Види нотаріальних процесуальних правовідносин (на прикладі використання загальнотеоретичних класифікацій правовідносин)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види нотаріальних процесуальних правовідносин (на прикладі використання загальнотеоретичних класифікацій правовідносин)

Олена Олександрівна Крижевська, кандидат юридичних наук, асистент кафедри Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті досліджуються окремі загальні класифікації нотаріальних процесуальних правовідносин, проведені за загальнотеоретичними критеріями. Застосовуючи метод класифікації, який полягає у розподілі нотаріальних процесуальних правовідносин на види залежно від їх окремих ознак, автор виявляє особливості, які не вдається дослідити через інші методи наукового пізнання.

З огляду на те, що в науці нотаріального процесу відсутні спеціальні дослідження щодо видів нотаріальних процесуальних правовідносин, автор статті демонструє, що їх поділ на види суттєво розширює уявлення про притаманні їм ознаки та властивості.

Ключові слова: правовідносини, нотаріальні процесуальні правовідносини, класифікація, нотаріальний процес, нотаріальна діяльність, нотаріус.

Резюме

Крижевская Е.А.

В статье исследуются отдельные общие классификации нотариальных процессуальных правоотношений, проведенные за общетеоретическими критериям. Применяя метод классификации, который заключается в распределении нотариальных процессуальных правоотношений на виды в зависимости от их отдельных признаков, автор выявляет особенности, которые не удается исследовать через другие методы научного познания.

Учитывая то, что в науке нотариального процесса отсутствуют специальные исследования по видам нотариальных процессуальных правоотношений, автор статьи показывает, что их разделение на виды существенно расширяет представление о присущих им признакам и свойствам.

Ключевые слова: правоотношения, нотариальные процессуальные правоотношения, классификация, нотариальный процесс, нотариальная деятельность, нотариус.

Summary

Olena Kryzhevska

The types of notarial procedural legal relations are researched. Approaches of scientists to determination of kinds of notarial procedural relations are worked out.

Applying the method of classification, which consists in the division of notarial procedural legal relations into types depending on their individual features, the author identifies features that can not be explored through other methods of scientific knowledge. The classification of notarial procedural legal relations can be carried out both on the general criteria characteristic of the classification of all legal relations and on the criteria used in the classification of procedural legal relations or those criteria that may be inherent only in classifications of notarial procedural legal relations.

In connection with the above, according to the author, we can talk about general, intersectoral and sectoral classifications of notarial procedural legal relations. Note that in the science of notarial process there are no special studies on the types of notarial procedural legal relations. However, as our analysis shows, the division of notarial procedural legal relations into types significantly expands the idea of their features and properties.

Thus, the study of the types of notarial procedural legal relations (on the example of the use of general theoretical classifications of legal relations) showed their diversity, which is not fully explored in the scientific literature. An analysis of modern textbooks on notarial procedural law has shown that most researchers ignore this issue. However, in the theory of law, the types of legal relations are presented properly. Notarial procedural legal relations are a kind of legal relations, which allowed the author to establish appropriate parallels.

The variety of types of notarial procedural legal relations, as well as the criteria for their distribution is due to the peculiarities of their elemental composition. That is why it is quite possible to establish a large number of criteria for the distribution of notarial procedural legal relations, including those that are inherent in any legal relationship, as well as specific only to the notarial-procedural sphere.

Key words: legal relations, notarial procedural legal relations, classification, notarial process, notarial activity, notary.

Постановка проблеми

Наукова доктрина нотаріального процесу України є досить молодою, оскільки почала формуватися лише на початку XXI ст. Незважаючи на те, що сьогодні понятійний апарат науки нотаріального процесу вже переважно сформований, окремі наукові положення залишаються за межами належної уваги вітчизняних вчених. Такими насамперед можуть вважатись теоретичні основи про правовідносини, які виникають в організаційній структурі нотаріату, так і тих, які виникають під час вчинення нотаріальних дій. З огляду на це актуальність статті та перспективи подальшого дослідження теми вбачаються передусім у формулюванні дефініції «нотаріальних процесуальних правовідносин», встановленні їх характеру через певні ознаки, розкритті сутності через їх специфіку, опрацюванні підходів вчених до визначення видів нотаріальних процесуальних відносин, а також виокремлення загальних, міжгалузевих та галузевих класифікацій нотаріальних процесуальних правовідносин.

Розробкою теорії нотаріального процесу в Україні займалися: С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, В.В. Комаров і В.В. Баранкова, М.В. Бондарєва, Т.М. Кучер, О.С. Снідевич, М.М. Дякович, Я.П. Панталієнко, досліджуючи нотаріальні процесуальні правовідносини та правовий статус їхніх суб'єктів, нотаріальні провадження, принципи та стадії нотаріального процесу. При цьому С.Я. Фурса та Є.І. Фурса відіграли ключову роль у становленні науки нотаріального процесу. С.Я. Фурса приділила значну увагу дослідженню правової природи нотаріальних правовідносин, їх системи, особливостей, суб'єктів. Проте в теорії нотаріального процесу залишається ще значна кількість проблемних і дискусійних питань, які потребують вирішення, після публічного обговорення.

Мета даної статті - надати характеристику видам нотаріальних процесуальних правовідносин (на прикладі використання загальнотеоретичних класифікацій правовідносин) та виявити притаманні їм ознаки та властивості.

Виклад основного матеріалу

Метод класифікації, що є одним із наукових методів пізнання, є досить важливим для з'ясування сутності процесуальних правовідносин загалом та нотаріальних процесуальних правовідносин зокрема. Класифікація (лат. classis - розряд, fasio - роблю) - це розподіл предметів, явищ і понять по класах, відділах, розрядах залежно від їх загальних ознак¹. Класифікація являє особливий випадок застосування логічної операції поділу об'єму поняття, що є деякою сукупністю дій (поділ деякого класу на види, поділ цих видів і так далі)². Відтак, застосування методу класифікації полягає у розподілі нотаріальних процесуальних правовідносин на види залежно від їх окремих ознак. Використання цього методу дає змогу виявити в нотаріальних процесуальних правовідносинах ті їх особливості, які не вдається дослідити за допомогою інших наукових методів.

Класифікацію нотаріальних процесуальних правовідносин можна здійснювати як на загальних критеріях, характерних для класифікації усіх правовідносин, так і на критеріях, що використовуються при класифікації процесуальних правовідносин чи тих критеріях, що можуть бути притаманними виключно класифікаціям нотаріальних процесуальних правовідносин. У зв'язку з цим, на наш погляд, можна вести мову про загальні, міжгалузеві та галузеві класифікації нотаріальних процесуальних правовідносин. Зазначимо, що в науці нотаріального процесу відсутні якісь спеціальні дослідження щодо видів нотаріальних процесуальних правовідносин. Однак, як покаже подальший аналіз, поділ нотаріальних процесуальних правовідносин на види суттєво розширить уявлення про їх ознаки та властивості.

Розглянемо окремі загальні класифікації нотаріальних процесуальних правовідносин, проведені за критеріями, що використовується теорією права.

1. Регулятивні та охоронні нотаріальні процесуальні правовідносини. Поділ правовідносин на регулятивні та охоронні розглядається у теорії права як один з найважливіших поділів правовідносин на види та проводиться за спеціально-юридичними функціями права. Регулятивними правовідносинами є відносини, що виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини. Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом вчинення суб'єктами правопорушень³,⁴.

Якщо існування регулятивних правовідносин в силу регулятивної функції права є безспірним і, зокрема, щодо нотаріальних процесуальних, то існування охоронних правовідносин в нотаріальному процесі, їх поняття та система є дискусійним. У правовій науці досить поширеною є навіть спеціально розроблена теорія охоронних правовідносин⁵,⁶ чи не одним із найбільш складних питань якої є питання про те, чи необхідно відносити до охоронних правовідносин процесуальні правовідносини, які врегульовують процес застосування заходів правового примусу.

Так, наприклад, окремі науковці вважають, що процесуальні відносини у галузі судочинства - це типові охоронні правовідносини⁷. Таким чином, при такому підході процесуальні правовідносини апріорі є охоронними, оскільки виникають у зв'язку з порушенням матеріальних прав особи. Регулятивними ж за такого підходу можуть бути лише матеріально-правові відносини. Однак існує й інший підхід, згідно з яким охоронні матеріальні правовідносини не слід змішувати з процесуальними відносинами з приводу застосування заходів захисту та відповідальності. Зміст і підстави виникнення процесуальних відносин вимагають їх розмежування з матеріальними правовідносинами⁸.

На наш погляд, останній підхід виглядає доволі дискусійним. Віднесення усіх процесуальних правовідносин до охоронних можна було б прийняти лише за умови, якби ми були прихильниками виникнення у процесі виключного одного комплексного процесуального правовідношення, спрямованого на охорону матеріального права, а не системи процесуальних правовідносин, які так чи інакше, але містять істотно різні підходи до права, що розглядається, і тієї цілі, яку особи бажають досягти. Якщо ми виходимо з існування у конкретному процесі цілої низки процесуальних правовідносин, то у такому випадку досить важко обґрунтувати те, що усі вони виникають з факту порушення права. Наприклад, справи окремого провадження в цивільному процесі спрямовані не на захист порушеного права, а на підтвердження існування певного права, поза межами суду.

Але в силу об'єктивних обставин особа його не може реалізувати, наприклад, син не може отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька, оскільки у нього відсутнє свідоцтво про народження, дублікат не може отримати, бо архівні дані не збереглись, тому факт родинних відносин зі своїм батьком він як спадкоємець першої черги має встановити в судовому порядку та рішення суду після набрання ним законної сили буде підставою для видачі йому свідоцтва про право на спадщину. Натомість у науці процесуального права визнаним є те, що кожне з цілої системи процесуальних правовідносин має свої підстави виникнення, і лише досить мала частина з них є такими, що виникають з правопорушень, причому процесуальних. На наш погляд, правильну позицію у цьому питанні займає І.А. Сердюк, який розрізняє охоронні матеріальні та охоронні процесуальні правовідносин, зазначаючи, що останні не є такими за визначенням, а виникають із факту порушення норм процесуального права⁹. Така позиція виглядає логічною, але її доцільно лише уточнити на предмет того, що в багатьох випадках з фактом правопорушення пов'язують виникнення права на захист, як елемент широкого права на охорону прав.

Однак, якщо для судочинства надзвичайно важливою є дискусія про те, якими є процесуальні правовідносини - регулятивними чи охоронними, то для теорії нотаріального процесу така проблема виглядає ще більш актуальною.

Зазначене обумовлюється функціональним призначенням нотаріальних процесуальних правовідносин - вони, на відміну від відносин у сфері правосуддя, не спрямовані на охорону (захист) порушеного права та застосування заходів правового примусу. Однак для теорії нотаріальних процесуальних правовідносин актуальною виглядає інша проблема, яку вважаємо доцільним поставити на обговорення науки нотаріального процесу - чи можуть у межах нотаріальних процесуальних правовідносин взагалі існувати охоронні правовідносини, а якщо так, то якими є їх прояви.

Зауважимо, що на сьогодні, наприклад, жодний із підручників з нотаріату чи нотаріального процесу не досліджує питання нотаріальної процесуальної відповідальності як самостійного інституту нотаріального процесу та заходів нотаріального процесуального примусу. Однак, якщо питання відповідальності нотаріуса за вчинення ним різного роду правопорушень бодай досліджується наукою (причому, як правило, така відповідальність є відповідальністю інших видів, а не нотаріальною процесуальною відповідальністю)¹⁰,¹¹, то відповідальність інших учасників нотаріальних процесуальних правовідносин за вчинення нотаріальних процесуальних правопорушень взагалі не досліджується.

Водночас погляд на нотаріальні процесуальні правовідносини з позицій термінології свідчить про те, що у ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та інших нормах фігурують терміни «боржник» та «стягувач», які властиві понятійному апарату цивільного та виконавчого процесу тощо. Але ці терміни надаються абстрактно і вони свідчать про специфічний характер взаємовідносин між суб'єктами та необхідність належної кваліфікації суб'єктів звернення до нотаріуса та врегулювання такого нотаріального провадження, як вчинення виконавчого напису. Так, у ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» філігранно оминули питання про те, а хто ж подає документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем? Дійсно, ми з абсолютною впевненістю можемо стверджувати, що такі документи подає стягувач, але в такому разі цей термін має увійти до термінологічної бази теорії нотаріального процесу. Якщо у перелічених нормах згадується боржник, то чи він є учасником нотаріального процесу чи він має лише взаємодіяти зі стягувачем у виконавчому провадженні тощо? Чи може представник стягувача звертатися до нотаріуса за вчинення виконавчого напису і на підставі яких документів?

2. Договірні та управлінські нотаріальні процесуальні правовідносини. У теорії права досить поширеною є класифікація правовідносин за волевиявленням сторін на договірні (для виникнення цих правовідносин необхідне волевиявлення всіх його учасників) та управлінські (владні) - для виникнення яких достатньо волевиявлення тільки одного - уповноваженого суб'єкта¹².

З огляду на специфіку нотаріальної діяльності, правового становища нотаріуса загалом, така класифікації виглядає для нотаріального процесу досить важливою. Вона дозволяє проаналізувати такі особливості нотаріальних процесуальних правовідносин, як підстави їх виникнення - для виникнення яких нотаріальних процесуальних правовідносин потрібна згода обох суб'єктів цих правовідносин (нотаріуса та іншої особи), а які можуть виникати виключно за волевиявленням одного уповноваженого суб'єкта.

Одразу ж зазначимо, що найменування відповідної групи правовідносин як управлінських (владних) та пов'язування цих правовідносин виключно з суб'єктом владних повноважень у процесуальних галузях права є безпідставним. Для процесуальних правовідносин, де обов'язковим їх суб'єктом завжди є суб'єкт, який виконує публічні функції, не завжди виникнення процесуальних правовідносин можливе лише за волевиявленням такого суб'єкта. Виникнення багатьох видів процесів характеризується диспозитивністю, тобто ініціативою заінтересованої особи (не суб'єкта, що виконує публічні функції).

Звернення будь-якої визначеної законом особи до такого суб'єкта, зроблене в необхідній процесуальній формі, тягне виникнення процесуальних правовідносин та обов'язок суб'єкта, що виконує публічні функції, розглянути й вирішити таке звернення, якщо інше не обумовлюється нормами законодавства. У зв'язку з цим ті підходи в науці процесуального права, відповідно до яких виникнення управлінських правовідносин пов'язується з волевиявленням суб'єкта, що здійснює владні функції (наприклад, судом у цивільному судо- чинстві)¹³, є необгрунтованими. У процесуальних правовідносинах загалом, і в нотаріальних процесуальних правовідносинах зокрема, управлінські (саме управлінські в широкому значенні цього слова - можливості їх виникнення за рішенням чи дією одного суб'єкта, а не владні) правовідносини виникають як за волевиявленням суб'єкта, що здійснює публічні функції (нотаріуса в нотаріальному процесі), так і за волевиявленням інших осіб, які є учасниками відповідних процесуальних правовідносин. У силу закону нотаріус вступає в процесуальне правовідношення з такою особою, оскільки закон забороняє йому на власний розсуд уникати такого вступу в правовідносини, крім випадків обумовлених в Законі. Наприклад, у ч. 1 ст. 42 Закону України «Про нотаріат» однозначно встановлено, що нотаріальні дії вчиняються після їх оплати. І в такому випадку не встановлюється альтернатива, оскільки нотаріус не надає строк для усунення виявленого недоліку, як у такому випадку діятиме суд, оскільки такої процедури законом не передбачено тощо. Загалом же характерною ознакою нотаріальних процесуальних правовідносин є добровільний вступ та участь у ньому його суб'єктів¹⁴.

Необхідно звернути увагу на ту обставину, що нотаріальні процесуальні правовідносини відмінні від інших процесуальних правовідносин, у яких одним із суб'єктів є суб'єкт владних повноважень, наприклад, суд. Як цілком обґрунтовано зазначає С.Я. Фурса, нотаріус не є суб'єктом владних повноважень, оскільки він не застосовує до осіб, які беруть участь у вчиненні нотаріального провадження, заходи процесуального примусу¹⁵. Відтак, для окремих осіб вказівки, дії нотаріуса не є обов'язковими для виконання та виконуються ними на власний розсуд. У зв'язку з цим випадки волевиявлення нотаріуса як підстави виникнення управлінських нотаріальних процесуальних правовідносин у нотаріальному процесі є значно обмеженими порівняно з судовими правовідносинами.

Досить цікавим для науки нотаріального процесу є окреслення випадків, у яких нотаріальні процесуальні правовідносини носять характер договірних. Такими, на наш погляд, можна вважати відносини вступу у нотаріальний процес осіб, які сприяють вчиненню нотаріальної дії. З огляду на необов'язковість для них відповідного волевиявлення нотаріуса щодо залучення їх у нотаріальних процес, згода їх на вступ у цей процес породжує ніщо інше, як відповідне договірне нотаріальне процесуальне правовідношення. На жаль, до останнього часу ці питання не мають реального відображення ні в законодавстві, ні в нотаріальній практиці, що породжує низку проблем з вчиненням нотаріальних дій. Так, у цивільному процесі свідки вправі розраховувати на відшкодування понесених ними витрат, а в нотаріальному процесі ці та подібні питання абсолютно ігноруються, що ускладнює залучення осіб з таким або подібним статусом до проваджень з посвідчення заповітів, вжиття заходів до охорони спадкового майна, оголошення заповітів тощо.

3. Короткострокові та довгострокові нотаріальні процесуальні правовідносини. За часом дії в теорії права розрізняють довгострокові та короткострокові правовідносини. Довгострокові цивільні правовідносини визначаються як такі, що тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва або договору про перевезення вантажу на значну відстань, але ж договори про регламентацію таких відносин потенційно можуть посвідчуватися у нотаріальному порядку. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання учасниками своїх прав і обов'язків (наприклад, при укладенні договору залізничного перевезення)¹⁶. Одразу ж необхідно розуміти умовність цієї класифікації, оскільки вона чітко не визначає, якими ж є ті чи інші правовідносини. Залежно від окремих умов навіть незначний проміжок часу у тих чи інших правовідносинах може вважатися значним, як і навпаки.

У теорії нотаріального процесу такі часові межі нотаріальних процесуальних правовідносин, як правило, досліджуються в аспекті стадій нотаріального процесу чи нотаріальних проваджень¹⁷,¹⁸. Цінність же цієї класифікації нотаріальних процесуальних правовідносин полягає в тому, що вона дозволяє проаналізувати часові параметри цих правовідносин та прийнятність цих параметрів для практики.

В аспекті цієї класифікації нотаріальні процесуальні правовідносини, на наш погляд, загалом слід розглядати як короткострокові. Як правило, нотаріальна дія вчиняється одразу ж в день звернення заявника до нотаріуса. Стаття 42 Закону України «Про нотаріат» визначає, що нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів.

Однак у деяких випадках нотаріальні процесуальні правовідносини, що складаються при вчиненні окремих нотаріальних дій, вже можна розглядати і як довгострокові. Такими, наприклад, можуть бути правовідносини, що виникають при видачі свідоцтва про право на спадщину, вжитті заходів до охорони спадкового майна, прийнятті в депозит цінних паперів, передачі заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам, прийнятті на зберігання документів тощо. Часові межі цих нотаріальних процесуальних правовідносин різняться та можуть бути як чітко визначені законодавчо (наприклад, нотаріальні процесуальні правовідносини з охорони спадкового майна можуть тривати до закінчення строку на прийняття спадщини (шість місяців з моменту відкриття спадщини)), так і взагалі бути не визначеними, що викликає можливість їх тривання нескінченно довго (наприклад, при прийнятті на зберігання документів).

На характеристику нотаріальних процесуальних правовідносин як короткострокових чи довгострокових впливає й те, що у визначених ст. 42 Закону України «Про нотаріат» випадках вчинення нотаріальної дії може бути відкладено або зупинено. У таких випадках потенційно короткострокові нотаріальні процесуальні правовідносини можуть перерости в довгострокові.

4. Прості та складні нотаріальні процесуальні правовідносини. У науці пропонується розподіляти правовідносини за кількістю суб'єктів на прості та складні. Простими, на погляд вчених, є ті правовідносини, що відбуваються лише між двома суб'єктами (сторонами), а складними - правовідносини, учасники яких представлені трьома чи більше суб'єктами (сторонами)¹⁹.

На наш погляд, нотаріальні процесуальні правовідносини, як і інші процесуальні правовідносини, є простими. Знову ж таки, зазначене обумовлюється особливістю суб'єктного складу цих правовідносин. Обов'язковим суб'єктом нотаріального процесуального правовідношення завжди є нотаріус (особа, яка вчиняє нотаріальну дію)²⁰, а з іншої сторони його суб'єктом є або ж особа, що має у нотаріальній справі юридичний інтерес, або ж особа, яка сприяє здійсненню нотаріального провадження.

Необхідно звернути увагу, що застосування цієї класифікації до процесуальних правовідносин у науці не завжди відбувається правильно.

Так, наприклад, Л.В. Діденко зазначає, що більшість цивільних процесуальних правовідносин є складними. На її погляд, у розгляді цивільної справи беруть участь суд, позивач, відповідач, представники, треті особи, свідки, експерти тощо. Велика кількість можливих учасників робить такі правовідносини складними. Своєю чергою прості правовідносини також притаманні цивільному процесу. Наприклад, у цивільно-процесуальних правовідносинах із підготовки висновку експертом беруть участь два суб'єкти: з однієї сторони учасник справи чи суд, шляхом здійснення замовлення чи прийняття ухвали про призначення експертизи, а з іншої сторони - експерт, який, власне, і здійснює експертизу²¹.

Такий аналіз, на наш погляд, суперечить класичній теорії процесуальних правовідносин. Насправді окреслена класифікація визначає існування одного складного правовідношення, учасником якого одночасно є більше двох осіб (наприклад, трьохстороннього договору у цивільному праві), а не сукупності - системи правовідносин, що складаються, зокрема, і у процесі. У запропонованому Л.В. Діденко прикладі щодо правовідносин у цивільному процесі йдеться про виникнення сукупності (цілої низки) правовідносин, а не одного складного правовідношення. Мусимо закцентувати увагу на тому, що цивільне процесуальне право- відношення, як правило, є простим. Воно зазвичай виникає за схемою «суд-позивач», «суд-відповідач», «суд- третя особа» тощо. Складне ж цивільне процесуальне правовідношення, ймовірно, й може існувати, але це радше виняток, існування якого потребує попереднього ретельного аналізу на предмет правильності відповідного висновку.

Загалом, автор вважає, що кількість суб'єктів у правовідносинах не завжди надає адекватну оцінку складності правовідносин. Наприклад, при оголошенні змісту секретного заповіту може бути присутньою значна кількість суб'єктів, але така нотаріальна дія не повинна відрізнятися складністю самого процесу оголошення заповіту. У той же час, коли процес посвідчення «нетипового» договору буде відрізнятися складністю, оскільки потрібно буде узгоджувати кожну умову договору з кожним суб'єктом, а також знаходити альтернативну редакцію дискусійної умови, пояснити учасникам наслідки його посвідчення. Тобто такі нотаріальні процесуальні правовідносини будуть знаходитися на грані відмови від посвідчення договору, якщо не буде знайдено компромісних варіантів умов договору. До природно складних нотаріальних проваджень і, відповідно, нотаріальних процесуальних правовідносин можна віднести й вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Тому пропонується дотримуватися принципу, згідно з яким відносини мають поділятися на дво- або багатосуб'єктні, але залежно від виду провадження нотаріальні процесуальні правовідносини в силу їх специфіки можуть визнаватися простими або складними. Якщо ж дотримуватися позиції С.Я. Фурси, то при об'єднанні декількох нотаріальних проваджень в єдиний нотаріальний процес будуть виникати складені нотаріальні процесуальні правовідносини. Наприклад, при одночасному вчиненні таких нотаріальних проваджень, як видача свідоцтва про право на спадщину, вжитті заходів до охорони спадкового майна та видачі свідоцтва виконавцю заповіту у спадкоємців виникатимуть складені права та обов'язки. Тому до простих і складних нотаріальних процесуальних правовідносин варто додати складені як певний спеціальний вид відносин, який характеризуватиметься використанням декількох видів процесуальних прав та обов'язків, властивих різним провадженням.

5. Щодо абсолютних і відносних правовідносин. У теорії права під відносними правовідносинами розуміються правовідносини, у яких здійснення суб'єктивного права однієї особи може досягатися лише через відповідні дії іншої (зобов'язаної) особи. Правовідносини ж, у яких суб'єктивне право виступає у вигляді забезпеченої в законодавчому порядку можливості власної поведінки, свободи здійснювати своє право, відносять до категорії абсолютних²². У абсолютних правовідносинах суб'єкт вступає у відносини з невизначеним (абсолютним) колом суб'єктів. У таких відносинах відома одна сторона, яка має право, а решта суб'єктів, які мають обов'язок, - не визначені. У відносних правовідносинах усі сторони чітко визначені²³.

На наш погляд, процесуальні правовідносини завжди є відносними. Зазначене зумовлюється особливістю їх суб'єктного складу, а саме наявності у них обов'язкового суб'єкта у вигляді, наприклад, суду в цивільних процесуальних правовідносинах чи нотаріуса в нотаріальних процесуальних правовідносинах.

Інколи у процесуальній науці вказується на те, що деякі процесуальні правовідносини можуть бути й абсолютними, оскільки, начебто, вони засновані на можливості безпосереднього використання суб'єктом своїх суб'єктивних прав без втручання інших суб'єктів. Такими розглядаються наприклад, відносини, що виникають при відмові від позову, визнанні позову відповідачем, збільшенні або зменшенні позивачем розміру позовних вимог, пред'явленні зустрічного позову²⁴. На наш погляд, такий підхід виглядає дискусійним. Вважаємо, що зазначені правовідносини також є відносними. Реалізація будь-якого із зазначених процесуальних прав учасника цивільного судочинства викликає відповідний обов'язок суду - при відмові позивача від позову прийняти таку відмову та закрити провадження у справі, при визнанні позову відповідачем - винести рішення про задоволення позову, при збільшенні або зменшенні позивачем розміру позовних вимог - прийняти до розгляду та розглядати вже змінені вимоги позивача, а при пред'явленні зустрічного позову - прийняти та розглядати його. У зв'язку з цим учасник судочинства не зможе реалізувати зазначені свої права без відповідного втручання суду у ці правовідносини.

Аналогічно виглядає ситуація і у нотаріальному процесі. Будь-які свої процесуальні права у нотаріальних процесуальних правовідносинах особа може реалізувати лише за участі в цьому правовідношенні нотаріуса. Те положення, що в Законі України «Про нотаріат» не сформульовані вимоги до нотаріальних процесуальних відносин, не регламентовано послідовності їх виникнення, розвитку, трансформації та припинення не надає їм абсолютного характеру, а лише ускладнює сприйняття і реалізацію. Теоретично неможливим виглядає існування нотаріального процесуального правовідношення з невизначеним колом зобов'язаних у цих правовідносинах суб'єктів. Враховуючи наведене, на наш погляд, нотаріальні процесуальні правовідносини завжди є відносними.

нотаріальний процесуальний правовідносини

Висновки

Таким чином, дослідження видів нотаріальних процесуальних правовідносин засвідчило їх величезне різноманіття, яке не повною мірою досліджене в науці нотаріального процесу. Аналіз сучасних посібників із нотаріального та нотаріально-процесуального права продемонстрував, що значна кількість проблемних питань залишаються не вирішеними і не мають одностайної позиції серед вчених і фахівців щодо понятійного апарату, конкретизації цих відносин. Такий стан вважаємо небезпечним, оскільки при створенні нової редакції Закону України «Про нотаріат» можуть бути закладені суперечливі положення, прийнята нова термінологія, яка буде викликати проблеми із її застосуванням.

Водночас у теорії права види правових відносин представлені належним чином. Нотаріальні процесуальні правовідносини є різновидом правових відносин, що дало нам змогу встановити відповідні паралелі. Різноманіття видів нотаріальних процесуальних правовідносин, а також критеріїв їх розподілу зумовлене особливостями їх елементного складу. Отже, на основі здійсненого аналізу доходимо висновку, що загальними критеріями класифікації нотаріальних процесуальних правовідносин є наступні: 1) за критерієм функціонального призначення: регулятивні та охоронні; 2) за характером волевиявлення сторін: договірні та управлінські; 3) за часом дії: довгострокові та короткострокові правовідносини; 4) за кількістю суб'єктів: дво- та багатосуб'єктні; 5) за складністю провадження: прості і складні, а також складені; 6) за ступенем індивідуалізації суб'єктів: абсолютні та відносні. Різноманіття видів нотаріальних процесуальних правовідносин, а також критеріїв їх розподілу зумовлене особливостями їх елементного складу.

Література

1. Философский словарь / под ред. И.Т. Фролова. Москва: Политиздат, 1991. С. 200.

2. Философский словарь / под ред. М.М. Розенталя, П.Ф. Юдина. Москва: Политиздат, 1963. С. 177.

3. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. Харків: Право, 2011. С. 337.

4. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: підручник. Київ: Кондор, 2006. С. 280-281.

5. Мильков А.В. К теории охранительных гражданских правоотношений: учеб. пособ. Москва: Проспект, 2017. 224 с.

6. Кархалев Д.Н. Концепция охранительного гражданского правоотношения: дисс. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Екатеринбург, 2010. 407 с.

7. Проблемы общей теории права и государства: учебник / под общ. ред. В.С. Нерсесянца. Москва: Норма, 2004. С. 372.

8. Томилова Ю.Ю. Охранительные правоотношения в механизме правового регулирования: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Москва, 2004. С. 162.

9. Сердюк І.А. Правоохоронні відносини: поняття, їх особливості та види: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Дніпропетровськ, 2008. С. 49.

10. Висєканцев О.О. Адміністративна відповідальність державного нотаріусу. Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2012. № 25. С. 190-197.

11. Дякович М.М. Цивільно-правові аспекти відповідальності нотаріуса. Університетські наукові записки. 2009. № 1. С. 71-75.

12. Теорія держави та права: навч. посіб. / Є.В. Білозьоров, В.П. Власенко, О.Б. Горова, А.М. Завальний, Н.В. Заяць та ін.; за заг. ред. С.Д. Гусарєва, О.Д. Тихомирова. Київ: НАВС, Освіта України, 2017. С. 197.

13. Діденко Л.В. Види цивільних процесуальних правовідносин. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Вип. 6. Т. 1. С. 115-120.

14. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. С. 115.

15. Фурса С. Актуальні питання теорії і практики нотаріальних правовідносин. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2011. Вип. 87. С. 7-12 (Серія «Юридичні науки»).

16. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. Харків: Право, 2011. С. 338.

17. Долинська М.С. Нотаріальний процес: підручник. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2019. С. 152.

18. Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотаріат в Україні: підручник. Харків: Право, 2011. С. 85.

19. Теорія держави та права: навч. посіб. / Є.В. Білозьоров, В.П. Власенко, О.Б. Горова, А.М. Завальний, Н.В. Заяць та ін.; за заг. ред. С.Д. Гусарєва, О.Д. Тихомирова. Київ: НАВС, Освіта України, 2017. С. 197.

20. Бондарєва М.В. Особливості нотаріального процесуального правовідношення. Часопис Київського університету права. 2010. № 4. С. 162-165.

21. Діденко Л.В. Види цивільних процесуальних правовідносин. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Вип. 6. Т. 1. С. 118.

22. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. 2-е вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2008. С. 438.

23. Саміло Г.О. Теорія держави і права: навч. посіб. Запоріжжя: Просвіта, 2010. С. 204.

24. Діденко Л.В. Цивільно-процесуальні правовідносини як інститут цивільно-процесуального права України: концептуальні положення: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / М-во освіти і науки України, Міжнар. гуманітар. ун-т. Одеса, 2019. С. 231.

Размещено на Allbest.ru