Законодавче забезпечення функціонування аграрного ринку

Размещено на http://www.allbest.ru

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Законодавче забезпечення функціонування аграрного ринку

Павлюченко Ю.М., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри господарського права

Статтю присвячено дослідженню законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку; проаналізовано закони та підзаконні нормативно-правові акти, які містять положення щодо аграрного ринку, його інфраструктури, взаємодії між учасниками, державної політики щодо цього ринку. Окрему увагу приділено законодавчому забезпеченню формування інфраструктури аграрного ринку та функціонування біржового ринку. Виявлено, що положення нормативно-правових актів, спрямованих на формування інфраструктури аграрного ринку, не виконано повною мірою. Крім того, натепер потребує конкретизації статус Аграрної біржі та перегляду положення щодо Аграрного фонду. Також під час дослідження значну увагу приділено аналізу положень Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України». У ході аналізу виявлено, що значна частина норм цього Закону та інших нормативно-правових актів застаріла, не застосовується або не має механізму застосування, не відповідає сучасному стану та потребам аграрного ринку.

У результаті зроблено висновок, що законодавчу основу становлять загальні норми господарського й аграрного законодавства та спеціальні норми аграрного законодавства, якими визначаються поняття аграрного ринку та інші поняття щодо цього ринку; встановлюються загальні засади державної, зокрема, цінової політики щодо розвитку аграрного ринку; передбачається інфраструктура аграрного ринку та визначається статус суб'єктів ринкової інфраструктури; встановлюються особливості функціонування ринків певної сільськогосподарської продукції; визначаються стратегічні напрями розвитку цього ринку та його регулювання тощо. Запропоновано напрями удосконалення законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку, а саме перегляд застарілих та недіючих норм законодавства, запровадження механізмів реалізації положень нормативно-правових актів (зокрема, щодо державного цінового регулювання); конкретизація статусу Аграрної біржі, агроторгових домів; унормування ф'ючерсної біржової торгівлі; закріплення примірної інфраструктури аграрного ринку.

Ключові слова: аграрний ринок, функціонування аграрного ринку, цінове регулювання, інфраструктура аграрного ринку, аграрна біржа.

LEGISLATIVE SUPPORT OF THE AGRARIAN MARKET FUNCTIONING The article deals with research of legislative support of functioning of the agrarian market; the laws and bylaws containing the provisions on the agrarian market, its infrastructure, interaction between participants, state policy on this market are analyzed. Particular attention is paid to the legislative support for the formation of the agricultural market infrastructure and the functioning of the stock market. It is revealed that the provisions of regulatory acts aimed at forming the infrastructure of the agrarian market have not been fully implemented. In addition, the status of the Agrarian Exchange and the revision of the provisions on the Agrarian Fund are to be specified today. Also during the research considerable attention was paid to the analysis of the provisions of the Law of Ukraine “On State Support of Agriculture of Ukraine”. The analysis revealed that much of the provisions of this law and other legal acts are outdated, do not apply or have no mechanism of application, do not meet the current state and needs of the agricultural market.

As a result, it is concluded that the general legal framework of economic and agrarian legislation and special rules of agrarian legislation defining the concepts of the agrarian market and other concepts in relation to this market are the legislative basis; establish general principles of state, in particular, pricing policy for the development of the agricultural market; the agricultural market infrastructure is envisaged and the status of market infrastructure entities is determined; peculiarities of functioning of markets of certain agricultural products are established; strategic directions of development of this market and its regulation are determined. The directions of improvement of legislative support of functioning of the agrarian market are offered, namely revision of outdated and inactive norms of legislation, introduction of mechanisms of implementation of provisions of normative legal acts (in particular concerning state price regulation); specification of the status of the Agrarian Exchange, agrotrading houses; normalization of futures exchange trading; consolidation of an exemplary agricultural market infrastructure.

Key words: agrarian market, functioning of agrarian market, price regulation, infrastructure of agrarian market, agrarian exchange.

1. Постановка проблеми

Аграрний ринок має велике значення не тільки для товарообороту сільськогосподарської продукції, але й для забезпечення продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства та агропромислового комплексу. З огляду на це функціонування аграрного ринку має бути законодавчо забезпеченим. Проте на практиці є проблеми, пов'язані з дією ринкової інфраструктури, способами збуту продукції, налагодженням біржового аграрного ринку та інші, що вказує на невисоку ефективність законодавчого забезпечення функціонування цього ринку.

Законодавчу основу функціонування аграрного ринку становлять положення низки законів України «Про державну підтримку сільського господарства України» (далі - Закон), «Про товарну біржу», «Про аграрні розписки», «Про зерно та ринок зерна в Україні», інших законів та підзаконних нормативно-правових актів. Однак нормативно-правові акти містять застарілі, неактуальні норми, прогалини, деякі норми не мають механізму застосування.

Стан опрацювання. У юридичній науковій літературі питання аграрного ринку досліджували О.В. Гафурова, О.М. Батигіна, В.М. Єрмоленко, В.І. Семчик, А.М. Статівка, В.Ю. Уркевич, В.З. Янчук та інші, у межах яких опосередковано зверталися до аналізу та оцінки законодавства. Проте питання законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку потребує самостійного аналізу з урахуванням сучасного стану цього ринку та ролі держави в його регулюванні.

Викладене підтверджує актуальність теми та визначає мету дослідження.

Метою статті виступає узагальнення законодавчої основи та розробка пропозицій щодо напрямів удосконалення законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку.

2. Виклад основного матеріалу

Перш за все варто відзначити, що функціонувати означає виконувати свої функції; бути в дії, діяти, працювати [1]. Відповідно, функціонування аграрного ринку можна тлумачити як виконання цим ринком своїх функцій, завдань, досягнення мети аграрного ринку. Свою чергою «забезпечення» походить від слова «забезпечувати», що має декілька визначень, зокрема: створювати надійні умови для здійснення чого- небудь; гарантувати щось [2]. Отже, у межах цього дослідження слід проаналізувати закони та підзаконні нормативно-правові акти, які містять положення щодо аграрного ринку, його інфраструктури, взаємодії між учасниками, державної політики щодо цього ринку тощо.

Аналіз законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку потрібно розпочати із Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», оскільки у ньому закріплено визначення аграрного ринку. Згідно зі ст. 1 цього Закону аграрний ринок - це сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції [3]. Попри те, що у літературі висловлюють зауваження щодо цього визначення через вузькість та неврахування економічного змісту ринку [4; 5], воно дає змогу зрозуміти зміст та межі аграрного ринку, його учасників та природу взаємин між ними.

По суті діяльність учасників аграрного ринку являє собою торговельну та допоміжну діяльність щодо реалізації продукції, що дає змогу включати до законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку положень ГК України, якими регулюється господарсько-торговельна діяльність.

Аналіз Закону свідчить, що багато його положень можна віднести до норм, які спрямовано на забезпечення різних аспектів функціонування аграрного ринку. Це можна пояснити тим, що ціллю та сферою застосування Закону виступає серед іншого визначення основ державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо розвитку аграрного ринку (ст. 1 Закону).

Прикладами положень регуляторної політики, спрямованої на розвиток аграрного ринку, можна вважати норми Закону щодо визначень умов поставки (п. 2.19 ст. 2), маркетингового періоду (п. 2.7 ст. 2), моніторингу аграрного ринку (п. 2.9 ст. 2); мети здійснення такого моніторингу (п. 3.3.2 ст. 3); створення державної системи моніторингу як складової частини державної підтримки (ст. 171) та зобов'язання Кабінету Міністрів України щорічно розробляти програму моніторингу цін аграрного ринку України (ст. 18). Моніторинг цін базується на визначенні маркетингового періоду як періоду, який розпочинається з місяця, у якому починає поставлятися (продаватися) окремий вид продукції рослинництва відповідного врожаю, та закінчується останнім числом місяця, що передує місяцю, в якому починає поставлятися (продаватися) такий самий вид продукції рослинництва наступного врожаю. Для інших видів сільськогосподарської продукції цей період дорівнює одному бюджетному (фінансовому) року. Маркетинговий період має велике значення для фінансового та бюджетного планування, при цьому такий період має бути кратним повному календарному місяцю (п. 2.7 ст. 2 Закону).

Для здійснення регуляторної політики на аграрному ринку велике значення мають положення ст. 14 Закону, яка має назву «Дерегуляція українського ринку сільськогосподарської продукції та заборона дискримінації прав її власників». Цією статтею з метою запобігання створенню штучного дефіциту аграрної продукції в агроспоживаючих регіонах та спекулятивного збільшення цін на продукти першої необхідності на їх території встановлено заборону введення будь-яких адміністративних, кількісних або якісних обмежень для переміщення аграрної продукції та продуктів її переробки по всій території України (ст. 14 Закону), а також низку інших важливих положень, спрямованих на дерегуляцію аграрного ринку.

Загальнорегулятивне значення для функціонування аграрного ринку мають положення пп. 3.3.4 п. 3.3 ст. 3 Закону. По-перше, товаровиробникам (постачальникам) об'єктів державного цінового регулювання, зазначених у пп. 3.3.1 цього Закону, та підприємствам оптової та роздрібної торгівлі, а також офільованим з ними іншим підприємствам забороняється укладати договори, що передбачають будь-які інші фінансові зобов'язання (взаємостосунки), крім взаємостосунків купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (товарів) (ст. 3 Закону). По-друге, підприємства оптової та роздрібної торгівлі проводять розрахунки з постачальниками об'єктів державного цінового регулювання (видів сільськогосподарської продукції та товарів), зазначених у пп. 3.3.1 цього Закону, у строк не більше семи банківських днів з дня отримання виручки від реалізації цих об'єктів. Серед іншого наведені норми дають змогу конкретизувати правові форми опосередкування відносин між учасниками аграрного ринку та зобов'язання щодо дисципліни розрахунків між ними.

Також можна зробити висновок, що положення Закону впливають на товарний асортимент аграрного ринку. Таке твердження базується, зокрема, на положеннях статей 15, 16, 161 та ін. Закону, якими передбачено бюджетні дотації виробникам визначеної сільськогосподарської продукції.

Нагальною проблемою аграрного ринку є невигідні умови первісної реалізації сільськогосподарської продукції її виробниками. В економічних дослідженнях для подолання цієї проблеми пропонують використати іноземний досвід, зокрема, у країнах ЄС найчастіше вдаються до державного регулювання цін; а «серед різноманітних механізмів регулювання цін на аграрну продукцію виділяють створення буферних запасів; закупівлю з метою підтримки цін; субсидування експорту; обмеження імпорту продовольства; компенсаційні платежі» [6, с. 58]. В Україні з урахуванням того, що ціна виступає важливим та необхідним індикатором ринку, який сигналізує про ефективність та стійкість всієї ринкової економіки [5], у Законі значну увагу приділено унормуванню цінової політики на аграрному ринку.

Прикладом визначення цінової політики виступають положення Закону, згідно з якими для об'єктів державного цінового регулювання, зазначених у пп. 3.3.1 цього Закону, встановлюється гранична торговельна надбавка (націнка) на рівні не вище 20 відсотків оптово-відпускної ціни виробника (митної вартості) до кінцевого споживача (пп. 3.3.4 п. 3.3. ст. 3 Закону). З метою забезпечення виконання цієї вимоги у Законі передбачено, що вся сума торговельної надбавки (націнки), отримана з порушеннями норм цього Закону, та штраф у двократному розмірі виручки стягуються органами доходів і зборів за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю за цінами, до місцевого бюджету за місцем здійснення торговельної діяльності підприємства (організації) порушника. Узгодження суми стягнення проводиться в порядку, передбаченому ПК України. На практиці ця норма застосовується не дуже часто.

Більшість положень Закону щодо цінової політики охоплює саме сферу організованого аграрного ринку. Зокрема, визначено низку понять (державна аграрна інтервенція, ціна пропозиції, ціна попиту, рівноваги) та окремий розділ Закону присвячено державному ціновому регулюванню (розділ ІІ Закону), в якому встановлено об'єкт і правила цінового регулювання; положення щодо мінімальних та максимальних інтервенційних цін, здійснення товарних та фінансових інтервенцій, запровадження тимчасового адміністративного регулювання цін та тимчасової бюджетної дотації. З аналізу цих положень можна зробити висновок, що державна цінова політика охоплює гуртові ціни на об'єкти державного цінового регулювання, визначені у п. 3.3 ст. 3 Закону, здійснюється в межах організованого аграрного ринку шляхом державних аграрних інтервенцій з метою встановлення ціни рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну. Виняток становить режим адміністративного регулювання цін, який також поширюється на правовідносини, які виникають і на неорганізованому ринку з окремим об'єктом державного цінового регулювання (п. 8.5 ст. 8 Закону).

На підставі положень Закону видом аграрного ринку можна виділити організований аграрний ринок, який являє собою сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів (контрактів) і правилами Аграрної біржі (п. 2.12 ст. 2 Закону).

Організований аграрний ринок або біржовий ринок почав формуватися у середині 90-х років ХХ століття. Його становлення пов'язують з виданням Президентом України Указу «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18 січня 1995 р. № 63/95, оскільки ним встановлювалося право виробників сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджатися нею та реалізовувати її через біржі, а також підтримувалася ініціатива товаровиробників щодо створення системи спеціалізованих аграрних бірж [7]. На виконання цього указу та з метою формування біржового аграрного ринку було прийнято постанову Кабінету Міністрів України [8, с. 71]. Цими нормативно-правовими актами вводилося поняття біржового аграрного ринку, передбачалося створення української аграрної біржі, районних бірж та районних агроторгових домів. Нині Указ Президента України втратив чинність, а постанова Уряду не реалізована повною мірою, містить застарілі положення та не відповідає стану аграрного ринку.

Сучасну законодавчу основу забезпечення функціонування біржового аграрного ринку становлять положення Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України». Цим Законом визначено основні поняття та категорії, властиві цьому ринку: аграрна біржа, біржовий рахунок, ризики організованого аграрного ринку, деривативи, торгова (біржова) сесія та багато інших (ст. 2). Також функціонування біржового аграрного ринку, крім положень Закону, забезпечується відповідними нормами Господарського кодексу України (статті 278-282) та Закону України «Про товарну біржу».

Повертаючись до Закону, варто звернути увагу, що ст. 17 має назву «Аграрні біржі», проте її аналіз дає змогу стверджувати, що вона присвячена тільки Аграрній біржі. Зі змісту ст. 17 Закону випливає, що засновником Аграрної біржі може бути Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду. При цьому Уряд здійснює засновницький внесок до статутного капіталу Аграрної біржі у розмірі, що дорівнює мінімальним вимогам до статутного фонду банку-резидента, який має ліцензію для здійснення повного обсягу банківських операцій, та здійснює управління майном в особі Аграрного фонду. На Аграрну біржу, крім організатора біржової торгівлі, покладено повноваження надавати право на участь у біржовій торгівлі іншим товарним біржам, створеним згідно із Законом України «Про товарну біржу», за умови попередньої їх сертифікації щодо стандартів продажу або поставки біржового товару відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Проте такого порядку серед актів Уряду віднайти не вдалося. Крім того, численні зміни до Закону призвели до змістової невизначеності цього положення і втрати його актуальності, нині воно може стримувати розвиток біржової торгівлі, а тому потребує перегляду.

З аналізу положень Закону випливає, що певну роль на аграрному ринку відведено Аграрному фонду. Відповідно до ст. 9 Закону Аграрний фонд створюється як державна спеціалізована установа, уповноважена Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Функції Аграрного фонду закріплено у п. 9.2 ст. 9 Закону, зокрема, він має здійснювати товарні або фінансові інтервенції на організованому аграрному ринку України, продавати або купувати на Аграрній біржі об'єкти державного цінового регулювання з або до державного інтервенційного фонду та виконувати інші функції. Реальна діяльність Аграрного фонду виявилася неефективною [9] і у 2017 році до Верховної Ради України було подано проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» (щодо Аграрного фонду), яким передбачалася заміна цієї установи державним інтервенційним агентом, проте у серпні 2019 року цей законопроєкт було відкликано [10].

На цей час в Україні одночасно діють Аграрний фонд як бюджетна установа та ПАТ «Аграрний фонд», проте з аналізу відкритих джерел діяльність жодного з них не можна вважати успішною [9]. У 2019 році постало питання про подальшу долю останнього, серед можливих варіантів -приватизація, концесія та ліквідація [11]. Одночасно назріла потреба перегляду положень Закону з метою забезпечення виконання функції цінового регулювання на аграрному ринку.

Можна висловити припущення, що застосування положень Закону щодо державного цінового регулювання буде можливим та матиме позитивний ефект у тому разі, коли товарні біржі, на яких укладаються угоди щодо об'єктів державного цінового регулювання, будуть являти собою єдиний організований аграрний ринок, на якому буде запроваджено державну систему моніторингу цін. Натомість аналіз судової практики дає змогу робити висновок, що виробники сільськогосподарської продукції, яку віднесено до об'єктів державного цінового регулювання, охоче продають її поза аграрною біржею за ціною, нижчою мінімально встановленої [12]. Для розвитку біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією науковці, фахівці висувають багато пропозицій, серед яких - налагодження інформаційної підтримки учасників ринку, запровадження фінансових інструментів, форвардних та ф'ючерсних контрактів, аграрних розписок тощо [6, с. 59]. З перерахованого самостійне законодавче регулювання мають тільки аграрні розписки, обіг яких регулюється однойменним законом.

Для функціонування аграрного ринку велике значення мають суб'єкти господарювання, які сприяють обігу сільськогосподарської продукції, виконують обслуговуючі функції та допоміжну діяльність щодо реалізації цієї продукції. Таких суб'єктів прийнято відносити до ринкової аграрної інфраструктури та називати її елементами: аграрні біржі, оптові ринки сільськогосподарської продукції, агроторгові доми, ярмарки, аукціони, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи та інші [8, с. 70].

Потрібно зазначити, що одним з перших нормативно- правових актів, яким визначено інфраструктуру аграрного ринку, став Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р. № 767/2000 [13]. Цим Указом на кожному рівні адміністративно-територіального устрою передбачалося створення відповідних суб'єктів ринкової інфраструктури. Так, у сільських населених пунктах мала б бути створена мережа пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, інших суб'єктів господарювання, які мали б здійснювати переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами.

На цей час організація та діяльність окремих суб'єктів інфраструктури аграрного ринку регулюється законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», підзаконними нормативно-правовими актами. Проте статус агроторгових домів окремо законодавчо не встановлений, ці суб'єкти створюються у формі господарського товариства або сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу. Також Положення про організацію та проведення аукціонів живої худоби та птиці [14] потребує істотного оновлення, оскільки його норми здебільшого застарілі і не відповідають законодавству.

Про інфраструктуру аграрного ринку згадується і у Законі України «Про державну підтримку сільського господарства», зокрема в частині здійснення регуляторної, бюджетної та кредитної політики, спрямованої на розвиток аграрного ринку. Згідно з п. 13.3.2 ст. 13 Закону кредитна субсидія може надаватися за довгостроковими кредитами, залученими для будівництва та реконструкції об'єктів ринкової інфраструктури, у тому числі оптових ринків сільськогосподарської продукції, сховищ для зберігання зерна, овочів та фруктів. Прикладом державної політики щодо розвитку аграрного ринку можна вважати й положення п. 17.6 ст. 17 Закону, згідно з якими держава забезпечує підтримку надання послуг з маркетингу та просування продукції на ринок (створення і підтримка розвитку оптових ринків сільськогосподарської продукції, державної системи моніторингу аграрного ринку, біржової торгівлі продукцією і товарними деривативами, заготівельно-збутових, постачальницьких та інших обслуговуючих підприємств та організацій у сфері агропромислового комплексу, організація виставок і виставкових заходів). При цьому потрібно звернути увагу на загальний характер цих положень, реалізація яких потребує прийняття нормативно-правових актів, які будуть містити конкретні заходи щодо відповідного напряму. На цей час можна констатувати фактичну відсутність заходів підтримки за вищезазначеними напрямами.

Ефективне функціонування аграрного ринку передбачає оборот безпечної та якісної сільськогосподарської продукції. Тому важливу роль у законодавчому забезпеченні відіграють закони України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин» та інші, якими регулюються вимоги до безпечності сільськогосподарської продукції певних видів. Варто зазначити, що це законодавство має найбільшу відповідність вимогам Європейського Союзу у цій сфері.

Поділ аграрного ринку на види залежно від виду сільськогосподарської продукції, яка превалює на цьому ринку, дає змогу виділяти ринок зерна, молока, цукру, меду та продуктів бджільництва. При цьому законодавче забезпечення функціонування аграрного ринку відповідного виду представлене не тільки положеннями вищеназваних, але й спеціальних законів, зокрема законів України «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про молоко та молочну продукцію», «Про бджільництво» та ін.

У забезпеченні функціонування аграрного ринку певне значення мають нормативно-правові акти програмного характеру, які серед іншого скеровують розвиток законодавства. Одним з перших можна назвати Комплексну програму розвитку аграрного ринку на 2003-2004 роки [15], яка, крім мети і завдань, містила напрями розвитку аграрного ринку: формування інфраструктури; нарощення обсягів конкурентоспроможної продукції; інформування операторів ринку та інші. Виконання програми передбачало внесення змін до чинних та прийняття нових нормативно-правових актів.

Також варто згадати Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року [16], яка містить безпосередні та опосередковані заходи щодо розвитку аграрного ринку, зокрема щодо підвищення конкурентоздатності вітчизняної сільськогосподарської продукції, адаптації технічного регулювання безпечності продукції до вимог ЄС та СОТ та інші.

Аналіз наступного програмного документа - Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року [17] вказує на те, що проблеми, констатовані у вищеназваних актах, зокрема проблеми розвитку інфраструктури аграрного ринку, не вирішені на час прийняття Концепції.

Отже, можна зробити висновок про неповне виконання положень наведених стратегічних актів. Проте законодавче забезпечення функціонування аграрного ринку не буде повним без акта програмного характеру, який має містити цільові орієнтири розвитку вітчизняного аграрного ринку, завдання, засоби, строки та відповідальних за їх виконання. В основу розробки такого акта варто покласти невиконані завдання з попередніх стратегічних актів, які є актуальними та доречними з огляду на сучасний стан аграрного ринку, положення щодо розвитку біржового аграрного ринку, оптових ринків сільськогосподарської продукції та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які є важливими елементами ринкової інфраструктури.

Висновки

На підставі викладеного можна узагальнити, що законодавче забезпечення аграрного ринку становлять загальні та спеціальні норми. Загальні норми містяться у ГК України та інших законах України, зокрема аграрного законодавства, які регулюють господарсько-торговельну діяльність, діяльність товарних бірж, визначають організаційно-правові форми суб'єктів ринкової інфраструктури, встановлюють вимоги до безпечності та якості сільськогосподарської продукції тощо. До спеціальних норм можна віднести положення Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та іншого аграрного законодавства, якими визначаються поняття аграрного ринку, організованого аграрного ринку та інші; встановлюються загальні засади державної, зокрема, цінової політики щодо розвитку аграрного ринку; передбачається інфраструктура аграрного ринку та визначається статус суб'єктів ринкової інфраструктури; встановлюються особливості функціонування ринків певної сільськогосподарської продукції; визначаються стратегічні напрями розвитку цього ринку та його регулювання тощо.

Серед напрямів удосконалення законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку можна пропонувати: перегляд застарілих та недіючих норм Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та запровадження механізмів реалізації положень цього Закону (зокрема, щодо державного цінового регулювання); конкретизація статусу Аграрної біржі, агроторгових домів; унормування ф'ючерсної біржової торгівлі; закріплення примірної інфраструктури аграрного ринку.

Також законодавче забезпечення функціонування аграрного ринку потребує розробки акта програмного (стратегічного) характеру, в якому аграрний ринок поряд із сільським господарством та переробною промисловістю буде органічною частиною комплексного розвитку аграрного сектору економіки. У цьому акті варто розробити заходи з подальшого розвитку біржової торгівлі, виконання положень закону щодо оптових ринків сільськогосподарської продукції та популяризації сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів як важливих суб'єктів ринкової інфраструктури.

На розвиток законодавчого забезпечення функціонування аграрного ринку впливає вступ України до СОТ, підписання Угоди про асоціацію з ЄС та створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, проте аналіз такого впливу та необхідні законодавчі удосконалення можуть стати напрямом подальших досліджень у цій сфері.

аграрний закон біржа сільський

Список використаних джерел

1. Словник української мови в 11 томах. Том 10. 1979. С. 653. URL: http://sum.in.Ua/p/10/653/1.

2. Словник української мови: в 11 томах. Том 3. 1972. С. 18. URL: http://sum.in.Ua/s/zabezpechuvaty.

3. Про державну підтримку сільського господарства України : Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-М. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 49. Ст. 527.

4. Марченко С.І. Правові засади аграрного ринку в Україні. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2015. Випуск 6. Том 2. С. 10-12.

5. Мамчур В.А. Аграрний ринок як інститут розвитку аграрного бізнесу. Ефективна економіка. 2013. № 9. URL: http://www.economy. nayka.com.ua/?op=1&z=2342.

6. Осецький В., Прилуцький А. Пріоритетні напрями державного регулювання аграрного ринку. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2013. № 146. С. 56-59.

7. Про заходи щодо реформування аграрних відносин : Указ Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95. Офіційний вебпортал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/63/95.

8. Аграрне право : підручник / В.М. Корнієнко, Г.С. Корнієнко, І.М. Кульчий та ін. ; за ред. А.М. Статівки. Харків : Право. 2018. 416 с.

9. Полтавець С. Аграрний фонд: ліквідувати не можна залишити. Громадська думка про правотворення. 2018. № 9. С. 3-7.

10. Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» (щодо Аграрного фонду). Офіційний вебпортал Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=61086.

11. Передача Аграрного фонду в концесію була би найбільш вигідною для держави. Колективне ділове медіа «Бізнес». URL: https://business.ua/news/6435-agrarnij-fond-khochut-peredati-u-kontsesiyu.

12. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 р. у справі № 480/2441/19; Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 0840/3585/18; Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі № 240/6150/18 та інші. Сайт Ліга-Закон. URL: https://verdictum.ligazakon.net/ result?p=1&c=30&Nnks_npa=T041877%2044.

13. Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку : Указ Президента України від 6 червня 2000 р. № 767/2000. Офіційний вебпортал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/767/2000#o2.

14. Положення про організацію та проведення аукціонів живої худоби та птиці, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 5 червня 2002 р. № 153/44. Офіційний вебпортал Верховної Ради. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0653-02.

15. Комплексна програма розвитку аграрного ринку на 2003-2004 роки : Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 р. № 271. Офіційний вебпортал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/271-2003-%D0%BF.

16. Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806-р. Офіційний вебпортал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-%D1%80#n7.

17. Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1437-р. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1437-2015-%D1%80.

Размещено на Allbest.ru