Юридична природа інтересів у праві інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Юридична природа інтересів у праві інтелектуальної власності

Чепис О.І., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету

Анотація

Стаття присвячена дослідженню юридичної природи приватних, колективних, суспільних і публічних інтересів у сфері інтелектуальної власності. Оскільки інтереси в сучасному суспільстві характеризуються динамізмом, різноманітністю та індивідуальністю, всі вони не можуть існувати у формі суб'єктивних прав. Тут приходять на допомогу законні інтереси, які поряд із суб'єктивними правами виступають об'єктом захисту.

У цивільному праві, підгалуззю якого виступає право інтелектуальної власності, визначальне значення інтересу закріплюється на нормативному рівні. Зокрема, ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У свою чергу, ЦПК України закріплює принцип пропорційності, імплементований із практики діяльності ЄСПЛ, а саме: забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами. Загалом, приватний інтерес може мати як майновий, так і немайновий характер. У статті значну увагу приділено питанням розмежування приватних (зокрема, приватних майнових і приватних немайнових) інтересів творців та інших правовласників, колективних інтересів окремої групи суб'єктів, інтересів суспільства та публічних інтересів. З'ясовано, чому відбувається зіткнення цих інтересів та які норми дають підґрунтя таким конфліктам. У цьому контексті проаналізовано положення вітчизняного та міжнародного законодавства про необхідність збереження балансу між правами авторів та інтересами широкої публіки; про обмеження прав творця та інших правовласників із метою забезпечення публічних інтересів; про необхідність у певних випадках порушити монополію патентовласника через примусове ліцензування тощо. Виявлено, що сьогодні спостерігається тенденція до посилення охорони колективних інтересів правовласників. Зокрема, в Європейському Союзі спостерігається пріоритет охорони не творця, а інвестицій, тобто суб'єктів правотворчої діяльності. Зроблено висновки, що забезпечення балансу між приватними, колективними та публічними інтересами є актуальним завданням сучасного законодавства.

Ключові слова: інтереси, приватні інтереси, колективні інтереси, публічні інтереси, суспільні інтереси, критерії поділу, баланс, обмеження.

Abstract

LEGAL NATURE OF INTERESTS IN INTELLECTUAL PROPERTY LAW

The article deals with the legal nature of private, collective, public and public interests in the field of intellectual property. Since the interests of modern society are characterized by dynamism, diversity and individuality, they cannot all exist in the form of subjective rights. Here, legitimate interests come to the rescue, which along with subjective rights are the object of protection. In civil law, which is the subject of intellectual property rights, the decisive value of interest is fixed at the regulatory level. In particular, Art. 15 of the Civil Code of Ukraine provides for the right of every person to defend their civil law and interest in the event of their violation, non-recognition or contestation. In its turn, the CPC of Ukraine enshrines the principle of proportionality, as implemented by the practice of the ECtHR, namely: ensuring a reasonable balance between private and public interests. In general, private interest can be both property and non-property. The article focuses on the delimitation of the private (including private property and private non-property) interests of creators and other copyright holders, the collective interests of a particular group of entities, the interests of society and public interests. We find out why these interests conflict and what rules give rise to such conflicts. In this context, the provisions of national and international legislation on the need to maintain a balance between the rights of authors and the interests of the general public are analyzed; the restriction of the rights of the creator and other copyright holders for the purpose of securing public interest; the need to violate the patentee's monopoly in compulsory licensing in some cases. It is revealed that today there is a tendency to strengthen the protection of collective interests of right holders. In particular, in the European Union, there is a priority of protecting not the creator, but the investment, that is, the entities of the paraphrase activity. It is concluded that maintaining a balance between private, collective and public interests is indeed a difficult but necessary task for current legislation.

Key words: interests, private interests, collective interests, public interests, public interests, separation criteria, balance, restrictions.

Постановка проблеми

Зважаючи на роль, яку відіграє інтелектуальна діяльність у розвитку людства, постійно відбувається зіткнення приватних інтересів творців та інших правовласників із публічними інтересами, зокрема інтересами суспільства та держави. Саме забезпечення балансу між цими інтересами є справді важким, але необхідним завданням сучасного законодавства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми інтересу досліджували у своїх працях такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як А.В. Андрушко, І.Е. Берестова, І.В. Венедіктова, О.М. Вінник, Г. Геґель, К. Гельвецій, В.П. Грибанов, Ю.С. Гамбаров, В.А. Горбунов, Ю.С. Данилов, Д. Дідро, Г Еллінек, Ю.О. Євтушко, А.Є. Кубко, О.В. Малько, С.В. Михайлов, Ф. Регельсбергер, Р. Ієрінг, Л.І. Петражицький, Р.Й. Сітдікова, М.В. Першин, В.В. Субочев та інші.

Метою статті є аналіз юридичної природи та видів інтересів, що виникають у сфері інтелектуальної власності.

Виклад основного матеріалу

Інтерес - багатоаспек- тне і водночас цілісне явище. З одного боку, категорію «інтерес» вивчають різні науки, використовуючи притаманні їм підходи та методи, а з іншого - інтерес має певні закономірності свого буття, що є єдиними, незалежно від точки спостереження. Порівнюючи різноманітні уявлення про інтерес, можна скласти основний категоріально-понятійний ряд, що характеризує це поняття. До найбільш часто вживаних тверджень під час дефініціювання інтересу належать такі: потреба, мотивація, діяльність, усвідомлення, спонукання, мета, орієнтованість учасника правових відносин [1, с. 137].

У контексті нашого дослідження велике значення має визначення місця інтересу саме у праві. Це багатогранна і складна проблема, яка, крім юридичних, поєднує психологічні, соціологічні, політичні, економічні та інші аспекти [2, с. 71]. Роль інтересу можна простежити вже у тому, що різноманіття суспільних інтересів є однією із причин численності доктрин, теорій, напрямків, шкіл, котрі тлумачать право. Теорії і школи можуть відображати інтереси різних суспільних сил, зі зміною інтересів відбувається зміна уявлень про право [3, с. 152].

Категорію «інтерес» почали вживати під час визначення держави та права вже на початкових етапах їх пізнання. Інтерес зустрічається у концепціях античних мислителів та римського юриста Ульпіана, у західноєвропейській правовій думці (зокрема, у працях Д. Дідро, К. Гельвеція, Г. Гегеля, Ф. Регельсбергера, Р. Ієрінга, Г. Еллінека та багатьох інших). Однак теоретичний статус категорія «інтерес» отримала в роботах німецького правознавця Р. Ієрінга, якого справедливо вважають засновником юриспруденції інтересів. Л.І. Петражицький писав: «Те, що, незважаючи на туманність психологічних поглядів, наприклад, на неясність в розумінні відмінностей між волею та інтересами, виникнення концепції інтересів кардинально змінило уявлення про право, започаткувавши цілу епоху в науковій думці як значуще відкриття... Розуміння поняття «інтерес» пов'язане з розумінням особливої «прагматичності», «реалістичності», «розсудливості» та ін. [1, с. 139]. Однак, як і будь-яка інша теорія, теорія інтересу Ієрінга зазнавала критики. Власне, Л.І. Петра- жицький присвятив її аналізу багато уваги, оскільки, як відомо, він створив непросту в аспекті науки психологічну доктрину права. Відносячи сутнісний аспект права до сфери душевних хвилювань, Л.І. Петражицький революційно відкинув концепції волі, свободи та інтересу. Вчений уважав, що слово «інтерес» використовується законниками як беззмістовне з позиції правової думки, як ерзац наукової термінології. Феномен, що трактується у психології як інтерес, є емоційним прагненням і відчуттям, не вказує на якийсь його клас і внаслідок цього не підходить для наукових цілей. Водночас учений погоджується з тим, що право впливає на інтереси в той чи інший спосіб, однак уточнює, що «право безпосередньо керує не нашими інтересами, а вчинками. А це зовсім не одне і те ж». Він уважав, що у сфері права доцільніше вживати категорії «поведінка», «дія», «вчинки», а не «воля», «свобода» та «інтерес» [4].

У сучасному суспільному житті інтерес набуває найрізноманітніших форм. Залежно від характеру діяльності він по-різному зумовлюється та виконує різні суспільні ролі» [5, с. 19]. Часом інтерес координує динаміку різнорідних суспільних відносин і є таким, що визначає юридичні способи і засоби, які впливають на ці відносини. Можливо, він є не чітко визначеним і юридично забезпеченим, але має глибинні психологічні й соціальні чинники для правового регулювання [6, с. 135-136]. В.А. Слищен- ков вказує на те, що китайські юристи під час розроблення законопроєктів як однієї із шести категорій, які показують, на які саме чинники поведінки, сторони соціальної дійсності потрібно звернути увагу під час розроблення законів, називають інтерес у дотриманні норм [7, с. 12].

Хочемо зауважити, що право та інтерес «грають на одному полі», яким виступають суспільні відносини. І тут варто підкреслити, що право не є самоціллю. Воно виступає інструментом гармонізації, врівноважування та задоволення різнорідних інтересів (які не є протиправними), а також має за мету пошук компромісу для досягнення загального блага. Інтерес прагнучи до автономії, конкурує з подібними інтересами, однак необхідність задоволення потреб, на досягнення яких спрямований інтерес, вимагає від суб'єкта активних дій, зорієнтованих на задоволення цих потреб (досягнення певної цілі). У зв'язку з чим він змушений шукати шляхи до співіснування і співробітництва з носіями інших інтересів (подібних, конкуруючих або навіть ворожих). На цій формулі ґрунтується все наше людське життя: держава, суспільство, торгівля і промисловий обіг [8, с. 51].

Будь-яка суспільна поведінка, заснована на інтересах тих чи інших осіб об'єктивно потребує правового втручання, оскільки лише право є пріоритетом у встановленні рівноваги, співвідношенні між спірними, конфліктуючими інтересами. Екстраполюючи цей концепт на предмет кожної з галузей науки, можемо спостерігати, що у теорії права - баланс інтересів характеризується як передумова формування громадянського суспільства; у конституційному праві як основа зародження демократії, базис у співвідношенні влади і свободи; у цивільному через узгодження приватних і публічних засад; у адміністративному як основа формування повноцінних відносин між особою та державою; у кримінальному через забезпечення законних інтересів обвинуваченого та потерпілого; у фінансовому як симетрія приватних та публічних потреб платника податків. Отже, кожна галузь права розглядає поняття «баланс інтересів» із різних, характерних для власної специфіки, перспектив [9, с. 111].

Якщо говорити про те, яку роль відіграє інтерес у цивільному праві, підгалуззю якого виступає право інтелектуальної власності, то тут визначальне значення інтересу закріплюється на нормативному рівні. Зокрема, ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зазначене положення базується на одній із засад цивільного права, а саме на принципі судового захисту цивільного права та інтересу (п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України). О.В. Волков підкреслює, що «психологічні феномени - воля, інтереси, свобода, добро, цінності, блага - для цивільного права є складовими частинами правотворчості, правозастосування і правореалі- зації» [10, с. 81]. Це підтверджується, зокрема, і тим, що однією із ключових новел ЦПК України є закріплення принципу пропорційності, імплементованого із практики діяльності ЄСПЛ: «Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями тощо» (ст. 11). Забезпечення розумного балансу між публічними і приватними інтересами як складова принципу пропорційності посідає важливе місце, враховуючи, передусім, нормативне розташування складових цього принципу - одразу після врахування суддею завдань цивільного судочинства під час розгляду справи. Тож публічний інтерес у цивільному судочинстві обов'язково має враховуватися суддею в тих справах, фактичні обставини яких це вимагають. При цьому суддя завжди має співставляти, порівнювати (враховувати) наявність приватного інтересу і відшукувати розумний баланс цих інтересів [11, с. 63].

Загалом, приватний інтерес може мати як майновий, так і немайновий характер. Майновий інтерес полягає у прагненні суб'єкта задовольнити матеріальні потреби. Під немайновим інтересом слід розуміти прагнення до отримання благ та вигод, що пов'язані з життям, здоров'ям, честю, ім'ям та особистістю загалом. У праві інтелектуальної власності носіями приватного інтересу можуть виступати як творці, так і інші правовласники. Однак, ведучи мову про приватні немайнові інтереси, ми маємо на увазі саме творця. У той же час, говорячи про інтереси правовласників, які не є творцями, ми здебільшого маємо на увазі приватні майнові інтереси, оскільки характер цих інтересів спрямований на отримання доходу від поширення чи іншого використання твору. Тож під приватними інтересами у праві інтелектуальної власності пропонуємо розуміти законні інтереси творців та інших правовласників, що спрямовані на задоволення їх матеріальних та нематеріальних потреб, що виникають у процесі створення та використання результатів інтелектуальної діяльності.

У сфері правової охорони результатів інтелектуальної діяльності приватний інтерес творця полягає в ефективній охороні його творів від різного роду посягань: плагіату, незаконного копіювання, розповсюдження та іншого використання. Адже концепція виключних прав передбачає, що творець чи інший правовласник, незалежно від волі третіх осіб, може дозволити або заборонити використання результатів інтелектуальної власності або виключних прав на результати інтелектуальної діяльності. І тут поняття «законний інтерес» може використовуватися як системоутворююче під час розгляду питань відшкодування шкоди, завданої творцям та іншим правовласникам у разі порушення належних прав. Як зазначав, зокрема, М.С. Малеін: «Наділення правом означає забезпечену державою можливість задоволення інтересів <...> У цьому сенсі інтерес виступає об'єктом правової охорони». С.М. Братусь, вважаючи інтерес зовнішнім щодо суб'єктивного права і таким, що не входить до його складу фактором, також визнавав, що стосовно суб'єктивного права інтерес виступає його метою і передумовою [12, с. 9]. Тобто законний інтерес реалізується через участь його носія у суспільних відносинах, що регулюються правом.

Зважаючи на роль, яку відіграють інтелектуальна та творча діяльність у розвитку людства, зокрема культурного та економічного, постійно відбувається зіткнення приватних інтересів творців та інших правовласників з інтересами суспільства. Чому так відбувається? З одного боку, Конституція України (ст. 54) гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. А також передбачає, що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. З іншого боку, такі права повинні поєднуватися із можливістю користування членами суспільства досягненнями науки, культури і мистецтва. Досягнення окресленого завдання становить сутність суспільного інтересу, що охороняється авторським правом. Це випливає Преамбули до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право 1996 року, де говориться про необхідність збереження балансу між правами авторів та інтересами широкої публіки, особливо в сфері освіти, наукових досліджень і до доступу до інформації, як відображено в Бернській конвенції [13]. Національне законодавство також містить подібні норми. До прикладу, ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про культуру» визначає, що законодавство України про культуру має на меті забезпечення доступу до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них [14]. Посилення охорони прав авторів, розширення можливості контролю за використанням твору можуть обмежувати і перешкоджати доступ до твору іншим особам. Як відомо, ця проблема вже виникла в діяльності бібліотек та сфері освіти у зв'язку із впровадженням сучасних цифрових технологій. Крім цього, творча діяльність і створення нових результатів мають на увазі використання попереднього досвіду, накопиченого людством у відповідній сфері [15, с. 106]. У праві інтелектуальної власності також активно використовується поняття «суспільне надбання», під яким розуміється сукупність результатів інтелектуальної діяльності, строк охорони яких закінчився, в силу чого вони можуть вільно використовуватися суспільством із дотриманням особистих немайнових прав авторів. Тож збереження балансу між інтересами творців та інтересами суспільства є справді важким, але необхідним завданням.

За критерієм спільності можна виділити також інтереси, властиві не суспільству загалом, а окремим об'єднанням суб'єктів. У праві інтелектуальної власності такими особливими суб'єктами є правовласники, тобто фізичні та юридичні особи, що володіють майновими правами на твір, що перейшли до них на підставі закону або відповідно до договору. Хоча відповідно до чинного законодавства творець також є правовласником, однак більш усталеним є розуміння як правовласника особи, що має виключне право, але не є творцем. Інтереси правовлас- ників мають переважно економічний зміст, тобто тут термін «інтерес» стає синонімом слова «вигода». З погляду суб'єктного складу цей інтерес є різновидом колективних інтересів (об'єднань правовласників, великих корпорацій тощо) [15, с. 105]. До прикладу ст. 5 ЗУ «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» до принципів діяльності організацій колективного управління, крім інших, відносить неухильне дотримання інтересів правовласників, тобто організації колективного управління зобов'язані діяти найкращим чином в інтересах право- власників, ефективно збирати, розподіляти і виплачувати дохід від прав, не покладати на правовласників жодних зобов'язань, які не є об'єктивно необхідними для захисту їхніх прав та інтересів і для ефективного управління їхніми майновими правами [16].

Сьогодні спостерігається тенденція до посилення охорони колективних інтересів правовласників. Як зазначає А.І. Абдуллін, «зараз право інтелектуальної власності в Європейському Союзі парадигмою свого розвитку обрало в якості пріоритету охорону не суб'єкта творчої діяльності як такого, не творця, а навпаки - на перший план чітко виходить завдання надання правової охорони інвестиціям, суб'єктам так званої правотворчої діяльності (кіно-, теле- і відеокомпаніям, організаціям супутникового і кабельного мовлення, організаціям колективного управління майновими правами авторів та ін.). Так, зокрема, у сфері авторського права ця тенденція знаходить своє вираження в еволюції комунітарного авторського права за допомогою все більшого відходу від принципу «droit de auteur», де пріоритет віддавався, перш за все, особистості автора та захисту його особистих немайнових прав, до концепції «copyright», яка закріплює примат економічного змісту авторського права ...» [17, с. 75].

Не менш важливою проблемою у правовому регулюванні сфери інтелектуальної власності є забезпечення дотримання публічних інтересів. Загалом, категорія «публічні інтереси» відображає певну ідеальну модель поєднання державних та суспільних інтересів, а отже, є ширшою за змістом і вищою в ієрархії інтересів. У чому проявляється публічний інтерес у сфері інтелектуальної власності? Найбільш яскраво він проявляється у необхідності обмеження прав власника на об'єкт патентного права. О.Ю. Іванов зазначає: «Основне завдання, яке вирішує законодавець під час створення механізмів балансування в роботі інституту інтелектуальної власності, - це подолання <...> негативних ефектів від використання інтелектуальних прав, що стримують економічний та інноваційний розвиток, шкодять інтересам споживачів і приросту суспільного блага» [18, с. 80; 19, с. 74]. Згідно з п. 2 ст. 5 Конвенції з охорони промислової власності [20] «кожна країна Союзу має право вжити законодавчих заходів, що передбачають видачу примусових ліцензій, для запобігання зловживань, які можуть виникнути внаслідок здійснення виключного права, наданого патентом, наприклад, в разі невикористання винаходу». На думку більшості вчених, у цій сфері конфлікт приватних і публічних інтересів неминучий. Наприклад, А.С. Ворожевич уважає, що «сфері патентних правовідносин притаманний фундаментальний конфлікт різноспрямованих приватних і суспільних інтересів» [21, с. 42]. Цей конфлікт полягає в тому, що в умовах обмеженості ресурсів, з одного боку, інтелектуальна власність сприяє підвищенню конкурентоспроможності держави на світовому ринку, а також задоволенню найбільш важливих потреб у соціальній сфері. З іншого боку, інтелектуальна власність виконує роль основного корпоративного активу в приватних компаніях, коли їх лідерство на ринку зумовлюється значною мірою їх пропозицією високотехнологічних, заснованих на запатентованих об'єктах товарів [22, с. 14]. Сильна охорона патентів часто супроводжується послабленням конкуренції і зловживанням монопольними правами. З одного боку, патентовласники заслуговують повернення своїх інвестицій і повинні отримати винагороду, адекватну витратам. З іншого - монополія на використання об'єктів інтелектуальної власності виключає конкуренцію на ринку, підтримка якої необхідна для технічного прогресу. Примусове ліцензування в повній мірі відповідає вимогам антимонопольного законодавства та відображає зростаючу потребу світового співтовариства зрушити баланс інтересів в сторону суспільства, порушуючи монополію патентовласника на використання інтелектуальної власності [23, с. 73]. Підсумовуючи сказане слід зазначити, що поняття публічного інтересу стосовно примусового ліцензування може тлумачитися досить широко та включати в себе і потреби в охороні прав патентовлас- ників, і створення умов для найбільш повної їх реалізації, і необхідність у забезпеченні інтересів споживачів певних товарів, робіт або послуг, і, нарешті, гарантування державної та суспільної безпеки загалом. Таке широке розуміння публічних інтересів як підстави видачі примусової ліцензії вимагає від правозастосовних органів врахування всіх обставин справи і вибудовування ієрархії інтересів для того, щоби віддати перевагу одному з них і, відповідно, задовольнити або відмовити в задоволенні клопотання заявника про видачу йому цієї ліцензії [19, с. 74].

юридичний інтелектуальний власність законодавство

Висновки

Оскільки інтереси в сучасному суспільстві характеризуються динамізмом, різноманітністю та індивідуальністю, всі вони не можуть існувати у формі суб'єктивних прав. Саме тому законні інтереси суб'єктів виступають самостійним об'єктом правової охорони. Сьогодні спостерігається тенденція до посилення охорони колективних інтересів правовласників шляхом переходу від концепції «droit de auteur» до концепції «copyright». Зіткнення приватних, колективних і публічних інтересів є неминучим у сфері інтелектуальної власності, оскільки вони є різновекторними. Положення вітчизняного та міжнародного законодавства про необхідність збереження балансу між правами авторів та інтересами широкої публіки; про обмеження прав творця та інших правовласників з метою забезпечення публічних інтересів; про необхідність у певних випадках порушити монополію патентовласника через примусове ліцензування тощо спрямовані на подолання цього конфлікту інтересів. Забезпечення балансу між приватними, колективними та публічними інтересами є першочерговим завданням сучасного законодавства у сфері інтелектуальної власності.

Список використаних джерел

1. Ганаева Е.Э. Понятие интереса в теории государства и права. Вестник Чеченского государственного университета. 2019. Т 34. № 2. С. 135-141.

2. Див. Бурмистрова С.А. Интерес как общенаучная категория: отраслевые подходы и правовое отражение? Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия: Право. 2018. Т 18. № 2. С. 69-76.

3. Черданцев А.Ф. Теория государства и права : учебник для вузов. Москва : Юрайт, 2000. 432 с.

4. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. Санкт-Петербург : Лань, 2000. 608 с.

5. Берестова І.Е. Правова категорія «публічний інтерес» з позиції системного підходу. Правова держава. 2019. № 33. С. 19-28.

6. Венедіктова І. В. Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві : [монографія]. Х. : Нове Слово, 260 с.

7. Слыщенков В.А. Проект изменений Гражданского кодекса и принципы законотворчества. Законодательство. 2011. № 8.

8. Гуняк О.Я. Приватний і публічний інтереси у праві: теоретико-правове дослідження : дис ... канд. юрид. наук. Івано-Франківськ, 2016. 236 с.

9. Андрушко А.В. «Баланс інтересів»: експлікація поняття в контексті трудового права. Університетські наукові записки. 2015. № 1. С. 109-119.

10. Волков В.А. Злоупотребление гражданскими правами. Проблемы теории и практики. Москва : Волтерс Клувер, 2009. 453 с.

11. Берестова І.Е. Значення публічного інтересу при застосуванні принципу пропорційності у цивільному процесуальному праві. Правова держава.2018. № 31. С. 61-71

12. Данилов Ю.С. Значение категории «законные интересы» для защиты имущественных прав авторов и иных правообладателей. Вопросы экономики и права. 2019. № 128. С. 7-12.

13. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. ВО інтелектуальної власності; Договір, Міжнародний документ від 20 грудня 1996.

14. Про культуру : Закон України від 14 грудня 2010 р. № 2778^1.

15. Сітдікова РЙ. Гражданско-правовой механизм охраны частных, общественных и публичных интересов авторским правом : дисс. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Казань, 2013. 408 с.

16. Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав : Закон України від 15 травня 2018 р. № 2415^Ш. Ст.5.

17. Абдуллин А.И. Актуальные проблемы гражданского права и процесса. Сборник материалов Международной научно-практической конференции / отв. ред. Д.Х. Валеев, М.Ю. Челышев. Москва : Статут, 2006. Вып. 1. С. 74-77.

18. Иванов А.Ю. Принудительное лицензирование для инновационного развития: о необходимости балансировки режима интеллектуальных прав. Закон. 2017. № 5. С. 80.

19. Щедрина Н.Д. Учет публичных интересов в принудительном лицензировании объектов патентных прав. Северо-Кавказский юридический вестник. 2018. № 2. С. 71-75.

20. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. (укр/рос). Ліга Націй; Конвенція, Міжнародний документ від 20 березня 1883 р.

21. Ворожевич А.С. Риски и возможные последствия ограничений патентных прав в фармсфере. Вестник Университета имени

22. О.Е. Кутафина (МГЮА). 2017. № 6. С. 42.

23. Ворожевич А.С. Условия принудительного лицензирования: международный и национальный аспект. Вестник Арбитражного суда Московского округа. 2015. № 2. С. 14.

24. Штенников В.Н. Принудительное лицензирование как компромисс интересов. Экономика в промышленности. 2015. № 4. С. 71-76.

Размещено на Allbest.ru