Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1 Правовий статус неповнолітньої особи

1.2 Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ПОКАРАНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ

РОЗДІЛ 3. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІМ

3.1 Пом'якшуючі і обтяжуючі обставини, які враховуються при призначенні покарання неповнолітнім

3.2 Звільнення від покарання та відбування покарання неповнолітніх

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність даної роботи. Проблема злочинності неповнолітніх завжди актуальна для суспільства, адже від того, як вона вирішується, залежить не лише стан злочинності у майбутньому, але й моральне життя у суспільстві в цілому. Раніше підліткова злочинність була вуличною, а тепер неповнолітні скоюють злочини усюди: в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання.

Проте абсолютна більшість злочинів, скоєних неповнолітніми - це крадіжки та хуліганські дії. Протиправну поведінку підлітків пов'язано перш за все з такими особливостями їх психіки, як підвищена сугестивність, не сформованість життєвих орієнтацій, юнацький негативізм.

Досить поширена думка, що більшість неповнолітніх злочинців - це ті, які позбавлені догляду і контролю дорослих. Через невміння самостійно організувати свою діяльність, підлітки піддаються сумнівним захопленням, пропускають заняття в школі, мають негативні відгуки, порушують дисципліну. Вони потрапляють під негативний вплив будь-якої компанії, починають курити, грати в азартні ігри, пити тощо.

Противоправна поведінка неповнолітніх дуже часто характеризується неповнотою усвідомлення суспільно небезпечних дій. Найчастіше причини підліткової злочинності - це результат неправильного виховання, відсутності догляду з сторони батьків, матеріальні не достатки, негативний вплив найближчого оточення. Хоча в теперішніх умовах серед неповнолітніх злочинців багато дітей, сім'ї яких мають високий матеріальний рівень, проте контроль за ними послаблений, так як батьки зайняті бізнесом і їм здається, що вистачає того, щоб забезпечити матеріальне благополуччя своїх дітей.

Стан злочинності серед неповнолітніх викликає занепокоєність та необхідність пошуку ефективних засобів попередження злочинності, вживати додаткових заходів з боку державних, органів та громадськості. Серед заходів профілактики важливе місце посідає діяльність прокуратури і суду, органів розслідування, що здійснюють провадження у справах про злочини неповнолітніх.

Неповнолітні є найбільш незахищеною категорією соціальних суб'єктів, які потребують особливої уваги та турботи з боку суспільства та держави в процесі реалізації ними свої прав та свобод.

Предметом даної роботи є види покарань які застосовуються до неповнолітніх.

Метою даної роботи є вивчення кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Об'єктом даної роботи є характеристика покарань , що застосовуються до неповнолітніх та види їх.



РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1 Правовий статус неповнолітньої особи

Неповнолітні знаходяться у соціальному становищі, яке не можна назвати задовільним і котре вимагає найпильнішої уваги з боку юриспруденції. Саме належне закріплення їх правового статусу може вирішити проблему.

Спеціальний правовий статус безпосередню залежить від соціального статусу. Виокремлюють характерні риси неповнолітніх як специфічної соціальної групи (соціальний статус).

По-перше, вік осіб, тобто це особлива категорія дітей з 14 до 18 років.

По-друге, строковість перебування у досліджуваній соціальній групі, тобто з досягненням 18 років особи переходять в наступну соціальну категорію, вважаються дорослими (в соціальному розумінні) та повнолітніми (в юридичному тлумаченні).

По-третє, соціальне середовище ставиться до неповнолітніх, як до підростаючого покоління, «свого майбутнього» та ключовий елемент продовження роду, а якщо взяти в глобальному - то й життя на Землі.

По-четверте, потребують від суспільства та держави ненадання їм необхідного мінімуму виховання й навчання, оскільки неповнолітні на морально-психологічному рівні ще не досягли рівня, за якого можливий ефективний саморозвиток особистості.

По-п'яте, неповнолітні не є «заангажованими» старими, відмираючими явищами суспільного життя і тому схильні свідомо чи навіть підсвідомо швидше орієнтуватися на нові вимоги суспільного життя, динамічніше оволодівати потрібними їм знаннями, вміннями, навичками.

По-шосте, ця категорія людей має не повною мірою сформовану світоглядну позицію. У цей проміжок існування особи вже розкриті її таланти, схильності та уподобання, вона має уявлення про моральні та правові норми, що діють в суспільстві, про устрій держави і соціуму, але стійка політична, національна, соціальна, життєва позиція знаходиться на стадії формування.

По-сьоме, порівняно з дорослими неповнолітні мають більшу залежність від соціального оточення, передусім сім'ї та колективу друзів.

По-восьме, неповнолітні потребують нагляду і піклування.

По-дев'яте, неповнолітні потребують матеріальної та моральної, соціально-психологічної підтримки й супроводу.

По-десяте, не адаптованість до самостійних суспільних відносин, оскільки вони не захищенні від негативного зовнішнього впливу, легко можуть стати суб'єктом злочинного посягання.

Неповнолітні є особливо активною складовою сучасного суспільства. Вони належать до поколінням, котре буде реалізовувати позитивні ціннісні установки сучасників, реформувати суспільство, державу та й в загальному всю політико-правову систему.

Неповнолітні найбільш продуктивні в соціально-демографічному розумінні. Вони є незамінною складовою у природному процесі зміни поколінь, забезпечення чисельного оновлення населення і досягнення таким чином його тривалого існування.

У правовій, демократичній державі повинна бути забезпечена свобода особистості, її права та свободи і тому особливостями правового статусу неповнолітнього таких державах має стати:

ґрунтування правового статусу особи на міжнародних еталонах ціннісного сприйняття особистості;

комплексністю та широкомасштабністю прав та свобод неповнолітнього;

реальне втілення принципу рівності особи;

реальність правових гарантій захисту прав та свобод неповнолітнього, оскільки «юридичний статус особи регламентується тим об'ємом можливостей і свободи, які суспільство і держава можуть реально гарантувати індивіду»;

забезпечення неповнолітнім належних рівня освіти та виховання, можливостей для самовдосконалення;

створення комплексу заходів на державному та громадському рівні щодо підтримки опіки та піклування неповнолітнього, забезпечення умов належної соціалізації і збереження сімейних та моральних цінностей.

Правовий статус - це ідеальний зразок, змодельований державою і закріплений в нормах права, відповідно до якого потім формується реальне правове положення особистості взагалі, в тому числі й неповнолітнього.

На нашу думку, особливості правового статусу неповнолітнього полягають в наступному.

Наявність спеціальних прав та обов'язків. С. Алексєєв вважає, що суб'єкту права притаманні дві головні ознаки. По-перше, це особа - учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Вона повинна володіти:

зовнішньою відокремленістю;

персоніфікованістю;

здатністю виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю.

Розберемо дане твердження щодо неповнолітнього. Міжнародні стандарти в галузі прав неповнолітніх виділяють загальні та спеціальні норми, що, наприклад, містяться в Конвенції про права дитини, де широко закріплено права неповнолітнього, які можна розділити на такі види:

Права неповнолітнього як людської істоти.

Права неповнолітнього як дитини.

Специфічні права неповнолітнього.

Отже, у контексті охорони захисту і закріплення прав неповнолітні мають такі ж, а можливо й ширші права, ніж повнолітні суб'єкти права.

Вони особисто не можуть здійснювати повною мірою всі правові зв'язки та вступати у правовідносини від свого імені. Це зумовлено відсутністю повної дієздатності, оскільки у найважливіші правові відносини вони вступають не особисто, а через батьків чи осіб, які їх заміняють. Тому ми можемо констатувати таку особливість неповнолітніх, як суб'єкта права - відсутність повної дієздатності.

Об'єктом відносин за участю неповнолітніх виступають їх інтереси, навколо яких формується поведінка суб'єктів цих відносин. Реалізаторами від імені неповнолітнього є батьки або особи, що їх заміняють, у виняткових випадках це можуть бути органи державної влади або місцевого самоврядування.

Для прикладу звернемося до національного українського законодавства. Стаття 32 ЦК України вказує, що «фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку)». При цьому законодавець подає чітку норму про те, що неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Особливі гарантії захисту неповнолітніх. Неповнолітні у суспільному просторі є незахищеною категорії суб'єктів, тому досліджувана категорія суб'єктів права потребує особливої уваги та турботи з боку держави та соціуму, і вказане обов'язково повинно зазначатися в нормативному порядку. При цьому важливим є встановлення не тільки прав неповнолітнього, які зумовлені його емоційним та психологічним розвитком, а й гарантій реалізації цих прав шляхом становлення з боку держави засобів та процедур правового й організаційного характеру: діяльність соціальних служб, реабілітаційних центрів, сімейних центрів, спеціалізованих освітніх та виховних закладів, широка діяльність громадських організацій, що займаються забезпеченням соціального становища неповнолітніх, функціонування уповноваженого з прав дитини та інших спеціалізованих установ. Правове регулювання щодо неповнолітнього має бути спрямоване на забезпечення фізичного та психічного розвитку, його благополуччя та підготовку до дорослого самостійного існування суб'єкта права. Нинішнє право має бути орієнтоване на людину, яка може бути активним учасником в правовідносинах інформаційного суспільства, тобто людину творчу, непередбачливу, ризикову, розумну, здатну до самообмеження, сповнену почуттям людської, громадянської, національної гідності, людину автономну й чутливу до будь-якого порушення її прав та свобод, приниження гідності, несправедливості тощо.

Особливості відповідальності, тобто можливість притягнення до відповідальності щодо вузьких категорій правопорушень, зазвичай важких та особливо важких злочинів, особливості у видах покарання. Держава визначає, що неповнолітні є не повною мірою зрілі, вони ще не отримали від суспільства можливість для повної соціалізації, у них відсутні досвід та знання, тому притягнення до відповідальності нарівні з дорослими не є прийнятним для цієї категорії суб'єктів права.

Правовий статус неповнолітнього, на відміну від правового статусу особи, відрізняється динамікою, рухливістю, що обумовлено об'єктивними факторами, зокрема зміною віку, юридичними фактами, які є підставами для виникнення, зміни або припинення прав і обов'язків неповнолітнього. Якщо розглядати правовий статус неповнолітнього як частину правового статусу фізичної особи, то він буде конкретним проявом його загального правового статусу, тобто бути спеціальним правовим статусом, оскільки, як неповнолітній, ця категорія осіб набуває додаткові права і переваги. Спеціальний правовий статус неповнолітнього необхідний як засіб посилення гарантій прав і подолання соціальної нерівності, для захисту та охорони неповнолітнього суспільством та державою.

Отож, на нашу думку, можна виокремити наступні особливості правового статусу неповнолітніх:

відсутність повної дієздатності;

в контексті нормативного закріплення прав, неповнолітні мають ширші права, ніж повнолітні суб'єкти права;

сфера суб'єктивних обов'язків неповнолітніх є вужчою, ніж у загальних суб'єктів права, оскільки держава, враховуючи їх недозрілість, відсутність повної соціалізації, досвіду та знань визначає досліджувану категорію осіб здатними нести відповідальність щодо вузьких категорій правопорушень, зазвичай важких та особливо важких злочинів і навіть тут встановлено особливості у видах покарання;

зовнішня відокремленість як повноцінного суб'єкта правового життя і здатністю виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю повною мірою не притаманні неповнолітнім через те, що вказану діяльність вони здійснюють не самостійно, а через повнолітнього суб'єкта або державу; наявність видових розбіжностей у відносинах, в котрі неповнолітні можуть вступати самостійно нарівні з дорослими суб'єктами права і особливі відносини, які не визнають неповнолітнього повноцінним суб'єктом права; враховуючи емоційну та розумову незрілість цей суб'єкт права потребує особливої уваги та турботи з боку держави і соціуму.

1.2 Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України єдиною та достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У доктрині кримінального права загальновизнаним є поділ складу злочину на чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону. Відсутність одного із цих елементів або однієї з обов'язкових ознак цих елементів виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. Безумовно, всі елементи складу злочину є рівними у своєму загально змістовому визначенні [1, с. 3]. У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме:

за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;

скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців;

визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру;

передбачено більш м'які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV - щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х - щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст. 61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст. 64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст. 57) та арешту (ч. 3 ст. 60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ - щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом'якшує покарання (п.3 ч. 1 ст. 66).

Кримінально-правове значення ознак суб'єктивної сторони злочину (вини, мотивів, мети, емоційного стану особи) досить велике, оскільки вони в сукупності й утворюють суб'єктивну підставу кримінальної відповідальності. Крім того, без встановлення певних ознак даного елементу злочину неможливо вирішити питання розмежування злочинної і незлочинної поведінки, суміжних злочинних діянь, кваліфікувати вчинене, визначити наявність рецидиву злочину, призначити й виконати справедливе покарання, застосувати звільнення від кримінальної відповідальності й покарання та відповідно реалізувати положення кримінального процесу.

Звертаючись до питання вини, вважаємо за необхідне зазначити, що під формою вини традиційно розуміється певне співвідношення, поєднання інтелектуального (усвідомлення ознак складу злочину) та вольового (відношення до діяння й наслідків суспільно небезпечної поведінки) елементів вини, що передбачене кримінальним законом. Так, КК України передбачає дві форми: умисел і необережність.

Проте, вважаємо за необхідне відмітити, що визначення умисної форми вини, що міститься в ст. 24 КК України, з нашої точки зору, не повною мірою враховує якості неповнолітніх, що властиві саме їх особистості, а саме: не сформованість ціннісних орієнтацій, неадекватність сприйняття та оцінювання явищ соціальної дійсності, недостатність інформованості про право (в тому числі й кримінальне). Таким чином, йдеться про вимогу кримінального закону усвідомлення особою суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності) при вчиненні умисного злочину.

Так, законодавство про кримінальну відповідальність України передбачає два різновиди умисної форми вини: прямий і непрямий умисел. Водночас в рамках прямого й непрямого умислу теорія та практика кримінального права, залежно від ступеня визначеності, виділяє й інші види умислу: визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) та альтернативний, а також, залежно від моменту формування, заздалегідь обдуманий, такий, що раптово виник. Проте, на відміну від дорослих, для неповнолітніх злочинців декілька характерними є випадки вчинення посягань із невизначеним, альтернативним, раптово виниклим наміром. На наш погляд, це служить певною мірою підтвердженням висновку про не сформованість і нестійкість особистості неповнолітніх, інформація про яку корисна при вирішенні ряду певних кримінально-правових питань (зокрема, призначенні покарання, звільненні від нього та кримінальної відповідальності).

Необхідно звернути увагу, що не менш важливо враховувати під час розгляду кримінального провадження про злочини неповнолітніх момент формування (виникнення) умислу. Як вже раніше нами зазначалося, в порівнянні із злочинами, що вчиняються дорослими особами, злочини, вчиненні неповнолітніми частіше характеризуються присутністю раптово виниклого умислу. Цей різновид прямого і непрямого умислу суттєво відрізняється тим, що реалізація злочинного умислу особи відбувається відразу або через нетривалий період часу після його виникнення. Зазвичай вона зустрічається при вчиненні злочинів проти життя та здоров'я, хуліганства, в більшості випадків коли винні особи перебували в стані сп'яніння. Юридичне значення раптово виниклого умислу полягає в тому, що він дозволяє визначити коло злочинів, для яких типово саме його наявність.

Тим самим його встановлення впливає на рішення питання про кваліфікацію вчиненого. Крім того, він певним чином характеризує й особу винного, що враховується при призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності й покарання. Таким чином, встановлення моменту виникнення умислу дозволяє дати правильну правову оцінку поведінці як неповнолітніх, так і дорослих осіб, що вчинили схожі злочини.

Крім того, свою специфіку мають і необережні злочини, що вчиняються неповнолітніми. Зокрема, вольовий момент злочинної самовпевненості без достатніх на те підстав розрахунок на запобігання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), як свідчить практика у порівнянні з дорослими злочинцями більшою мірою мають вираз суб'єктивні, а не на об'єктивні чинники (життєвий досвід, професіоналізм, кваліфікацію, тривалу практику і так далі).

Неповнолітні, як правило, розраховують на свою спритність, упевненість в силах (перехідну в самовпевненість), безстрашність (в більшості показова), видавана легкість поводження з технікою, джерелами підвищеної небезпеки.

Таким чином, вольовий момент злочинної недбалості у неповнолітніх дуже близький до вольового моменту, характерного для непрямого умислу. Тому не можемо не зазначити, що підчас досудового розслідування та розгляді кримінальних проваджень у суді про злочини неповнолітніх необхідно звертати суттєву увагу на дану обставину, надаючи вирішальне значення при формулюванні висновку про наявність злочинної легковажності тому фактору, що ні за яких умов підліток не бажав і не допускав настання шкідливих наслідків.

Вказані обставини повинні враховуватися як при вирішенні кримінально-правових питань (призначенні неповнолітнім покарання, звільненні їх від кримінальної відповідальності та покарання), так і в попередженні необережних злочинів вчинених неповнолітніми.



РОЗДІЛ 2. ВИДИ ПОКАРАНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

штраф;

громадські роботи;

виправні роботи;

арешт;

позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані в ст. 98. Вони переважно не пов'язані з позбавленням волі.

Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.

Не можуть бути призначені ці покарання і в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст. 69).

Основні види покарання у ст. 98 вказані у відповідному порядку - від менш тяжкого до більш тяжкого. З цього слід виходити зокрема при вирішенні питань, що випливають зі ст. 69.

Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і як додаткове покарання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - лише як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням. Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у ст. 53, 55 - 57, 60, 63 з урахуванням особливостей, вказаних у ст. 99 - 102.

Штраф. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану Неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виникають у зв'язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53). Максимальний же розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53, може замінити засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак тривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати одного року.

Громадські та виправні роботи. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням обмежень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

Виправні роботи призначаються, неповнолітнім, які досягли 16-річного віку. Якщо в передбаченому законом порядку було прийнято на роботу особу, яка досягла 15-річного віку, то їй також може бути призначене покарання у виді виправних робіт.

Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповнолітніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний строк до і року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави.

Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України. При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істотно скорочена - удвічі мінімальний термін і в чотири рази - максимальний. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановленім вироку досягли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування арешту не є підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навчальних закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60).

Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, - більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини на строк до п'ятнадцяти років.

Позбавленню волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах, їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством.

Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 - штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт.

Відповідно до п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, підлягають звільненню від покарання.

Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням положень ст. ст: 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить 1 рік. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що призначається за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керуватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк - до 15 років.

Призначення покарання. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65, 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досягнення повноліття.

Серед них:

загальні засади призначення покарання, вказані у ст. 65, обставини, які пом'якшують та які обтяжують покарання (ст. ст. 66 - 67);

особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені ст. ст. 98-102;

обставини, які названі у ч. 1 ст. 103, - умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого.

Сприятливі обставини - це ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покарання максимально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно - вони повинні стосуватися або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його існування до і після вчинення злочину.

При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього:

сімейні обставини - наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього;

матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього;

відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів;

морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення;

спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від дорослих; рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене;

попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання;

поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи;

наявність у неповнолітнього морального обов'язку піклуватися про інших членів сім'ї та його ставлення до цього обов'язку;

ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності.

Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов'язкового пом'якшення становища такої особи.

Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов'язаний обговорити і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових пільг, на які може претендувати така особа.



РОЗДІЛ 3. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІМ

3.1 Пом'якшуючі і обтяжуючі обставини, які враховуються при призначенні покарання неповнолітнім

Найбільш суворим та радикальним заходом державного реагування на вчинений злочин є покарання, яке застосовується за вироком суду до винної особи. Для того, щоб досягнути своєї мети таке покарання має бути законним, справедливим та обґрунтованим, а отже належним чином індивідуалізованим. Провідну роль при цьому відіграє саме принцип індивідуалізації покарання, сутність якого полягає в обранні судом оптимальної його міри, тобто такої, яка з урахуванням особливостей вчиненого злочину та особи винного є необхідною і достатньою для виправлення особи та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК України).

При призначенні покарання неповнолітньому суд повинен враховувати не тільки ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості розвитку неповнолітнього.

Суди при призначенні покарання неповнолітнім, мають дотримуватися вимог ст. 98 КК щодо видів покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім за вчинений злочин. Перелік видів покарань є вичерпним. Виходячи з положень ст. 98 КК інші види покарань - обмеження волі, конфіскація майна, довічне позбавлення волі - до неповнолітніх застосовуватися не можуть, у тому числі і в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання відповідно до ст. 69 КК.

Так, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосувати такі основні види покарань, як штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк та додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Призначення покарання - це завершальний етап процесу обрання судом при винесенні обвинувального вироку конкретного виду, міри кримінально-правового впливу на суб'єкта злочину. Обрання судом виду і міри покарання є оціночною діяльністю, яка потребує високої кваліфікації і великого досвіду роботи, особливо коли покарання призначається неповнолітньому.

Проаналізувавши норм Розділу XV Загальної частини КК України можна стверджувати, що до неповнолітніх віком від 16 до 18 років не застосовуються такі види покарань: позбавлення військового, спеціального звання, рангу чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні, довічне позбавлення волі.

До неповнолітніх віком до 16 років застосовуються два види покарань: штраф та позбавлення волі на певний строк (всі інші види покарань не застосовуються).

Варто з'ясувати питання чи особа повинна досягти відповідного віку (16 років для того, щоб до неї застосовувались покарання передбачені ст. 98 КК України, 18 років - ст. 51 КК України) на момент вчинення злочину чи призначення покарання. Адже особа може вчинити злочин, наприклад, у 15-річному чи 17-річному віці, а суд може призначати їй покарання на момент, коли особі виповниться відповідно 16 чи 18 років. Зокрема, лише в ст. 64 КК України йдеться про те, що «довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років…».

У ст. 101 КК України передбачено, що «арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років…». В інших нормах про покарання як дорослих, так і неповнолітніх такої вказівки немає.

Обставиною, що виключає можливість застосування довічного позбавлення волі, відповідно до ч. 2 ст. 64 КК України, виступає вчинення особою злочину у віці до 18 років та у віці понад 65 років.

Вік суб'єкта злочину є характеристикою обставини, що пом'якшує покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України, тобто вчинення злочину неповнолітнім.

У кримінально-правовій літературі неоднозначно вирішується питання про те, чи завжди суд повинен враховувати при призначенні покарання неповнолітній вік суб'єкта злочину як обставину, що пом'якшує покарання.

Так, П.П. Серков вважає, що неповнолітні інколи усвідомлюють, що суд зобов'язаний врахувати як обставину, що пом'якшує покарання, недосягнення ними повноліття. Крім цього, цю обставину вони можуть використовувати в цілях полегшення участі інших осіб (однак цього може і не бути).

Тому цей вчений пропонує надати можливість судовим органам не враховувати неповнолітній вік суб'єкта злочину як обставину, що пом'якшує покарання, у випадках вчинення злочинів, відповідальність за які настає з 14-річного віку, тобто тих, характер і небезпеку яких вказані особи усвідомлюють в більшій мірі [13, с. 35].

Однак, на нашу думку, така пропозиція може викликати деякі труднощі на практиці, оскільки судам важко буде встановити чи дійсно неповнолітній, вчиняючи злочин, усвідомлював меншу міру кримінального покарання, виконував найбільш небезпечні діяння з метою полегшити участь інших співучасників. Ми вважаємо, що обставини, які пом'якшують покарання, в тому числі і вчинення злочину неповнолітнім, мають враховуватись судом незалежно від суб'єктивного усвідомлення їх суб'єктом злочину.

Проаналізувавши обставин, які обтяжують покарання, зазначимо, що у ч. 2 ст. 67 КК України міститься пряма вказівка про те, що суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнавати будь-яку із зазначених у ч. 1 цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

Щодо обставин, які пом'якшують покарання, у ст. 66 КК України такої вказівки немає. Тому суд не може не враховувати неповнолітній вік суб'єкта злочину як обставину, яка пом'якшує покарання. Крім цього, Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 5 постанови від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» зазначає, що «неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом'якшує покарання.

Вона обов'язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття». Таким чином, при призначенні покарання суд зобов'язаний враховувати неповнолітній вік суб'єкта злочину як обставину, яка пом'якшує покарання, і не може ігнорувати його.

Норми Розділу XV КК України «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» містяться в Загальній частині КК України. Крім цього, виключення вчинення злочину неповнолітнім із переліку обставин, які пом'якшують покарання, не вирішить проблеми. Якщо цієї обставини не буде в переліку обставин, які пом'якшують покарання, то суд зможе враховувати неповнолітній вік суб'єкта злочину як такий що пом'якшує покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК України.

Слід також зазначити, що в зміст поняття «неповнолітній вік суб'єкта злочину», на нашу думку, повинні входити ознаки, що характеризують хронологічний (календарний) вік людини.

Особливості психічного та фізичного розвитку неповнолітнього - це ознаки, які характеризують психологічний вік людини і не охоплюються поняттям «неповнолітній вік суб'єкта злочину».

Тому за таких умов вчинення злочину неповнолітнім може існувати як обставина, яка пом'якшує покарання, а особливості психічного та фізичного розвитку неповнолітнього враховуватись в рамках характеристики особи винного. У ч. 3 ст. 66 КК України хоч і передбачено положення про недопустимість подвійного врахування пом'якшуючої обставини, коли вона передбачена в статті Особливої частини, проте не вказано, як бути, коли ця обставина вже врахована в нормах Загальної частини.

Слід погодитись з В. М. Бурдіним, що «у зв'язку з цим видається доцільним доповнити ст. 66 положенням про те, що коли пом'якшуючі обставини враховані в нормах не тільки Особливої, а й Загальної частини КК, вони не повинні повторно враховуватися при вирішенні питань кримінальної відповідальності. Таким чином, неповноліття злочинця буде враховуватись як обставина, яка пом'якшує відповідальність у всіх тих випадках, коли для неповнолітніх не передбачено пільгових норм» [4, с. 141-142].

У кримінально-правовій літературі неоднозначно вирішується питання про те, чи потрібно диференційовано підходити до практичного врахування неповнолітнього віку як обставини, яка пом'якшує покарання. Висловлені пропозиції науковців до вирішення цього питання можна об'єднати в дві групи.

Представники першої групи вважають, що не потрібно диференційовано підходити до практичного врахування неповнолітнього віку як обставини, яка пом'якшує покарання. Зокрема, В. М. Бурдін зазначає, що «немає потреби у створенні окремої норми, якою передбачалося б врахування віку від 14 до 16 років як обставини, що особливо пом'якшує кримінальну відповідальність неповнолітніх.

Адже не завжди особа в 14 років буде становити меншу суспільну небезпеку, ніж особа у 17 років. Вирішення цього питання цілком можливе в межах норм про індивідуалізацію кримінальної відповідальності і покарання» [4, с. 142-143]. Представники другої групи пропонують внести до КК відповідну норму, яка дасть можливість враховувати як обставину, яка пом'якшує покарання, не просто вчинення злочину неповнолітнім, а конкретний вік неповнолітнього суб'єкта злочину.

Особливо звертається увага на необхідність зниження покарання неповнолітнім у віці від 14 до 16 років.

Так, на думку П. П. Серкова, при призначенні покарання неповнолітнім суди повинні враховувати цю обставину не як написану абстракцію. В кожному конкретному випадку слід диференційовано підходити до вирішення питання, в залежності від особливостей вікових категорій неповнолітніх (підліток це чи юнак) [13, с. 34-35]. Л. О. Долиненко вважає, що вчинення злочину неповнолітнім у віці від 14 до 16 років необхідно враховувати як особливо пом'якшуючу відповідальність обставину.

Така вказівка в самому законі була б гарантією здійснення на практиці диференційованого підходу до неповнолітніх при індивідуалізації кримінальної відповідальності і покаранні з врахуванням вікових особливостей кожної групи [6, с. 50-51]. М. М. Бабаєв зазначає, що правильно вчиняють ті слідчі і судові органи, які розглядають вчинення злочину особою, якій ще немає 16 років, як особлива, якісно своєрідна пом'якшуюча обставина. В цих випадках вироки підкреслюють, що у врахування береться не просто неповноліття, а конкретний вік підсудного: 14 або 15 років.

Такий підхід дасть можливість розслідуванню більш правильно вирішувати питання про вид відповідальності для винного, а суду - більш точно індивідуалізувати покарання підлітку [1, с. 26-27].

Слід зазначити, що в КК України законодавцем диференційовані види і строки покарань, які можуть призначатись неповнолітнім. Тому, на нашу думку, пропозиція представників другої групи щодо диференційовано підходу до практичного врахування неповнолітнього віку як обставини, яка пом'якшує покарання має сенс.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, які його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК України.

Аналіз судової практики показує, що при призначенні покарання суди враховують як обставину, яка його пом'якшує, зокрема, молодий або похилий вік суб'єкта злочину. Питання про те, чи можуть молодий вік суб'єкта злочину виступати обставиною, яка пом'якшує покарання, у теоретичних розробках вирішується по-різному. Більшість науковців лише констатують, що молодий вік суб'єкта злочину враховуються судами як обставини, які пом'якшують покарання, про те, не висловлюють свого ставлення до цього [13, с. 35].

Іншу думку стосовно цього питання висловлює Т. І. Нікіфорова. Вона вважає, що оскільки вік особи є її невід'ємною властивістю, то молодий вік суб'єкта злочину може бути враховано при призначенні покарання лише в рамках особи винного, а не як обставина, яка пом'якшує покарання [10, с. 155]. Видається, що обидві точки зору щодо врахування при призначенні покарання молодого віку суб'єкта злочину мають право на існування.

Так, через багатогранність природи особи винного неможлива в законодавстві у повному обсязі конкретизація всіх обставин, що її характеризують. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2004 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» наведено приблизний перелік таких обставин.

До них віднесено і вік особи винного. Крім цього, перелік передбачених в ст. 66 КК України обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. Тому окремі обставини, що характеризують особу винного, зокрема, молодий вік суб'єкта злочину, при призначенні покарання можуть бути враховані як обставини, що його пом'якшують.

На нашу думку, вирішення питання про врахування при призначенні покарання молодого або похилого віку суб'єкта злочину слід залишити на розсуд суду. Адже суддівський розсуд є явищем об'єктивним, зумовленим колом рішень, що виносяться у справі, оскільки вітчизняній традиції правозастосування більше притаманний дискреційний метод, аніж формальний [8, с. 338]. Повністю поділяємо точку зору Л.О. Долиненка, який зазначає, якщо суд встановив наявність у справі обставин, які пом'якшують покарання, незалежно від того вказані вони в законі чи ні, то він зобов'язаний і враховувати їх [6, с. 81]. Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суду лише надається право визнавати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не вказані в законі, зокрема, молодий вік суб'єкта злочину. У випадку, коли суд визнав окрему обставину такою, що пом'якшує покарання, зокрема, молодий вік суб'єкта злочину, то у нього виникає обов'язок врахувати цю обставину при призначенні покарання.

Таким чином, при призначенні покарання суд зобов'язаний враховувати неповнолітній вік суб'єкта злочину як обставину, яка пом'якшує покарання, і не може ігнорувати його. Щодо повторного врахування обставин які пом'якшують покарання то коли пом'якшуючі обставини враховані в нормах не тільки Особливої, а й Загальної частини КК, вони не повинні повторно враховуватися при вирішенні питань кримінальної відповідальності. Таким чином, неповноліття злочинця буде враховуватись як обставина, яка пом'якшує відповідальність у всіх тих випадках, коли для неповнолітніх не передбачено пільгових норм.

Слід зазначити, що в КК України законодавцем диференційовані види і строки покарань, які можуть призначатись неповнолітнім Щодо визнання молодого віку суб'єкта злочину, як пом'якшуючої обставини, то відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суду лише надається право визнавати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не вказані в законі, зокрема, молодий вік суб'єкта злочину. У випадку, коли суд визнав окрему обставину такою, що пом'якшує покарання, зокрема, молодий вік суб'єкта злочину, то у нього виникає обов'язок врахувати цю обставину при призначенні покарання.



3.2 Звільнення від покарання та відбування покарання неповнолітніх

неповнолітній відповідальність покарання звільнення

Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дає змогу виділити низку особливостей, що, безумовно, відбивають прояв принципу гуманізму стосовно цієї категорії осіб. Це виявляється у тому, що, по-перше, ст. 105 КК передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися тільки до неповнолітніх, - звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, щодо останніх мають пільгові умови.