Використання положень рішень європейського суду з прав людини по захисту права на свободу мирних зібрань у справах щодо третіх держав в українському правовому просторі

Україна всіляко намагається увійти у європейський простір, відкриваючи кордони Європи, остання демонструє схвалення такого вектору розвитку української державності. Прагнення стати невід'ємною частиною Європейського Союзу, увійшовши до його складу, країна активно перебудовує сформовані за радянських часів соціально-правові підходи до розуміння змісту життя. На вказаному шляху надзвичайно важливим є рецепція міжнародних норм та норм правових систем з розвиненою демократією та принципом верховенства права, використання правового досвіду людства у розбудові національної правової системи, яка буде зданою стати елементом світового правового порядку. Європейський досвід формування розуміння та захисту прав і свобод людини знайшов свій вияв у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколами до неї створено Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). У ст. 32 Конвенції зазначається, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Нормою ст. 46 Конвенції встановено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. Впродовж зазначеного, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Отже, впевнено можемо стверджувати про те, що на міжнародному рівні визнано, що рішення ЄСПЛ, які, зокрема, спрямовані на захист права на свободу мирних зібрань, є обов'язковими саме для сторін конкретного процесу, а саме країни, яка є договірною стороною ухвалення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і стостовно органів публічної влади якої, власне, подано відповідний позов до ЄСПЛ. Такий правовий підхід до виконання та використання положень рішень ЄСПЛ демонструє і Україна, беручи на себе зобов'язання виконувати рішення ЄСПЛ проти України. міжнародний правовий судочинство європейський

Разом із цим слід наголосити на тому, шо ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у конкретних справах, демонструє власну міжнародну судово-правову доктрину, використовуючи посилання на попередні рішення. У цьому контексті не виключенням є рішення ЄСПЛ щодо захисту права на свободу мирних зібрань громадян України. Зазначене підтверджується п.п. 188, 189 Рішення у справі «Карпюк та інші проти

України». Відповідним чином ЄСПЛ демонструє свою послідовність у формулюванні тих чи інших правових позицій, які стосуються не стільки розуміння права на свободу мирних зібрань, скільки правових обмежень цього права, використовуючи у своїх рішеннях посилання на попередні рішення. Прикладом цього є п.п. 37 Рішення у справі «Шмушкович проти України». Переконані, що демонструючи вмотивованість та обґрунтованість своїх рішень на основі сталих правових доктрин, правові позиції ЄСПЛ характеризуються сталістю, чіткістю та зрозумілістю, що дозволяє спиратися на них суду під час ухвалення нових рішень. Поміж цим ЄСПЛ у таких посиланнях, як правило, спирається на правові позиції, пов'язані із абсолютно визначеними підставами застосування обмеження здійснення права на свободу мирних зібрань.

Європейський Суд підкреслив особливу важливість плюралізму, толерантності й широти поглядів. У цьому контексті підкреслюється, що, хоча особисті інтереси повинні за певних обставин бути підпорядковані груповим інтересам, демократія зовсім не означає, що точка зору більшості повинна завжди переважати: має досягатися рівновага, яка гарантує справедливе і правильне ставлення до меншин і уникає будь-якого зловживання домінуючим становищем [1, с. 298]. Засновані на цьому правові ЄСПЛ характеризуються багаторазовістю їх застосування, що є наслідком високої їх правової культури.

Свою практику ЄСПЛ прагне узгоджувати та створювати цілісну систему тлумачення та формування доктрини застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Свідченням цього є те, що наступні рішення ЄСПЛ містять посилання на попередні, тим самим демонструючи з одного боку ретроспективний зв'язок із попередніми рішеннями та підтверджуючи те, що ухвалені у попередній період рішення мали прогресивне викладення квінтесенції прогресивних елементів правової культури, свідомості людства.

Так, Фулей Т.І. переконує, що стаття 17 Закону України № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про «практику Суду» у значенні, розкритому у статті 1 цього Закону, тобто практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, а не лише про рішення щодо України [4, с. 6]. На наш погляд, такий доктринальний підхід суперечить фундаментальному положенню ухвалення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», сформульованому у преамбулі цього Закону, де зазначається, що об'єктом регулювання норм закону є відносини, пов'язані з виконанням рішень ЄСПЛ саме у справах проти України. Таким чином регулювання застосування положень рішень ЄСПЛ щодо третіх держав у національній правовій системі України відсутнє. Однак, відсутність норм позитивного права у регулюванні суспільних відносин із застосування практики ЄСПЛ щодо третіх держав не означає того, що вказану практику слід відкидати та ті прогресивні положення, обґрунтування не слід використовувати.

На наш погляд, використання рішень ЄСПЛ у справах щодо третіх держав у національному законодавстві та правозастосовній практиці можливо виключно крізь призму втілення принципу верховенства права в українському правовому середовищі відповідно до європейських стандартів, коли обґрунтування та мотивування розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод використовуються з метою формування правових позицій розуміння фундаментальних принципів права і законодавства України, спрямованих на утвердження прав, свобод, інтересів людини і громадянина. Вважаємо, що вітчизняне законодавство потребує вдосконалення у цьому напрямку, що усуне будь-які сумніви у використанні та застосуванні рішень ЄСПЛ щодо третіх держав під час врегулювання суспільних відносин зі здійснення права на свободу мирних зібрань.

Список використаних джерел