Публічне управління в парадигмі сталого соціально-економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публічне управління в парадигмі сталого соціально-економічного розвитку

Гасюк Ігор Леонідович доктор наук з державного управління,

професор, заступник директора, Науково-дослідний

інститут публічного управління та права

Баюк Микола Іванович кандидат наук з державного управління,

старший викладач кафедри публічного управління та адміністрування, Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова, директор, Хмельницький регіональний центр підвищення кваліфікації

Анотація

Глибинні процеси трансформації будь якого суспільства в політичній, економічній, соціальній або будь в якій іншій сферах неможливі без активного і вагомого впливу з боку інституцій публічного управління. Вони відображають сутність і рівень розвитку політичної культури народу і держави, домінуючих цінностей в суспільстві і рівень захисту інтересів своїх громадян та держави в цілому. Публічне управління пройшло довгий і тривалий шлях в своєму організаційному, культурному, функціональному та процесуальному аспектах. Історичний динамізм змісту публічного управління обумовлений характером і сутністю політичного устрою держави, її суспільно-економічною формацією. Саме наріжні характеристики суспільно-політичної організації держави, форм економічної організації виробництва матеріальних та нематеріальних благ, системи їх розподілу, адміністративно-територіального устрою, принципів демократичного врядування тощо формують зміст принципів, функцій, мети та завдань системи публічного управління. Усі вищеозначені чинники також зазнають вагомої трансформації у своєму змісті під впливом публічного управління, адже цей вплив є взаємозворотним і обумовлений сутністю діалектичного взаємозв'язку між ними, адже чим вища якість і ефективність публічного управління, тим глибші і якісніші зміни в усіх сферах суспільного життя, і чим досконалішими є системи розподілу, виробництва матеріальних благ, сфера соціального захисту, освіти, охорони здоров'я тощо тим більші вимоги висуваються до системи публічного управління. Цілі сталого соціально-економічного розвитку, які визначені низкою стратегічних документів, обумовлюють необхідність перегляду змісту принципів, функцій, завдань, цілей системи публічного управління щодо їх досягнення, актуалізують проблему визначення «якості та ефективності» діяльності інститутів публічного управління в центрі уваги якої, має бути людина, її рівень та якість життя, створення необхідних умов сталого соціально-економічного розвитку держави.

Ключові слова: публічне управління, сталий розвиток, соціально-економічний розвиток.

Hasiuk Ihor Leonidovich Doctor of Science in Public Administration, Professor, Deputy Director, Scientific-research institute for public management and law

Baiuk Mykola Ivanovich Candidate of Sciences in Public Administration, Senior Lecturer of the Department of Public Administration, Leonid Yuzkov Khmelnytsky University of Management and Law, Director, Khmelnytsky Regional Center for Advanced Training

Public administration in the paradigm of sustainable socio-economic development

Abstract

The profound processes of transformation of any society in the political, economic, social, or any other sphere are impossible without the active and significant influence of public administration institutions. They reflect the essence and level of development of the political culture of the people and the state, dominant values in society, and the level of protection of the interests of its citizens and the state. Public administration has come a long and difficult path in its organizational, cultural, functional, and procedural aspects. The historical dynamics of the content of public administration is determined by the nature and essence of the political system of the state, its socio-economic formation. The fundamental characteristics of the socio-political organization of the state, forms of economic organization of the production of material and non-material goods, their distribution systems, administrative-territorial structure, principles of democratic governance, etc. form the content of the principles, functions, goals, and objectives of the public administration system. All the above-mentioned factors also undergo significant transformations in their content under the influence of public administration since this influence is mutually-reinforcing and determined by the essence of the dialectical interrelation between them, as the higher the quality and effectiveness of public administration, the deeper and more qualitative changes in all spheres of social life, and the more perfect the sy stems of distribution, production of material goods, social protection, education, healthcare, etc., the higher the demands are placed on the public administration system. The goals of sustainable socio-economic development, which are defined by a few strategic documents, necessitate a revision of the principles, functions, tasks, and objectives of the public governance system for their achievement. They bring to the fore the issue of determining the "quality and effectiveness" of the activity of public governance institutions, with a focus on the individual and their level and quality of life, and the creation of the necessary conditions for sustainable socio-economic development of the state.

Keywords: public governance, sustainable development, socio-economic development.

Вступ

Постановка проблеми. В період останніх десятиріч спостерігається значні зміни в змісті цілей, організаційної структури, принципів і напрямів діяльності публічного управління але одвічними залишаються два наріжних показники його функціонування - «якість» та «ефективність». Реформатори намагаються досягнути якісних змін переважно застосовуючи інструменти кількісного та структурно-функціонального призначення, без істотного впливу на основну дійову особу в цих процесах - людину. Мабуть, в сучасному світі, немає такого завдання щодо управління суспільними справами, яке не було б в полі зору публічного управління, тому звідси виникає безліч варіантів змістового його наповнення: через об'єкт та суб'єкт управління, через визначення змісту і відношень між поняттями, які входять в саме поняття «публічне управління» з виокремленням суттєвих його ознак, визначення через зміст ґенези його розвитку тощо. Усі вони не є принципово відмінними за своєю сутністю, а лише за рахунок збільшення чи зменшення видових ознак звужують чи розширюють його обсяг, не додаючи нічого принципово нового до його розуміння. Мабуть найбільш влучне, просте і зрозуміле для широкого загалу визначення поняття «публічне управління» було дане англійським державним службовцем Десмондом Кілінгом у 1972 році в книзі «Management in government» [11], який вперше ввів його у науковий та практичний обіг. На думку автора, публічне управління це пошук найкращого способу використання ресурсів задля досягнення пріоритетних цілей державної політики. В подальшому уточнюються його зміст зважаючи на цілі державної політики із розвитку держави і суспільства за відповідними сферами. Як давно відомо управлінська діяльність не можлива без цілі, функціональної спрямованості, галузевої та предметної належності, структурно-організаційної визначеності взаємодії між суб'єктом і об'єктом системи управління тощо. Саме поняття «діяльність» вміщує в себе ієрархію цілей: першу - «розвиток суспільства і держави» як загальну, абстрактну, вищу ціль; другу - ціль, яка конкретизується в заходах щодо розв'язання проміжних завдань по досягненню цілі вищого рівня; третю - ціль яка визначає заходи і завдання відповідно до певної галузевої специфіки із урахуванням наявних ресурсів. Управлінська діяльність пріоритетне обумовлюється змістом першої найвищої цілі - «розвиток суспільства і держави», яка в подальшому уособлюється в понятті «сталого соціально-економічного розвитку». Саме зміст цілей, завдань сталого соціально-економічного розвитку суспільства і держави визначає зміст теоретичних основ системи публічного управління у вище означеній парадигмі їх взаємодії. Наявна неузгодженість в змісті базових концептів системи публічного управління, з одного боку, і цілями та завданнями сталого соціально-економічного розвитку, з другого, вимагає їх уточнення і перегляду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розмірковування авторів про напрями сталого соціально-економічного розвитку країн їх проживання та можливих при цьому проблем управління, які виникають внаслідок дотримання положень обраних економічних моделей [1, 2, 3, 4, 5, 9, 13, 20, 21, 27, 30, 35, 40, 41] свідчать, що переважно зусилля мають бути спрямовані на розвиток високотехнологічних виробництв, збереження та підтримку інтелектуального капіталу, створення сучасної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та багато інших напрямів. Здавалося б поступове і системне просування за вищеозначеними напрямами мало б забезпечити успіх в справі сталого соціально-економічного розвитку але для більшості країн, особливо так званого блоку країн «третього світу» або країн «перехідних економік», це є важкими для реалізації завданнями. Ці країни в більшості своїй або втратили свій потенціал для самостійного вирішення завдань сталого соціально-економічного розвитку, або не мали такого потенціалу взагалі і є по свої суті «економічними колоніями» або «сировинними придатками» більш розвинених держав. Сутність більшості пропозицій і програм зводиться до створення сприятливого інвестиційного клімату шляхом застосування інструментів фінансового і податкового стимулювання, створення вільних економічних зон але, як свідчить практика і аналіз статистичних даних такі стратегії не призводять до значних успіхів в тому числі і тому, що під час їх реалізації не дотримуються принципи публічного управління сталим соціально-економічним розвитком.

Місце публічного управління в процесах забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни визначається самою організаційною сутністю держави, в якій публічне управління є дієвим інструментом по досягненню суспільно значущих цілей. Саме зміст цілей сталого соціально-економічного розвитку обумовлює необхідність планової, скоординованої, системної діяльності по їх досягненню, а це є можливим лише для високоорганізованих структур таких як система публічного управління. Останнім роками все більше з'являється публікацій [6, 12, 19, 20, 26, 34, 38, 39] в яких наголошується про те, що в усіх економічних сферах необхідно впроваджувати режим само організації, в якому суб'єкти господарювання або їх об'єднання самі вирішують нагальні проблеми, їх діяльність регулюється ринковими законами, конкуренція залишає кращих і найбільш продуктивних виробників, а роль держави полягає в тому, щоби не втручатись в економічні процеси і не регулювати їх, і водночас, наголошують, що держава має регулювати і шукати баланс між приватним і суспільним інтересом. Така постановка завдань призводить до створення нерозв'язного протиріччя, адже не можливо врегулювати і знайти баланс між суспільним і приватним інтересом не регулюючи правила гри в усіх соціально-економічних сферах країни. Сучасні економічні моделі, за якими організоване економічне життя країн передбачають і обумовлюють наявність регуляторного впливу держави на економічні процеси, вони відрізняють лише ступенем активності такого втручання, розмежовуючись за пріоритетними механізмами такого впливу: регулювання набуття права власності на засоби виробництва, податковою політикою, фінансовими регуляторами, антимонопольним законодавством та іншими.

Метою статті є розкриття змісту концептуальних основ цілей, принципів, функцій та завдань системи публічного управління сталим соціально-економічним розвитком.

Виклад основного матеріалу

На наше глибоке переконання найвищою ціллю публічного управління з огляду життєво-ціннісних орієнтирів і власне основної причини його існування і створення є сприяння всебічному розвитку людини (перший пріоритет), громадянського суспільства (другий пріоритет), держави (третій пріоритет) але як інституту захисту і забезпечення реалізації першого і другого пріоритетів. Держава, в сучасному її розумінні, існує не заради самої себе і як механізму захисту інтересів обраних, а як соціально зорієнтованої і справедливої системи життєзабезпечення усіх її громадян. Досягти реалізації перших двох пріоритетів можливо лише за умови докладання максимальних зусиль щодо забезпечення належної якості і рівня життя громадян, здоров'я, матеріального благополуччя, що у свою чергу уможливить гармонійний і духовних розвиток кожного громадянина, створить надійний фундамент здорового, освіченого, культурного з усіх точок зору суспільства, збереже планету для майбутніх поколінь. Саме така мета за своїм змістом має найвищий пріоритет і яка задекларована у міжнародній програмі сталого розвитку, яка розгалужується на 17 цілей [36]. Ціль - це усвідомлене прагнення досягти бажаного стану речей, яке стає можливим лише завдяки спрямованій, упорядкованій тобто керованій діяльності. Цілі сталого розвитку це заклик до дій усього прогресивного людства, які мають подолати структурні деформації в політичній та організаційній частинах суспільного виробництва, справедливого розподілу результатів суспільної праці, що дозволить подолати бідність, захистити планету та покращати життя всіх і всюди, забезпечити гідне майбутнє прийдешніх поколінь. Усі цілі були прийняті всіма державами-членами ООН у 2015 році в рамках Порядку денного сталого розвитку до 2030 року на 15-річний термін їх досягнення.

Словосполучення «сталий розвиток» з англійської це розвиток, що підтримується, в першу чергу, завдяки зусиллям системи публічного управління, який (розвиток) спроможний задовольнити матеріальні і духовні потреби суспільства теперішнього і водночас, не ставити під загрозу здатність наступних поколінь задовольняти власні потреби [8, 36, 37, 38, 39]. Сталий соціально-економічний розвиток це в першу чергу забезпечення системою публічного управління безупинного процесу зміни матеріального базису виробництва. Виробництво в сучасному світі є процесом за своєю суттю складним і суперечливим, адже вимагає впровадження новітніх технологій, підвищення освіченості працівників, покращення інфраструктури і процесу управління, більш економного використання обмежених природніх ресурсів, що зможе забезпечення економічне зростання але, яке не може бути безмежним, адже саме неконтрольоване економічне зростання і бажання збільшувати прибутки є джерелом сучасних екологічних, енергетичних, ресурсних та інших проблем [16, 17, 25]. Тому на передній план виходить проблема побудови справедливої і оптимальної системи розподілу продуктів суспільного виробництва, оптимізація і планування системи споживання матеріальних благ та їх виробництва, впровадження «зелених технологій» та альтернативних джерел енергії, так званої «зеленої енергетики» і багато інших. В даному контексті зрозуміло, що сталий соціально-економічний розвиток може забезпечити тільки якісна і ефективна система публічного управління. Рівень якості і ефективності публічного управління може бути визначений за допомогою системи індикаторів сталого розвитку, які переважно свідчать про здатність системи досягати успіхів в управлінні певними соціально-економічними сферами, не акцентуючи уваги на показниках якості її внутрішньої організації і функціональної злагодженості: бідність (доходи бідності; нерівність у доходах; санітарія; питна вода; доступ до енергії; умови життя); управління (корупція; злочинність); охорона здоров'я (смертність; надання медичної допомоги, харчування, стан здоров'я та ризики); освіта (рівень освіти; грамотність); демографія (населення; туризм); стихійні лиха (вразливість щодо стихійних лих; готовність до надзвичайних ситуацій і реагування); атмосфера (зміна клімату; виснаження озонового шару; якість повітря); земля (землекористування і статус; спустелювання; ліси); океани, моря і узбережжя (прибережна зона; морське середовище; рибальство); прісна вода (витрати води; якість води); біорізноманіття (екосистеми; види); економічний розвиток (макроекономічні показники; збалансовані державні фінанси; інформаційні та комунікаційні технології; дослідження і розвиток); глобальне економічне партнерство (торгівля; зовнішнє фінансування); управління і виробництво (матеріальні витрати; використання енергії; відходи виробництва; бізнес і управління; транспорт) [29].

Наступною невід'ємною категорією і складовою процесу публічного управління є завдання, вирішення яких призведе до досягнення задекларованих цілей. Власне зміст завдань визначає послідовність і черговість кроків, які утворюють більш прості за змістом та визначені в часі проміжні ланки сходження до цілі, є тими кроками, які поступово наближають до загального, бажаного результату і який покликаний утворити нову якість - змінену на краще для людини, дійсність. За своїм загальним змістом завданнями публічного управління в контексті сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави, на нашу думку, виступають наступні:

*S створення оптимальної з організаційно-структурної та функціональної точки зору системи інституцій публічного управління відповідно до змісту цілей сталого розвитку;

*S організація процесів управління соціально-економічним розвитком на концепції «управління даними» із широким застосуванням інформаційних технологій та досягнень сфери штучного інтелекту, алгоритмів прийняття оптимальних рішень;

*S удосконалення і повсюдне введення усіх видів планування, документів прогнозування та технологій ризик менеджменту;

*S провадження ефективної кадрової політики і забезпечення інституцій публічного управління високоосвіченими фахівцями здатними до виконання усього спектру функціональних обов'язків, удосконалення змісту кадрових процесів;

*S системне впровадження в практику діяльності найбільш вагомих результатів наукових досліджень, пріоритетна орієнтація соціально-економічного розвитку суспільства на засадах інноваційного технологічного укладу виробництва, що базується на економіці «знань»;

*S докладання максимальних зусиль в розвитку громадянського суспільства, широке залучення до управління соціально-економічним розвитком недержавних та неурядових інституцій.

На нашу думку, саме ці ключові завдання є універсальними, які в подальшому можливо адаптувати за своїм змістом до конкретної соціально-економічної сфери, з урахуванням поточних можливостей держави, її рівня розвитку та технологічного укладу виробництва, особливостей його організації та домінуючої політичної стратегії щодо розподілу форм власності на засоби виробництва, системи розподілу доходів від суспільного виробництва, системи оплати праці, оподаткування, соціального захисту, освіти тощо.

Наступною категорією є функції публічного управління в забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку країни. Ми не будемо вступати в полеміку щодо визначення і так загально і добре відомого поняття «функції публічного управління сталим соціально-економічним розвитком», під яким ми розуміємо види і напрями діяльності системи публічного управління, окремих управлінських дій посадових осіб щодо досягнення цілей сталого соціально-економічного розвитку шляхом вирішення управлінських завдань і, серед яких ми хотіли б виокремити найбільш вагомі: планування та прогнозування [7, 15, 18, 23, 31, 32, 33]. Ми повною мірою поділяємо думку вищеозначених авторів щодо необхідності планування та прогнозування сталого соціально-економічного розвитку країни на засадах максимально можливого залучення інституції громадянського суспільства та із розумним балансом суспільного, державного та приватного інтересів, забезпечення підзвітності реалізації державної політики планування та прогнозування сталого розвитку країни її громадянам через механізми громадянського контролю. На наше глибоке переконання саме планування та прогнозування є тими наріжними функціями, які утворюють фундамент ефективної діяльності публічного управління, відображають його провідну роль в управлінні суспільними процесами, надають сенсу його існування шляхом визначення цільового вектору розвитку держави і суспільства на основі кількісно-якісних показників. Відсутність цих функцій або неналежна їх реалізація зводить публічне управління від «суспільно-корисної діяльності» в контексті забезпечення сталого соціально-економічного розвитку до діяльності «речі для самої себе». В цій діяльності «публічне управління» зводиться до адміністрування поточних справ (дозвільна система, адміністрування податків, надання адміністративних послуг населенню тощо), яка в більшості за своїм змістом є непродуктивною і економічно дорогою для суспільства, адже отриманий економічний та суспільний ефект від такої діяльності не вартий тих коштів платників податків, які витрачені на її реалізацію. Слід також зауважити, що саме в сфері адміністрування знаходяться джерела виникнення корупції, зловживань службовим положенням інших деструктивних явищ, які підривають довіру громадян до інститутів публічного управління.

Наступною категорією виступають принципи публічного управління сталим соціально-економічним розвитком країни. Як добре відомо, принципи це найбільш визначальні положення, постулати перевірені практикою і доведені наукою, яких необхідно дотримуватись в організації і здійсненні будь-якої діяльності. Проблема полягає в тому, що здавалося б добре відомі і такі легкі для розуміння речі надзвичайно важко реалізувати на практиці, а в більшості випадків вони не реалізуються владою свідомо, адже не вписуються в наявний концепт суспільно-політичної організації держави. Коротко зупинимось на більш визначальних [10, 14, 20, 22]:

*S принцип комбінування процесів централізації і децентралізації публічного управління сталим соціально-економічним розвитком, сутність якого полягає в тому, що координацію і загальне керівництво сталим розвитком здійснюють центральні органи виконавчої державної влади за своєю сферою підпорядкування, вищий законодавчий орган країни (через законотворчу діяльність), наділений широкими повноваженнями президент країни, який також своїми указами намагається вплинути на цей процес, розробляються уніфіковані заходи контролю і моніторингу за динамікою змін в показниках соціально-економічного розвитку окремих регіонів, здійснюється стратегічне планування і прогнозування за регіонами та виробничими сферами, регулюються фінансові потоки між бюджетами тощо. Децентралізація передбачає делегування частини повноважень і формування самостійних джерел дохідних статей місцевих бюджетів до органів місцевого самоуправління, можливості самостійно вирішувати, планувати і прогнозувати розвиток місцевих громад із врахуванням запитів та можливостей населення, яке проживає на цих територіях. Таке поєднання має на меті активізувати самостійну діяльність громад і органів місцевого самоуправління з одного боку, а з другого зробити ці процеси більш передбачуваними, системними, плановими, залишити функцію визначального контролю за центром з метою забезпечення можливості адміністративного впливу і запобігання розвитку кризовим явищам;

*S принцип максимального залучення усіх громадян країни, об'єднань, не державних організацій до активної участі в справі забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни. Цей принцип передбачає системну діяльність з боку органів державної влади до заохочення і широкого залучення широких верств населення, громадських організацій, і в деяких випадках, часткове делегування їм своїх повноважень, фінансових ресурсів для реалізації проектів із сталого соціально-економічного розвитку. Особливо важливим є цей принцип для організації роботи органів місцевого самоуправління із населенням відповідних територій;

*S принцип високої фахової компетентності, професіоналізму, моральності осіб, залучених до забезпечення процесів сталого соціально- економічного розвитку. В першу чергу цей принцип стосується процедур кадрової політики та кадрових процесів в сфері публічного управління, а також усіх осіб, які пов'язані із наданням послуг, в тому числі і адміністративних, в публічній сфері країни. Саме якісна реалізація цього принципу дасть можливість нівелювати вплив корупційних явищ, недбальства, обіймання відповідних посад особами, які не відповідають вимогам до рівня їх знань, умінь та навичок, досвіду тощо. Визначальною мірою цим принципом обумовлюється якість і ефективність публічного управління в цілому. Окрім професійної складової не менш важливою є моральна складова, адже стійке несприйняття порушення закону, нульова толерантність до корупції, чесність і принциповість є не менш важливими чеснотами ніж фахові уміння і навички. На нашу думку, високі моральні якості мають перевагу над професійними, адже навчити чомусь можна в короткий час, а от формування високих моральних якостей особистості починається від народження в сім'ї, потім в школі, вузі і часто особи високо освічені наносять великої шкоди державним справам свідомо порушуючи закон внаслідок несформованої моральної сфери, керуючись нормами моралі «пристосуванця» та «споживача», в яких особисті інтереси не узгоджуються із суспільними і є від них вищими за щаблями життєвих цінностей;

*S принцип пріоритету плановості, прогнозування формуванні змісту державної політики сталого соціально-економічного розвитку країни. Реалізація зваженої і оптимальної державної політики сталого соціально-економічного розвитку має відбуватись чітко за змістом планів і програм, із необхідним дотриманням і виконанням прогнозних показників, це є визначальною умовою щодо можливості застосування заходів контролю і адміністративного впливу на осіб, які допустили їх порушення, відстеження в реальному часі дотримання положень стратегій сталого розвитку країни. Порушення цього принципу взагалі унеможливлює будь яку свідому і спрямовану управлінську діяльність і забезпечення необхідного рівня керованості процесами розвитку усіх соціально-економічних сфер країни. Його відсутність в державній політиці призводить до управлінського паралічу, бездіяльності органів державної влади, або навпаки є джерелом дуже активної, зайвої але нераціональної і непродуманої управлінської діяльності із непередбачуваними наслідками для суспільства є джерелом, яке породжує зловживання владою та розтратою обмежених ресурсів;

*S принцип формування державної політики сталого соціально-економічного розвитку і організації публічного управління на основі останніх наукових досягнень. Цей принцип передбачає впровадження в практику публічного управління інноваційних технологій управління на основі даних [3], прийняття управлінських рішень із застосуванням сучасних програмних комплексів в основі яких лежать алгоритми машинного навчання та нейронних мереж, що є складовими сфери штучного інтелекту;

*S принцип прозорості, відкритості та зрозумілості актів і процедур публічного управління сталим соціально-економічним розвитком, який передбачає не тільки процедури громадського обговорення нормативно-правових актів, але й повну прозорість і відкритість інформації щодо діяльності органів публічного управління сталим соціально-економічним розвитком: рух і витрата коштів, досягнення прогнозних показників, проблеми і невдачі із аналізом причин та зазначенням винних посадових осіб (персоналізація відповідальності), рішень відповідних комісій, виконання відповідних бюджетів, бюджетних програм із широким застосуванням технологій «дашбордів», «панелей управління процесами в режимі реального часу» на офіційних веб сайтах органів державної влади тощо;

*S принцип підзвітності та повної відповідальності посадових осіб за дії чи бездіяльність щодо виконання своїх службових повноважень щодо управління сталим соціально-економічних розвитком в межах своїх функціональних обов'язків та завдань. Цей принцип дозволяє підвищити та забезпечити належний рівень персональної відповідальності посадових осіб публічного управління за результати управлінських рішень, усунення ситуації, коли прийняте неправильне колегіальне рішення не дозволяє притягнути винних до адміністративної чи кримінальної відповідальності в залежності від наслідків, що настали внаслідок прийняття такого рішення;

*S принцип всебічного громадського контролю та моніторингу в режимі реального часу, оцінки ефективності програм сталого соціально-економічного розвитку на основі аналізу кількісних і якісних показників, що дозволяють систематизувати та оцінити соціальну, економічну ефективність отриманих результатів внаслідок реалізації відповідних програм. Такий моніторинг і оцінка має здійснюватись на засадах галузевої та територіальної відомчості із порівнянням досягнень окремих територіальних громад між собою, планових і прогнозних показників країни в цілому із подальшим порівнянням із здобутками інших країн. Це дозволить визначити слабкі місця реалізації програмних заходів та залучити найкращі міжнародні практики управління сталим соціально-економічним розвитком в ті сфери які потребують швидкого і якісного кризового менеджменту.

Цей перелік загальних принципів, на нашу думку, є достатнім, адже охоплює усі ключові організаційні та процесуальні аспекти публічного управління сталим соціально-економічним розвитком країни.

Висновки

публічне управління соціальний економічний

Загальні здобутки людства і окремих країн [28] щодо досягнення цілей сталого розвитку щорічно оприлюднюються у доповіді Генерального Секретаря Організації Об'єднаних Націй [24], і це є переконливим свідченням того, як успішно публічне управління кожної із країн світу досягає цілей сталого розвитку, дотримується визначених програм і є чесним і прозорим по відношенню до своїх громадян. Але, як свідчить зміст офіційного звіту ситуація щодо досягнення цілей сталого розвитку не покращується, а за деякими показниками, не зважаючи на задекларовані плани і прогнозні показники погіршується, збройні конфлікти загострюються, кількість жертв зростає, що свідчить про домінування вузько політичних цілей правлячих кіл окремих країн над визнаними світовою спільнотою цілями сталого розвитку. Це також переконливо доводить, що в цих країнах система публічного управління спрямована не на вирішення соціально-значущих завдань для кожного громадянина, а на досягнення політичних, економічних цілей правлячої еліти, тому сформульовані нами концептуальні засади цілей, завдань, функцій, принципів актуалізує завдання, щодо створення нової інституціональної парадигми системи публічного управління в світлі завдань сталого соціально-економічного розвитку.

Література