Латвійський досвід оптимізації законодавства у сфері оборони: уроки для України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет оборони України ім. І. Черняховського

Центр воєнно-стратегічних досліджень

Науково-дослідний відділ проблем військового законодавства

Латвійський досвід оптимізації законодавства у сфері оборони: уроки для України

Л. Приполова, к.ю.н., с.н.с.

В умовах виснажливої, нестабільної, тривалої й завуальованої війни на території України, особливої актуальності набуло питання досягнення вимог сумісності за всіма критеріями, необхідними для вступу в НАТО. В умовах руху до євроатлантичної інтеграції особливо актуальним є питання дослідження та врахування досвіду окремих країн, особливо тих, які пов'язані з історико-політичним розвитком України. Серед таких країн можемо виокремити Латвію.

Загалом зі вступом Латвії до НАТО у 2004 році її законодавство у сфері оборони зазнало низку змін, у тому числі з питань організаційної структури Національних Збройних Сил (далі - ЗС) Латвійської Республіки та взаємодії із членами Альянсу. Відповідно, у випадку загрози національній безпеці держави Національні ЗС Латвійської Республіки у співпраці із ЗС НАТО забезпечують недоторканність сухопутної території, морських вод та повітряного простору Латвійської держави. Стратегічним керівним принципом національної оборони Латвійської Республіки є участь Національних ЗС Латвійської Республіки в системі колективної оборони Організації Північноатлантичного договору, завданням якої є захист її дер- жав-членів від будь-якої воєнної загрози [1, с. 165-166].

Про сутність концептуальних змін, які відбулися в законодавстві Латвійської Республіки у сфері оборони нещодавно повідомляв, на онлайн семінарі з питань створення та імплементації у безпекове середовище країни Концепції стійкої і всеохоплюючої безпеки (29.03.2021 р.), очільник Департаменту управління кризами Міністерства оборони Латвії, Віталій Ракстінс. Варто зазначити, що певним чином такі зміни спровокували й події у військово-політичні сфері та геополітичному просторі довкола України. Латвія, незважаючи на своє членство у НАТО ще з 2004 року, не обмежилася тими гарантіями у сфері безпеки і оборони що вже існували, а тому в 2016 році відбулися відповідні зміни. Слід зауважити, що свого часу такі зміни відзначили та оцінили представники Вінницької обласної Ради у офіційному зверненні до Верховної Ради України, де було надано їхню характеристику, а саме - про основні зміни до законодавства про національну безпеку, які на початку 2016 року прийняв парламент Латвії. Так, вони зводяться до того, що командири військових підрозділів на законодавчому рівні зобов'язані розпочати військовий спротив, не чекаючи наказу від Верховного командування за умови, якщо на території держави зовнішній ворог здійснив воєнне вторгнення чи іншим способом здійснив заходи проти незалежності, конституційного ладу чи територіальної цілісності. Водночас, примітно і те, що законодавством також заборонено державному органу чи посадовій особі вести переговори про капітуляцію або помилування [2]. Основний меседж, який намагались донести у згаданому зверненні, це - необхідність прийняття Закону України про особливості застосування Збройних Сил України за умов відсутності оголошення війни та при терористичній загрозі і внесення відповідних змін до чинних законів ( «Про Збройні Сили України», «Про оборону України», «Про правовий режим воєнного стану» та інших законів у сфері безпеки і оборони. Ключовими сутнісними змінами, на думку депутатів, має стати унормування можливості здійснення негайної відповіді (без оголошення воєнного стану чи наказу воєнного командування) у вигляді збройного опору на будь-які прояви порушення територіальної цілісності, суверенітету чи незалежності України із одночасною забороною ведення переговорів про капітуляцію чи помилування.

Розглянемо детальніше сутність вищезазначених змін, які були окреслені у виступі пана В. Ракстінса. Так, за його словами, готуючи до оновлення законодавства у сфері безпеки і оборони, Латвія зверталась до позитивного досвіду деяких Скандинавських країн, особливо Швеції, а також Сінгапуру. Новоприйнята Концепція національної оборони Республіки Латвія (2020 р.) передбачає наступні основні перспективні напрями роботи: розвиток Збройних Сил, членство в НАТО, міжнародне співробітництво, принцип дії системи всеоб'єднуючої оборони. Внесені зміни до законодавства у сфері безпеки і оборони, у тому числі до Закону «Про національну оборону» передбачають що:

* національний захист базується на принципі цивільно-військового співробітництва;

• військове управління здійснюється децентралізовано;

• вищим посадовим особам заборонено діяти та давати вказівки підлеглим, в яких не передбачено здійснення опору противнику;

• Міністру оборони надано право на негайне застосування сили для стабілізації або ліквідації гібридних реальних загроз в період мирного часу, так само надано право кожному з'єднанню та іншим структурам чинити протидію противнику, не очікуючи вказівки від вищестоящого командування;

• у випадку існування відкритої агресії та загрози повалення конституційного ладу, Кабінет Міністрів в обов'язковому порядку оголошує надзвичайну ситуацію, яка прирівнюється до воєнного стану, що має наслідком мобілізацію та ряд інших відповідних заходів;

• на випадок існування воєнних дій в країні міністерства починають функціонувати за принципом всеохоплюючих сил, що означає діяльність відповідно до заздалегідь відпрацьованого плану оборони (цей план відпрацьовується щороку на спеціальних всеоб'єднуючих навчаннях «KRIPSTAPS» за участю всіх міністерств під керівництвом Кабінету Міністрів для відпрацювання реагування на кризові ситуації в країні). Слід окремо акцентувати увагу, що до названих навчань залучаються юристи для виокремлення недоліків за результатами навчання з метою розроблення та внесення змін у відповідне законодавство;

• запроваджено діяльність такої нової структури як Об'єднаний центр цивільних адміністрацій (для організації та проведення навчань з цивільним населенням, навчання та адаптації до умов життя і дій в загрозливих й кризових ситуаціях, тощо).

Погоджуємось із тезою В. Ракстінса, що «необхідно в мирний час готувати свої нормативні основи до дії у воєнний час, а не під час самої війни», вірність якої дійсно підтвердилась досвідом України у протистоянні російській завуальованій агресії.

Для нашої держави неабиякої актуальності досягло питання втілення дієвих реформ зі спрямованістю на досягнення таких бажаних критеріїв членства для вступу до НАТО, що не можливо без вироблення нових правових підходів з удосконалення законодавства у сфері оборони для нарощування оборонних і безпекових можливостей держави.

військовий законодавство україна терористичний війна

Список використаної літератури

1. Чумак В.В. Діяльність Збройних Сил Латвії, Литви та Естонії: досвід для України. Вісник ХНУВС. 2019. №4 (87). С. 162-169.

2. Про звернення до Верховної Ради України щодо необхідності прийняття Закону України про особливості застосування Збройних Сил України за умов відсутності оголошення війни та при терористичній загрозі і внесення відповідних змін до законодавчої бази: Рішення Вінницької обласної Ради №256 від 20 груд. 2016 р.

Размещено на allbest.ru