Проблематика розгляду індивідуальних трудових спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет права НАН України

Проблематика розгляду індивідуальних трудових спорів

Кожушко С.І.

Нявчук Д.Р. 

Анотація

У статті описане поняття трудових спорів, зокрема, надається характеристика індивідуальних трудових спорів, їхня особливість та відмінність від колективних трудових спорів. Аналізуються порядок розгляду індивідуальних трудових спорів та органи, за допомогою яких це здійснюється. Комісія по трудових спорах, як первинний орган, що відповідає за вирішення трудових спорів, її структура та умови функціонування. КТС у системі трудових відносин, її повноваження та роль у вирішенні спорів.

Визначаються та аналізуються основні причини звернення до Комісії по трудових спорах. Суд, як вторинний орган, що бере участь у розгляді індивідуальних трудових спорів. Підстави звернення до суду та справи, що підлягають розгляду. Окрема увага приділяється проблемам, що впливають на розгляд та вирішення індивідуальних трудових спорів.

Ключові слова: трудове право, трудове законодавство, Кодекс законів про працю, трудовий спір, індивідуальні трудові спори, Комісія по трудових спорах.

Аннотация

В статье описано понятие трудовых споров, в частности, дается характеристика индивидуальных трудовых споров, их особенность и отличие от коллективных трудовых споров. Анализируется порядок рассмотрения индивидуальных трудовых споров и органы, с помощью которых это осуществляется. Комиссия по трудовым спорам, как первичный орган, отвечающий за решение трудовых споров, ее структура и условия функционирования. КТС в системе трудовых отношений, ее полномочия и роль в решении споров.

Определяются и анализируются основные причины обращения в Комиссию по трудовым спорам. Суд, как вторичный орган, участвующий в рассмотрении индивидуальных трудовых споров. Основания обращения в суд и дела, подлежащие рассмотрению. Особое внимание уделяется проблемам, которые влияют на рассмотрение и разрешение индивидуальных трудовых споров.

Ключевые слова: трудовое право, трудовое законодательство, Кодекс законов о труде, трудовой спор, индивидуальные трудовые споры, Комиссия по трудовым спорам.

Abstract

Svitlana Kozhushko, Daryna Niavchuk. Problems of consideration of individual labour disputes.

The article examines the problems of considering individual labour disputes. Labour disputes are a type of conflict. We consider labour disputes, both individual and collective. An individual labour dispute is a disagreement that covers up contradictions and arises between an employer and an employee in the process of an employment relationship. The difference between individual and collective labour disputes is that the first concerns an individual employee, and not the entire staff of the enterprise. There is a procedure for considering individual labour disputes.

The Labour Code establishes the procedure for resolving labour disputes and specifies which bodies are authorized to resolve these disputes. These bodies include labour dispute commissions and courts. A labour dispute commission is created at enterprises, institutions and organizations to resolve individual labour disputes arising in labour relations.

The main task of the commission is to resolve individual labour disputes at the place of their origin. The article defines the procedure for applying to the labour dispute commission. Another body that resolves individual labour disputes is the court. The court, as a subordinate body, deals with individual labour disputes. You can go to court if the company, institution or organization does not have a labour dispute committee or if you disagree with its decision. Consideration of cases in court has a special procedure.

Particular attention is paid to issues affecting the consideration and resolution of individual labour disputes. There are many problems associated with resolving individual labour disputes. There are no effective legal instruments necessary for the successful resolution of labour disputes at all stages in Ukraine. Since not all enterprises can create LDCs (Labour Dispute Commissions), there is a need to introduce mediation into the legal field or create a competent body that would consider labour disputes at enterprises, institutions and organizations in order to protect the labour rights of a person and a citizen.

Key words: labour law, labour legislation, Labour Code, labour dispute, individual labour disputes, labour dispute commission.

Основна частина

Постановка проблеми. Кожен має право на працю, під час реалізації якого виникають трудові правовідносини. Постійні зміни, що відбуваються на ринку праці та в трудовому законодавстві України, зумовлюють виникнення нових розбіжностей у галузі трудового права. Неврегульованість та накопичення конфліктних ситуацій між роботодавцем і найманим працівником потребує новітніх правових рішень.

Сутність індивідуальних трудових спорів полягає в захисті прав працівника та його законних інтересів. Проте під час вирішення таких спорів зазвичай виникають проблеми, рішення яких потребує особливого підходу. Трудове законодавство України передбачає захист прав працівників за допомогою спеціальних органів та в судовому порядку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання тлумачення та вирішення індивідуальних трудових спорів цікавить багатьох вчених. Серед них можна назвати таких: Т.М. Абайдельдинов, М.Г. Александров, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіна, К.М. Гусов, В.М. Дейнека, В.В. Жернаков, С.І. Запара, І.Я. Кисельов, В.В. Лазор, А.Р. Мацюк, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський., О.А. Шурин, В.І. Щербина та інших.

Формулювання мети статті. Зважаючи на міркування про існування правового явища «трудовий спір», мета статті полягає в тому, щоб поглибити дослідження поняття, особливостей та проблематики під час розгляду й вирішення індивідуальних трудових спорів.

Виклад основного матеріалу. Індивідуальні трудові спори займають окреме місце поміж інститутів трудового права та регулюються Главою XV Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП)¹.

Варто зазначити, що в чинному трудовому законодавстві бракує поняття «індивідуальний трудовий спір». І для глибшого розуміння терміна «трудовий спір» варто звернутися до доктринальних підходів дослідників. Вчені по-різному його тлумачать (Т.М. Абайдельдинов, В.М. Дейнека, В.В. Лазор, С.М. При - липко та інші).

По-перше, у науці трудові спори розрізняють за суб'єктами трудових правовідносин.

По-друге, трудові спори - це розбіжності в застосуванні трудового законодавства України, що виникають між роботодавцем і найманим працівником (трудовим колективом).

По-третє, трудові спори є одним із видів конфліктів у організаційно-трудових відносинах.

Тому трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. Цей поділ здійснюється за таким критерієм, як суб'єкт спірних трудових правовідносин (Н.Б. Болотіна, В.М. Дейнека, Г.І. Чанишева).

Індивідуальний трудовий спір - це певні розбіжності (незгоди, заперечення чого-небудь тощо), які виникають між роботодавцем та найманим працівником у процесі трудових правовідносин, передують їм, або чиняться після їхнього припинення та безпосередньо регулюються трудовим законодавством України. У науковому просторі найбільшої переваги здобув доктринальний підхід, відповідно до якого індивідуальні трудові спори здебільшого виникають із таких юридичних фактів: 1) моменту укладання чи припинення/розірванням трудового договору; 2) переведення/переміщення працівника на іншу роботу; 3) надання основної відпустки та/або додаткової; 4) виплати заробітної плати або її частини (неповна виплата); 5) відрахування із заробітної плати, винагороди за результатами роботи за певний період; 6) використання та видачу спеціального одягу та взуття; 7) накладення дисциплінарного стягнення, звільнення тощо. І загалом дотримання норм трудового законодавства.

Тож відмінність індивідуальних та колективних трудових спорів полягає у визначенні суб'єктного складу сторін вирішення трудових спорів. У першому випадку це стосується безпосереднього найманого працівника, а в другому - всього трудового колективу (персоналу підприємства).

Кодекс законів про працю України встановлює порядок розгляду індивідуальних трудових спорів та регламентує, які органи є уповноваженими розглядати означені спори. До них відносять: комісії по трудових спорах (далі - КТС) та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Те, який орган буде розглядати трудовий спір, залежить від виду і форми трудового договору.

Законодавство встановлює різновиди порядку розгляду індивідуальних трудових спорів, а саме:

Загальний порядок. Передбачає послідовний розгляд індивідуального трудового спору в Комісіях по трудових спорах і в судовому порядку (у випадку незгоди із рішенням КТС). Здебільшого трудові спори розглядаються саме в загальному порядку, оскільки охоплюють значний масив вирішуваних питань.

Особливий порядок. Стосується розгляду індивідуальних трудових спорів окремих категорій працівників.

Судовий порядок. Передбачає безпосередній розгляд спорів у судах.

Важливу роль у системі вирішення індивідуальних трудових спорів відіграють органи, які створюються задля вирішення трудових спорів.

Відповідно до ст. 224 КЗпП України КТС є обов'язковим органом з розгляду індивідуальних трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Трудовий спір підлягає розгляду Комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах із власником або уповноваженим ним органом. Наявність цього органу має низку переваг. На думку вчених, до яких можна віднести: розгляд справ за місцем їхнього виникнення, економію часу та ресурсів, короткі терміни розгляду та обов'язкове виконання рішень (рішення підлягає виконанню в триденний строк по закінченню десяти днів).

Умовою створення та функціонування КТС є наявність не менше 15 працюючих осіб на підприємстві, установі, організації. За браком необхідної кількості працівників КТС не створюється, а наймані працівники звертаються зі спірними питаннями щодо захисту права на винагороду до первинної профспілкової організації (ст. 45 КЗпП), а у разі її відсутності - до суду. Відсутність цього органу на підприємстві - це одна із причин перенавантаження судів справами щодо захисту трудових прав. На переважну думку дослідників, проблематика розгляду індивідуальних трудових спорів КТС полягає в тому, що цей первинний орган носить лише номінальний характер та практично не виконує функцій вирішення трудового спору, не говорячи вже про його попередження.

Наступною причиною звернення працівника до КТС є не врегулювання розбіжностей безпосередньо з роботодавцем або уповноваженим ним органом. Слід зазначити, що не підлягають розгляду в КТС спори, у яких «протистояння відбувається не між працівником та роботодавцем». На працівника покладається обов'язок щодо звернення до Комісії по трудових спорах з метою застосування заходів щодо врегулювання розбіжностей, які виникли, через невдалі переговори із роботодавцем (В.В. Жернаков, В.В. Лазор, А.Р. Мацюк, С.М. Прилипко, О.І. Процевський) Трудові спори та порядок їх розгляду: навч. посіб. / авт.: П.А. Бущенко, А.М. Слюсар, Н.М. Швець; за заг. ред. В.В. Жер- накова. Харків: Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», 2013. 110 с..

Рішення КТС можна оскаржити в разі незгоди в 10-денний строк із дня вручення їм виписки або копії з протоколу засідання КТС.

Суд є органом, що розглядає індивідуальні трудові спори. Відповідно до КЗпП України до суду можна звернутися в чітко визначеному порядку, якщо працівник або роботодавець не погоджуються із рішенням Комісії по трудових спорах, або рішення Комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

Випадки, коли можна безпосередньо звертатися до суду, регламентовані законодавчо. До них відносять:

- відсутність КТС на підприємстві, установі чи організації;

- відшкодування працівниками матеріальної шкоди роботодавцям, заподіяної підприємству, установі, організації;

- відмову про прийняття на роботу;

- поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, про зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу, за винятком спорів працівників (ч. 3 ст. 221, ст. 222 КЗпП України).

Звернення до місцевого суду із заявою про вирішення трудового спору можливе упродовж трьох місяців із дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У справах про звільнення - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення, або з дня видачі трудової книжки. У справах про стягнення заробітної плати термін звернення не обмежений. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Щодо питань стягнення з працівника суми матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, то роботодавець може звернутися до суду протягом року з дня виявлення шкоди. У разі пропуску позовних строків із поважних причин суд може поновити ці строки.

Варто звернути увагу на те, що спеціалізована установа ООН - Міжнародна організація праці (далі - МОП) у своїх дослідженнях наголошує, що зростання кількості індивідуальних трудових спорів є тенденційним явищем. З цим пов'язані загальнопоширені проблеми щодо доступу до систем запобігання та вирішення спорів. До них відносять: розширений спектр захисту індивідуальних прав; зменшення щільності профспілок та/або колективних переговорів; вищі ризики припинення трудової діяльності та безробіття; зниження якості та безпеки роботи завдяки більшому використанню різних договірних угод для працевлаштування та інших форм роботи; збільшення дискримінації/нерівності в результаті сегментованих ринків праці.

Міжнародний досвід свідчить про те, що збільшення кількості та різноманітності індивідуальних спорів породило широкий спектр проблем. Сюди входять проблеми, пов'язані з витратами та перевантаження справами; нестачею незалежності й неупередженості; складними і формалістичними процедурами; роздробленістю послуг; обмеженим доступом; не ефективними засобами; зменшенням можливостей добровільної профілактики та врегулювання через соціальний діалог між сторонами трудових відносин Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. Відомості ВР УкраїнськоїРСР. Дод. № 50. Ст. 375. ² Вирішення індивідуальних трудових спорів: порівняльний огляд / за ред. Мінави Ебісуї, Шона Куні, Колін Фенвік;.

Деякі держави вже створили нові інститути вирішення спорів. Інші змінили існуючі установи або процедурні правила.

Вважаємо, що однією з проблем розгляду індивідуальних трудових спорів у нашій державі є непристосованість передбаченої системи вирішення трудових спорів у чинному трудовому законодавстві до правових та економічних реалій України. Кодекс законів про працю, чинний з 1971 р., не містить осучаснених норм щодо впровадження медіації. Термін «медіація» походить від латинського «mediatio» та означає посередництво. Медіація є однією з найпопулярніших форм врегулювання конфліктів у розвинених державах світу. Медіація дістала значного розвитку в державах Європейського Союзу, Австралії, США та активно розвивається на території держав пострадянського простору. Так, відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради №2008/52/ЄС від 21 травня 2008 р. «Про деякі аспекти медіації в цивільних та господарських правовідносинах» медіація означає структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора. Цей процес може бути ініційований самими сторонами або в результаті пропозиції чи розпорядження суду, або для виконання припису законодавства держави-членаМіжнародна організація праці. Женева: МОП, 2016. URL: https://www.ilo.org.

Таким чином, у зв'язку з тим, що нормативно-правова база, яка регулює сферу трудових спорів, застаріла, виникає низка інших проблем, які перешкоджають ефективному вирішенню конфліктів. Науковці визначають такі проблеми, які впливають на вирішення індивідуальних трудових спорів.

По-перше, в Україні бракує «практичного інструментарію», необхідного для успішного вирішенням трудових спорів на всіх етапах. Наявне правове регулювання та рекомендації застарілі, не відповідають сучасному ринку праці, як системі суспільних відносин держави, і спектру проблем, що виникають.

По-друге, бракує відповідних правових норм, що сприяють попередженню виникнення трудових спорів та їхньому вирішенню в колективних договорах і угодах усіх рівнів - відсутність соціального діалогу. Важливим є не тільки вирішити спір, а й не допустити його виникнення⁵.

Серед наукових підходів виділяють проблематику щодо питання судового розгляду трудових спорів. Розгляд справ, які виникають під час трудових правовідносин, відбувається відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Вважається, що порядок позасудового, досудового та судового вирішення трудових спорів не набув в Україні чіткої інституалізації. Доцільно погодитися з таким підходом, відповідно до якого питання трудових спорів розглядається судами загальної юрисдикції та адміністративними окружними судами, оскільки в Україні не існує системи компетентних спеціалізованих трудових судів. Також відсутня спеціалізація суддів із розгляду трудових спорів у судах загальної юрисдикції.

Висновки. Індивідуальний трудовий спір є одним із проявів трудових правовідносин, що носить негативний характер. Він полягає в зіткненні законних прав та інтересів між роботодавцем і найманим працівником. З огляду на це індивідуальні трудові спори є одним із видів конфліктів і для його вирішення необхідно створити новітній правовий інструментарій.

Розгляд трудових спорів в Україні регулюється Кодексом законів про працю та Цивільним процесуальним кодексом України. Вирішення індивідуальних трудових спорів покладається на Комісію по трудових спорах та суди. Цей орган є першорядними для розгляду і захисту порушених трудових прав.

Аналіз порядку вирішення індивідуальних трудових спорів за законодавством Україні свідчить про брак нормативно-правової бази, яка відповідала б міжнародним стандартам у сфері праці.

Чинне трудове законодавство України регламентує порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, проте не містить превентивних норм. Порядок закріплює вирішення трудових спорів Комісією по трудових спорах або в судах загальної юрисдикції. Оскільки не на всіх підприємствах можуть бути створенні такі комісії, виникає потреба у провадженні медіації або створенні компетентного органу, який би розглядав трудові спори на підприємствах, установах та організаціях з метою захисту трудових прав людини і громадянина.

Література

індивідуальний трудовий спір

1. Кожушко С. Медіація як альтернативний спосіб вирішення трудових спорів. Актуальні питання теорії та практики сучасного вітчизняного та міжнародного права: Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 9-10 червня 2017 р.). Київ: Центр правових наукових досліджень, 2017. С. 55-58.

2. Шурин О., Петрик С. Особливості розгляду і вирішення індивідуальних трудових спорів в порядку цивільного судочинства. Підприємництво, господарство і право. 2018. №11. С. 41-44.

Размещено на Allbest.ru