Гендерна рівність як складова рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Гендерна рівність як складова рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Любарський В.О. викладач кафедри судоустрою, прокуратури та адвокатури

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питання розвитку поняття правової рівності учасників судового процесу через призму їх тендерної рівності. Здійснено аналіз зарубіжних та українських теоретико-правових досліджень сутності та змісту засади рівності усіх перед законом і судом. Відзначено, що у науковій літературі часто використовується поняття «правова рівність». Розглянуто необхідність розмежування понять «фактична рівність» і «формальна рівність». У статті розглядається важливість гарантування та реалізації засади рівності перед законом і судом в аспекті гендерної рівності.

Досліджено зарубіжний досвід реалізації тендерної рівності. Проаналізовано положення чинного законодавства Україні в аспекті забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Вивчено та проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання принципу рівності. Визначено, що гендерна рівність відноситься до сфери прав людини.

Ключові слова: гендерна рівність, рівність прав, рівність можливостей, учасники судового процесу, закон, суд.

Annotation

The article is devoted to researching an issue on the development of the concept of legal equality of parties to a trial through the prism of their gender equality. We analysed foreign and Ukrainian theoretical and legal studies of the essence and the content of the fundamental of equality of all before the law and the court. We noted that the concept of "legal equality" is often used in the scientific literature. We considered the necessity to distinguish between "actual equality" and "formal equality". The article considers the importance of guaranteeing and implementing equality before the law and the court in the aspect of gender equality.

It is studied foreign experience as for the implementation of gender equality. We analysed the provisions of the current legislation of Ukraine in terms of ensuring equal rights and opportunities for women and men. Also, we studied and analysed the European Court of Human Rights practice on the observation of the principle of equality. As a result, we determined that gender equality belongs to the sphere of human rights.

Gender equality is not just a matter of time. It has a natural-legal nature and therefore belongs to the sphere of individual rights. Based on the above, the rules of law must comply with the constitutional principles, and in this context, to be consistent with the principles of gender equality according to the principle of equality of all participants in the judicial process before the law and the court.

According to the subject of the study, gender equality, in general, has many manifestations, which include: 1) equality of rights - as legal enshrinement of equal rights for men and women in all spheres of public life, including in the field of justice; 2) equality of opportunity, the essence of which is to guarantee in the realities of social conditions and means for equal provision of constitutional rights and freedoms, including equality of all participants in the trial before the law and the court; 3) formal implementation of equal conditions for the exercise of rights, including equal opportunities for all participants in the trial; 4) the state of actual implementation of gender equality in terms of ensuring the equality of all participants in the judicial process before the law and the court.

Key words: gender equality, equality of rights, equality of opportunities, parties to a trial, law, court.

Вступ

Принцип рівності перед законом і судом є проявом загального принципу рівності, який у різних системах права - міжнародно-правовій і національній (внутрішньодержавній) - зважаючи на особливості суб'єктивного складу і характер відносин, виражається в таких особливих проявах, як принцип суверенної рівності у міжнародному праві та принцип рівності однойменних суб'єктів (громадян, юридичних осіб) у внутрішньодержавному праві [1, с. 24].

Науковою тематикою з питання дослідження рівності і зокрема тендерної рівності займалися багато науковців, зокрема В. Г. Гончаренко, В. В. Городовенко, Н. М. Оніщенко, Н. В. Оніщук, Н. М. Пархоменко та інші.

Теоретико-правові дослідження засади рівності були проведені в різних аспектах однак в аспекті гендерної рівності наукових розробок було здійснено не достатньо.

Мета статті полягає у проведенні наукового дослідження рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом в аспекті їх гендерної рівності; розкриття суті, розуміння та значення гендерної рівності.

Результати

Рівність є одним із визначальних питань сучасної правової парадигми. Сприйняття, тлумачення, розуміння та регламентація рівності учасників судового процесу перед законом і судом є необхідними умовами для з'ясування і вирішення як теоретичних завдань, так і її реалізації під час здійснення правосуддя.

У сучасній літературі досить часто використовується поняття «презумпції рівності». Така формула знайшла відображення в роботах І. Берліна, Д. Роуза, Р. Хеара та багатьох інших філософів права. Зокрема, І. Берлін відстоював думку про те, що відомій бентамівській формулі: «Кожна людина повинна братися до уваги в якості однієї особи, а не двох» передує фундаментальне егалітарне твердження: «Якщо відомо, що існує вид людських істот, то звідси випливає, що до всіх членів цього виду, людей, необхідно ставитися однаково та одноманітно, поки нема достатніх причин не робити цього» [2, с. 302-303]. правовий гендерний судовий

Важливість сприйняття фундаментальної етичної рівності з метою формування нормативно спроможних концепцій має відображення в результатах історичної генези цього поняття. Але для глибшого розуміння природи фундаментальної етичної рівності потрібно звернутися до концепції формальної рівності як ключового поняття, що має безпосередній вплив на формування та зміну суспільних відносин загалом. Зокрема, у сфері суспільних відносин формальна рівність виявляється у можливості однакового сприйняття і ставлення до схожих, подібних ситуацій, наприклад правових суперечок. Як наслідок, така рівність виступає бар'єром для сваволі, вимагаючи при цьому запровадження певних правил, послідовності і впорядкованості поведінки конкретних осіб. Як стверджує вчений радянського періоду А. А. Гусейнов, визнання етично нейтральної формальної рівності є обов'язковою передумовою для будь-якого нормативного мислення. Водночас формальна рівність не убезпечує від різноманітних проявів нерівного ставлення до людей, якщо його основи закладені в саму структуру нормативного становища [3, с. 100].

Принцип формальної рівності не був характерним для всіх суспільно-економічних формацій. Як важлива ознака формального права, поняття «рівність» виникає порівняно недавно, а саме, в період зародження буржуазно-капіталістичних відносин. У рабовласницькому суспільстві, де раби формально визнавалися суб'єктами права, існували вільні люди з різним правовим статусом. Однак, ступінь їх свободи, наприклад в Афінах, визначався належністю до евпатридів (благородних), геоморів (землевласників) і деміургів (ремісників). Відносини між цими групами мали правовий характер, незважаючи на відсутність формальної рівності. У феодальному суспільстві станові відносини також були правовими, бо відповідали тогочасному рівню розвитку права та культури.

Важливим аспектом дослідження є питання розвитку поняття правової рівності, яке є похідним від загальнофілософського його розуміння. З цього приводу вітчизняна дослідниця Т. О. Чепульченко звертає увагу на те, що становлення правової рівності пов'язують переважно з давньоримським терміном «paritas». Вперше «paritas» входить до мовного обігу в значенні «однаковості». Принципи римського права щодо питання рівності, використовують саме цей термін, наприклад, «Par in parem imperium non habet» (рівний над рівним не має влади). «Parium eadem ratio est idem jus» (у схожих ситуаціях та сама підстава і той самий закон). Цікавий термін ще і тим, що застосовується у версії принципу таліона «Par pari referre» - рівним за рівне відплатити. В даному випадку мова йде не просто про рівність, а про взаємності і подобі в діях, їх співмірності та адекватності. Іншими словами, на думку вченої, «paritas» служить позначенням вірного відтворення об'єктивних зв'язків і відносин [4, с. 172-176].

На нашу думку, основою озвученої позиції Т. О. Чепульченко є праці Г. Гегеля, за яким вести мову про правову рівність людей можливо тоді, коли люди p^m саме як вільні особистості, рівні в однаковому праві на приватну власність, але не в розмірі володіння власністю. Вимога ж рівності в розподілі майна розцінюється ним як нерозумна точка зору. Г. Гегель визнавав рівність абстрактних осіб як таких, їх абстрактно-всезагальне (i в цьому розумінні - рівне) право (тобто рівну правоздатність) на приватну власність [5, с. 60-61]. Водночас, Ф. Ніцше, виступаючи з позицій аристократичних уявлень про свободу як право найкращих, вказував на те, що нерівність прав є умовою існування прав. На його думку, неправда ніколи не полягає в нерівних правах, вона полягає у вимогах на рівні права [6, с. 256]. На наш погляд, ідеї і позиції видатних мислителів минулого щодо правової рівності, а з нею і рівності учасників процесу перед законом і судом були покладені в основу подальших конституційних і законодавчих актів.

Українські фахівці в галузі теорії права також мають власний науковий доробок щодо засади рівності усіх перед законом і судом та його відображення у сучасному позитивному праві. Так, Р. П. Луцький, стверджує про три рівні розуміння сутності рівності. На його думку, перший рівень відображається своєрідною формулою рівності всіх людей перед Богом, який ґрунтується на тому, що кожна людина є цінністю і всі люди наділені невід`ємними правами. Другий рівень полягає у розумінні ідеї «рівності можливостей», за якою ніхто не має права перешкоджати іншим використовувати будь-які можливості для досягнення своїх особистих цілей, але вона діє поза межами буквального тлумачення. Третій рівень - це ідея «рівності результатів», тобто всі повинні жити на одному рівні, отримувати однакові доходи тощо [7, с. 94-115].

У наукових дискусіях, присвячених теоретико-правовим дослідженням сутності та змісту засади рівності усіх перед законом і судом, досить часто використовуються поняття «правова рівність». Але звертаємо увагу, що в цих дослідженнях у назві не завжди фігурує поняття «принцип». Тому деякі автори доходять думки, що під правовою рівністю розуміється правовий принцип, який має властивості правової аксіоми. Зокрема, М. М. Козюк наголошує на тому, що юридична рівність відображає близькість до формально-нормативного способу позначення приписів, на відміну від більш широкої категорії правової рівності. Правова рівність виражає певну соціальну реальність, а юридична рівність у конкретній правовій системі може бути реальною і фіктивною. На думку автора, співвідношення цих двох понять описують за допомогою філософських категорій належного і сущого, маючи на увазі, що суще - юридична рівність, найчастіше виражається у рівноправності, відповідає, або не відповідає належному [8, с. 11].

Як зауважує професор Н. М. Оніщенко, принцип рівності може бути об`єктом вивчення з різних сторін наукового пізнання, під різними кутами зору, залежно від різних форм життєдіяльності людини, зокрема: принцип економічної рівності (рівність розподілу); принцип юридичної рівності (процедурна рівність); принцип рівності прав і можливостей жінок і чоловіків (гендерна рівність); принцип рівності як відсутність будь-якої дискримінації (рівність не залежно від сексуальної орієнтації) тощо [9, с. 5-24].

Згадуваний вище Р. П. Луцький стверджує про необхідність розмежування понять «фактична рівність» і «формальна рівність» і наголошує, що право, втілене в принципі формальної рівності, є найефективнішим регулятором суспільного життя поряд з іншими соціальними регуляторами (мораллю, релігійними нормами, звичаями тощо). Принцип формальної рівності передбачає, що реальні суб`єктивні права є нерівними. Формальна рівність прав полягає в абстрактності можливостей отримати певні права: право на освіту, житло, гідну оплату праці, якісне медичне обслуговування, утвердження тендерної рівності тощо. Відсутність принципу рівності свідчить про відсутність права як такого [7, с. 94-115].

Отже, приналежно до предмета дослідження будь-хто (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) може без будь-якого впливу чи тиску користуватися належним комплексом прав і свобод, а держава в особі державних органів, посадових осіб на підставі частини другої статті 24 та пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України повинна уникати проявів дискримінації, в тому числі у сфері здійснення правосуддя, та гарантувати реалізацію засади рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. З урахуванням того, що гарантування і реалізація вказаної засади покладається на державу, вона має обов'язок врівноважувати формальну рівність та фактичну рівність учасників судового процесу перед законом і судом з метою досягнення однакового становища усіх людей перед законом і судом.

Повертаючись до доробку професора Н. М. Оніщенко, звертаємо увагу на важливість дотримання рівності прав і можливостей жінок і чоловіків, тобто гарантування та реалізації засади рівності перед законом і судом в аспекті гендерної рівності. На її думку, у правовому аспекті гендерна рівність функціонує як складова загального принципу рівності. Гендерна рівність є відмінною від інших структурних елементів принципу юридичної рівності, а саме рівності незалежно від віку, національності, раси, хоча й заснована на природно-правовій концепції. Конструкція гендерної рівності має розкриватися насамперед через категорію прав людини як універсального стандарту рівності. Права людини відбивають загальний і безумовний стандарт, єдиний для обох статей. Це досягнення цивілізації й культури суспільства знаходить свій прояв у міжнародних, конституційних та інших законодавчих нормативах, що закріплюють рівність політичних, громадянських, соціальних, економічних і культурних прав і свобод жінки й чоловіка. На базі вже існуючих політичних, економічних та соціальних прав виникає нове покоління прав, яке має гендерний вимір: права особи-жінки та права особи-чоловіка. Жінка й чоловік є рівними, але відмінними, і вони рівноправні у своїй відмінності. Їхні відмінності - це особливості тієї чи іншої статі, що повинні бути враховані шляхом надання жінкам і чоловікам особливих груп прав і відповідних механізмів реалізації цих прав. Слушним зауваженням професорки Н. М. Оніщенко є і те, що гендерні відмінності не є перешкодою для рівності, їхнє існування вимагає диференціації законодавства, відбиття їх у спеціальних нормах. Надання жінці особливих прав порівняно з чоловіком і навпаки - чоловікові порівняно з жінкою, повинно мати чітке й вагоме підґрунтя у вигляді об'єктивних соціальних і природних відмінностей [10, с. 13].

Представниця київської школи права О. М. Руднєва, говорячи про гендерну рівність, вказує на те, що зазначене поняття - це принцип правового статусу (становища) людини в державі, його складовими є рівні права, свободи та обов'язки жінки і чоловіка; врахування особливостей (фізіологічних, психологічних тощо) статей у правовому регулюванні; система засобів гарантування рівності статей у державі [11, с. 104-108].

Зарубіжний досвід реалізації тендерної рівності є досить різноманітним, але однотипним. Вітчизняний дослідник М. І. Крочук наводить приклади правового регулювання питання гендерної рівності у законодавстві Японії та Словенії. Так, за японським законом «Про суспільство гендерної рівності» надається характеристика тендерній рівності крізь призму суспільства гендерної рівності. Це пояснюється тим, що собою являє таке суспільство гендерної рівності - це суспільство, у якому чоловікам та жінкам надаються рівні можливості для добровільної участі в усіх видах діяльності як рівноправним партнерам у суспільстві і в якому чоловіки та жінки користуються рівними політичними, економічними, соціальними і культурними привілеями, а також несуть однакову відповідальність. Відповідно до Закону Республіки Словенія «Про рівні можливості для жінок та чоловіків», гендерна рівність - це рівна участь чоловіків та жінок у всіх сферах суспільного і приватного життя та рівний статус, рівні можливості використовувати всі права та розвивати свій особистісний потенціал, завдяки якому вони здійснюють свій внесок у соціальний розвиток, а також отримання однакової користі від результатів такого розвитку [12, с. 465-470].

У свою чергу, згідно із Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08 вересня 2005 року під гендерною рівністю розуміється рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати однакову участь у житті суспільства [13].

Доцільно згадати, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечується в Україні, зокрема, гарантуванням принципу заборони дискримінації. Згідно із стаття 1, 2 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» визначено, що пряма дискримінація - це ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; таке поводження може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі; законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб [14].

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація, яка розглядається як протилежна сторона принципу рівності, означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom; заява № 36042/97, п. 48) від 11 червня 2002 року [15].

За іншим підходом, відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою; договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands; заява № 20060/92, п. 39) [16] від 21 лютого 1997 року.

У справі «Пічкур проти України» (пункти 48-54, заява № 10441/06) Європейський суд з прав людини розтлумачив, що саме є порушенням статті 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, доповнює інші основні її положення та протоколів до Конвенції; вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями; застосування статті 14 Конвенції необов'язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією; необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції; заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати [17].

Висновки

Таким чином, можливо констатувати, що гендерна рівність є не просто вимогою часу. Вона має природно-правову природу, а відтак, відноситься до сфери прав особи. Виходячи з наведеного, норми права мають відповідати конституційним засадам, а в цьому контексті - бути відповідними засадам гендерної рівності приналежно до засади рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до предмету дослідження загалом гендерна рівність має багато проявів, до яких необхідно віднести: 1) рівність прав - як нормативно-правове закріплення однаковими правами чоловіків та жінок у всіх сферах суспільного життя, зокрема у сфері здійснення правосуддя; 2) рівність можливостей, сутність якої полягає в гарантуванні в реаліях суспільства умов і засобів для рівного надання конституційних прав і свобод, в тому числі рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) формальна реалізація рівних умов для втілення прав, в тому числі рівних можливостей для всіх учасників судового процесу; 4) стан фактичної реалізації гендерної рівності в аспекті забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Список використаних джерел

1. Фулей Т. І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: наук. метод. посібник для суддів. 2-ге вид. випр., допов. Київ, 2015. 208 с.

2. Wollheim R., Berlin I. Equality. Proceedings of the Aristotelian Society. Vol. 56. Issue 1, 1956. P. 281 - 326 . DOI: https://doi.Org/10.1093/aristotelian/56.1.281

3. Гусейнов А. А. Золотое правило нравственности. Москва: Молодая гвардия, 1988. 271 с. Чепульченко Т. О. Принцип рівності у праві як регулятор суспільних відносин: генеза та загальна характеристика. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2014. Вип. 3/4 (23/24). С. 172 - 176.

4. Гегель Г. В. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. Київ: Юніверс, 2000. 336 с.

5. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое: Сборник / пер. с нем.; худ. обл. М. В. Драко. Мн.: ООО «Попурри», 1997. 704 с.

6. Луцький Р. В. Розвиток принципу рівності в сучасному позитивному праві. Принцип рівності у праві: теорія і практика: монографія / за заг. ред. Н. М. Оніщенко. Київ: Юридична думка, 2014. С. 94 - 115

7. Козюк М. Н. Правовое равенство (история и теория вопроса): монография. Волгоград, 1996. 218 с.

8. Оніщенко Н. М. Принцип рівності у соціальних відносинах. Принцип рівності у праві: теорія і практика: монографія / за заг. ред. Н. М. Оніщенко. Київ: Юридична думка, 2014. С. 5 - 24.

9. Правові засади формування та розвитку гендерного середовища в Україні: монографія / за заг. ред. Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко. Київ: Юридична думка, 2010. 352 с.

10. Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України. Право України. 2002. № 4. С.104 - 108.

11. Крочук М. І. Гендерна рівність як складова загального принципу рівності. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2011. № 4. С. 465 - 470.

12. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 08.09.2005 р. № 2866-IV. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 52. ст. 561.

13. Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6.09.2012 р. № 5207-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 32. ст. 412.

14. Case of Willis v. the United Kingdom ^plication no. 36042/97). URL: https://www.womenslinkworldwide.org/files/2991/gio-echr-willis-en-pdf.pdf

15. Case of Van Raalte v. the Netherlands ^plication no. 20060/92). URL: https://www.equalrightstrust.org/ertdocumentbank/Microsoft%20Word%20-%20Van%20Raalte%20v.%20Netherl.pdf

16. Справа «Пічкур проти України» (заява № 10441/06). URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/974984#Text

Размещено на Allbest.ru