Застосування астренту за законодавством окремих країн Європейського Союзу та Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ЗАСТОСУВАННЯ АСТРЕНТУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ОКРЕМИХ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА РОСІЇ

Воронько Олексій Олексійович,

аспірант кафедри цивільного права і процесу ПВНЗ Університет Короля Данила, керівник юридичної фірми «АРІО», м. Київ, вул. Панаса Мирного 7, Україна

Мета. Метою статті є вивчення змісту та порівняльний аналіз механізмів застосування астренту у Франції, країнах Бенілюксу, Німеччині, Італії, Португалії, Росії, а також регулювання його законодавством ЄС. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались принципи об'єктивності та цілісності, а також загальнонаукові, спеціально-юридичні та філософські методи наукового пізнання: індукції, дедукції, аналізу, синтезу. Компаративний, функціонально-юридичний. Результати: в процесі дослідження встановлено, що астрент є засобом впливу на боржника, щоб він добровільно виконав свої зобов'язання. Цей засіб засновано на ідеї, що перспектива заплатити вищу суму ніж та, що виникла із зобов'язання, має змусити боржника виконати рішення без зволікання. З часом застосування астренту довело свою особливу ефективність при виконанні судових рішень зобов'язального характеру та при реалізації заходів забезпечення позову чи доказів. Астрент є опосередкованим способом виконання судового рішення та виконує функцію впливу чи тиску на зобов'язану сторону з метою забезпечення виконання рішення суду. При цьому, сплата астренту не звільняє боржника від виконання зобов'язання, що підтверджено виконавчим документом. Наукова новизна. Проаналізувавши міжнародний досвід аргументовано доцільність застосування в українському цивільному законодавстві процедури астренту. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій та правозастосовній діяльності під час розслідування злочинів, пов'язаних з фінансовими зловживаннями.

Ключові слова: астрент, судове рішення, виконання зобов'язань, боржник, боргові зобов'язання, судове стягнення з боржника.

засіб впливу астрент боржник

Постановка проблеми. У практиці країн Європейського союзу поширеним є застосування астренту (франц. l'astreinte, від лат. adstringere - примус) - способу спонукання до виконання зобов'язань судових рішень. Найчастіше астрент застосовують при вирішенні боргових зобов'язань і судового стягнення з боржника. Серед пострадянських країн, астрент знайшов своє відображення у російському цивільному законодавстві. Для українського законодавства астрент є відносно новим поняття, тому вивчення європейського досвіду де він виник, а також російського де він застосовується на схожій до української правовій системі є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В українській науковій літературі вкрай мало досліджень інституту астренту(astreinte). Останнім часом інтерес українських науковців до механізму астренту зростає, зокрема, І.І. Зеленкова та А.С. Зеленов у своїх дослідженнях проблематики виконання судових рішень аналізують можливості застосування інституту астренту в адмістративному судочинстві, В.М. Притуляк - в цивільному процесі. Такі дослідження та обговорення в юридичній спільноті можливості застосування астренту зумовлені, передусім, пошуком шляхів для підвищення рівня виконання судових рішень та аналізом ефективності механізму астренту в країнах ЄС та Росії. Слід відзначити, що така тенденція відображає зростання інтересу до цього правового інституту французького права в світі та особливо в Європі.

Теоретичною основою нашого дослідження стали публікації В.А.Белова, Е.Годемє, В.Грошевої, Д.Давидова, М.Єрохової, Х.Кетца, Дж.Норманда та ін.

Постановка завдання. Метою статті є вивчення змісту та порівняльний аналіз механізмів застосування астренту у Франції, країнах Бенілюксу, Німеччині, Італії, Португалії, Росії, а також регулювання його законодавством ЄС.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «астрент», як механізм виконання судових рішень, застосовується не у всіх країнах Європейського Союзу, навіть у випадку його прямого здійснення. Популярним є застосування поняття «штраф», що є близьким за значенням та функціями. Однак, для уніфікації та виокремлення чіткого змісту механізму виконання судових рішень, на нашу думку, доцільно застосовувати саме термін «астрент».

У Франції категорія «astreinte» була введена «extra legem» в кінці XIX ст. і ґрунтувалась на ідеї компенсації спричинених невиконанням судового рішення збитків. Така концепція позбавляла інститут примусового характеру, оскільки боржник знав, що розмір астренту обмежується розміром завданих збитків. Юридичним підґрунтям виникнення астренту стало право суду приймати обов'язкові до виконання рішення. Впродовж довгого часу цей інститут діяв на рівні практики, виключно як наслідок «imperium'y» суддів, які на власний розсуд призначали застосування астренту як попередження стосовно боржника, який не хоче виконувати рішення суду. Саме судова практика французьких судів сформувала умови, види і способи застосування астренту і навіть визначила його правову природу [1, с. 208].

Упродовж довгого часу єдиної позиції серед вчених не було. Регулювання на рівні закону також було відсутнє. У Франції, де це поняття виникло, існувало кілька підходів до його розуміння: загроза для боржника додаткових грошових виплат; спосіб покарання; спосіб відшкодування збитків; спосіб виконання рішення.

Одним із першим вчених, який детально зайнявся вивченням інституту астренту, був французький цивіліст початку XX ст. Є. Годеме, який визначив астрент як неологізм, що означає ідею тиску на волю боржника [2, с. 225]. Є. Годеме доводив, що встановлення («присудження») астренту не залежить від відшкодування збитків, спричинених кредитору, воно не має на меті відшкодувати збитки.

Визначальною стала позиція суддів Касаційного суду Франції, який вказав, що астрент не має нічого спільного з відшкодуванням збитків і питання про застосування астрента потрібно вирішувати, враховуючи обсяг вини недобросовісного боржника в невиконанні судового рішення і його можливостей реально виконати це рішення [1, с. 208-210].

Ми погоджуємося з думкою К. Цвайгерти Х. Кетц, що інститут астренту розроблений французькими судами з метою заповнення пробілів в системі правового регулювання примусового виконання судових рішень про зобов'язання виконати обов'язок в натурі [1, с. 209].

За чинним законодавством Франції регулювання механізму астренту визначено статтями L 131-1 - L131-4 Кодексу процедур цивільного виконання ( Code des procйdures civiles d'exйcution) [3]. Вказані норми визначають наступне:

1) суд може накладати (застосовувати) астрент за власною ініціативою, в т.ч. і відносно виконання рішення іншого суду;

2) розмір астренту не залежить від розміру збитків. Суд бере до уваги ступінь вини і добросовісності боржника, оцінює його дії по виконанню рішення суду;

3) визначено 2 види астренту: тимчасовий і остаточний. Тимчасовий астрент має характер попередження про вид та розмір санкції у випадку невиконання рішення суду. Остаточний астрент стягується судом, якщо буде констатовано невиконання рішення суду з вини боржника. В законодавстві до цієї процедури застосовується термін «ліквідація астренту». Кодекс встановлює, що має бути дотриманий пріоритетний порядок: остаточний астрент може призначатися тільки після оголошення тимчасового астренту;

4) має похідний характер. У разі скасування судового рішення астрент втрачає юридичне значення;

5) відноситься до способів добровільного виконання, не є засобом примусового виконання. Однак, може стягуватись у виконавчому провадженні при ліквідації астренту (присудженні суми остаточного астренту) [3].

Ще однією важливою характеристикою астренту за французьким законодавством є те, що суми астренту стягуються в повному обсязі на користь стягувача в провадженні.

Таким чином, концепція астренту в Франції пройшла еволюційний шлях від різновиду відшкодування збитків до встановленого процесуальним законом превентивно -карального засобу, що має на меті спонукати боржника виконати судове рішення добровільно та без зволікання.

Поруч з Францією інститут астренту також застосовувався в Нідерландах, при цьому до 1932 р. місцеві суди застосовували астрент в умовах відсутності законодавчого регулювання, а з 1932 р. - на підставі прямої норми Цивільного процесуального кодексу. Основна відмінність відфранцузького астренту полягає в тому, що він застосовується за зверненням стягувача та одразу встановлюється як остаточний. Пізніше, 26 листопада 1973 року, уряди держав Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), уклали конвенцію, що ставила за мету введення в їх законодавство уніфікованих правил застосування особливого судового штрафу (астренту). Єдність тлумачення правил, що стосуються астренту, гарантується «Кодексом судочинства Бенілюксу» [4, р. 327].

В Португалії астрент введений в правову систему країни у 1983 р. змінами до Цивільного кодексу Португалії. За змістом та механізмом застосування, він повторює французьку модель, за винятком способів розподілу сум астренту (сума розподіляється порівну між стягувачем та державою) та ініціатором застосування астренту (тільки за клопотанням сторони) [1, с. 208-210].

В Італії інститут астренту введений у 2009 р. Він також схожий з французьким, однак з такими відмінностями: 1) вужча сфера застосування (тільки до виконання рішень зобов'язального та немайнового характеру); 2) відсутній поділ на тимчасовий та остаточний (немає можливості коригування розміру сум астренту в майбутньому); 3) суд не може застосовувати астрент за власною ініціативою (тільки за клопотанням стягувача).

На даний час в науковому середовищі Італії обговорюється можливість застосування астренту самостійно судом в порядку вжиття заходів забезпечення для виконання рішення [5, р. 10].

У Німеччині передбачено стягнення штрафів за невиконання рішення суду в бюджет. Зокрема, відповідно до параграфа 890 Цивільного процесуального кодексу: «якщо боржник не виконує своє зобов'язання утриматися від вчинення дій чи дотримуватись якогось зобов'язання, він буде, за клопотанням кредитора, присуджений судом першої інстанції до штрафу і, у випадку неможливості стягнення, до позбавлення волі, або до позбавлення волі на строк до 6 місяців. Кожний штраф обмежений розміром 250 000 євро, позбавлення волі - до двох років в сукупності» [6, с. 301]. У Німеччині до такого штрафу застосовується термін «zwangsgeld», який не є аналогічним астренту, однак спрямований на виконання тієї ж функції [7, с. 39].

Астрент також застосовується в Великобританії, Польщі, Греції, Іспанії.

Показовим є також досвід Росії при введенні інституту астренту в практику російського судочинства, тому розглянемо його детальніше. Слід відзначити, що формування механізму аналогу французького астрента в РФ відбувалось в декілька етапів та зі значними дискусіями, які не вщухають до тепер. Однозначних позитивних відгуків ідея запровадження інституту астренту не викликала, тривало багато суперечок стосовно правової природи астренту та його застосування в умовах російських реалій та законодавства. Зрештою, пленум Вищого арбітражного суду РФ 4 квітня 2014 р. затвердив Постанову «Про деякі питання стягнення грошових коштів за невиконання судових актів». В цій Постанові арбітражним судам пропонувалось при задоволенні грошових вимог за власною ініціативою присуджувати штрафні проценти на випадок невиконання судового акту, а по негрошових вимогах - на підставі клопотання позивача - штраф у твердій сумі на випадок невиконання акту на користь стягувача [8, с. 35].

Застосування даної Постанови на практиці викликало ще більше дискусій як теоретичного, так і суто практичного та процесуального характеру, наприклад, щодо сплати судового збору за подання клопотання про присудження астренту чи права суду зменшувати розмір астренту, адже його віднесено до категорії неустойки. Зважаючи на це, застосування астренту не набуло широкого розповсюдження. Як наслідок, Верховний Суд РФ скасував вказану Постанову. Нововведенням залишилася норма ст. 308.3 ЦК РФ, що: «Суд за вимогою кредитора вправі присудити на його користь грошову суму (пункт 1 статті 330) на випадок невиконання вказаного судового акту в розмірі, що визначається судом на основі принципів справедливості, співрозмірності та недопущення отримання вигоди із незаконної чи недобросовісної поведінки (пункт 1 статті 1)» [9].

Аналізуючи цю норму можемо зробити висновки про те, що було закріплено такі основні положення російського аналога астрента:

1) за правовою природою його віднесено до неустойки та визначено, що це є особливий судовий штраф;

2) мета присудження відповідача до особливого судового штрафу - спонукання до виконання і компенсація очікування стягувача;

3) застосовується виключно на основі клопотання позивача, висловленого в позові або поданого в ході судового процесу;

4) суд визначає розмір астренту в резолютивній частині рішення на основі принципів справедливості, співрозмірності і недопущення отримання вигоди від недобросовісної поведінки боржника. При цьому, в результаті присудження астренту виконання судового акту має бути для боржника більш вигідним ніж його невиконання;

6) форма астренту - одноразова сплата визначеної твердої суми або нарахування періодичних платежів за прогресивною шкалою; можливе зменшення розміру астренту у випадку добровільного виконання рішення, однак з прострочкою такого виконання;

7) суд самостійно визначає момент, з якого починає нараховуватись астрент;

8) сума астрента перераховується на користь стягувача.

Бажаних змін в ефективності виконання судових актів це не принесло, зокрема, через те, що поняття судового штрафу в цій статті виражено абстрактно і суперечливо Так, ст. 308.3 ЦК РФ стосовно правил нарахування суми відсилає до норм ст.330 ЦК РФ, що регулює інститут неустойки, що на думку багатьох російських науковців є не правильно, бо за своєю правовою природою неустойка є способом забезпечення виконання зобов'язань та однин із видів цивільно - правової відповідальності; її розмір визначається законом або договором. Натомість астрент має мати самостійне правове регулювання, оскільки визначається та призначається судом і хоча він спрямований на забезпечення приватного інтересу стягувача, однак при цьому виконує функцію публічно-правового впливу, бо невиконання судового акту свідчить про неповагу до правосуддя та держави загалом.

Застосування астренту також відображено в актах міжнародного права. Так, зокрема, закріплено в Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) 1994 р. Україна є членом УНІДРУА (міжнародна незалежна міжурядова організація, основним завданням якої є уніфікація приватного права) з 2006 р. У ст. 7.2.4 Принципів вказано: «Якщо суд зобов'язує сторону здійснити виконання, він також може присудити до сплати штрафу, якщо вона не виконає його рішення. Штраф має бути сплачений потерпілій стороні, якщо інакше не встановлено імперативними нормами права країни, де знаходиться суд. Сплата штрафу потерпілій стороні не виключає вимог про відшкодування збитків» [10].

У відповідності до пункту 3 статті 111 Кодексу європейського договірного права, з метою «спонукати недобросовісного боржника діяти відповідно до судового рішення, що вимагає об'єктивно можливого виконання зобов'язань в натурі, суд вправі накласти на боржника, який не виконує рішення чи виконує його з простроченням, штраф в сумі, що не перевищує трьохкратного розміру вартості предмету зобов'язання» [11, с. 204].

Таким чином, можемо констатувати, що вказані міжнародні правові акти передбачають застосування державами заходів, що забезпечують швидкість і дієвість виконання судових актів, в т.ч. шляхом накладення спеціального особливого штрафу.

У межах даного дослідження ми також звертаємось до джерел права Європейського союзу. Зокрема, розглянемо деякі положення Регламенту (ЕС) №1215/2012 Європейського парламенту і Ради від 12.12.2012 стосовно судової компетенції, визнання і виконання судових рішень в цивільній та торговій сфері. Основною метою даного Регламенту було скасування екзекватури та впровадження реформи, відповідно до якої передбачено, що рішення, винесене в одній державі - члені ЄС, що підлягає до виконання в цій державі, має виконавчу силу в інших державах -членах ЄС без необхідності констатації його виконавчої сили. У ст. 55 даного Регламенту вказано, що «рішення, винесені в одній державі-члені ЄС, в яких міститься присудження до астренту(penalty), виконуються в іншій державі-члені ЄС тільки якщо сума астренту (penalty) була остаточно визначена юрисдикційним органом держави первинної юрисдикції» [12].

Також положення про астрент містить Регламент (ЕС) №44/2001 від 22 грудня 2000 р., який містить конкретне положення, що регламентує транскордонний рух судових рішень, якими передбачено астрент. Стаття 49 вказує, що «іноземне судове рішення, яке передбачає сплату періодичних платежів у вигляді штрафу, має бути виконано в державі -члені ЄС, в якому здійснюється виконання судового рішення, тільки в тому випадку, якщо сума платежів була остаточно визначена судами держави-члена ЄС, судами якої постановлено рішення» [13].

З аналізу вказаних актів констатуємо, що на рівні законодавства ЄС не врегульовано механізм застосування спеціальних судових штрафів (астренту) в чистому вигляді. Регламенти з цього приводу відсилають до національного законодавства країн-членів ЄС.

Висновки

Таким чином, із розглянутих прикладів концепцій астренту і механізмів його застосування, необхідно узагальнити такі основні ознаки астренту: 1) є грошовим стягненням за невиконання судового рішення майнового або немайнового (зобов'язального) характеру; 2) є засобом опосередкованого примусу, що спонукає до добровільного виконання судового рішення боржником; 3) встановлюється судом (за ініціативою суду чи на підставі клопотання сторони); 4) стягнення астренту відбується саме в результаті невиконання судового рішення, порушення обов'язку, який встановлений актом, а не обов'язку, що виникає з правочину чи делікту; 5) не пов'язаний з відшкодуванням збитків позивача (кредитора, стягувача); 6) стягується на користь кредитора, або ж кредитора і держави (50/50), або повністю на користь держави.

Список використаних джерел