Судовий прецедент і судова практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут підготовки юридичних кадрів для органів Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Судовий прецедент і судова практика

Хаустова М.Г., кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та філософії права

Подорван О.О., курсант III курсу

Стаття присвячена дослідженню таких понять як судова практика та судовий прецедент у системі джерел національного права. Встановлено місце судової практики у системі джерел права за допомогою визначення таких основоположних понять як «джерело права» та «судова практика». Увага приділена правовій природі судового прецеденту. Розкрита роль судового прецеденту як регулятора відносин у суспільстві, встановлено його місце у системі джерел права України. Автори наголошують на значенні судового прецеденту як інструментів правового регулювання, особливо тих, які є невідомими для українського права внаслідок постійних інтеграційних процесів формування національної правової системи. Також досліджується зміст та структура прецеденту, надається його визначення. Проаналізовано Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та встановлено його значення для окресленої теми як такого, що закріплює положення щодо обов'язковості судових рішень, які набрали законної сили, а також обов'язковість постанов Верховного Суду. Значна увага приділена взаємозв'язку судового прецеденту та судової практики. Розглянуто питання юридичної сили прецеденту як джерела права та його висвітлення у працях вітчизняних та зарубіжних учених. Наголошено на важливій ролі актів органів судової влади щодо нормативного врегулювання суспільних відносин та встановлено обсяг і зміст поняття «судова практика». У статті міститься положення про існування суперечливих поглядів як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці щодо правової природи судового прецеденту. Увагу також приділено прецеденту тлумачення права, з'ясовано його сутність та значення. Судову практику та прецедент розглянуто як керівний інструмент подолання колізій та прогалин законодавства. Зазначено, що, не дивлячись на підвищену увагу до проблеми визнання судових рішень та судової практики джерелами права, значна кількість питань, які стосуються судової практики залишаються за межами уваги науковців. Також міститься положення про дискусії у наукових, предметом яких є питання існування судового прецеденту в нашій державі та доречності його запровадження до вітчизняної правової дійсності.

Ключові слова: судовий прецедент, судова практика, джерела права, прецедент тлумачення, судове рішення.

JUDICIAL PRECEDENT AND JUDICIAL PRACTICE

The article is devoted to the study of such concepts as case law and judicial precedent in the system of sources of national law. The role of jurisprudence in the system of sources of law is established by defining such basic concepts as “source of law” and “jurisprudence”. Attention is paid to the legal nature of judicial precedent. The importance of judicial precedent as a regulator of relations in society is determined. Its place in the system of sources of law of Ukraine is established. The important place of judicial precedent as an instrument of legal regulation is noted, some of which are unknown to the Ukrainian law due to the constant integration processes of the formation of the national legal system. It also examines the content and structure of the precedent, and defines it. The Law of Ukraine “On the Judiciary and Status of Judges” has been analyzed and its significance is set for the outlined topic, since it establishes the provisions on the bindingness of judgments that have entered into force and the bindingness of Supreme Court rulings. Much attention has been paid to the interrelationship of case law and case law. The issue of the legal force of precedent as a source of law in both domestic and foreign literature is highlighted. The importance of the acts of the judiciary on the normative regulation of public relations was emphasized. In view of this, the scope and content of the concept of “jurisprudence” is established. The article provides for the existence of conflicting views in both domestic and foreign science regarding the legal nature of judicial precedent. Attention is also paid to the precedent of interpretation of law, its essence and meaning have been clarified. Case law and precedent have been considered as a guiding tool for overcoming conflicts and gaps in law. It was noted that, despite the increased attention to the problem of recognition of judgments and jurisprudence as sources of law, a considerable number of issues pertaining to jurisprudence remain outside the focus of scholars. It also contains provisions on the existence in the scientific community of debates, the subject of which is the question of the existence of judicial precedent in our country and the relevance of its introduction to domestic legal reality.

Key words: judicial precedent, judicial practice, sources of law, precedent interpretation, judgment.

Вступ

Постановка проблеми. Беззаперечно сприймається той факт, що однією з важливих умов формування правової держави є функціонування розгалуженої і потужної судової системи та розширення судової юрисдикції. Також не підлягає сумніву зростання ролі судової влади у нашій державі, що, як наслідок, робить актуальними подальші дослідження судової практики, особливо аспектів, що стосуються судового прецеденту в межах системи джерел національного права.

Судове рішення можна порівняти з правовою нормою на підставі їх схожості: винесене по певній справі рішення містить у собі правило поведінки, що має обов'язковий характер для сторін спору. З огляду на це окремі науковці розглядають варіант наділення конкретного судового рішення владними функціями, тим самим збільшивши сферу його поширення на сукупність аналогічних справ, а отже, передбачають ймовірність формування судами правових норм і визнання джерелом права їх рішень.

Україна як держава, що входить до романо-германської правової сім'ї, визнає нормативно-правові акти в якості джерел свого права. Однак слід враховувати також і те, що на сьогодні постійно зростає роль судового прецеденту, завдяки якому заповнюються різні колізії та прогалини в законодавстві, тим самим забезпечуючи застосування правових норм до мінливих умов суспільного життя.

Тому дослідження питання місця судового прецеденту та судової практики у національній правовій системі є досить актуальним.

Мета статті - дослідження та аналіз місця судового прецеденту і судової практики в системі джерел національного права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним питанням дослідження судової практики та проблемам судового прецеденту у правовій системі України присвячені праці таких науковців як А.С. Васильєва, Т.М. Анакіної, О.Ф. Скакун, А.О. Селіванова, С.В. Шевчука, Ю.М. Оборотова, В. Нір та інших.

Виклад основного матеріалу

Серед класичних форм судової правотворчості слід виділити судову практику та судовий прецедент.

Під судовою практикою слід розуміти судові рішення у конкретних справах, в яких містяться юридичні зразки застосування та тлумачення норм права, що носять багаторазовий та одноманітний характер. Її визначають як результат судової діяльності щодо правозастосування, інтерпретації та нормотворчості, який підлягає узагальненню судами вищої інстанції.

Роль судової практики як джерела права підвищується у зв'язку з її здатністю здійснювати правове регулювання відносин, які є недостатньою мірою врегульовані, не зовсім повно, зрозуміло, або ж існує певна суперечність щодо врегулювання таких відносин на законодавчому рівні. Також в ній містяться положення щодо застосування судами норм про права людини та правових принципів.

Взагалі, судова практика належить до вторинних джерел права. Вона постає переконливим обґрунтуванням для судового рішення, але посилатися лише на неї недостатньо. Таке посилання має доповнюватися положеннями певного нормативно-правового акту.

Слід відмітити, що судова практика в Україні протягом довгого часу не визнавалася на офіційному рівні як джерело права, однак на практиці суди нижчої інстанції завжди дотримувалися практики судів вищої інстанції під час розгляду аналогічної справи, в інакшому ж випадку їх рішення підлягало б скасуванню судом апеляційної або касаційної інстанції. До того ж ще у радянські часи постанови пленуму Верховних судів СРСР і союзних республік виступали своєрідним нормативним орієнтиром для судового правозастосування, а на доктринальному рівні отримав визнання прецедент тлумачення і була розроблена теорія правоположень. Тому можна зробити висновок, що практика судів вищої інстанції завжди розглядалася як орієнтир для судів нижчої інстанції, а також для всіх інших органів у сфері правозастосування [1, с. 119].

Судова практика може розглядатися у декількох значеннях: як правозастосовна судова діяльність; як судова правотворча діяльність, у результаті якої створюються загальнообов'язкові правила поведінки; як судові документи.

Завданням правосуддя є здійснення захисту прав та інтересів осіб. У тому разі, коли відсутні норми для врегулювання певних відносин, суд не має права відмовити у їх захисті. У такому випадку на допомогу приходить судова практика, яка відіграє роль під час обґрунтування рішення у певній справі [2].

Що ж до питання судового прецеденту, то науковці й до сьогодні не прийшли до єдиного визначення поняття. Існує думка, що судовий прецедент являє собою створений на попередньому досвіді пізнання за допомогою раціонально- інтуїтивного стилю юридичного мислення результат пра- вотворчої діяльності одного з вищих судів, що містить обов'язкове правоположення, яке конкретизує, доповнює чи заміняє нормативне регулювання певних суспільних відносин і слугує підставою для подальшої правореалізаційної діяльності [3, с. 21].

У юридичній літературі поняття судового прецеденту трактується як «судове рішення у конкретній справі, яке виступає обов'язковим для суду такої ж інстанції або нижчої, у разі розгляду аналогічної справи в майбутньому».

Особливістю судового прецеденту є те, що в його зміст закладено певний факт повторюваності окремих суспільних відносин, що породжує ідею співвідношення прецеденту з людською природою та суспільними соціальними очікуваннями. Обов'язковість прецеденту відповідає принципу, відповідно до якого усі подібні справи мають розглядатися та вирішуватися аналогічно.

С.В. Шевчук пропонує розуміти судовий прецедент як певний порядок мотивації судових рішень у конкретних справах, який приймається за основу під час вирішення аналогічних справ у майбутньому, у яких обставини є подібними щодо всіх основних параметрів. Науковець також займався дослідженням причин поширення нормативного впливу актів судової влади в межах вітчизняної правової системи, зокрема таких: здійснення безпосереднього судового захисту конституційних прав та свобод, належного застосування норм права та суддівське тлумачення, необхідність існування єдиної судової практики та єдиного застосування судами правових норм, подолання прогалин та колізій законодавства через їх заповнення судовими актами [4, с. 39].

У судовій практиці, як і в усіх інших сферах суспільного життя, одне з головних місць посідає євроінтеграція - пріоритетний напрям розвитку нашої держави, який вимагає гармонізації вітчизняних нормативних положень із правовими положеннями Європейського Союзу, у межах якого судовий прецедент відіграє важливу роль. Необхідність визначення того, який правовий статус має судовий прецедент як джерело права, зумовлена посиленим на сьогодні місцем прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Це положення підтверджується ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що рішення ЄСПЛ є обов'язковим для виконання Україною [5].

Для отримання користі від практики ЄСПЛ необхідною є глибока імплементація цих рішень, а саме їх суті, у правове життя. Прецедент має все ж таки отримати своє місце у системі джерел права, оскільки проведення такої гармонізації стандартів судового правозастосування України із судовою практикою ЄСПЛ зумовлює необхідність звернутися до док- тринальних засад розбудови системи джерел права.

У нашій державі передчасно та необгрунтовано порівнюють прецедент та судове рішення. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання [6].

Отже, називаючи судове рішення прецедентним, ми обмежуємо його значення: воно розглядається як нестандартне рішення або ж таке, що до цього не зустрічалося у судовій практиці.

Судове рішення належить до прецеденту лише тоді, коли під останнім розуміється судове рішення по конкретній справі, яке створило норму права та виступає обов'язковим для інших судів під час розгляду аналогічних справ у майбутньому.

Відмінністю судової практики від судового прецеденту є те, що перша є результатом діяльності всіх судів, а другий - лише судів вищої інстанції. Отже, ці два поняття не можуть ототожнюватися, оскільки вони мають різне смислове значення. Коли йдеться про судовий прецедент, слід мати на увазі формування нової норми права, в той час як судова практика займається вивченням, узагальненням та наданням роз'яснень щодо застосування законодавства [7, с. 6-8].

Судовий прецедент проявляється в таких формах: пра- возастосовний акт, інтерпретаційний, преюдиційний акт, правова позиція суду, нормативний правовий акт, правовий звичай.

Слід звернути увагу на те, що загалом судову практику та судовий прецедент розрізняють, однак в деяких випадках їх поєднують в одне поняття «прецедент», характеризуючи його за ознаками: «офіційний»/«неофіційний», «обов'язко вий»/«необов'язковий», «фактичний»/«формальний».

У сучасних наукових працях поняттям «прецедент» охоплюються рішення суду, котрі мають важливе політико- правове значення або котрі вперше визначили застосування правової норми після її встановлення. Унаслідок цього він порівнюється з певним рішенням суду, незважаючи на те, чи формується у такому разі нова правова норма, чи вже діюча норма просто застосовується до певних обставин справи. У такому розумінні воно не вважається судовим прецедентом, тому що лише розкриває зміст та здійснює тлумачення закону. Поняття має інше значення, якщо відбувається подальший смисловий розвиток загальних правових приписів, що за своєю суттю є правотворчістю [8, c. 13].

Необхідним є виокремлення основних ознак судового прецеденту: нормативний, індивідуальний та загальнообов'язковий характер. У сукупності ці властивості формують уявлення про прецедент як про специфічне джерело права, що є характерним для країн загального права.

Типовим для судового прецеденту є незначний обсяг правового регулювання, оскільки під нього підпадають певні виокремлені питання, що найчастіше мають спірний характер. У той час як нормативний акт призначений на врегулювання масштабного обсягу відносин, прецедент характеризується поодинокими правовими позиціями. Його сенс полягає у тому, що за допомогою конкретного прикладу відбувається обґрунтування та подальший розвиток загальної ідеї, яка отримує форму норми (правила) та в подальшому стає придатною для використання [9, c. 19].

Законодавство України на сьогодні характеризується як таке, що не позбавлене значної кількості прогалин та колізій. Законодавець не має можливості швидко вносити зміни до законодавства та оперативно реагувати на всі наявні недоліки, зумовлені умовами життя, які склалися упродовж певного проміжку часу, тому важливу роль у розв'язанні проблеми відіграє судовий прецедент та практика.

З огляду на охарактеризоване значення судового прецеденту в сучасному житті його законодавча регламентація забезпечить більш ефективний та швидкий розгляд і вирішення справ, посилення мотивування судових рішень, оскільки прецедент стане ще більш авторитетним.

Судовий прецедент виступає також інструментом забезпечення єдності правозастосовної практики в нашій державі, оскільки її відсутність на сучасному етапі змушує громадян звертатися до ЄСПЛ, тим самим відсуваючи національні суди та державне правосуддя на другий план, применшуючи їх значення. Єдність правозастосування можливо забезпечити законодавчим закріпленням обов'язку судів нижчої інстанції дотримуватись рішень вищих судових інстанцій [10].

Правова природа судового прецеденту у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці представлена суперечливими, неоднозначними поглядами. До сьогодні відсутня єдина точка зору з цього приводу. Зазначена невизначеність та наявність суперечностей щодо нього призвели до визнання судового прецеденту як джерела права в одних країнах романо-германської сім'ї та, відповідно, невизнання в інших [11].

Важливе значення має і прецедент тлумачення права, який полягає, наприклад, у скасуванні дії певного нормативно-правового акту за судовим рішенням адміністративного суду. Скасовуючи дію норми права, що має меншу юридичну силу, але врегульовує одні й ті ж відносини, рішення суду стають джерелом права, оскільки вони скасовують або визнають недійсним рішення суб'єкта владних повноважень, що є рівнозначним прийняттю нової норми права. юридичний судовий право

І судова практика, і судовий прецедент є керівними інструментами подолання прогалин та колізій законодавства і пристосування правових норм до мінливих умов життя суспільства. Перша є джерелом права та невід'ємною частиною соціально-правового досвіду і результатів діяльності судів вищої інстанції, другий на сьогодні має рекомендаційний характер, та потребує визнання як офіційне джерело права, тому що може забезпечити оновлення національної правової системи та її більш ефективне функціонування в умовах євроінтеграції.

Висновки

Отже, незважаючи на відсутність офіційного визнання прецеденту як джерела права, не слід робити висновок про його заперечення у національній правовій системі. На сьогодні правовий прецедент відіграє додаткову роль, виступає регулятором правових відносин, що займає підпорядковане місце щодо нормативно-правового акту. Його значення полягає у розвитку та деталізації положень нормативних актів, тлумаченні суперечливого або невизначеного змісту норм права.

Що ж стосується судової практики, то вона також відіграє важливу роль у подоланні недоліків законодавства. Її цінність полягає у пристосуванні правових норм до умов життя, які існують на момент розгляду та вирішення справ.

Для подальшого розвитку правової системи необхідним є визнання судового прецеденту як офіційного джерела права. Важливе значення для його запровадження в нашій державі мають зміни до процесуального законодавства, котрі були внесені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 р. № 1402-VIII. Вони вказують, що «висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права».

Список використаних джерел

1. Теорія держави і права: підручник / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С. Смородинський та ін. ; за ред. О.В. Петришина. Харків: Право, 2015. 368 с.

2. Перспектива введення в Україні судового прецеденту як джерела права. Правовий тиждень. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&show=news&newsid=120594.

3. Гураленко Н.А. Судовий прецедент в системі джерел права: філософсько-правовий аспект: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12. Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2009.

4. Шевчук С.В. Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.01. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2008.

5. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.

6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. № 1402-VMI . URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

7. Сірий М.І. Забезпечення єдності судової практики - важливий напрямок розвитку правової системи України. Вісник Центру суддівських студій. 2006. № 6. С. 6-8.

8. Ніколенко Л.М. Щодо визначення судового прецеденту в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2014. Вип. 27 (2). С. 11-15. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2014_27%282%29 4.

9. Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 01. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2002.

10. Шафарчук В.В. Судовий прецедент в Україні. Юридична Газета. 2013. № 35-36. С. 41. URL: http://www.interlegal.com.ua/corporate/?p=552.

11. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): монографія. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.

Размещено на Allbest.ru