Види офіційного тлумачення Конституції України

TYPES OF OFFICIAL INTERPRETATION OF THE CONSTITUTION OF UKRAINE

The article analyzes the types of official interpretation of the Basic Law in the context of constitutional and legal reform. The types of official interpretations used in the work of the Constitutional Court of Ukraine are described. The concept of "official interpretation of the Constitution of Ukraine" is systematized in the context of amending the Basic Law after 30.09.2016.

Key words: the constitution of Ukraine, judicial reform, constitutionalism, interpretation, literary interpretation.

1. Постановка проблеми

Тлумачення як процес має місце у різних сферах людської діяльності. Адже правильне розуміння змісту норм права, у тому числі і положень Конституції України, є запорукою їх правильного застосування.

У загальній теорії права тлумачення поділяється на види на підставі різних класифікаційних критеріїв. Найбільш розповсюдженим є їх видова характеристика за суб'єктами та обсягом. Такий поділ здебільшого застосовується і у конституційно-правовій доктрині.

Мета статті. Дослідити види офіційної інтерпретації Основного Закону та їх вплив на практичну діяльність Конституційного Суду України.

Виклад основного матеріалу. Важливе значення для процесу тлумачення нормативно-правових актів, особливо положень Конституції України, має суб'єкт, який здійснює їх тлумачення, та юридичні наслідки, які настають в результаті такої діяльності. Таке тлумачення передбачає роз'яснення змісту норм права для інших. За цими критеріями в теорії права прийнято виділяти офіційне та не офіційне тлумачення норм права [1, с. 182]. При цьому, необхідно погодитись з П. Е. Недбайлом, який наголошує на тому, що офіційне або неофіційне тлумачення відповідно має формально обов'язкове чи необов'язкове значення [2, с. 345]. Саме обов'язковість застосування тлумачення конституції законодавчо уповноваженим органом, і є основою відмінності офіційного і неофіційного тлумачення.

Необхідно зазначити, що поняття «офіційне тлумачення правових норм» фактично не використовується. Його немає в теорії та практиці країн як англосаксонської так і романо-германської правових систем. У країнах англосаксонської правової системи зазвичай сутність права сприймається через застосування норм законів і тлумачення їх судами [3, с. 61]. В таких країнах загальновизнаним як джерело права є судовий прецедент. Відповідно судова практика щодо тлумачення норм права, у тому числі і конституційних норм, має прецедент- ний характер. У свою чергу, у країнах романо-германської правової системи судові рішення є найвищою апробацією правових норм і мають обов'язковий характер у конкретній справі. Незважаючи на різний характер даних правових систем в останні роки спостерігається їх зближення в питаннях обов'язковості виконання офіційних рішень міжнародних судів (наприклад, ЄСПЛ), у тому числі і тих у яких здійснюється тлумачення положень міжнародно-правових актів.

В енциклопедичній літературі поняття «офіційне» здебільшого визначається, як такий, що запроваджується, регулюється, видається урядом, урядовою установою або службовою особою; витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей, а поняття «тлумачення», як текст, який містить пояснення, трактування чого-небудь. Поєднуючи наведені енциклопедичні трактування даних понять, можна сказати, що офіційне тлумачення являє собою роз'яснення, яке надається уповноваженим суб'єктом.

Питанням сутності та видам офіційного тлумачення приділено увагу і у науковій літературі. Так, на думку Л. М. Шестопалової офіційне тлумачення норм права являє собою сформульоване у спеціальному акті роз'яснення, яке здійснюється уповноваженим органом і має обов'язкове значення; є своєрідною обов'язковою до виконання директивою щодо правильного розуміння і застосування певної правової норми. Дане визначення фактично акцентує увагу на тому, що офіційне тлумачення передбачає надання роз'яснення у спеціальному акті застосування уповноваженим суб'єктом і має обов'язковий характер.

Обов'язковість рішень КСУ щодо офіційного тлумачення проявляється в тому, що вони містять офіційну, сформульовану чи визнану державою позицію щодо розуміння дійсного змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати норми, що роз'яснюються [4, с. 437].

З позиції Б. С. Ебзеєва офіційний характер тлумаченню надається спеціально уповноваженим Конституцією органом, яке міститься у спеціальному акті суду і є обов'язковим для усіх суб'єктів права. Такої ж точки зору притримується і В. Ф. По- горілко. Науковець також наголошує на тому, що офіційне тлумачення являє собою роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. При цьому, науковець звертає увагу на те, що в Україні офіційне тлумачення надається виключно Конституційним Судом України та реалізується шляхом ухвалення рішення після відповідного судового розгляду про тлумачення тієї чи іншої конституційної норми на звернення зазначених у Конституції суб'єктів. Таке тлумачення завжди є загальнообов'язковим [5, с. 409-410]. Таке розуміння офіційного тлумачення акцентує увагу на тому, що воно здійснюється не будь-яким, а спеціально уповноваженим органом і є обов'язковим не для окремої групи суб'єктів, а для усіх без винятку суб'єктів права. Таким органом в Україні, як ми уже зазначали, є єдиний орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України. При цьому, спеціальним актом у якому надаються роз'яснення положень Конституції, які піддягали тлумаченню, містяться, згідно Закону України «Про Конституційний Суд України» [6], у рішеннях КСУ (ст. 84). Такі акти мають важливе значення для правозастосовної практики і є обов'язковими для виконання.

Заслуговує на увагу і точка зору Ю. М. Тодики. З позиції науковця офіційне тлумачення є діяльністю в рамках законодавчо встановлених процедур за допомогою апробованих наукою та практикою прийомів і способів подолання невизначеності розуміння Конституції і законів України у формі нормативної або казуальної інтерпретації з метою забезпечення конституційної законності і конституційного правопорядку [7, с. 66]. В даному випадку автор наголошує на тому, що офіційне тлумачення здійснюється за законодавчо встановленою процедурою. Аналіз Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави стверджувати, що право тлумачна діяльність КСУ здійснюється дійсно не на розсуд суддів, а за законодавчо визначеною процедурою (глави 8-10).

Фактично такої ж точки зору притримується і М. Тесленко. При цьому, науковець наголошує, що офіційне тлумачення пов'язане із з'ясуванням або роз'ясненням, офіційною інтерпретацією, з метою забезпечення верховенства Основного Закону та підтримання належного конституційного правопорядку [8, с. 141]. В даному випадку науковець звертає увагу на те, що право тлумачна діяльність має особливий характер та мету. Перш за все полягає у з'ясуванні та роз'ясненні положень законодавства, зокрема і Конституції України, і має важливе значення для правозастосовної практики.

В цілому, на сьогодні право тлумачити свою конституцію стало невід'ємним атрибутом юрисдикції органів конституційної юстиції багатьох країн світу. Зокрема, офіційне тлумачення Конституції здійснюють конституційні суди у 23 країнах світу, а ще у 13 країнах ними ж здійснюється тлумачення законів та інших нормативних актів. На пострадянському просторі тлумачення Основного закону спеціально уповноваженими органами конституційної юрисдикції здійснюється тільки у Азербайджані, Казахстані, Молдові й Узбекистані. В Україні це правило також законодавчо закріплено в якості самостійного повноваження КСУ, що реалізується шляхом прийняття в особливому порядку рішення про тлумачення конституційної норми за запитом уповноважених суб'єктів.

Необхідно погодитись з Ю. М. Тодикою, який наголошує на тому, що закріплення за Конституційним Судом права офіційного тлумачення Конституції України виправдане, йде в руслі реалізації принципу розподілу влади і світової практики конституціоналізму [9, с. 189-190]. Відповідно, КСУ уповноважений здійснювати офіційне тлумачення Конституції України. Це випливає і із положень ст. 147 Конституції України [10].

Говорячи про мету офіційного тлумачення КСУ положень Конституції України слушною, на наш погляд, є позиція В. Л. Федоренко. Науковець підкреслює, що такою метою є встановлення неоднозначного і правильного розуміння та застосування на всій території держави Конституції України, надання роз'яснень щодо цього. При цьому, як наголошує В. Л. Федоренко, КСУ уповноважений з'ясовувати і здійснювати роз'яснення, інтерпретувати та встановлювати зміст відповідних нормативних положень, але не може вносити до Конституції та законів України зміни чи доповнення [11, с. 493]. Адже КСУ не є законодавчим органом і його інтерпретаційний акт не є нормативно-правовим актом, яким може бути внесено зміни до Конституції України чи інших законів держави.

Необхідно погодитись з В. М. Цвік, який наголошує на тому, що здійснюючи свої повноваження суб'єкти офіційної інтерпретації не підміняють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення, зокрема через заповнення прогалин у законодавстві. Відповідно, можна сказати, що здійснюючи інтерпретаційну діяльність КСУ намагається надати роз'яснення дійсного змісту положень Конституції України, заповнити прогалини та усунути існуючі протиріччя між положеннями Основного закону держави та інших законів.

Підтвердженням цього є і Рішення Конституційного Суду України у справі № 13/1071-98, № 1-

22/98 про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 1998 р., де чітко зазначено, що заповнення прогалин у законах не належить до повноважень Конституційного Суду України. Вирішення цих питань відповідно до Конституції України є прерогативою органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Безперечно, прогалини у законодавстві, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, у тому числі і до Конституції України, вимагають подеколи їх тлумачення. З цього приводу слушною є точка зору О. Майстренко, який наголошує на тому, що законодавчі колізії створюють незручності у правозастосовній практиці, заважають застосуванню законодавства громадянами. Ефективним способом розв'язання проблем юридичних суперечностей, на думку автора, є тлумачення, що дає можливість виявити колізійні норми в законодавстві [12, с. 110]. Однак, необхідно підкреслити, що здійснюючи тлумачення КСУ не створює нових норм права, а лише встановлює виражену у Основному законі державної волі.

Вищенаведені позиції науковців та їх аналіз дозволяє наголосити на тому, що офіційному тлумаченню Конституції, як різновиду правотлумачної діяльності характерними є, наведені нами у підрозділі 1.1 цього дисертаційного дослідження, загальні ознаки тлумачення Конституції:

1) являє собою діяльність, яка здійснюється тільки уповноваженими органами держави. Говорячи про офіційне тлумачення Конституції України то таким органом, як ми уже зазначали, є КСУ;

2) має загальнообов'язковий характер. Відповідно тлумачення Конституції України здійснюване КСУ є обов'язковим для всіх без винятку суб'єктів права;

3) здійснюючи офіційне КСУ не створює нових норм права, не здійснює правотворчість, а тільки з'ясовує та роз'яснює зміст вираженої у Основному законі волі законодавця;

4) здійснюється КСУ за законодавчо встановленою процедурою;

5) передбачає заповнення прогалин та усунення існуючих протиріччя між положеннями Основного закону держави та інших законів;

6) наслідком тлумачення Конституції України є прийняття КСУ відповідного акта - рішення.

Наведені ознаки офіційного тлумачення Конституції України дозволяють стверджувати, що офіційне тлумачення Конституції України являє собою процес в рамках якого конституційно уповноважений орган державної влади за законодавчо встановленою процедурою здійснює з'ясування та офіційне роз'яснення дійсного змісту Конституції України та її положень, що закріплюється в офіційному загальнообов'язковому інтерпретаційному акті Конституційного Суду України.

Аналіз наукової літератури вказує на те, що більшість вчених-правознавців наголошують на тому, що офіційне тлумачення за характером і юридичними наслідками доцільно поділяти на два види: нормативне і казуальне (Л. В. Лазарєв, В. А. Кряжков, М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома Є. В. Білозьоров, Є. Щ. Гіда, А. М. Завальний, А. О. Осауленко та ін.) [86]. Так, нормативне тлумачення, з позиції О. С. Піголкіна, являє собою роз'яснення, що дається компетентним органом, яке є обов'язковим для всіх осіб та органів і розповсюджується на всі випадки, які передбачені правовою нормою, що тлумачиться. Таке розуміння нормативного тлумачення вказує на його загальнообов'язковий характер. Відповідно, даний різновид офіційного тлумачення поширює свою дію на не персоніфіковане коло суб'єктів: громадян, громадські організації, органи державної влади та місцевого самоврядування тощо.

На обов'язковості як характерної ознаки нормативного тлумачення наголошує і Н. М. Пархоменко. Науковець зазначає, що рішення Конституційного Суду України, які містять офіційне тлумачення, мають загальнообов'язковий і абсолютно автономний характер щодо норм, які ними тлумачаться, оскільки такі рішення містять певні обов'язкові правила, дія яких поширена на невизначене коло осіб [13, с. 312-313].

Підтвердженням вищенаведених точок зору науковців є положення статей 2 та 98 Закону України «Про Конституційний Суд України», якими встановлено, що рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання. Невиконання рішень Конституційного Суду України тягне за собою відповідальність згідно з законом

Для з'ясування сутності нормативного тлумачення заслуговує на увагу позиція авторського колектив підручника теорії держави та права (Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, А. М. Завальний та ін.). На їх погляд нормативне тлумачення норм права являє собою офіційне роз'яснення, що поширюється на необмежену кількість випадків, передбачених нормою права, що тлумачиться [14, с. 186]. Вданому випадку автори акцентують особливу увагу на тому, що нормативне тлумачення передбачає неодноразове його застосування.

На загальному характері нормативного тлумачення наголошують А. Ф. Черданцев та Л. А. Луць. Так, О. Ф. Черданцев наголошує на тому, що тлумачення є нормативним у силу того, що воно носить загальний характер, є формально обов'язковим при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумаченої норми. Також воно є нормативним тому, що його результат є обов'язковим для інших суб'єктів, які будуть використовувати таку норму. Такої ж точки зору фактично притримується і Л. А. Луць. Науковець досліджуючи особливості тлумачення нормативно-правових приписів розглядає нормативне тлумачення як роз'яснення змісту норми права, що має загальний характер і є обов'язковим при розгляді інших справ [15, с. 317]. Наведені позиції науковців також відзначають обов'язковий характер такого тлумачення для усіх суб'єктів права і поширюється на не- визначене число випадків, тобто передбачає можливість його застосування при розгляді різних справ.

Цікавою для з'ясування сутності нормативного тлумачення є позиція О. Ф. Черданцева, який вважає, що конкретизація є складовим елементом процесу тлумачення, тому нормативне тлумачення без конкретизації не може здійснюватись. Водночас, на наш погляд, ототожнювати поняття «тлумачення» і «конкретизація» неможна.

З цього приводу необхідно погодитись з тими науковцями, які наголошують на тому, що конкретизація передбачає можливість внесення змін та доповнень до існуючих норм. Так, М. В. Залоіло визначає конкретизацію правових норм як інтелектуальний процес, що полягає у перетворенні абстрактних правових норм у більш визначені правила шляхом їх уточнення, деталізації, доповнення, зміни, розвитку, у створенні процедурних і процесуальних норм, їх індивідуалізації стосовно конкретного суб'єкта правовідносин, його прав та обов'язків. У даному випадку автор акцентує увагу га тому, що конкретизація, як і тлумачення, є певним інтелектуальним процесом. Однак, такий конкретизаційний процес передбачає не тільки деталізацію правових норм, але й можливість їх зміни. Здійсгюючи співвідношення конкретизації та тлумачення юридичних норм, М. В. Залоіло підкреслює, що за результатами конкретизації в правове регулювання вносяться певні елементи новизни, а нормативне тлумачення не виходить за межі змісту норми, що тлумачиться. Відповідно, нормативне тлумачення відрізняється від конкретизації перш за все тим, що не передбачає створення нових правових норм, не вносить зміни та доповнення до діючих положень законів, а спрямоване тільки на роз'яснення існуючих норм права.

На цьому ж наголошує і В. В. Гончаров. Науковець звертає увагу на те, що конкретизація (як логічна операція зі змістом та обсягом понять) можлива лише щодо вже наперед витлумаченої норми, зміст якої зрозумілий реципієнтові. Отож тлумачення норми завжди передує її можливій подальшій конкретизації [16, с. 8].

Висновки

Вищенаведені позиції науковців дозволяють стверджувати, що більшість Рішень КСУ щодо тлумачення положень Конституції України мають загальний характер, можуть поширюватись на невизначене коло випадків і є обов'язковими для усіх. Так, наприклад, нормативними можна вважати роз'яснення подані у Рішеннях: у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» від 03 червня 1999 р. № 5-рп/99, де КСУ тлумачить поняття «член сім'ї»; у справі про безоплатну медичну допомогу від 29 травня 2002 р. № 10- рп/2002, де КСУ тлумачить поняття «медична допомога», «безоплатна медична допомога»; у справі про доступність і безоплатність освіти від 04 березня 2004 р. № 5-рп/2004, де КСУ тлумачить поняття «доступність освіти» та «безоплатність освіти» та ін.

Отже, враховуючи вищевикладене, можна сказати, що КСУ з огляду юридичних наслідків здійснює нормативне офіційне тлумачення Конституції України. В свою чергу за обсягом КСУ може здійснювати буквальне, розширене та обмежувальне тлумачення.

конституційний суд закон правовий

Список літератури

1. Актуальні проблеми теорії держави та права: навч. посібник / Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіди. Київ: ФОП О. С. Ліпкан, 2010. 260 с.

2. Пілюк С. В. Офіційне тлумачення Конституції та законів як елемент юрисдикції органів конституційної юстиції. Право і безпека. 2012. № 3 (45). С. 60-65.

3. Загальна теорія держави і права: підручник для студ. юрид. вищ. навч. закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.

4. Погорілко В. Ф. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика (Нормативні документи та коментарі): монографія. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: С.К., 2003. 652 с.

5. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13.07.2017 р. № 2136-УШ. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 35. Ст. 376.

6. Конституційне право України: підручник для студ. вищ. навч. закладів / за ред. Ю. М. Тодики, А.С. Журавського. Київ: Видавничій Дім «Ін Юре», 2002. 544 с.

7. Тесленко М. В. Судебный конституционный контроль в Украине: монография. Киев: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2001. 344 с.

8. Тодика Ю. М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: монографія. Харків: Факт, 2003. 328 с.

9. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

10. Федоренко В. Л. Конституційне право України: підручник (До 20-ї річниці Конституції України та 25-ї річниці незалежності України). Київ: Вид-во «Ліра-К», 2016. 616 с.

11. Майстренко О. О. Роль тлумачень та роз'яснень законодавства. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2007. № 2. С. 108-111.

12. Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. Загальна теорія держави та права: підручник. 3-тє вид., стереотип. Львів: Новий Світ-2000, 2007. 584 с.

13. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології: монографія. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. 336 с.

14. Теорія держави та права: навч. посібник / Є. В. Білозьоров, В. П. Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.; за заг. ред. С.Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. Київ: НАВС, Освіта України, 2017. 320 с.

15. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права: навч.-метод. посібник (за кредитно-модульною системою). Київ: Атіка, 2007. 412 с.

16. Гончаров В. В. Офіційне тлумачення юридичних норм як засіб встановлення і трансформації їх змісту: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Львів, 2012. 16 с.

Размещено на Allbest.ru