Зв'язок зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди правомірними діями з юридичною відповідальністю

Однією з головних підстав притягнення до юридичної відповідальності є ситуація, коли суб'єкти права не виконують покладені на них обов'язки і при цьому своїми діями порушують суб'єктивні права інших осіб. Однак виникає питання: чи варто говорити про залучення особи до відповідальності в разі, коли його поведінка з погляду закону правомірною і соціально корисною, але разом із тим призвела до заподіяння шкоди? Для отримання відповіді на поставлене запитання і розкриття юридичної природи зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди правомірними діями необхідно передусім звернутися до дослідження зв'язку зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди правомірними діями з юридичною відповідальністю.

Питаннями деліктної відповідальності внаслідок заподіяння шкоди правомірними діями займалися дослідники проблем правового регулювання деліктних зобов'язань у всі часи. Дослідження протиправності та зв'язку зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди правомірними діями з юридичною відповідальністю зустрічаються у працях А.С. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Й.О. Покровського, О.С. Іоффе, Г.К. Матвєєва, Т. Смирнова, А.О. Собчака, Д.В. Бобрової, Д. Гринько, І.С. Канзафарової, Є.О. Харитонова, Н.С. Кузнєцової та у багаточисленних інших працях як дореволюційних та радянських, так і вітчизняних науковців.

Потрібно зазначити, що найбільшого поширення набули два підходи до розуміння юридичної відповідальності. У першому відповідальність розглядається в ретроспективному аспекті і розуміється як вид державного примусу, тобто застосовується поза волею суб'єктів уповноваженими органами сукупність заходів психічного, фізичного, матеріального чи організаційного впливу з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Прихильниками цієї теорії - С.Н. Братусь, А.С. Шевченко, О.С. Іоффе [1, с. 41; 2, с. 99; 3, с. 39].

Однак такий підхід не може застосовуватися до зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди правомірними діями, оскільки особа, яка завдала шкоди у цих зобов'язаннях, діяла відповідно до норми закону, здійснюючи соціально корисні дії.

Прихильники другого підходу розглядають відповідальність у позитивному аспекті і в її протилежності з ретроспективною відповідальністю. Прихильники цієї теорії (А.С. Бондарев, М.Н. Марченко) говорять про те, що правопорушення завжди існує лише тому, що є правомірна поведінка, а державно-примусова форма реалізації юридичної відповідальності існує лише тому, що існує добровільна форма реалізації юридичної відповідальності.

Отже, у рамках другого підходу юридична відповідальність розглядається як позитивна відповідальність і являє собою відповідну реакцію держави та суспільства на вчинене соціально корисне правомірне діяння особи у вигляді застосування різних заходів правового заохочення. Тобто відповідальність розглядається не як засіб державного примусу, а як засіб державного переконання і правового стимулювання.

Цивільно-правова відповідальність є видом юридичної відповідальності і виражається у різних цивільно-правових зобов'язаннях. Не є винятком і зобов'язання з відшкодування шкоди. Але ж не є логічним застосування заходів цивільної відповідальності за зобов'язаннями внаслідок заподіяння шкоди правомірними діями, тому виникає питання про правову природу зазначеної компенсації. У літературі існує безліч підходів до цього питання. Проаналізуємо деякі з них.

Науковці А.С. Шевченко та Є.М. Гінц наполягають на тому, що для деліктних зобов'язань підставою виникнення є делікт у повному його значенні, тобто порушенні як абсолютних прав людини, так і норм об'єктивного права, що закріплюють подібне порушення і, відповідно, тягнуть настання цивільно-правової відповідальності.

Заподіяння шкоди правомірними діями дозволено законом, тобто особа, що заподіює шкоду, порушує чужі суб'єктивні права, але не порушує норму об'єктивного права, а отже, це не повинно спричиняти настання тієї самої відповідальності, що за вчинення протиправного правопорушення, а повинно тягнути застосування заходів захисту суб'єктивних прав.

Тоді виникає питання: чи можливе порушення суб'єктивного права без порушення об'єктивного права і чи є таке правопорушення протиправним?

У науковій доктрині є кілька відповідей на це питання. Низка авторів висловлює думку про те, що в разі порушення чужого суб'єктивного права, не закріпленого законом, слід говорити про правомірність діяння, відповідно, у разі порушення чужого суб'єктивного права, закріпленого законом, слід говорити про протиправність.

Будь-яке цивільне правопорушення можна визначити як порушення правової норми, оскільки: 1) порушення правової заборони, закріпленого в нормі об'єктивного права, - це «порушення правової норми»; 2) порушення обсягу можливостей уповноваженої особи, закріпленого в суб'єктивному праві, - це також порушення правової норми, оскільки саме в правовій нормі передбачається обсяг можливостей уповноваженої особи.

Ґрунтуючись на вищевикладеному, можна зробити висновок про те, що порушення суб'єктивного права без порушення об'єктивного права можливе, однак це порушення не носитиме характер протиправності, оскільки для визнання поведінки протиправною необхідне порушення не лише норми суб'єктивного права, а й норми об'єктивного права.

Виходить, що поведінку особи, що порушує лише норму суб'єктивного права, не можна визнавати протиправною, тим більше якщо вона діяла в суспільних інтересах. Отже, оскільки відсутній елемент протиправності, то передбачена законом компенсація шкоди, заподіяної правомірними діями, не може розглядатися як міра цивільно-правової відповідальності.

Відшкодування збитків у результаті неправомірних дій є загальним правилом настання цивільної правової відповідальності і застосовується у всіх випадках, якщо інше не передбачено законом або договором. Компенсація шкоди, заподіяної правомірними діями, відрізняється від виконання цього правила і застосовується лише у випадках, передбачених законом або договором. Тому вважаємо, що справедливо було б компенсацію збитків, заподіяних правомірними діями, відмежовувати від заходів цивільно-правової відповідальності.

Розглянемо співвідношення категорії заходів захисту суб'єктивних прав із цивільно-правовою відповідальністю. За своєю природою заходи захисту та заходи відповідальності мають схожі положення. По-перше, заходи захисту та заходи відповідальності пов'язані з поняттям санкції, тому що є невигідними для особи, яка порушила приписи закону. По-друге, ці заходи пов'язані з державним примусом, тобто воля правопорушника не враховується і йому нав'язується інший, небажаний характер поведінки. По-третє, ці заходи застосовуються з метою забезпечення дотримання законних прав та інтересів особи.

При цьому заходи захисту та заходи відповідальності мають і низку відмінностей. Для заходів відповідальності необхідна наявність правопорушення, а підставою для застосування заходів захисту найчастіше є правомірні дії. Окрім того, реалізація заходів відповідальності завжди спрямована на відновлення правового становища потерпілого, а також пов'язана з покладанням на порушника майнових обтяжень.

Заходи захисту мають на меті захист порушеного суб'єктивного права, але їх використання не пов'язане з покладанням майнових обтяжень. При цьому заходи захисту характеризуються відсутністю будь-яких додаткових витрат, оскільки вони в силу товарно-грошового характеру цивільно-правових відносин носять еквівалентний характер.

Розмір захисту, як правило, заздалегідь відомий, і його не потрібно визначати, оскільки він відповідає розміру невиконаного зобов'язання, а всі додаткові витрати лежать у сфері відповідальності. Найважливішою відмінністю заходів захисту і мір відповідальності є те, що цивільно-правові заходи захисту не можуть бути замінені іншими заходами. Тобто у разі необхідного усунення перешкод власнику у володінні своїм майном застосовується негаторний позов. Призначення цієї міри захисту відображається саме в «ліквідації» даного порушення, і ніякими іншими засобами це зробити неможливо (окрім відшкодування збитків, але це вже міра відповідальності).

Більшість заходів відповідальності носить загальний характер і здійснюється практично в будь-якому інституті цивільного права. Із цієї причини існує можливість заміни однієї міри відповідальності іншою, у чому немає нічого протиправного.

Слід підкреслити, що для відповідальності характерною є обставина, що виражається в засудженні дій особи з боку суспільства, вона несе виховний вплив на особистість правопорушника.

Важливим моментом застосування відповідальності є те, як особа ставиться до своїх дій. Для заходів захисту зазначена особливість не є характерною, оскільки для покладання заходів захисту не має значення, як особа відноситься до своїх дій, тому що обов'язок у будь-якому разі повинен бути виконаним.

Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної правомірними діями, являють собою самостійний субінститут, відмінний від деліктних зобов'язань, оскільки у цьому разі відсутня протиправна поведінка заподіювача шкоди, а розмір захисту буде заздалегідь відомий: він буде відповідати розміру невиконаного зобов'язання, при цьому інші додаткові витрати не підлягатимуть відшкодуванню.

При цьому підставою виникнення цивільно-правової відповідальності є делікт в повному його значенні, тобто порушення як абсолютних прав людини, так і норм об'єктивного права, що закріплюють подібне порушення, а заподіяння шкоди правомірними діями дозволено законом, тобто особа, що заподіює шкоду, порушує чужі суб'єктивні права, але не порушує норму об'єктивного права, тому ці відносини повинні спричиняти інші заходи реагування, відмінні від заходів цивільно-правової відповідальності, а саме - застосування заходів захисту цивільних прав.

Література