Створення небезпеки: історико-правовий аналіз положень кримінального законодавства, що діяло на території України (ХІ ст.-початок ХХ ст.)

«У 1848 р. в Австрії відбулася буржуазно-демократична революція, яка призвела до перегляду кримінального законодавства в імперії. . Утвердження капіталістичних відносин в Австрії призвело до того, що Кримінальний кодекс 1803 р. було переглянуто та видано у новій редакції у 1852 р. Тому після довготривалої перерви в законотворчості, у сфері регулювання питань кримінального права у 1852 р. було прийнято новий Кримінальний кодекс (Загальний кримінальний кодекс Францишка-Юзефа). ... Він був чинним у

Галичині і Буковині в складі Австрії та Австро-Угорщини, а після її розпаду був основним кримінальним законом у Г аличині аж до введення там польського Кримінального кодексу 1932 р.» [2, С. 713-714]. Тобто цей кодекс діяв на західноукраїнських землях 80 років. Варто детальніше проаналізувати його положення.

Кримінальний кодекс 1852 р. (далі - КК 1852 р.) поділявся на дві частини та містив 532 статті. Його особливістю було те, що законодавець передбачив у ньому відповідальність за тяжкі злочини, нетяжкі (звичайні) злочини та проступки [29].

У першій частині КК 1852 р. була встановлена відповідальність за тяжкі злочини, окремі з яких належать до деліктів створення небезпеки. Зокрема, була передбачена відповідальність за державну зраду, окремі форми якої можна віднести до деліктів створення небезпеки. Так, державна зрада мала місце, зокрема, якщо вчинено діяння, яким особа імператора була б піддана небезпеці (наражена на небезпеку) (п. а § 58), або яке призвело б до виникнення або збільшення ззовні небезпеки для держави (п. с § 58) [29, С. 45-46]. Вчинення такого діяння робило можливим заподіяння істотної шкоди для держави чи імператора у майбутньому, а також викликало стан, коли порушено їх захищеність (безпеку). Небезпека для особи імператора чи виникнення або збільшення ззовні небезпеки для держави є суспільно небезпечними наслідками. Тут законодавець чітко вказує про діяння, внаслідок вчинення яких особа імператора була б піддана небезпеці або виникла б небезпека для держави та її обороноздатності [3, С. 168-169].

Відповідно до КК 1852 р. підлягав відповідальності винний, що вчиняє злісне пошкодження чужого майна, зокрема, якщо це може призвести до небезпеки для життя, здоров'я, людського організму (п. b § 85) [29, С. 60]. «Це кримінальне правопорушення є деліктом створення небезпеки з двома наслідками, оскільки пошкодження майна кваліфікувалось за цією статтею КК 1852 р., якщо діями винного заподіяна і реальна шкода власності, і суспільно небезпечний наслідок у виді створення небезпеки для життя чи здоров'я людини. Тобто діяння винного створювало умови, за яких виникала реальна можливість заподіяння істотної шкоди життю чи здоров'ю у майбутньому. І хоч реальні суспільно небезпечні наслідки у виді шкоди життю чи здоров'ю ще не наставали, діяння викликало стан, коли порушено захищеність (безпеку) цих об'єктів кримінально-правової охорони. З огляду на це, вказаний злочин належить до деліктів створення небезпеки» [3, С. 169]. Тут законодавець також визначає діяння, внаслідок вчинення якого створюється небезпека. Цікавими є позиції тогочасного Верховного суду як Касаційного у Відні щодо практики застосування цієї норми. Так, застосування п. b § 85 КК 1852 р. не залежить від розміру небезпеки, пов'язаної зі шкідливим діянням. Розмір небезпеки враховується лише при накладенні покарання (Рішення Верховного суду як

Касаційного у Відні від 12/3 1881 № 558 ZbNr 320, від 7 /1 1905 № 14756 ZbNr 3033) [29, С. 61]. Тобто якщо внаслідок діяння винного створювалась будь-яка небезпека для життя чи здоров'я, незалежно від її розміру, то вищезазначена норма підлягала застосуванню. Крім цього, Верховний суд вказував, що намір у п. b § 85 КК 1852 р. вимагає усвідомлення небезпеки, пов'язаної з умисною дією, і волі, спрямованої на створення небезпеки (Рішення Верховного суду як Касаційного у Відні від 19/2 1907 № 1902 ZbNr 3317) [29, С. 62]. Тут йдеться про інтелектуальну (усвідомлення небезпеки) та вольову (воля, спрямована на створення небезпеки) ознаки умисної форми вини.

Іншим деліктом створення небезпеки у КК 1852 р. було залишення дитини в небезпеці для життя чи здоров'я. Так, той, хто залишає дитину у віці, в якому вона не в змозі самостійно справитися, щоб врятувати своє життя, щоб піддати її небезпеці смерті, або лише для того, щоб збереження життя дитини залишити на долю випадку, вчиняє тяжкий злочин незалежно від причини, яка спонукала до цього (§ 149) [29, С. 100]. У § 150 - 151 КК 1852 р. законодавець диференціював покарання залежно від місця, у якому було залишено дитину, та від способу залишення. Так, якщо дитину покинули у відокремленому місці, що, як правило, не використовується, або за таких обставин, що її було нелегко побачити і врятувати, то покаранням було тяжке позбавлення волі від одного до п'яти років (§ 150). Якщо дитину покинули в місці, яке зазвичай відвідують, і у такий спосіб, що можна було обґрунтовано очікувати її раннього виявлення та порятунку, то покаранням було позбавленням волі від шести місяців до одного року (§ 151) [29, С. 100-101]. Фактично, суб'єкт злочину сам ставив потерпілого у небезпечний для життя стан. Тобто винний, своїм діянням (залишенням дитини) створював умови, за яких виникала реальна можливість заподіяння істотної шкоди у майбутньому, а також викликав стан, коли порушено захищеність (безпеку) здоров'я і життя дитини. Залежно від місця вчинення злочину та способу його вчинення відрізнялася ймовірність заподіяння істотної шкоди для дитини у майбутньому. І, передбачаючи різні за суворістю покарання, законодавець вказував, що ступінь ймовірності заподіяння реальної шкоди різна. Це кримінальне правопорушення з матеріальним складом, оскільки створення небезпеки для здоров'я і життя дитини є суспільно небезпечним наслідком.

Подібно, як і в Уложенні 1845 р., була встановлена заборона на поєдинки, оскільки внаслідок цього створювалась небезпека для життя чи здоров'я їх учасників. Так, підлягав відповідальності той, хто кидає виклик комусь із будь-якої причини до боротьби на смертельній зброї і хто такий виклик приймає та стає до боротьби (§ 158) [29, С. 105].

Також підлягав відповідальності за підпал той, хто, підпалюючи свою власність у будь-якому злісному намірі, також піддає чужу власність небезпеці вогню (§ 169) [29, С. 109], оскільки внаслідок вчинення такого діяння створювалась небезпека для майна інших власників. Винний своїм діянням створював умови, за яких виникала реальна можливість заподіяння істотної шкоди у майбутньому, а також викликав стан, коли порушено захищеність (безпеку) власності. Створення небезпеки для чужої власності є суспільно небезпечним наслідком. У цьому випадку законодавець чітко вказує внаслідок вчинення якого діяння чужа власність може бути піддана небезпеці» [3, С. 169]. У Рішенні Верховного суду як Касаційного у Відні від 3/2 1911 Kr. III 196/10 вказано, що тяжкий злочин, передбачений у § 169 КК 1852 р., не вимагає умислу винного піддати небезпеці вогню чуже майно [29, С. 109]. Тобто ставлення винного до створення небезпеки для власності могло бути й необережним.

Відповідальність за делікти створення небезпеки була передбачена і у другій частині КК 1852 р., яка містила нетяжкі (звичайні) злочини та проступки. До таких, зокрема, належить ненадання медичної допомоги потерпілому. Так, підлягав відповідальності аптекар, орендар або відповідальний керівник аптеки, заступник, якому доручено керівництво аптекою, аптечний помічник та лікар, уповноважений утримувати домашню аптеку, який, нехтуючи спеціальними нормами, що застосовуються у сфері зберігання, приготування та розповсюдження лікарських засобів, та щодо утримання аптеки загалом, вчиняють будь-яку карану дію чи бездіяльність, яка могла б спричинити або збільшити небезпеку для життя, здоров'я чи тіла людини (ч. 1 § 345) [29, С. 245-246]. Суб'єкт цього кримінального правопорушення - спеціальний, законодавець чітко визначає його у тексті статті КК 1852 р.

Положення КК 1852 р. стосувалась випадків створення небезпеки життю та здоров'ю у зв'язку з поширенням інфекційних хвороб. Так, підлягав відповідальності той, хто вчинить будь-яку дію чи бездіяльність, передбачивши, що це може спричинити поширення інфекційної хвороби, а отже, і небезпеку для життя чи здоров'я людини (§ 393) [29, С. 259]. Адже винний робив можливим заподіяння істотної шкоди життю чи здоров'ю інших людей у майбутньому, а також викликав стан, коли порушено захищеність (безпеку) цих об'єктів кримінально-правової охорони. Створення небезпеки є суспільно небезпечним наслідком. Тут законодавець вказує на діяння, внаслідок вчинення якого створюється небезпека [3, С. 170].

Також законодавець встановив відповідальність за створення небезпеки для життя, здоров'я, зокрема, якщо на громадській площі, на вулиці або перед будинком чи магазином вночі поставлено вози, будівельне дерево або інші будівельні матеріали, товари, бочки, ящики чи що-небудь інше, що могло б наразити пішоходів на шкоду (§ 422) [29, С. 265]. Частина положень КК 1852 р. стосувалась випадків створення небезпеки життю, здоров'ю, власності внаслідок порушення правил пожежної безпеки. Наприклад, підлягали відповідальності слуга, візник, наглядач коней чи худоби, служниця чи хтось інший, якого зустрінуть із незахищеним світлом у коморі, стайні, дровітні або у відсіках для вугілля, соломи, сіна чи інших легкозаймистих предметів (§ 449) [29, С. 275]; той, хто курить тютюн у стайні, в магазині на сіні чи соломі, або в коморі, або взагалі в місцях, де є легкозаймисті речі (§ 452) [29, С. 276]. Тут є вказівка на час та місце вчинення кримінального правопорушення. У цих випадках винний своїм діянням створював умови, за яких можливе заподіяння істотної шкоди життю, здоров'ю, власності у майбутньому, а також викликав стан, коли порушено захищеність (безпеку) цих об'єктів кримінально-правової охорони. Це кримінальні правопорушення із формальним складом.

Аналіз норм КК 1852 р. дає підстави стверджувати, що законодавець передбачив відповідальність за створення небезпеки для таких об'єктів як життя, здоров'я, власність, імператор та його життя і здоров'я, держава та її обороноздатність. Можна сказати, що ці блага були особливо цінними у тогочасному суспільстві, оскільки вони посилено охоронялися.

Положення, що стосувались кримінальної відповідальності за створення небезпеки, були розміщені у різних структурних підрозділах КК 1852 р. і до деліктів створення небезпеки належали як тяжкі злочини, так і нетяжкі (звичайні) злочини та проступки. Також у багатьох випадках у КК 1852 р. законодавець чітко вказував про діяння, внаслідок вчинення яких створюється небезпека, а формулювання окремих норм у цьому кодексі досить подібні до формулювань сучасних деліктів створення небезпеки [3, С. 170]. У порівнянні з попередніми історичними джерелами, у цьому акті це найбільш чітко простежується. Проте у зв'язку із специфікою побудови частини статей у тексті закону не у всіх випадках чітко сформульовано те, що внаслідок вчинення певного діяння може бути створена небезпека, однак такий висновок можна зробити за змістом самого діяння. У КК 1852 р. до деліктів створення небезпеки належали кримінальні правопорушення як з матеріальним, так і з формальним складом.

Висновки. Аналіз положень кримінального законодавства, що діяло на території України впродовж ХІ ст. - початку ХХ ст., дає підстави стверджувати, що кримінальна відповідальність за створення небезпеки існувала на кожному історичному етапі розвитку нашої держави.

Варто зазначити, що норми, у яких була передбачена кримінальна відповідальність за створення небезпеки, характеризувались надмірною казуїстичністю, оскільки законодавець дуже детально описував ознаки складу того чи іншого кримінального правопорушення. Внаслідок цього, більшість джерел кримінального права, що діяли на території України впродовж ХІ ст. - початку ХХ ст. є досить об'ємними за обсягом. Самі ж положення, що стосувались деліктів створення небезпеки, були розміщені у різних структурних підрозділах законодавчих актів, крім цього, була відсутня їх чітка систематизація.

Історико-правове дослідження цієї проблематики, свідчить про те, що законодавче закріплення кримінальної відповідальності за створення небезпеки залежало від рівня розвитку суспільства, а також від рівня розвитку правових систем держав, у складі яких перебували українські землі.

У більшості досліджуваних джерел у зв'язку із специфікою побудови статей у тексті закону не було чітко сформульовано те, що внаслідок вчинення певного діяння може бути створена небезпека, однак це було зрозуміло за змістом самого діяння. Безпосередня вказівка на створення небезпеки як ознаки складу кримінального правопорушення з'являється в Уложенні 1845 р., що діяло в Російській імперії. Проте найбільш чітко це відображено у КК 1852 р., створеному в Австрійській імперії, а конструкції складів деліктів створення небезпеки, відповідальність за які передбачена у цьому кодексі, найбільше схожі до аналогічних складів, передбачених у сучасних кримінальних законах.

З розвитком суспільних відносин законодавець розширював коло об'єктів кримінально-правової охорони, за створення небезпеки заподіяння істотної шкоди яким встановлювалась кримінальна відповідальність. Як результат - підвищувались кримінально-правові гарантії захисту безпеки людини, суспільства та держави, адже кримінально-правова охорона певних благ здійснювалась не тільки тоді, коли їм була заподіяна фактична шкода, а ще на етапі створення небезпеки для цього об'єкта.

У проаналізованих кримінальних законах найчастіше об'єктами кримінально-правової охорони, за створення небезпеки заподіяння істотної шкоди яким встановлювалась кримінальна відповідальність, були: життя, здоров'я, власність, обороноздатність держави, чинна форма правління, особиста чи громадська безпека, флора та фауна.

історичний кримінальне законодавство територія україна

Література:

1. Артикул воинский 1715 г. / Российское законодательство X-XX вв. : в 9 т. Т. 4. Законодательство периода становления абсолютизма / ред. А.Г. Маньков. Москва, Юридическая литература, 1986. URL: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/articul.htm

2. Бойко І.Й. Історія правового регулювання цивільних, кримінальних та процесуальних відносин в Україні (IX-XX ст.) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. Львів : Видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2014. 904 с.

3. Бурачинська Ю. Кримінальна відповідальність за створення небезпеки за австрійським Кримінальним кодексом 1852 року. Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи : матеріали ХХІ Міжнародної студентсько-аспірантської наукової конференції (22-23 квітня 2022 року). Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2022. С. 168-170.

4. Бурачинська Ю. Кримінальна відповідальність за створення небезпеки за Статутами Великого князівства Литовського: порівняльний аналіз. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали XXV! звітної науково- практичної конференції (6-7 лютого 2020 року): у 2-ох ч. Ч. 2. Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2020. С. 112-116.

5. Дудоров О.О., Хавронюк М. І. Кримінальне право : навчальний посібник / за заг. ред. М. І. Хавронюка. Київ : Ваіте, 2014. 944 с.

6. Енциклопедія історії України: Т. 2: Г - Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2004. 688 с.

7. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е - Й / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2005. 672 с.

8. Іванов В.М. Історія держави і права України : підручник. Київ : МАУП, 2007. 552 с.

9. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. Москва : Зерцало, 2002. 404 с.

10. Повість минулих літ. URL: file:///C:/Users/user/Downloads/litopysets-nestor- povist-mynulykh-lit13465.pdf (дата звернення: 20.04.2022).

11. Полупан Г. Ю. Особенности установления уголовной ответственности за создание опасности в отечественном законодательстве XIX - начала XX в. Общество и право. 2010. № 4 (31). С. 185 - 190.

12. Полупан Г. Ю. Уголовная ответственность за создание опасности : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Москва, 2013. 178 с.

13. Полный свод статутов Казимира Великого. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы / под ред. В. М. Корецкого. Москва : Гос. изд. юрид. лит., 1961. С. 748-765.

14. Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 / Відп. ред. та авт. передм. Ю. С. Шемшученко; упоряд. К. А. Вислобоков. НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Київ, 1997. 548 с.

15. «Правда Руська» Ярослава Мудрого: початок вітчизняного законодавства: навч. посіб. 2-ге вид., змін. та доп. Харків : Право, 2017. 392 с.

16. Русская правда. Пространная редакция. Текст по Троицкому списку. Перевод

B. Н. Сторожева. Хрестоматия по истории государства и права России / Составитель Ю. П. Титов. Москва : «ПРОСПЕКТ», 1997. С. 9-27.

17. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. Т. 1. Статут Великого князівства Литовського 1529 р. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса : Юрид. л-ра, 2002. 464 с.

18. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. Т. 2. Статут Великого князівства Литовського 1566 р. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса : Юрид. л-ра, 2003. 560 с.

19. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. Т. 3. Статут Великого князівства Литовського 1588 р. : У 2 кн. Кн. 2 / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса : Юрид. л-ра, 2004. 568 с.

20. Судебник великого князя Казимира Ягайловича (переклад українською мовою). С. Г. Ковальова Судебник великого князя Казимира Ягайловича 1468 року : монографія. Миколаїв : Вид-во ЧДУ, 2009. С. 49-52.

21. Терлюк І. Я. Історія держави і права України : навч. посіб. Київ: Атіка, 2011. 944 с.

22. Терлюк І. Я. Огляд історії кримінального права України : навч. посібник. Львів : Ліга-Прес, 2007. 92 с.

23. Тихомиров М. Н., Епифанов П. П. Соборное уложение 1649 года : Учебное пособие для высшей школы. Москва : Издательство Московского университета, 1961. 444 с. URL: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/1649/whole.htm

24. Уголовное уложеніе. Высочайше утвержденное 22 марта 1903 г.

С-Петербургъ : Сенатская типографія, 1903. 144 с.

25. Уложеніе о наказашяхъ уголовныхъ и исправительных^ С.-Петербургъ : Въ типографіи Втораго Отделеныя Собственной Его Императорскаго Величества Канцелярій. 1845. 922 с.

26. Уставъ о наказашяхъ, налагаемыхъ мировыми судьями / Судебные уставы 20 ноября 1864 года : съ изложениемъ разсужденій, на коихъ они основаны. Ч. 4. 2-е изд., доп. Санкт-Петербургъ : Въ Типографіи Втораго Отделенія Собственной Е. И. В. Канцеляріи, 1867. 200 с.

27. Фріс П. Л. Нарис історії кримінально-правової політики України : монографія. Київ : Атіка, 2005. 124 с.

28. Цвіркун Н. Ю. Щодо ролі наступності в реформуванні кримінального законодавства. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2019. № 2 (21). С. 34-42.

29. Ustawa karna austrjacka o zbrodniach, wyst^pkach i przekroczeniach z dnia 27 maja 1852 № 117 DPP., obowi^zuj^ca w okr^gach s^dow apelacyjnych w Krakowie i we Lwowie oraz S^du Okr^gowego w Cieszynie. Warszawa : Ksi^garnia F. Hoesicka, 1924. 392 s.

Размещено на Allbest.ru