Безпековий чинник як важливий атрибут державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Безпековий чинник як важливий атрибут державного управління

Аулін Олександр Анатолійович кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського

Анотація

Стаття присвячена аналізу атрибутивного характеру безпекового чинника у сфері державного управління. Доведено, що проблема осмислення забезпечення безпеки у контексті державної управління уходить своїми коренями ще в часи античності. Інтерес до цього феномену спостерігався не тільки в країнах Середземномор'я, але й Близького Сходу та Північно-східної Азії. Вже філософи давньої Греції виокремили такі актуальні й сьогодні принципи забезпечення національної безпеки, як спрямування державної політики на згуртування суспільства, створення системи запобіжників встановленню політичної диктатури у вигляді розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, з одночасним формуванням ефективної силової компоненти. Не оминули вони увагою й необхідність запобігання корупції, а також марнотратство коштів із державного бюджету. Китайські мислителі внесли свій внесок у вигляді відомих у всьому світі «36-х стратагем». Представники епохи Середньовіччя, Відродження, Нового і Новітнього часу продовжили кращі традиції минулих епох, а також привнесли власне бачення цей проблеми. Також значну увагу приділено роботам сучасних вітчизняних дослідників, діяльність яких орієнтована на досягнення практичних результатів, для використання в подальшому при розробці ефективних управлінських рішень. Показано, що в сучасних геополітичних умовах, зокрема, постійних спробах порушити державний суверенітет України шляхом інспірування сепаратистських настроїв у прикордонних регіонах на тлі складного внутрішнього етнополітичного і поліконфесійного ландшафту в середині держави, для офіційного Києва нагальним завданням стає створення потужної самодостатньої держави. Інакше Україна може опинитися в числі країн, що розглядаються експертами на кшталт Ф.Фукуями як джерела політичної, терористичної та іншої небезпеки для міжнародних відносин, неспроможних своїми силами створити потрібні інститути і поширити владу на всю сферу її традиційного застосування. У такому разі важливим аспектом реалізації національних інтересів є формування та забезпечення оптимального функціонування сектору безпеки.

Ключові слова: державне управління, національна безпека, державні органи, виконавча влада, законодавча влада, судова влада, державна політика.

Abstract

The article is devoted to the analysis of the attributive nature of the security factor in the field of public administration. It is proved that the problem of understanding security in the context of public administration has its roots in antiquity. Interest in this phenomenon has been observed not only in the Mediterranean, but also in the Middle East and Northeast Asia. Already the philosophers of ancient Greece singled out such relevant today principles of national security as the direction of state policy to unite society, creating a system of safeguards for political dictatorship in the form of division of state power into legislative, executive and judicial, while forming an effective force component. They did not overlook the need to prevent corruption, as well as the waste of state budget funds. Chinese thinkers have contributed in the form of the world-famous "36 stratagems". Representatives of the Middle Ages, Renaissance, New and Modern times continued the best traditions of past eras, and also brought their own vision of this problem. Considerable attention is also paid to the work of modern domestic researchers, whose activities are focused on achieving practical results, for use in the future in the development of effective management decisions. It is shown that in modern geopolitical conditions, in particular, constant attempts to violate the state sovereignty of Ukraine by inspiring separatist sentiments in border regions against the background of complex internal ethnopolitical and polyconfessional landscape in the middle of the state, creating a powerful self-sufficient state becomes an urgent task for official Kyiv. Otherwise, Ukraine may find itself among the countries considered by experts like F. Fukuyama as a source of political, terrorist and other danger to international relations, unable to create the necessary institutions and extend power to the entire sphere of its traditional application. In this case, an important aspect of the realization of national interests is the formation and ensuring the optimal functioning of the security sector.

Keywords: public administration, national security, state bodies, executive power, legislative power, judicial power, state policy.

Постановка проблеми

У сучасних геополітичних умовах закордонними силами здійснюються спроби порушити державний суверенітет України шляхом інспірування сепаратистських настроїв у прикордонних регіонах. На тлі складного внутрішнього етнополітичного і поліконфесійного ландшафту в середині країни проведення ефективної державної політики у сфері безпеки набуває неабиякого значення для реалізації національних інтересів України. Подібна проблема не розглядалася і не могла розглядатися на потрібному науковому рівні за часів колишнього СРСР. Після отримання незалежності державні органи України намагалися створити умови для якісного наукового аналізу зазначеної проблеми. Проте згадані вище внутрішні труднощі та негативний вплив із-зовні перешкоджали отриманню необхідних наукових здобутків на цьому напрямі. Пряма російська військово-політична агресія змусила зовсім під іншим кутом зору поставитися до аналізу стратегічних моментів безпекової політики України. Водночас ще одним потужним негативним чинником є великий цейтнот. У таких умовах саме досвід попередніх поколінь дослідників може стати додатковим позитивним чинником для подолання теоретичних та інших проблем, що існують у безпековому сегменті державної управління Україні. Водночас не можна випускати з поля зору і дослідження сучасників - вітчизняних експертів, які присвятили свої роботи різноманітним аспектам, пов'язаним зі сферою державного управління. У такому випадку актуальним здобутком може стати синтез перевірених віками і десятиліттями підходів із напрацюваннями останніх років для використання під час підготовки та прийняття управлінських рішень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Різні аспекти, пов'язані з державною політикою вивчали такі зарубіжні та українські вчені як В. Гурковський [17], А. Маслоу [13], О. Пархоменко-Куцевіл [18], Ю. Пунда [16], А. Семенченко [16], Г. Ситник [15], А. Файоль [12], М. Фрідман [11], Ф. Фукуяма [14] та інші. Проте, на жаль, аналіз безпекового чинника як важливого атрибуту державного управління у всьому різноманітті наукових підходів сучасних вітчизняних учених та їх попередників, здебільшого опинився поза увагою. Це значно звужує теоретико-методологічну базу досліджень і може негативним чином позначитися на якості рішень, що приймаються у сфері державного управління.

Мета статті. Аналіз атрибутивного характеру безпекового чинника у сфері державного управління для використання в сучасних українських реаліях.

Виклад основного матеріалу

Різні аспекти державного управління, зокрема ті, що торкаються безпекових аспектів, ще з часів античності привертають увагу дослідників. Уже Платон у своїй праці «Держава» приділяє цьому питанню значну увагу. Описуючі ідеальну державу філософ виокремлює такий важливий аспект її створення як формування сектору безпеки з основним елементом у вигляді інституту стражів. Вчений розуміє яку силу становить цей озброєний загін і до чого можуть призвести негаразди в його лавах. Тому одну з головних загроз для майбутньої держави Платон бачить у корумпованості її стражів: «...як тільки заведеться у них власна земля, будинки, гроші ... і самі вони, і вся держава кинуться до своєї якнайшвидшої загибелі» [1, с. 620-639].

На погляд Аристотеля, держава може успішно протистояти зовнішнім загрозам у тому випадку, якщо має міцну внутрішню структуру (приклади чого ми неодноразово бачили і у новітній історії). Така державна політика повинна бути спрямована на побудову відповідних соціальних і правових інститутів, а також системних відносин між ними. Зокрема, влада повинна поділятися на законодавчу, виконавчу й судову. Аристотель звертає увагу й на необхідність формування потужного середнього класу як соціально-економічної основи держави: «. найбільшим благополуччям для держави є те, щоб її громадяни мали власність середню, але достатню...» [2, с. 508].

В культурах Сходу також приділялася увага розробці методів, за допомогою яких можливо отримати суттєву перевагу у військовій діяльності та в державному управлінні. З VI ст. відомі так звані «36 стратагем», які опинилися фактично універсальними для використання не тільки в тодішньому Китаї, але й в сучасних умовах. Наприклад, досить популярною залишається 33 -я стратагема «Сіяння розбрату» («повернутий шпигун»), інтерпретацію якої у формі «розділяй і володарюй» приписують Н. Макіавеллі, Людовику ХІ, Катерині Медичі, Ф. Бекону, а також використання багатьма сучасним політикам і державним діячам [3, с. 168-170].

Ідеї відомого мислителя Середньовіччя Аврелія Августина, які він виклав у книзі «Про Град Божий» певної мірою перекликаються з висновками Аристотеля. Так, зокрема, Августин зазначає, що державна безпека Риму багато в чому залежала від внутрішньої згуртованості його населення. Тоді як проблеми Рима почалися після того, як патриції почали поневолювати народні маси, що призводило до соціальної напруженості й політичних криз і, навіть, до міжусобних війн. Поруч з цим Августин наводить думку про необхідність існування потужного іноземного ворога, наявність якого консолідує суспільство і знижує рівень взаємної агресії між правлячим класом та іншою частиною соціуму [4, с. 82-83]. Ідеї Августина не втратили своєї актуальності й в наступні епохи. Сьогодні ми також стикаємось із подібними ситуаціями та побудованими на них стратегіями управління. Проти іноді вони мають вигляд відверто маніпулятивних технологій. Це стосується, наприклад, спроб кремлівського режиму об'єднати російське суспільство за рахунок формування й використання образа зовнішнього ворога. На цю роль московські політтехнологи залежно від потреб періодично призначають країни Заходу, а також ту чи іншу колишню республіку СРСР, зокрема, Україну.

Під впливом Аристотеля опинилося багато ісламських вчених. Одним із них був аль-Фарабі - засновник східного перипатетизму, якого називали «другим вчителем людства» за Аристотелем. Так, у своєму творі «Афоризми державного діяча» аль-Фарабі проводить думку про те, що основу міцної державної влади становить поміркована політика правителя [5, с. 190 ]. Такий підхід спрямований на формування безпекового елементу як одного з найважливіших у системі державної влади в мусульманських країнах не втратив свого значення досі. Сьогодні ми є свідками, коли радикальні ісламісти не тільки здійснюють теракти, але й згуртовуючись у військові загони, намагаються за рахунок військової сили отримати владу.

Один з найвідоміших авторів епохи Відродження Н. Макіавеллі в «Государі» приділяє значну увагу забезпеченню безпеці тодішньої державної влади в особі правителя. Макіавеллі звертає увагу на необхідність створення системи стримувань і противаг у відносинах правителя з головними соціально- політичними групами того часу:знаттю та народом, використовуючи

європеїзований аналог 33-ї стратагеми - «розділяй і володарюй». Ще одна важлива умова збереження влади у тодішніх історичних умовах - мати власний силовий ресурс - військо. Це робить державну владу стійкою під час внутрішніх роздорів, а також проти зовнішньої агресії [6, с. 85, 87,115].

Епоха Нового часу також не обминула проблему державності. Наприклад, Т. Гоббс у «Левіафані» досить детально розглядає загрози державній безпеці, за термінологією вченого «хвороби держави». Деякі з них із точки зору сьогодення неприйнятні, а деякі не втратили своєї актуальності й досі. На думку вченого, головною проблемою є «недостатність центральної влади». Це відбувається якщо людина домоглася влади в країні, але задовольняється іноді меншою владою, ніж та, яка необхідна в інтересах миру і захисту держави. І коли доводиться в інтересах безпеки держави використовувати й ті права, від яких правитель відмовився, то це має видимість незаконної дії з його боку, і спонукає величезну кількість людей (за наявності відповідного приводу) до повстання. При цьому найбільш небезпечним за Гоббсом, є поділ влади, тому, що розділити владу в держави - значить зруйнувати її, оскільки розділені [окремі види] влади взаємно знищують один одного» [7, с. 250 -259].

Навідміну від Гоббса відомий представник французького просвітництва Ш. Л. Монтеск'є також як Аристотель вважав розділення влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову необхідною умовою забезпечення внутрішньої безпеки суспільства. Крім того, вчений зазначав, що зовнішні національні інтереси можуть іноді вимагати не тільки оборонних, але й атакуючих бойових дій: «що стосується суспільства, то тут право природної оборони іноді тягне за собою і необхідність нападу, в тому, наприклад, випадку, коли народ бачить, що більш тривалий мир дасть іншій державі можливість його знищити і що в даний момент напад є для нього єдиним засобом запобігти цьому знищенню» [8].

Австрійський соціолог Л. Гумплович притримувався насильницького підходу щодо виникнення державного управління в цілому. Він фактично виводить зародження державної політики всфері національної безпеки із діяльності завойовників, що заснували державу, спрямовану на «забезпечення собі життєвих умов за рахунок поневоленого населення». З цього Гумплович робить висновок про те, що «до сих пор пануючи класи прагнуть до того ж» [9, с. 59].

М. Вебер, один із перших здійснив систематизований аналіз державного управління. У своїх дослідженнях він спирався на висновок про право держави на насильство: «Право на фізичне насильство приписується всім іншим спілкам або окремим особам лише настільки, наскільки держава зі свого боку допускає це насильство: єдиним джерелом права на насильство вважається держава [10, с.645]. Тобто безпека держави багато в чому залежить від того наскільки ефективно вона реалізовуватиме власний контроль над використанням насильства.

В. Вільсон, який брав активну участь у розробці концептуальних підходів щодо досліджень державного управління в США, звертає увагу на необхідність «чітко і систематично» пов'язувати завдання державного управління з ретельно вивіреними політичними стандартами, прийнятими у суспільстві. «Якщо раніше уряд міг слідувати примхам двору, але зараз він повинний слідувати поглядам нації в цілому» [11, с. 24-43]. В іншому випадку можливий колапс державного управління та політичні кризи, які можуть призвести до проблем у безпековій сфері.

Засновник адміністративної «класичної» школи управління А.Файоль у своїй програмній праці «Загальне і промислове управління», зокрема, звертає увагу на небезпеку для менеджменту загалом і його окремих галузей від необгрунтованого поширення функції внутрішнього контролю. На погляд Файоля, прагнення контролю до захоплення не притаманних йому функцій найчастіше спостерігається в дуже великих корпораціях, де воно може мати вельми важкі наслідки. У такому випадку велике значення має визначення меж компетенції контрольних органів, а також створення механізму для спостереження вищого керівництва за здійсненням функції контролю [12]. Інакше може скластися небезпечна політична ситуація, на кшталт протистояння у вересні-жовтні 1993 р.

між законодавчою та виконавчою гілками влади РФ, яка вилилася у потужні військові зіткнення.

Провідний представник «школи людських відносин» А. Маслоу розглядає відчуття безпеки як одну з основних потреб людини. У книзі «Мотивація і особистість» Маслоу розвиває ідею про те, що потреба в безпеці набуває особливу соціальну значущість під час загрози повалення влади, коли царюють беззаконня і анархія. Природною, тому передбачуваною реакцією суспільства на такі ситуації є заклики навести порядок, причому за будь -яку ціну, навіть ціною диктатури і насильства [13, с. 79-83]. Тому для успішної реалізації державної політики національної безпеки в сучасних умовах критично важливим є недопущення масових проявив незадоволення, які можуть на початку мати суто соціально-економічну спрямованість, але в подальшому у великій кількості випадків трансформуються в протести саме проти політики правлячого режиму і супроводжуються закликами до повалення влади. Інтерпретація таких дій у ЗМІ, у разі нагнітання атмосфери близького соціального вибуху, може викликати масові панічні реакції з боку великих мас людей і за допомогою підготовлених провокаторів спрямовувати їх енергію на антизаконні акції.

Ф. Фукуяма звертає увагу на те, що після завершення Холодної війни, на європейських та азійських просторах виник ряд «держав -невдах». Це «слабкі» (за термінологією Фукуями) держави становлять загрозу міжнародному порядку. Вони досить часто становилися джерелом конфліктів і серйозних порушень прав людини. Крім того «слабкі» держави створюють базу для розвитку тероризму, який звичайно заповнює вакуум влади, й намагається з цих плацдармів проникнути в країни «золотого мільярда». Забезпечення міжнародної безпеки на цьому напрямку Фукуяма бачить в укріпленні цих держав за рахунок створення нових видів державних установ. Задля цього «сильні» держави повинні бути в змозі створювати державні інститути не тільки всередині власних кордонів, але й в інших менш організованих і тому більш небезпечних країнах. Дослідник бачить цей шлях як сприяння «сильних» держав розвитку демократії, самоуправління і прав людини. Водночас Фукуяма наголошує, що в згаданому контексті будь -які спроби керувати іншим народом не повинні розглядатися як імперіалістичні устремління [14, с. 198-200].

Дослідження вітчизняних вчених щодо безпекового сегменту державного управління продовжують ліпші традиції попередників. Водночас значна увага справедливо надається об'єктивному віддзеркаленню ситуації, що склалася в середині країни. Так, Ситник Г.П. констатує, що сьогодні проблеми розробки та впровадження ефективної державної політики національної безпеки належать до слабко структурованих, що зумовлює необхідність використання методів аналізу політики. Складно не погодитися з висновком дослідника про те, що в сучасних українських реаліях визначення національних інтересів, потенційних і реальних загроз щодо їх реалізації може бути занадто політизованим. Тому під час розробки курсу державної політики національної безпеки на перспективу доцільно розрізняти два види прогнозування: політичне та стратегічне. За таких умов розробка середньострокових і довгострокових стратегії розвитку є пріоритетною. Тому політика національної безпеки перш за все має бути націлена на забезпечення геополітичних інтересів України, її незалежності, політичної стабільності, прогресивного соціально-економічного розвитку [15, с. 372-379].

Творче розвиваючи на новому сучасному рівні підходи Платона і Макіавеллі про необхідність потужного та ефективного силового ресурсу для успішного існування держави, вітчизняні дослідники А. Семенченко і В. Пунда говорять про критичну необхідність створення нової галузі - стратегічної аналітики, і підготовки для неї кваліфікованих фахівців. «Після здобуття незалежності в Україні постала цілком зрозуміла серйозна проблема, пов'язана з відсутністю здатних формулювати стратегію розвитку держави кваліфікованих управлінців і, що не менш важливо, кваліфікованих аналітиків у галузі національної і воєнної безпеки» [16]. Вирішення цієї проблеми науковці бачать у тому числі в більш тісній та результативній співпраці з країнами-партнерами в рамках програм НАТО.«Сьогодні в українську практику державного управління у сфері національної безпеки та оборони активно впроваджуються підходи стратегічного та оборонного планування, прийняті в країнах - членах НАТО. Першим етапом цих процесів є стратегічний аналіз сучасного середовища безпеки та прогнозування його майбутнього» [там само]. Такий підхід набуває неабиякої актуальності у світлі російської агресії.

В. Гурковський говорить про необхідність підвищення уваги з боку державних органів до вироблення комплексної стратегії захисту інформаційної сфери з метою протидії викривленої інформації, яка йде з РФ, а також привернення на свою сторону громадської думки в іноземних державах в умовах сучасної інформаційної війни, яку Кремль веде проти України [17, с. 356]. Інакше офіційний Київ може отримати суттєві іміджеві втрати на міжнародній арені й навіть опинитися в колі «слабких» держав, для яких західні експерти на кшталт Ф. Фукуями фактично пропонують зовнішнє управління.

На думку В. Бебика та В. Пилипчука, аналіз проблем національної та державної безпеки у контексті вибудовування сучасної управлінської політики потребує змістовного наповнення, що, у свою чергу, має стратегічне значення. Як приклад учені наводять ситуацію щодо здійснення загальнонаціонального експертного наукового опитування науково-педагогічної еліти та студентського середовища, проведеного Всеукраїнською асоціацію політичних наук з партнерами. У результаті, зокрема, були отримані відомості про розподіл загроз національної безпеці і державності за сферами суспільного життя. Так, більшість опитуваних найбільші загрози побачила в політичній сфері - 56,3%. У цьому випадку йшлося про відсутність політичної єдності народу та управлінську неспроможність правлячої еліти. На другий позиції з показником 24,6 % опинилася економічна сфера (слабкість національної економіки та мала частка українців в економічній еліті України). Трете місце з 13,6 % посіла духовна сфера (не сформованість української ідеї та відсутність етнічної єдності українців) [17, с. 125]. Тобто результати опитування в черговий раз підтверджують важливість оптимізації державного управління в сучасних умовах.

Продовжуючи традиції закладені ще Платоном, стосовно підвищеної уваги боротьбі з корупцією в контексті забезпечення безпеки функціонування держави, О. Пархоменко-Куцевол здійснила дослідження на цю тему щодо сучасної ситуації в Китаї. Теперішня державна політика КНР відома своїм жорстоким ставленням до корупціонерів. Однак результати аналізу свідчать про те, що в умовах інформаційного постіндустріального суспільства найбільш дієвими є превентивні заходи. Екстраполюючи свої висновки на ситуацію в Україні дослідниця зазначає, що «система попередження запобігання корупції має включати патріотичне виховання громадян, формування негативного ставлення населення до корупції, формування єдиної національної ідеї. Саме через моральну складову можна мінімізувати корупцію в Україні. Будь -які ефективні механізми перевірки матеріального становища чиновників не зможуть дати позитивного результату, якщо населення буде нормально сприймати корупцію та вважати, що хабар надає можливість швидко та результативно вирішити побутові проблеми. Саме неприйняття населенням корупції, усвідомлення того, що давати хабар та підтримувати корупцію принижує гідність особистості, надасть можливість мінімізувати корупцію в Україні» [18, с.86-88].

Висновки

Безпековий чинник є одним із важливіших атрибутів сучасної державної політики України. Головною складовою забезпечення національної безпеки є державна політика зі згуртування суспільства навколо загальнонаціональних цінностей та ідей. Водночас необхідними є заходи зі збереження розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Така система стримувань і противаг сприятиме демократизації суспільства й не допущенню політичної диктатури. Беручи до уваги стан сучасної геополітичної ситуації, в який опинилася Україна, необхідним є здійснення заходів щодо формування «сильної» держави задля проведення самостійній зовнішньої політики у власних національних інтересах. У зв'язку з цим важливим елементом державного управління є формування та забезпечення оптимального функціонування національного сектору безпеки. У контексті збереження внутрішньополітичної стабільності важливим чинником управлінської політики стає відновлення у повному обсязі державного контролю за стратегічними сферами життєдіяльності держави. Зокрема, це стосується боротьби з корупцією, яка повинна здійснюватися, в тому числі, за рахунок створення ефективної системи превентивних заходів.

Виходячи з вищевикладеного, вважається за доцільне здійснити подальші наукові розвідки на напрямку досліджень законодавчої бази України, на яку спирається безпековий сегмент державного управління.

Література

1. Платон. Избранные диалоги. Москва, 2007. 768 с.

2. Аристотель. Сочинения.в 4 т. Т. 4. Москва, 1983. 830 с.

3. Тридцать шесть стратагем. Китайские секреты успеха. Москва : Белые альвы, 2000.

192 с.

4. Августин Блаженный. О граде Божием. Москва, 2000. 1296 с.

5. Аль-Фараби, Абу Наср Мухаммед. Социально-этические трактаты. Алма-Ата, 1973.

400 с.

6. Макиавелли Н. Государь: Сочинения. Москва. Харьков, 2001. 656 с.

7. Гоббс Т. Сочинения.в 2 т. Т. 2 Москва, 1991. 731 с.

8. Ш. Монтескье. О духе законов. URL:https://www.civisbook.ru/files/File

/Monteskye_Odukhe.pdf(дата звернення: 03.08.2020).

9. Гумплович Л. Общее учение о государстве. URL:https://www.twirpx.com/ file/

1311386/ (дата звернення: 01.08.2020).

10. Вебер М. Избранные произведения. Москва, 1990. 808 с.

11. Классики теории государственного управления. Американская школа. Москва, 2003.

800 с.

12. Henri Fayol. Administration Industrielle et Gйnйrale. URL: https://gtmarket.ru/laboratory/basis/5783/5784 (дата звернення: 2.08.2020).

13. Маслоу А. Мотивация и личность. Санкт-Петербург, 1999. 478 с.

14. Фукуяма Ф. Сильное государство: Управление и мировой порядок в XXI веке. Москва, 2006. 220.

15. Ситник Г.П. Державне управління національної безпеки (теорія і практика) : монографія. Київ : НАДУ, 2004. 408 с.

16. А. І. Семенченко, Ю. В. Пунда. Підготовка аналітиків стратегічного рівня як пріоритетний напрям кадрового забезпечення сектору безпеки і оборони URL: http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:43jkjNRvk0wJ:nbuv.gov.ua/j- pdf7Stpa_2018_2_4.pdf+&cd=2&hl=uk&ct=clnk&gl=ua (дата звернення: 12.08.2020).

17. Національна безпека в умовах інформаційних та гібридних війн : монографія. Київ : НАДУ, 2019. 384 с.

18. Європейський вимір реформування публічного управління в Україні: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (2 листопада 2018 року) / за ред. О.І. Пархоменко- Куцевіл. Київ : МАУП, 2018. 144 с.

References

1. Platon. (2007). Izbrannyie dialogi [Selected Dialogs]. Moskva: Eksmo [in Russian].

2. Aristotel. (1983). Sochineniya [Works]. Moskva: Myisl [in Russian].

3. Tridtsat shest stratagem. Kitayskie sekretyi uspeha. (2000). [Thirty-six stratagems. Chinese secrets of success]. Moskva : Belyie alvyi [in Russian].

4. Avgustin Blazhennyiy. (2000). O grade Bozhiem [About the city of God]. Moskva: AST [in Russian].

5. Al-Farabi, Abu Nasr Muhammed. (1973). Sotsialno-eticheskie traktatyi [Socio-Ethical Treatises]. Alma-Ata: «Nauka» [in Russian].

6. Makiavelli N. (2001). Gosudar [Sovereign]. Moskva: «EKSMO-Press»; Harkov: «Folio» [in Russian].

7. Gobbs T. (1991). Sochineniya [Works]. Moskva: Myisl [in Russian].

8. Sh. Monteske. O duhe zakonov. [About the spirit of laws]. Retrieved from https://www.civisbook.ru/files/File /Monteskye_O dukhe.pdf.

9. Gumplovich L. (1910). Obschee uchenie o gosudarstve. [General doctrine of the state]. Retrieved from https://www.twirpx.com/file/1311386/.

10. Veber M. (1990). Izbrannyie proizvedeniya. [Featured Works]. Moskva: Progress [in Russian].

11. Klassiki teorii gosudarstvennogo upravleniya. Amerikanskaya shkola. (2003). [Classics of the theory of public administration. American school]. Moskva: Izdatelstvo MGU [in Russian].

12. Henri Fayol. (1916, 1923) Administration Industrielle et Gйnйrale. Retrieved from //https://gtmarket.ru/ laboratory/basis/5783/5784

13. Maslou A. (1999). Motivatsiya i lichnost. [Motivation and personality]. St. Petersburg: Evraziya [in Russian].

14. Fukuyama F. (2006). Silnoe gosudarstvo: Upravlenie i mirovoy poryadok v XXI veke [Silnoe gosudarstvo: Upravlenie i mirovoy poryadok v XXI]. Moskva: AST. HRANITEL [in Russian].

15. Sytnyk H.P. (2004). Derzhavne upravlinnia natsionalnoi bezpeky (teoriia i praktyka) : monohrafiia. [State administration of national bezpeki (theory and practice)]. Kyiv: Vyd-vo NADU [in Ukrainian].

16. A. I. Semenchenko, Yu. V. Punda. Pidhotovka analitykiv stratehichnoho rivnia yak priorytetnyi napriam kadrovoho zabezpechennia sektoru bezpeky i oborony. [Analytical training in the stratenicho rivnya yak priority directly to the personnel security and defense sector]. Retrieved from http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:43jkjNRvk0wJ:nbuv.gov.ua/j- pdf/Stpa_2018_2_4.pdf+&cd=2&hl=uk&ct=clnk&gl=ua

17. Natsionalna bezpeka v umovakh informatsiinykh ta hibrydnykh viin : monohrafiia. (2019). [National security in the minds of information and hybrid services]. Kyiv : NADU [in Ukrainian].

18. Yevropeiskyi vymir reformuvannia publichnoho upravlinnia v Ukraini: materialy Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii. / za red. O.I. Parkhomenko-Kutsevil. (2018). [European Vimir reform of public administration in Ukraine: materials of the International Scientific and Practical Conference]. Kyiv : MAUP [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru