Реалізація засади верховенства права при застосуванні запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням свободи особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація засади верховенства права при застосуванні запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням свободи особи

Л. В. Омельчук,

к.ю.н., доцент

Я. Д. Лавчи

Я. Т. Лазоришин,

Університет ДФС України

З моменту законодавчого закріплення принципу верховенства права у кримінальному провадженні України виникає безліч питань з теоретичного та практичного боку реалізації останнього. Так, існує низка проблем, які потребують наукового обґрунтування в контексті дотримання прав та свобод людини під час застосування запобіжних заходів. У статті висвітлюється питання щодо суті засади верховенства права в кримінальному провадженні під час застосування запобіжних заходів, пов'язаних із обмеженням свободи особи. На основі аналізу статистичних даних правоохоронних та судових органів окреслено проблему реалізації засади верховенства права за таких запобіжних заходів, як тримання під вартою та домашній арешт. Керуючись практичним досвідом та рішеннями ЄСПЛ, запропоновано шляхи вирішення такої проблеми.

Ключові слова: верховенство права, запобіжні заходи, тримання під вартою, домашній арешт, досудове розслідування.

L. V. Omelchuk, Y. D. Lavchy, Y. T. Lazoryshyn. Implementation of the Principle of the Rule of Law in the Application of Preventive Measures Related to Restrictions on Personal Freedom

This article describes issues related to the principles ofthe rule of law in criminal proceedings when applying preventative measures related to the restrictions of personal freedom. Based on the analysis of statistical data of law enforcement and judicial bodies, the article outlines the issue of detention and house arrest as a preventative measure of implementation of the rule of law. Suggested way of resolving this problem is based on practical experience and decisions of the ECHR. The principle of the rule of law by now is such, which takes a proper place among the other principles in any legal or democratic state. This is the basic principle of the rulemaking activity at the democratic international scene and at the domestic level. It is particularly important to apply this principle in relation to criminal proceedings, as fate not only of suspected/defendants but also of victims from criminal activity is decided during such hearings. There are ongoing discussions both among a scientific community and practitioners regarding to the definition of the «rule of law» there are still. Further elaborating on the existing problem relating to the observance to the rule of law in abuse prevention it is important to carefully choose precautionary measures related to deprivation of liberty. Speaking from the practical experience in our opinion, it is possible to avoid abuses when choosing precautionary measures by: inducting a thorough review of the specific circumstances of criminal

proceedings; taking into the account the extenuating circumstances present during investigation of the criminal proceeding; considering social status of the suspected, including young children and dependents; taking into account additional documents ifprovided (eg, reference letter from the employer, level of education, residence); taking into account the degree ofpublic resonance of crime investigation.

Key words: rule of law, preventive measures, detention, house arrest, criminal pre-trial investigation.

Л. В. Омельчук, Я. Д. Лавчи, Я. Т. Лазоришин. Реализация принципа верховенства права при применении мер пресечения, связанных с ограничением свободы

С момента законодательного закрепления принципа верховенства права в уголовном производстве Украины возникает множество вопросов с теоретической и практической стороны реализации последнего. Так, в настоящее время существуетряд проблем, которые требуют научного обоснования в контексте соблюдения прав и свобод человека при применении мер пресечения. В статье освещается вопрос о сути принципа верховенства права в уголовном производстве при применении мер, связанных с ограничением свободы личности. На основании анализа статистических данных правоохранительных и судебных органов очерчена проблема реализации принципа верховенства права при таких мерах пресечения, как содержание под стражей и домашний арест. Руководствуясь практическим опытом и решениями ЕСПЧ, предложены пути решения этой проблемы.

Ключевые слова: верховенство права, меры пресечения, содержание под стражей, домашний арест, досудебное расследование.

Мета статті.

Проаналізувати дотримання засади верховенства права під час застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням свободи особи в рамках досудового розслідування і судового розгляду кримінальних проваджень та запропонувати шляхи вирішення проблем, які виникають у процесі такого застосування.

Постановка проблеми

У будь-якій демократичній державі основним принципом виступає саме верховенство права, яке, в свою чергу, стає фундаментальним для діяльності державних органів та побудови законодавчої бази відповідно до останнього. Не дивлячись на те, що кримінальне процесуальне законодавство постійно адаптується до нових викликів і потреб, існує низка невирішених питань, які негативно позначаються на підозрюваних та обвинувачених під час обрання щодо них запобіжних заходів. Особливо це є відчутним при обранні тих запобіжних заходів, які пов'язані з обмеженням свободи осіб. Окреслення існуючих проблем реалізації принципу верховенства права під час обрання останніх дає змогу знайти шляхи усунення недосконалостей, що матиме важливе методологічне значення для обрання запобіжних заходів у цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні широко досліджувався у працях таких вітчизняних науковців, як В. В. Михайленко, В. Я. Тація, О. М. Коріняк, Ю. С. Шемшученка, В. В. Назарова, В. Г. Дрозда та ін.

Невирішені раніше проблеми. Наразі відсутні, виходячи із практики правозастосування, дієві шляхи удосконалення законодавства в рамках дотримання верховенства права під час обрання запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням свободи особи.

Виклад основного матеріалу

Принцип верховенства права наразі є таким, який займає пріоритетне місце серед інших засад у будь-якій правовій та демократичній державі. Саме цей принцип є основним при нормотворчій діяльності на демократичній міжнародній арені та на внутрішньодержавному рівні. На окрему увагу заслуговує забезпечення реалізації цього принципу (засади) саме в контексті кримінального провадження, адже під час розслідування та судового розгляду вирішується доля як підозрюваних/обвинувачених, так і потерпілих від злочинних діянь.

Щодо визначення поняття «принципу верховенства права», до сьогодні тривають дискусії як серед наукової спільноти, так і серед практиків. Однак потрібно звернути увагу на роботу Венеціанської комісії, яка на своєму 86-му пленарному засіданні виокремила складові частини «верховенства права»:

1) доступність закону (у тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним);

2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції;

3) рівність перед законом;

4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб;

5) права людини повинні бути захищені;

6) повинні бути забезпечені засоби для вирішення спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості;

7) суд має бути справедливим;

8) дотримання державою як її міжнародно-правових зобов'язань, так і тих, що зумовлені національним правом [1, с. 22].

З-поміж цього на 106-му пленарному засіданні (11-12 березня 2016) Венеціанською комісією у спеціальному дослідженні «Rule of Law Checklist» («Доповідь про правовладдя») було визначено верховенство як ієрархічну вищість/підпорядкованість праву та окреслено принцип верховенства права (правовладдя). Так, правовладдя у належному розумінні слова є невідокремленою частиною будь-якого демократичного суспільства. Поняття правовладдя вимагає, щоб усі, хто уповноважений ухвалювати рішення, ставилися до кожного на основі гідності, рівності й здорового глузду та відповідно до приписів права, а також, щоб кожен мав можливість оскаржити неправомірність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожному забезпечено справедливі процедури [1, с. 19].

Отже, робота Венеціанської комісії дала змогу зрозуміти, у якому саме напрямі необхідно рухатись міжнародній спільноті щодо розуміння принципу верховенства права та його закріплення і реалізації в національному законодавстві.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави [2].

З-поміж цього, згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини [2].

Стаття 8 Конституції України закріплює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права [3].

Проте, не дивлячись на закріплення принципу верховенства права на законодавчому рівні, існує низка проблем при його реалізації під час обрання запобіжних заходів у рамках кримінального провадження України.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи. Цією ж статтею закріплено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження [2]. На території України порядок застосування запобіжних заходів регулюється главою 18 КПК України. Так, згідно зі ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою [2]. Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до норм кримінального процесуального законодавства, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-що із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується [2].

У контексті реалізації принципу верховенства права ч. 1 ст. 178 КПК України імперативно визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, розглянутих вище, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема ті, які визначені ст. 178 КПК України [2].

Проте при обранні запобіжних заходів, пов'язаних, зокрема, з позбавленням свободи особи, принцип верховенства права часто не є фундаментальним під час вирішення питання про застосування запобіжних заходів.

У КПК України передбачено два запобіжні заходи, які в контексті статті 5 Конвенції є такими, що стосуються позбавлення свободи. Ними є домашній арешт та тримання під вартою [2].

Щодо такого запобіжного заходу, як домашній арешт, то зазначимо, що особа при обранні щодо неї останнього не ставиться у скрутне становище, адже перебуває у звичних умовах життя. А ось при обранні особі тримання під вартою, вона повністю перебуває під контролем правоохоронних органів і часто в неналежних умовах такого тримання.

Відповідно до ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність, яке може бути обмежене лише у виключних випадках та відповідно до встановленої законом процедури, якими є законні затримання, арешт та ув'язнення [4]. Вимоги цієї статті набули відображення як у Конституції України, так і в КПК України. Саме принцип верховенства права проголошено як вимогу відповідності останньому будь-якого провадження за КПК України.

Так, у справі «Корнєв і Карпенко проти України», заява № 17444/04, рішення від 21 жовтня 2010 року, ЄСПЛ повторює, що пункт 3 статті 5 Конвенції гарантує кожному, кого заарештовано або затримано за підозрою у вчиненні злочину, захист від свавільного чи необгрунтованого позбавлення свободи (наприклад, рішення у справі «Акіліна проти Мальти» (Aquilina v. Malta) [5, с. 15]. кримінальне провадження суд свобода

У згаданій вище справі «Корнєв і Карпенко проти України» ЄСПЛ зазначив, що пункт 3 статті 5 містить як процесуальну, так і матеріально-правову вимоги. Процесуальна вимога покладає на «посадову особу» обов'язок особисто заслухати доставлену до неї особу; матеріально-правова вимога - проаналізувати обставини «за» і «проти» рішення про позбавлення свободи, вирішити, посилаючись на юридичні критерії, чи існують підстави для позбавлення свободи, винести рішення про звільнення, якщо таких підстав немає (рішення у справі «Шіссер проти Швейцарії» (Schiesser v. Switzerland) [5, с. 16].

У справі «Будан проти України», заява № 38800/12, рішення від 14 січня 2016 року, ЄСПЛ зазначив, що з матеріалів справи не випливає, що органами влади розглядалась можливість передачі заявника під нагляд його матері відповідно до статті 436 Кримінально-процесуального кодексу України, незважаючи на те, що вони знали її ім'я та місце проживання. Зокрема, немає свідчень того, що органи влади повідомили матір про затримання заявника або доклали будь-яких зусиль для збирання та розгляду інформації про її бажання та здатність впродовж розслідування забезпечувати його належну поведінку. Якщо національні суди вважали, що той факт, що заявник втік з дому, доводить нездатність його матері контролювати його поведінку, або якщо вони мали інші підстави вважати, що вона була не в змозі наглядати за ним, ці міркування мали бути чітко викладені у рішеннях суду з приводу взяття заявника під варту. Суд нагадує, що у випадку існування обставин, які могли бути підставою для взяття особи під варту, однак про які у рішеннях національних органів влади вказано не було, суд не має своїм завданням встановлювати їх і перебирати на себе роль національних органів влади, які постановили рішення про взяття заявника під варту. Саме їм належить розглянути усі факти, що свідчать «за» і «проти» взяття під варту, та викласти їх у своїх рішеннях [5, с.15].

Проте Європейським судом з прав людини (надалі - ЄСПЛ) щодо України на кінець 2019 року ухвалено: 84 рішення про порушення підпункту «с» §1 статті 5 Конвенції (законний арешт або затримання особи); 327 рішень про порушення §3 статті 5 Конвенції (обґрунтованість попереднього тримання особи під вартою); 194 рішення про порушення за §4 статті 5 Конвенції (процесуальні гарантії перевірки обґрунтованості тримання особи під вартою) [6]. Не забуваємо про те, що звернення до ЄСПЛ можливе у разі використання усіх засобів захисту свого права на території держави.

Недоліки, які призводять до тримання особи під вартою без належної легітимної основи, є однією з основних проблем, які призводять до констатації ЄСПЛ недотримання Україною положень Конвенції [7] і вони доведені як системні порушення. Однак, незважаючи на негативні зведення, під час кримінального провадження, обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою використовується органами досудового розслідування як інструмент впливу на особу для признання вини, незалежно від фактичних обставин провадження та їх належного доказування. Таке уможливлюється через нехтування судами приписів дотримання принципу верховенства права під час ухвалення рішень.

26 вересня 2019 року в українському кризовому медіацентрі (далі - УКМЦ) були представлені підсумки досліджень «Статистичний аналіз застосування судами запобіжних заходів, 2014-2018». Висновком цього дослідження стало, що проведений статистичний аналіз судових рішень, що стосуються обрання, зміни або припинення запобіжних заходів у рамках кримінальних проваджень, показує, що тримання під вартою є найбільш поширеним заходом забезпечення як у цілому, так і з абсолютної більшості категорій злочинів, незважаючи на те, що тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим заходом у згаданому вище контексті [8, с. 31]. Водночас найменше обираються такі види запобіжних заходів, як особиста порука та застава. Також дуже мало міститься рішень у реєстрі, які б стосувалися зміни чи скасування запобіжних заходів. Також у ході аналізу були виявлені проблеми із внесення рішень, що стосуються запобіжних заходів, до ЄДРСР. Зокрема, досить часто такі судові рішення вносяться із великим запізненням або не вносяться взагалі. Зазначимо, що протягом останніх 5 років зберігається динаміка зі збільшення кількості рішень щодо запобіжних заходів, які вносяться до ЄДРСР. З огляду на аналіз статистичних звітів Державної судової адміністрації можемо казати про зворотне та припустити, що істотна частина таких рішень в ЄДРСР так і не потрапляють [8, с. 31].

Відповідно до Звіту про роботу прокурора за січень-грудень 2019 року усього до суду було подано 34 780 клопотань про застосування запобіжних заходів, серед яких 20 645 про тримання під вартою, про домашній арешт - 8 686. У задоволенні клопотання про тримання під вартою слідчим суддею було відмовлено у 4 914, про домашній арешт - 819. Відкликано прокурором 9 клопотань про тримання під вартою та 10 клопотань про домашній арешт. На обидва запобіжних заходи приходиться 1 529 апеляційних скарг на ухвали слідчого судді у відмову в застосуванні запобіжних заходів, серед яких 304 задоволено на користь сторони обвинувачення [9]. Майже 60 % загальної кількості застосованих запобіжних заходів припадає на тримання під вартою, 25 % - на домашній арешт.

Про поширену практику використання запобіжних заходів, пов'язаних із позбавленням свободи, апріорі з каральною метою або задля тиску на особу свідчить, зокрема, наявність надзвичайно малого відсотка відкликаних клопотань та низький рівень незадоволення апеляційних скарг прокурора на рішення про відмову у застосуванні запобіжних заходів.

Так, аналізуючи національну судову практику та рішення ЄСПЛ щодо України, слід зазначити, що найбільш поширеними порушеннями, які мають місце при обранні запобіжних заходів, зокрема у вигляді тримання під вартою, як зазначає практикуючий адвокат М. Захарова, є: 1) обрання запобіжного заходу за недоведеності можливих ризиків для розслідування кримінального провадження; 2) порушення вимоги пропорційності;

3) невирішення питання щодо можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів;

4) неврахування індивідуальних обставин для конкретного кримінального провадження [10].

З практичного боку можемо додати, що наразі існують також спірні моменти щодо обґрунтованості підозри та випадки навмисного досудового розслідування за більш тяжкою статтею Кримінального кодексу України, що дозволяє правоохоронним органам клопотати про застосування запобіжних заходів, які пов'язані з обмеженням свободи.

Звертаємо особливу увагу та не забуваємо, що запобіжні заходи застосовуються до осіб, стосовно яких діє презумпція невинуватості [3]. Такі заходи не мають нічого спільного із кримінальною відповідальністю та їх метою є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на них процесуальних обов'язків [11, с. 139]. У зв'язку з чим правомірність їх обрання та належне забезпечення і дотримання прав та свобод людини під час застосування таких заходів вимагають від правоохоронних та судових органів надзвичайної зваженості й обґрунтованості під час прийняття рішень про їх застосування, оскільки існує ймовірність притягнення невинного до відповідальності [12, с. 4].

Ситуація, яка склалась з обранням запобіжних заходів на цьому етапі у нашій країні, не тільки посягає на авторитет держави та довіру до судової гілки влади в цілому, але призводить до частого порушення права на свободу та особисту недоторканність, а тому потребує негайного реагування.

Незважаючи на визначення КПК України, з тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу [2] він перетворився на «популярний» запобіжний захід, з клопотанням про обрання якого звертаються органи досудового розслідування, та у найпоширеніший захід, який застосовується судом.

Виходячи із суті існуючої проблеми щодо дотримання верховенства права при обранні запобіжних заходів, пов'язаних з позбавленням свободи, нагальним є максимальне досягнення унеможливлення будь-яких зловживань. Наразі, виходячи з практичного досвіду, на нашу думку, уникнути зловживань під час обрання запобіжних заходів можливо шляхом:

1) проведення більш детального вивчення конкретних обставин кримінального провадження;

2) врахування пом'якшуючих обставин, наявних під час розслідування кримінального провадження;

3) звертання уваги на соціальне становище підозрюваного, зокрема наявність неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають на утриманні;

4) врахування додаткових матеріалів у випадку їх наявності (наприклад, довідка з місця роботи, навчання, проживання);

5) врахування ступеня суспільного резонансу розслідування кримінального провадження.

Висновки

Реалізація принципу верховенства права під час кримінального провадження в Україні наразі є проблемним моментом. Особливо чітко це прослідковується під час обрання та застосування заходів забезпечення, зокрема тих, які пов'язані з обмеженням свободи людини. Рішення ЄСПЛ у дотриманні ст. 5 Конвенції дійсно мають велике значення для України, адже з'являється можливість для більш демократичного застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Отже, задля дотримання принципу верховенства права у кримінальному провадженні в контексті обрання запобіжних заходів необхідно забезпечити безпринципне дотримання елементів обґрунтованості, вмотивованості, законності, пропорційності, можливої альтернативності обрання запобіжних заходів у поєднанні з врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та наслідків такого застосування для особи під час обрання запобіжних заходів. Впровадження змін, які б могли зменшити тиск на осіб, щодо яких обираються запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням свободи, будуть можливі завдяки внесенню змін до кримінального процесуального законодавства України у вигляді доповнення КПК України окремою статтею, яка б визначала необхідний зміст клопотання про застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням свободи, з урахуванням зазначених вище пропозицій та потребує нагального вирішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Верховенство права: доповідь, схвалена Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року. Право України. 2019. № 10. С. 14-38.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 26.04.2020).

3. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254/96-ВР // База даних «Законодавство

України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-

%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 26.04.2020).

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 24.11.1950, ратифікована Законом від 17.07.97 № 475/97-ВР // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 26.04.2020).

5. Фулей Т І., Кучів О. М. Збірник витягів з рішень Європейського суду з прав людини, рекомендованих для вивчення при підготовці до письмового анонімного тестування у межах іспиту для кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. 2018. С. 1-89.

6. Офіційні дані порталу Європейського суду з прав людини HUDOC. URL: https:// hudoc.echr.coe.int/rus (дата звернення: 25.04.2020).

7. Щорічний звіт Міністерства юстиції України до Кабінету Міністрів України про результати діяльності Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2018 році від 30.01.2019 за № 1041/5.2.2/4-19. URL: http://terjust.gov.ua/wp-content/ uploads/2016/05/звіт-2018.pdf (дата звернення: 26.04.2020).

8. Статистичний аналіз застосування судами запобіжних заходів, 2014-2018: Український центр суспільних даних. 2019. С. 1-36.

9. Звіт про роботу прокурора: Генеральна прокуратура України. URL: https://old. gp.gov.ua/ua/stst20П.html?dir_id=П3894&libid=Ш0820 (дата звернення: 26.04.2020).

10. Захарова М. Верховенство права та запобіжні заходи, пов'язані з позбавленням свободи. URL: https://blog.liga.net/user/mzakharova/artide/35423 (дата звернення: 26.04.2020).

11. Кримінальний процес України: загальна частина: підручник / за редакцією М. Л. Лобойко та ін.; Донецький юридичний інститут МВС України. Київ: Дакор, 2015.

С. 1-179.

12. Коріняк О. М. Захист прав і свобод людини при застосуванні запобіжних заходів у кримінальному провадженні України: монографія / за загальною редакцією Г. К. Кожевнікова; Національна академія прокуратури України. Київ: ЛІПС, 2013.

С. 1-195.

REFERENCES

1. Verkhovenstvo prava: dopovid, skhvalena Venetsiiskoiu Komisiieiu na 86-mu plenarnomu zasidanni 25-26 bereznia 2011 roku. Pravo Ukrainy. 2019. № 10. S. 14-38.

2. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy vid 13.04.2012 № 4651-VI // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (data zvernennia: 26.04.2020).

3. Konstytutsiia Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. № 254/96-VR // Baza danykh «Zakonodavstvo

Ukrainy» / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-

%D0%B2%D1%80 (data zvernennia: 26.04.2020).

4. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod vid 24.11.1950 ratyfikovanu Zakonom № 475/97-VR vid 17.07.97 // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (data zvernennia: 26.04.2020).

5. Fulei T. I., Kuchiv O. M. Zbirnyk vytiahiv z rishen Yevropeiskoho sudu z prav liudyny, rekomendovanykh dlia vyvchennia pry pidhotovtsi do pysmovoho anonimnoho testuvannia u mezhakh ispytu dlia kvalifikatsiinoho otsiniuvannia suddiv na vidpovidnist zaimanii posadi. 2018. S. 1-89.

6. Ofitsiini dani portalu Yevropeiskoho sudu z prav liudyny HUDOC. URL: https://hudoc. echr.coe.int/rus (data zvernennia: 25.04.2020).

7. Shchorichnyi zvit Ministerstva yustytsii Ukrainy do Kabinetu Ministriv Ukrainy pro rezultaty diialnosti Upovnovazhenoho u spravakh Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u 2018 rotsi vid 30.01.2019 za № 1041/5.2.2/4-19. URL: http://terjust.gov.ua/wp-content/uploads/2016/05/ zvit-2018.pdf (data zvernennia: 26.04.2020).

8. Statystychnyi analiz zastosuvannia sudamy zapobizhnykh zakhodiv, 2014-2018: Ukrainskyi tsentr suspilnykh danykh. 2019. S. 1-36.

9. Zvit pro robotu prokurora: Heneralna prokuratura Ukrainy. URL: https://old.gp.gov.ua/ ua/stst2011.html?dir_id=113894&libid=100820 (data zvernennia: 26.04.2020).

10. Zakharova M. Verkhovenstvo prava ta zapobizhni zakhody, poviazani z pozbavlenniam

svobody. URL: https://blog.liga.net/user/mzakharova/artide/35423 (data zvernennia:

26.04.2020).

11. Kryminalnyi protses Ukrainy: zahalna chastyna: Pidruchnyk / za redaktsiieiu M. L. Loboiko ta in.; Donetskyi yurydychnyi instytut MVS Ukrainy. Kyiv: Dakor, 2015. S. 1-179.

12. Koriniak O. M. Zakhyst prav i svobod liudyny pry zastosuvanni zapobizhnykh zakhodiv u kryminalnomu provadzhenni Ukrainy: monohrafiia / za zahalnoiu redaktsiieiu H. K. Kozhevnikova; Natsionalna akademiiaprokuratury Ukrainy. Kyiv: LIPS, 2013. S. 1-195.

Размещено на Allbest.ru