Особливості тактики допиту підозрюваного у вчиненні перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості тактики допиту підозрюваного у вчиненні перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Special aspects of strategies for interrogation of a person suspected of impediments to the legitimate professional activities of journalists

Мацола А.А.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Заєць І.С.,

кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу організації науково-дослідної роботи

Національної академії внутрішніх справ

З'ясована сутність допиту підозрюваного як слідчої (розшукової) дії у кримінальних провадженнях, пов'язаних із перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів. Особлива увага приділена теоретичним проблемам побудови системи тактичних прийомів установлення психологічного контакту, рекомендаціям щодо ефективного їх застосування в процесі допиту підозрюваного.

Ключові слова: перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, слідчий, допит підозрюваного, показання, психологічний контакт, тактичний прийом.

тактика допит підозрюваний журналіст

Определена сущность допроса подозреваемого как следственного (розыскного) действия по уголовным делам, связанным с воспрепятствованием законной профессиональной деятельности журналистов. Особое внимание уделено теоретическим проблемам построения системы тактических приемов установления психологического контакта, рекомендациям по эффективному их применению в процессе допроса подозреваемого.

Ключевые слова: воспрепятствование законной профессиональной деятельности журналистов, следователь, допрос подозреваемого, показания, психологический контакт, тактический прием.

The essence of interrogation of the suspect, as an investigative (wanted) action in criminal proceedings related to interference with the legitimate professional activity of journalists, is clarified. Particular attention is paid to the theoretical problems of constructing a system of tactical methods for establishing psychological contact, recommendations on how to effectively use them in the process of questioning a suspect.

Key words: interference with lawful professional activity of journalists, investigator, questioning of a suspect, testimony, psychological contact, tactical reception.

Постановка наукової проблеми

Негативні соціально- економічні процеси, що відбуваються в Україні останніми роками, породили зростання злочинності. Удосконалюються механізми і способи вчинення злочинів, використовуються найбільш завуальовані форми злочинної діяльності, поліпшується технічна оснащеність злочинців [1, с. 174]. Не є винятком у цьому плані й кримінально карані перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Практично жодне кримінальне провадження не обходиться без допиту підозрюваного, і тільки якісно, на високому науковому криміналістичному рівні проведений допит дозволяє розкрити кримінальне правопорушення, досягти мети проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Допит є одним із основних джерел отримання та перевірки інформації при розслідуванні перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Вказані обставини спонукають до розробки тактики допиту підозрюваних, вироблення відповідних рекомендацій із підвищення ефективності допиту при розслідуванні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 171 КК України.

Актуальність теми дослідження. Питанням тактики допиту підозрюваного, психологічним аспектам проведення цієї слідчої (розшукової) дії присвячено наукові праці багатьох учених. Найбільш вагомий внесок у цей напрям зробили такі науковці, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін,О.Я. Баєв, Р.С. Бєлкін, В.К. Весельський, А.Ф. Волобуєв,В. Іщенко, В.О. Коновалов, Л.М. Карнєєва, В.С. Кузь- мічов, В.Г. Лукашевич, І.А. Макаренко, М.І. Порубов,

Ю. Шепітько та ін.

Водночас слід зазначити, що досліджувана категорія кримінальних провадженьмає певні особливості, які визначають тактичну специфіку проведення допитів підозрюваних у перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів.

Формулювання мети та завдань статті. Незважаючи на те, що у теорії криміналістики достатньо уваги приділено особливостям допиту підозрюваного, спрямованого на отримання доказової інформації, слід зауважити, що проведення цієї слідчої (розшукової) дії має свої особливості у розслідуванні перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Метою статті є побудова системи тактичних прийомів установлення психологічного контакту під час допиту на досудовому розслідуванні та формування криміналістичних рекомендацій щодо її реалізації.

Виклад основного матеріалу дослідження

Допит слід розглядати як процес передачі слідчому особою, що допитується, інформації про розслідувану подію або про пов'язані з нею обставини й осіб. На практиці - це одна з найбільш складних слідчих (розшукових) дій [2, с. 183184; 3, с. 111].

Процес отримання показань зумовлюється процесуальним становищем допитуваного, його індивідуальними особливостями, зацікавленістю в результатах кримінального провадження, зайнятою позицією та іншими обставинами тощо. B.C. Комарков зазначив, що врахування зазначених обставин диктує необхідність обрання відповідної тактики застосування тактичних прийомів. Пріоритетним завданням тактики допиту є: визначення шляхів установлення та підтримання психологічного контакту; вибір раціональної системи тактичних прийомів, засобів їх реалізації, умов найкращого здійснення; визначення послідовності та моменту їх застосування; дослідження можливого ефекту впливу; здійснення практичної реалізації тактичного осмислення ситуації допиту [4, с. 17] та ін.

У досліджуваних кримінальних провадженнях тактика допиту багато в чому залежить від того, до якого соціального прошарку належить підозрюваний, займаної ним посади, а також додаткових обставин перешкоджання: наявності кваліфікуючих ознак або поєднання з іншими, більш тяжкими кримінальними правопорушеннями.

Успіх допиту підозрюваного залежить від ретельності його підготовки, яка базується насамперед на ретельному вивченні раніше зібраних матеріалів кримінального провадження, а також оперативної інформації. Крім цього, доцільно ознайомитися з аналогічними публікаціями (сюжетами, повідомленнями) на цю ж або схожі теми в тому ж або інших засобах масової інформації. Це дає можливість слідчому зрозуміти: чи порушив певні загальноприйняті межі потерпілий, чи мають його дії ознаки віктимної, в т. ч. «винної», провокуючої поведінки тощо. Виключно важливо вивчити особу підозрюваного, а також встановити її роль у вчиненні кримінального правопорушення (організатор, підбурювач, посередник, виконавець). Слідчий повинен володіти, за можливості, максимальним обсягом відомостей про допитуваного.

У всіх випадках розслідування, крім традиційно зібраних відомостей про судимості і негативні якості особи підозрюваного, слідчому необхідно також зібрати інформацію про заслуги, досягнення, заохочення до трудової (творчої) діяльності. Слід ознайомитися з іншими нотатками, статтями, повідомленнями, сюжетами на цю саму тему, але які представляють інший (позитивний або, навпаки, критичний), альтернативний погляд на предмет розмови. Доцільно з'ясувати ставлення до того, що сталося, колег по роботі, родичів підозрюваного, а також журналістів. Крім того, слід встановити, чи не виступав підозрюваний у ЗМІ самостійно, який зміст цих виступів. З цією метою оперативним працівникам можуть бути дані відповідні доручення.

У кожному разі при підготовці до допиту особи, яка має вищу освіту, займає керівну посаду і наділена владними повноваженнями, слідчому необхідно ретельно підготуватися до майбутньої слідчої (розшукової) дії. Якщо на якомусь етапі пріоритетним завданням є встановлення психологічного контакту з підозрюваним, то неохайний вигляд кабінету або самого слідчого, безлад на його робочому столі, неакуратне і безграмотне ведення протоколу, розв'язний тон і погана витримка допитуваного викличуть виразно негативну реакцію того, хто з'явитися на допит. І навпаки, ввічливе (але досить жорстке) ведення бесіди, уважне ставлення до віку і заслуг допитуваного, грамотне мовлення і логіка поставлених питань здатні налаштувати такого підозрюваного на спілкування з «рівним собі» і, залишивши думку про безкарність, дати правдиві показання [5, с. 109].

У будь-якому разі до моменту початку допиту підозрюваного, залежно від конкретної слідчої ситуації, слідчий повинен скласти якомога більш повне уявлення про всі обставини, які передували і послужили причиною вчинення цього кримінального правопорушення.

Досить типовим при розслідуванні, кримінальних правопорушень, передбачених ст. 171 КК України, є те, що при допиті підозрюваного може скластися конфліктна ситуація коли допитуваний стане заперечувати свою причетність до факту перешкоджання, давати вигадані, неправдиві показання або відмовиться від участі в допиті взагалі. Тоді необхідно долати негативний настрій шляхом приведення вагомого аргументу, здатного зруйнувати скептичне ставлення до перспективи дачі показань. Наприклад, доцільно роз'яснити допитуваному підозрюваному можливість притягнення до передбаченої законом відповідальності самого журналіста, якщо за результатами допиту будуть виявлені ознаки порушення законодавства про засоби масової інформації або адміністративного чи навіть кримінального закону. Однак така можливість надається слідчому тільки за умови серйозної попередньої підготовки до проведення слідчої (розшукової) дії.

Найбільш часто конфліктна ситуація складається, коли допитуваний заперечує факт вчиненого кримінального правопорушення або, визнаючи його, переконує в своїй необізнаності про належність потерпілого до журналістської професії, заперечуючи мотив зв'язку злочину з його службовою діяльністю, визначаючи інші причини вчинення злочину. Подекуди при дачі неправдивих показань допитувані пояснювали вчинення ними злочинних дій як свою реакцію на незаконні дії журналіста [5, с. 189].

Для вирішення цієї ситуації з метою отримання правдивих показань при допиті підозрюваного важливим залишається встановлення з ним психологічного контакту. З цією метою необхідно створити сприятливу обстановку для допиту, використовувати позитивну оцінку деяких якостей особи допитуваного, продемонструвати свою обізнаність про окремі сторони його життя, ознайомити його з обставинами, що пом'якшують винуватість. Крім того, слід роз'яснити допитуваному можливість притягнення до відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної) самого журналіста, якщо в ході і за результатами його допиту з'ясуються ознаки порушення потерпілим законодавства про ЗМІ. На нашу думку, торкаючись цієї теми, слідчий може переконати його у необхідності дачі правдивих відомостей, а також опису всіх докладних обставин досліджуваної події.

Отже, при допиті підозрюваного в умовах конфліктної ситуації найбільш ефективним видається застосування таких тактичних прийомів, як:

переконання в щиросердому визнанні шляхом роз'яснення шкідливих наслідків дачі неправдивих показань, звернення до позитивних якостей допитуваного, його чесності, заслуг у минулому, авторитету в колективі, серед друзів, підлеглих. Переконання допитуваного полягає в передачі йому інформації з метою формування у нього образу ситуації безперспективності протидії, а також прийняття та виконання ним рішення про відмову від перешкоджання розслідування [6, с. 112];

«відволікання уваги, або непрямий допит» [5, с. 354-355], «коли відповіді на питання слідчого допомагають знайти відповідь і на основний замаскувати питання» [7, с. 179];

форсування темпу допиту, що передбачає постановку несподіваних питань з наростанням темпу їх здавна, позбавляючи підозрюваного можливості ретельно продумати відповідь;

«допущення легенди», коли викриття неправдивих показань досягається шляхом виявлення протиріч у раніше і знову даних показаннях, використання вже встановлених фактів і доказів, або проведення подальших допитів особи з метою зіставлення отриманих відомостей;

пред'явлення наявних доказів. Найбільш часто такими доказами у досліджуваній категорії справ є ау- діозапис або відеозйомка, зроблені самим потерпілим журналістом або його колегами в момент вчинення кримінального правопорушення, де прослуховуються фрази, висловлені підозрюваним, або проглядаються певні його дії, спрямовані на вчинення кримінального правопорушення. Саме демонстрація таких матеріалів сприятиме спростуванню даних допитуваним неправдивих відомостей;

використання показань співучасників. Застосування цього тактичного прийому має обмежені рамки, оскільки можливе лише за наявності співучасників. Важливо визначитися з черговістю проведення допиту цих осіб. Крім того, важливо для отримання правдивих показань, а також у разі відмови від їх дачі, пояснити допитуваному можливість обмови його іншими співучасниками кримінального правопорушення, або приписування йому будь-яких епізодів злочинної діяльності самим потерпілим.

Спектр тактичних прийомів, що застосовуються у ході допитів, широкий і різноманітний. У нашому випадку для отримання правдивих показань доцільно використовувати такі методи.

Показання необхідно фіксувати за допомогою технічних засобів: відео-, аудіозапису, що дозволить надалі уникнути звинувачень у тиску або фальсифікації даних, отриманих у ході допиту.

У разі, якщо перешкоджання здійснювалося у співучасті, слід допитувати насамперед осіб, які виконували другорядну роль: не брали участі в застосуванні насильства, не висловлювали погроз і т. ін. Це можуть бути особи, котрі були обізнані про злочинний характер дій, здійснюваних щодо журналіста, але погодилися «приїхати для виду» зі злочинцем на зустріч із журналістом, забезпечуючи його «охорону»; виконати певне доручення (передати якісь предмети, привезти журналіста на зустріч) і т. ін. Такі особи передусім можуть розраховувати на поблажливість і з цією метою, зазвичай, схильні давати більш повні і правдиві показання, сприяючи розслідуванню.

Доцільно пояснити допитуваному можливість стати жертвою наклепу інших співучасників або самого потерпілого, який може «приписати» йому інші епізоди перешкоджання, факти примусу. Пред'являючи вже отримані показання інших осіб, можна домогтися спроби допитуваного дати показання хоча б з метою звести до мінімуму свою роль у вчиненому. Не рекомендується відкривати допитуваному невідомі йому факти нападу на журналіста, заподіяння шкоди його здоров'ю внаслідок психічного насильства і т. ін. У таких випадках особа також більш схильна до відвертої бесіди зі слідчим, не чекаючи викриваючих показань інших учасників кримінального провадження.

Слід використовувати й інші психологічні прийоми. Слідчий може навести приклад (підготувавшись заздалегідь) неправомірних дій журналіста, випадок поширення відомостей, що не відповідають дійсності, розповісти про рішення суду, зобов'язати редакцію ЗМІ опублікувати спростування відомостей, які ганьблять певну особу тощо. Якщо під час підготовки до допиту з'ясувалося, що підозрюваний (або його знайомі, друзі, родичі) вже мав досвід захисту своїх інтересів у суперечці зі ЗМІ в порядку цивільного судочинства, доцільно обговорити з ним цей випадок. Розпитати про причини «програшу» процесу, поговорити про те, що ЗМІ дуже складно притягнути до відповідальності, про некомпетентність багатьох журналістів, упередженість «журналістських розслідувань», «однобокість» їх матеріалів і т. ін. Можливо, співчутливе ставлення слідчого до конфліктної ситуації та ролі в ній підозрюваного викличе його відвертість [8, с. 97].

Допитуваному, що займає відповідальну посаду, доцільно поставити питання про його трудову діяльність, його заслуги і про те, як і ким вони були відзначені. Обізнаність слідчого про особу такого підозрюваного, непідробна повага до його досвіду і заслуг допоможе подолати його переконаність у несправедливості ставлення до нього, незаслужених звинуваченнях і неможливості відновити його добре ім'я. Якщо ж така особа, задіявши важелі особистих зв'язків чи службові повноваження, намагалася чинити тиск на слідство, то вельми ефективним буде викриття його в цих вчинках. Слідчий може розповісти допитуваному про спробу втручання у процес розслідування з боку будь-яких високопоставлених осіб, про свою (або свого керівництва) реакцію на ці спроби. Досить ефективним є використання доказів таким чином, щоб у підозрюваного склалося перебільшене уявлення про обізнаність слідчого. Спиратися слід, насамперед, на інформацію, отриману оперативним шляхом, і результати проведених раніше слідчих (розшукових) дій.

Постановка питань за окремими точно встановленими даними дозволить спонукати допитуваного до думки, що слідчий має достатньо повну доказову інформацію. Застосовуються такі тактичні прийоми пред'явлення доказів: роздільне пред'явлення різних доказів по наростаючій або починаючи з головного аргументу; одночасне пред'явлення всієї сукупності зібраних доказів; пред'явлення спочатку непрямих, потім прямих доказів; пред'явлення доказів ніби ненароком, мимохідь; надання особі можливості самостійно вивчити докази своєї вини; пред'явлення доказів із демонстрацією можливості техніко-криміналістичних засобів із виявлення прихованих слідів кримінального правопорушення; інші методи, широко досліджені в науковій криміналістичній літературі [9; 10].

За загальним правилом, пред'являти доказ не слід доти, доки підозрюваний не допитаний про всі обставини, що цікавлять слідство і пов'язані з цим доказом. Тільки отримавши і зафіксувавши за підписом підозрюваного всі отримані пояснення, слід пред'явити доказ, наявність якого допитуваному доведеться якось пояснювати. Так, наприклад, якщо підозрюваний заперечує своє знайомство з журналістом, то ефективним буде пред'явлення його ж записної книжки з номером телефону журналіста або запис розмови журналіста з допитуваним.

Іншим дієвим методом допиту із застосуванням доказового матеріалу є т. зв. «фонове» подання доказів. Цей метод заснований на особливостях психіки, яка не дозволить почуватися комфортно при демонстрації певного предмета, до якого допитуваний має безпосереднє відношення. Приміром, до початку допиту, на видному місці і в зовсім звичайному положенні може бути розміщена записка в розгорнутому вигляді, яку залишив підозрюваний, що містить погрози на адресу журналіста чи його сім'ї. Її слід розташувати так, щоб вона легко впізнавалася і навіть читалася допитуваним, якщо це не суперечить цілям допиту. Такі ж дії можуть бути здійснені з аудіокасетою чи відеокасетою подібного змісту, яка знайома допитуваному. Можуть використовуватися відомі йому диктофони, авто- відповідачі, відеокамери, які він використовував, міг спостерігати в руках або вдома у потерпілого чи інших осіб, на яких чинився вплив. Крім того, можна розмістити на столі декілька папок із наклеєним на їх корінці прізвищем допитуваного, або архівні справи, що стосуються його кримінального минулого. Ці предмети покликані створити ілюзію повної поінформованості слідчого, а для допитуваного ускладнити дачу неправдивих показань щодо, наприклад, наявності та характеру висловлених ним погроз, обставин його біографії і т. ін. [11, с. 177].

Під час дачі показань підозрюваний може використовувати такі способи дачі неправдивих показань: повністю заперечувати свою участь у примушуванні журналіста; заперечувати сам факт примусу, пояснюючи усе «добровільністю» дій працівника ЗМІ; визнавати вину частково, заперечуючи, наприклад, факт психічного тиску (залякування) або нанесення побоїв журналісту чи пошкодження його майна; покладати всю відповідальність на себе з метою захистити від кримінальної відповідальності інших осіб і навпаки.

Якщо особа відмовляється від дачі показань або повідомляє вигадані відомості, слідчий повинен з'ясувати мотиви такої поведінки. Необхідно роз'яснювати, що, категорично відмовляючись від дачі показань, допитуваний одночасно позбавляє себе можливості дати і виправдувальні відомості, порушуючи власне право на захист, оскільки суд не зможе врахувати обставини, що пом'якшують відповідальність.

Для подолання відмінностей у послідовності даних показань можна застосовувати такий метод: ретельно протягом серії допитів, в числі інших, задавати одні й ті ж питання і порівнювати потім отримані на них відповіді, з метою виявлення будь-якої невідповідності. Ці відмінності в показаннях підозрюваному згодом пропонується пояснити і дати правдиві показання [8, с. 99].

Цілком можлива ситуація, в якій виконання найбільш небезпечних форм перешкоджання насильства - було доручено кільком виконавцям із числа осіб, які мають судимість і ведуть відповідний спосіб життя, а також членам певного злочинного угруповання.

При допиті підозрюваних співучасників кримінального правопорушення їм можуть бути поставлені питання, спрямовані на встановлення даних про особу співучасників і їх роль у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі дуже велика ймовірність виявлення ознак інших кримінальних правопорушень, що характеризують спеціалізацію злочинної організації. Якщо підозрюваний категорично відмовляється від дачі показань, слідчий повинен роз'яснювати процесуальні права й обов'язки підозрюваного, донести до нього викривальну позицію слідства, документально зафіксувати факти відмови давати показання (закріплюючи в протоколі відмову давати показання з конкретних питань слідчого, а також підписувати протокол) можливість дати показання з реабілітуючих обставин і т. ін.

Висновки

Підводячи підсумок, відзначимо, що допит, без сумніву - ключова слідча (розшукова) дія у розслідуванні будь-якого кримінального провадження. Цим пояснюється необхідність ретельної підготовки до його проведення. У таких кримінальних провадженнях, де частими є допити бізнесменів, високопосадовців, чиновників, має свою специфіку діяльність слідчого. Саме тому доволі перспективним є й широке використання слідчим рекомендованих психологічних прийомів ведення допиту.

Найбільш дієвими прийомами і засобами правомірного психологічного впливу на підозрюваного при проведенні його допиту у кримінальних провадженнях про перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, з метою отримання правдивих показань, є такі: переконання; використання позитивних рис особистості допитуваного особи; пред'явлення наявних доказів; прийоми «припинення брехні»; допущення легенди; «вичікування»; відволікання уваги; використання слабких місць допитуваного; створення враження поінформованості слідчого; створення «незаповненості»; форсований темп допиту; послідовність; раптовість; зняття напруги.

Список використаних джерел

Климчук М.П., Фурман Я.В. Тактичні особливості допиту підозрюваних - членів організованих злочинних угруповань. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 1. С. 174-177.

Чорноус Ю.М. Слідчі дії: поняття, сутність, напрями розвитку та удосконалення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2005. 16 с.

Криміналістика : підручник / В.В. Пясковський та ін. Київ : Центр навч. л-ри, 2015. 544 с.

Комарков B.C. Тактика допроса. Харьков : Юрид. ин-т, 1975. 66 с.

Мазунин Я.М. Проблемы теории и практики криминалистической методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными сообществами (преступными организациями) : дис. ... док. юрид. наук. Барнаул, 2005. 504 с.

Балеевских Ф.В. Основы преодоления противодействия допрашиваемого : монография. Екатеринбург : Издат. Дом Уральск. гос. юрид. академии, 2014. 180 с.

Карнеева Л.М. Тактические приемы допроса обвиняемых. Труды ВШ МВД СССР. 1971. Вып. 32. С. 173-179.

Мацола А.А. Тактика допиту підозрюваного у кримінальних провадженнях про перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2015. Вип. 2. Т 3. С. 95-99.

Селиванов Н.А., Снетков В.А.Руководство для следователей. Москва : Инфра-М, 1997. 732 с.

Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника. Москва : Юристъ, 1997. 336 с.

Терновский РБ. Расследование воспрепятствования законной профессиональной деятельности журналистов : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09.Сургут, 2003. 243 с.Размещено на Allbest.ru