Кримінально-правове значення стану сп’яніння у злочинах, передбачених статтею 286 КК України

Постановка проблеми

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, передбачені статтею 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), залишаються одним із найбільш поширених видів кримінальних правопорушень, адже їх живильне середовище - найбільш тяжкі за наслідками дорожньо-транспортні пригоди (далі - ДТП) показують, що аварійність в Україні залишається надто високою, щороку в країні гине понад 3 тис. осіб [1, с. 159-160].

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Проблеми протидії вказаним злочинам не залишались поза увагою вітчизняної науки кримінального права, адже їх розробляли такі вчені, як В. І. Борисов, С. В. Гизимчук, В. С. Гуславський, В. А. Звіряка, В. В. Ємельяненко, В. І. Касинюк, В. П. Коняєв, М. Й. Коржанський, В. А. Мисливий, О. М. Опальченко, В. В. Осадчий, К. О. Полтава та ін.

Дослідження даних злочинів показує, що на їх вчинення впливають чимало детермінантів, серед яких найбільш уразливим є «людський фактор», пов'язаний з водіями транспортних засобів, а одним з найбільш небезпечних його проявів є керування транспортними засобами у стані сп'яніння. Зокрема, вказані злочини у стані сп'яніння вчиняли 23,3 % винних водіїв. При цьому у випадках спричинення тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілого (ч.ч. 2, 3 ст. 286 КК) більшість винних осіб перебували у стані алкогольного сп'яніння - 26,5 % порівняно із 18,8 % осіб, унаслідок злочинних діянь яких потерпілим були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості (ч. 1 ст. 286 КК). Близько 0,3 % цих злочинів вчиняється водіями у стані наркотичного сп'яніння [2, с. 277]. Отже, значна питома вага вказаних злочинів, що вчиняються особами у стані сп'яніння, вимагає підвищення ефективності впливу кримінально-правових засобів щодо запобігання цим діянням.

Водночас «вибухове» зростання автомобільного парку країни, ускладнення інфраструктури дорожнього руху, низький рівень транспортної дисципліни і правосвідомості частини суспільства й інші негативні фактори ставлять перед теорією кримінального права і правозастосовною практикою нові питання кримінальної відповідальності за вказані злочинні посягання.

Метою статті є з'ясування кримінально-правового значення стану особи, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, та його впливу на вчинення злочину, пов'язаного з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, а також внесення відповідних пропозицій щодо вдосконалення ст. 286 КК України та практики її застосування.

Виклад основного матеріалу

Диспозиція статті 286 КК сформульована законодавцем як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1). Кваліфікуючими ознаками є смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження (ч. 2), а особливо кваліфікуючими - загибель кількох осіб (ч. 3). Бланкетність диспозиції даної норми для з'ясування конкретних видів порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту вимагає звернення до законодавства та інших нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у зазначеній сфері. Тобто зміст цієї частини норми визначається не лише кримінальним законом, але й нормами законів інших галузей права та підзаконних актів (правил, положень, інструкцій тощо). «При розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтями 286 - 288, 415 КК, - визначено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», - суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками» [3].

Аналіз застосування ст. 286 КК показує, що суди, дотримуючись даного положення при кваліфікації цих діянь, у 98 % проваджень використовують адміністративно- правові джерела, і перш за все «Правила дорожнього руху» (далі - ПДР). При цьому вони посилаються на припис, що порушується суб'єктами даного злочину, який містить підпункт «а» пункту 2.9 ПДР: «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» [4].

Разом з цим при оцінці цих діянь виникають певні проблемні питання. Так, судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 12 лютого 2012 року, розглянувши справу у відношенні водія, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення зі скутером, який рухався у зустрічному напрямку, що спричинило смерть водія скутера і його пасажира, дійшла таких висновків. Стан алкогольного сп'яніння, у якому підсудний керував транспортним засобом, на думку суддів, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, проте саме порушення пункту 2.9 «а» ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків, а отже, у причинному зв'язку з наслідками, що настали, воно не знаходилось. З урахуванням викладеного суд також дійшов висновку, що зазначене порушення водієм правил безпеки дорожнього руху до ознак об'єктивної сторони злочину, що впливає на його кваліфікацію, не належить, але водночас погодився, що визнання вчинення підсудним злочину у стані алкогольного сп'яніння як обтяжуючої покарання обставини є обґрунтованим [5].

Здається, що це судове рішення, можливо, має певний прецедентний характер, у чому можна переконатися з огляду на вирок одного з районних судів м. Харкова від 19 вересня 2018 року. «Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК, зазначає суд, є вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння. При цьому суд зазначає, що стан алкогольного сп'яніння, у якому винний керував транспортним засобом, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, проте саме порушення пункту 2.9 «а» ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків. Як і в попередньому випадку, суд вирішив, що зазначене порушення винним правил безпеки дорожнього руху не належить до ознак об'єктивної сторони злочину, що впливають на його кваліфікацію, проте враховується судом як обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого [6].

І хоча подібні висновки судів є одиничними, вони показують, що судді при розгляді кримінальних проваджень даної категорії дають не однакову кримінально-правову оцінку діянням, пов'язаним з порушенням вказаного припису ПДР. Проблемність такої оцінки також постає у питанні: чи може враховуватися судом як обставина, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою, яка перебуває у стані сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, якщо ця обставина вже врахована як ознака об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 286 КК? Адже окремі судді вважають неприпустимим «подвійне» врахування вказаної ознаки у якості об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, і водночас обставини, що обтяжує покарання за нього (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК), що вбачається з наступних вироків.

Так, у вироку Зміївського районного суду Харківської області зазначається, що п. 2.9 «а» ПДР забороняє водієві керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння. Отже, вказана обставина входить до об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК. Зважаючи на це та виходячи з положень ч. 2 ст. 67 КК, суд вважає можливим не враховувати обставину, що обтяжує покарання за вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння [7]. У вироку іншого суду зазначається, що керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння є одним із проявів порушення правил безпеки дорожнього руху, що становить диспозицію ч. 1 ст. 286 КК, а тому не дає підстав для визнання обставиною, що обтяжує покарання, вчинення підсудним злочину у стані алкогольного сп'яніння [8].

У цьому самому контексті виступає й таке судове тлумачення: «...суд не відносить до обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, оскільки її йому інкриміновано як кваліфікуючу, а саме, в частині порушення п. 2.9 «а» ПДР» [9]. Аналогічним за суттю є такий фрагмент з вироку Городнянського районного суду Чернігівської області: «.обставини, які обтяжують покарання, відсутні. Диспозиція ч. 2 ст. 286 КК є бланкетною, тобто відсилає до іншого нормативного акта - ПДР, порушення яких стало причиною дорожньо-транспортної пригоди. В числі цих порушень є керування обвинуваченим автомобілем у стані алкогольного сп'яніння - п. 2.9 «а» ПДР, тому ця обставина не може бути повторно врахована судом як обтяжуюча покарання» [10].

Перелік таких судових рішень можна продовжити, але здається, що зміст вказаного судового тлумачення є зрозумілим. Принагідно лише зазначимо - наш вибірковий аналіз 489 вироків показує, що серед них обґрунтування судами саме такої позиції складало близько 3 %.

Всупереч такому підходу інші суди аргументують свою позицію таким чином: «... до обставин, що обтяжують покарання, суд відносить вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. При цьому суд не вбачає приводів для невизнання на підставі ч. 2 ст. 67 КК цієї обставини як обтяжуючої, оскільки сам факт керування особою в стані алкогольного сп'яніння є порушенням ПДР, і саме такий стан обвинуваченого призвів до злочинної самовпевненості і легковажності щодо можливих наслідків порушення ПДР» [11]. Характерним є обґрунтування цієї позиції у вироку Апеляційного суду Харківської області, де зазначається: «Посилання суду першої інстанції на відсутність обставин, які обтяжують покарання, тому що управління автомобілем у стані алкогольного сп'яніння входить в об'єктивну сторону діяння, є помилковим, оскільки диспозиція ч. 2 ст. 286 КК не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Колегія суддів вважає вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до вимог ст. 67 КК, так як це зазначено в обвинувальному акті» [12].

В іншому випадку з урахуванням вказаних протилежних позицій Апеляційний суд вважає, що «.доводи апелянта стосовно виключення із вироку посилання суду на обставину, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння, є необґрунтованими. Згідно з ч. 4 ст. 67 КК, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Так, частина 2 статті 286 КК передбачає порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжкі тілесні ушкодження. Отже, в диспозиції ч.ч. 1, 2 ст. 286 КК не зазначено перебування у стані алкогольного сп'яніння як обставину, яка впливає на кваліфікацію злочину. Зазначивши вказану обставину у формулюванні обвинувачення, суд визнав її доведеною. Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14, у разі вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння суд повинен обговорити питання про визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України такою, яка обтяжує покарання винного. А тому суд першої інстанції вірно визнав вищевказану обставину як таку, що обтяжує покарання» [13].

У цілому аналіз судової практики за вироками, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, показує, що у 97 % вироків суди при розгляді проваджень, передбачених ст. 286 КК, щодо діянь, вчинених водіями у стані сп'яніння, однозначно і послідовно визнають вказану обставину, передбачену п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, як таку, що обтяжує покарання, без будь-яких застережень з цього приводу.

Разом з цим зазначений суперечливий підхід у судовій практиці вимагає з'ясування обґрунтованої правової позиції з цього приводу.

Усталена слідча та судова практика щодо злочинів, передбачених ст. 286 КК, показує, що порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, пов'язане з керуванням транспортним засобом у стані сп'яніння, не слід розглядати як атрибутивну, невід'ємну, обов'язкову ознаку цього злочину, оскільки вона не має самостійного, визначального значення при його кваліфікації. З цього робимо висновок про відсутність підстав для твердження щодо її можливого «подвійного» врахування як обставини, що обтяжує покарання, згідно з п. 13 ч. 1 ст. 67 КК.

Питанням, яке вимагає більш докладного розгляду, є визначення сутності та значення такого фактора, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, пов'язаного з керуванням транспортним засобом у стані сп'яніння, для кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 286 КК. Аналіз судової практики показує, що суперечливі позиції стосовно даного фактора часто обумовлюються неоднозначним використанням окремих кримінально-правових категорій. Вивчення вироків показує, що деякі суди при аналізі «керування обвинуваченим транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння» розглядають його як ознаку об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, або як кваліфікуючу ознаку вказаного діяння чи навіть як обставину даного злочину.

Між тим, виходячи з теорії кримінального права, такий стан обвинуваченого не може розглядатися в якості ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, оскільки обов'язковими ознаками об'єктивної сторони як елемента цього складу злочину визнається лише діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв'язок. Тому вживання терміна «ознака об'єктивної сторони складу злочину» у даному випадку є методологічно недоцільним та вносить плутанину у понятійний апарат учення про склад злочину.

Помилковість розгляду вчинення злочину у стані сп'яніння в якості «кваліфікуючої ознаки об'єктивної сторони» складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, сумнівів не викликає, адже вказана стаття такої кваліфікуючої ознаки взагалі не містить. У цьому самому контексті стан сп'яніння водія не можна розглядати як «обставину складу злочину», оскільки такої ознаки склад злочину також не передбачає.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що вчинення злочину, пов'язаного з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, передбаченого ст. 286 КК, при керуванні транспортним засобом особою у стані сп'яніння не повинно розглядатися ознакою об'єктивної сторони даного складу злочину або його обставиною чи кваліфікуючою ознакою (обставиною), оскільки цей стан за своєю сутністю є якістю такої ознаки його об'єктивної сторони, як діяння.

Крім цього, наголосимо, що ця якість діяння як конструктивна, обов'язкова у даному складі злочину законодавцем безпосередньо у диспозиції статті 286 КК не передбачена. Іншими словами - стан сп'яніння у складі злочину, передбаченому ст. 286 КК, вказує на певну якість діяння, а не заміщує його як окрему ознаку складу злочину.

Окремого розгляду потребує повернення до раніше наведеного рішення Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 лютого 2012 року, в якому, на думку суддів, стан алкогольного сп'яніння, у якому підсудний керував транспортним засобом, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, проте саме порушення пункту 2.9 «а» ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків, а отже, у причинному зв'язку з наслідками, що настали, воно не знаходилось. Тим більше, що близький до цього підхід міститься і в деяких інших рішеннях вищої судової інстанції. Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 26 квітня 2018 року, констатуючи, що згідно з пп. «а» п. 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані сп'яніння або перебувати під впливом наркотичних чи токсичних речовин, на основі системного аналізу кримінального провадження дійшла висновку, що керування транспортним засобом у стані сп'яніння належить до характеристики стану свідомості та волі суб'єкта злочину, тобто до внутрішніх характеристик складу злочину, а тому вважати її ознакою об'єктивної сторони складу злочину є недопустимим [14].

Такий висновок поважної судової інстанції, на наш погляд, є дещо категоричним, оскільки він побудований на штучному розмежуванні об'єктивних та суб'єктивних ознак даного складу злочину. Натомість законодавець не припускається розтину об'єктивних і суб'єктивних ознак зазначеного стану суб'єкта злочину, що випливає зі змісту п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, де вказано: «вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння...». Іншими словами, йдеться про єдність свідомості, волі та психофізіологічного стану зі злочинною діяльністю людини. Адже не можна заперечувати, що стан сп'яніння безпосередньо впливає на поведінку особи, яка керує транспортним засобом, що знаходить свій прояв у порушенні координації її рухів, зниженні швидкості і послідовності виконання технічних операцій з керування транспортним засобом, збільшенні числа зайвих і помилкових дій водія, що зрештою призводить до спричинення суспільно небезпечних наслідків.

Отже, спроба віднесення стану сп'яніння лише до ознак суб'єкта даного злочину поверхово ілюструє усунення конкуренції між станом алкогольного сп'яніння як його властивості в рамках об'єктивної сторони злочину від його властивості як обставини, що обтяжує покарання. Адже вказана обставина (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК) повною мірою стосується як об'єктивної, так і суб'єктивної сторін складу злочину, передбаченого ст. 286 КК. Тому «недопустимість», на якій наголошується у висновку суддів, навряд чи є обґрунтованою. Таким чином, порушення правил безпеки дорожнього руху, що знаходить свій прояв у керуванні транспортним засобом водієм у стані сп'яніння або перебування під впливом наркотичних чи токсичних речовин, повинно розглядатися в якості властивості, що характеризує як об'єктивну, так і суб'єктивну сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

Ще один важливий момент стосується питання причинного зв'язку між порушенням пп. «а» п. 2.9 ПДР та суспільно небезпечними наслідками, який, виходячи з деяких наведених судових рішень, не є безпосередньою причиною настання таких наслідків. На наш погляд, вважати, що стан сп'яніння водія сприяє порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, не викликає заперечень, але це не є підставою для висновку, що «саме порушення пункту 2.9 «а» ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків, а отже, у причинному зв'язку з наслідками, що настали, воно не знаходилось» [14]. Така позиція уявляється абсолютно нелогічною, адже насправді виходить, що фактор, який не знаходиться у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками, одночасно визнається судом обставиною, що обтяжує покарання.

Очевидно, проблема постає дещо в іншому, а саме: в необхідності встановлення причинного зв'язку між станом сп'яніння як одним із видів порушень ПДР та наслідками, передбаченими ст. 286 КК. На нашу думку, правозастосовна практика повинна виходити з того, що у кожному кримінальному провадженні необхідно встановлювати і доводити не лише факт керування обвинуваченим транспортним засобом у стані сп'яніння, але й значення його впливу на об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу вчиненого злочину, зокрема як такому, що обумовив порушення відповідних правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а тому сприяв настанню суспільно небезпечних наслідків, передбачених кримінальним законом.

Висновок

Порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, що передбачаються диспозицією ст. 286 КК та регламентовані адміністративно- правовими нормами, конкретизують об'єктивні і суб'єктивні ознаки даного складу злочину, не заміщуючи самої кримінально-правової норми та не змінюючи її змісту. Зазначені норми є допоміжними і не містять кримінально-правових заборон, встановлених у диспозиції ст. 286 КК.

При з'ясуванні кримінально-правового значення керування особою транспортним засобом у стані сп'яніння слід враховувати, що сам по собі зазначений факт не є достатнім для його визнання у якості діяння, передбаченого ст. 286 КК. Ставлення у вину особі стану сп'яніння як якості, що характеризує об'єктивну сторону даного складу злочину, вимагає встановлення не лише факту керування транспортним засобом у такому стані, але й інших, пов'язаних з ним порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили суспільно небезпечні наслідки. Таке порушення повинно знаходитись у причинному зв'язку із вчиненням злочину проти безпеки дорожнього руху та його наслідками, що має бути обґрунтованим та доведеним.

Врахування в обвинуваченні факту керування транспортним засобом у стані сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, як такого, що характеризує об'єктивну сторону складу злочину, пов'язаного з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (тобто відображає зовнішню протиправну поведінку водія транспортного засобу), не є обставиною, що передбачена у ст. 286 КК України як ознака цього злочину, що впливає на його кваліфікацію, а тому не є перепоною до визнання її судом в якості обставини, що обтяжує покарання за вказаний злочин. кримінальний правовий дорожній транспорт

Водночас вважаємо, що для уникнення вказаних суперечностей у судовій практиці та підвищення ефективності впливу кримінально-правових засобів щодо протидії вказаним злочинам, у статті 286 КК України, у відповідних її частинах, доцільно передбачити таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення цього злочину особою у стані сп'яніння.

Бібліографічні посилання