Проблеми розвитку системи військового законодавства та його адаптації до стандартів організації Північноатлантичного договору (НАТО)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЙОГО АДАПТАЦІЇ ДО СТАНДАРТІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ (НАТО)

Олександр Кривенко, кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри правового забезпечення Національного університету оборони імені Івана Черняховського

Наразі гостро стоїть питання щодо належного правового забезпечення оборони держави та проведення оборонної реформи в Україні, планового, системного розвитку військового законодавства та його адаптації до стандартів Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Слід зазначити, що з моменту отримання незалежності, Україна вибудувала певну систему військового законодавства, але вона будувалася, в основному, на використанні пострадянських принципів і суттєво відрізняється від стандартів Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Зміни, що вносились до основних законів носили ситуативний характер, було відсутнє стратегічне бачення напрямку оборонної реформи і, як наслідок, розвитку військового законодавства.

Для правового забезпечення відсічі збройної агресії, ефективного військового управління, починаючи з 2014 року розроблена значна кількість нормативно-правові актів. Зазнали суттєвих доповнень основоположні закони «Про оборону України» [1] та « Про Збройні Сили України» [2] Прийнято в новій, оновленій редакції Закон України « Про правовий режим воєнного стану» [3].

Не вдаючись до системного аналізу прийнятих з 2014 року законів та нормативно-правових актів, слід зазначити, що всі вони були значним кроком з розвитку військового законодавства та сприяли виконанню завдань з попередження та усунення воєнних загроз та певною мірою були адаптовані до стандартів НАТО.

Проте, на наш погляд, зазначені зміни до нормативно-правових актів носили ситуативний характер, відчувається відсутність системних підходів. Внесення у 2018 році змін до Конституції України щодо реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору обумовлюють плановий системний підхід до розвитку системи військового законодавства [4].

Слід зазначити, що в Україні вже раніше напрацьовувались системні підходи щодо адаптації законодавства держави до законодавства Європейського Союзу. Свідченням зазначеного було прийняття у 2004 році закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [5].

На жаль, у 2004 році військове законодавство не було включено до пріоритетних сфер, в яких здійснюється адаптація законодавства і ми можемо констатувати, що даний механізм до сфери воєнної безпеки застосовувався не в повній мірі.

На наш погляд питання адаптації військового законодавства до стандартів Організації Північноатлантичного договору (НАТО) повинні здійснюватися на аналогічних підходах (принципах) з урахуванням специфіки функціонування Сектору безпеки і оборони держави.

Державна політика України щодо адаптації військового законодавства до стандартів Організації Північноатлантичного договору (НАТО) має формуватися як складова частина правової реформи в Україні та спрямовуватися на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства НАТО під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України.

Адаптація військового законодавства України повинна бути планомірним, комплексним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності.

Тому, на наш погляд, першочерговим завданням влади є розробка (закріплення нормативно-правовими актами) чіткого механізму адаптації. Досліджуючи проблеми розвитку системи військового законодавства та його адаптації до стандартів Організації Північноатлантичного договору(НАТО) на наш погляд доцільно розглянути наступні аспекти цієї проблеми:1) державний орган, який безпосередньо відповідальний за організацію розвитку системи військового законодавства та здійснення нормативно-правового забезпечення воєнної безпеки; 2) державний орган, який є основним розробником змін до системи військового законодавства; 3)державні органи, що залучаються до розробки змін до системи військового законодавства; 4) організаційні форми роботи із вдосконалення системи військового законодавства; 5) актуальні напрямки розвитку системи військового законодавства.

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до визначених законодавством України функцій [6] є основним державним органом, який повинен безпосередньо організовувати та координувати розвиток системи військового законодавства.

Виходячи з того, що розробка та узгодження усього комплексу найважливіших заходів щодо забезпечення національної безпеки повинні ґрунтуватися на єдиних загальних засадах, які мають бути прописаними в основних програмних документах можливо стверджувати, що і розвиток військового законодавства повинен здійснюватися на зазначених принципах.

Відповідно до закону «Про національну безпеку України» Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період [7]. Отже, Міністерство оборони України є основним органом виконавчої влади, який повинен здійснювати планування розвитку військового законодавства як складової належного здійснення оборонного планування, а також розробку проектів актів військового законодавства. При цьому варто вказати, що планування розвитку військового законодавства повинно здійснюватися з урахуванням потреб усіх складових сил оборони.

Слід зазначити, що відповідно до закону «Про національну безпеку України» [7] визначається чітка пріоритетність та послідовність розробки документів оборонного планування, які є основою для розробки наступних нормативно-правових актів.

Стратегія національної безпеки України є основою для підготовки всіх інших документів щодо планування у сферах національної безпеки і оборони. Стратегічний оборонний бюлетень України розробляється Міністерством оборони України після затвердження Стратегії воєнної безпеки України та за результатами оборонного огляду і стає основою для розвитку воєнного законодавства на певний період.

Вважаємо за доцільне, після прийняття нового Стратегічного оборонного бюлетеня України, який визначить основні напрями юридичного забезпечення заходів реформування сил оборони, прийняти нормативно-правовий акт, який би комплексно врегульовував відповідальність, порядок і терміни розробки актів військово законодавства для виконання заходів Державної програми розвитку ЗС України та програм розвитку інших складових сил оборони. При цьому зазначений нормативний документ повинен носити міжвідомчий характер, враховувати проблемні питання всіх складових сил оборони та бути обов'язковим для виконання всіма складовими.

Наразі, коли дія Державної програми розвитку ЗС України завершилась, можливо констатувати, що окремі напрями розвитку військового законодавства визначено Указом Президента України [8].

До них можливо віднести: удосконалення з урахуванням досвіду держав-членів НАТО і держав членів Європейського Союзу процедур оборонного планування, управління оборонними ресурсами, організації та ведення територіальної оборони, а також особливостей функціонування держави у разі оголошення стану війни; кодифікації законодавства у сфері оборони, заохочення громадян України до проходження військової служби за контрактом, поліпшення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

З нашої точки зору першочергове місце в адаптації військового законодавства до стандартів Організації Північноатлантичного договору належить розробці змін до базових законів, що регламентують основи організації внутрішнього функціонування військових формувань держави, формують вимоги до професійної корпоративної етики військовослужбовців України, закріплюють моральні і професійні стандарти поведінки військовослужбовців, принципи гендерної рівності.

Метою адаптації законодавства України у сфері оборони до стандартів НАТО повинна стати зміна «філософії» всіх документів, покладання в їх основу забезпечення безпеки і добробуту людини як ключового суб'єкта національної безпеки. оборона військове законодавство президент

Підсумовуючи, зазначимо: 1) розвиток законодавства у сфері оборони є складним системним процесом, який доцільно розглядати у трьох аспектах: теоретико-правовому, організаційно-правовому та в аспекті адаптації до стандартів НАТО; 2) ефективність заходів з розвитку законодавства у сфері оборони залежить від планової, системної та своєчасної роботи насамперед Ради національної безпеки і оброни України та Міністерства оборони України у жорсткій відповідності до Державної програми розвитку ЗС України та Програмами розвитку інших складових сектору оборони; 3) провідна роль у координації розвитку системи військового законодавства та його адаптації до стандартів Організації Північноатлантичного договору(НАТО) належить Раді національної безпеки і оброни України; 4) доцільно видати нормативно-правовий акт, який би комплексно врегульовував відповідальність, порядок і терміни розробки актів військового законодавства та його адаптації до стандартів НАТО.

Список використаної літератури