Особливості міжнародно-правових стандартів права на професійну правничу допомогу

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Університет митної справи та фінансів

Кафедра адміністративного та митного права

Особливості міжнародно-правових стандартів права на професійну правничу допомогу

Легеза Є.О., д.ю.н., професор

Право на професійну правничу допомогу є основоположним правом людини та є іманентною складовою права на справедливий суд, що підпадає під юрисдикцію принципу верховенства права (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) [1].

Гарантування цього права є, перш за все, позитивним зобов'язанням держави. Адже статтею 1 (Зобов'язання поважати права людини) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I (статті 2 - 18) цієї Конвенції [1].

Професійна правнича допомога як у кримінальному так і не кримінальному аспектах повинна бути забезпечена відповідними гарантіями її надання та бути ефективною незалежно від того надається вона фізичній або юридичній особі, а також незалежно від того чи надається така допомога юридичній особі приватного або публічного права. Саме виходячи з такого підходу можна стверджувати про дотримання вимог таких складових верховенства права як доступ до правосуддя (стаття 6 Конвенції) і заборона дискримінації та рівність перед законом [2].

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (1966 р.), ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р., встановлено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2) [3].

Також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту (п. 3 ст. 14) [3].

У Рекомендаціях (2000 г.) 21-го Комітету міністрів Ради Європи «Про свободу здійснення професії адвоката» під «адвокатом» розуміється кваліфікована особа, яка має право відповідно до національного законодавства подавати змагальні папери і діяти за та від імені своїх клієнтів, займатися правової практикою, виступати в суді або консультувати і представляти своїх клієнтів з правових питань.

Міжнародна асоціація юристів (International Bar Association (IBA)) завжди виходила і виходить з того, що для отримання права надавати платні юридичні послуги професійно особа повинна відповідати певним кваліфікаційним вимогам. Дана позиція Міжнародної асоціації юристів відображена в багатьох її документах, включаючи: Міжнародний кодекс етики (1988); Стандарти незалежності спільноти юристів (1990); Заяву про загальні принципи щодо відкриття практики іноземних юристів і врегулювання її здійснення (1998); Стандарти та критерії для визнання професійних кваліфікаційних ознак юристів (2001) та ін.. Про кваліфікований характер правової (юридичної) допомоги ідеться і в Декларації про право і обов 'язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини.

У прецедентах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) застосовується термін »ефективна юридична допомога» або «ефективний судовий захист (Beles and others v. the Czech Republic, § 49; Bellet v. France, § 38) [2].

Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6§ 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Однак Суд подібне обмеження не буде відповідати ст.6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Під гарантіями конституційного права кожного на отримання правової допомоги розуміється комплекс соціально-економічних, політичних, юридичних і моральних передумов, способів і засобів, які створюють рівні можливості громадянам для здійснення права, зазначеного у статті 59 Конституції України. Виходячи з вищевикла- деного, конституційне право на професійну (кваліфіковану) правову допомогу слід розглядати в якості одного з головних елементів у механізмі реалізації права особи на судовий захист (стаття 55 Конституції України) [4].

За своєю конституційною природою і соціально-правовим змістом інститут правничої допомоги адвоката знаходиться в тісному взаємозв'язку з інститутом судової влади. Конституційне право на професійну правничу допомогу (ст.59 Конституції України) [4] справедливо відносять до основних конституційних гарантій права на доступ до правосуддя, яке, у свою чергу, є невід'ємною складовою права на судовий захист (ст. 55 Конституції України) [4]. Ефективність останнього значною мірою зумовлюється і рівнем правової допомоги, яка надається адвокатами. Право на професійну правничу допомогу - одна з процесуальних гарантій, що сприяє забезпеченню справедливого судового розгляду, гарантія забезпечення прав і законних інтересів не тільки учасників судочинства, а й суспільства і держави в цілому. професійний правозахисний адвокат соціальний справедливий

Верховенство права не може існувати без незалежної і професійної судової системи, а остання не може функціонувати належним чином без відповідним чином організованої та незалежної адвокатури, заснованої на сумлінному і професійному ставленні до справи. Саме інститут адвокатури має бути надійною опорою судової влади та правосуддя Така теза підтверджується як низкою міжнародних документів, так і законодавством країн Європейського Союзу.

У Висновку №(2013)16 Консультативної ради європейських суддів про відносини між суддями та адвокатами від 15.11.2013 р., судді та адвокати відіграють різні ролі в судовому процесі, проте внесок представників обох професій є необхідним для досягнення справедливих та ефективних рішень в усіх судових процесах відповідно до закону (п.4). Судді та адвокати виконують спільно основоположний обов'язок, а саме дотримання процесуальних норм і принципів справедливого судочинства (п.10). У межах професійного обов'язку захисту прав та інтересів своїх клієнтів адвокати мають відігравати суттєву роль у справедливому здійсненні правосуддя (п.6). Судді та адвокати мають співпрацювати задля задоволення потреб сторін (п. 17).

Незалежність суддів, як і адвокатів, має гарантуватися на найвищому законодавчому рівні (Рекомендації CM/Rec (2010) 12, параграф 7 [2].

Основні положення про роль адвокатів визначають адвокатів як «важливі учасники відправлення правосуддя» (принцип 12) [2].

У рекомендаціях, викладених у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, зазначається, що стандарт якості судових рішень - це результат взаємодії між численними учасниками судової системи, у тому числі між суддями та адвокатами. Відповідно до параграфу 7 Рекомендації CM/Rec (2010) незалежність суддів, як і адвокатів, має гарантуватися на найвищому законодавчому рівні [2].

Отже, одним із стандартів, які сповідує більшість адвокатур світу, і які Україні слід ще втілювати, а не навпаки згортати свою діяльність у даному напрямку, є потреба в адвокатурі, її визнання у суспільстві як правозахисного інституту, що своїм призначенням винятково має забезпечення незалежного і високопрофесійного ефективного захисту, представництва і правової допомоги.

Література

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.97

2. Дроздов О.М. Науковий висновок члена Науково-консультативної ради Конституційного Суду України.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р.

4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.

Размещено на allbest.ru