Господарський процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ПСИХОЛОГІЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Кафедра цивільного права та процесу

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Господарський процес»

Виконав:

Львів-2022

Питання № 1. Поняття сторін в господарському процесі та їх процесуальні права і обов'язки

Сторонами в господарському процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов про захист невизнаного, порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. Сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У період роботи ліквідаційної комісії підприємство, що ліквідується, не позбавляється статусу юридичної особи. Одночасно ліквідаційна комісія не є юридичною особою (п. 21 Роз'яснення від 12.09.1996 № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних зі створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»).

До того ж господарському суду підвідомчі справи за участю утворень, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення в господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Якщо відокремлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.

Саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

У разі, коли позов подано за місцем знаходження відокремленого підрозділу відповідача й судом з'ясовано відсутність у такого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, справа згідно з ч. 1 ст. 17 ГПК підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи. А якщо в межах територіальної підсудності даного господарського суду знаходиться інший відокремлений підрозділ відповідача, уповноважений представляти останнього в господарському суді, то суд залучає такий підрозділ до участі у справі на підставі та в порядку, передбачених ч. 1 ст. 24 ГПК1.

Господарське процесуальне законодавство поняття сторони пов'язує, насамперед, із поняттям суб'єктів матеріальних правовідносин. Тільки сторони розпоряджаються спірним матеріальним правом, належною стороною визнається та, якій належить право вимоги, або той, хто має відповідати за позовом, тобто має обов'язок за господарським чи цивільним законодавством. господарський процес судовий позов

Водночас у разі порушення провадження у справі не завжди можна бути впевненим у тому, що суб'єктивне право, про захист якого просить позивач, належить йому, і що воно насправді порушено або оспорювано особою, яка відповідає за позовом, що повинна відповідати саме та особа, яку позивач просить залучити як відповідача. Фактичні обставини судом встановлюються вже у стадії судового розгляду. Тому сторони - це дійсні або передбачувані суб'єкти спірних матеріальних правовідносин.

Наступна ознака сторін: вони мають у справі юридичну зацікавленість (матеріально-правову та процесуально-правову). Так, позивач зацікавлений в отриманні матеріального блага й ухвалення судового рішення на його користь, яке можна примусово виконати. Інтерес відповідача полягає в тому, щоб суд підтвердив у нього відсутність будь-яких обов'язків перед позивачем і виніс рішення про відмову в позові.

Оскільки справа ведеться в інтересах сторін, саме вони несуть судові витрати у справі, якщо не звільнені від них законом або судом.

І, нарешті, останньою ознакою сторін є те, що матеріально-правові та процесуальні наслідки судового рішення, яке набуло чинності, у повному обсязі поширюються на права та обов'язки сторін. Таким чином, сторони в господарському процесі - дійсні або передбачувані учасники матеріальних правовідносин, які мають у справі юридичну зацікавленість, несуть судові витрати у справі та на яких поширюється чинність судового рішення.

Позивач - це передбачуваний суб'єкт спірного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, який особисто порушив у суді справу чи вступив у процес, розпочатий на захист його прав та інтересів іншою уповноваженою на те законом особою.

Відповідачем є особа, яка залучається судом до відповіді за вказівкою позивача або за своєю ініціативою у зв'язку з припущенням про те, що вона не виконує покладений на неї обов'язок, порушуючи тим суб'єктивне право позивача.

Для того, щоб сторони могли успішно захищати в господарському процесі свої права та охоронювані законом інтереси, вони наділяються процесуальними правами й несуть процесуальні обов'язки.

Згідно зі ст. 22 ГПК сторони наділені рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи й міркування з усіх виникаючих у ході судового процесу питань, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав й охоронюваних законом інтересів іншої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач має право до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси.

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на будь-якій стадії процесу.

Господарське процесуальне законодавство не містить визначення мирової угоди. Умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих суду й підписаних сторонами письмових заявах, які долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують права й охоронювані законом інтереси інших осіб. Умови мирової угоди мають бути чітко визначені в резолютивній частині ухвали суду з метою можливості їх примусового виконання.

Загалом Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до чинного законодавства України правосуддя у господарських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і господарським судом усіх підприємств та організацій незалежно від організаційної форми, форми власності майна, місцезнаходження тощо. Коментована стаття визначає права та обов'язки сторін, закріплюючи при цьому принцип процесуальної рівності сторін (ст. 4-2 цього Кодексу), сутність якого полягає в тому, що сторони в господарському процесі наділяються рівними можливостями щодо відстоювання своєї позиції у господарському суді. Поряд з принципами диспозитивності та змагальності і досягається рівність сторін у господарському процесі.

Сторони належать до кола осіб, які беруть участь у справі, у зв'язку з чим вони наділяються тими самими правами (ст. 18 цього Кодексу). Однак на підставі свого особливого стану у справі закон наділяє їх додатковими правами щодо впливу на хід розгляду справи. Так, згідно з коментованою статтею, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Слід зазначити, що для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються певними господарсько-процесуальними правами, які можна класифікувати на групи:

-права, що характеризують повноваження на відкриття провадження у справі: а) права на пред'явлення позову (статті 1, 2 цього Кодексу), зустрічного позову, вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його ухвалив; б) права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами, на пред'явлення вимоги про поворот виконання;

-права на зміни у господарському спорі: а) права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; б) права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладання мирової угоди; доповнення, зміна апеляційної та касаційної скарги або відмова від них;

-права на подання і витребування доказів та участь їх у дослідженні: права сторін подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази, вимагати призначення експертизи. При розгляді справи -- ставити питання одне одному, експертам, представникам органів держави і місцевого самоврядування; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо;

-права, пов'язані із залученням до справи усіх заінтересованих осіб -- третіх осіб, органів держави чи місцевого самоврядування, інших відповідачів тощо;

-права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових рішень, -- права сторін заявляти клопотання про відводи суддів, експертів тощо;

-права на участь у судових засіданнях із розгляду справи і у здійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та перегляду справи за нововиявленими обставинами; на особисту участь у веденні справи або на участь представника, на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою; на одержання повідомлень (ухвал) про участь у судовому засіданні або виконанні окремих процесуальних дій;

-інші права, що забезпечують захист у господарському процесі у справі: вибір підсудності, забезпечення доказів і позову (відзиву) тощо.

Зазначена класифікація прав сторін не є вичерпною і передбачає деякі інші права або поділ на групи за іншими критеріями (наприклад, диспозитивності, змагальності, гласності тощо).

Як правило, реалізація сторонами наданих їм прав є їх правом, а не обов'язком. Однак є процесуальні права, які водночас є обов'язком для сторін (наприклад, право сторін подавати докази, брати участь у їх дослідженні тощо). Закон покладає на сторони обов'язок доводити законність і обґрунтованість своїх вимог з метою захисту власних інтересів, зокрема кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень (ст. 33 цього Кодексу). Якщо надані сторонами докази не є достатніми, господарський суд повинен сам витребувати їх у сторін або інших осіб незалежно від їх участі у справі. Отже, господарський суд покликаний дбати про можливість сторін найповніше використовувати надані їм процесуальні права.

У зв'язку з цим процесуальні права сторін можна поділити на три групи: 1) права, реалізація яких залежить від самих сторін (наприклад, право заявити відвід судді, заявити клопотання, знайомитися з матеріалами судової справи тощо); 2) права, реалізація яких, як правило, залежить від сторін, хоча і припускається можливість обов'язкової реалізації (наприклад, право брати участь у судових засіданнях -- це право, а не обов'язок сторони, у зв'язку з чим справа може розглядатися за її відсутністю, якщо це не перешкоджає вирішенню справи по суті; права відповідача надавати відзив, проте іноді господарський суд може зобов'язати надати свої пояснення тощо).

Крім наданих законодавством процесуальних прав, на сторони покладаються також процесуальні обов'язки. Так, відповідно до коментованої статті сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. При цьому процесуальні обов'язки сторін можна поділити на дві групи: 1) загальні, які полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами; 2) спеціальні -- полягають у виконанні певних процесуальних дій (наприклад, повідомляти суд про зміну юридичної адреси; позивач зобов'язаний надати позовну заяву з доданими до неї документами господарському суду та відповідачу, а скаржники -- копії апеляційних та касаційних скарг тощо).

Відмова позивача від позову, зменшення або збільшення розміру позовних вимог та визнання позову відповідачем викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що додаються до справи. До прийняття відмови позивача від позову суддя (судді) господарського суду роз'яснюють позивачеві процесуальні наслідки його дій. При прийнятті відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі (ст. 78 цього Кодексу). Слід зазначити, що господарський суд не завжди приймає таку відмову, -- згідно з коментованою статтею господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Питання № 2. Забезпечення позову

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається у будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Слід зазначити, що закріплення у процесуальному законодавстві таких положень є однією з гарантій захисту прав та інтересів юридичних та фізичних осіб, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

Забезпечення позову у господарському процесі -- це вжиття господарським судом, у провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Здійснення господарським судом дій щодо забезпечення позову провадиться у разі необхідності з метою забезпечення виконання рішення суду. Так, відповідно до коментованої статті забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, підставами забезпечення господарського позову є: 1) утруднення виконання рішення господарського суду; 2) неможливість виконання рішення господарського суду. Наявність цих підстав необхідна, інакше безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушення прав та інтересів сторін у справі, що є неприпустимим.

Коментована стаття визначає осіб, які мають право порушувати питання про забезпечення позову, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, ініціаторами цієї процесуальної дії можуть бути як особи, які беруть участь у справі (одна зі сторін у справі, прокурор чи його заступник, який подав позов), так і господарський суд (суддя). У першому випадку позивач подає до господарського суду заяву про забезпечення позову. Вимоги про забезпечення позову може бути викладено як безпосередньо у позовній заяві, так і в окремій заяві, адресованій господарському суду. Отже, відповідно до коментованої статті суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову за заявою позивача або з власної ініціативи.

Слід враховувати, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути прийняті як щодо первісного, так і зустрічного позову, а також щодо позовів третіх осіб, які вступили у справу із самостійними позовними вимогами на предмет спору (ч. З ст. 26 цього Кодексу).

Заходи щодо забезпечення позову не можуть розповсюджуватися на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, що пояснюється відсутністю самого позову.

Отже, заходи щодо забезпечення позову застосовуються господарським судом:

1) за заявою позивача -- сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов;

2) за ініціативи господарського суду, але за наявності обгрунтованих підстав, за наявності яких за час провадження у справі майно відповідача може зникнути або суттєво погіршитися, що може зробити неможливим або утруднити виконання рішення господарського суду;

3) за заявою відповідача -- у разі подання зустрічного позову;

4) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки вона користується правами позивача.

Коментована стаття передбачає, що забезпечення позову може проводитися на будь-якій стадії процесу, починаючи від порушення провадження у справі і до ухвалення господарським судом рішення по суті справи. Зокрема, закон передбачає можливість вжиття заходів щодо забезпечення позову при підготовці справи до розгляду (п. 10 ст. 65 цього Кодексу).

Господарський суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, у кожному конкретному випадку повинен правильно оцінити обставини справи та прийняти відповідне рішення, що зумовлено не лише вимогами щодо винесення рішення (статті 82--89 цього Кодексу), а й відсутністю у законі точного переліку господарських спорів або обставин, за наявності яких вживаються заходи до забезпечення позову. Водночас позитивне вирішення господарським судом питання щодо забезпечення позову є правом, а не обов'язком суду, тому за відсутності достатніх правових підстав господарський суд може відмовити у забезпеченні позову.

Відмова у вжитті заходів щодо забезпечення позову не перешкоджає особам, зазначеним у коментованій статті, у разі зміни обставин знову звернутися до господарського суду з відповідною заявою, навівши необхідні докази, але тільки до ухвалення рішення господарським судом по суті позовних вимог. Якщо ж про це зазначається у рішенні господарського суду, то така відмова може бути оскаржена одночасно з оскарженням рішення господарського суду за правилами розділу XII цього Кодексу.

Інститут забезпечення позову - це фактично гарантія захисту прав позивача, що гарантує в майбутньому належне виконання судового рішення, оскільки забезпеченню підлягає матеріально-правова вимога до відповідача, реалізація якої без вжиття заходів із забезпечення позову може бути неможливою. Предмет забезпечення позову - виключно матеріально-правова вимога (майнового чи немайнового характеру), що утворює предмет позову, який надалі підлягає виконанню.

Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону, чинній після 15.12.2017 р., на відміну від попередньої редакції, містить як процедурні норми стосовно порядку подання заяви про забезпечення позову, змісту і форми такої заяви, її розгляду судом, зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення, порядку заміни одного заходу забезпечення іншим, виконання ухвали про забезпечення, скасування заходів забезпечення, так і норми, якими встановлено підстави, види та обмеження щодо заходів забезпечення позову.

Також прогресивним є те, що на відміну від редакції, чинної до 15.12.2017 р., перелік видів заходів забезпечення не є вичерпним, адже в основу інституту забезпечення покладено принцип обов'язковості виконання судового рішення в майбутньому, а тому задля забезпечення ефективного захисту дозволено інші заходи забезпечення, не передбачені ст. 137 ГПК. Таким чином, законодавець надав можливість і заявнику, і суду вчиняти процесуальні дії, врегульовані нормами Кодексу, а також застосовувати інші специфічні заходи, передбачені нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , Закону України «Про авторське право і суміжні права» тощо.

Окрім того, позитивним моментом є встановлення в Кодексі, чинному з 15.12.2017 р., строків та порядку розгляду заяви про забезпечення. Така заява може бути розглянута протягом 2-х днів з дня надходження до суду без повідомлення учасників справи. Законодавець дозволив суду оперативно вирішувати питання стосовно забезпечення позову (саме в цьому й полягає його зміст). Призначення клопотання під час підготовки справи до розгляду або його розгляд у судовому засіданні з розгляду відповідної справи надавало можливість недобросовісній стороні звести нанівець застосування заходів забезпечення, оскільки знаючи про те, що суд може вжити заходів забезпечення, сторона встигала вчинити дії для уникнення негативних наслідків.

Новелою Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону, чинній після 15.12.2017 р., є інститут зустрічного забезпечення, покликаний гарантувати певний баланс сторін та усунути можливі негативні наслідки, які можуть виникнути через застосування судом заходів забезпечення. Пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення обов'язково повинні міститися у заяві про забезпечення позову (на цьому наголошується в п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК). Не зазначення пропозицій щодо зустрічного забезпечення є підставою для повернення заяви про забезпечення позову згідно з ч. 7 ст. 140 ГПК України. Метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач.

Таким чином, на відміну від заходів забезпечення, завданням яких є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення спрямоване на захист прав та інтересів відповідача. Способи зустрічного забезпечення визначені ч. 2 ст. 141 ГПК. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішує суд в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення було подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом 10 днів після подання такого клопотання. Невиконання вимог ухвали про зустрічне забезпечення є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення. Невирішеною є проблема зустрічного забезпечення, а саме коли саме воно набирає чинності: одразу після прийняття ухвали чи через деякий час.

Крім того, неврегульованим Кодексом у новій редакції залишається питання обставин, які є підставою для забезпечення позову в господарському процесі, а також переліку доказів, що мають бути подані заявником до суду задля підтвердження таких обставин. Ця невизначеність стає підґрунтям для зловживання як недобросовісними позивачами, так і відповідачами.

Розібратися, які саме обставини повинен підтвердити заявник та які докази він має надати під час розгляду заяви про застосування судом заходів забезпечення позову, можна виходячи з того, що вимогами забезпечення позову законодавець визначив обставини, які свідчать про те, що існує реальна загроза невиконання в майбутньому судового рішення, та передумови того, що невжиття заходів забезпечення може значно ускладнити виконання судової ухвали, а також обставини, що засвідчують необхідність запобігання спричиненню значної шкоди заявникові.

Метою вжиття заходів із забезпечення позову є уникнення вірогідного порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання судового рішення та уникнення будь-яких труднощів у процесі виконання у разі задоволення позову. Обставини щодо необхідності вжиття відповідних заходів повинні бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Наприклад, у разі подання позову майнового характеру заявник має доводити, що майно (грошові кошти), наявне у відповідача, може зникнути, зменшитися в кількості, або може погіршитися його якість на момент виконання рішення в результаті об'єктивних чи суб'єктивних причин. Доказом таких обставин може бути вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на приховування або відчуження майна; дій, спрямованих на уникнення відповідальності або перешкоджання законному стягненню; відсутність грошових коштів для виконання зобов'язання за спірними правочинами; незадовільний фінансовий стан; наявність відкритих виконавчих проваджень тощо.

Окрім того, заявник повинен обґрунтувати, чи може такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову в цій справі та ймовірність ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття такого заходу. Співмірність та адекватність заходів забезпечення також мають бути обґрунтовані заявником.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю до вимог, для забезпечення яких він вживається. Оцінку такої відповідності здійснює господарський суд, зокрема, враховуючи співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків: від вжиття заходів для забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, враховуючи відповідність права чи законного інтересу, про захист яких заявник звертається в суд, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії. Також враховуються та обставина, що обрані заходи для забезпечення позову не повинні призводити до повного припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність не спричинятиме погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Таким чином, заявляючи про необхідність застосування судом заходів забезпечення у разі подання позову майнового характеру, заявнику потрібно вказати на наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову; подати докази, що засвідчують наміри відповідача розпорядитися коштами (майном), наміри ухилитися від виконання рішення суду; довести суду розумність, співмірність та адекватність заходу забезпечення; переконати суд, що такі заходи не перешкоджатимуть господарській діяльності відповідача; надати реквізити майна/рахунків, на які необхідно накласти арешт; пред'явити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Такі вимоги до заяви особи про застосування заходів забезпечення позову є виправданими, оскільки нерідко суди застосовують заходи, які жодним чином не пов'язані з предметом позовних вимог. Трапляються випадки, коли недобросовісний заявник просить вжити заходів забезпечення, які перевищують наслідки порушення. Наприклад, позивач, заявляючи позов про стягнення незначної суми коштів, просить накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, що перебуває у власності відповідача, або як забезпечення передати належне відповідачеві майно на зберігання.

Отже, загальна тенденція розвитку господарського процесуального законодавства стосовно інституту забезпечення позову спрямована на гарантування балансу інтересів як позивача, так і відповідача, збільшення гарантій щодо виконання судових рішень у майбутньому та запобігання зловживанням процесуальними правами недобросовісної сторони.

Размещено на Allbest.ru