До характеристики діяльності працівників Державної виконавчої служби та приватних виконавців

Размещено на http://www.allbest.ru/

До характеристики діяльності працівників Державної виконавчої служби та приватних виконавців

У статті на основі аналізу наукових поглядів учених і норм чинного законодавства України надано характеристику діяльності працівників Державної виконавчої служби та приватних виконавців. Виокремлено спільні та відмінні риси у роботі державних і приватних виконавців. Наголошено, що спільною є мета діяльності цих суб'єктів, яка полягає у своєчасному, повному і неупередженому виконанні судових рішень шляхом застосування всієї сукупності інструментів і засобів, які є доступ-ними для державних і приватних виконавців та зміст яких визначається положення-ми чинного законодавства України. Доведено, що важливість діяльності приватних і державних виконавців полягає в тому, що вона спрямована на виконання важливої функції в механізмі держави, а саме: по-перше, з правового погляду сприяє підви-щенню ефективності судової системи України; по-друге, має суттєвий соціальний ефект, адже істотно впливає на якість та ефективність правової захищеності закон-них прав та інтересів громадян, що, у свою чергу, підвищує рівень довіри населення до держави взагалі та судових органів зокрема; по-третє, забезпечує економічну ста-більність держави та кожного окремого громадянина. З'ясовано, що існування дер-жавних і приватних виконавців створює конкуренцію між ними, що, у свою чергу, призводить до їх постійного самовдосконалення. Все це у результаті сприяє пошуку та впровадженню ефективних процедур, наданню якісних послуг, швидкому віднов-ленню порушених прав. Зроблено висновок, що, незважаючи на те, що приватні ви-конавці працюють паралельно з ДВС, правовий статус перших відрізняється від дру-гих: 1) різним способом відбору на посаду; 2) різним обсягом компетенції (приватні виконавці обмежені у прийнятті до виконання низки видів виконавчих документів);

1) способом оплати винагороди та її розміром; 4) діяльність приватних виконавців, крім Міністерства юстиції, контролює ще й Асоціація приватних виконавців тощо.

В останні роки в Україні проходять докорінні зміни, що пов'язані зі стратегічним курсом нашої держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Вказане вище призвело до активізації системних змін у суспільстві, пов'язаних із процесами модернізації та реформування як органів державної виконавчої влади взагалі, так і Державної виконавчої служби зокрема. Важ-ливість реформування останньої полягає в тому, що завдяки її діяльності значною мірою форму-ється довіра населення до держави та її органів. Аналіз сучасного стану функціонування Дер-жавної виконавчої служби України та приватних виконавців, а також завдань, що були покладені на них нормами чинного законодавства, дає змогу говорити про важливе соціальне призначення їх діяльності, яку, у свою чергу, також можна розцінити як один із видів державних гарантій щодо захисту прав та свобод людини і громадянина. А отже, як справедливо зауважують деякі дослідники, без існування надійного механізму виконання судових рішень судова влада втрачає суть свого існування, адже державна влада, яка не здатна забезпечити виконання своїх рішень, є лише коштовною декорацією [1, с. 27]. Вказане, у свою чергу, загрожує реальному захисту прав та свобод людини і громадянина у судовому порядку. Отже, можна констатувати, що саме вико-нання судових рішень - один із основних критеріїв, за яким громадяни оцінюють спроможність, ефективність і чесність влади. Отже, забезпечення виконання рішень суду є безумовним завдання держави, яке має виконуватися без будь-яких компромісів [2].

Окремі проблемні питання щодо діяльності державних і приватних виконавців у своїх наукових працях розглядали такі вчені: В. Андрєєв, О. Болсунова, М. Іншин, В. Костюк, Р. Мер-кулов, Р. Миронюк, Л. Могілевський, О. Москаленко, Є. Подорожній, Т. Тарахонич та багато інших. Однак, незважаючи на чималу кількість наукових розробок, вченими так і не було нада-но змістовну соціально-правову характеристику діяльності працівників Державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Постановка завдання. Метою статті є надати характеристику діяльності працівників Державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Результати дослідження. В останні роки навантаження на Державну виконавчу службу (далі - ДВС) України постійно зростало, що негативним чином впливало на якість виконання її посадовими особами своїх обов'язків. Усе це призвело до прийняття Стратегії реформуван-ня судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки [3], подальша реалізація якої привела до прийняття нині чинних Законів України «Про органи та осіб, які здій-снюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче про-вадження», прийнятих 2 червня 2016 р., якими була запроваджена змішана система виконання судових та інших рішень. А коло суб'єктів, що реалізують виконавче провадження, розширилось завдяки не додатковим посадовим особам, а шляхом створення нової категорії - приватних ви-конавців [4, с. 59]. Отже, була узаконена можливість здійснювати примусове виконання рішень також і особам, які будуть займатися цим у межах індивідуальної професійної діяльності, не маючи статусу державного службовця. Саме це повинно було стати виходом на шляху подолання багатьох проблем у сфері виконання судових рішень.

А отже, сьогодні можна констатувати, що Україна дотримується певного тренду щодо переходу від державного до приватного виконання судових рішень. Такий досвід, принаймні в країнах Європи, довів свою ефективність покращеними показниками виконання судових рішень [5, с. 8]. Однак, враховуючи той факт, що ДВС і далі буде виконувати свої повноваження, нова система наштовхується на певний рівень нерозуміння серед пересічних громадян. Тобто особи досить часто не розуміють правову природу повноважень як державного, так і приватного ви-конавця. Тож, відповідаючи на запитання: яка ж все-таки різниця між вказаними виконавцями, ми вважаємо за необхідне визначити спільні та відмінні риси в соціально-правовій діяльності працівників ДВС та приватних виконавців.

Що стосується їхніх спільних рис, то до них, перш за все, треба віднести завдання та мету виконуваної ними діяльності. Зокрема, враховуючи зазначені вище завдання виконавців і відповідно до ст. 3 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», та беручи до уваги зміст ст. ст. 1, 10 ЗУ «Про виконавче прова-дження», зазначимо, що виконання судових та інших рішень є завершальною стадією судового провадження, яка полягає у своєчасному, повному і неупередженому виконанні судових рішень шляхом застосування всієї сукупності інструментів і засобів, які є доступними для державних і приватних виконавців та зміст яких визначається положеннями чинного законодавства України.

Слід зазначити, що державні та приватні виконавці відіграють важливу роль у захисті прав і свобод людини та громадянина, адже вони наділені значними повноваженнями в цій сфері. Вказане насамперед стосується закріплення за ними можливості використання заходів примусо-вого впливу. До таких заходів, ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» належать [6]: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові пра-ва інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, зокрема, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на за-робітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або кори-стуватися майном, яке належить йому на праві власності, зокрема коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені Законом, що є спільним для кожного з видів вико-навців [6].

Окрім вказаного вище, слід також вказати, що до спільних рис діяльності приватних і державних виконавців належить те, що вони повинні бути неупередженими у здійсненні своєї діяльності та керуватись спільними принципами, що закріплені як у Законі, так і в ЗУ «Про вико-навче провадження» (ст. 2), до яких віднесені такі принципи: 1) верховенства права; 2) обов'язко-вості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу ви-мог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців; 10) незалежності. При цьому дотримуючись вимог: сумлінно-сті у виконуваних ними діях; не розголошення в будь-який спосіб професійної таємниці, поваги до інтересів та гідністі стягувачів, боржників, третіх осіб [6].

Зважаючи на сказане, зазначимо, що законодавець не розділяє приватних і державних ви-конавців у питанні їх завдань, мети та правил примусового виконання рішень. Що стосується відмінностей, то їх чимало. Одними з основних є такі:

1) різний спосіб відбору на посаду. Наприклад, до претендентів на посаду держслужбовця під час вступу до ДВС стаття 10 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконан-ня судових рішень і рішень інших органів» [7] передбачає наявність громадянства, вищої юри-дичної освіти, для керівників органів державної виконавчої служби та їх заступників - не нижче другого рівня володіння державною мовою, здатність за своїми особистими і діловими якостями здійснювати повноваження державного виконавця та відповідає спеціальним вимогам до рівня професійної компетентності, які визначаються Міністерством юстиції України. У свою чергу, вимоги до приватного виконавця більш об'ємні та конкретні, адже, крім названих вище, Законом встановлено віковий ценз - досягнення 25 років; стаж роботи в галузі права після отримання від-повідного диплома не менше двох років; складання кваліфікаційного іспиту, який відбувається в режимі автоматизованого анонімного тестування. Обов'язковою вимогою також є повідомлення приватним виконавцем Мін'юсту про початок провадження своєї діяльності, оскільки останній має право розпочати діяльність із дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру при-ватних виконавців України. Також забороняється провадження діяльності приватного виконавця без чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами. Мінімальний розмір страхової суми за таким договором страхування має становити 10 відсотків загальної суми стягнення за виконавчими документами, але не менше 1 тисячі мінімальних роз-мірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року [8]);

2) різний обсяг компетенції (приватні виконавці не можуть приймати до виконання низки видів виконавчих документів);

3) спосіб оплати винагороди та її розмір;

4) контроль за діяльністю державних і приватних виконавців, де за останніми його здій-снюють як Міністерство юстиції, так і спеціально створена Асоціація приватних виконавців, та інші відмінності [9];

5) порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності та адміністративне оскар-ження дії приватного та державного виконавця. Щодо останнього, наприклад, то якщо незаконна постанова державного виконавця може бути оскаржена до начальника відділу державної вико-навчої служби та ним скасована, то постанова приватного виконавця може бути скасована лише судом. При цьому судова процедура є більш тривалою, ніж адміністративна [10].

Продовжуючи здійснення соціально-правової характеристики роботи державних і при-ватних виконавців, зазначимо, що найбільш важливі, на нашу думку, відмінності, що стосуються безпосередньої діяльності вказаних категорій виконавців, полягають у їх компетенції. Напри-клад, у питанні компетенції, зважаючи на обмеження, які висуваються до приватних виконавців, до виключної компетенції державних виконавців Закон України «Про виконавче провадження» відносить виконання: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держа-ва, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка дер-жави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів і рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосе-редньо до повноважень інших органів, що не є органами примусового виконання; 11) рішень в інших випадках, передбачених зазначеним Законом «Про виконавче провадження» та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень ін-ших органів» [6]. На думку І. Зозулі, ця норма відображає різницю щодо повноважень приватного та державного виконавця, де визначені обмеження здійснення примусового виконання рішень тільки приватними виконавцями, на відміну від державних виконавців, щодо яких обмеження здійснення примусового виконання рішень окремо не визначено взагалі. Із цього, на думку авто-ра, випливає другорядність приватних виконавців щодо державних виконавців, а також пов'язані із цим намагання законодавця обмежити сферу діяльності приватних виконавців [11, с. 8].

До того ж приватний виконавець обмежений у деяких діях, порівняно зі спектром прав працівника ДВС, прикладом яких можна навести право: проводити перевірку виконання борж-никами рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку ви-конання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями рішень щодо працюючих у них боржників; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій неза-лежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого проваджен-ня необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, зокрема конфіденційну; за наявності вмотивованого рішення суду безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, про-водити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установле-ному законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом «Про виконавче провадження» [6]. А ось приватні виконавці обмежені в колі таких прав, зокрема, вони не мають права накладати штрафи та інші стягнення на боржника, інших фізичних чи юридичних осіб і посадових осіб [12, с. 76], це підтверджується ч. 11 ст. 31 Закону, бо вказане розцінюється як стяг-нення з боржника додаткової винагороди, що, відповідно, не допускається. Однак, за приватними виконавцями, як і за державними, закріпили право залучати працівників поліції для сприяння у вчиненні ним виконавчих дій (ч. 2 ст. 27 Закону).

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» місце вчинення виконав-чих дій також може відрізнятися залежно від того, виконується таке рішення державним або приватним виконавцем. Наприклад, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Порядок на-дання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу Державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу Державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Приватний виконавець приймає до вико-нання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому ок-рузі, можуть вчинятися ним на всій території України. А під час проведення перевірки інформації про наявність боржника, його майна чи місця роботи в іншому окрузі приватний виконавець діє як самостійно, так і із залученням іншого приватного виконавця на підставі типового договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій.

Ще одна особливість діяльності сучасних виконавців полягає також у питанні забезпечення захисту та порядку взаємодії між суб'єктами, уповноваженими на примусове виконання, залежно від того, здійснюється таке виконання приватним або державним виконавцем. Питання соціально-пра-вового забезпечення громадян, що стали учасниками виконавчого провадження, як вдало зазначає професор М. Штефан, забезпечуються численними гарантіями, закріпленими у нормах Закону та інших актів законодавства України. До них, зокрема, належать такі: 1) функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на яких побудована діяльність державних виконавців та учасників вико-навчого провадження; 2) обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому права в точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав і законних інтересів гро-мадян і юридичних осіб - учасників виконавчого провадження й інших осіб; 3) обов'язок держав-ного виконавця роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно до їх визначення в Законі; 4) оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провадженні дій і бездіяльності державного виконавця; 5) контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону); тощо [13, с. 126].

Висновки

приватний виконавчий компетенція

Завершуючи представлене наукове дослідження, можна констатувати, що і державні, і приватні виконавці здійснюють свою діяльність практично відповідно до однакових правил. Водночас слід зауважити, що, незважаючи на те, що приватні виконавці працюють пара-лельно з ДВС, правовий статус перших відрізняється від других: 1) різним способом відбору на посаду; 2) різним обсягом компетенції (приватні виконавці обмежені у прийнятті до виконання низки видів виконавчих документів); 3) способом оплати винагороди та її розміром; 4) діяльність приватних виконавців, крім Міністерства юстиції, контролює ще й Асоціація приватних вико-навців тощо. Окремо, з позитивного боку, хотілося б зазначити, що існування державних і при-ватних виконавців створює конкуренцію між ними, що, у свою чергу, приводить до їх постійного самовдосконалення. Все це у результаті сприяє пошуку та впровадженню ефективних процедур, наданню якісних послуг, швидкому відновленню порушених прав. За результатами цього спосте-рігаються позитивні зміни у правосвідомості громадян і рівень добровільного виконання судових рішень за результатами вказаних нами звітних даних.

У підсумку хотілося б підкреслити, що важливість діяльності приватних і державних ви-конавців полягає в тому, що вона спрямована на виконання важливої функції в механізмі дер-жави, а саме: по-перше, з правового погляду сприяє підвищенню ефективності судової системи України; по-друге, має суттєвий соціальний ефект, адже істотно впливає на якість та ефектив-ність правової захищеності законних прав та інтересів громадян, що, у свою чергу, підвищує рівень довіри населення до держави взагалі та судових органів зокрема; по-третє, забезпечує економічну стабільність держави та кожного окремого громадянина.

Список використаних джерел

приватний виконавчий компетенція

1.Задорожня О., Фіолевський Д. Проблеми становлення Державної виконавчої служби. Адвокат. 1999. № 3. С. 27-29.

2.Комітет з питань правової політики та правосуддя рекомендує парламенту прийняти за основу проєкт закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та проєкт закону «Про виконавче провадження». URL: https://w1.c1.rada. gov. ua/news/Novyny/114899.html.

3.Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки : Указ Президента України. Офіційний вісник президента України. 2015. № 13. Стор. 33. Ст. 864.

4.Макушев П. Державна виконавча служба в Україні: адміністративно-правове дослідження : дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 - «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Київ 2017. 484 с.

5.Шкляр С. Нова професія приватного виконавця: чого чекати? Бюлетень Міністерства юстиції України. 2017. № 2 (184). С. 1-8.

6.Про виконавче провадження : Закон України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII. URL: https:// zakon.rada.gov. ua/laws/show/1404-19.

7.Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів : Закон України від 02.06.2016 р. № 1403-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1403-19.

Размещено на Allbest.ru