Історичні та сучасні передумови систематизації військового законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИЧНІ ТА СУЧАСНІ ПЕРЕДУМОВИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Роман Алієв, слухач

Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, підполковник

Чинне законодавство України охоплює велику кількість нормативно-правових актів і є багатоплановим. У різні періоди життя держави потреба в систематизації законодавства буває різною. Для полегшення практики його застосування використовується систематизація нормативних актів, яка забезпечує доступність законодавства до пересічних громадян, юридичних і фізичних осіб. Проблема збільшення масиву (кількості) нормативно-правових актів в галузі військового права призводить до їх дублювання, нашарування, подвійного тлумачення, відміни однієї норми (правила поведінки), що регулює певні військово-публічні відносини з паралельним встановленням аналогічної військової норми права але вже в іншому нормативно-правовому акті. Все це призводить до плутанини та неоднозначної реалізації норм військового права у військово-публічних відносинах.

З метою забезпечення подальшого здійснення структурних правових реформ, впровадження європейських стандартів життя в Україні, зміцнення держави в пункті 11 Указу Президента України від 8 листопада 2019 р. №837/2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави», одним із пріоритетних завдань держаних органів визначено, вжиття заходів із проведення кодифікації законодавства у сфері оборони [1]. Дослідження витоків та етапів історико-правового розвитку систематизації військового законодавства України, на наш погляд, надасть можливість визначити шляхи подальшого розв'язання проблеми кодифікації законодавства у сфері оборони України, оскільки норми військового права у своїй сукупності утворюють значну частину чинного національного законодавства.

Свого часу професор Р Лащенко огляд джерел права литовсько-польської епохи розпочав з характеристики загального стану українських земель в складі Великого князівства Литовського. На думку науковця: «вплив права українського на суспільне життя XIVXV ст. у Великому князівстві Литовському не підлягає в наш час жодного сумніву». Вплив українського права поширилось, гадав професор Р Лащенко, шляхом засвоєння білоруським та литовським народами правових норм кодексу українського права - Руської Правди [2, с. 66]. Доведення істинності або помилковості цієї думки - не предмет нашого дослідження. Можемо лише констатувати, що професор Р Лащенко, в своїх роботах «Лекції по історії українського права Литовсько-польської доби» вперше спробував систематизувати історію українського права.

Держані інституції, в тому числі «військо», що виникло та розвивалось в «християнській козацькій республіці» в свою чергу було генетичним послідовним державотворчим процесом, який розпочався з часів Київської Русі, наступних Галицько-Волинського, Київського та інших українських князівств. Важливість збереження та існування такої структури української державності як «військо», широкої палітри розвитку військових-правових відносин набуло на терені Запорізької Січі обумовлювалась тим, що з другої половини XV ст. з остаточної ліквідацією удільного ладу українських князівств на території України стали утворюватись державні структури тих держав до складу яких входили українські землі (Велике князівство Литовське, Королівства Польського, після 1559 р. - Речі Посполитої, Угорщини, Молдавії). Незважаючи і на те, що уряд Речі Посполитої вбачав в козаках своїх підлеглих, а з середини XVII ст. на Запоріжжі формально поширилась влада українських гетьманів і зверхність російського царя в межах «вольностей», все ж було створено і функціонували не тільки українське військо, а й ще військово-правові відносини [3].

В початковий період розвитку українського козацтва в куренях козаки спираючись на свій попередній військовий досвід (досвід військових походів, військово-суспільного буття), встановлювали певні норми військового життя, виробляли відповідний військово-правовий світогляд, що в подальшому стало джерелом формування українського військового законодавства.

Незважаючи на відсутність загального зводу законів у Запорізькій Січі і знання основних військово-правових положень козаками, деякі ж певні його сторони військового життя отримували письмове оформлення. Так, в 1762 р. у Війську Запорізькому було визначено: «здилано писменное и круговое обязательство впредь в войске запорожском всегда содержать и сохранять ненарушимо утвержденные пружним войсковым приговором добрые порядки, а именно искорененного воровства к умножению не допускать». В 1764 р. на Січі, з метою боротьби із злочинністю було ухвалено інші письмові положення, що посилювали відповідальність за крадіжки та збереження краденого, вводилась заборона брати винних на поруки і навіть в кошового забиралось право помилувати злочинців [3]. Одразу треба зазначити, що в Запорізькій Січі звичаєве право збереглось не тільки в пам'яті козаків, але було зафіксовано в письмовій формі певною мірою для вирішення певних військово-правових питань.

Одним із перших відомих юридичних документів Української держави був Статут про устрій Війська Запорозького. На жаль, він не зберігся до нашого часу і судити про нього можна лише на основі згадок в інших джерелах. Зокрема, посилання на Статут знаходимо в універсалах Б. Хмельницького за 1648 та 1650 рр. [4, с. 81, 110]. Статут розроблено з ініціативи і за участі гетьмана та прийнято радою старшин наприкінці червня 1648 р. Б. Хмельницький не виносив Статут на розгляд загальновійськової ради, свідомо порушивши козацьке право з тим щоб: 1) подолати охлократично-демократичні настрої козацтва та встановити жорстку державну і військову дисципліну; 2) посилити власну владу.

Як справедливо стверджують відомі дослідники України - Гетьманщини В. Смолій та В. Степанков, «настанови «Статей» виходили за межі суто військового статуту» [5, с. 38], адже система органів державної влади мала військово-адміністративний характер. Інформація, яку знаходимо про Статті у джерелах, свідчить про те, що цей правовий збірник визначав обсяг повноважень гетьмана, полковників, сотників та інших козацьких старшин. Статті стали першим правовим джерелом Української держави, яке врегульовувало функціонування козацької адміністрації.

Слід зазначити, що Статті про устрій Війська Запорозького не набули розвитку. Так, немає відомостей про жоден з гетьманських універсалів, прийнятих після 1650 року, котрий би посилався на цей збірник. Ймовірно, це пояснюється тим, що поступово діяльність козацьких урядів все більше регулюють гетьманські універсали.

На сьогоднішній день юридичного визначення дефініції «військове законодавство» в науковій та юридичній літературі, відсутнє. В Юридичній енциклопедії під редакцією Ю. Шемчушенка зазначено, що нормативною основою військового правопорядку є військове законодавство як складова частина єдиної системи законодавства. Норми військового законодавства містяться в чинних у Збройних Силах нормативно-правових актах [6, с. 456].

Щодо сучасного стану систематизації військового законодавства України, зазначимо, що створення Збройних Сил України розпочалось з підписання Головою Верховної Ради України постанови від 24 серпня 1991 року №1431-XII «Про військові формування на Україні» відповідно до якої було утворено Міністерство оборони України [7]. В подальшому Концепція оборони та будівництва Збройних Сил України, яка схвалена постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року №1659-XII, визначила, що створення Збройних Сил України здійснюється в процесі підготовки (удосконалення) правової бази, відпрацювання механізму реалізації законів та інших рішень з оборонних питань і організації органів адміністративного воєнного управління [8]. військове законодавство правова база

Отже, саме з цього періоду розпочалась на наш погляд сучасна діяльність по удосконаленню та систематизації правової бази з питань оборони, державної безпеки і будівництва Збройних Сил незалежної України. В подальшому реалізація цієї роботи була спрямована на прийняття законів України, таких як про оборону України, про Збройні Сили України, про Республіканську гвардію України, про держаний кордон України, про соціальний і правовий захист військовослужбовців, які проходять службу на території України, та членів їх сімей, тощо. Звісно з часом, вищезгадані закони були доповнені, змінені, деякі взагалі скасовані. Тому, на сьогодні назріла нагальна потреба у вироблені удосконаленого механізму систематизації військового законодавства України та організації наукових досліджень у галузі військового права.

Список використаної літератури