Речове право: чим замінити право господарського відання та оперативного управління?

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЧОВЕ ПРАВО: ЧИМ ЗАМІНИТИ ПРАВО ГОСПОДАРСЬКОГО ВІДАННЯ ТА ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ?

Зубар В.М., к.ю.н., доцент,

доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» м. Одеса, Україна

Проблема речових прав державних юридичних осіб на майно завжди привертала увагу цивілістів. Драматичні дискусії 20-30-х років минулого століття породили велику кількість теорій і поглядів щодо цієї теми. В силу перш за все політичних та ідеологічних причин майже всі вони були в подальшому відкинуті і вже в 40-50-ті роки сформувалася нова концепція про те, що єдиним носієм права державної власності є держава, а майнові правоможності державних органів були названі новою юридичною категорією - поняттям права оперативного управління майном. Автором зазначеної концепції був А.В. Венедиктов і її основні положення були втілені у цивільне законодавство тодішнього Радянського Союзу та республік. Слід визнати, що до кодифікації запропонована конструкція оперативного управління піддавалася серйозній критиці з боку науковців. Наприкінці 80-х років у зв'язку з впровадженням госпрозрахункових відносин і розробкою законодавства про оренду державного майна для державних підприємств була запропонована конструкція «права повного господарського відання». Фактично на той час ці два титули були найпоширенішим правовими титулами щодо майна юридичних осіб. При цьому був відсутній детальний обсяг повноважень та обмежень прав юридичних осіб на майно за цими титулами. Більш того виникали вони на підставі адміністративного акту.

З переходом до ринкових відносин і формування нового цивільного законодавства України у 90-х роках минулого століття відпала низка чинників, які були необхідними умовами наявності квазіречових прав на державне майно. Це відмова від планового підходу, адміністративних методів управління, обмеження відповідальності державних юридичних осіб (за певних виключень), тощо. Основною проблемою стало питання про цивільно-правовий статус держави та інших публічно-правових утворень (1) та правовий режим публічної власності (2). На мій погляд, перше питання є відправним пунктом для аналізу усього кола відносин, щодо державної та комунальної власності. Пережитком радянської правої системи залишилася конструкції державних (комунальних) юридичних осіб-невласників майна, яка перейшла в Господарський кодекс України.

Розробники діючого Цивільного кодексу України запропонували відому у багатьох країнах світу конструкцію юридичної особи публічного права. Фактично через зазначені юридичні особи держава (територіальні громади) має можливість приймати участь у цивільному обігу. Слід визнати, що передбачена ЦК України категорія юридичної особи публічного права широко використовується у антикорупційному законодавстві, законодавстві про реєстрацію юридичних осіб, про органи держаної влади, податковому законодавстві тощо. Парадоксальним є те, що запропонована в ЦК України правова конструкція юридичних осіб публічного права безпосередньо у цивільному законодавстві використовується з певними обмеженнями або фактично ігнорується. Наприклад, не зважаючи на умови ст. 329 ЦК України, яка передбачає, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, фактично ця норма не працює. Поки що застосування положень ст. 329 ЦК України є обмеженим, оскільки нині ГК України, інші закони передбачають закріплення майна за державними та комунальними підприємствами на праві господарського відання та праві оперативного управління (зокрема, статті 73-76, 78 ГК).

На думку Р. А. Майданика взамін цих квазіречових прав відповідні відносини мають регулюватися схожими за функціональним призначенням, але загальновизнаними цивілізованими правопорядками речовими правами - правом узуфрукту, довгострокової оренди, управління, довірчої власності. При цьому сам Р.А. Майданик у своїх роботах схиляється до ідея фідуціарної (довірчо-правової) природи здійснення повноважень управління чужим майном у чужому інтересі. Отже, державні та комунальні унітарні підприємства можуть розглядатися як фідуціари (управителі) у правовідносинах з управління публічною власністю, в яких фідуціантом (довірителем) виступають держава, або територіальна громада. Звідси випливає, що зазначені фідуціарні правовідносини діють у приватно-правовій сфері, але в публічних інтересах довірителя.

Розробники законопроекту № 6013 «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об'єднань у перехідний період» у доповідній записці пропонують здійснити заміну квазіречових прав «право господарського відання» та «право оперативного управління» на зрозумілі та передбачувані приватноправові конструкції користування (оренди) та управління чужим майном. При цьому як компроміс пропонується зберегти на перехідний період існуючі квазіречові права. Розуміючи, що запропонований механізм є певним політичним компромісом, все ж таки хочеться висловити певне занепокоєння тією обставиною, що в наступні роки залишаться дві взаємовиключні моделі, більш того у цивільне законодавства буде імплементована (поновлена) стара радянська конструкція.

Усі запропоновані теорії («довірчої власності», «користування», «розділеної власності» тощо) виходять з протиставлення прав юридичної особи на майно правам держави (територіальної громади) на це саме майно, що фактично породжує проблему юридичних осіб-невласників майна. Слід зазначити, що в сучасній вітчизняній цивілістиці саме професор Р. А. Майданик запропонував найбільш обґрунтовану концепцію заміни квазіречових прав. Але все ж таки вважаю за доцільним зберегти та привести норми законодавства у відповідність до існуючого у ст. 329 ЦК України підходу щодо визнання права власності за юридичними особами публічного права. публічне право майно юридичний

Визнаючи юридичних осіб публічного права власниками майна, законодавець закріплює форму участі держави у цивільному обігу. При цьому існує великий набір правових інструментів, що дозволяє державі забезпечити збереження та ефективне використання цього майна. Це перш за все, всілякі обмеження, які можуть бути передбачені законодавством і статутом юридичної особи (значні правочини та правочини з заінтересованістю, створення наглядових рад як органів, що формують волю та волевиявлення юридичної особи, погодження певних правочинів з іншими державними органами (наприклад, Фондом державного майна), заборона приватизації та відчуження певного майна, виключення певного державного майна з цивільного обігу, застосування до таких юридичних осіб правил законодавства про публічні закупівлі тощо). Створюючи для управління своїм майном юридичні особи публічного права і визнаючи за ними право власності, держава не позбавляє себе права власності на це майно на користь іншого суб'єкта, вона лише створює особливо форму своєї участі цивільному обігу. Лише у цивільному обігу держава виступає у вигляді юридичної особи публічного права, що визнається власником цього майна.

Размещено на Allbest.ru