Система суб’єктів охорони навколишнього природного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти

Національний університет «Львівська політехніка»

Система суб'єктів охорони навколишнього природного середовища

Сливка М.М., кандидат юридичних наук, асистент кафедри адміністративного та інформаційного права

Анотація

Стаття присвячена дослідженню системи суб'єктів охорони навколишнього природного середовища.

Зазначено, що метою державного управління охороною навколишнього природного середовища є контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, раціональним використанням природних ресурсів, їх відновленням та відтворенням, а також забезпечення належної якості середовища проживання людини й природокористування, адже охорона природи, оздоровлення навколишнього середовища людини в обсягах, які забезпечують стійкість довкілля, є головними заходами, які допоможуть зберегти нашу цивілізацію та біосферу.

Наголошено, що систему органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища складають органи загальної компетенції, органи спеціальної компетенції, громадські формування.

Вказано, що провідне місце у системі органів правового регулювання відносин, які виникають у сфері охорони довкілля, належить Верховній Раді України, яка зробила вагомий внесок у створення й прийняття природоохоронного законодавства.

Зазначено, що в сфері охорони навколишнього природного середовища чільне місце в налагодженні раціональної системи управління та правового забезпечення відводиться обласним, районним, селищним і сільським радам як повноважним представникам органів місцевого самоврядування, а також їх виконавчим органам.

Підкреслено, що основним призначенням поліції є захист і безпека громадян, в тому числі й захист від екологічної небезпеки, тому її слід вважати провідним органом у механізмі забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Зазначено, що не можна применшувати роль громадськості у створенні ефективної системи охорони навколишнього природного середовища. Громадський контроль можна визначити як вид соціального контролю, який здійснюється колективами, громадянами та об'єднаннями громадян у формі громадських експертиз, консультацій тощо. Громадський контроль запобігає екологічним правопорушенням та сприяє їх виявленню.

Ключові слова: навколишнє природне середовище, адміністративно-правова охорона, суб'єкти, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські формування.

Abstract

SYSTEM OF SUBJECTS OF ENVIRONMENTAL PROTECTION

The article is devoted to the study of the system of subjects of environmental protection.

It is stated that the task of the state management of environmental protection is to control ecological safety, the rational usage of natural resources, their restoration and reproduction, as well as to ensure the proper quality of surrounding for human living and use of nature. Because protection of nature, recreation of the environment around the humanity in the amount that provide environmental sustainability, are the main measures that will help to preserve our civilization and the biosphere.

It is emphasized that the system of management bodies in the field of environmental protection consists of: bodies of general competence; bodies of special competence; public formations.

It is stated that the leading place in the system of bodies of legal regulation of relations arising in the field of environment protection belongs to the Verkhovna Rada of Ukraine, which made a significant contribution to the creation and adoption of environmental legislation.

It is also stated that in the field of environmental protection the leading place in the establishment of a rational system of management and legal support is given to the regional, district, urban and village councils as authorized representatives of local self-governmental bodies, as well as their executive bodies.

It is emphasized that the main task of the police are to protect and safeguard citizens, including protection against environmental hazards, that is why police should be considered as a leading authority in the mechanism of ensuring environmental safety, environmental protection and usage of natural resources.

It is stated that the role of the public in creating an effective system of environmental protection cannot be diminished. Public control can be defined as a type of social control, carried out by collectives, citizens and associations of citizens in the form of public expertise, consultations, etc. Public control prevents ecological offenses and helps to reveal ecological offenses.

Key words: environment, administrative and legal protection, subjects, public authorities, local self-government bodies, public entities.

Постановка проблеми

Створення ефективної системи державного управління природоохоронною сферою потребує залучення скоординованих зусиль практично всіх учасників суспільних відносин, котрі виникають у сфері взаємодії суспільства і природи.

Стан дослідження

Вивчення суб'єктів охорони навколишнього природного середовища відображене у працях таких науковців, як І.Д. Казанчук, Л.П. Коваленко, О.Я. Лазор, К.А. Рябець, О.А. Улютіна, В.Ю. Ксендзюк.

Метою статті є дослідження системи суб'єктів охорони навколишнього природного середовища.

Виклад основного матеріалу

Метою державного управління охороною навколишнього природного середовища є контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, раціональним використанням природних ресурсів, їх відновленням та відтворенням, а також забезпечення належної якості середовища проживання людини й природокористування, адже охорона природи, оздоровлення навколишнього середовища людини в обсягах, які забезпечують стійкість довкілля, є головними заходами, які допоможуть зберегти нашу цивілізацію та біосферу.

В.І. Андрейцев управління у галузі охорони довкілля розуміє як врегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища та екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян [1, с. 135].

На думку О.С. Колбасова, поняттям «управління» у сфері природокористування охоплюються такі види діяльності, як видання підзаконних нормативних актів, здійснення оперативних господарських, виконавчо-розпорядчих заходів, вивчення та облік стану і використання природних ресурсів, контроль та нагляд за виконанням законів про охорону природи, боротьба з порушеннями природоохоронного законодавства [2, с. 176]. природоохоронний законодавство громадськість

В Україні існує система органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища - це юридично самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно- експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища [3, с. 130-131].

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється органами загальної компетенції та спеціальної компетенції.

Варто погодитись з думкою В.А. Зуєва, який підтримує позицію тих учених, які не обмежують коло державних органів екологічного управління загальної і спеціальної компетенції лише органами виконавчої влади. З огляду на те, що екологічне управління не зводиться до виконавчо-розпорядчих дій і має дещо ширші повноваження (в тому числі встановлення засад екологічної політики і цілей управління, врегулювання найважливіших питань), автор висловлює твердження про справедливість віднесення Верховної Ради України і Президента України до органів державного екологічного управління загальної компетенції [4, с. 9].

Відповідно до вищезазначеного систему органів управління загальної компетенції складають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи, правоохоронні органи (зокрема, але не лише Національна поліція).

Провідне місце у системі органів правового регулювання відносин, які виникають у сфері охорони довкілля, належить Верховній Раді України, яка зробила вагомий внесок у створення й прийняття природоохоронного законодавства.

Верховна Рада України ратифікувала значну кількість міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Винятково законами України, прийнятими Верховною Радою України, визначаються права, свободи й обов'язки людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (п. 1 ст. 92), а також екологічні права; засади використання природних ресурсів, виняткової (морської) економічної зони, континентального шельфу (п. 5 ст. 92); основи охорони здоров'я й екологічної безпеки (п. 6 ст. 92); правовий режим власності (п. 7 ст. 92) (зокрема, власності на природні ресурси); основи національної та екологічної безпеки (п. 17 ст. 92); правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ст. 92); основи цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, відповідальність за них, яка стосується й сфери охорони довкілля (п. 22 ст. 92) тощо[5].

Як гарант прав і свобод людини і громадянина, маючи значний вплив на гармонізацію відносин суспільства й природи, Президент України повинен вживати заходів із реалізації екологічної політики, яка передбачає вирішення таких завдань:

забезпечення екологічної безпеки усіх сфер життєдіяльності;

екологічне оздоровлення і відтворення порушених екосистем, зокрема басейнових;

створення екологічних передумов для переходу до сталого розвитку, особливо на екологічно депресивних територіях;

збереження та розширення біологічного та ландшафтного різноманіття;

внутрішня інтеграція екологічних вимог у секторальну політику в системі забезпечення життєдіяльності суспільства;

впровадження міжнародних стандартів, регламентів системного екологічного управління тощо [6].

Необхідно зауважити, що в сфері охорони навколишнього природного середовища чільне місце в налагодженні раціональної системи управління та правового забезпечення відводиться обласним, районним, селищним і сільським радам як повноважним представникам органів місцевого самоврядування, а також їх виконавчим органам. Роль рад і їх відповідальність у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів значно посилиться, що випливає із Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» [7].

Що стосується Національної поліції, то її слід наділити додатковою компетенцією та повноваженнями з охорони навколишнього природного середовища, що сприятиме підвищенню рівня його захисту.

Основним призначенням поліції є захист і безпека громадян, в тому числі й захист від екологічної небезпеки, тому її слід вважати провідним органом у механізмі забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

До органів управління спеціальної компетенції пропонуємо віднести Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство земельних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, а також урядові органи державного управління із спеціальними повноваженнями, зокрема Державну екологічну інспекцію України, Департамент заповідної справи, Державну гідрометеорологічну службу, Державне агентство рибного господарства України. У окрему ланку в системі органів управління охороною навколишнього природного середовища слід виокремити громадські формування, які не відносяться ні до органів загальної компетенції, ні до органів спеціальної компетенції.

Сьогодні не можна применшувати роль громадськості у створенні ефективної системи охорони навколишнього природного середовища.

Головним завданням громадських екологічних організацій є здійснення громадського контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, практична природоохоронна робота з розв'язання екологічних проблем, поширення екологічної інформації, здійснення освітньої та виховної роботи з метою формування екологічної свідомості населення, участь у формуванні й реалізації державної та регіональної політики [8, с. 167].

громадський контроль можна визначити як вид соціального контролю, який здійснюється колективами, громадянами та об'єднаннями громадян у формі громадських експертиз, консультацій тощо. громадський контроль запобігає екологічним правопорушенням та сприяє їх виявленню.

Отже, систему органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища складають такі органи:

органи загальної компетенції;

органи спеціальної компетенції;

громадські формування.

Вважаємо за доцільне зауважити, що законодавство України не дає визначення і не розмежовує поняття і види органів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Натомість ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [9] лише закріплює та визначає перелік державних інституцій і органів, які здійснюють управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Висновки

На підставі викладеного бачимо необхідність у доповненні ст.16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначенням понять та чіткої класифікації органів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Список використаних джерел

1. Андрейцев В.І. Екологічне право : курс лекцій : навчальний посібник Київ : Вентурі, 1996. 208 с.

2. Колбасов О.С. Экология: политика - право. Правовая охрана природы в СССР Москва, 1976. 230 с.

3. Ральченко С.М. Державне регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища. Бюлетень Міністерства юстиції' України: науковий фаховий журнал. 2006. № 6. С. 128-131.

4. Зуєв В.А. Організаційно-правові аспекти природокористування та охорони навколишнього природного середовища : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06. Харків, 2003. 20 с.

5. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

6. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Довкілля для Європи: спец. вид. до п'ятої Всеєвропейської конф. міністрів навколишнього природного середовища. Київ, 2003. 172 с.

7. Про схвалення Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 р. № 616-р. Офіційний вісник України. 2017. № 76. Ст. 2336.

8. Запольський А., Салюк А. Основи екології : підручник / ред. К.М. Ситник. Київ : Вища школа, 2003. 357 с.

9. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р., № 1264-ХІІ / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546.

Размещено на Allbest.ru