Історичний огляд динаміки правового забезпечення системи національної безпеки як ефективної передумови її реформування

Размещено на http://www.allbest.ru

Історичний огляд динаміки правового забезпечення системи національної безпеки як ефективної передумови її реформування

національний безпека історичний

Богдан Мельник

курсант 3 курсу Київського факультету Національної академії

Національної гвардії України

Формально, на початок агресивних дій Російської Федерації, загро-зи національній безпеці були відображені у чинних на той час: Законі України «Про основи національної безпеки України» та в Стратегії національної безпеки, затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105 (в редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012) [1; 2]. Деякі з них залишаються акту-альними і на теперішній час, але ключовими загрозами виявились не ті, що прогнозувались фахівцями і політиками, відповідальними за забезпечення національної безпеки України, тому й «без пекова» полі-тика формувалась фактично на помилкових засадах.

Перш за все, помилковим було рішення щодо позаблокового стату-су України, яке було прийняте на підставі невірної оцінки загроз у во-єнній сфері. Воєнна доктрина України, що введена Указом Президента України від 8.06.2012 року, як виявилось, не відповідала воєнно-полі-тичній обстановці, не вказувала на джерела, масштаби і характер за-гроз у воєнній сфері. А відтак - невірно визначила шляхи підготовки держави до збройного захисту та застосування воєнної сили. Зокрема, в розділі II «Воєнно-політична обстановка та характерні риси сучас-них воєнних конфліктів», в п. 13 вказано: «Ураховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є ма-лоймовірною» [3].

Побудована за роки незалежності система забезпечення націо-нальної безпеки України під час загострення відносин з Російською Федерацією виявила свою слабкість. Не підготовленими до росій-ської агресії виявились як суб'єкти забезпечення національної без-пеки так і законодавча основа їх діяльності. Серед головних при-чин, які призвели до низької ефективності системи забезпечення національної безпеки України, Г П. Ситник та А. I. Каляєв виділя-ють такі [4, с. 512; 5]:

• система забезпечення національної безпеки України будува-лась на основі застарілої радянської системи, з використанням її складових (радянської армії, міліції, КДБ, прикордонних військ, які залишились Україні у спадок від СРСР), радянського законо-давства і досвіду її функціонування у минулому столітті в умо-вах біполярного світу;

• формування системи забезпечення національної безпеки України відбувалось під тиском світових та регіональних ліде-рів, які виходили з власних національних інтересів, а не інтере-сів України (наприклад, вимоги до України стосовно відмови від ядерної зброї без надання їй дієвих гарантій безпеки);

• політичне керівництво України періоду 1991-2013 р.р. незалеж-ності нашої держави, формально ставилось до захисту націо-нальних інтересів та не докладало необхідних зусиль для фор-мування і розвитку системи забезпечення національної безпеки України (реалізація законодавства з питань національної безпе-ки, виконання стратегій національної безпеки, інших програм-них документів не організовувалось, хронічне недофінансуван- ня програм розвитку складових сектору безпеки та оборони з кожним роком погіршувало їх стан і вело до поширення коруп-ції , повного занепаду та морального зневірення);

• багатовекторна зовнішня політика в умовах цілеспрямованого поглиблення розбіжностей у політичних орієнтаціях населення за регіональним принципом і налаштованість представників по-літичного керівництва держави на реалізацію власних, корпора-тивних, а не національних інтересів, - сприяли сепаратистським тенденціям і неготовності системи забезпечення національної безпеки до протидії загрозі сепаратизму;

• незавершеність формування і, як наслідок, неспроможність са-мої системи забезпечення національної безпеки України до ана-лізу безпекового середовища та своєчасного виявлення загроз, а також значний вплив на керівництво суб'єктів забезпечення на-ціональної безпеки України з боку іноземних спецслужб призво-дило до вироблення помилкових управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки. Перерахованих причин низької ефективності системи забез-печення національної безпеки України достатньо для того щоб було ініційоване питання про її докорінне реформування (і без вибухових суспільно-політичних подій кінця 2013 - початку 2014 р.р. та ескалації зовнішніх загроз з боку Російської Федерації), починаючи від створення моделі її функціонування та форму-вання цілісної системи законодавчих актів у сфері національної безпеки і оборони України. Для того, щоб якісно виконати таку роботу, необхідно було, перш за все, провести детальний аналіз стану політики забезпечення національної безпеки України, зо-середивши увагу, в першу чергу, на її формування і реалізацію протягом найбільш гострого та кризового періоду 2014 - 2015 ро-ків [6, с. 24].

Розв'язання агресії Російською Федерацією проти України виявило та окреслило реальні загрози у воєнній сфері, а саме:

• криза існуючої системи міжнародної безпеки, поширення прак-тики погроз силою та безкарне застосування військової сили окремими державами для реалізації власних інтересів у міжна-родних відносинах;

• прискорення мілітаризації Російської Федерації, розміщен-ня нових систем озброєнь на територіях суміжних з Україною держав, нарощування угруповань військ, що порушує існуюче співвідношення сил; (значне збільшення витрат на оборону в Російській Федерації, починаючи з 2004 року, створення сис-теми ПРО поблизу західного кордону України та значне наро-щування угруповань військ РФ поблизу північного та східного кордону України);

• законодавче закріплення Російською Федерацією можливості застосування воєнної сили за межами Російської Федерації та грубе втручання у внутрішні справи інших, перш за все, сусід-ніх суверенних держав;

• створення угруповання військ Російської Федерації на тимчасо-во окупованій території півострова Крим, розпалювання зброй-ного конфлікту у східних регіонах України;

• триваюча гібридна війна Російської Федерації проти України;

• діяльність на території України проросійських незаконних воє-нізованих формувань, диверсійних і терористичних груп;

• невідповідність існуючим загрозам у воєнній сфері структури, чисельності і озброєння Збройних Сил України та інших вій-ськових формувань;

• недостатній загальний рівень боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, їх незадовільне матері-ально-технічне забезпечення і фінансування [7].

Наростаючі загрози у воєнній сфері вимагали від Верховної Ради України та вищих посадових осіб держави прийняття рішень щодо реанімації збройних формувань держави. Мабуть, першим практич-ним кроком в цьому напрямку стало прийняття Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 р. Відновлення раніше розформованої Національної гвардії ще раз красномовно го-ворить про непослідовність нашої державної політики у сфері націо-нальної безпеки [8; 9].

Таким чином, законодавство у сфері національної безпеки і оборо-ни «зразка 1991-2013» не відповідало як гіпотетичним, так і реально виникаючим загрозам національній безпеці України, та потребувало докорінних змін, у першу чергу, концептуального рівня. Політичне управління сектором безпеки і оборони, а також, його реформування у зазначений вище період проводилось безсистемно, без створення ці-лісної системи взаємопов'язаних нормативно-правових актів, програм розвитку, планів та відповідного фінансового і матеріально-технічно-го забезпечення.

Список використаної літератури

1. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року № 964-ІУ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351).

2. Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України від 12 лютого 2007 року № 105/2007. Втратив чинність. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/105/2007#Text.

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України»: Указ Президента України від 08 червня 2012 року № 390/2012. Редакція змінена Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015. - [Електронний ресурс] - Режим до¬ступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ U390_12.html.

4. Глобальна та національна безпека: підручник / авт. кол.: В. І. Абрамов, Г. П. Ситник, В. Ф. Смолянюк та ін. / за заг. ред. Г. П. Ситника. - Київ: НАДУ 2016. - 784 с. Режим доступу: https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2017/11/ Navchalniy-posibnik-GPNB.pdf.

5. Каляєв А. I. Трансформація у сфері безпеки і оборони. Ефективність держав¬ного управління. Вип. 1 (54). Ч. 1. 2018. Режим доступу: http://www.lvivacademy. com/ vidavnitstvo_ 1/edu_54/fan/3.pdf.

6. Бегей І. Основні теоретичні складові сучасних моделей державного управ¬ління / Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. Вип. 2 (25). Дніпро: ДРІДУ НАДУ, 2015. С. 17-27. Режим доступу: http://www.dridu.dp.ua/ vidavnictvo/2015/2015_02(25)/4 .pdf.

7. Аналіз державної політики у сфері національної безпеки і оборони України: [А. Дацюк, В. Садовський, О. Полтораков, Р. Марутян]. - Київ, 2015. - 40 с. Режим доступу: https://rpr.org.ua/wp-content/up loads/2018/02/AnaHz-poHtyky-NB-pravl- final.pdf.

8. Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка. - К.: НАДУ, 2014. - Вип. 2. - 172 с.

9. Поляков С. Ю. Особливості формування сектора безпеки та оборони в контексті забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України. Режим доступу: file:/AppData/Local/Temp/ 62407-128272-1-PB.pdf.

Размещено на Allbest