Управління державними корпоративними правами в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Курсова робота

Тема:

Управління державними корпоративними правами в Україні

Зміст

Вступ

1. Юридичні аспекти управління державними корпоративними правами в Україні

1.1 Визначення дефініцій термінів та загальні поняття

1.2 Особливості правового регулювання управління державним майном

2. Реєстр корпоративних прав держави

2.1 Нормативно-правове підґрунтя

2.2 Фактичні дані Реєстру станом на 04.02.2022 року

3. Результативність управлінських процесів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Питання управління корпоративними правами держави має особливу актуальність з огляду на декілька аспектів. По-перше, держава має отримувати якомога більші прибутки від підприємств, власником яких, повністю або частково, вона є. По-друге, моделі керування державними корпоративними правами повинні бути ефективними з адміністративно-управлінської точки зору (мінімум бюрократії, максимум результату), По-третє, державні органи, міністерства та відомства, в сфері повноважень яких перебуває управління державними корпоративними правами у відповідних господарських товариствах, не повинні перешкоджати одне одному у здійсненні відповідних прав держави та конкурувати між собою у прагненні отримати більшу кількість підприємств у підпорядкування через механізми ситуативних урядових рішень - а це можливо лише за умови створення системи чіткого законодавчого визначення ідентифікаційного маркування таких корпоративних прав та господарських товариств, та встановлення їх підпорядкування відповідним органам державної влади, профільним міністерствам та відомствам відповідно до єдиного стандарту.

Разом з тим наразі ситуація виглядає дещо іншим чином.

Питання малоприбутковості підприємств, які повністю або частково належать державі, набуло вже тенденційної ознаки. В той же час запровадження ефективних моделей управління державними корпоративними правами неможливе без закладення стимулюючих та стримуючих механізмів, які б виключали або принаймні суттєво мінімізували корупційні ризики. При цьому конфлікти між керівництвом потужних державних підприємств та різними органами управління набувають вже навіть публічного розголосу. Наприклад, загальновідомий публічний конфлікт із взаємними звинуваченнями між керівництвом державного концерну (на час конфлікту) «Укроборонпром» та відповідним профільним міністерством (Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України), який виглядає, м'яко кажучи, недоречно й абсурдно в країні, що веде військові дії. Подібні прояви також є небажаними з огляду на позиціонування України як цивілізованої правової держави, але, на жаль, мають місце.

Завданнями даного матеріалу є:

- розгляд нормативно-правових положень, які регламентують сферу управління державними корпоративними правами в Україні (такі дослідження здійснювалися у різні роки, але, зважаючи на періодичне оновлення нормативно-правової бази в цілому, є потреба з'ясування юридичного підґрунтя станом на даний час);

- встановлення поточного стану справ відповідно до Реєстру корпоративних прав держави Фонду державного майна України;

- аналіз питання реальної результативності управлінських процесів.

Ці напрямки досліджували В.Л. Чихірьов, В.В. Новиков, В.І. Жабський, А.С. Митрофанова, Н.Б. Решетняк та ін. (детальна інформація з посиланнями наведена далі у тексті).

1. Юридичні аспекти управління державними корпоративними правами в Україні

1.1 Визначення дефініцій термінів та загальні поняття

Стаття 63 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) [1] залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу визначає два види підприємств: унітарні та корпоративні.

Під унітарним підприємством розуміється підприємство, створене одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Як бачимо, у розумінні статті 63 ГКУ фактичною ознакою класифікації підприємств як унітарних або корпоративних є кількість засновників - якщо засновник один, то таке підприємство є унітарним, якщо два і більше - корпоративним. При цьому стаття передбачає, що унітарні підприємства можуть буди державними та комунальними, а також, виходячи з формулювань частини п'ятої статті 63 ГКУ, жодним чином не виключається участь держави або органів місцевого самоврядування у підприємствах корпоративних.

Закон України «Про акціонерні товариства» [2] містить визначення терміну «корпоративні права», згідно з яким корпоративними правами визначається сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Слід зазначити, що дане визначення за жодних обставин не можна вважати повним, оскільки положення Закону України «Про акціонерні товариства» в цілому охоплюють сферу правовідносин, пов'язаних з функціонуванням, власне, акціонерних товариств, і жодним чином не регулюють створення та функціонування суб'єктів господарювання інших організаційно-правових форм. Визначення терміну «корпоративні права» сформульовано у цьому профільному законі у контексті його змісту, і стосується лише корпоративних прав акціонерних товариств.

Аналогічним чином поняття «корпоративні права» у контексті акціонерних товариств також згадується у статті 152 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) [3]: «Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями». При цьому ЦКУ не містить окремого визначення терміну «корпоративні права».

Але стаття 167 ГКУ визначає дефініцію терміну «корпоративні права» у значно більш широкому сенсі. За визначенням цієї статті, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Цією ж статтею ГКУ встановлено визначення терміну «корпоративні відносини», під якими маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Дані визначення відображають суть поняття «корпоративні права» в українському законодавстві хоча й не бездоганно, але в цілому зрозуміло.

Окрім іншого законодавством врегульовано питання організаційно-установчих повноважень власника майна, на основі якого створюється господарська організація. Відповідно до статті 135 ГКУ, власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав.

Статтею 141 ГКУ встановлено особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання.

Слід зазначити, що дана стаття ГК містить чітке визначення державного майна у сфері господарювання, до якого належать: єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Таким чином законодавством встановлено, що акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, є державним майном у сфері господарювання.

1.2 Особливості правового регулювання управління державним майном

Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти (ст. 141 ГКУ).

Статтею 89 ГКУ передбачено, що особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.

Статтею 22 ГКУ визначені особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки. Окрім зазначеного, вказана стаття встановлює чіткі критеріальні ознаки для ідентифікації суб'єктів господарювання державного сектору економіки: такими визнаються суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Разом з тим слід зазначити, що держава не обмежена у своєму праві мати корпоративні права, виражені у меншій частці, ніж 50 відсотків статутного капіталу суб'єкта, але важливим аспектом є те, що такі суб'єкти не віднесені законодавцем до державного сектору економіки. Втім, незважаючи на це, діяльність господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, врегульовано більш детально на відміну від господарських товариств, основаних суто на приватній формі власності та встановлено обмеження, які виключають можливість прийняття власником контрольного пакета акцій (часток, паїв) певних рішень які могли б нести шкоду інтересам власника. Наприклад, господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом міністрів України. При цьому господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів, якщо інше не встановлено законом. У разі якщо корпоративні права держави перевищують 25 відсотків статутного капіталу господарської організації, до складу наглядової ради та ревізійної комісії обов'язково включається представник Фонду державного майна України або уповноваженого органу управління. Це, як було зазначено, приклади, в дійсності таких положень більше.

Ці та інші питання, які включають у тому числі відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон про управління ОДВ) [4], іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (ст. 172 ГКУ). Закон про управління ОДВ є профільним законом для регуляції даної сфери правовідносин та містить положення як стосовно управління корпоративними правами держави, так і іншими об'єктами державного майна у сфері господарювання. Окрім іншого, Закон України «Про управління об'єктами державної власності» встановлює визначення об'єктів державної власності (далі - ОДВ), поняття управління ОДВ, законодавство про управління ОДВ, суб'єкти управління ОДВ, повноваження Кабінету міністрів України, відповідного центрального органу виконавчої влади, уповноважених органів управління, Фонду державного майна України та інших органів у сфері управління ОДВ; особливості управління відповідними підприємствами та господарськими товариствами, управління та обмеження щодо розпорядження ОДВ, відрахування частини прибутку, компетенції органів управління та ін. Роль Фонду державного майна, крім Закону про управління ОДВ, визначена також окремим Законом про Фонд державного майна України (далі - Закон про ФДМУ) [5].

Значну кількість важливих нормативно-правових положень у даній сфері містить Закон України «Про акціонерні товариства» сферою дії якого, як було зазначено вище, є створення та функціонування акціонерних товариств. Цей закон є дуже деталізованим та в цілому виписаний досить якісно з точки зору свого функціонального призначення.

Окрім вищевикладеного, управління державними корпоративними правами регулюються також іншими законами України та великою кількістю підзаконних актів, таких як Постанова КМУ від 11.02.2004 №155 «Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави» [6], Постанова КМУ від 10.03.2017 року №143 «Деякі питання управління об'єктами державної власності» [7], та ін.

Слід розрізняти державні унітарні комерційні підприємства та державні акціонерні товариства, 100% акцій яких належать державі. Стаття 74 ГКУ передбачає можливість перетворення перших на другі в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. В свою чергу, Кабінетом міністрів України прийнято Постанову від 29.08.2012 №802 «Про затвердження Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство» [8], якою врегульований зазначений процес.

У цьому контексті постає досить цікаве питання: чи можна розглядати управління державними унітарними підприємствами як управління корпоративними правами держави? Цей аспект розглядався В.Л. Чихірьовим у науковій статті [9], у якій автор звернув увагу на певну правову невизначеність. Законодавець не визначив чіткого поняття, що таке «корпоративні права держави». В Законі України «Про управління об'єктами державної власності» серед об'єктів управління державної власності зазначаються «корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій». Натомість у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави» №155 від 11.02.2004 зазначено, що корпоративні права держави - це право держави, частка якої визначається в статутному капіталі господарського товариства, що включає право на управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквідації відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими документами.

Виникає колізія між поняттями «господарські організації» та «господарські товариства», адже господарські організації можуть включати в себе і державні унітарні, і казенні підприємства. Але, на нашу думку, корпоративні права держави щодо її власності можуть стосуватися лише господарських товариств і не всіх, а лише акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Корпоративні права реалізуються у низці правомочностей, які є спільними і для юридичної особи, і для громадянина, і для держави в особі органів державної влади, а саме: право на участь в управлінні господарським товариством, право на отримання частки прибутку певної організації, а також активів у разі її ліквідації відповідно до закону, право на одержання інформації про діяльність господарського товариства, право на вихід зі складу товариства.

Корпоративні права держави детермінують як право держави на частку в статутному капіталі господарських товариств, що передбачає право на управління господарським товариством, право на отримання частки його прибутку, фінансових активів у разі його ліквідації відповідно до законодавства, а також права, передбачені установчими документами та законом. [9, с. 33]

В.В. Новиков у науковій статті [10] дослідив джерела виникнення корпоративних прав.

Державні корпоративні права виникли внаслідок політики приватизації, де в статуті капіталу підприємств залишались державні частки та необхідності збереження державної власності для забезпечення контролю за функціонуванням соціально значущих галузей. Варто відзначити, що ці процеси відбувалися без чіткої стратегії та досить часто мають негативні результати. Державне акціонерне товариство - це в минулому державне унітарне комерційне підприємство, перетворене у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство. [10]

В.І. Жабський у науковій статті «Корпоративні права держави як об'єкт корпоративних правовідносин» [11] дослідив види акціонерних товариств, створених державою на базі майна державних підприємств.

Першим різновидом акціонерних товариств, створених державою на базі майна державних підприємств, згідно з ЗУ «Про приватизацію державного майна» та ЗУ «Про Державну програму приватизації», є відкриті акціонерні товариства, які створювалися шляхом продажу акцій, що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом або на фондових біржах, тобто способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців. Другим різновидом акціонерних товариств, створених державою на базі майна державних підприємств, відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств», є відкриті акціонерні товариства, які створювалися шляхом корпоратизації (перетворення) державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений відповідно до чинного законодавства. Третім різновидом акціонерних товариств, створених державою на базі майна державних підприємств, є Державні акціонерні компанії (ДАК) та Національні акціонерні компанії (НАК), які створювались в особливому, не врегульованому законом порядку. Так, наприклад, НАК «Енергетична компанія України» було утворено на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління електроенергетичним комплексом», ДАК «Укрресурси» - відповідно до Указу Президента України «Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства». Четвертим різновидом акціонерних товариств, створених державою на базі майна державних підприємств, є холдинги. З 1994 р. правовою основою для їх створення був Указ Президента України «Про затвердження положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» (втратив чинність від 12.07.2007 р.). Холдингом визнавалося відкрите акціонерне товариство, яке володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, дочірніх підприємств. Холдингова компанія створювалася шляхом об'єднання у статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про холдингові компанії в Україні»: «державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі». [11] [12].

нормативний правовий управління державний корпоративний

2. Реєстр корпоративних прав держави

2.1 Нормативно-правове підґрунтя

Статтею 12 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» унормовано існування Єдиного реєстру об'єктів державної власності, який є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур.

Реєстр формується Фондом державного майна України за участю центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, у сфері статистики, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, Антимонопольного комітету України, інших уповноважених органів управління, а також Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на єдиних методологічних засадах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Формування Реєстру в частині нерухомого майна здійснюється на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих зазначеними в абзаці першому цієї частини органами відповідно до законодавства.

Користувачами Реєстру є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни. Доступ до даних Реєстру здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", у тому числі шляхом оприлюднення у формі відкритих даних на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) [4].

На сайті ФДМУ, окрім іншого, розміщений Реєстр корпоративних прав держави у статутних капіталах господарських товариств (далі - Реєстр) станом на 04.02.2022 року.

2.2 Фактичні дані Реєстру станом на 04.02.2022 року

Відповідно до даних моніторингу корпоративних прав держави (далі - КПД) у статутних капіталах господарських товариств станом на 04.02.2022 р.

Таблиця 1

КПД у статутних капіталах господарських товариств в управлінні Центрального апарату (ЦА) та регіональних відділень (РВ) ФДМУ

За даними Реєстру обсяг корпоративних прав держави у господарських товариствах зменшився на 14% за 14 місяців (станом на кінець 2020 року в сфері управління ФДМУ перебували корпоративні права держави у 280 господарських товариствах [9, с. 32], в той час, як зараз у 241).

Таблиця 2

КПД у статутних капіталах господарських товариств в управлінні інших органів виконавчої влади

Зменшилась також кількість корпоративних прав держави у господарських товариствах, які перебувають в управлінні інших органів виконавчої влади, але менш суттєво (з 187 наприкінці 2020 року [9, с. 33] до 182).

Загальна кількість корпоративних прав держави у господарських товариствах, які перебувають в управлінні держави як через ФДМУ та його регіональні відділення, так і через інші органи виконавчої влади, станом на 04.02.2022 р. становить 423. У порівнянні з даними 14-місячної давнини (468) [9, с. 33], обсяг корпоративних прав держави у господарських товариствах в цілому зменшився на 9,6%.

3. Результативність управлінських процесів

На думку А.С. Митрофанової та Н.Б. Решетняк [14, с. 65], процес управління державними корпоративними правами в Україні має низку особливостей. На відміну від розвинених країн, джерела виникнення корпоративних прав держави в Україні - масштабний процес приватизації державних підприємств у процесі трансформації економічної системи у 1990-х рр. Тобто функції держави в цій сфері виникли та сформувалися не еволюційним, а революційним шляхом. Наявними є протиріччя функцій держави як власника та як регулятора; надто складною є система центральних органів виконавчої влади, що здійснює управління КПД. Негативну роль грають макроекономічні та мікроекономічні фактори, що впливають на функціонування підприємств з державною часткою. Отже, система управління КПД потребує свого реформування, яке передусім має бути спрямоване на: визначення моделі управління КПД і створення відповідної стратегії; посилення соціальної складової у визначенні критеріїв ефективності функціонування самих підприємств, а також у оцінці результатів процесу управління КПД.

Причини негативного стану справ лежать у вадах системи корпоративного управління, яка склалась у країні. Дослідники свідчать, що основні проблеми системи управління КПД полягають у такому. По-перше, відсутня стратегія управління державною власністю в цілому та державними корпоративними правами зокрема. Про важливість цілепокладання для будь-якого процесу управління вже було сказано вище. Крім того, хоча офіційна стратегія відсутня, однак за результатами приватизаційних процесів у рамках трансформації економічної системи України з командно-адміністративної до ринкової системи можна побачити, що ця стратегія полягає в максимальному усуненні держави від володіння та розпорядження активами, а отже, і від підприємницької діяльності, а також, як наслідок, - від широкого кола виконуваних державою функцій та звуження її відповідальності. Дослідження свідчать, що доцільний обсяг державного сектора в умовах економіки України має складати близько 20%, у той час як уряд планує знизити цю частку до 8-10%. По-друге, наявною є складна система органів державної влади, що відповідають за корпоративне управління, та їх взаємовідносин, що знижує ефективність процесу управління. Необхідним є чітке розмежування функцій та повноважень між ФДМУ та іншими центральними органами виконавчої влади щодо управління державною власністю, зокрема корпоративними правами. По-третє, низьким є професійний рівень, зацікавленість та відповідальність уповноважених органів та осіб у процесі управління КПД. По-четверте, існує конфлікт регуляторних та управлінських функцій держави, джерелом якого є подвійна роль держави як власника та як регулятора. На нашу думку, з такого становища поєднання різних функцій держава може намагатись отримати певний синергетичний ефект, розглядаючи це скоріше як перевагу, ніж недолік. По-п'яте, часто відбувається розмивання частки держави в господарських товариствах у результаті додаткової емісії акцій, яка розглядається як спосіб залучення інвестиційних ресурсів. По-шосте, несприятливою є структура корпоративних прав; також існують недоліки дивідендної та інвестиційної політики держави щодо товариств з державною часткою, що виражається в обов'язковому відрахуванні частини дивідендів до державного бюджету, що звужує інвестиційні можливості підприємств [14, с. 65].

Вирішення проблем системи управління КПД можливе через призму підвищення передусім економічної ефективності - поліпшення структури прав, тобто продаж малих пакетів акцій (до 25%); зняття вимоги щодо відрахування 30% чистого прибутку до державного бюджету; зняття заборони продажу частини акцій (до 25%) державних акціонерних компаній зі 100% участю держави і залучення таким чином інвестиційних ресурсів. Однак, на наш погляд, процес впорядкування державних часток у товариствах не повинен йти шляхом позбавлення збиткових або малоліквідних активів. По-перше, необхідно змінити підхід до оцінки результатів процесу управління згідно з первинними цілями, які включають соціальну складову (ступінь виконання державою своїх функцій); включити у систему показників оцінку не лише економічної ефективності, але й соціальної ефективності (наприклад, рівень та динаміка заробітної плати, працевлаштування соціально незахищених верств населення, утримання об'єктів соціальної інфраструктури, рівень цін на продукцію та ін.). Інакше ми спостерігаємо невідповідність поставлених цілей і системи оцінки результату. По-друге, необхідно оцінити потребу держави у здійсненні контролю над певними підприємствами саме з точки зору їх стратегічної значущості та ролі у виконанні функцій держави у сфері освіти, охорони здоров'я, оборони, забезпеченні економічної безпеки, розвитку стратегічних галузей та підприємств та ін. За результатами оцінки наявних корпоративних прав і самого процесу управління ними за новою системою критеріїв може виявитися, що частка держави в підприємствах до 25% має бути не продана, а збільшена. Існують економіко-математичні моделі, покликані вирахувати необхідну частку держави в товаристві, однак фактори, включені до них, також відображають економічну ефективність функціонування підприємства. Необхідно враховувати успішний зарубіжний досвід управління КПД. У дослідженні виділяють дві основні моделі управління КПД. Перша з них розповсюджена в таких країнах, як Швеція і Туреччина, та передбачає здійснення управління державною часткою в корпоративних підприємствах безпосередньо через центральні органи виконавчої влади (міністерства та/або інші спеціальні органи) без створення державних холдингів. Принцип управління базується на галузевій належності підприємств. Інша модель апробована в Італії, Австрії, Іспанії та базується на створенні державних холдингів, яким передаються в управління державні пакети акцій. В Україні створені декілька державних холдингових компаній, але водночас наявна розгалужена система органів державної влади, які здійснюють управління КПД, тобто, нашій країні властива змішана модель. Цікаво, що деякі автори активно виступають саме за створення державних холдингів та передачу КПД їм в управління, однак, судячи з міжнародного досвіду, бачимо, що успішними можуть бути обидві моделі. Отже, державі потрібно визначитися з вибором певної моделі управління та втілювати її принципи в реальну практику. Крім того, на наш погляд, заходами, які також мають допомогти у вирішенні проблем державного корпоративного управління в Україні, є такі:

- створити національну модель управління КПД, яка б ураховувала досвід розвинених країн, а також особливості національної економіки України, та відображалася б у Державній Програмі управління КПД;

- створити проект Закону України «Про корпоративні права держави», який мав би на меті захист прав та інтересів держави в процесі управління КПД;

- налагодити роботу Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, Положення про діяльність якого вже розроблене;

- внести зміни до Закону України «Про державну службу» щодо підвищення вимог до державних службовців, які представляють інтереси держави в господарських товариствах; установлення їх чіткої відповідальності за свою діяльність [14, с. 66-67].

На думку В.Л. Чихірьова, сучасні механізми управління державними корпоративними правами мають неефективний і безсистемний характер, що суттєво впливає на рівень надходжень до державного бюджету з боку підприємств, які перебувають у державній власності. Така ситуація виникла у зв'язку з тим, що наразі функції управління розпорошені між різними органами державної влади, наділеними організаційно-господарськими повноваженнями.

Система управління державними корпоративними правами у корпоративних правовідносинах потребує реформування з таких причин:

1) брак соціальних і економічних критеріїв встановлення і захисту корпоративних прав держави;

2) ускладнення механізмів управління підприємствами з державною часткою у статутному фонді, визначення належного їх обсягу стосовно конкретних підприємств;

3) відсутність критеріїв оцінки ступеня ефективності реалізації державних корпоративних прав;

4) відсутність ефективної і системної інституційної системи управління [9, с. 32].

У цьому контексті слід звернути увагу на проблему відсутності єдиного суб'єкта управління корпоративними правами держави. Так, згідно із Законом України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій, є аж 10 різних суб'єктів, серед яких: Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, Національна академія наук України, галузеві академії наук, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії. На думку В.Л. Чихірьова, розпорошення об'єктів державної власності серед великої кількості суб'єктів управління негативно відображається на ефективності управління корпоративними правами держави.

Необхідно вжити заходів, запровадження яких зумовить підвищення ефективності національної стратегії управління корпоративними правами держави як суб'єкта корпоративних правовідносин. Одним із пріоритетних завдань є законодавче забезпечення для координації створення та діяльності різних організаційно-правових форм державних підприємств. Потрібно створити не лише ефективну, а насамперед реальну систему управління правами держави (акції, облігації, паї), яка базуватиметься на високій майновій відповідальності осіб, уповноважених управляти державними корпоративними правами, та виборі осіб з високою матеріальною зацікавленістю у результатах корпоративного управління. Уповноважені органи державної влади повинні підвищити вимоги до керівництва акціонерних товариств, у яких держава володіє «блокуючим» пакетом акцій, а також щодо прибутковості та ефективності фінансово-господарської діяльності, підвищення капіталізації таких підприємств. Уповноважені органи державної влади мають виробити ефективну та прозору інвестиційну політику щодо акціонерних товариств, у яких держава володіє контрольним пакетом акцій; дотримуватися принципів корпоративного управління, відповідно до яких представники держави в органах управління акціонерного товариства повинні діяти в інтересах такого товариства, а також враховувати інтереси усіх зацікавлених осіб, що відповідає інтересам акціонерів і сприяє зростанню капіталізації товариства. На практиці необхідно впроваджувати інноваційну модель приватизації в країні. Щонайменше 50% коштів, отриманих від приватизації, має бути використано для фінансування потреб реальної економіки (запозичення) коригування структури виробництва для забезпечення випереджаючого розвитку перспективних галузей [9, с. 34].

Розглядаючи управління державними корпоративними правами у теоретичному аспекті є доцільним звернути увагу на матеріал Організації економічної співпраці та розвитку [15] у якому йдеться про те, що проблема ефективної діяльності держави, як акціонера, тобто корпоративної участі держави у підприємницькій сфері, в першу чергу, пов'язана із визначенням тих галузей виробництва послуг та товарів, де така участь є необхідною. Критерії ж визначення відповідних напрямків підприємницької активності держави мають бути оцінені не з огляду на принципи підприємництва, а з огляду на сутність та інституціональні завдання саме державної власності. Державна власність - це необхідний елемент всієї системи державного регулювання в цілому, а не виключно капітал, спроможний породжувати додану вартість. Головною метою існування та функціонування державної власності, а, отже, й державного підприємництва, є вирішення макроекономічних проблем, забезпечення належних умов відтворення всього суспільного капіталу. Зрозуміло, що це критерії більш високого рівня, ніж мікроекономічні показники рентабельності окремих підприємств. Ці критерії вимагають оцінки функціонування державної власності з точки зору ефективності суспільного виробництва в цілому або соціально-економічної ефективності в широкому сенсі. Саме в цьому полягає принципова відмінність мети державної підприємницької діяльності від приватної. Таким чином, можна стверджувати, що для діяльності держави, як акціонера головним критерієм ефективності має бути оцінка того, наскільки успішно реалізовуються макроекономічні цілі, які відповідають основним засадам державної політики. І можливу низьку ефективність або навіть неефективність функціонування державної власності, в тому числі, корпоративної, необхідно визнати допустимою, тим більше, якщо при цьому вона виконує “функції вбудованого стабілізатора” суспільного відтворення.

Разом з тим в ОЕСР зазначають, що ефективність управління державними корпоративними правами залежить як від стратегічної політики держави у цьому питанні, зокрема, щодо ролі та ефективності державної власності взагалі, так і від їх конкретного змісту. І тільки органічне поєднання цього загального та конкретного може дати позитивний суспільний результат [15].

Висновки

Очевидно, що система управління корпоративними правами держави (далі - КПД) потребує серйозного вдосконалення.

Щонайменше слід було б вжити наступних заходів.

1. Розробити комплексну стратегію формування державної політики у сфері управління КПД, яка б органічно поєднувала стратегічні цілі державного рівня (такі як, наприклад, працевлаштування соціально незахищених верств населення, утримання цін на продукти першої необхідності, тощо) з цілями перспективного розвитку господарських товариств, у яких держава має корпоративні права, частка яких становить 50 відсотків і більше. Запровадити гнучку та зрозумілу систему критеріїв оцінки ефективності управління КПД відповідно до вказаної стратегії.

2. Розробити ефективні механізми взаємодії з власниками контрольних пакетів господарських товариств, у яких держава має корпоративні права, частка яких становить менше 50 відсотків, які передбачали б стимулювання розвитку підприємств, залучення інвестицій, податкові канікули, тощо.

3. Запровадити дієву систему стимулювання ТОП-менеджерів суб'єктів господарювання державного сектору економіки, яка передбачала б подвійну мотивацію. З одного боку, необхідні реально відчутні позитивні мотиваційні фактори - високий рівень оплати праці, мільйонні премії за досягнення визначених результатів, можливість отримання частки акцій підприємства тощо. З іншого боку - посилити заходи впливу за дії, які мали наслідками збитки для підприємства, ввести особисту майнову відповідальність керівників за збиткову діяльність (з чітко визначеними критеріями), суттєво посилити кримінальну відповідальність за злочини у сфері управління державним майном.

4. Вибудувати чітку систему органів управління КПД, яка б виключала можливість складних ієрархічних вертикальних розгалужень та дублювань з розмитою підпорядкованістю, виходячи з принципу оптимізації та ефективності взаємодії.

5. Вивчити закордонний досвід управління КПД, виявити методи, які можуть бути застосовані у нас з високою прогнозованою результативністю, вжити заходів щодо їх послідовного запровадження.

Запропоновані заходи не являють собою вичерпний перелік - з огляду на динаміку економічних процесів, управління КПД потребує гнучкої комплексної системи заходів, яка може і повинна вдосконалюватись на постійній основі.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України.

2. Закон України «Про акціонерні товариства».

3. Цивільний кодекс України.

4. Закон України "Про управління об'єктами державної власності".

5. Закон України «Про Фонд державного майна України.

6. Постанова КМУ від 11.02.2004 №155 «Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави».

7. Постанова КМУ від 10.03.2017 року №143 «Деякі питання управління об'єктами державної власності».

8. Постанова КМУ від 29.08.2012 №802 «Про затвердження Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство».

9. Чихірьов В.Л. Сутність та особливості управління корпоративними правами держави: Юридичний науковий електронний журнал: Електронне наукове фахове видання: №5, 2021. С. 32-35.

10. Новиков В.В. Сутність та особливості управління корпоративними правами держави: Електронний журнал «Ефективна економіка»: №10, 2015.

11. Жабський В.І. Корпоративні права держави як об'єкт корпоративних правовідносин: Наше право №10, 2013. С. 16-22.

12. Закон України «Про холдингові компанії в Україні».

13. Реєстр корпоративних прав держави у статутних капіталах господарських товариств станом на 04.02.2022.

14. Митрофанова А.С., Решетняк Н.Б. Особливості системи управління корпоративними правами держави в Україні: Бізнес Інформ, №3 (494), 2019. С. 63-68.

15. Держава як акціонер: офіційний сайт Організації економічної співпраці та розвитку. Размещено на allbest.ru