Аналіз нормативно-правових актів України у сфері національно-патріотичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра права та публічного управління ЗВО «Університет Короля Данила»

Аналіз нормативно-правових актів України у сфері національно-патріотичного виховання

Андрухів Олег Ігорович,

доктор юридичних наук, доцент

Ілин Любомир Михайлович,

кандидат історичних наук, доцент

Косьмій Михайло Михайлович,

доктор архітектури, професор

Мета. Метою дослідження є аналіз і систематизація основних нормативно-правових актів України, що визначають і регулюють державну політику у сфері національно-патріотичного виховання. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Результати. Встановлено, що станом на початок 2023 р. є чинними понад два десятки нормативно-правових актів, які регулюють процедуру національно-патріотичного виховання. Показово, що левова частина з них є указами президента. Важливо, що окремі нормативно-правові акти прийняті після 2014 р. і є прямою реакцією на окупацію Криму та військові дії на Сході України. За змістовим наповненням та об'єктом впливу, їх можна поділити на кілька блоків: і) закони, що визначають правовий статус державних символів, зокрема національної мови; 2) закони і укази про святкування окремих пам'ятних дат з національної історії та вшанування жертв тоталітарних режимів, воєнних конфліктів, тощо; 3) державні стратегії національно-патріотичного виховання та відповідні укази президента чи програми уряду стосовно їх реалізації; 4) закони, що акцентують увагу на освітній складовій, ролі закладів освіти і навіть персональної відповідальності педагогічних і науково-педагогічних працівників за реалізацію національно-патріотичного виховання. Наукова новизна. Запропоновано, що удосконалення державної політики у сфері національно-патріотичного виховання можна досягнути через: залученість науковців, представників органів місцевого самоврядування, урядовців до процесу формування єдиного категоріально-понятійного апарату, який стане дорожньою картою і дозволить впорядкувати заходи з національно-патріотичного виховання; через розвиток рівня правової культури населення, посилену інформаційну політику; диверсифікацію підходів до організації національно-патріотичного виховання, й активізацію участі засобів масової інформації, представників культури, кінематографу, музичної сфери, шоу-бізнесу, вивчення і впровадження міжнародного досвіду стосовно впровадження відповідальності за приниження значення національної культури, історії, традиції державотворення; розгляд питання національно-патріотичного виховання, як елемента національної безпеки. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших правових дослідженнях, роботі місцевих та державних органів влади, які відповідальні за реалізацію державної політики у сфері національно- патріотичного виховання.

Oleh Andrukhiv

Doctor of Laws, Associate professor, Professor of the Department of Law and Public Administration of King Danylo University

Liubomyr Ilyn

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Law and Public Administration of King Danylo University

Mykhailo Kosmii

Doctor of Architecture, Professor, Professor of the Department of Architecture and Urban planning of King Danylo University

ANALYSIS OF NORMATIVE AND LEGAL ACTS OF UKRAINE IN THE SPHERE OF NATIONAL PATRIOTIC EDUCATION

Purpose. The purpose of the publication is the analysis and systematization of the main normative legal acts of Ukraine, which determine and regulate the state policy in the field of national and patriotic education. Method. The methodological basis of the study was a set of general scientific, special scientific and historical methods, as well as the principles of historicism and objectivity. Results. It was established that as of the beginning of 2023, more than two dozen legal acts regulating the procedure of national-patriotic education are in force. It is significant that the lion's share of them are Presidential Decrees. It is important that certain normative legal acts were adopted after 2014 and are a direct reaction to the occupation of Crimea and military actions in the East of Ukraine. According to content and object of influence, they can be divided into several blocks: 1) laws determining the legal status of state symbols, in particular the national language; 2) laws and decrees on the celebration of certain memorable dates from national history and honoring the victims of totalitarian regimes, military conflicts, etc.; 3) state strategies of national-patriotic education and relevant presidential decrees or government programs regarding their implementation; 4) laws emphasizing the educational component, the role of educational institutions, and even the personal responsibility of pedagogical and scientific-pedagogical workers for the implementation of national-patriotic education. Scientific novelty. It is proposed that the improvement of state policy in the field of national-patriotic education can be achieved through: the commitment of scientists, representatives of local self-government bodies, and government officials to the process of forming a single categorical and conceptual apparatus, which will become a road map and allow streamlining measures for national-patriotic education; due to the development of the level of legal culture of the population, strengthened information policy; diversification of approaches to the organization of national-patriotic education, and activation of the participation of mass media, representatives of culture, cinematography, music, show business, study and implementation of international experience regarding the implementation of responsibility for denigrating the importance of national culture, history, traditions of state-building; consideration of the issue of national-patriotic education as an element of national security. Practical significance. The results of the research can be used in further legal studies, work of local and state authorities, which are responsible for the implementation of state policy in the field of national-patriotic education.

Key words: normative legal act, state policy, national-patriotic education, Constitution of Ukraine, national idea, legal culture.

Вступ

Постановка проблеми. Для української традиції державотворення поняття національно-патріотичного виховання не є новим, адже історично виступає складовим концепції «національно ідеї» та «національної держави». Окрім того, мають місце окремі приклади ефективності реалізації національно-патріотичного виховання, зокрема в Галичині на початку ХХ ст. коли там функціонували військово-політичні й просвітницькі організації «Просвіта», «Сокіл», «Січ», «Пласт». На жаль в умовах незалежності, можна говорити про неефективність подібної політики, або як мінімум декларативний характер окремих норм. Це було закономірним наслідком впливу радянських ідеологем, низького рівня правової культури населення, а також відсутності розуміння важливості національно-патріотичного виховання, як компоненти національної безпеки. Найбільшим негативом у цій ситуації є те, що потреба у національно-патріотичному вихованні, так само як й інтерес до поняття «національна ідея» зросли тільки після анексії росією Криму, окупації частини Донецької і Луганської областей і особливо після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. Ці події породили суспільний інтерес до національної історії, мови, культури, традиції, тобто до того, що формує національну ідентичність, вказує на відмінні риси у порівнянні з агресором. Закономірний суспільний інтерес породжує активну законотворчу діяльність держави і формування конкретної політики. Як наслідок, станом на 2023 р. чинними є десятки нормативних актів, які загалом визначаються процес національно -політичного виховання або апелюють до захисту національних ідеологем.

З огляду на зазначене, наукова актуальність нашого дослідження обумовлюється потребою систематизації та аналізу чинної нормативно-правової бази забезпечення національно-патріотичного виховання, визначення практичної ефективності окремих норм права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема дослідження національно-патріотичного виховання в Україні хоч не є новою, але не має достатнього теоретичного вираження, зокрема в контексті аналізу чинних нормативно-правових актів. Більшість з наявних праць акцентують увагу на політичному змісті проблеми, особливостях реалізації державної політики в цій сфері, або педагогічному змісті процесу виховання молоді. Як наслідок, нами проаналізовано чинну нормативно-правову базу й запропоновано авторське бачення стосовно реалізації державної політики у сфері національно-патріотичного виховання.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз і систематизація основних нормативно-правових актів України, що визначають і регулюють державну політику у сфері національно-патріотичного виховання.

Виклад основного матеріалу дослідження

правовий національний патріотичний виховання

Суспільно-політичні реалії, а також стан війни, кардинально змінили суспільні настрої і сприяли насамперед зростанню рівня національно-патріотичної свідомості. Підтвердженням цього можуть слугувати результати опитувань проведених соціологічною групою «Рейтинг». Так, за результатами моніторингу серпня 2019 р. патріотами своєї країни вважали себе 83% громадян України. Схожі показники були у 2018 р. [1]. У черговому опитуванні серпня 2022 р., відсоток тих, які ідентифікують себе громадянином і патріотом України - становив 94% [1]. Іншим важливим результатом опитування став показник кількості тих, які б підтримали незалежність України - 86% однозначно і 11% скоріше зробили б це, тобто 97%. Це в рази більше, як у 2021 р. - 80%, а у 2012 р. відсоток тих хто був готовий проголосувати за незалежність становив тільки 62%. Якщо говорити про маркери патріотизму, то в серпні 2022 р. 76% назвали українську мову як рідну, а 19% - російську. Одночасно, 86% вважають, що українська мова повинна бути єдиною державною мовою [11]. Позитивним можна вважати також зниження рівня споживання інформаційного контенту російською мовою. Так, більше 40% опитаних взагалі перестали дивитися російські серіали та слухати російську музику [1].

Загалом, подібні результати опитування видаються обнадійливими, але для того, щоб у суспільній свідомості та правовій культурі населення утвердилося розуміння цінності державної мови, територіальної цілісності держави, її історико-правового минулого, доцільно не видавати нові нормативно-правові акти, а систематизувати існуючі та сформувати єдиний термінологічно-понятійний апарат і загалом нову парадигму громадянської освіти. Першим кроком до цього можна вважати прийнятий в грудні 2022 р. Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» [9]. Зміст закону показує, що він є закономірним результатом реакції на повномасштабне вторгнення, однак, з моменту проголошення незалежності, в Україні було прийнято кілька нормативно-правових актів, які оперують поняттями «національна ідентичність», «патріотичне виховання», «національна свідомість», «національна культура», а саме:

- Конституція України (1996 р.);

- Закон України «Про державний гімн України» (2003 р.);

- Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» (2015 р.);

- Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років» (2015 р.);

- Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (2015 р.);

- Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (2015 р.);

- Указ президента «Про встановлення Дня пам'яті жертв голодомору» (1998 р., у 2007 р. змінено назву на «День пам'яті жертв голодоморів»);

- Указ президента «Про День Українського козацтва» (1999 р.);

- Указ президента «День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» (2000 р.);

- Указ президента «Про День партизанської слави» (2001 р.);

- Указ президента «Про Концепцію допризовної підготовки і військово - патріотичного виховання молоді» (2002 р.);

- Указ президента «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав» (2004 р.);

- Указ президента «Про День Державного Прапора України» (2004 р.);

- Указ президента «Про відзначення 90-ї річниці подвигу Героїв Крут» (2007 р.);

- Закон України «Про закордонних українців» (2012 р.);

- Указ президента «Про День Соборності України» (2014 р.);

- Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.)

- Закон України «Про освіту» (2017 р.);

- Закон України «Про національну безпеку України» (2018 р.);

- Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019 р.);

- Указ президента «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства» (2022 р.).

Отже, можна говорити, що на сьогодні є чинними понад два десятки нормативно - правових актів, які регулюють процедуру національно-патріотичного виховання. Показово, що левова частина з них є Указами президента. Важливо, що окремі нормативно-правові акти прийняті після 2014 р. і є прямою реакцією на окупацію Криму та військові дії на Сході України.

Якщо оцінювати змістове наповнення згаданих нормативних актів, то воно викликає чимало дискусій. По-перше, частина зі згаданих законів врегульовують процедуру використання державної символіки, а також вшанування окремих подій з національної історії. По-друге, потреба в системі заходів національно-патріотичного виховання у них викладається декларативно, як закономірний елемент чи складова розвитку держави. По-третє, наявність такої кількості нормативних актів свідчить про відсутність єдиного розуміння мети, завдань, принципів і напрямів національно - патріотичного виховання, так само не прослідковується чіткість місця громадських інституцій, органів державної влади та місцевого самоврядування у реалізації цієї політики. Як приклад можна звернути увагу на наступні моменти.

У Конституції України визначається роль держави у процесі національно-патріотичного виховання. Так, ст. 11 говорить, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України» [3]. Так само країна «дбає про задоволення національно - культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави» [3]. При цьому, в Конституції жодним чином не розкривається поняття національної ідентичності, патріотизму. Це можна пояснити кількома причинами. По-перше, об'єктивно, що Основний закон держави не повинен забезпечувати трактування певних правових ідеологем типу «нація», «національна держава», «національна ідея». По-друге, суб'єктивним є той факт, що українські законодавці у 1996 р. свідомо уникали використання поняття нація у Конституції, апелюючи винятково поняттям «народ». Це однозначно було рудиментом радянської епохи, а також відсутністю чіткого розуміння розвитку національної ідеї, невирішеність мовного та інших питань, які провокували національні конфлікти в поліетнічній державі Україна. Вважаємо, що зараз сформовані об'єктивні умови для формування української політичної нації з високим рівнем правової культури та правосвідомості населення, що стане важливим кроком до реалізації національно-патріотичного виховання. Без утвердження ціннісного розуміння держави, жодної поваги з боку громадян до цього інституту і її органів влади не буде.

Якщо говорити про об'єкт який виступає складовою національно-патріотичного виховання, то він частково визначений у Законі України «Про національну безпеку України», у ст. з якого йдеться, що «Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій» [7]. Тобто, в законі наводиться перелік основних цінностей, які необхідно поважати і захищати кожному громадянину України, тому вони важливі з точки зору національно - патріотичного виховання. В листопаді 2021 р. до цього закону було внесено зміни і доповнення, зокрема до змісту ст. 4, а саме «Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, безпеки критичної інфраструктури, кібербезпеки України та на інші її напрями» [7]. Однак, знову ж таки жодної згадки немає про збереження національної культури, історичної пам'яті, національної традиції державотворення, тощо. Все це на нашу думку є базовими ціннісними категоріями, які дозволяють сформувати у пересічного громадянина розуміння того, що таке держава, яка її роль в процес захисту громадян і відповідно, які обов'язки у громадян стосовно захисту власної держави.

Чи не найдискусійнішою проблемою в контексті національно-патріотичного виховання є статус української мови, як державної. Показово, що Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» був прийнятий тільки 2019 р. й замінив собою скандальний Закон України «Про засади державної мовної політики» або, так званий «Закон Ківалова-Колесніченка» від 2012 р. Останній закон вводив поняття «регіональних мов», які могли розвиватися на рівні з державною українською в регіонах, де 10% і більше було представників певної національності. На практиці цей закон нівелював державний статус української мови і був однією із передумов до збройного вторгнення росії. Натомість у законі 2019 р. чітко прописано, що «усвідомлюючи, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість населення країни і дала офіційну назву державі, а також є базовим системотвірним складником української громадянської нації» [5]. У цьому випадку можна чітко прослідкувати, що законодавці надали ціннісного змісту мові й чи не вперше вжили поняття «української громадянської нації» і мови, як її основного імперативу. Більше того, у частині 8 ст. 1 вказано, що «українська мова як єдина державна мова... є фактором єдності і національної безпеки України» [5].

На нашу думку, правовий статус української мови як державної не повинен піддаватися жодним сумнівам і обмеженням. Власне повномасштабне вторгнення продемонструвало, що питання мови було одним із спекулятивних чинників, які передували вторгненню, а з іншого боку, саме мовна ідентифікація дозволила забезпечити національну консолідацію в умовах війни. Важливо також слідкувати за тим, щоб в короткій перспективі мовне питання знову не стало об'єктом політичних дебатів.

Мова, як елемент національно-патріотичного виховання важлива у контексті взаємодії з закордонними українцями. Статус останніх регулюється Законом України «Про закордонних українців». У законі вказується, що одним з основних завдань держави під час співпраці із закордонними українцями є «розв'язання проблем становлення та консолідації української нації» [6].

Окрему групу нормативно-правових актів, що передбачають здійснення національно-патріотичного виховання становлять закони «Про освіту» та «Про вищу освіту». З одного боку позитивним є той факт, що основне завдання з національно - патріотичного виховання покладається на сферу освіти, адже у Законі України «Про освіту» ст. 6, основними засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності визначаються зокрема «виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій; формування усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення; формування громадянської культури та культури демократії» [8]. Закономірно, що схожі принципи закладені в Закон України «Про вищу освіту». Зокрема, 13 грудня 2022 р. частину 2, статті 3 доповнено пунктом 11, у якому деталізується, що державна політика у сфері вищої освіти реалізується на основі принципу «сприяння утвердженню української національної та громадянської ідентичності, вихованню патріотизму, формуванню оборонної свідомості» [4]. Окрім того, «формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності...» у ст. 26 визначається основним завданням закладу вищої освіти [4].

Наведені норми, принципи і завдання закладів освіти у процесі національно - патріотичного виховання є виправданими, але з іншого боку, покладання повної відповідальності за цей процес на освітнє середовище, усуває саму державу та громадські інституції. Одночасно, практика застосування стандартів вищої освіти і чітко визначених у них компетентностей які повинні формуватися при вивченні освітніх програм, як правило не містять подібних норм, або обмежуються потребою у знанні української мови, поваги до громадянських цінностей, тощо. Тому, з практичної точки зору, особливо заклади вищої освіти, не забезпечують національно-патріотичного виховання. Ми не будемо вдаватися до дискусій, які точилися стосовно доцільності викладання курсів «Історії України» на бакалаврських освітніх програмах не історичних напрямків, доцільності включення предмету «історія України», як обов'язкового при проведенні зовнішнього незалежного оцінювання. З іншого боку, позитивним можна вважати внесення змін до низки нормативних актів України, які врегульовують процедуру набуття громадянства і як наслідок вимагають складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на рівень володіння державною мовою. Однак, подібні випробування можливі тільки для іноземців чи закордонних українців, які виявлять бажання отримати українське громадянство. На нашу думку, аналогічні іспити доцільно провести і для державних чиновників, як місцевого так і загальнодержавного рівня.

Цікавим моментом «освітніх» законів є те, що в обох законах, основна відповідальність за здійснення національно-патріотичного виховання (безпосередньо такого формулювання у законах немає) покладається на педагогічних працівників, а не на самі заклади. У с. 54. Закону України «Про освіту», вказується, що педагогічні, науково - педагогічні та наукові працівники зобов'язані «настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства», а також «виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища» [8]. Аналогічні норми закладено в ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», де конкретизовано, що обов'язком педагогічного працівника є прищеплення «їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України та державних символів України» [4].

Підсумовуючи норми закладені у Законах України «Про освіту» та «Про вищу освіту», вважаємо їх малоефективними в контексті національно-патріотичного виховання. По-перше, наявні певні суперечності між нормами закону та стандартами підготовки здобувачів конкретних рівнів освіти. По-друге, відповідальними за патріотичне виховання є не заклади освіти а педагогічні працівники. По-третє, покладання відповідальності за формування патріотичного населення на заклади освіти, залишає поза цим процесом осіб старшого віку, які навчалися до моменту дії згаданих законів.

Національно-патріотичне виховання здійснюється також державними стратегіями. Власне у 2019 р. було прийнято «Стратегію національно-патріотичного виховання на 2020 - 2025», яка замінила «Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 - 2020 роки» (прийнята у 2015 р.). Ідейно і змістовно обидві стратегії схожі, що свідчить або про нереалізованість стратегії на 2016-2020 рр. або відсутність розуміння змісту такої політики у авторів стратегії на 2020-2025 рр. Чи не єдиною перевагою останнього документа стало те, що в ньому наголошується на необхідності забезпечення гармонізації «законодавства й управлінських практик у сфері формування громадянської позиції із законодавством та кращими практиками держав Європейського Союзу та держав - членів НАТО, зберігаючи в основі національні цінності і традиції» [10]. Однак, вважаємо, що до чинної стратегії можна застосувати оцінку, яку дав Г.Коваль Закону України «Про загальнодержавну програму патріотичного виховання молоді на 2004-2008 роки», про те, що виокремлені завдання не мали ані фінансового ані організаційного підкріплення [2, с. 263]. Це саме можна сказати й про затверджену у грудні 2022 р. стратегію, а програма її реалізації фактично перекладає усю відповідальність на заклади освіти та місцеві органи влади. Це на нашу думку, є негативним адже унеможливлює реалізацію єдиної державної стратегії.

Висновки

Таким чином, станом на початок 2023 р. в Україні є чинними близько двох десятків нормативно-правових актів, що регулюють процедуру національно - патріотичного виховання. За змістовим наповненням та об'єктом впливу, їх можна поділити на кілька блоків: 1) закони, що визначають правовий статус державних символів, зокрема національної мови; 2) закони і укази про святкування окремих пам'ятних дат з національної історії та вшанування жертв тоталітарних режимів, воєнних конфліктів, тощо; 3) державні стратегії національно-патріотичного виховання та відповідні укази президента чи програми уряду стосовно їх реалізації; 4) закони, що акцентують увагу на освітній складовій, ролі закладів освіти і навіть персональної відповідальності педагогічних і науково-педагогічних працівників за реалізацію національно-патріотичного виховання. Спільною рисою всіх цих нормативно-правових актів є відсутність єдиного термінологічного апарату, а отже існування різних підходів у трактуванні задекларованих законодавчо норм і принципів.

Стосовно рекомендацій з удосконалення законодавчих підходів до процесу національно-патріотичного виховання, то вважаємо запропонувати наступні рішення:

- за участі науковців, представників органів місцевого самоврядування, урядовців, сформувати єдиний категоріально-понятійний апарат, який стане дорожньою картою і дозволить впорядкувати заходи з національно-патріотичного виховання;

- реалізацію національно-патріотичного виховання доцільно реалізовувати не через організацію виховних заходів у закладах освіти, а через розвиток рівня правової культури населення, посилену інформаційну політику;

- диверсифікувати підходи до організації національно-патріотичного виховання, й активізувати участь засобів масової інформації, представників культури, кінематографу, музичної сфери, шоу-бізнесу. При цьому вивчити міжнародний досвід стосовно впровадження відповідальності за приниження значення національної культури, історії, традиції державотворення;

- розглянути питання національно-патріотичного виховання, як елемента національної безпеки.

Список використаних джерел

1. Динаміка патріотичних настроїв українців: серпень 2019. URL:

https://ratinggroup.ua/research/ukraine/dinamika_patrioticheskih_nastroeniy_ukraincev_av gust_2019.html.

2. Коваль Г. Система патріотичного виховання в Україні. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. К., 2004. Вип. 5. С. 262-270.

3. Конституція України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/constitution

4. Про вищу освіту: Закон України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 37-38, ст.2004. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text.

5. Про забезпечення функціонування української мови як державної: Закон України.

Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 21, ст.81. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#Text.

6. Про закордонних українців: Закон України. № 4381-VI від 09.02.2012. Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 25, ст. 343. URL:

http://consultant.parus.ua/?doc=07ZU682505.

7. Про національну безпеку України: Закон України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241. URL: https://ips.ligazakon.net/document/T182469?an=123.

8. Про освіту: Закон України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 38-39, ст.380. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text.

9. Про основні засади державної політики у сфері утвердження української

національної та громадянської ідентичності: Закон України. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2834-20#Text.

10. Про Стратегію національно-патріотичного виховання: Указ президента України №286/2019. URL: https://www.president.gov.ua/documents/2862019-27025.

11. Сімнадцяте загальнонаціональне опитування: Ідентичність. Патріотизм. Цінності

(17-18 серпня 2022). URL:

https://ratinggroup.ua/research/ukraine/s_mnadcyate_zagalnonac_onalne_opituvannya_den tichn_st_patr_otizm_c_nnost_17-18_serpnya_2022.html.

References

1. Dynamics of patriotic sentiments of Ukrainians: August 2019. Retrieved from: https://ratinggroup.ua/research/ukraine/dinamika_patrioticheskih_nastroeniy_ukraincev_av gust_2019.html. (in Ukrainian)

2. Koval, H. (2004). Systema patriotychnoho vykhovannia v Ukraini [The system of patriotic education in Ukraine]. Suchasna ukrainska polityka. Polityky i politolohy pro nei, 5, 262-270. (in Ukrainian)

3. Constitution of Ukraine. Retrieved from:

https://www.president.gov.ua/documents/constitution (in Ukrainian)

4. About higher education: Law of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR), 2014, № 37-38, st.2004. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text. (in Ukrainian)

5. On ensuring the functioning of the Ukrainian language as the state language: Law of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR), 2019, № 21, st.81. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#Text. (in Ukrainian)

6. About Ukrainians abroad: Law of Ukraine № 4381-VI (2012, February 2). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 2004, № 25, st. 343. Retrieved from: http://consultant.parus.ua/?doc=07ZU682505. (in Ukrainian)

7. About the national security of Ukraine: Law of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady

(VVR), 2018, № 31, st.241. Retrieved from

https://ips.ligazakon.net/document/T182469?an=123. (in Ukrainian)

8. About education: Law of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR), 2017, № 38-39, st.380. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text. (in Ukrainian)

9. On the main principles of state policy in the sphere of establishing Ukrainian national and civil identity: Law of Ukraine. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2834- 20#Text. (in Ukrainian)

10. About the Strategy of National Patriotic Education: Decree of the President of Ukraine №286/2019. Retrieved from: https://www.president.gov.ua/documents/2862019-27025. (in Ukrainian)

11. Seventeenth national survey: Identity. Patriotism. Values (August 17-18, 2022)].

Retrieved from:

https://ratinggroup.ua/research/ukraine/s_mnadcyate_zagalnonac_onalne_opituvannya_den tichn_st_patr_otizm_c_nnost_17-18_serpnya_2022.html. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru