та реалізують державну політику в сфері науки, але які самі здійснюють наукові пошуки. За таких умов ефективність реалізації цілей державної політики є умовною, оскільки вимагати від підпорядкованих наукових установ та суб'єктів науково-технічного процесу такого досягнення органи державної влади не можуть враховуючи власний вклад в розвиток науки. Це об'єктивує суттєвий недолік реалізації контрольно-наглядових функцій держави в сфері науки, які зводяться до перевірки правомірності використання державних ресурсів науковими установами на реалізацію наукової діяльності. Це не дає реальної релевантної картини розвитку наукової сфери, а лише свідчить про ефективність побудови самої системи державного управління в ній.

По-третє, важко визначити кінцеві цілі розвитку наукової сфери в матеріальному виразі, оскільки прогнозувати результати наукових пошуків досить важко. Це пов'язано із тим, що держава, визначаючи напрямки розвитку науки не здатна передбачити результативність в часовому вимірі через те. що такий розвиток є інноваційним, а кінцевий науковий результат є лише змодельованим. Це ускладнює аналітичне омилення результатів контрольно-наглядової діяльності та власне вимірюваність та критерії оцінки результатів розвитку наукової сфери.

В кінцевому результаті ми отримуємо висновок про те. що саме контрольно-наглядова діяльність виступає однією із ключових в загальноуправлінській моделі державного регулювання в сфері науки. Це обумовлює подальшу методологічну розробку концепції державного контролю в аналізованій сфері, як самостійного об'єкту наукового осмислення в доктрині адміністративного права.

Список використаних джерел

1. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : спеціальність - 12.00.07. К.: І-т. держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1999. 38 с

2. Гринчук Ю. С., Шемігон О. І., Вихор М. В. Контроль як функція державного управління: економіко-правова сутність та механізм застосування. Ефективна економіка. 2019. № 4.

3. Денисова А. В. Співвідношення контролю і нагляду. Адміністративне право і процес. 2013. № 2 (4).

4. Єдинак Т.С., Павлишен О. В. Контроль як функція державного управління: сутність та класифікація. Вісник Академії митної служби України. 2011. № 1. С. 12-18

5. Линдюк О. А. Теорія та практика модернізації державної служби України в умовах глобалізації : монографія. - Київ : НАДУ, 2016. 304 с

6. Маматова Т. Трактування поняття «державний контроль» у сучасному законодавстві України та його уточнення. Вісник державної служби України. 2004. № 1. С. 23-26.

7. Павлик Р. І. Відмінність понять "державний контроль" і "державний нагляд": нормативно-правовий аспект. Демократичне врядування. 2017. Вип. 20.

8. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII.

9. Середа О. Г. Щодо співвідношення понять нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства. Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2013. № 26. С. 496-504.

10. Татарова Т. Поняття та зміст контролю в державному управлінні фінансами. Фінансове право. № 6. 2020. С. 188-194

11. Терещенко М.М. Державний контроль: сутність, основні підходи та концепції. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія «Державне управління». Том 30 (69). № 4. 2019. С. 117-123

12. Цепенда В. М. Класифікація видів державного контролю. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2019. № 9.

13. Ярмакі Х. П. Адміністративно-наглядова діяльність міліції в Україні : монографія. Одеса : Юридична література, 2006. 336 с.

Размещено на Allbest.ru