Щодо питання процедури оскарження арешту майна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Щодо питання процедури оскарження арешту майна

Кос Д.А., студентка I курсу магістратури факультету правосуддя

У статті проаналізовано питання щодо процедури оскарження арешту майна з урахуванням вітчизняної практики та практики Європейського суду з прав людини. Здійснено теоретичне і практичне обґрунтування пропозицій щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства з цього питання.

В статье проанализирован вопрос о процедуре обжалования ареста имущества с учетом национальной практики и практики Европейского суда по правам человека. Осуществлено теоретическое и практическое обоснование предложений по совершенствованию уголовного процессуального законодательства по данному вопросу.

REGARDING THE PROCEDURE OF APPEALS ARREST OF PROPERTY

In the article has been analyzed the issue of the procedure arrest of property considering the national practice and practice of the European Court of Human Rights. The theoretical and practical substantiation of the suggestion on the improvement of the criminal procedure legislation on this issue has been carried out.

Key words: arrest of property, property right, appeal, investigating

Вступ

Постановка проблеми. Наша держава перебуває на шляху євроінтеграції, про що свідчить укладення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 р. (далі - Угода). З метою ефективного виконання Угоди необхідним вбачається впровадження правових реформ і поступова адаптація національного законодавства до законодавства ЄС. Задля реалізації цього положення Верховною Радою України було прийнято низку законів щодо внесення змін у галузеві нормативно- правові акти. Не є винятком і Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України), вдосконалення якого відбулося шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» від 18 лютого 2016 р. [1]. Цим законом були внесені численні зміни, в т. ч. і до ст. 170, 171, 173 КПК України.

Не дивлячись на постійні новації в законодавстві, в чинному КПК України все ще існує низка колізій і прогалин, що потребують подальшого нормативного врегулювання. Не є винятком і процедура оскарження арешту майна.

Стан опрацювання. Це питання неодноразово висвітлювалося у працях таких відомих вчених, як М.І. Оме- льяненко, С.Г. Кузьменко, Л.А. Грабовський, І.В. Гловюк, Г.М. Куцкір, О.В. Верхогляд-Герасименко, М.В Лепей, О.І. Тищенко. Водночас потребує детальної регламентації визначення процедури та суб'єктів оскарження застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Метою статті є дослідження процесуального порядку оскарження арешту майна та формулювання практично обґрунтованих пропозицій щодо її вдосконалення. Актуальність поставленої проблеми полягає в тому, що право на оскарження арешту майна і пов'язані з ним проблемні аспекти його реалізації мають бути вирішені задля забезпечення таких принципів, як верховенство права, законність, доступ до правосуддя, забезпечення права на захист і на забезпечення права на апеляційний перегляд справи й у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. З огляду на це недотримання зазначених вище засад веде до нівелювання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, охорони прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження та застосування до кожного з них належної правової процедури.

Виклад основного матеріалу

Арешт майна - один із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає в тимчасовому, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та / або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна [2].

Із наведеного випливає, що арешт майна передбачає встановлення певного обмеження права власності на майно. Слід зауважити, що право власності є непорушним і захищається не тільки національним законодавством, а й міжнародним. Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства, і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права [3]. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) доволі часто у своїх рішеннях констатує порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, так як заходи щодо обмеження права власності повинні бути припинені, коли вони вже не є необхідними. У зв'язку з цим, у справі «Узан та інші проти Туреччини» від 05 березня 2019 р., ЄСПЛ зазначив, що право на повагу до майна, повинне надавати зацікавленій особі можливість пояснити її справу компетентним органам влади з метою ефективного оскарження заходів [4].

Така позиція висвітлена і в КПК України, а саме унормування інституту оскарження арешту майна, який наділяє особу можливістю поновити свої права щодо відчуження, розпорядження та / або користування майном шляхом скасування такого заходу забезпечення кримінального провадження. кримінальний арешт майно апеляційний

Аналізуючи відповідні положення КПК України, можна прийти до висновку, що законодавцем передбачено два способи скасування арешту майна. По-перше, можна заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. По-друге, в апеляційному порядку оскаржити ухвалу слідчого судді про арешт майна. Перелік осіб, котрі наділені правом апеляційного оскарження та правом заявляти клопотання про скасування арешту майна, відповідно до ст. 393 та 174 КПК України обмежений випадками, встановленими процесуальним законом. Єдиною відмінністю в суб'єктному складі є те, що особи, які були присутні на розгляді питання про арешт майна, мають право оскаржити ухвалу слідчого судді лише шляхом подання апеляційної скарги в порядку ст. 309, 393 КПК України.

Незважаючи на те, що зазначені вище способи судового захисту існують самостійно один від одного, на практиці виникають ситуації, коли суддя повертає заявнику апеляційну скаргу як таку, що подана без використання процедури можливості вирішення поставлених питань у порядку ч. 1 ст. 174 КПК України. Таким чином, суд виходить із того, що суб'єкти, зазначені в ст. 174 КПК України, мають право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна повністю або частково, а потім, у разі незгоди з прийнятим рішенням, вправі оскаржити ухвалу про арешт майна в апеляційному порядку згідно зі ст. 309 КПК України [5]. Безумовно, відбувається порушення принципу диспозитивності, визначеного п. 19 ч. 1 ст. 7 та ст. 26 КПК України, адже сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачені цим Кодексом.

Такі рішення приймаються всупереч ч. 3 ст. 399 КПК України, не дивлячись на те, що органи державної влади у своїй діяльності мають використовувати спеціально-дозвільний метод, тобто діяти у порядку, в спосіб і в межах, передбачені відповідною правовою нормою. Саме тому вихід за межі дозволеного, довільне тлумачення норм, неоднакове їх застосування до подібних правовідносин призводить до грубого порушення законних прав, свобод та інтересів громадян. У такому разі нівелюється позиція ЄСПЛ, зазначена в рішенні у справі «Волохи проти України» від 02 листопада 2006 р., відповідно до якої судовий контроль має надавати гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження у разі втручання органів виконавчої влади у права особи [6].

Іншим аспектом проблеми, що розглядається, є дотримання строків апеляційного оскарження особами, які не були присутні на розгляді питання про арешт майна. Відповідно до ч. 3 ст. 395 КПК України п'ятиденний строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді для таких осіб обчислюється з дня отримання копії судового рішення. Якщо особа звертається спочатку з клопотанням про скасування арешту майна в порядку ч. 1 ст. 174 КПК України, то в цей час строк на апеляційне оскарження спливає. Виходячи з цього, наступне подання апеляційної скарги може здійснюватися з порушенням строку, і якщо суд за заявою особи не знайде підстав для його поновлення, то апеляційна скарга буде повернута. Для уникнення таких процесуальних ситуацій варто врахувати позицію О.І. Тищенко, яка вважає оптимальним строком апеляційного оскарження п'ятиденний строк із дня оголошення рішення слідчого судді про скасування арешту майна або відмову в цьому [7, с. 184]. Таким чином, поступовий механізм реалізації способів оскарження арешту майна має бути таким, що швидко й ефективно забезпечить відновлення порушеного права.

Як свідчить дослідження судової практики, ще однією прогалиною цього питання є відсутність у переліку осіб, котрі мають право на апеляційне оскарження арешту майна, представника третьої особи. Хоча цілком зрозумілим видається право цієї особи представляти інтереси заявника в аспекті надання правової допомоги, на практиці суд повертає апеляційну скаргу на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки у розумінні п. 10 ст. 393 КПК України представник власника не є суб'єктом апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна [8].

Виходячи з рішення КСУ від 30 вересня 2009 р. (справа про право на правову допомогу), право на правову допомогу за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право захисту своїх прав і законних інтересів, що виникають із кримінальних правовідносин [9]. Таким чином, незалежно від процесуального статусу власника або володільця майна у кримінальному провадженні йому має бути надана можливість захищати свої права як особисто, так і шляхом укладення угоди з адвокатом, котрий має право вчиняти певні процесуальні дії, зокрема оскаржувати рішення слідчого судді щодо накладення арешту на майно.

Незважаючи на те, що КПК України передбачає доволі ефективні механізми скасування арешту майна, їх використання є дещо недосконалим в аспекті дотримання процесуальних строків, процедури та суб'єктів оскарження. Саме тому КПК України потребує нагальних змін, адже держава має створювати всі умови для ефективного судового захисту права власності, що згідно зі ст. 3 Конституції України є її головним обов'язком. Така позиція відображена й у рішенні ЄСПЛ у справі «Смирнов проти Росії» від 07 червня 2007 р., відповідно до якого саме держава має охороняти фундаментальне право власності особи, а для його обмеження має існувати очевидна причина [10].

Висновки

На жаль, у КПК України існують певні колізії та прогалини, що призводить до неоднозначного врегулювання порядку та практики його застосування. На підставі викладеного вище дослідження можна зробити висновок, що зазначені проблеми доцільно вирішити, чітко окресливши процедуру, строки та суб'єктів, які мають право на оскарження арешту майна шляхом внесення певних змін до кримінального процесуального законодавства. З огляду на це та з урахуванням окремих положень практики ЄСПЛ потрібно вдосконалювати національне законодавство задля здійснення ефективного захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень та охорони прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Список використаних джерел

1. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» : Закон України від 18 лютого 2016 р. № 1019-VMI / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1019-19.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI/ / Верховна Рада України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/4651-17.

3. Рішенняу справі«Узан та інші проти Туреччини»від05березня 2019 р. /Європейський судз правлюдини. URL:http://hudoc.echr.coe.int/ eng-press?i=003-6346655-8304291.

4. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 р. / Рада Європи. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_535.

5. Ухвала Апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2016 р. у справі № 639/7520/15-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/55468059.

6. Рішення у справі «Волохи проти України» від 20 березня 1952 р. / Європейський суд з прав людини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/ 974_138.

7. Тищенко О.І. Способи захисту майнових прав особи, на майно якої накладено арешт: спірні питання. Форум права. 2017. № 1. С. 182-187. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/12522/1yTyshchenko_182-187.pdf.

8. Ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 р. у справі № 490/2167/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/68049285.

9. Рішення КСУ у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009. URL: https:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ v023p710-09.

10. Рішення у справі «Смирнов проти Росії» від 07 червня 2007 р. / Європейський суд з прав людини. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-80953.

Размещено на Allbest.ru