Проблеми інституційного забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Національної академії аграрних наук України

Одеський державний аграрний університет

Проблеми інституційного забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні

Ковальова Олена Вікторівна,

доктор економічних наук

старший науковий співробітник

Шабатура Тетяна Сергіївна,

доктор економічних наук, доцент кафедри економічної теорії і економіки підприємства

Анотація

зелений туризм інституційний правовий

Комплексне та скоординоване інституційне забезпечення сільського зеленого туризму в Україні в умовах відновлення національної економіки сприятиме активізації підприємницької діяльності галузі, соціально-економічному розвитку сільських територій та реновації рекреаційних зон.

Мета статті полягає в обґрунтуванні механізмів, важелів та інструментів державного регулювання сільського зеленого туризму, визначенні основних проблем інституційного забезпечення та обґрунтуванні пропозицій щодо його удосконалення.

Наукова новизна полягає у наданні рекомендацій щодо розробки напрямів інституційного забезпечення сільського зеленого туризму в Україні.

Висновки. Основні фактори, що ускладнюють процес регулювання діяльності суб'єктів сільського зеленого туризму в Україні, це недосконалість чинного законодавства, кризові явища та процеси, нестача фінансових ресурсів, недостатня платоспроможність населення, сезонний та регіональний характер споживчого попиту на послуги сільського зеленого туризму, недостатній рівень популяризації цього виду послуг, а також не завжди задовільна та стандартизована їх якість. У зв'язку з цим запропоновано розробити інституційні заходи з координації та регулювання, які враховуватимуть пріоритети розвитку галузі, даючи можливість економічним суб'єктам діяти самостійно. З огляду на зазначене доцільно:

1) розробити нормативно-правову базу з метою виділення сільського зеленого туризму в окремий вид економічної діяльності для визначення статусу її економічних суб'єктів, якими є переважно агрооселі та агросадиби, а також принципів ведення ними економічної діяльності та обґрунтування податкової політики;

2) здійснювати координацію дій суб'єктів підприємницької діяльності сільських територій з метою досягнення мультикативних ефектів приватної підприємницької діяльності для уникнення негативних екстерналій, забезпечення симетричності інформаційно-консультативної платформи та соціально-економічної справедливості на селі;

3) включити сільський зелений туризм до: стимулюючих програм розвитку за напрямами пільгового кредитування та оподаткування, програм соціального забезпечення, спеціальних ліній фінансування в рамках надзвичайних фондів та програм підтримки;

4) впровадити дієвий інвестиційний механізм, орієнтований на підвищення рівня туристичної інфраструктури в сільській місцевості.

Ключові слова: сільський зелений туризм, підприємництво, інституційні детермінанти, державна підтримка, розвиток, сільські території.

Abstract

Kovalova Olena V.,

Doctor of Economics, Senior Research Fellow of the National Science Center of the Institute of Agricultural Economics of the National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine

Shabatura Tatyana S.,

Doctor of Economics, Associate Professor, Associate Professor of Economic Theory and Economics of Enterprise of the Odessa State Agrarian University

Issues of institutional support of rural green tourism development in Ukraine

Comprehensive and coordinated institutional support of the rural green tourism sector in Ukraine in the context of national economic recovery will promote the intensification of business activities in the industry, socio-economic development of rural areas and renovation of recreational areas.

The purpose of the article is to substantiate the mechanisms, levers and tools of state regulation of the rural green tourism sector, identify the main problems of institutional support and justify proposals for its improvement.

The scientific novelty is to provide recommendations for the development of institutional support for the rural green tourism sector in Ukraine.

Conclusions. The main factors that complicate the process of rural green tourism regulation in Ukraine are given in the paper. They include the imperfection of existing legislation, crises and procedures, lack of financial resources, low solvency, seasonal consumer demand for rural green tourism services, low popularity, as well as the low quality of tourism products and services. It is proposed to develop institutional measures for coordination and regulation, which will take into account the priorities of the industry, allowing economic entities to act independently:

1) develop an appropriate legal framework to allocate rural green tourism as a separate type of economic activity to determine the status of its economic entities, identify the principles of their economic activity and justify tax policy;

2) to ensure coordination of actions of subjects of entrepreneurial activity in rural areas to achieve the multiplier effects of private entrepreneurial activity to avoid negative externalities, ensure symmetry of information and consultation platform and socio-economic equity in rural areas;

3) to include rural green tourism in stimulating development programs in the areas of preferential lending and taxation, social security programs, special lines of funding under emergency funds and support programs;

4) implement an investment mechanism aimed at improving tourism infrastructure in rural areas.

Key words: rural green tourism, enterprise, institutional determinants, state support, development, rural areas.

Основна частина

Ефективність розвитку національної ституційного забезпечення. Враховуючи на - економіки та окремих її секторів залежить слідки пандемії COVID-19, одним із важливих від комплексного та скоординованого ін.-факторів для розвитку економіки України стає внутрішній, зокрема зелений туризм як додаткове джерело одержання доходів населенням в сільській місцевості. Підтримка внутрішнього туристичного сектору з боку держави в умовах відновлення національної економіки сприятиме соціально-економічному розвитку сільських територій та ренова - ції рекреаційних зон.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню стану розвитку сільського зеленого туризму, а також проблемам його інституційного забезпечення присвятили свої праці ряд вітчизняних науковців, зокрема: Ю.В. Вишневська [1], І. Ю. Гришова [2], А.В. Кулік [3], І.М. Мищак [4], І.В. Тищук [5], А.О. Яковенко [6] та ін. Проте, незважаючи на фундаментальність наукового доробку в цьому напрямку, на сьогодні ще існує ряд невирішених питань щодо покращення ін - ституційного забезпечення такого туризму України, що, своєю чергою, вимагає більш ґрунтовного дослідження.

Метою дослідження є визначення проблем інституційного забезпечення розвитку сільського зеленого туризму та обґрунтування пропозицій щодо його удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Позитивний вплив сільського туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає у розширенні сфери зайнятості сільського населення не тільки у виробничій сфері, але й у сфері надання послуг: транспорту, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинко - во-розважальних та інших.

Згідно із дослідженням Світової організації туризму UNWTO сільський туризм в європейських країнах за критерієм популярності посідає друге місце, забезпечуючи тим самим до 30% прибутку туристичної індустрії. За даними Європейської федерації сільського зеленого туризму EUROGITES, до якої входять 27 країн Європи та 35 професійних асоціацій сільського туризму, від 12% до 30% мандрівників у світі віддають перевагу сільському туризму. В Європі на частку сільського туризму припадає щорічно в середньому 10-20% від загального доходу туристичної індустрії (від 2% до 40% в залежності від країни), а цікавість до нього виявляють близько 35% населення [7; 8].

Голова Державного агентства розвитку туризму України Мар'яна Олеськів зазначила, що «першочерговим завданням для відомства після завершення карантину стане розвиток внутрішнього туризму» [9].

Варто підкреслити, що оскільки сільський зелений туризм є складовою соціально-економічного процесу відродження сільських територій, особливо важливою для депресивних регіонів, саме підтримка внутрішнього туризму в країні повинна стати пріоритетом відновлення функціонування даного сектору національної економіки.

Як свідчить світова практика, сьогодні матеріальне забезпечення мільйонів людей прямо чи опосередковано залежать від розвитку ринку туристичних послуг. Проте, поки тривають обмеження, пов'язані з пандемією, лише внутрішні туристичні послуги мають більші переваги, ніж інші види туристичного продукту в нарощуванні свого потенціалу, адже зараз саме вітчизняні туристи створюватимуть попит на ринку внутрішніх туристичних послуг.

Нині як для національної економіки, так і для окремих її секторів через недостатній рівень інституційного забезпечення притаманна недосконалість державних механізмів стимулювання та підтримки. В цих умовах вплив державних органів влади має бути спрямований на забезпечення високих соціальних, економічних та екологічних стандартів на основі використання нормативно-правових важелів, інформаційної бази та програмно-технічних комплексів з управління даними [1; 2].

Процес активізації підприємницької ініціативи в галузі внутрішнього туризму, зокрема сільського, в період пандемії передбачає застосування різних інституційних важелів та інструментів, а також забезпечення дієвості їх використання, насамперед, на локальному рівні.

Звертаючи увагу на світовий досвід врегулювання негативних наслідків спалахів пандемії для внутрішнього туристичного сектору та відновлення його розвитку (Рис. 1), в Україні доцільно враховувати певні напрацювання в даному напрямку та запроваджувати відповідні заходи.

Рис. 1. Напрями підтримки окремими країнами туристичної галузі *Джерело: Складено авторами на основі: [2; 5-8].

Головними інститутами, які шляхом використання спеціальних механізмів, важелів та інструментів окреслюють вектори розвитку туристичної індустрії, виступають, на наш погляд, державні установи та державна політика.

Поки що інституційна платформа забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні перебуває на початковій стадії формування, а тому запровадження необхідних заходів з активізації внутрішнього туристичного сектору потребує уточнень і пропозицій відносно імплементування дієвих важелів державного впливу та підтримки.

Розвиток господарської діяльності у сфері сільського зеленого туризму є базовою умовою формування правового поля для розбудови даного виду туристичних послуг та залучення інвестицій в цю галузь. В Україні центральним органом виконавчої влади, який займається розглядом питань розвитку туристичної індустрії, є Державне агентство розвитку туризму, діяльність якого підпорядкована Кабінету Міністрів України через Міністерство інфраструктури України. Органами управління в туристичному секторі виступають і держадміністрації районних та обласних рівнів, а також виконавчі органи місцевих влад. Державне регулювання туристичного сектору здійснюється шляхом використання комплексного інструментарію економічного, адміністративного та правового впливу через законодавчі та нормативні акти; державні та міждержавні стандарти; державні норми та нормативи; державні програми та плани; фінансово-податкове, грошово-кредитне та тарифне регулювання; інвестиційну, соціальну, антимонопольну та екологічну політики [5].

Перешкодою на шляху розвитку такого туризму в сільській місцевості є певне нерозуміння його принципової відмінності від комерційної туристичної діяльності. Сільський зелений туризм часто помилково розглядається як сфера туризму, тобто ототожнюється з високоприбутковим бізнесом на урбанізованих територіях [1].

Питання формування законодавчого підґрунтя для розвитку такого виду туризму має свою тривалу історію. У 2000 році було розроблено проект закону «Про сільський екотуризм», а у 2003 - законопроект «Про сільський та сільський зелений туризм», які так і не були схвалені. Окремими професійними об'єднаннями було також розроблено проект Закону України «Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність» [10].

Загальні положення щодо сільського зеленого туризму містяться в Законі України «Про туризм». Право особистому селянському господарству займатися сільським зеленим туризмом прописане в Законі України «Про особисте селянське господарство», з якого випливає, що сільський зелений туризм є одним із різновидів господарської діяльності, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, і яка не відноситься до підприємницької діяльності [1; 4].

У 2017 році Розпорядженням Кабінету Міністрів України №168-р схвалено «Стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 року», метою реалізації якої є формування сприятливих умов для активізації розвитку сфери туризму та курортів згідно з міжнародними стандартами якості та з урахуванням європейських цінностей. Також розпорядженням Кабінету Міністрів України №275-р затверджено «Середньостроковий План пріоритетних дій уряду до 2020 року», відповідно до якого розвиток туристичної сфери має сприяти розвитку підприємництва, створенню нових робочих місць, збільшенню бюджетних надходжень. Того ж року Кабінетом Міністрів України, профільними комітетами Верховної Ради, представниками туристичного бізнесу та громадськістю опрацьовано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань туризму», в якому визначено ряд правил для підприємців і споживачів туристичних послуг. Проте сфера розвитку сільського зеленого туризму ще й досі залишається недостатньо врегульованою. Це створює складнощі щодо цільового спрямування бюджетних коштів для підтримки суб'єктів господарської діяльності у цій сфері.

Досі ще не існує визначення на законодавчому рівні поняття «сільський зелений туризм», внаслідок чого незрозумілий статус суб'єктів цієї діяльності, стандартизація послуг яких ґрунтується на загальних принципах, через що система оподаткування діяльності підприємств сільського зеленого туризму є нечіткою та недосконалою. Відповідно, організаційно-правова форма агросади - би може бути обрана як «юридична особа», «фізична особа-підприємець» або «особисте селянське господарство», а отже, згідно з податковим законодавством України власники агросадиб мають в повному обсязі сплачувати всі види податків без жодних преференцій. В результаті кількість незареєстрованих приватних домогосподарств, що надають послуги із сільського зеленого туризму, за проведеними дослідженнями науковців складає 96% від загальної кількості усіх садиб [5]. Це, своєю чергою, генерує проблему недооціненості підприємств сільського зеленого туризму як активу туристичної індустрії, оскільки ці суб'єкти мали би забезпечувати стабільне надходження податкових платежів до місцевих та зведених бюджетів (Табл. 1).

Таблиця 1. Сума податкових платежів від юридичних та фізичних осіб-підприємців, які здійснюють туристичну діяльність на сільських територіях (млн. грн..)