Строк позовної давності і негаторний позов: огляд судової практики, роздуми та проблеми

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. З огляду на сформульовані вище завдання основними методами нашого дослідження є герменевтичний і системний, застосування яких дало можливість установити проблематику судового тлумачення цивільно-правових та інших норм чинного законодавства України.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ДИСКУСІЯ. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 36 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 р. № 5 роз'яснив судам, що на негаторний позов положення про позовну давність не поширюються, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав : Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 07.02.2014 № 5 // БД «Законодавство України». Такої ж позиції раніше дотримувався і Верховний Суд України (далі - ВСУ) (Луспеник, 2018). Це підтверджується Постановою Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 р. № 10¹. Однак правова позиція ВСУ в подальшому була змінена. Вона зводилася до того, що позовна давність має обчислюватися в загальному порядку, тобто з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право (Постанова від 27 січня 2016 р. у справі № 6-2913цс15)/ ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v0005740-14 (дата звернення: 23.02.2022). Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів : Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-13 (дата звернення: 23.02.2022). Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 : справа № 6-2913цс15 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/55343351 (дата звернення: 23.02.2022).. Враховуючи це, у 2018 р. Касаційний цивільний суд ВС (далі - КЦС ВС), не погоджуючись із ним Тобто з висновком Верховного Суду України, висловленим у Постанові від 27 січня 2016 р. у справі № 6-2913цс15., своєю ухвалою передав справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), яка Постановою від 4 липня 2018 р. (справа № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18) погодилася з мотивами КЦС ВС. У своєму рішенні ВП ВС, відступаючи від висновку ВСУ, у п. 96 зазначила таке: до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується; негаторний позов може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 : справа № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/75296538 (дата звернення: 23.02.2022)..

Зважаючи на зроблені судами висновки, неясно, який алгоритм тлумачення норми права вони застосовують, оскільки якщо розуміти їх висновки буквально А саме: «У цивільному законодавстві закріплені об'єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги»., то виявляється, що з погляду суду вимоги, на які позовна давність не поширюється, умовно зводяться до двох груп. Перша має охоплюватися ст. 268 ЦК України, друга установлюється судом з огляду на сутність заявленої позовної вимоги, інакше кажучи на розсуд суду. Проте випадки другої групи суперечать принципу верховенства права, особливо одному з його складників - принципу правової визначеності, адже прийняття рішення не може ґрунтуватися на внутрішньому переконанні, особливо коли до обсягу повноважень суду не належать питання зміни, скасування чи доповнення норми права. Суд - це не орган законодавчої влади, і розсуд суду, навіть з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги, не передбачено чинним законодавством як підставу для застосування позовної давності.

Відповідно, приймаючи рішення, суд не може діяти за межами матеріального та процесуального правового поля, здійснювати свою правозастосовну та правотлумачну діяльність у спосіб, що суперечить закону, принципу верховенства права, а також іншим принципам, що становлять основу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Конституції України.

Чому з висновком ВС про незастосовування позовної давності до негаторного позову не можна погодитись? Зокрема, у ст. 268 ЦК України визначаються вимоги, на які позовна давність не поширюється. Серед вимог, які визначено в ч. 1, негаторного позову немає. У ч. 2 цієї ж статті передбачено, що законом (вид. авт. - О. Ш.) можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Водночас така норма права не має двозначного розуміння та не може сприйматися так, що позовна давність може не поширюватися й на інші категорії вимог, які прямо не зазначені в законі, але випливають із суті заявлених позовних вимог. Як свого часу казали в Стародавньому Римі: «Закон суворий, але це закон» (Dura Lex, Sed Lex). Закон єдиний для всіх, а постанови ВС не є законом. Варто наголосити, що в ЦК України чи в інших актах цивільного законодавства немає окремої вказівки щодо незастосування позовної давності до негаторного позову, а тому позовна давність повинна визначатися в загальному порядку. У ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності пов'язаний з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тому для закону немає значення, чи є правопорушення триваючим. Важливим є саме день початку перебігу позовної давності, а з ним до цього випадку пов'язується і загальна тривалість цього строку - три роки. До речі, у 2016 р. ВСУ дійшов саме такого висновку (Постанова від 27 січня 2016 р. у справі № 6-2913цс15 Постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року : справа № 6-2913цс15 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55343351 (дата звернення: 23.02.2022).). Схожої думки дотримується і суддя О. М. Ситнік, викладаючи окрему думку по справі № 653/1096/16-ц¹.

Наведене свідчить, що висновок, який зроблено ВП ВС у справі № 653/1096/16-ц від 4 липня 2018 р., не відповідає закону. Це, вважаємо, створює наразі у праві певну проблему, оскільки рішення, в якому містяться висновки найвищого суду держави, є актом, що має силу обов'язковості до застосування в подібних справах. Проте одна річ, коли висновки відповідають вислову «передбачено законом» та «відповідно до закону», інша - коли вони фактично стають регулятором певних суспільних відносин, причому регулюють по-іншому, ніж це передбачено законом. Тобто відбувається технічна підміна частини правової матерії за рахунок того, що інтерпретаційно-правові положення, висловлені судом у відповідних актах офіційного тлумачення, набувають юридичного значення, подібного до того, якби ми їх дійсно розглядали як норми права. Цього у праві бути не має, оскільки суд згідно з Конституцією та законами України не може ставати органом законодавчої влади, а тим паче створювати, змінювати чи доповнювати положення, які здатні регулювати певні відносини. Подібний висновок робить і Конституційний Суд України в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 Рішення від 5 червня 2019 р. у справі № 4-р(ІІ)/2019 Окрема думка судді Ситнік О. М. : справа № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/75395484 (дата звернення: 23.02.2022). Рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» : від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/va04p710-19 (дата звернення: 23.02.2022).. Також таке рішення відповідно до нинішньої концепції цивільного права України не належить до системи джерел регулювання цивільних відносин (Шишка, 2020; Shyshka et al., 2022). Все це зумовлює існування у праві умов для правової невизначеності, що має бути обов'язково враховано під час оновлення цивільного законодавства України, тому що правова безпека в державі прямо залежить від рівня правової регламентації самого права (Шишка, 2018).

Тому цілком можна погодитися з тим, що необґрунтована, довільна або явно несумісна з основоположними принципами Конвенції оцінка національними судами фактів або внутрішнього законодавства нерідко викликана відсутністю належних і дієвих механізмів проти свавільного втручання судових органів у права, свободи та інтереси людини (Slipchen- ko et al., 2021; Shyshka et al., 2022). Тим більше, що правові позиції найвищого суду не можна зводити до абсолюту, інакше це призведе до свавілля та безправ'я у правосудній сфері. На це, до речі, звертає увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який указує, що питання, які зачіпають основні права, суперечили б верховенству права (одному з основних принципів демократичного суспільства, закріплених у Конвенції), якби правовий розсуд, що надається виконавчій владі, зокрема суду, утілювався б у формі необмеженої влади. Тому закон повинен із достатньою ясністю вказувати на межі будь-якого розсуду, наданого компетентним органам влади, та порядок їх здійснення з урахуванням законної мети розглянутого заходу, щоб забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання Case of Gillan and Quinton v. the United Kingdom (Application no. 4158/05, 12 January

2010) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc. echr.coe.int/rus?i=001-96585 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Hasan and Chaush v. Bulgaria (Application no. 30985/96, 26 October 2000) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ rus?i=001-58921 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Silver and Others v. the United Kingdom (Application no. 5947/72; 6205/73; 7052/75; 7061/75; 7107/75; 7113/75; 7136/75, 25 March 1983) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr. coe.int/rus?i=001-57577 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Al-Nashif v. Bulgaria (Application no. 50963/99, 20 June 2002) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001- 60522 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Vlasov v. Russia (Application no. 78146/01, 12 June 2008) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-86877 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Meltex Ltd and Mesrop Movsesyan v. Armenia (Application no. 32283/04, 17 June 2008) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-87003 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Dragojevic v. Croatia (Application no. 68955/11, 15 January 2015) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-150298 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Liberty and Others v. the United Kingdom (Application no. 58243/00, 1 July 2008) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.. Рівень точності, якого потребує внутрішнє законодавство, що в жодному разі не може передбачити всіх можливих варіантів, істотно залежить від змісту розглянутого нормативного документа, сфери, яку він покликаний охопити, а також від кількості і статусу тих, на кого він разрахований¹. Тому, зважаючи на наведені стандарти ЄСПЛ, логічним є висновок, що у праві мають бути передбачені механізми не лише перегляду ВС своїх правових позицій, але і деяких остаточних рішень із метою забезпечення вимог справедливого судового розгляду, права на справедливий суд, а також дотримання непорушності принципу верховенства права, зокрема непорушності принципів, що становлять основу Конвенції. Певною мірою деякі механізми вже реалізовані й у нашому законодавстві. Так, статями 403-404 ЦПК України передбачено механізм відступу від правових позицій, викладених у раніше ухвалених постановах ВС, як з ініціативи самого суду, так і за клопотанням учасника справи. Такий механізм цілком відповідає і позиції ЄСПЛ, який зазначає, що для врегулювання колізій прецедентного права держава повинна забезпечити, щоб особи, які подають позови, користувалися у відповідному суді такою можливістю, а також іншими правами, викладеними у ст. 6 § 1 Конвенціїint/eng?i=001-87207 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Weber and Saravia v. Germany (Application no. 54934/00, 29 June 2006) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-76586 (дата звернення: 23.02.2022). Case of Hasan and Chaush v. Bulgaria (Application no. 30985/96, 26 October 2000) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-58921 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Groppera Radio AG and Others v. Switzerland (Application no. 10890/84, 28 March 1990) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-57623 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Ivashchenko v. Russia (Application no. 61064/10, 13 February 2018) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-180840 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Hashman and Harrup v. the United Kingdom (Application no. 25594/94, 25 November 1999) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58365 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Gillan and Quinton v. the United Kingdom (Application no. 4158/05, 12 January 2010) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-96585 (дата звернення: 23.02.2022). Case of Gregorio de Andrade c. Portugal (Application no. 41537/02, 14 novembre 2006) //.

Проте такий механізм не вичерпує всіх випадків свавільного втручання судових органів у права, свободи та інтереси людини. Зокрема, це стосується суперечливих судових рішень найвищого суду. Одна річ, коли неоднакове застосування норми матеріального та процесуального права зумовлено різницею фактичних обставин, інша - коли суперечливе судове рішення викликане судовим свавіллям, що спричинило допущення помилок під час формування певного правового стандарту щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Наприклад, як діяти згідно з національним законодавством особі, яка після перегляду судового рішення у ВС втратила свою власність чи не підтвердила право власності на майно внаслідок того, що норма права, яку застосовував суд, була витлумачена не відповідно до «букви» і «духу» закону. На жаль, національне законодавство на це не дає жодних відповідей. Іншим прикладом може бути випадок, коли внаслідок зміни ВС своєї правової позиції певна особа розуміє, що якби її справа в минулому була вирішена так само, то і результат був би зовсім іншим.

Немає сумніву, що остаточне рішення має бути остаточним. Проте законодавство України має передбачати виняток із такого фундаментального правила. Зокрема, з огляду на основні принципи ЄСПЛ, які були сформульовані стосовно цього, правова визначеність обумовлює повагу до принципу Res Judicata, тобто принципу остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду, ставити його під сумнів просто тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та іншого її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду. Відступ від цього принципу виправданий лише в тому разі, якщо він зумовлений обставинами важливого та вимушеного характеру, наявністю «істотного недоліку» (наприклад, як зазначає ЄСПЛ, може йтися про юрисдикційні помилки або порушення судового процесу, зловживання владою, явні помилки в застосуванні матеріального права чи будь-які інші вагомі обставини, що вказують на існування істотних недоліків) у справі. Цей механізм має зважати HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-77967 (дата звернення: 23.02.2022). на такі вимоги: повторний перегляд справи може бути ініційований за власною заявою заявника; передбачати обставини, за яких вітчизняні органи влади можуть скасувати рішення у справі заявника; така процедура має відповідати вимогам вітчизняного законодавства; повинні існувати та функціонувати процедурні гарантії у вітчизняній правовій системі для запобігання зловживанням такою процедурою з боку національних органів влади; такий перегляд повинен мати всі процесуальні гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції і забезпечувати загальну справедливість судочинства; враховувати інші обставини справи. Крім того, національний суд під час такої процесуальної процедури має максимально досягти справедливого балансу між інтересами особи та потребою в забезпеченні ефективності системи правосуддя Case of Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union v. Ukraine (Application no. 10640/05, 26 June 2018) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001- 184068 (дата звернення: 23.02.2022); Case of PSMA, spol. s.r.o. v. Slovakia (Application no. 42533/11, 9 June 2015) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155102 (дата звернення: 23.02.2022).. Відповідно до стандартів ЄСПЛ як виняток закріплено необхідність і доцільність існування в національному законодавстві процедури перегляду остаточного рішення суду.

Усупереч таким рекомендаціям, на жаль, національна правова система України в межах системи судоустрою та відповідних процесуальних процедур не визначає механізмів перегляду остаточного рішення в цивільних та господарських справах, наприклад тоді, коли правова позиція, викладена в рішенні ВС, набуває характеру квазіджерела права, а сам суд стає джерелом правової невизначеності. Здається, що така безмежна влада ВС є помилковою, адже вона призводить до свавільного втручання цього органу у права людини, які передбачені Конвенцією, гарантовані Конституцією України, та порушує право особи на справедливий суд.

Зважаючи на вищенаведене, в законодавстві України доцільно визначити процедуру перегляду остаточного рішення в цивільних та господарських справах у випадках, коли в діях найвищого суду є явні ознаки свавілля, зокрема для усунення помітно несумісних з основоположними принципами Конвенції та безпосередньо самим законодавством України оцінок ВС фактів та правових норм, що призводять до утворення правової позиції (правового стандарту), яка фактично набуває характеру квазіджерела права. Цінність і потреба такого механізму полягає: по-перше, у зміцненні довіри громадськості до об'єктивної і транспарентної системи правосуддя, яка є однією з основ демократичного суспільства; подруге, у зменшенні кількості звернень українських громадян до ЄСПЛ; по-третє, наявність таких запобіжників проти свавільного втручання судових органів у права людини є запорукою утвердження, зміцнення та непорушності одного з основних принципів у державі - принципу верховенства права; по-четверте, це зменшить ризики, що не сприяють досягненню завдань цивільного судочинства. Відповідно, пропонуємо ч. 3 ст. 423 ЦПК України доповнити п. 4 такого змісту: «Встановлення Верховним Судом неправильного застосування норм матеріального права, що спричинило необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду або Верховного Суду України». Аналогічна норма має бути передбачена й у ГПК України.

Варто припускати, що відхід від раніше існуючого правового стандарту може виникнути дійсно за об'єктивних причин. На такі причини, до речі, звертає увагу у своїй практиці ЄСПЛ. Так, суд зазначає, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відходити від своєї попередньої прецедентної практики без вагомих та переконливих причин Case of Chapman v. the United Kingdom (Application no. 27238/95, 18 January 2001) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-59154 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Hoare v. the United Kingdom (Application no. 16261/08, 12 April 2011) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104608 (дата звернення: 23.02.2022)., якщо обставини нової справи суттєво не відрізняються від обставин попередньої Case of Cossey v. the United Kingdom (Application no. 10843/84, 27 September 1990) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-57641 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Opinion of judge Paulo Pinto de Albuquerque In the case of Herrmann v. Germany (Application no. 9300/07, 26 June 2012) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-111690 (дата звернення: 23.02.2022).. Водночас вплив правового стандарту (прецеденту) не має сили правила Stare Decisis¹, якщо наведені судом мотиви не є достатньо переконливими. Прецедент, установлений судом, може бути скасований лише в тих випадках, коли у внутрішніх правових системах було досягнуто консенсусу з певного правового питання Правило Stare Decisis - це правило, згідно з яким логічні силогізми, на яких суд засновував своє попереднє рішення, є обов'язковими в усіх наступних випадках, у яких факти, по суті, однакові (stare decisis et non quieta movere - «залишатися на вирішенні і не порушувати спокою»). Case of Bayatyan v. Armenia (Application no. 23459/03, 7 July 2011) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-105611 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Chapman v. the United Kingdom (Application no. 27238/95, 18 January 2001) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-59154 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Konstantin Markin v. Russia (Application no. 30078/06, 22 March 2012) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-109868 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Schalk and Kopf v. Austria (Application no. 30141/04, 24 June 2010) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc. echr.coe.int/ eng?i=001-99605 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Stafford v. the United Kingdom (Application no. 46295/99, 28 May 2002) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-60486 (дата звернення: 23.02.2022)., або після прийняття спеціалізованих міжнародних документів Case of Bayatyan v. Armenia (Application no. 23459/03, 7 July 2011) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-105611 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Demir and Baykara v. Turkey (Application no. 34503/97, 12 November 2008) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-89558 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Scoppola v. Italy (no. 2) (Application no. 10249/03, 17 September 2009) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-94135 (дата звернення: 23.02.2022). є необхідність реалізації іншого правового стандарту Case of Chapman v. the United Kingdom (Application no. 27238/95, 18 January 2001) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-59154 (дата звернення: 23.02.2022)., або коли з'являються нові наукові знання, що впливають на розглядуване питання Case of Christine Goodwin v. the United Kingdom (Application no. 28957/95, 11 July 2002) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-60596 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Vilnes v. Norway (Application no. 52806/09, 24 September 2009) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-112348 (дата звернення: 23.02.2022)., або є необхідність застосування динамічного та еволюційного підходу Case of Nejdet §ahin and Perihan §ahin v. Turkey (Application no. 13279/05, 20 October

2011) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc. echr.coe.int/eng?i=001-107156 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Maria Frimu contre la Roumanie (Application no. 45312/11, 13 novembre

2012) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115053 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania (Application no. 76943/11, 29 November 2016) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe. int/eng?i=001-169054 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Јelebi et autres c. Turquie (Application no. 582/05, 9 fevrier 2016) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001- 160415 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Borovska and Forrai v. Slovakia (Application nos. 48554/10, 25 November 2014) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148263 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Sine Tsaggarakis A.E.E. c. Grece (Application nos. 17257/13, 23 mai 2019) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-193088 (дата звернення: 23.02.2022); Case of Remuszko v. Poland (Application nos. 1562/10, 16 July 2013) // HUDOS : сайт. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-122373 (дата звернення: 23.02.2022).. Наприклад, розвиток суспільних відносин за тих же норм права може зумовити розвиток у правовому регулюванні, а норми відповідно розумітися вже неоднаково порівняно з тими обставинами справи, які існували раніше. З огляду на це варто у процесуальному законодавстві закласти на такі випадки певні запобіжники. Тому пропонується в ч. 3 ст. 423 ЦПК України запропонований п. 4 доповнити абз. 2 такого змісту: «Не є підставою для перегляду рішення суду за виключними обставинами, якщо рішення, що зазначене в абзаці першому цього пункту, має вагомі та переконливі в цьому рішенні на те причини (наприклад, є нові наукові знання, що впливають на розглядуване питання чи необхідність застосування динамічного та еволюційного підходу тощо)». Аналогічну норму має бути встановлено й у ГПК України.

ВИСНОВКИ. Актуальна судова практика щодо питання застосування позовної давності до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, зокрема висновок, зроблений ВП ВС у справі № 653/1096/16-ц від 4 липня 2018 р., наразі не відповідає закону. Цей висновок фактично набуває характеру джерела права, оскільки має обов'язкову процесуальну силу до застосування в подібних справах. Наведене суперечить концепції ЦК України та Конституції України, адже судовий акт, який не є джерелом права, не може регулювати цивільні відносини. Проблемність такої обставини полягає в тому, що за відсутності в законодавстві України системи стримувань і противаг наша правова система вразлива до випадків порушення прав та інтересів учасників цивільних відносин. Це призводить до вірогідних випадків, коли мети цивільного (ч. 1 ст. 2 ЦПК України) та господарського (ч. 1 ст. 2 ГПК України) судочинства не буде досягнуто. Зважаючи на це, запропоновано встановити в цивільному та господарському процесуальному законодавстві механізм перегляду остаточного рішення ВС, зокрема у випадках, коли оцінка таким судом фактів та правових норм зумовлює утворення правової позиції (правового стандарту), що фактично набуває характеру квазіджерела права.