Принцип bona fides: від доктрини римського права до національного правосуддя

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

Національний транспортний університет

Кафедра конституційного та адміністративного права

Принцип bona fides: від доктрини римського права до національного правосуддя

Г. Задорожня, д.ю.н., професор

Ю. Задорожний, к.ю.н., доцент

Анотація

У статті досліджено сутність принципу bona fides, сформованого доктриною римського права, розкрито його сутність і проаналізовано доцільність застосування bona fides в процесі національного правосуддя.

Ключові слова: принцип bona fides, справедливість, принципи права, романо-германська правова сім'я, римське право, джерела права, судовий прецедент.

Annotation

Zadorozhnya H.V., Zadorozhnyy Yu.A. The principle of bona fides: from the doctrine of Roman law to national justice

The article examines the essence of the principle of bona fides, formed by the doctrine of Roman law, reveals its essence and analyzes the expediency of applying bona fides in the process of national justice.

It is clarified that the principle of bona fides was the flagship in Roman law, but in the national legal system it is only an auxiliary principle. It was determined that the practical essence of bona fides in the judicial proceedings of the Roman legal system was that the judge, deciding this or that dispute, had the right to depart from the normative prescription if it contradicted bona fides, and decide the court case not «according to the law», but according to conscience, i. e. fairly.

It was concluded that the Supreme Court, as the highest court in the judicial system of Ukraine, should have the exclusive right to apply bona fides when deciding court cases in the above-mentioned legal disputes, which enables it to use bona fides as the main, not auxiliary, source of law when deciding legal disputes. which is consistent with its exclusive judicial mission, namely: to ensure stability and unity of judicial practice, which is extremely important for strengthening the authority of the Supreme Court in society and in the court system of the Ukrainian judiciary. It was established that the national legal system inevitably recognizes precedent at the legislative level as a source of law that is applied by the court. This will enable the stability and unity of judicial practice, the restoration of violated individual rights, and will also establish the supremacy of justice over the law.

Key words: principle of bona fides, justice, principles of law, Romano-Germanic legal family, Roman law, sources of law, judicial precedent.

Вступ

Постановка проблеми. На формування принципів системи права країн світу, зокрема й України, суттєво вплинуло римське право. Завдяки застосуванню принципів права у Римській державі, навіть за відсутності належної законодавчої основи, уможливлювалося врегулювання і вирішення численних спорів, зокрема й судових. Означена цінність принципів римського права не знівельована й донині, проте важливо, щоб їх застосування при вирішенні судових спорів було домірним, витребуваним і таким, що справедливо вирішує судовий спір.

Принципи права є тими магістральними опорами, на яких тримається право, забезпечується його змістовна системність, твориться закон, втілюється ідея права, забезпечується регулятивна, контрольна та інша його функціональність. Принципи права постали не з порожнечі. Вони виснувалися із соціального цивілізаційного буття і фактично стали невід'ємним складником соціально-правових відносин від часів римського права й донині. Водночас принципи права мають упевнене майбутнє: там, де закон ще не «працює», тому що держава не проявила свою «волю», вже «порядкують» принципи: «Там, де немає закону або його замало - діє принцип». Суспільство цьому не противиться. Чому? Тому що витоки формування принципів права мають «висхідний» (знизу-вгору) (соціумний) характер, а не «низхідний», тобто такий, що згори насаджений суспільству волею держави.

Отже, витоки формування принципів права пояснюють зрозумілість та їх прийнятність для суспільства, чого не можна зауважити про законодавчі акти, творені волею держави, левова частка яких не схвалюється суспільством, а вимушено ним сприймається. Водночас принципи права є універсальними правилами, витребуваними суспільством, тому що вони забезпечують правову визначеність і загальноприйнятну врегульованість навіть тих відносин, які залишилися поза увагою держави. Водночас у науці права bona fides здебільшого висвітлено вкрай вузько, що не розкриває його правдивої сутності.

Мета статті полягає в дослідженні сутності принципу bona fides та з'ясуванні доцільності і домірності його використання національними судами при формуванні правових позицій у судовій практиці.

Виклад основного матеріалу

Україна зобов'язана використати потенціал римського права у процесі уніфікації національного законодавства з метою його приведення до загальноєвропейських стандартів, що сприятиме правовому та ідеологічному зближенню національної системи права з нормами та принципами права країн ЄС. Це пов'язано з тим, що римські поняття та принципи зберігаються в цивільних кодексах фактично всіх європейських держав, діють в їх доктрині та юриспруденції, а також об'єктивовані в міжнародному законодавстві. Аксіологічна значущість і практична дієвість принципів права римської юриспруденції полягає в тому, що вони можуть становити висхідну правову основу врегулювання або й вирішення численних спорів.

Загалом принципи є надважливою нематеріальною спадщиною римського права, якою послуговуються багато поколінь правників, державних діячів, адвокатів, а також суддів. Римський юрист Модестін, акцептуючи до представників публічної влади та суддів, стверджував: «Ні в якому випадку сутність закону або милість справедливості не терпить, щоб те, що введено для користі людей, ми перетворювали шляхом жорсткого трактування в жорстокість, яка йде в розріз із благополуччям людей» (D. 1.3.25). Отже, суддя, вирішуючи той чи інший спір, не повинен порушити справедливість. Тут йдеться не про що інше як про принцип bona fides, тобто принцип доброї совісті, справедливості.

Дійсно, римське право виробило розгалужену систему принципів права:

а) загальні принципи римського права: принцип верховенства права, верховенства закону, принцип юридичної рівності громадян Риму перед законом і судом, принцип справедливості правосуддя, принцип неприпустимості повторного покарання за одне й те саме правопорушення, принцип чіткості та простоти юридичної техніки тощо;

б) спеціальні принципи римського права, які відображають вихідні засади врегулювання майнових відносин між конкретними особами: взаємне визнання юридичної рівності суб'єктів приватного обігу; свобода волевиявлення відповідно до правил поведінки, встановлених у суспільстві; повний контроль особи над власним майном; еквівалентність майнового забезпечення під час обміну товарами та послугами тощо.

Означена множинність принципів не спростовує їх змістовну єдність і векторну спрямованість. Чому? Тому що основою їх формування стали такі базові принципи моралі тогочасного суспільства, як принципи: доброї совісті - bona fides, справедливості - aequitas, суспільної користі - utilitas, громадського обов'язку - officium [1, с. 12] тощо. Так, норми моралі не мають статусу правових, проте кожна норма права об'єктивує певну мораль, порушення якої є неприйнятним у суспільстві і визнається протиправною в державі.

Римський юрист Павло писав: «Діє проти закону той, хто скоює заборонене законом; діє в обхід закону той, хто, зберігаючи слова закону, обходить його суть» (D. 1.3.29). Отже, закон повинен бути справедливим за своєю суттю, тому що немає більшої несправедливості, ніж та, що об'єктивована волею держави.

Римські юристи визначали принцип доброї совісті (bonafides) першим і визначальним з-поміж інших. Якщо принцип bona fides початково був порушений, то ставилася під сумнів і правомірність відносин, що витікали з цієї ситуації. Чому? Тому що за правилами римського права: «Нічого законного не витікало з незаконного». До прикладу, якщо майно (будинок, картина, скульптура та ін.) початково було придбане неправомірно (як-от: крадене, підроблене і т.д.), то всі решта правочини (купівля-продаж, дарування і т.д.), пов'язані з цим майном, визнавалися неправомірними. Проте такий підхід римського права не дістав належного закріплення в національному праві.

Так, система пошуку ЄДРСР України, яка містить мільйони різних актів суду, за пошуковим означенням «bona fides» висвітлила лише 203 документи [2]. В основному це акти суду цивільної (понад 80 %) [3; 4] та адміністративної юрисдикції (15%) [5], решта - іншої юрисдикції.

Постає питання: чому принцип bonafides не «вмонтований» в національну правову систему настільки потужно та всеохоплююче, як це мало місце в римському праві, яке виникло, утверджувалося і розвивалося не в правовій, а в рабовласницькій державі.

По-перше, римське право ґрунтувалося на природно-правовій світоглядній концепції, яка утверджувалася не державою, а доктриною права, зокрема, римськими юристами (Ульпіан, Павло, Модестін, Папініан, Гай та ін.). римський bona fides совість справедливість національний правосуддя

З-поміж усіх римських юристів Ульпіану належав беззаперечний авторитет у тогочасному суспільстві, його висловлюванням надавалася сила закону, його ім'я і донині з повагою згадують романісти. Концептуальна сентенція Ульпіана така: «Право - це мистецтво добра та справедливості...» [6, с. 275]. Шкода, що не кожен правник, державний діяч, політик, суддя і навіть науковець у повній мірі зміг збагнути величність сутності цих слів.

Натомість Ульпіан обстоював думку, що право має бути справедливим, іншого права - немає. «Право», як «мистецтво добра та справедливості», призначене для забезпечення правосуддя, таке право відрізняє справедливе від несправедливого, дозволене від недозволеного, добро від зла, добрий намір від недоброго тощо. Зауважимо, що Ульпіан говорив про право, а не про «волю» глави держави як інструмент здійснення правосуддя.

Національне право, на відміну від римського, ґрунтується на позитивістській світоглядній концепції, що уможливлює законодавчу функціональність держави трактувати справедливість на свій розсуд, пропагувати та утверджувати її у власній правовій системі, нав'язувати суспільству засобом законодавчого унормування своє бачення справедливості тощо.

По-друге, римське право висновувалося з доктрини права, як і нормотворча діяльність Римської держави, чого не можна зауважити про сучасні правові реалії. Основу національного права все ж таки становлять законодавчі акти, «нормотворцем» яких є сама держава, яка акцептує до доктрини права у крайніх випадках, зокрема, при урегулюванні нових відносин або на підкріплення власних законодавчих ідей, стратегій, програм тощо.

По-третє, принцип bona fides був флагманом у римському праві, натомість в національній правовій системі він є лише допоміжним принципом. bona fides не має широкого застосування в національній практиці, він не належно висвітлений у доктрині права, не кожен дипломований юрист знає про існування bona fides, його сутність і надважливу практичну функціональність. Оминають його своєю увагою викладачі ЗВО, не висвітлюють підручники: «Римське приватне право», «Цивільне права», «Цивільне процесуальне право» та ін.

По-четверте, важливою є процесуальна складова цього принципу. Так, у римському процесуальному праві відомий позов actiones donae fidei (позов доброї совісті). Це були преторські позови, що давали змогу судді під час розгляду справи з'ясувати справжню волю сторін та обставини справи і на основі цього, керуючись принципами доброї совісті та справедливості, вирішити спір. Наприкінці І ст. до н.е. такими були особисті позови за договорами купівлі-продажу, оренди, доручення, товариства. У класичний період (І-ІІІ ст. н.е.) на основі позову доброї совісті вирішували справи про заставу, розподіл спадщини, зберігання та ведення чужих справ без доручення [1, с. 139] тощо.

Важливо закцентувати увагу, що принцип bona fides та позов доброї совісті actiones donae fidei не ототожнювалися і не взаємозамінювалися, проте обоє «спрацьовували» на утвердження правдивої справедливості.

Важливо, що практичний вияв bona fides в судочинстві римської правової системи полягав у тому, що суддя, вирішуючи той чи інший спір, мав право відійти від нормативного припису, якщо він суперечив bonafides, і вирішити судову справу не «за законом», а по совісті, тобто справедливо.

Натомість предметний аналіз судових рішень свідчить, що використання bona fides у національному правосудді здійснюється в іншій змістовній площині. До прикладу, у постанові Рівненського окружного адміністративного суду від 9 березня 2010 р. у справі № 2а-2052/09/1770 зазначено таке: «Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії добросовісно (із лат.: bona fide - щиро, правдиво, чесно, без обману; bona fides - чесний та щирий намір) - цей критерій-принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано [5]. Отже, в національному судочинстві загальний принцип bona fides помилково підмінюється конкретним позовом actiones donae fidei, натомість bona fides у римському праві становив висхідну правову основу здійснення правосудної діяльності, який за своєю сутністю був уподібнений до принципу верховенства права (або правовладдя - як це крайні роки позиціонує орган конституційної юрисдикції в Україні).

У національній правовій системі судочинства суддя не вправі відійти від нормативного припису і вирішити судову справу не «за законом». Чому? Пояснення цього питання дають норми процесуальних законів. До прикладу, приписи статті 7 «Джерела права, які застосовуються судом» КАС України визначили таке: «Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії» [7]. Отже, рішення національного суду так чи інакше має спиратися на «букву» закону, об'єктивовану у джерелах права, визначених у процесуальних кодексах.

Проте закон і справедливість, зокрема й bona fides, - не тотожні і не взаємозамінні речі. їх застосування при вирішенні судових спорів, які навіть виснувалися з однакових юридично значимих обставин, може зумовити появу кардинально різних за своєю суттю судових рішень. Чому?

Тому що закони не завжди об'єктивують у своїх нормах справедливість як головну цінність доброчесних відносин у суспільстві. Все залежить від якості закону. Принцип bonafides в національній системі права, яка «працює» на функціональних правилах романо-германської правової сім'ї, не належить до тих джерел права, які є самодостатніми для прийняття судового рішення. Проте принцип bona fides чудово «працює» в англо-американській правовій системі, де на заваді утвердження справедливості не може стояти жоден національний чи міжнародний акт.

Висновки

Які висновки можемо виснувати із доктрини, правил і практики правосуддя, яке здійснювалося в римському праві і нині, до речі, має місце в країнах англо-американської правової системи, для національної правової системи? Вважаємо, що вони є такими.

1. Суддя обмежений, але не «затиснутий» законом. Суддя повинен мати свободу розсуду, повнота якого означає, що він може виходити за рамки закону у випадку необхідності застосування bona fides. Про які випадки тут йдеться? Відповідь: а) перший випадок - якщо закон порушує принцип справедливості, суперечить (не відповідає) «букві» та/чи «духу» Конституції України, то суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, натомість застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; б) другий випадок - якщо Конституція України оминає певні відносини своїм правовим регулюванням, то суддя вирішує судовий спір, беручи в обгрунтування принцип bonafides, який є змістовим синонімом справедливості та повною мірою узгоджується із справедливим вирішенням судових спорів як основоположним завданням будь-якого спеціалізованого судочинства.

2. Прецедентне застосування bonafides. Верховному Суду, як найвищому суду в системі судоустрою України, має належати виключне право застосування bonafides при вирішенні судових справ в означених вище судових спорах, що уможливлює використання ним bona fides як основного, а не допоміжного, джерела права при вирішенні судових спорів, що узгоджується з його виключною правосудною місією, а саме: забезпечити сталість та єдність судової практики, що є вкрай важливим для зміцнення авторитету Верховного Суду в суспільстві і в системі судів судоустрою України.

3. Допоміжне застосування bona fides. Суди нижчих інстанцій, на відміну від Верховного Суду, повноважні використовувати bona fides лише як допоміжний принцип при вирішенні судових спорів.

4. Прецедент як джерело судочинства в Україні. Національна правова система неминуче на законодавчому рівні визнає прецедент як джерело права, яке застосовується судом. Це уможливить сталість та єдність судової практики, відновлення порушених прав особи, а також закріпить верховенство справедливості над законом.

Перелік використаних джерел

1. Задорожний Ю.А. Основи римського приватного права: навч. посіб. Київ: Істина, 2012. 344 с.

2. ЄДРСР України.

3. Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2013 р. у справі №815/6055/13-а.

4. Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014р. у справі №815/4949/14.

5. Постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 9 березня 2010р. у справі №2а-2052/09/1770.

6. Задорожний Ю.А. Започаткування римським правом принципів права у країнах романо-германської правової сім'ї. Право України. 2010. №3. С. 272-276.

7. Кодекс адміністративного судочинства України від 6липня 2005р. №2747-IV. Відомості Верховної Ради України. 2005. №35-36, № 37. Ст. 446.

References

1. Zadorozhnyy Yu. A. Osnovy ryms'koho pryvatnoho prava: navch. ро8іЬпук. Kyiv: Istyna, 2012. 344 s. [ukr]

2. URSR.

3. Postanova Odes'koho okruzhnoho administratyvnoho sudu vid 3 veresnya 2013 r. sprava №815/6055/13-a [ukr.]

4. Postanova Odes koho okruzhnoho administratyvnoho sudu vid 10 veresnya 2014 r. u spravi №815/4949/14[ukr.].

5. Postanova Rivnens'koho okruzhnoho administratyvnoho sudu vid 09.03.2010 u spravi №2a-2052/09/1770 [ukr.].

6. Zadorozhnyy Yu. A. Zapochatkuvannya ryms'kym pravom pryntsypiv prava v krayinakh romano-hermans'koyi pravovoyi sim"yi. Zakon Ukrayiny. 2010 r №3. S. 272-276 [ukr.].

7. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrayiny vid 6 lypnya 2005 r. №2747-IV. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. 2005. №35-36, №37. St. 446. [ukr.].

Размещено на Allbest.Ru